- Instanța
- Curtea Europeană a Drepturilor Omului
- Data
- 12 septembrie 2024
- Stat pârât
- UKR
- Articole
- Articolul 8
- Concluzia
- Încălcare — Articolul 8
S.V.M. împotriva Ucrainei
Traducere în română AI
CURTEA EUROPEANĂ A DREPTURILOR OMULUI
A CINCEA SECȚIE
CAUZA S.V.M. c. UCRAINEI (CASE OF S.V.M. v. UKRAINE) (Cererea nr. 40106/15) HOTĂRÂRE STRASBOURG 12 septembrie 2024 Această hotărâre este definitivă, dar poate face obiectul unor rectificări editoriale. În cauza S.V.M. c. Ucrainei, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (a Cincea Secție), deliberând în comitet compus din: Lado Chanturia, Președinte, Stéphanie Mourou-Vikström, Mykola Gnatovskyy, judecători, și Martina Keller, Grefier adjunct de secție, Având în vedere: cererea (nr. 40106/15), depusă la Curte la 4 august 2015 împotriva Ucrainei în temeiul art. 34 din Convenția pentru apărarea drepturilor omului și a libertăților fundamentale (denumită în continuare „Convenția”) de un cetățean ucrainean, S.V.M.
(denumit în continuare „reclamantul”), născut în 1983 și care locuiește la Lviv, reprezentat de dl R.B. Topolevskyy, jurist în Lviv; decizia de comunicare a cererii către Guvernul Ucrainei (denumit în continuare „Guvernul”), reprezentat de Reprezentantul său, dna M. Sokorenko; decizia de a nu divulga datele de identitate ale reclamantului; observațiile părților; decizia de a respinge obiecția Guvernului împotriva examinării cererii de către un comitet; după deliberarea cu ușile închise din 11 iulie 2024, pronunță următoarea hotărâre, adoptată în acea zi:
OBIECTUL CAUZEI
1. Cauza privește pretinsa divulgare ilegală și nejustificată a informațiilor privind cazierul judiciar reabilitat al reclamantului într-un certificat de cazier judiciar. Reclamantul a invocat art. 8 și 14 din Convenție, precum și art. 1 din Protocolul nr. 12 la Convenție.
La 20 februarie 2012, Departamentul de Informații și Analiză al Direcției Principale a Ministerului Afacerilor Interne al Ucrainei pentru regiunea Lviv a emis, la cererea sa, reclamantului un certificat de cazier judiciar, în care era menționat: „Conform art. 89 din Codul Penal al Ucrainei, [S.V.M.] ... se consideră că nu are antecedente penale ...”
Reclamantul a depus o cerere de eliminare a referinței la art. 89 din Codul Penal al Ucrainei (denumit în continuare „CP al Ucrainei”), care reglementa condițiile în care antecedentele penale ale unei persoane puteau fi reabilitate. Acesta a susținut că certificatul îi era necesar în legătură cu căutarea unui loc de muncă și a argumentat că referirea la art. 89 făcea evident pentru oricine ar fi examinat certificatul că avusese antecedente penale. În acest fel, se afla într-o poziție dezavantajoasă pe piața muncii.
Direcția Principală a Ministerului Afacerilor Interne al Ucrainei pentru regiunea Lviv a refuzat cererea, făcând trimitere la ordinul din 23 august 2002, nr. 823/188, emis în comun de Ministerul Afacerilor Interne al Ucrainei și Departamentul de Stat al Ucrainei pentru executarea pedepselor. Punctul 9.9 din acest ordin prevedea, în special, că certificatele de cazier judiciar trebuiau emise „luând în considerare cerințele art… 89 ... [din CP al Ucrainei]”.
