CASE OF TONKOV v. BELGIUM

TONKOV împotriva Belgiei (nr. 41115/14) Circumstanțele acestui caz au vizat plângerea reclamantului că a fost privat de dreptul de acces la protector în fazele inițiale ale anchetei judiciare împotriva sa, precum și în timpul detenției, ședințelor de judecată, interogărilor și altor acțiuni de anchetă. În prezent, reclamantul execută o pedeapsă de închisoare pe viață. În 2009, reclamantul a fost interogat de două ori de poliția belgiană ca informator în cadrul investigației privind uciderea lui B. V. în seara zilei de 14 septembrie 2009. Pe 21 mai 2013, la începutul procesului, reclamantul a declarat că a fost încălcată în mod necoreglementat dreptul la apărare și dreptul la o judecată echitabilă în sensul articolului 6 din Convenție, deoarece nu i s-a oferit în mod direct informații în timpul procesului de consultare a avocatului său, fără a fi prezentat în mod direct în timpul procesului de investigare,

și a declarat că a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închis în timp ce a fost închis închisă în timp ce a fost închisă în timp ce a fost închisă închisă în timp ce a fost închisă

în timp ce a fost închisă închisă în timp ce a fost închisă În primul caz, reclamantul a declarat că nu a avut acces la informații, dar a fost interogat în mod oficial ca suspect doar în cadrul celui de-al treilea interogatoriu. Prin urmare, reclamantul nu a putut beneficia de ajutorul de anchetă prin intervenție sub acoperire în orice moment al anchetei - în cazul în care a primit trei întrebări, chiar dacă această declarație a primit o importanță atât de mică pentru anchetă. De fapt, în opinia Curții, la începutul anchetei, reclamantul a primit o declarație de protecție de la orice tip de avocat. În acest context, în cadrul Convenției UE, nu a primit nicio garanție de protecție, nici măcar în ceea ce privește numărul de persoane care au fost puse la dispoziția acestuia în cadrul anchetei.

În ceea ce privește legislația care reglementa etapa de înfăptuire a procedurii pre-judiciare, CEDO a subliniat că, întrucât legislația belgiană în vigoare la momentul evenimentelor din acest caz nu răspundea cerințelor articolului 6 alineatul (3) din Convenție, corectitudinea generală a procedurii nu putea fi stabilită numai prin norme legislative care închideau o serie de garanții abstracte. În plus, aplicarea acestor dispoziții ar avea un efect compensator pentru ca procesele în general să fie echitabile. CEDO a subliniat în acest aspect că libertatea de a comunica cu un avocat înainte de procesul judecătoresc era permisă, iar utilizatorii au declarat că au avut o lipsă de conștiință, iar în conformitate cu aceste garanții, nu au fost asigurați în mod corespunzător în faza inițială a anchetei.

În acest caz, în mod similar, în cazul în care avocatul nu a avut o garanție de bună justiție, în cazul în care nu a avut o înțelegere a acesteia, în mod clar, nu a fost stabilită o garanție de bună justiție. În plus, în ciuda faptului că legea în vigoare la acel moment a cerut reclamantului să consimte la verificarea prin poligraf, el a dat răspunsuri care au fost considerate false și dovezi împotriva lui. După încheierea anchetei și trimiterea cazului reclamantului la tribunal, instanța de apel, fără a examina, probabil din proprie inițiativă, încălcările procedurale care au avut loc în acest caz, a rămas în dosarul procesului. În consecință, toate procesele de înregistrare cu declarațiile controversate, acordate pentru lipsa asistenței juridice, au rămas în dosarul procesului.

În continuare, a fost depusă o cerere de înregistrare în fața unui juriu, pe baza unor acuzații de tip interogatoriu, de tip interogatoriu, efectuate fără asistență de avocat, iar procesul de înregistrare a unei declarații de înregistrare a unei acuzații de necriminare, această instanță a respins această cerere și a eliminat toate declarațiile de înregistrare a unei acuzații, considerând că declarația de necriminare ar putea avea încă o justiție în fața unui avocat.

