Aleksandrov împotriva Ucrainei

1 CURTEA EUROPEANĂ A DREPTURILOR OMULUI

2 SECȚIA A CINCEA

3 CAUZA „ALEKSANDROV c. UCRAINEI” 4 (CAUZA ALEKSANDROV v. UKRAINE) 5 (Cererea nr. 56483/09)

6 HOTĂRÂRE

7 STRASBOURG

8 9 ianuarie 2020 9 Această hotărâre este definitivă, dar poate fi supusă unor corecturi redacționale. 10 În cauza „Aleksandrov c. Ucrainei”, 11 Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Secția a cincea), reunită în comitet, compus din: 12 André Potocki 13 (André Potocki) 14 , 15 Președinte, 16 Mārtiņš Mits 17 (Mārtiņš Mits) 18 , 19 Lәtif Hüseynov 20 (Lәtif Hüseynov) 21 , 22 judecători, 23 și Milan Blaško 24 (Milan Blaško) 25 , 26 grefier adjunct al secției, 27 după deliberări purtate în camera de consiliu la 3 decembrie 2019, 28 pronunță următoarea hotărâre, care a fost adoptată la aceeași dată:

29 PROCEDURA

30 1. 31 Cauza își are originea într-o cerere (nr. 56483/09) introdusă la 5 octombrie 2009 la Curte împotriva Ucrainei, în temeiul articolului 34 din Convenția pentru apărarea drepturilor omului și a libertăților fundamentale (denumită în continuare „Convenția”), de cetățeanul ucrainean, domnul Ruslan Oleksiyovych Aleksandrov 32 (denumit în continuare „reclamantul”). 33 2. 34 Guvernul Ucrainei (denumit în continuare „Guvernul”) a fost reprezentat de Agentul său, domnul I. Lișcina, din cadrul Ministerului Justiției din Ucraina. La 13 iunie 2019, reclamantului i s-a acordat dreptul de a-și reprezenta singur cauza. 35 3. 36 La 30 mai 2018, Guvernul a fost informat cu privire la plângerea întemeiată pe articolul 34 din Convenție, referitoare la neacordarea de către autoritățile publice a copiilor documentelor din materialele cauzei sale, iar restul plângerilor din cerere au fost declarate inadmisibile, în conformitate cu articolul 54 § 3 din Regulamentul Curții.

37 În fapt 38 Circumstanțele cauzei 39 4. 40 Reclamantul s-a născut în 1978 și este în arest în orașul 41 Berdîciv. 42 Procedura penală împotriva reclamantului 43 5. 44 La 25 decembrie 2008, Curtea de Apel a Republicii Autonome Crimeea (denumită în continuare „Curtea de Apel a Crimeei”) l-a găsit pe reclamant vinovat de săvârșirea a două episoade de viol și a unui episod de omor, aplicându-i o pedeapsă de cincisprezece ani închisoare. 45 6. 46 La 21 mai 2009, Curtea Supremă a Ucrainei a menținut sentința Curții de Apel a Crimeei. 47 7. 48 Reclamantul își execută pedeapsa în Penitenciarul nr. 70 din Berdîciv, regiunea Jîtomîr. 49 Cererea la Curte 50 8. 51 La 5 octombrie 2009, reclamantul a informat Curtea cu privire la intenția sa de a depune o cerere la Curte.

52 9. 53 Prin scrisoarea din 10 mai 2010, Curtea a confirmat primirea formularului de cerere cu anexele și i-a cerut reclamantului ca, până la 10 august 54 2010, să furnizeze copii ale hotărârilor instanțelor naționale și ale altor documente referitoare la cauza reclamantului. 55 10. 56 În perioada 2009-2013, reclamantul s-a adresat în mod repetat Curții de Apel a Crimeei și Curții Supreme a Ucrainei cu solicitări de a i se acorda acces la materialele cauzei sale sau de a primi copii ale documentelor procedurale din materialele cauzei sale. Acesta a indicat că documentele respective erau solicitate de Curte. 57 11. 58 La 2 februarie, 11 iunie, 7 și 9 iulie 2009, 10 martie, 59 28 aprilie, 1 și 21 iulie, 4 august și 5 noiembrie 2010, 60 16 martie și 5 octombrie 2011 și 10 mai 2012, Curtea de Apel a Crimeei a respins cererile reclamantului de a i se acorda acces la materialele dosarului său penal.