Reclamantul a introdus o acțiune împotriva Direcției Principale a Ministerului Afacerilor Interne al Ucrainei pentru regiunea Lviv, solicitând pronunțarea unei hotărâri care să oblige polițiștii să modifice textul certificatului. A susținut că certificatul respectiv conținea informații confidențiale, a căror divulgare în contextul căutării unui loc de muncă era inutilă și îl punea într-o poziție în mod nedrept dezavantajată în comparație cu persoanele care nu au avut niciodată antecedente penale. A susținut, de asemenea, că o astfel de divulgare încălca art. 32 din Constituția Ucrainei și art. 14 din Legea Ucrainei „Privind protecția datelor cu caracter personal” (denumită în continuare „Legea privind protecția datelor cu caracter personal”), care prevedeau distribuirea datelor cu caracter personal către terți fără consimțământul subiectului datelor cu caracter personal numai dacă o astfel de distribuire era prevăzută expres de lege. A susținut că nici punctul 9.9, nici altă parte din ordinul nr. 823/188 nu conținea vreo prevedere care să impună divulgarea informațiilor privind antecedentele penale reabilitate.
La 6 iulie 2012, Tribunalul Administrativ Districtual Lviv a respins acțiunea reclamantului, hotărând, în special, că polițiștii acționaseră în conformitate cu punctul 9.9 din ordinul nr. 823/188. Instanța a mai notat că, întrucât reclamantul însuși a solicitat eliberarea unui certificat de cazier judiciar și acesta i-a fost predat personal, polițiștilor nu li se putea reproșa divulgarea datelor sale cu caracter personal către terți contrar Legii privind protecția datelor cu caracter personal sau oricărui alt act legislativ, iar reclamantul nu avea dreptul să ceară modificarea textului. Această parte a hotărârii prevedea, în special: „Legislația în vigoare ... nu prevede nici dreptul reclamantului de a cere ascunderea în certificatul de cazier judiciar a faptului reabilitării antecedentelor penale prin referirea la art. 89 [din CP al Ucrainei], nici obligația pârâtului ... de a nu indica în textul acestuia art. 89 din Codul respectiv ...”
La 14 mai 2015, Curtea Administrativă de Apel Lviv a respins apelul reclamantului, menținând constatările și raționamentul instanței inferioare.
La 16 iunie 2015, Înalta Curte Administrativă a Ucrainei a refuzat deschiderea procedurii de recurs în casație în baza recursului în casație al reclamantului.
La 18 mai 2022, printr-o scrisoare de răspuns la o cerere de informații a Reprezentantului Guvernului, Ministerul Afacerilor Interne al Ucrainei a explicat că, începând din 2012, cadrul de reglementare juridică în vigoare s-a schimbat. În special, noul ordin al Ministerului (din 30 martie 2022, nr. 207) prevedea că subiecții datelor puteau solicita versiuni „complete” sau „prescurtate” ale certificatelor de cazier judiciar, în funcție de scopul cererii lor. În special, Ministerul a mai notat: „introducerea celor două forme [ale certificatului] este determinată de necesitatea diferențierii informațiilor despre persoană păstrate în [sistemul de informații și analiză al Ministerului Afacerilor Interne al Ucrainei] ... În unele cazuri, o persoană trebuie doar să demonstreze că nu are antecedente penale, în altele – trebuie confirmat că persoana ... nu a fost niciodată condamnată ... Furnizarea volumului [complet] de informații despre persoană în anumite cazuri poate fi nejustificată și poate să nu corespundă scopului stabilit al prelucrării datelor cu caracter personal, ... ceea ce reprezintă o amenințare la încălcarea ... dreptului persoanei la [viața privată], definit la art. 32 din Constituția Ucrainei, ... precum și a principiilor prelucrării datelor cu caracter personal, definite de [Legea privind protecția datelor cu caracter personal]… ”
APRECIEREA CURȚII
PRETINSA ÎNCĂLCARE A ART. 8 DIN CONVENȚIE
10. Făcând trimitere la art. 8 din Convenție, reclamantul a susținut că certificatul de cazier judiciar care i-a fost emis de polițiști a divulgat în mod arbitrar și fără necesitate informații confidențiale cu privire la antecedentele sale penale reabilitate.