În decizia sa intermediară, juriul nu a luat în considerare afirmațiile reclamantului cu privire la influența absenței unui avocat asupra dorinței de a-l audiat pe coaccusat, chiar dacă afirmațiile sale au fost folosite în mod abuziv și au fost decisive pentru începerea condamnării reclamantului.Curtea Europeană a Europeanului a declarat că, în special, declarațiile sale de asistență pentru a asigura că acuzațiile nu au fost aduse în mod abuziv în cazul în care instanța a primit o decizie de protecție a acuzației, pot fi considerate ca fiind neînțelegă, în special în ceea ce privește dreptul la o astfel de decizie, deoarece, în cazul în care o astfel de decizie ar fi fost prezentată, Curtea Europeană a Europeanului a putut să demonstreze că o astfel de decizie ar fi fost luată în mod abuziv.

Deși declarațiile coacusului care îl învinovățeau au fost decisive în formarea sentinței, ECHR a ajuns la concluzia că acest lucru nu a fost suficient pentru a ascunde faptul că, în martie 2022, juriul a considerat că acuzatul a fost vinovat ca organizator al crimei, subliniind factori care puteau fi descoperiți numai prin compararea tuturor declarațiilor primite de la acuzator, coacusul și persoanele auzite ca "dovezi".Deși declarațiile coacusului care îl învinovățeau pe reclamant au fost decisive în formarea sentinței, ECHR a ajuns la concluzia că acest lucru nu a fost suficient pentru a ascunde faptul că declarațiile acuzatorului, în care a fost acordată asistență judiciară în lipsa unui avocat, au avut o influență semnificativă asupra deciziei judecării.

TONKOV v. Belgium (№ 41115/ 14) Обставини справи Ця справа стосувалася скарги заявника на те, що його було позбавлено права доступу до захисника на початкових етапах судового слідства проти нього, а також під час тримання під вартою, судових засідань, допитів та інших слідчих дій. Наразі заявник відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі. У 2009 році заявника двічі допитала бельгійська поліція як «інформатора» в межах розслідування вбивства Б. В. ввечері 14 вересня 2009 року. Заявника знову було допитано 20 січня 2010 року як «підозрюваного». Тим часом заявник повернувся до Болгарії, де його було затримано та видано в порядку процедури екстрадиції владі Бельгії. Після прибуття до Бельгії 18 серпня 2010 року заявника допитала поліція як підозрюваного в зазначеному вбивстві, далі він був заслуханий слідчим суддею.

За цим розглядом було ухвалено рішення про затримання. Згідно з протоколами, складеними того ж дня, заявник висловив своє бажання мати захисника, щоб розуміти бельгійське законодавство, і навів свою версію подій. Тоді ж і з’ясувалося, що заявник знав Н. І., якого також затримали та допитали і якого слідчі представили як підозрюваного у вчиненні вбивст ва. У вересні та жовтні 2010 року заявника знову декілька разів допитали. Крім того, 25 листопада 2010 року було проведено перевірку із застосуванням поліграфу, після чого 8 грудня 2010 року було проведено поліцейське слухання, у якому слідчі та захисник заявника мали телефонну розмову. Під час цієї розмови захисник вимагав інформування заявника про право зберігати мовчання.

Заявник далі відмовився відповідати на будь - які запитання слідчих. Наступне засідання відбулося 21 грудня 2010 року, у звіті про яке вказувалося, що заявник мав до цього консультації зі своїм адвокатом. У 2011 році відбулися декілька допитів, а також повторних допитів. Згідно із чинним на час подій законодавством заявник не користувався допомогою адвоката ані під час допитів, за винятком повторного допиту, ані під час перевірки із застосуванням поліграфу. Далі заявник разом з одним співобвинуваченим постав перед судом. 21 травня 2013 року, на початку судового розгляду, заявник указав на непоправні порушення його права на захист і права на справедливий суд в розумінні статті 6 Конвенції, оскільки йому не було надано адвоката під час оглядів та допитів, які відбулися в межах судового слідства, і зазначив, що інкримінувальні показання співобвинуваченого й інших свідків були отримані також без надання правової допомоги.