Aceasta a explicat că cererile erau neîntemeiate, întrucât legislația aplicabilă nu prevedea posibilitatea obținerii de copii ale documentelor din materialele dosarului penal după rămânerea definitivă a sentinței. 61 12. 62 La 17 februarie 2012, reclamantul a trimis o nouă cerere la Curtea de Apel a Crimeei, solicitând să i se furnizeze documentele din materialele cauzei sale, pe care urma apoi să le trimită la Curte. 63 13. 64 La 29 februarie 2012, judecătorul G. al Curții de Apel a Crimeei a răspuns la cererea menționată, explicând că reclamantul primise copii ale tuturor documentelor prevăzute de lege și că, dacă dorea să primească copii suplimentare ale documentelor procedurale pentru a le trimite Curții, trebuia să prezinte Curții de Apel a Crimeei o confirmare a faptului că documentele respective erau solicitate de Curte, precum și o listă a acestor documente, ambele texte fiind redactate de o persoană autorizată.

65 14. 66 Potrivit susținerilor reclamantului, la 13 martie 2012, acesta a depus la Curtea de Apel a Crimeei o cerere similară, solicitând acces la materialele cauzei sale. La aceasta a anexat Regulamentul Curții. 67 15. 68 La 22 martie 2012, Curtea de Apel a Crimeei a respins cererea, întrucât procedura privind reclamantul fusese încheiată. 69 16. 70 La 19 noiembrie 2012, reclamantul s-a adresat Curții de Apel a Crimeei cu o cerere prin care o împuternicea pe mama sa, doamna G., să ia cunoștință de materialele dosarului său penal. 71 17. 72 La 4 decembrie 2012, vicepreședintele Curții de Apel a Crimeei a respins această cerere, întrucât dreptul de acces la materialele cauzei aparținea doar participanților la procedura penală.

73 18. 74 La 24 iunie 2013, reclamantul a depus din nou la Curtea de Apel a Crimeei o cerere prin care solicita să i se trimită copii ale documentelor din materialele cauzei sale, indicând că documentele respective erau cerute de Curte. 75 19. 76 La 11 iulie 2013, judecătorul T. al Curții de Apel a Crimeei a răspuns la cererea menționată, informându-l că trebuia să plătească o taxă judiciară în cuantum de 46 de grivne ucrainene (denumite în continuare „UAH”) și să trimită confirmarea plății taxei Curții de Apel a Crimeei, după care aceasta îi va trimite reclamantului copiile documentelor solicitate. Reclamantul nu a făcut acest lucru. Potrivit susținerilor reclamantului, acesta nu dispunea de fonduri suficiente pentru a achita taxa, întrucât nu avea venit.

Nu avea un apărător. 77 Dreptul intern relevant 78 20. 79 Dispozițiile relevante ale dreptului intern sunt prezentate în hotărârile în cauzele Naydyon c. Ucrainei 80 (Naydyon v. Ukraine) 81 , cererea nr. 16474/03, pct. 35-38, 41 și 42, din 14 octombrie 2010, și Vasiliy Ivashchenko c. Ucrainei 82 (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine) 83 , cererea nr. 760/03, pct. 59-61, din 26 iulie 2012.

84 ÎN DREPT

85 LIMITELE EXAMINĂRII CAUZEI

86 21. 87 În observațiile sale din 30 iulie 2019, în răspuns la observațiile Guvernului, reclamantul s-a plâns de condițiile arestării sale și de asistența medicală în penitenciar. 88 22. 89 Curtea observă că aceste plângeri noi, prezentate cu întârziere, nu constituie o precizare sau o lămurire a plângerilor inițiale ale reclamantului, cu privire la care părțile au prezentat comentarii. Prin urmare, Curtea consideră că, în prezent, nu este oportun să examineze aceste chestiuni în contextul prezentei cauze (a se vedea hotărârea în cauza Korneykova și Korneykov c. Ucrainei 90 (Korneykova and Korneykov v. Ukraine) 91 , cererea nr. 92 56660/12, pct. 95 și 96, din 24 martie 2016, și, pentru comparație, hotărârea în cauza Radomilja și alții c. Croației [MC] 93 (Radomilja and Others v. Croatia) 94 [GC], cererile nr. 37685/10 și 95 nr. 22768/12, pct. 122 și 129, din 20 martie 2018).