Guvernul a invocat neepuizarea căilor de recurs interne. A susținut că reclamantul putea contesta păstrarea datelor privind cazierul său judiciar în sistemul de informații și analiză al Ministerului Afacerilor Interne al Ucrainei sau putea iniția o procedură antidiscriminatorie împotriva oricărui potențial angajator care ar fi refuzat să îl angajeze din cauza antecedentelor sale penale anterioare. Guvernul a subliniat că, în contextul căutării unui loc de muncă, nu existau motive legale pentru a distinge situația reclamantului de situația persoanelor care nu fuseseră niciodată condamnate. Susținând că referirea la art. 89 din CP al Ucrainei în certificatul respectiv nu constituia o ingerință în drepturile reclamantului în temeiul art. 8 din Convenție, Guvernul s-a abținut de la alte comentarii cu privire la fondul plângerii reclamantului.
Curtea consideră că reclamantul a expus în mod corespunzător în fața instanțelor naționale esența plângerii sale, care se referea la formularea specifică din certificatul de cazier judiciar respectiv. Curtea este de acord cu argumentul reclamantului, prezentat ca răspuns la observațiile Guvernului, conform căruia căile de recurs propuse de Guvern nu vizau esența plângerii sale. Prin urmare, Curtea respinge obiecția Guvernului privind neepuizarea căilor de recurs. Curtea consideră, de asemenea, că această plângere nu este nici vădit nefondată în sensul art. 35 §3 lit. (a) din Convenție, nici inadmisibilă pe vreun alt motiv și, prin urmare, o declară admisibilă.
Curtea notează, de asemenea, că părțile nu au contestat faptul că modul în care a fost formulat certificatul de cazier judiciar a făcut cititorul să înțeleagă că reclamantul fusese anterior condamnat pentru o infracțiune. Având în vedere principiile dezvoltate în jurisprudența relevantă, Curtea consideră că divulgarea informațiilor privind antecedentele penale ale reclamantului în certificatul de cazier judiciar a constituit o prelucrare a datelor cu caracter personal confidențiale referitoare la el și a constituit o ingerință în dreptul său la respectarea vieții private, protejat de art. 8 din Convenție (a se vedea hotărârea M.M. c. Regatului Unit, cererea nr. 24029/07, §§187-190 și 195, 13 noiembrie 2012, și pentru comparație hotărârea P.T. c. Republicii Moldova, cererea nr. 1122/12, §28, 26 mai 2020).
Prin urmare, Curtea trebuie să stabilească dacă această ingerință a fost justificată în temeiul art. 8 §2 din Convenție (a se vedea, în special, hotărârea Surikov c. Ucrainei, cererea nr. 42788/06, §§70-74, 26 ianuarie 2017, și, ca exemplu recent, hotărârea L.B. c. Ungariei [MC], cererea nr. 36345/16, §106, 9 martie 2023).
În acest sens, Curtea trebuie să aprecieze, în primul rând, dacă ingerința a fost „legală” (a se vedea hotărârea Surikov c. Ucrainei menționată anterior, §§71 și 72). Curtea notează că, în cursul procedurii la nivel național, reclamantul a susținut că polițiștii încălcaseră art. 32 din Constituția Ucrainei și art. 14 din Legea privind protecția datelor cu caracter personal, care impuneau consimțământul persoanei pentru distribuirea datelor cu caracter personal, cu excepția cazului în care o astfel de distribuire era prevăzută expres de lege. Nici autoritățile naționale care au analizat acest argument la nivel național, nici Guvernul în observațiile sale către Curte nu au citat nicio dispoziție legislativă care să impună polițiștilor să divulge informații despre antecedentele penale anterioare în circumstanțele cauzei reclamantului. Singura dispoziție de reglementare invocată de autoritățile statale în această privință – punctul 9.9 din ordinul nr. 823/188 (a se vedea paragraful 4) – impunea polițiștilor să emită certificate „luând în considerare cerințele art… 89 ... [din CP al Ucrainei]”. Chiar presupunând că acest ordin ar putea fi calificat drept „lege” în sensul art. 32 din Constituția Ucrainei și al art. 14 din Legea privind protecția datelor cu caracter personal, Curtea nu poate identifica niciun element care să indice că dispoziția menționată, formulată în termeni foarte generali, impunea divulgarea antecedentelor penale reabilitate. Astfel, Curtea nu poate concluziona că referirea la antecedentele penale reabilitate ale reclamantului în certificatul respectiv a avut o bază suficientă în legislația aplicabilă (a se vedea pentru comparație hotărârea Radu c. Republicii Moldova, cererea nr. 50073/07, §§30-32, 15 aprilie 2014).