The Assize Court (суд присяжних) це зауваження відхил ив. 30 травня 2013 року присяжні визнали заявника та співобвинуваченого винними в умисному вбивстві. Аргументи присяжних щодо заявника обґрунтовувалися, зокрема, © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 детальними й послідовними заявами співобвинуваченого, що він вбив Б. В. за прямою вказівкою заявника. В листопаді 2013 року касаційна скарга заявника була відхилена. У своїй скарзі до ЄСПЛ заявник вказував на позбавлення його права доступу до адвоката під час затримання в поліції за відсутності належної інформації про його право зберігати мовчання і не інкримінувати себе, а також на відсутність адвоката під час засідань, допитів та інших слідчих дій.

Заявник, серед іншо го, скаржився, що його засудження частково обґрунтовувалося показаннями співобвинуваченого, які були дані за відсутності захисника. Оцінка Суду Пункт 1 та підпункт (с) пункту 3 статті 6 Конвенції ЄСПЛ підкреслив, що під час перших двох доп итів заявника заслухали як «інформатора», а офіційно його було допитано як «підозрюваного» лише в межах третього допиту. Заявник не міг користуватися правовою допомогою під час будь - якого з трьох допитів, навіть незважаючи на те, що його твердження мали вирішальне значення для цього розслідування. Фактично, на думку ЄСПЛ, заявник від самого початку розслідування набув статусу обвинуваченого, тим самим отримавши гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції.

В межах цього між видачею заявника бельгійській владі й рішенням суду про тримання під вартою від 26 квітня 2012 року заявника близько десяти разів було заслухано поліцією та слідчим суддею стосовно інкримінованих йому правопорушень за відсутності будь - якої допомоги захисника. Так само адвокат не був присутнім під час перевірки за допомогою поліграфу. Тому заявник, який мав право на захист за статтею 6 Конвенції від самого початку розслідування, не мав доступу до адвоката, навіть коли набув статусу «обвинуваченого». Право на такий доступ у межах досудового розслідування було обмежено. У зв’язку із цим ЄСПЛ підкреслив, що такі обмеження не обґрунтовувалися переконливими підставами. ЄСПЛ нагадав, що в поданому контексті йому потрібно ретельно розглянути питання, чи в межах кримінального провадження, взятого в цілому, були виправлені порушення, допущені на початкових етапах провадження.

У цьому аспекті ЄСПЛ відзначив таке. Щодо законодавства, яке врегульовувало стадію досудового провадження, ЄСПЛ вказав, що оскільки чинне на час подій у справі бельгійське законодавство не відповідало вимогам пункту 3 статті 6 Конвенції, загальна справедливість провадження не могла гарантуватися лише законодавчими нормами, що закріплювали низку абстрактних гарантій. Крім того, застосування цих положень мало б мати компенсаційний ефект для того, аби провадження в цілому було справедливим. ЄСПЛ в цьому аспекті підкреслив, що свобода спілкування з адвокатом поза допитами є недостатньою, аби усунути недоліки, що мали місце на початкових етапах розслідування. Як стверджував Уряд і як відзначив ЄСПЛ, © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.

3 заявник міг скористатися іншими гарантіями. Хоча такі гарантії дозволяли заявникові в певних випадках, на етапі слідства, користуватися допомогою адвоката, ЄСПЛ вважав, що це не має належного компенсаторного ефекту. Відповідно, використання інших гарантій, якими заявник наділявся згідно із застосовним на той час законодавством, було недостатнім для забезпечення справедливості провадження. Щодо характеру показань заявника, наданих ним за відсутності захисника, ЄСПЛ відзначив, що хоча надані ним показання за відсутності правової допомоги, точно кажучи, не становили будь - якого визнання вини, ці заяви були детальними й мали вирішальний вплив на подальше здійснення провадження. Крім того, нав іть попри те, що чинний на той час закон вимагав від заявника згоди на проведення перевірки на поліграфі, він дав відповіді, які були визнані неправдивими й доказами проти нього.

