Circumstanțele cauzei (nr. 4) (nr. 35623/ 11) Cauza a vizat plângerea de impunere a unei amenzi administrative și a unei pedepse în formă de 18 luni de închisoare, în esență, pentru aceeași infracțiune. Prima hotărâre a Curții a fost adoptată la 14 ianuarie 2010 cu titlul: Tsonyo Tsonev împotriva Bulgariei (nr. 2). Reclamantul în acest caz este T., cetățeanul bulgar, născut în 1977 și aflat în prezent într-o instituție de executare a unei pedepse. În cadrul procedurii administrative (și a procedurii penale), reclamantului i s-a aplicat o amendă administrativă și i s-a atribuit o pedeapsă în formă de 18 luni de închisoare, în conformitate cu faptul că el a fost condamnat la 11 octombrie 1999 la închisoarea administrativă, iar în cadrul procedurii administrative a fost introdusă o pedeapsă de prejudiciu pentru prejudiciul suferit de G. I. El a fost condamnat la o pedeapsă practică.
Pe 23 decembrie 2010, instanța regională a susținut prin hotărârea sa definitivă recunoașterea pedepsei de 18 luni de închisoare pentru reclamant. Curtea a stabilit că circumstanțele cauzei au fost confirmate de dovezile colectate în cadrul investigației penale și că pedeapsa a fost justă. Curtea a observat că legislația națională nu prevedea posibilitatea de a suspenda următorii proceduri penale în cazul în care o persoană a fost pedepsită anterior pentru aceleasi acțiuni cu pedepse administrative. Curtea regională a ajuns la concluzia că, în aceste circumstanțe, reclamantul trebuie să depună o cerere la procuratură și să ceară reexaminarea procedurii administrative. Pe 15 iulie 2011, procurorul regional din Gaborovo a refuzat să reînnoiască cererea de cerere de reexaminare a procedurii administrative.
El a remarcat că această cerere de prejudiciu a fost făcută în legătură cu cererile de prejudiciu în cazul în care reclamantul a fost condamnat în mod personal în favoarea actelor administrative administrative. În consecință, procurorul a depus două cereri de sancțiune în legătură cu propria procedură administrativă. În cadrul supravegherii execuției hotărârii CEDO din 14 ianuarie 2010 în cazul Tson yo Tsonev împotriva Bulgariei (nr. 2) Guvernul a informat Cabinetul de Miniștri al Consiliului Europei (denumit în continuare CME) despre măsurile de natură individuală și generală luate la nivel național.
CME a fost, în special, informat despre reluarea procedurii penale în ceea ce privește reclamantul, a cărui condamnare penală a fost susținută de autorități, că nicio cerere din partea procurorului regional privind reluarea procedurii în cauza infracțiune administrativă nu a fost depusă și, în cele din urmă, că până în noiembrie, după adoptarea acestei hotărâri, legislația și practica națională au fost modificate, permițând aplicarea principiului bis in idem în cazul unor proceduri administrative și penale paralele.
CME a fost închisă în mod specific printr-o cerere de reexaminare a unei cereri de reexaminare a unei infracțiuni de fapt în cauza infracțiune nr. 76/03, în care a fost înlocuviată în Curtea, iar în cazul respectiv nu a fost pus în aplicare, deoarece nu a fost încălcat de către Curtea de dreptul său de a să examineze două noi acțiuni în cauza de încălcarea articolului 46 din Convenția nr. 76/03, în cauză, iar în cazul respectiv nu a fost încălcat de Curtea de judecată în temeiul articolului 7 din Regulamentul nr. 7403 din 27 din 1999 privind procedurile penale interne ale Uniunii Europene.
A fost încălcată și procedura penală împotriva reclamantului, după care instanța regională i-a atribuit o pedeapsă de 18 luni de închisoare la 23 decembrie 2010. CEDO s-a întors la decizia sa preliminară din cauza Tsonyo Tsonev v. Bulgaria (nr. 2) în care a remarcat că ambele grupuri de proceduri au vizat "acuzații penale" și consecințele pedepsirii reclamantului pentru aceleasi acțiuni. Acestea au fost încălcate simultan și au durat paralel cu procesul în cauza infracțiune administrativă din 27 noiembrie 1999. Deși autoritățile bulgare au examinat cazul reclamantului după adoptarea de către Curte a unei hotărâri din 14 ianuarie 2010, în care Curtea a constatat încălcarea articolului 4 din Protocolul nr. 7 la Convenție, acestea nu au recunoscut necesitatea respectării principiului ne bis in idem și nu au respins refuzul reclamantului, constatând absența unei repetări a procedurilor cu privire la aceeași chestiune.