Deși cele de mai sus sunt suficiente pentru a stabili o încălcare a art. 8 din Convenție (a se vedea pentru comparație hotărârea M.M. c. Regatului Unit menționată anterior, §207), având în vedere gravitatea chestiunii, Curtea va continua să examineze celelalte elemente de conformitate cu art. 8 §2 din Convenție, adică „existența unui scop legitim” și „necesitatea într-o societate democratică” (a se vedea pentru comparație hotărârea P.T. c. Republicii Moldova menționată anterior, §30). Curtea recunoaște că păstrarea și prelucrarea informațiilor privind antecedentele penale anterioare poate, în anumite circumstanțe, să urmărească diferite scopuri legitime, cum ar fi prevenirea dezordinii și a criminalității. Aceasta poate fi necesară și, în special, pentru protejarea altor persoane (a se vedea, în special, hotărârea Gardel c. Franței, cererea nr. 16428/05, §§59, 60 și 71, CEDO 2009).
Cu toate acestea, în prezenta cauză, Guvernul nu a indicat nimic despre existența unui astfel de scop legitim sau a necesității ingerinței contestate. La rândul său, Curtea notează că certificatul solicitat de reclamant pentru a fi folosit în legătură cu căutarea sa de loc de muncă a fost formulat astfel încât să dezvăluie existența antecedentelor sale penale anterioare, dar nu conținea niciun detaliu care ar putea fi relevant pentru procesul decizional legat de angajare, cum ar fi natura, tipul sau data infracțiunii. Din materialele disponibile, Curtea nu poate înțelege cum divulgarea acestor informații specifice în certificatele solicitate, care ar putea fi necesare în diferite situații în care antecedentele penale reabilitate ale reclamantului nu aveau o relevanță evidentă, urmărea vreunul dintre scopurile legitime enumerate la art. 8 §2 din Convenție, satisfăcea vreo nevoie socială imperioasă sau stabilea un just echilibru între drepturile reclamantului în temeiul art. 8 din Convenție și interesele unui terț de a cunoaște antecedentele sale penale anterioare, care, în conformitate cu cerințele legislației naționale, fuseseră deja reabilitate (a se vedea pentru comparație hotărârea P.T. c. Republicii Moldova menționată anterior, §§29-32).
Din observațiile Guvernului rezultă că, după evenimentele care au stat la baza prezentei cereri, Ministerul Afacerilor Interne al Ucrainei a revizuit politica relevantă. Conform ordinului nr. 207, emis în 2022, subiecții datelor au acum mai multă flexibilitate în determinarea volumului de informații furnizate în certificatul de cazier judiciar, în funcție de scopul cererii lor (a se vedea paragraful 9).
Curtea remarcă în mod pozitiv eforturile generale ale Guvernului de a îmbunătăți sistemul național de protecție a datelor în acest domeniu. În același timp, observă că reformele ulterioare nu au afectat situația personală a reclamantului, expusă în prezenta cerere.
Prin urmare, a fost încălcat art. 8 din Convenție în privința reclamantului.
ALTE CAPETE DE CERERE
21. Reclamantul a invocat, de asemenea, art. 14 din Convenție și art. 1 din Protocolul nr. 12 la Convenție. Având în vedere motivele constatării încălcării în legătură cu plângerea în temeiul art. 8 din Convenție, Curtea consideră că a examinat principalele chestiuni juridice și nu este necesar să examineze aceste capete de cerere separat (a se vedea hotărârile I. c. Regatului Unit [MC], cererea nr. 25680/94, §88, 11 iulie 2002, și Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu c. României [MC], cererea nr. 47848/08, §156, CEDO 2014).
