CASE OF KORNATSKYY v. UKRAINE) (declaratia nr. 19854/13) DECIZIE STRASBOURG 20 septembrie 2022 Această hotărâre este definitivă, dar poate fi supusă unor corecții redactate.În cazul Kornati împotriva Ucrainei, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Cea de-a Cincia Secțiune), a decis după alegerile din secțiunea a treia a comitetului, al cărui format a fost compus de: Ivana Jepkovic (Cazul I) (Declararea nr. 19854/13) (Cazul I) (Declararea nr. 19854/13) (Declararea nr. 19854/13) (Declararea nr. 19854/13) (Declararea nr. 19854/13) (Declararea nr. 19854/13) (Declararea nr.
În conformitate cu rezultatele stabilite de comisia de alegeri de circumscripție (CEC) pe baza copiilor de rezultate ale votării (protokoluri) de la comisiile de alegeri de circumscripție (CEC), reclamantul a câștigat alegerile[1] iar domnul T., candidatul Partidului Regiunilor, a ocupat locul al doilea.[2] După ce CEC a transmis aceste rezultate în formă electronică Comisiei Electorale Centrale (CEC), acestea au fost publicate pe site-ul web al CEC pentru consultare în dimineața timpurie a zilei de 30 octombrie 2012. cu toate acestea, în curând după aceeași zi, CEC a modificat brusc rezultatele pe site-ul său, fără a adopta nicio decizie în privința democrației: CEC a scris atunci că numărul de voturi pentru voturi a rămas nesemnificativ, deoarece numărul de voturi pentru voturi pentru instituții de votare a scăzut cu 4.10%, iar numărul de voturi pentru voturi pentru funcționari ai CEC a scăzut cu 9.10%, în schimbul unui număr de voturi pentru funcționari ai Oficiului de Securitate a CCS, care a fost publicat pe site-ul web al CEC, după ce a fost constatat că au fost modificate cu 9.10%, a fost constatată în raportul de pe site-ul CEC, în care s-a constatat că rezultatele au fost scrise în raportul de la data de 6 septembrie 2013.[3]
După rezultatele examinării acțiunii administrative a domnului P. privind contestarea protocolului CEC pe baza unor anumite încălcări pretinse la patru secții electorale, la 1 noiembrie 2012, Curtea Administrativă de Regiune Mykolaiv (mai târziu, Curtea Administrativă Mykolaiv) a dat instrucțiuni CEC să-i ofere copii ale protocolurilor sau copii certificate corespunzător ale tuturor protocolurilor CEC. 7. În conformitate cu art. 91 din Legea Ucrainei "Despre alegerile deputaților naționali din Ucraina" (în redacția în vigoare la momentul evenimentelor), fiecare CEC a întocmit propriul protocol privind recunoașterea voturilor în număr de exemplare care a fost de patru ori mai mare decât numărul membrilor CEC: primul și al doilea exemplar să fie transferate către CEC, al treilea exemplar să fie păstrat în birourile secretariatului CEC, iar al patrulea în ordinea de primire a voturilor.
În noaptea de 1 la 2 noiembrie 2012, Serviciul Executiv de Stat al Ucrainei, în sprijinul unei unități speciale de poliție, a confiscat de la CVD prima și a doua copie a tuturor protocolelor CVD pentru a le duce la Curtea de la Mykolaiv. 9. cererea a susținut că durata transportului a fost incomprehensibilă după patru ani patru ani de la o drumare de 170 km. Deși, după cum au anunțat în biroul CVD, în timpul procesului de la Oficiul de la Mișco, protocoalele 03 au fost trimise în mod sigur în fața persoanelor responsabile pentru voturile lor în fața instanței (în special în cazul în care rezultatele au fost obținute în fața instanței), în conformitate cu punctul 10 din protocolul din 10 noiembrie 2012, acesta a susținut că, în special, nu a fost prezentat niciun fel de dovezi privind numărul de persoane care au participat la voturile din partea celor trei persoane care au fost în cauză.
Pe 4 noiembrie 2012, Curtea a respins, de asemenea, cererea reclamantului privind presupusele falsificări la etapa de numărare a voturilor, hotărând că examinarea acestei chestiuni era în competența CEC.11 pe 05 noiembrie 2012, CEC a declarat imposibilă stabilirea rezultatelor alegerilor din circumscripția nr. 132.Argumentarea ei s-a limitat la referințe formulate în mod general la numărarea cererilor subiectivelor procesului electoral cu privire la imposibilitatea de a stabili toate suspiciunile de vot fidel.La 13 noiembrie 2012, CEC a adresat, de asemenea, Verkhovna Rada Ucrainei cu cereri de a crea condițiile necesare pentru organizarea unor alegeri noi în anumite circumscripții.12 pe 13 noiembrie 2012, CEC a depus o cerere în favoarea acestuia, iar observatorul a depus o cerere suplimentară în favoarea CPC, susținând că a declarat câștigătorul alegerilor în circumscripția nr. 138.
