M.P. împotriva Portugaliei

M.P. v. Portugal (nr. 27516/ 14) Cazul a vizat plângerea reclamantului că fostul soț nu a fost pedepsit penal pentru că a obținut acces la e-mailul prin care comunica pe site-ul de dating și pentru furnizarea de dovezi în fața instanței în cauza civilă privind răspunderea parentală comună și divorțul, care a fost încălcată pentru căderea sa. În cele din urmă, aceleasi instanțe spaniole, la care a apelat pentru prima dată reclamanta (și nu instanțele portugheze, la care s-a adresat soțul), au aprobat decizia sa de a verifica căsătoria și decizia de a locui împreună cu copiii, notificând mamei cu dreptul de a-și returna copiii de la soțul său. În august 2001, o femeie a cerut divorț de la un cetățean portughez, care a dat naștere unui copil.

După încheierea procedurii de divorț, încheiate în Spania, reclamanta și soțul ei au fost despărțiți; locul de locuit al copiilor a fost stabilit împreună cu mama, acordându-i drepturi de contact paterne. Între timp, în octombrie 2012, reclamanta a adăugat posibilitatea de a participa la anchetă penală la cererea de despărțire a unui avocat al Curții din Lisabona, acuzând-o pe soțul ei de a fi implicat în anchetă și atribuind-i responsabilitatea de a fi implicat în anchetă în temeiul articolului 194 din Codul Penal. În octombrie 2012, procurorul a anunțat că nu a găsit nicio informație în această cauză. Cererea de acuzare a fost depusă în fața Curții de Apel, care a arătat că nu există suficiente dovezi pentru ca soțul reclamantei să fie judecat.

Cererea de acuzare a fost depusă în temeiul articolului 8 din Convenție, iar reclamanta a reclamat că instanțele portugheze nu au pedepsit soțul ei pentru că a obținut acces la mesajele sale electronice de corespondență cu alți bărbați pe un site de întâlniri și le-a prezentat ca dovadă în procesul privind răspunderea parentală comună și divorțul. Opinia Curții în această cauză a fost că nu a fost vorba de o intervenție în viața privată a reclamantei de către stat, ci de o altă persoană privată. Prin urmare, cererea sa de acuzare a fost depusă în temeiul articolului 8 din Convenție, iar acuzația a fost legată de obligațiile pozitive ale statului. CEDO a cerut astfel de concluzii. În ceea ce privește cererea de acuzare a unui act de drept coreean, CEDO a sublinizat că a primit acces la o serie de acuzații de violență a dreptului civil, în conformitate cu legea, și că, în plus, nu a putut să își aducă o astfel de acuzare.

În ceea ce privește dacă instanțele portugheze au respectat un echilibru echitabil între persoanele implicate, și anume, pe de o parte, dreptul reclamantului la viața privată și, pe de altă parte, dreptul soțului său la o posibilitate rezonabilă de a-și prezenta cauza împreună cu dovezile sale pentru condițiile care nu afectează condițiile sale de viață, se observă că sistemul juridic existent din Portugalia a asigurat o protecție adecvată a dreptului la respectarea vieții private și acces la secretul corespondenței.

În ceea ce privește dacă instanțele portugheze au respectat un echilibru echitabil între persoanele implicate, și anume, pe de o parte, dreptul reclamantului la viața privată și, pe de altă parte, dreptul soțului său la această posibilitate rezonabilă de a-și prezenta cauza împreună cu dovezile sale pentru condițiile care nu afectează condițiile sale de viață, declarațiile sale au fost invizibile în comparație cu cele ale unei declarații în cauză, în cadrul unei serie de două declarații de acțiuni civile, care au avut un caracter național, în special, privind accesul la viața privată a soției sale, iar informațiile sale au fost lăsate în fața soției sale, în special în contextul unei declarații de viață privată.

Cu toate acestea, Curtea a amintit că, în astfel de situații, intervenția în viața privată ca urmare a divulgării informațiilor menționate trebuie să fie limitată în măsura în care este posibil, până când acest lucru devine extrem de necesar. În această cauză, Curtea a ajuns la concluzia că efectele de divulgare a informațiilor respective pentru viața privată a solicitantelor au fost limitate de obligația sa: acestea au fost publicate doar în mod public și au fost în mod pozitiv limitate de către autoritățile naționale în ceea ce privește situația lor personală. În plus, Curtea a apreciat că nu a fost obligată să evalueze în mod serios orice declarație a autorității naționale care ar fi fost în interesul său.