APLICAREA ART. 41 DIN CONVENȚIE
22. Reclamantul a solicitat 3.600 euro cu titlu de prejudiciu material. Această sumă, care, potrivit afirmațiilor sale, corespundea salariului anual mediu din Ucraina în 2012, ar reprezenta, în opinia sa, o reparație echitabilă pentru venitul pierdut potențial ca urmare a dificultăților sale de angajare. Reclamantul a solicitat, de asemenea, 3.500 euro cu titlu de prejudiciu moral.
Guvernul a susținut că pretențiile reclamantului erau excesive și nefondate.
Curtea nu identifică o legătură de cauzalitate între încălcarea constatată și pretinsul prejudiciu material; prin urmare, respinge această pretenție. Cu toate acestea, hotărând în echitate, acordă reclamantului 3.500 euro cu titlu de prejudiciu moral, astfel cum a solicitat, plus orice impozit care ar putea fi datorat asupra acestei sume. PENTRU ACESTE MOTIVE, CURTEA, ÎN UNANIMITATE, Declară admisibilă plângerea depusă în temeiul art. 8 din Convenție; Hotărăște că a fost încălcat art. 8 din Convenție; Hotărăște că nu este necesar să examineze admisibilitatea și fondul plângerilor în temeiul art. 14 din Convenție și al art. 1 din Protocolul nr. 12 la Convenție; Hotărăște că: (a) în termen de trei luni, Statul pârât trebuie să plătească reclamantului 3.500 (trei mii cinci sute) euro și, în plus, orice impozit care ar putea fi datorat, cu titlu de prejudiciu moral; această sumă trebuie convertită în moneda națională a Statului pârât la cursul de schimb din ziua plății; (b) de la expirarea termenului de trei luni menționat și până la achitarea finală, la suma menționată se va aplica o dobândă simplă (simple interest) la o rată egală cu rata dobânzii facilității de împrumut marginal a Băncii Centrale Europene aplicabilă în perioada de neplată, la care se adaugă trei puncte procentuale; Respinge restul pretențiilor reclamantului privind satisfacția echitabilă. Redactată în limba engleză și comunicată în scris la 12 septembrie 2024, în conformitate cu art. 77 §§2 și 3 din Regulamentul Curții. Martina Keller Lado Chanturia Grefier adjunct Președinte
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «С.В.М. ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF S.V.M. v. UKRAINE) (Заява № 40106/15) РІШЕННЯ СТРАСБУРГ 12 вересня 2024 року Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням. У справі «С.В.М. проти України» Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли: Ладо Чантурія (Lado Chanturia) , Голова , Стефані Моро-Вікстром (Stéphanie Mourou-Vikström) , Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді , та Мартіна Келлер (Martina Keller) , заступник Секретаря секції, з огляду на: заяву (№ 40106/15), яку 04 серпня 2015 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, С.В.М. (далі – заявник), 1983 року народження, який проживає у м. Львів, його представляв пан Р.Б.
Тополевський, юрист, який практикує у м. Львів; рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко; рішення про нерозголошення відомостей про особу заявника; зауваження сторін; рішення відхилити заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом; після обговорення за зачиненими дверима 11 липня 2024 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ПРЕДМЕТ СПРАВИ
1. Справа стосується, як стверджувалося, незаконного та невиправданого розголошення інформації про погашену судимість заявника у довідці про несудимість. Заявник посилався на статті 8 і 14 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 12 до Конвенції. 2. 20 лютого 2012 року Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУМВС України у Львівській області за його заявою надало заявнику довідку про несудимість, в якій було зазначено: «Згідно статті 89 Кримінального кодексу України [С.В.М.], ... вважається таким, що не має судимості ...» 3. Заявник звернувся із заявою про вилучення посилання на статтю 89 Кримінального кодексу України (далі – КК України), яка регулювала умови, відповідно до яких судимість особи могла бути погашена.