În ceea ce privește măsurile de natură individuală, Curtea a reiterat că în cazurile în care autoritățile au încălcat două grupuri de proceduri, dar au recunoscut încălcarea principiului ne bis in idem și au oferit o atenuare corespunzătoare, de exemplu prin închiderea sau încetarea altei grupuri de proceduri și prin codificarea oricăror consecințe, se poate considera că reclamantul nu mai are statutul de "potrivit adult". CEDO a subliniat că nu se referă la concluzia privind încălcarea dreptului la o instanță echitabilă, ci la neconformitatea cu principiul ne bis in idem. © În acest caz, Curtea a constatat că o singură cauză de încălcare a principiului ne bis in idem a fost depusă în temeiul hotărârii Supremei în aprilie 2021. © Traducerea și prelucrarea acestei hotărâri au fost efectuate de Curtea Supremă.
TSONYO TSONEV v. Bulgaria (No. 4) (№ 35623/ 11) Обставини справи Справа стосувалася скарги на накладення адміністративного штрафу та покарання у вигляді 18 місяців позбавлення волі по суті за те саме правопорушення. Первинне рішення Суду було ухвалено 14 січня 2010 ро ку: Tsonyo Tsonev v. Bulgaria (no. 2). Заявником в цій справі є Т., громадянин Болгарії, який народився 1977 року та наразі перебуває в установі виконання покарань. У рамках адміністративного (і далі кримінального провадження) до заявника було застосовано адміністративний штраф та призначено покарання у вигляді 18 місяців позбавлення волі відповідно за те, що він 11 листопада 1999 року заподіяв тілесні ушкодження Г. І. у нього вдома.
За результатами розгляду заяви № 2736/03 ЄСПЛ в рішенні Tsonyo Tsonev v. Bulgaria (no. 2) від 14 січня 2010 року констатував порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції. За статтею 422 КПК Генеральний прокурор звернувся із заявою до Верховного касаційного суду про поновлення кримінального провадження стосовно заявника. 27 жовтня 2010 року цей суд задовольнив заяву Генерального прокурора та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції міста Габрово (далі – регіональний суд). Впродовж провадження в цьому суді заявник вказував, що кримінальне провадження має бути припинено з огляду на принцип ne bis in id em. Заявник пояснив, що його було покарано за ті самі дії в межах провадження у справі про адміністративне правопорушення, що за своїм характером було «кримінальним» згідно з автономним значенням, наданим цьому поняттю в усталеній практиці ЄСПЛ.
23 грудня 2010 року регіональний суд своїм остаточним рішенням підтримав призначене заявникові покарання у вигляді 18 місяців позбавлення волі. Суд встановив, що обставини справи були підтверджені доказами, зібраними в межах кримінального розслідування, і що покарання було справедливим. Суд зауважив, що національним законодавством не передбачена можливість припинення подальшого кримінального провадження у разі, якщо особу було попередньо покарано за ті самі дії адміністративним покаранням. Регіональний суд дійшов висновку, що за цих обставин заявник має звертатись із заявою до прокуратури та вимагати перегляду адміністративного провадження. 15 лютого 2011 року прокурор з регіональної прокуратури міста Габрово відмовив у подачі заяви про перегляд адміністративного провадження.
Він відзначив, що кримінальне провадження було порушено у зв’язку із заподіянням заявником потерпілому тілесних ушкоджень, тоді як адміністративне провадження було порушено у зв’язку з тим, що заявник увійшов до будинку потерпілого та заподіяв йому тілесні ушкодження. Таким чином, прокурор дійшов висновку, що це не становило повторення того самого провадження, а скоріше подвійне провадження стосовно комбінації двох правопорушень. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 Заявник подав нову скаргу, вимагаючи поновлення кримінального провадження. Верховний касаційний суд відхилив її, вказуючи, що згідно з національним законодавством накладення адміністративної санкції не виключало подальше кримінальне засудження однієї особи за ті самі дії.
У межах нагляду за виконанням рішення ЄСПЛ від 14 січня 2010 року у справі Tson yo Tsonev v. Bulgaria (no. 2) Уряд поінформував Кабінет міністрів Ради Європи (далі – КМ РЄ) про заходи індивідуального та загального характеру, вжиті на національному рівні. КМ РЄ, зокрема, був поінформований про поновлення кримінального провадження стосовно заявника, кримінальне засудження якого було підтримане органами влади, що жодного клопотання від регіональної прокуратури стосовно поновлення провадження у справі про адміністративне правопорушення не подавалось і, зрештою, що до національного законодавства і практики були внесені зміни, що дозволяли застосування принципу ne bis in idem у випадку паралельного адміністративного та кримінального проваджень.
КМ РЄ закрив нагляд у цій справі шляхом ухвалення Резолюції ResDH(2017)408 , у якій було зазначено, що Уряд виконав свої зобов’язання за пунктом 2 статті 46 Конвенції, і нагляд було припинено. Посилаючись на статтю 4 Протоколу № 7 до Ко нвенції, заявник скаржився, що його було притягнуто до суду та покарано двічі за те саме правопорушення. Оцінка Суду Стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції ЄСПЛ визнав наявність у цій справі нових фактів, які він не мав розглядати за заявою № 2736/03, оскільки вони мали місце після ухвалення його остаточного рішення у справі Tsonyo і могли призвести до нового порушення цього ж положення. Дії заявника під час сварки 11 листопада 1999 року призвели до двох окремих проваджень.