În plus, Curtea a apreciat că, în această decizie, nu a fost obligată să evalueze în mod pozitiv orice declarație a autorităților naționale, care ar fi fost în interesul său. În acest caz, decizia a fost adoptată de Cameră la 7 septembrie 2021 și a dobândit statutul de definitivă la 17 ianuarie 2022 în conformitate cu art. 44 alineatul (2) din Convenție. © Traducerea și prelucrarea acestei decizii a fost efectuată de Curtea Supremă.

M.P. v. Portugal ( № 27516/ 14) Обставини справи Справа стосувалася скарги заявниці на факт того, що її колишнього чоловіка не покарали в кримінальному порядку за отримання доступу до електронної пошти, за допомогою якої вона спілкувалася на сайті знайомств, і за надання суду доказів у цивільній справі про спільну батьківську відповідальність та розірвання шлюбу, порушеній за його позовом. Зрештою , саме іспанські суди, до яких уперше звернулася заявниця (а не португальські суди, до яких звернувся її чоловік), ухвалили рішення про розірвання шлюбу та рішення про проживання дітей разом із матір’ю з правом доступу до них чоловіка. В липні 2001 року заявниця вийшла заміж за громадянина Португалії; у подружжя народилось двоє дітей.

У зв’язку з роботою подружжя проживало то в Португалії, то в Іспанії . У червні 2011 року, коли стосунки подружжя погіршилися, заявниця прийняла рішення постійно проживати з дітьми в Іспанії. В липні т ого ж року вона звернулася до Мадридського суду першої інстанції для вжиття тимчасових заходів щодо батьківської відповідальності за дітей з метою розірвання шлюбу. В серпні 2011 року її чоловік звернувся із заявою до Лісабонського суду з розгляду сімейних справ , вимагаючи повернення дітей і тимчасового визначення їхнього місця проживання в Португалії. До справи він долучив електронні повідомлення, які знайшов у сімейному комп’ютері в листопаді 2010 року та які свідчили про спілкування заявниці із чоловіками на сайті знайомств.

Він указував, що ці повідомлення доводили наявність у його дружини позашлюбних стосунків під час шлюбу. То му в листопаді 2011 року він подав заяву про розірвання шлюбу. У вересні 2013 року Лісабонський суд з розгляду сімейних справ зупинив провадження в очікуванні рішення Суду Європейського Союзу (Суд ЄС) щодо того, який судовий орган мав юрисдикцію розглядати справу. У червні 2015 року Суд ЄС вказав, що юрисдикцією для розгляду наділені іспанські суди, адже в них уперше було порушено справу. Після завершення провадження щодо розлучення, порушеного в Іспанії, заявниця та її чоловік були розлучені; місце проживання дітей було визначено разом із матір’ю з наданням батькові контактних прав. Тим часом у березні 2012 року заявниця подала кримінальну скаргу до прокурора Лісабонського суду, звинувачуючи свого чоловіка в порушенні таємниці листування в розумінні статті 194 Кримінального кодексу.

Зая вниця вказала, що її чоловік отримав доступ до її вхідних повідомлень в акаунті на сайті знайомств, роздрукував повідомлення, які вона надсилала чоловікам , та додав їх до матеріалів справи про спільну батьківську відповідальність у Лісабонському суді з розгляду сімейних справ. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 У жовтні 2012 року прокуратура прийняла рішення про припинення провадження. В листопаді 2012 року заявниця вимагала надати їй можливість брати участь у кримінальному провадженні як помічниця та просила розпочати судове розслідування (судовий нагляд за розслідуванням з боку слідчого судді). Разом із цим вона не висувала жодної вимоги про компенсацію.

Слідчий суддя ухвалив рішення про припинення провадження. Заявниця оскаржила це рішення до апеляційного суду, який вказав на відсутність достатніх доказів для того, щоб чоловік заявниці постав перед судом. Посилаючись на статтю 8 Конвенції , заявниця скаржилася на факт непокарання португальськими судами її чоловіка за отримання доступу до її електронних повідомлень із листування з іншими чоловіками на сайті знайомств і подачу їх як доказу в судовій справі про спільну батьківську відповідальність та розірвання шлюбу. Оцінка Суду Ця справа стосувалася втручання у приватне життя заявниці не державою, а іншою приватною особою. Тому її скарги за статтею 8 Конвенції пов’язані з позитивними зобов’язаннями держави.