Він стверджував, що довідка була йому потрібна у зв’язку з пошуком роботи, і доводив, що посилання на статтю 89 робило очевидним для будь-кого, хто переглянув би довідку, що він мав судимість. У зв’язку з цим він перебував у невигідному становищі на ринку праці. 4. ГУМВС України у Львівській області відмовило йому, посилаючись на наказ від 23 серпня 2002 року № 823/188, виданий спільно Міністерством внутрішніх справ України та Державним департаментом України з питань виконання покарань. Пункт 9.9 цього наказу передбачав, зокрема, що довідки про несудимість мали видаватися «із урахуванням вимог статті ... 89 ... [КК України]». 5. Заявник подав позов проти ГУМВС України у Львівській області, вимагаючи ухвалення рішення, яке б зобов’язало працівників міліції змінити текст довідки.
Він стверджував, що відповідна довідка містила конфіденційну інформацію, розголошення якої в контексті пошуку ним роботи було непотрібним і ставило його в несправедливо невигідне становище порівняно з особами, які ніколи не мали судимості. Він також стверджував, що таке розголошення порушувало статтю 32 Конституції України та статтю 14 Закону України «Про захист персональних даних» (далі – Закон «Про захист персональних даних»), які передбачали поширення персональних даних третім особам без згоди суб’єкта персональних даних лише, якщо таке поширення було прямо визначено законом. Він стверджував, що ні пункт 9.9., ні будь-яка інша частина наказу № 823/188 не містила жодного положення, яке б вимагало розголошення інформації про погашену судимість.
6. 06 липня 2012 року Львівський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову заявника, постановивши, зокрема, що працівники міліції діяли відповідно до пункту 9.9 наказу № 823/188. Суд також зазначив, що оскільки заявник сам просив видати йому довідку про несудимість, і вона була вручена йому особисто, працівникам міліції не можна було дорікнути в розголошенні його персональних даних третім особам усупереч Закону «Про захист персональних даних» або будь-якого іншого законодавчого акту, і заявник не мав права вимагати внесення будь-яких змін до тексту.
Ця частина постанови, зокрема, передбачала: «Чинним законодавством ... не передбачено ні права позивача вимагати приховування у довідці про несудимість факту погашення судимості через посилання на статтю 89 [КК України], ні обов’язку відповідача ... не вказувати в її тексті статті 89 відповідного Кодексу ...» 7. 14 травня 2015 року Львівський апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника, підтримавши висновки та обґрунтування суду нижчої інстанції. 8. 16 червня 2015 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника. 9. 18 травня 2022 року листом у відповідь на інформаційний запит Урядового Уповноваженого Міністерство внутрішніх справ України надало пояснення, що з 2012 року чинна нормативно-правова база змінилася.
Зокрема, новий наказ Міністерства (від 30 березня 2022 року № 207) передбачав, що суб’єкти даних могли запитувати «повну» або «скорочену» версії довідок про несудимість, залежно від мети їхнього запиту. Зокрема, Міністерство також зазначило: «запровадження двох форм [довідки] викликано необхідністю диференціації інформації про особу, яка зберігається в [інформаційно-аналітичній системі МВС України] ... В одних випадках особа має лише довести, що вона не має судимості, в інших – має бути підтверджено, що особа ... ніколи не була засуджена ... Надання [повного] обсягу інформації про особу в певних випадках може бути невиправданим та не відповідати встановленій меті обробки персональних даних, ... що становить загрозу порушенню ... права особи на [приватне життя], визначеного статтею 32 Конституції України, ... а також принципів обробки персональних даних, визначених [Законом «Про захист персональних даних»]…
»
ОЦІНКА СУДУ
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ
10. Посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявник стверджував, що видана йому працівниками міліції довідка про несудимість свавільно та без необхідності розголосила конфіденційну інформацію щодо його погашеної судимості. 11. Уряд посилався на невичерпання національних засобів юридичного захисту. Він стверджував, що заявник міг оскаржити зберігання відомостей про його судимість в інформаційно-аналітичній системі МВС України або ініціювати антидискримінаційне провадження проти будь-якого потенційного роботодавця, який би відмовився взяти його на роботу у зв’язку з його попередньою судимістю. Уряд підкреслив, що в контексті пошуку роботи не існувало жодних законних підстав розрізняти ситуацію заявника від ситуації осіб, які ніколи не були засуджені.