În cazul în care, în data de 12 noiembrie 2012 și 12 noiembrie 2012, Curtea Administrativă de Apel din Kiev și Curtea Administrativă Supremă din Ucraina au susținut că decizia CAC a fost legată de numeroasele plângeri primite de ea, nu de problemele cu protocolul CAC, au considerat că decizia CAC a fost legată de numărul de plângeri primite de ea, nu de orice probleme cu protocolul CAC. evaluarea instanței 14.
Având în vedere că neinformarea Curții de către reclamant cu privire la participarea sa la alegerile parlamentare din anumite circumscripții nu se referă la esența faptului și, în absența oricăror semne de neînțelegere a intenției reclamantului de a aduce în eroare Curtea, obiecția Guvernului trebuie respinsă (vezi decizia în cauza Beg S.p.a. împotriva Italiei, cerere nr. 5312/11, punctul 74 81, din 20 martie 2021). Deoarece cererea nu este nici în mod evident neîmpărată în sensul subpunctului 3 al articolului 35 din Convenție, nici în lipsa oricăror semne de neînțelegere a intenției reclamantului de a aduce în eroare Curtea, Curtea a adoptat, în mod normal, o decizie de 18 iulie 2020 privind o contestare a acestei cereri (vezi pentru comparație, decizia în cauza Beg S.p.a. împotriva Italiei, cererea nr. 5312/11, punctul 74 81, din 20 martie 2021).
Cu toate acestea, autoritățile naționale au respins formal afirmația sa fără a încerca în mod intenționat, în primul rând, să stabilească ceea ce s-a întâmplat de fapt sau să examineze dovezile fundamentale oferite de reclamant în sprijinul afirmației sale că a fost un câștigător legitim al alegerilor (vezi punctele 9 și 10). excluderea tuturor voturilor exprimate în întregul circumscripție pe motive întemeiate pe dreptate, nu a făcut decât să sporească îngrijorarea reclamantului, nu a făcut ca acesta să găsească răspunsuri. Astfel, Curtea a ajuns la concluzia că reclamantul a fost împiedicat în mod material să își exercite în mod eficient dreptul de a solicita o decizie în alegeri.
(Ivana Jelić) Președinte[1] Cu 29.678 de voturi.[2] Cu 25.511 de voturi.[3] Inclusiv cu candidatul-auto-succesor P., al cărui rezultat inițial a scăzut de la 1,5% la 1,4%.[4] Cu optsprezece.
(CASE OF KORNATSKYY v. UKRAINE)
(Заява № 19854/13)
20 вересня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Корнацький проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Івана Джеліч
(Ivana Jelić)
,
Голова,
Ганна Юдківська
(Ganna Yudkivska)
,
Арнфінн Бордсен
(Arnfinn Bårdsen)
,
судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 19854/13), яку 04 березня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан
Корнацький Аркадій Олексійович, 1953 року народження, який проживає у м. Київ (далі – заявник), та його представляв
пан С.І. Рохманов, юрист, який практикує у м. Київ;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який на той момент представляв його Уповноважений, пан Іван Ліщина;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 07 квітня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1.
Справа стосується стверджуваного порушення пасивного виборчого права заявника за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції.
2.
Заявник балотувався як кандидат від головної опозиційної партії «Батьківщина» на парламентських виборах 28 жовтня 2012 року в одномандатному виборчому окрузі № 132 у Миколаївській області.
3.
Відповідно до результатів, встановлених окружною виборчою комісією (далі – ОВК) на підставі примірників результатів голосування (далі – протоколи) від дільничних виборчих комісій (далі – ДВК), заявник переміг на виборах
[1]
, а пан Т., кандидат від урядової партії «Партія регіонів», посів друге місце
[2]
. Після того, як ОВК передала ці результати в електронному вигляді до Центральної виборчої комісії (далі – ЦВК), вони були опубліковані на вебсайті ЦВК з метою ознайомлення рано вранці 30 жовтня 2012 року. Однак пізніше того ж дня ЦВК несподівано змінила результати на своєму вебсайті, як стверджувалося, без ухвалення будь-якого рішення щодо цього ОВК: тоді як кількість голосів за заявника залишилася незмінною, кількість голосів за пана Т. зросла до 29 910 за рахунок декількох кандидатів із незначною кількістю голосів
[3]
. У результаті пана Т. було визначено переможцем, який випередив заявника на 232 голоси.