96 PRETINSA ÎNCĂLCARE A ARTICOLULUI 34 DIN CONVENȚIE

97 23. 98 Reclamantul s-a plâns de neacordarea de către autoritățile publice a copiilor documentelor din materialele cauzei sale, pe care dorea să le prezinte Curții pentru a-și susține cererea. El s-a întemeiat pe articolul 34 din Convenție, care prevede: 99 „Curtea poate primi cereri de la orice persoană ..., care se pretinde victimă a unei încălcări de către una dintre Înaltele Părți Contractante a drepturilor recunoscute în Convenție sau în protocoalele sale. Înaltele Părți Contractante se angajează să nu împiedice prin nicio măsură exercițiul eficace al acestui drept.” 100 Argumentele părților 101 24. 102 Guvernul a susținut că reclamantul știa că va trebui să se adreseze Curții înainte de pronunțarea sentinței în procedura penală și că trebuia să facă copii ale documentelor relevante înainte de finalizarea acestei proceduri.

Guvernul a susținut, de asemenea, că prin scrisoarea sa din 103 29 februarie 2012, Curtea de Apel a Crimeei (a se vedea pct. 13) i-a explicat reclamantului procedura de obținere a documentelor. În special, acesta putea să împuternicească un reprezentant, care, pentru a obține documentele solicitate, putea să se adreseze Curții de Apel a Crimeei cu o cerere, anexând la aceasta lista lor. Guvernul a susținut că reclamantul nu a respectat procedura indicată și că vina pentru neprimirea documentelor solicitate îi aparținea acestuia. În cele din urmă, Guvernul a susținut că, la 11 iulie 2013, Curtea de Apel a Crimeei a fost de acord să furnizeze documentele după plata taxei judiciare de 46 de grivne ucrainene 104 (denumite în continuare „UAH”), care nu putea fi considerată excesivă.

Guvernul a invitat Curtea să constate că nu a existat niciun obstacol la depunerea cererii, în sensul articolului 34 din Convenție. 105 25. 106 Reclamantul și-a menținut plângerea. În observațiile sale în răspuns la observațiile Guvernului, reclamantul a susținut că a achitat 107 46 UAH, dar că, până în prezent, nu a primit documentele solicitate. El nu a prezentat dovezi în sprijinul acestei afirmații și nici nu a indicat data plății pretinse. 108 Aprecierea Curții 109 26. 110 Curtea reamintește că plângerea întemeiată pe articolul 34 din Convenție are un caracter procedural și, prin urmare, nu ridică nicio chestiune privind admisibilitatea în temeiul Convenției (a se vedea, printre alte surse, hotărârea în cauza Rasul Jafarov c. Azerbaidjanului 111 (Rasul Jafarov v. Azerbaijan) 112 , cererea nr. 69981/14, pct. 176, din 17 martie 2016, cu trimiterile ulterioare).

113 27. 114 În acest sens, Curtea observă că chestiunea ridicată în prezenta cauză este similară celei cu privire la care Curtea Europeană a pronunțat hotărâri în cauze împotriva Ucrainei. De exemplu, în hotărârea menționată Naydyon c. Ucrainei 115 (Naydyon v. Ukraine) 116 , pct. 64-69, Curtea a constatat o încălcare a articolului 34 din Convenție pe motivul că autoritățile publice nu i-au asigurat reclamantului dependent de ele (condamnat fără apărător) posibilitatea de a obține copii ale documentelor necesare pentru a-și susține cererea la Curte. În hotărârea menționată Vasiliy Ivashchenko c. Ucrainei 117 (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine) 118 , pct. 123, Curtea a constatat de asemenea că sistemul juridic al Ucrainei nu prevedea, pentru persoanele aflate în detenție, o procedură clară și concretă care să le permită să obțină copii ale documentelor din materialele cauzei după încheierea procedurii penale.

Mai târziu, Curtea și-a confirmat concluziile în diferite cauze, ultima dată în hotărârea în cauza Iakuba c. Ucrainei 119 (Yakuba v. 120 Ukraine) 121 , 122 cererea nr. 1452/09, pct. 54-57, din 12 februarie 2019. 123 28. 124 În prezenta cauză, ca și în cele citate, reclamantul și-a depus cererea după încheierea procedurii penale împotriva sa, aflându-se în penitenciar. Materialele dosarului său penal erau păstrate la instanța de fond. 125 29. 126 În ceea ce privește argumentul Guvernului potrivit căruia reclamantul ar fi putut să facă copii ale documentelor necesare pentru cererea sa înainte de încheierea procedurii la nivel național, Curtea observă că a respins deja un argument similar în hotărârea menționată Naydyon c. Ucrainei 127 (Naydyon v. Ukraine) 128 , pct. 59 și 67. Curtea nu identifică motive pentru a se îndepărta de această concluzie în prezenta cauză.