Стверджуючи, що посилання на статтю 89 КК України у відповідній довідці не становило втручання в права заявника за статтею 8 Конвенції, Уряд утримався від подальших коментарів щодо суті скарги заявника. 12. Суд вважає, що заявник належним чином виклав у національних судах суть своєї скарги, яка стосувалася конкретного формулювання у відповідній довідці про несудимість. Суд погоджується з аргументом заявника, поданому у відповідь на зауваження Уряду, що запропоновані Урядом засоби юридичного захисту не стосувалися суті його скарги. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання засобів юридичного захисту. Суд також вважає, що ця скарга не є ні явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, а тому визнає її прийнятною.
13. Суд також зазначає, що сторони не заперечували, що спосіб, у який була сформульована довідка про несудимість, давав читачеві зрозуміти, що заявник раніше був засуджений за кримінальне правопорушення. Беручи до уваги принципи, розроблені у відповідній практиці, Суд вважає, що розголошення інформації про попередню судимість заявника у довідці про несудимість являло собою обробку конфіденційних персональних даних стосовно нього та становило втручання в його право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції (див. рішення у справі «M.M. проти Сполученого Королівства» (M.M. v. the United Kingdom) , заява № 24029/07, пункти 187 – 190 і 195, від 13 листопада 2012 року, і для порівняння рішення у справі «П.T.
проти Республіки Молдова» (P.T. v. the Republic of Moldova) , заява № 1122/12, пункт 28, від 26 травня 2020 року). 14. Отже, Суд має встановити, чи було це втручання виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції (див., зокрема, рішення у справі «Суріков проти України» (Surikov v. Ukraine) , заява № 42788/06, пункти 70 – 74, від 26 січня 2017 року та в якості нещодавнього прикладу рішення у справі «Л.Б. проти Угорщини» [ВП] (L.B. v. Hungary) [GC], заява № 36345/16, пункт 106, від 09 березня 2023 року). 15. У зв’язку з цим Суд має оцінити, по-перше, чи було втручання «законним» (див.
згадане рішення у справі «Суріков проти України» (Surikov v. Ukraine) , пункти 71 і 72). Суд зазначає, що під час провадження на національному рівні заявник стверджував, що працівники міліції порушили статтю 32 Конституції України та статтю 14 Закону «Про захист персональних даних», які вимагали згоду особи на поширення персональних даних, за винятком випадків, коли таке поширення прямо визначалося законом. Ані національні органи влади, які аналізували цей аргумент на національному рівні, ані Уряд у своїх зауваженнях до Суду не процитували жодного законодавчого положення, яке вимагало від працівників міліції розголошувати інформацію про попередню судимість за обставин справи заявника. Єдине нормативно-правове положення, на яке посилалися органи державної влади у зв’язку з цим – пункт 9.9 наказу № 823/188 (див.
пункт 4) – вимагав від працівників міліції видавати довідки «з урахуванням вимог статті ... 89 ... [КК України]». Навіть припустивши, що цей наказ можна кваліфікувати як «закон» для цілей статті 32 Конституції України та статті 14 Закону «Про захист персональних даних», Суд не може встановити жодного елемента, який би свідчив, що згадане положення, наведене в дуже загальних формулюваннях, вимагало розголошення погашених судимостей. Таким чином, Суд не може дійти висновку, що посилання на погашену судимість заявника у відповідній довідці мало достатнє підґрунтя в застосовному законодавстві (див. для порівняння рішення у справі «Раду проти Республіки Молдова» (Radu v. the Republic of Moldova) , заява № 50073/07, пункти 30 – 32, від 15 квітня 2014 року).