4.
Про зазначені зміни на вебсайті ЦВК було вказано у звіті місії зі спостереження за виборами Бюро демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки та співробітництва в Європі (далі – ОБСЄ/БДІПЛ), опублікованому у січні 2013 року.
5.
У протоколі про підрахунок голосів, складеному незабаром після цього, ОВК, як стверджувалося, посилалася на змінені результати, опубліковані ЦВК, замість тих, що були в примірниках протоколів ДВК. Чотири члени ОВК
[4]
написали окрему думку у зв’язку з цим.
6.
За результатами розгляду адміністративного позову пана П. про оскарження протоколу ОВК на підставі окремих стверджуваних порушень на чотирьох виборчих дільницях 01 листопада 2012 року Миколаївський окружний адміністративний суд (далі – Миколаївський суд) дав вказівку ОВК надати йому примірники протоколів або належним чином завірені копії всіх протоколів ДВК.
7.
Згідно зі статтею 91 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (у редакції, чинній на момент подій) кожна ДВК складала свій протокол про підрахунок голосів в кількості примірників, що була на чотири більша, ніж кількість членів ДВК: перший і другий примірники мали передаватися до ОВК, третій – зберігався у секретаря ДВК, четвертий – вивішувався у приміщенні ДВК, а решта примірників надавалися членам ДВК. Усі примірники мали однакову юридичну силу. Кандидати та їхні представники, а також офіційні спостерігачі, присутні під час підрахунку голосів, мали право на отримання завіреної в установленому порядку копії протоколу. Усі протоколи складалися на попередньо надрукованих бланках, кожен з яких мав свій унікальний порядковий номер.
8.
ОВК вирішила, що було б доцільно надати до Миколаївського суду копії, а не оригінали примірників. Таким чином, було підготовлено копії «першого примірнику» кожного протоколу ДВК (див. пункт 7). Правильність копій була завірена підписом голови та печаткою ОВК. Проте в ніч з 01 на 02 листопада 2012 року Державна виконавча служба України за сприяння чисельного спецпідрозділу міліції вилучила з ОВК перший та другий примірники протоколів усіх ДВК з метою доставки їх до Миколаївського суду.
9.
Заявник стверджував, що тривалість транспортування була незрозуміло довгою – чотири години на дорогу у 170 км. Як повідомили в канцелярії Миколаївського суду, протоколи надійшли у пошкодженій упаковці та «були розташовані у хаотичному порядку». Згідно з твердженнями представника партії «Батьківщина», який брав участь у провадженні як третя особа, після доставки протоколів ДВК до суду порядкові номери бланків у тридцяти чотирьох з них не відповідали номерам у «першому примірнику», як це було задокументовано, зокрема, головою ОВК у копіях, виготовлених 01
листопада 2012 року (див. пункт 7). Результати голосування, як стверджувалося, були змінені в цих протоколах з метою завищення кількості голосів за пана Т.
10.
Хоча Миколаївський суд долучив отримані протоколи як докази, він не згадав про них у своїй постанові від 03 листопада
2012 року про відмову у задоволенні позову пана П. як необґрунтованого. 04 листопада 2012 року суд також відмовив у задоволенні позову заявника щодо стверджуваних фальсифікацій на етапі підрахунку голосів, постановивши, що розгляд цього питання належав до компетенції ЦВК.
11.
05 листопада 2012 року ЦВК визнала неможливим встановити результати виборів у виборчому окрузі № 132. Її аргументація обмежилася загально сформульованим посиланням на «численні звернення суб’єктів виборчого процесу щодо неможливості достовірного встановлення підсумків голосування». ЦВК звернулася до Верховної Ради України з проханням створити необхідні умови для проведення повторних виборів у певних округах.
12.
Заявник звернувся з адміністративним позовом проти ЦВК, стверджуючи, що він мав бути визнаний переможцем виборів. Він скаржився, зокрема, що протокол ОВК недостовірно відображав підсумки голосування, що тридцять чотири протоколи ДВК були згодом сфальсифіковані, і ЦВК не мала підстав для визнання результатів виборів у його окрузі недійсними, незважаючи на наявність переконливих доказів його перемоги. Згідно з його твердженнями це доводилося великою кількістю примірників протоколів ДВК у членів ДВК, належним чином засвідчених копій протоколів ДВК в офіційних спостерігачів, а також додаткових копій «першого примірника» усіх протоколів ДВК, завірених головою ОВК 01 листопада 2012 року (див. пункт 8).