129 30. 130 În plus, contrar susținerii Guvernului, Curtea nu este convinsă că, prin scrisoarea sa din 29 februarie 2012, Curtea de Apel a Crimeei a explicat procedura care i-ar fi permis reclamantului să obțină documentele din materialele cauzei sale. Curtea observă că în scrisoare nu s-a menționat posibilitatea împuternicirii unui reprezentant, care, la rândul său, ar fi putut obține documentele din materialele cauzei reclamantului. Curtea observă că explicațiile relevante au fost redactate într-un limbaj încărcat cu termeni juridici, ceea ce nu i-a permis reclamantului să înțeleagă conținutul lor.

În special, reclamantul a interpretat aceste explicații în sensul că Curtea de Apel a Crimeei îi cerea să prezinte Regulamentul Curții, pe care l-a anexat la cererea sa din 13 martie 2012. Curtea concluzionează că Curtea de Apel a Crimeei nu a explicat în mod clar procedura pe care reclamantul trebuia să o urmeze, iar argumentul Guvernului referitor la scrisoarea din 29 februarie 2012 trebuie respins (a se vedea, pentru comparație, hotărârea menționată Vasiliy Ivashchenko c. Ucrainei 131 (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine) 132 , pct. 105). 133 31. 134 În cele din urmă, Curtea observă că în perioada 2009-2012, reclamantului i s-a refuzat accesul la materialele cauzei, iar în 2013 i s-a cerut să plătească o taxă judiciară pentru furnizarea copiilor documentelor solicitate.

Curtea observă că reclamantul nu avea o sursă de venit, nu dispunea de asistență juridică accesibilă, iar potrivit susținerilor sale inițiale, la momentul respectiv nu își putea permite să plătească această taxă. Guvernul nu a prezentat nicio dovadă în contradicție.

Curtea observă, de asemenea, că, pe o perioadă semnificativă de timp, autoritățile naționale, fără a furniza vreun motiv întemeiat, s-au abținut să ia măsurile necesare pentru exercitarea efectivă de către reclamant a dreptului său de a depune o cerere în temeiul articolului 34 din Convenție (a se vedea, pentru comparație, hotărârea în cauza Savitskyy c. Ucrainei 135 (Savitskyy v. Ukraine) 136 , cererea nr. 38773/05, pct. 157-159, din 26 iulie 2012). 137 32. 138 În acest context, Curtea concluzionează că Ucraina 139 nu și-a îndeplinit obligația care îi revine în temeiul articolului 34 din Convenție de a asigura reclamantului toate mijloacele necesare pentru a face posibilă examinarea adecvată și efectivă a cererii sale de către Curte.

140 APLICAREA ARTICOLULUI 41 DIN CONVENȚIE

141 33. 142 Articolul 41 din Convenție prevede: 143 „Dacă Curtea declară că a avut loc o încălcare a Convenției sau a protocoalelor sale și dacă dreptul intern al înaltei părți contractante respective nu permite decât o înlăturare incompletă a consecințelor acestei încălcări, Curtea acordă părții lezate, dacă este cazul, o satisfacție echitabilă.” 144 Prejudiciul 145 34. 146 Reclamantul a solicitat 600 147 000 de euro cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral. El a susținut că imposibilitatea de a obține documentele i-a cauzat o traumă psihologică. 148 35. 149 Guvernul a contestat suma solicitată, susținând că aceasta era excesivă și nejustificată. Acesta a invitat Curtea să respingă pretenția reclamantului.

150 36. 151 Având în vedere circumstanțele specifice ale prezentei cauze, Curtea consideră că însăși constatarea încălcării constituie o satisfacție echitabilă pentru prejudiciul moral suferit de reclamant. 152 Cheltuieli de judecată și alte cheltuieli 153 37. 154 Reclamantul nu a prezentat nicio pretenție la acest capitol. Prin urmare, Curtea nu acordă nimic în acest sens. 155 PENTRU ACESTE MOTIVE, CURTEA, ÎN UNANIMITATE, 156 Hotărăște 157 că Statul pârât nu și-a îndeplinit obligațiile care îi revin în temeiul articolului 34 din Convenție, în legătură cu neacordarea de către autoritățile publice reclamantului a copiilor documentelor pentru cererea sa la Curte; 158 Hotărăște 159 că însăși constatarea încălcării constituie o satisfacție echitabilă pentru prejudiciul moral suferit de reclamant.