Після завершення слідства та направлення справи заявника до суду апеляційний суд не розглянув, можливо, за власною ініціативою, процесуальні порушення, що мали місце в цій справі. Відповідно, всі протоколи зі спірними показаннями, надані за відсутності правової допомоги, залишились у матеріалах справи. Надалі подане заявником клопотання до суду присяжних про видалення протоколів допитів, проведених без адвоката, та про визн ання цього провадження неприйнятним цей суд відхилив і допустив всі протоколи, вважаючи, що заявник все ще міг би мати справедливий суд присяжних. Суд присяжних зосередився на обставинах того , що допити не мали ані примусового, ані репресивного характеру і що заявник не робив жодних інкримінувальних заяв.

Проте твердження суду присяжних про те, що заявник себе не інкримінував, суперечило обвинувальному акту, з якого випливало, що заяви, зроблені заявником на початкових етапах розслідування та результати перевірки на поліграфі забезпечили слідчим основу для обвинувачення. Тому бельгійські суди належним чином не проаналізували вплив відсутності адвоката на допустимість показань, наданих заявником. Щодо допустимості показань, наданих співобвинуваченим заявника за відсутності адвоката, ЄСПЛ підкреслив, що заявник не просто скаржився на те, що інкримінувальні показання співобвинуваченого були надані за відсутності захисника й без попередніх консультацій. Він конкретно критикував умови, за яких заслуховували його співобвинуваченого, вказуючи, що достовірність показань – доказів проти нього – могла бути скомпрометована тим, що співобвинувачений, імовірно, піддався тиску слідчих, вважаючи, що, якщо він дасть показання проти заяв ника, то це відповідатиме його інтересам.

Однак у своєму проміжному рішенні суд присяжних не розглянув твердження заявника щодо впливу відсутності адвоката на якість показань співобвинуваченого, навіть незважаючи на те, що ці показання мали вирішальне значення д ля засудження заявника. ЄСПЛ зауважив, що саме національні суди мали забезпечувати те, щоб докази не були результатом тиску чи інших дій, які б суперечили статті 3 Конвенції. В поданому аспекті щодо цієї справи ЄСПЛ © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 4 вказав, що Касаційний суд дійшов висновку, що обвинувачений може посилатися на незнання права про правову допомогу у зв’язку з інкримінувальними показаннями його співобвинуваченого у випадках, коли достовірність таких показань може бути підірвана та їх використання може порушити права заявника на захист, оскільки такі показання були отримані засобами тиску, примусу чи катувань.

Щодо використання показань заявника, наданих за відсутності адвоката, ЄСП Л насамперед зауважив, що хоча обвинувальний акт, оголошений на початку розгляду судом присяжних, обґрунтовувався декількома аспектами, зокрема показаннями свідків, висновками слідчих і записами телефонних розмов, він також обґрунтовувався показаннями заявника, наданими ним за відсутності захисника. Далі ЄСПЛ акцентував, що, визнаючи заявника винним як організатора вбивства, присяжні посилалися на фактори, які могли бути виявлені лише при порівнянні всіх показань, отриманих від заявника, співобвинуваченого й осіб, заслуханих як «свідків». Хоча показання співобвинуваченого, що інкримінували заявника, були вирішальними у формуванні вироку, ЄСПЛ дійшов висновку, що це не було достатнім, аби приховати той факт, що показання заявника, надані ним за відсутності правової допомоги, мали значний вплив на рішення присяжн их.

У підсумку , наголошуючи на суворості контролю, який має бути проведений за відсутності вагомих підстав виправдання обмеження права на доступ до адвоката в кримінальних справах, й у світлі рішення Великої палати ЄСПЛ у справі Beuze v. Be lgium , ЄСПЛ з урахуванням усіх наведених аспектів дійшов висновку про несправедливість кримінального провадження щодо заявника в цілому. Тому було порушено пункт 1 та підпункт (с) пункту 3 статті 6 Конвенції. Виснов ок Порушення пункту 1 та підпункту (с) пункту 3 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) . Рішення в цій справі ухвалене Палатою 8 березня 2022 року й набуло статусу остаточного 8 червня 2022 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

© Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.