13.
09 та 12 листопада 2012 року Київський апеляційний адміністративний суд та Вищий адміністративний суд України відповідно, ухвалили рішення не на користь заявника. Вони вважали, що постанова ЦВК була пов’язана з отриманими нею численними скаргами, а не з будь-якими проблемами з протоколом ОВК.
оцінка суду
14.
Заявник скаржився за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції, що його право бути обраним на вільних виборах було порушено у зв’язку зі: свавільним переглядом ОВК первинних результатів голосування, згідно з якими він переміг; подальшою фальсифікацією протоколів ДВК з метою легітимізації зазначеного перегляду; свавільним визнанням результатів виборів у його окрузі недійсними; і відсутністю ефективного розгляду органами державної влади його скарг на ці порушення.
15.
Уряд зауважив, що заявник балотувався як кандидат на повторних парламентських виборах у певних округах 15 грудня
2013 року, які він програв. Посилаючись на те, що заявник не повідомив про це Суд, Уряд стверджував про зловживання ним своїм правом на подання індивідуальної заяви. Уряд також зазначив, що визнання ЦВК результатів виборів недійсними було належною відповіддю на твердження заявника про фальсифікації.
16.
Заявник стверджував, що визнання недійсними результатів виборів у його окрузі було свавільним і він мав бути оголошений переможцем. Стосовно посилання Уряду на повторні парламентські вибори у певних округах заявник доводив, що це не мало стосунку до його заяви.
17.
Враховуючи, що неповідомлення заявником Суду про його участь у повторних парламентських виборах у певних округах не стосується «самої суті справи» та за відсутності будь-яких ознак наміру заявника ввести Суд в оману, заперечення Уряду має бути відхилено (див. для порівняння рішення у справі «Бег С.п.a. проти Італії»
(Beg S.p.a. v. Italy)
, заява № 5312/11, пункти 74 – 81, від 20
травня 2021 року). Оскільки заява не є ні явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, Суд визнає її прийнятною.
18.
Загальні відповідні принципи наведені в рішеннях у справах «Давидов та інші проти Росії»
(Davydov and Others v. Russia),
заява №
75947/11, пункти 271 – 277 та 283 – 288, 30 травня 2017 року) та «Мугеманганго проти Бельгії» [ВП]
(Mugemangango v. Belgium)
[GC], заява № 310/15, пункти 67 – 73, 10 липня 2020 року). Зокрема, Суд встановив, що проста помилка або порушення у виборчому процесі
per se
не означатиме несправедливість виборів, якщо було дотримано загальні принципи рівності, прозорості, неупередженості та незалежності в організації й управлінні виборами (див. згадане рішення у справі «Давидов та інші проти Росії»
(Davydov and Others v. Russia),
пункт 287). Концепція вільних виборів буде поставлена під загрозу лише за наявності доказів процедурних порушень, які могли б перешкодити вільному вираженню думки громадянами, а також відсутності ефективного розгляду таких скарг на національному рівні (там само, пункти 283 – 288).
19.
Немає сумнівів, що порушення, про які стверджував заявник, були достатньо серйозними, аби перешкодити вільному волевиявленню громадян під час виборів до органу законодавчої влади. Однак національні органи влади формально відхилили його твердження без будь-якої цілеспрямованої спроби, по-перше, з’ясувати, що сталося насправді, або дослідити основні докази, надані заявником на підтримку його твердження про те, що він був законним переможцем виборів (див. пункти 9 і 10). Виключення всіх голосів, відданих у всьому виборчому окрузі на нечітко сформульованих підставах, лише посилило занепокоєння заявника, а не стало відповіддю на нього.
20.
Отже, Суд доходить висновку, що заявнику свавільно перешкодили в ефективному здійсненні його права бути обраним на виборах (див. рішення у справі «Хаджілі проти Азербайджану»
(Hajili v. Azerbaijan)
, заява № 6984/06, пункти 49 – 58, від 10 січня 2012 року).
21.
Отже, було порушено статтю 3 Першого протоколу до Конвенції.
22.
Заявник вимагав 10 000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу.
Оголошує
заяву прийнятною;
Постановляє,
що було порушено статтю 3 Першого протоколу до Конвенції;
Відхиляє
вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Івана Джеліч
(Ivana Jelić)
Голова
[1]
З 29 678 голосами.
[2]
З 25 511 голосами.
[3]
У тому числі з кандидатом-самовисуванцем П., початковий результат якого з 1,5% знизився до 1,4%.
[4]
З вісімнадцяти.