160 Redactată în limba engleză și comunicată în scris la 9 ianuarie 2020, în temeiul art. 77 alin. 2 și 3 din Regulamentul Curții. 161 Milan Blaško 162 (Milan Blaško) 163 Grefier adjunct 164 André Potocki 165 (André Potocki) 166 Președinte

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «АЛЕКСАНДРОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF ALEKSANDROV v. UKRAINE) (Заява № 56483/09) РІШЕННЯ СТРАСБУРГ 09 січня 2020 року Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням. У справі «Александров проти України» Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли: Андре Потоцький (André Potocki) , Голова, Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits) , Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov) , судді, та Мілан Блашко (Milan Blaško) , заступник Секретаря секції, після обговорення за зачиненими дверима 03 грудня 2019 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день: ПРОЦЕДУРА 1. Справу було розпочато за заявою (№ 56483/09), яку 05 жовтня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Руслан Олексійович Александров (далі – заявник).

2. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції України. 13 червня 2019 року заявнику було надано право самостійно представляти свою справу. 3. 30 травня 2018 року Уряд було повідомлено про скаргу за статтею 34 Конвенції щодо ненадання заявнику органами державної влади копій документів з матеріалів його справи, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду. Факти обставини справи 4. Заявник народився у 1978 році та тримається під вартою у м. Бердичів. Кримінальне провадження щодо заявника 5. 25 грудня 2008 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (далі – Кримський апеляційний суд) визнав заявника винним у вчиненні двох епізодів зґвалтування та одного епізоду вбивства, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк п’ятнадцять років.

6. 21 травня 2009 року Верховний Суд України залишив без змін вирок Кримського апеляційного суду. 7. Заявник відбуває своє покарання у Бердичівській виправній колонії № 70 у Житомирській області. Заява до Суду 8. 05 жовтня 2009 року заявник поінформував Суд про свій намір подати заяву до Суду. 9. У листі від 10 травня 2010 року Суд підтвердив отримання формуляру заяви з додатками і попросив заявника до 10 серпня 2010 року надати копії рішень національних судів та інших документів, які стосувалися справи заявника. 10. У період з 2009 до 2013 роки заявник неодноразово звертався до Кримського апеляційного суду та Верховного Суду України з клопотаннями про надання йому доступу до матеріалів його справи або отримання ним копій процесуальних документів з матеріалів його справи.

Він зазначив, що ці документи вимагалися Судом. 11. 02 лютого, 11 червня і 07 та 09 липня 2009 року, 10 березня, 28 квітня, 01 та 21 липня, 04 серпня та 05 листопада 2010 року, 16 березня та 05 жовтня 2011 року та 10 травня 2012 року Кримський апеляційний суд залишав без задоволення клопотання заявника на надання доступу до матеріалів його кримінальної справи. Він пояснив, що клопотання були безпідставними, оскільки застосовне законодавство не передбачало можливості отримання копій документів із матеріалів кримінальної справи після набрання вироком законної сили. 12. 17 лютого 2012 року заявник надіслав до Кримського апеляційного суду ще одне клопотання, вимагаючи надати йому документи з матеріалів його справи, які він потім надішле до Суду.

13. 29 лютого 2012 року суддя Г. Кримського апеляційного суду відповів на зазначене клопотання, пояснивши, що заявник отримав копії всіх передбачених законодавством документів і, якщо він бажав отримати додаткові копії процесуальних документів для направлення їх до Суду, він повинен був подати до Кримського апеляційного суду підтвердження, що Суд вимагав ці документи, а також перелік цих документів, водночас обидва ці тексти мали бути складені уповноваженою особою. 14. Згідно з твердженнями заявника 13 березня 2012 року він подав до Кримського апеляційного суду аналогічне клопотання, вимагаючи надати доступ до матеріалів його справи. Він долучив до нього Регламент Суду. 15. 22 березня 2012 року Кримський апеляційний суд залишив клопотання без задоволення, оскільки провадження щодо заявника було закінчено.