16. Хоча наведеного достатньо для встановлення порушення статті 8 Конвенції (див. для порівняння згадане рішення у справі «M.M. проти Сполученого Королівства» (M.M. v. the United Kingdom) , пункт 207), з огляду на серйозність питання Суд продовжить розглядати інші елементи відповідності пункту 2 статті 8 Конвенції, тобто «наявність законної мети» та «необхідність у демократичному суспільстві» (див. для порівняння згадане рішення у справі «П.T. проти Республіки Молдова» (P.T. v. the Republic of Moldova) , пункт 30). Суд визнає, що зберігання та обробка інформації щодо попередніх судимостей може за конкретних обставин переслідувати різні законні цілі, такі як запобігання заворушенням і злочинам.
Це також може бути необхідним, зокрема, для захисту інших осіб (див., зокрема, рішення у справі «Гардель проти Франції» (Gardel v. France) , заява № 16428/05, пункти 59, 60 і 71, ЄСПЛ 2009). 17. Однак у цій справі Уряд нічого не вказав про існування такої законної мети чи необхідності оскаржуваного втручання. Своєю чергою Суд зазначає, що довідка, яку просив заявник для використання у зв’язку з пошуком ним роботи, була сформульована у такий спосіб, що вона розголошувала наявність у нього попередньої судимості, але не містила жодних деталей, які могли б стосуватися процесу прийняття рішень, пов’язаних із працевлаштуванням, наприклад характер, вид або дату злочину.
З наявних матеріалів Суд не може зрозуміти, яким чином розголошення цієї конкретної інформації у запитуваних довідках, які могли бути необхідними у різних ситуаціях, коли погашена судимість заявника не мала очевидного значення, переслідувало будь-яку із законних цілей, перелічених у пункті 2 статті 8 Конвенції, задовольняло будь-яку нагальну потребу суспільства або встановлювало справедливий баланс між правами заявника за статтею 8 Конвенції та інтересами будь-якої третьої сторони знати про його попередню судимість, яка відповідно до вимог національного законодавства вже була погашена (див. для порівняння згадане рішення у справі «П.T. проти Республіки Молдова» (P.T. v. the Republic of Moldova) , пункти 29 – 32). 18. Із зауважень Уряду вбачається, що після подій, які стали підставою для цієї заяви, Міністерство внутрішніх справ України переглянуло відповідну політику.
Згідно з наказом № 207, виданим у 2022 році, суб’єкти даних тепер мають більшу гнучкість у визначенні обсягу інформації, наведеної у довідці про несудимість, залежно від мети їхнього запиту (див. пункт 9). 19. Суд позитивно відзначає загальні зусилля Уряду щодо вдосконалення національної системи захисту даних у цій сфері. Водночас він зауважує, що подальші реформи не вплинули на особисту ситуацію заявника, викладену в цій заяві. 20. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо заявника.
ІНШІ СКАРГИ
21. Заявник також посилався на статтю 14 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 12 до Конвенції. Беручи до уваги підстави встановлення порушення у зв’язку зі скаргою за статтею 8 Конвенції, Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання і немає потреби розглядати ці скарги окремо (див. рішення у справах «І. проти Сполученого Королівства» [ВП] (I. v. the United Kingdom) [GC], заява № 25680/94, пункт 88, від 11 липня 2002 року та «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
22. Заявник вимагав 3 600 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. Ця сума, яка згідно з його твердженнями відповідала середній річній заробітній платі в Україні у 2012 році, становила б, на його думку, справедливе відшкодування доходу, потенційно втраченого внаслідок його труднощів з працевлаштуванням. Заявник також вимагав 3 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди. 23. Уряд стверджував, що вимоги заявника були надмірними та необґрунтованими. 24. Суд не вбачає причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. Проте, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, він присуджує заявнику 3 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди, як він вимагав, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує прийнятною скаргу, подану за статтею 8 Конвенції; Постановляє, що було порушено статтю 8 Конвенції; Постановляє, що немає потреби розглядати питання прийнятності та суть скарг за статтею 14 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції; Постановляє, що: (a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 3 500 (три тисячі п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; (b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти; Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 вересня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду. Мартіна Келлер (Martina Keller) Заступник Секретаря Ладо Чантурія (Lado Chanturia) Голова