12 листопада було порушено провадження у справі про адміністративне правопорушення та призначено заявнику штраф у розмірі 50 болгарських левів. Було порушено і кримінальне провадження щодо заявника, за результатами розгляду якого регіональний суд призначив йому покарання у вигляді 18 місяців позбавлення волі 23 грудня 2010 року. ЄСПЛ повернувся до свого попереднього рішення у справ і Tsonyo Tsonev v. Bulgaria (no. 2) , в якому відзначив, що обидві групи проваджень стосувалися «кримінальних обвинувачень» і мали наслідком покарання заявника за ті самі дії. Вони були також порушені одночасно та тривали паралельно до припинення провадження у справі про адміністративне правопорушення 27 листопада 1999 року.
Кримінальне провадження в подальшому було поновлено після ухвалення Судом рішення та завершилось у грудні 2010 року . © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 3 На думку Суду, адміністративне та кримінальне провадження головним чином переслідували ту саму мету – покарати заявника за соціально неприйнятну поведінку під час сварки 11 листопада 1999 року. Установлення фактів в адміністративному провадженні не було взято до уваги в провадженні кримінальному, в якому використовувалися лише докази, отримані в межах кримінального розслідування. Також кримінальними судами не було взято до уваги адміністративний штраф при визначенні належного покарання. У світлі цих факторів ЄСПЛ встановив, що достатньо близького зв’язку по суті між адміністративним та кримінальним провадженнями не було.
ЄСПЛ вважав, що він має взяти до уваги конкретний аспект цієї справи: це була друга послідовна заява заявника зі скаргою на порушення принципу ne bis in idem після заяви № 2376/03. Хоча болгарські органи влади розглянули справу заявника після ухвалення Судом рішення 14 січня 2010 року, в якому Суд констатував порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції, вони не визнали необхідності дотримуватися принципу ne bis in idem та відхилили заперечення заявника, встановивши відсутність повторення проваджень щодо того самого питання. Тому органи влади держави - відповідача не підтримали встановлених Судом стандартів у дотриманні цього принципу, а також права заявника не були притягнутим до суду або покараним двічі за те саме правопорушення.
Насамкінець, оскільки достатньо тісного зв’язку по суті між двома групами проваджень не було, вони не можуть розглядатись як частина комплексної системи санкцій у національному праві для покарання соціально неприйнятної поведінки заявника. Тому його було притягнуто та покарано двічі за те саме правопорушення в порушення його права за принци пом ne bis in idem , і органи влади не визнали своєї помилки в дотриманні цього права, вдруге розглядаючи цю справу. Тому в цій справі було порушено статтю 4 Протоколу № 7 до Конвенції. Стаття 46 Конвенції За конкретних обставин цієї справи ЄСПЛ не визнав за необхідне вказувати заходи загального характеру, які держава має вжити на виконання цього рішення.
Суд відзначив, що, як інформував КМ РЄ в контексті виконання рішення ЄСПЛ у справі Tsonyo Tsonev v. Bulgaria (no. 2) , держа ва - відповідач внесла зміни до свого національного законодавства та практики, щоб узгодити своє законодавство зі статтею 4 Протоколу № 7 до Конвенції, як протлумачено в усталеній практиці Суду. Щодо заходів індивідуального характеру Суд повторив, що в тих випадках, коли органи влади порушили дві групи проваджень, проте визнали порушення принципу ne bis in idem і надали відповідне пом’якшення, наприклад, шляхом закриття чи припинення другої групи проваджень та відш кодовуючи будь - які наслідки, можна вважати, що заявник більше не мав статусу «пот ерпілого». ЄСПЛ підкреслив, що ця справа стосувалася не висновку про порушення права на справедливий суд, а недотримання принципу ne bis in idem . © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.
4 З огляду на серйозність фактів у цій справі ЄСПЛ визнав, що болгарські органи влади можуть мати легітимний інтерес у збереженні кримінального покарання, застосованого до заявника. Крім цього, як вбачається з доводів Уряду, знищення матеріалів провадження у справі про адміністративне правопорушення зробило неможливим поновлення цього провадження на практиці. У світлі цих міркувань Суд зазначив, що висновок про порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції в цій справі сам по собі не може розглядатись як покладення на державу відповідача обов’язку за Конвенцією поновити одне з двох проваджень стосовно заявника. Виснов ок Порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції (право не бути притягнутим до суду або покараним двічі).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 6 квітня 2021 року й набуло статусу остаточного 6 вересня 2021 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.