16. 19 листопада 2012 року заявник звернувся до Кримського апеляційного суду із заявою про уповноваження його матері, пані Г., ознайомитися з матеріалами його кримінальної справи. 17. 04 грудня 2012 року заступник голови Кримського апеляційного суду залишив це клопотання без задоволення, оскільки право на доступ до матеріалів справи мали лише учасники кримінального провадження. 18. 24 червня 2013 року заявник знову подав до Кримського апеляційного суду клопотання, вимагаючи надіслати йому копії документів з матеріалів його справи, зазначивши, що ці документи просив Суд. 19. 11 липня 2013 року суддя Т. Кримського апеляційного суду відповів на зазначене клопотання, поінформувавши його, що він повинен був сплатити судовий збір в розмірі 46 українських гривень (далі – грн) і надіслати підтвердження сплати мита Кримському апеляційному суду, після чого той надішле заявнику запитувані копії документів.

Заявник цього не зробив. Згідно з твердженнями заявника у нього не було достатньо коштів для сплати мита, оскільки він не мав доходу. У нього не було захисника. відповідне національне законодавство 20. Відповідні положення національного законодавства наведені в рішеннях у справах «Найдьон проти України» (Naydyon v. Ukraine) , заява № 16474/03, пункти 35 – 38 та 41 і 42, від 14 жовтня 2010 року) та «Василь Іващенко проти України» (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine) , заява № 760/03, пункти 59 – 61, від 26 липня 2012 року). ПРАВО

МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

21. У своїй доводах від 30 липня 2019 у відповідь на зауваження Уряду заявник поскаржився на умови тримання його під вартою та медичну допомогу у виправній колонії. 22. Суд зазначає, що ці нові подані із запізненням скарги не є уточненням або роз’ясненням первинних скарг заявника, щодо яких сторони надали коментарі. Отже, Суд вважає, що наразі недоцільно розглядати ці питання в контексті цієї справи (див. рішення у справі «Корнейкова та Корнейков проти України» (Korneykova and Korneykov v. Ukraine) , заява № 56660/12, пункти 95 і 96, від 24 березня 2016 року та для порівняння рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 122 і 129, від 20 березня 2018 року).

стверджуване порушення статті 34 конвенції 23. Заявник скаржився на ненадання йому органами державної влади копій документів з матеріалів його справи, які він бажав подати до Суду для обґрунтування своєї заяви. Він послався на статтю 34 Конвенції, яка передбачає: «Суд може приймати заяви від будь-якої особи ..., які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.» Доводи сторін 24. Уряд стверджував, що заявник знав, що муситиме звернутися до Суду до ухвалення вироку у кримінальному провадженні, та мав зробити копії відповідних документів до закінчення цього провадження.

Уряд також стверджував, що у своєму листі від 29 лютого 2012 року Кримський апеляційний суд (див. пункт 13) пояснив заявнику процедуру отримання документів. Зокрема, він міг уповноважити представника, який для отримання запитуваних документів міг звернутися до Кримського апеляційного суду з клопотанням, долучивши до нього їхній перелік. Він стверджував, що заявник не дотримався вказаної процедури і сам був винний у неотриманні запитуваних документів. Насамкінець, він стверджував, що 11 липня 2013 року Кримський апеляційний суд погодився надати документи після сплати судового збору в розмірі 46 українських гривень (далі – грн), який не міг вважатися надмірним. Уряд закликав Суд встановити, що жодних перешкод поданню заяви у розумінні статті 34 Конвенції не було.

25. Заявник підтримав свою скаргу. У своїх зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду заявник стверджував, що сплатив 46 грн, але досі не отримав запитуваних документів. Він не надав доказів на підтримку цього твердження, а також не вказав дату стверджуваної оплати. Оцінка Суду 26. Суд повторює, що скарга за статтею 34 Конвенції має процесуальний характер і тому не порушує жодного питання щодо прийнятності за Конвенцією (див., серед інших джерел, рішення у справі «Расул Джафаров проти Азербайджану» (Rasul Jafarov v. Azerbaijan) , заява № 69981/14, пункт 176, від 17 березня 2016 року з подальшими посиланнями). 27. З огляду на це Суд зазначає, що питання, порушене у цій справі, є аналогічне питанню, стосовно якого Європейський суд ухвалював рішення у справах проти України.