ЄСПЛ дійшов таких висновків. Що стосується португальської правової системи, то ЄСПЛ підкреслив, що отримання доступу до змісту листів або телекомунікацій без згоди кореспондентів і розкриття отриманого таким чином змісту , згідно з криміна льним законом , було караним діянням. Суд відзначив і те, що в результаті поданої заявницею кримінальної заяви про порушення таємниці її листування прокуратура Лісабонського суду розпочала розслідування. Крім цього, заявниці було дозволено брати участь у кримінальному провадженні як помічниці, завдяки чому вона могла відігравати в ньому активну роль. Зокрема , вона змогла надати свої докази й вимагати, коли прокуратура припинила провадження, його поновлення.

Крім того, заявниця мала змогу подати скаргу про відшкодування, коли вимагала поновлення провадження, проте вона цього не зробила, тобто цією можливістю не скористалася. Іншими словами, вона просила, щоб кримінальне провадження стосовно порушення її таємниці листування було продовжено лише для того, щоб домогтися визнання стверджуваного порушення її прав. Із цього вбачається , що у таких справах, як справа заявниці, існуюча правова система в Португалії забезпечувала належний захист права на повагу до приватного життя та таємниці листування.

Стосовно того, чи дотримали португальські суди справедливого балансу між відповідними ін тересами , а саме, з одного боку, правом заявниці на приватне життя і, з іншого – правом її чоловіка на розумну можливість представляти свою справу разом зі своїми доказами за умов, які не ставлять його в невигідне становище порівняно із заявни цею , в межах двох цивільних проваджень, які в силу свого характеру, стосувалися приватного життя подружжя і сім’ї , ЄСПЛ вказав таке . © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 3 У контексті доступу до електронних повідомлень Суд відзначив, що Лісабонський апеляційний суд установив, що заявниця надала своєму чоловікові повний доступ до її акаунту на сайті знайомств і , як результат, ці повідомлення становили частину приватного життя подружжя.

На думку Суду , обґрунтування національних органів влади щодо спільного доступу до листування подружжя залишалося відкритим для обговорення особливо тому, що в цій справі були підстави вважати, що наданий чоловіку заявниці дозвіл , зрештою, мав місце за конфліктної ситуації. Проте висновок, якого дійшли національні суди щодо питання доступу до цих повідомлень , для Суду не вбачався явно свавільним, щоб він замінював своєю оцінкою оцінку національних судів. Що стосується подачі повідомлень у справі про спільну батьківську відповідальність та розірвання шлюбу, то Суд погодився з Лісабонським апеляційним судом у доцільності цих повідомлень у вказаній цивільній справі, у ході якої мала бути надана оцінка особистої ситуації подружжя та сім’ї.

Проте Суд нагадав, що за такої ситуації втручання у приватне життя в результаті розголошення зазначеної інформації має бути обмежене настільки, наскільки це можливо, до того, коли це стане вкрай необхідним . У цій справі Суд дійшов висновку, що наслідки розголошення відповідних повідомлень для приватного життя заявниці були обмеженими: вони були розголошені лише в цивільній справі і доступ громадськості до цього виду проваджень був обмеженим. Крім цього, ці повідомлення фактично не були розглянуті , адже Лісабонський суд з розгляду сімейних справ усе - таки не ухвалив рішення по суті заяв її чоловіка. У результаті Суд не побачив серйозних підстав для заміни своєю оцінкою оцінки національних судів у цій справі.

По - перше, національні органи влади урівноважили конкуруючі інтереси згідно з критеріями, що випливають з усталеної практики Суду. Крім цього, з урахуванням того, що заявниця відмовилася від свого права подати будь - яку цивільну заяву в межах кримінального провадження, єдине питання, яке залишалося з’ясува ти , стосувалося кримінальної відповідальності чоловіка заявниці, питання, за яким Суд не може приймати рішення. Тому держава виконала своє позитивне зобов’язання із захисту права заявниці на повагу до приватного життя та таємниці листування. Із цього випливає, що статтю 8 Конвенції порушено не було. Виснов ок Відсутність порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя ). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 7 вересня 2021 року й набуло статусу остаточного 17 січня 2022 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

© Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.