Наприклад, у згаданому рішенні у справі «Найдьон проти України» (Naydyon v. Ukraine) , пункти 64 – 69) Суд встановив порушення статті 34 Конвенції на тій підставі, що органи державної влади не забезпечили надання залежному від них заявнику (засуджений без захисника) можливості отримати копії документів, необхідних йому для обґрунтування його заяви до Суду. У згаданому рішенні у справі «Василь Іващенко проти України» (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine) , пункт 123) Суд також встановив, що правова система України не передбачала для ув’язнених чіткої та конкретної процедури, яка давала б їм можливість отримувати копії документів з матеріалів справи після закінчення кримінального провадження. Пізніше Суд підтвердив свої висновки в різних справах, востаннє – в рішенні у справі «Якуба проти України» (Yakuba v. Ukraine) , заява № 1452/09, пункти 54 – 57, від 12 лютого 2019 року).

28. У цій справі, як і в наведених, заявник подав свою заяву після закінчення кримінального провадження щодо нього, перебуваючи у виправній колонії. Матеріали його кримінальної справи зберігалися у суді першої інстанції. 29. Щодо аргументу Уряду, що заявник міг зробити копії необхідних для його заяви документів до закінчення провадження на національному рівні, Суд зазначає, що уже відхилив аналогічний аргумент у згаданому рішенні у справі «Найден проти України» (Naydyon v. Ukraine) , пункти 59 і 67). Він не вбачає підстав відходити від цього висновку в цій справі. 30. Крім того, всупереч твердженню Уряду Суд не переконаний, що у своєму листі від 29 лютого 2012 року Кримський апеляційний суд пояснив процедуру, яка дозволяла заявнику отримати документи з матеріалів його справи.

Суд зазначає, що в листі не згадано про можливість уповноваження представника, який, у свою чергу, міг отримати документи з матеріалів справи заявника. Суд зазначає, що відповідні пояснення були написані мовою, яка була перевантажена юридичними термінами, що не дало заявнику можливості зрозуміти їхній зміст. Зокрема, заявник тлумачив ці пояснення так, що Кримський апеляційний суд просив надати йому Регламент Суд, який він і долучив до свого клопотання від 13 березня 2012 року. Суд доходить висновку, що Кримський апеляційний суд чітко не пояснив процедуру, якої мав дотримуватися заявник, і аргумент Уряду щодо листа від 29 лютого 2012 року слід відхилити (див.

для порівняння згадане рішення у справі «Василь Іващенко проти України» (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine) , пункт 105). 31. Насамкінець, Суд зазначає, що у період з 2009 до 2012 роки заявнику було відмовлено у доступі до матеріалів справи, а у 2013 році його попросили сплатити судовий збір за надання копій запитуваних документів. Суд зазначає, що заявник не мав джерела доходу, доступної йому правової допомоги, та згідно з його первинними твердженнями на той момент не міг дозволити собі сплатити цей збір. Уряд не надав жодних доказів протилежного. Суд також зазначає, що протягом значного періоду часу національні органи влади, не навівши жодних поважних причин, утримувалися від вжиття заходів, необхідних для ефективного здійснення заявником його права на подання заяви відповідно до статті 34 Конвенції (див.

для порівняння рішення у справі «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine) , заява № 38773/05, пункти 157 – 159, від 26 липня 2012 року). 32. У контексті зазначеного Суд доходить висновку, що Україна не дотрималася свого зобов’язання за статтею 34 Конвенції щодо забезпечення заявника усіма необхідними засобами, щоб зробити можливим належний та ефективний розгляд його заяви Судом.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

33. Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.» Шкода 34. Заявник вимагав 600 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Він стверджував, що неможливість отримати документи призвела до психологічної травми. 35. Уряд заперечив проти суми, яка вимагалася, стверджуючи, що вона була надмірною та необґрунтованою. Він закликав Суд відхилити вимогу заявника. 36. Беручи до уваги конкретні обставини цієї справи, Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить справедливу сатисфакцію моральної шкоди, якої зазнав заявник.

Судові та інші витрати 37. Заявник не надав жодних вимог за цим пунктом. Отже, Суд нічого не присуджує у зв’язку з цим.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

Постановляє , що держава-відповідач не дотрималася своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції у зв’язку з ненаданням заявнику органами державної влади копій документів для його заяви до Суду; Постановляє , що встановлення порушення само собою становить справедливу сатисфакцію моральної шкоди, якої зазнав заявник. Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду. Мілан Блашко (Milan Blaško) Заступник Секретаря Андре Потоцький (André Potocki) Голова