CASE OF US v. UKRAINE) (declaratia nr. 41467/11) Textul hotararii din 29 ianuarie 2020 a fost modificat in conformitate cu Regula 81 din Regulamentul Curtii de Justitie TRIBUNAL DE STRASBURG din 9 ianuarie 2020 Această hotarare este definitiva, dar poate fi supusa corectiilor redactionale.In cazul CASE US Ucraina vs. Curtea Europeana a Drepturilor Omului (Case 5 ianuarie 2018), se afla un comitet din care se afla: YONKO Grozovov (YONKO Grozev), care a fost inlocuit in octombrie 2010 de Ministerul Justiției Ucrainei, care a depus o plangere de detentie a lui Gabriela Kuzmayel (Gabriele Kuzmayel), iar ministrul Justiției Ucrainei a depus o plangere de detentie a lui Gabriela Kuzmayel (Gabriele Churko), care a fost detinut in data de 24 ianuarie 2011 de Ministerul Justiției Ucrainei.Caseul lui Chilenechi (Gabriele Chenechi) a fost depus in judecata in data de 14 ianuarie 2011 de Ministerul Justiției Ucrainei, care a depus o plangere de detentie a unui cetateanțanțat (Caseul lui Chenechi) în conformitate cu art. 34 din Convenția Ucrainei (Caseul nr. 13 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14), iar în data de 24 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14), secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 ianuarie, secțiunea 14 i
Potrivit declarațiilor reclamantului, pe 13 octombrie 2010, adversarii poliției au venit la casa sa, cerând să se prezinte la secția locală de poliție la ora 15:00 din aceeași zi. Ducându-l pe reclamant la secția de poliție din Octombrie, acesta a fost interogat în mod continuu cu privire la relațiile sale cu T., al cărui cadavru a fost găsit. 7. Potrivit protocolului de interogare a reclamantului din 13 octombrie 2010, de la ora 16:25 la ora 19:00, el a fost interogat ca martor. Potrivit afirmațiilor reclamantului, adversarii poliției l-au legat cu cătușele și l-au supus unor tratamente brute pentru a-l forța să fie reținut în detenție pentru crimele comise de T. Începând cu octombrie 2010, reclamantul s-a prezentat în mod continuu de trei ori în custodia oficială a lui T., până la 14 octombrie 2010, când a fost găsit cadavrul.
În cursul examinării plângerii reclamantului privind afirmația de detenție ilegală, Curtea de Apel din Micaelaeov a remarcat că pe 13 octombrie 2010 reclamantul a fost interogat ca martor la secția de poliție, iar a doua zi după mărturisirea de crimă, T. a fost amânată. 08 decembrie 2010 Curtea de Apel din Micaelaeov a respins fără satisfacție plângerea reclamantului privind afirmația de detenție ilegală, din cauza lipsei de temei. În comunicarea din 27 decembrie 2010, Curtea de Apel din Micaelaeov a lăsat această hotărâre fără modificări. 13 noiembrie 2010 În cursul examinării plângerii reclamantului privind violența comisă de anchetatorii din Micaelaeov, în octombrie 2010, a fost interogată ca martor, iar a doua zi după mărturisirea de crimă, un procuror adjunct al secției de poliție din Micaelaeov a fost retras, care a declarat că a fost suspectat de violență în timpul unei anchete în secția de poliție din Micaelaeov.
În 20 mai și în 06 iunie 2015, după plângerile procurorilor și ale fratelui victimei, Curtea de Apel din regiunea Mykolaiv și Înalta Curte Specializată a Ucrainei pentru examinarea cazurilor civile și penale, respectiv, au lăsat această sentință fără modificări. DREPTUL de a susține încălcarea articolului 5 din Convenție 16.
Guvernul a susținut că instanțele naționale au examinat afirmațiile reclamantului privind detenția nedocumentată și au declarat că aceasta nu este întemeiată. 20.Curtea reiterează că detenția nedocumentată a unei persoane este o încălcare absolută a garanțiilor fundamental importante, prevăzute la art. 5 din Convenție, și indică cea mai gravă încălcare a acestei dispoziții.Faptul că nu a fost înregistrată o informație, cum ar fi data, ora și locul de detenție, numele persoanei arestate în cauză, motivul pentru care a fost arestată și motivul pentru care a fost arestată, trebuie să fie considerat ca o cerere de nelegalitate a persoanelor arestate, în conformitate cu art. 5 din Convenție (art. 219, punctul 42), cu motivul că nu a fost luată în considerare drept o alegere în favoarea dreptului de proprietate intelectuală (art. 28), în cazul Timofejevă și Letonia (art. 219, punctul 42), în cazul Timofejevă și în cazul Timofejevă (art. 28), în cazul Timofejevă și în cazul No.
În această cerere de acuzare, Curtea constată că, după cum reiese din declarațiile adjunctului șefului Poliției din Departamentul Voznescu și din concluziile procuroriei (a se vedea punctele 13 și 14), în după-amiaza zilei de 13 octombrie 2010, reclamantul a fost dus la secția de poliție, unde a fost interogat cu privire la uciderea lui T. Guvernul nu contestă faptul că, în timpul interogatoriului, reclamantul a recunoscut că a ucis-o pe T., și că de atunci a fost considerat oficial un suspect. Având în vedere acest lucru, ar fi fost nerealist să se considere că, în această perioadă, reclamantul ar fi putut, pe propria voință, să stabilească în siguranță orice caz în care se află în cadrul secției de poliție, așa cum susține că, în timpul interogatoriului, adjunctul șefului Poliției din Departamentul Voznescu a fost dus la secția de poliție, unde a fost interogat cu privire la uciderea lui T. În timpul interogatoriului, reclamantul a recunoscut că a comis uciderea lui T., și că, de atunci, el a fost considerat oficial suspect.
Astfel, a constatat deja încălcări în cazurile în care recunoașterea oficială a reclamantului ca suspect de comiterea unei infracțiuni a fost amânată fără explicații corespunzătoare (vezi, de exemplu, hotărârea din cauzele Smolik împotriva Ucrainei, recursul nr. 11778/05, punctul 46-48, din 19 ianuarie 2012 și Grinenko împotriva Ucrainei, recursul nr. 33627/06, punctele 77 și 78, din 15 noiembrie 2012).Consideră că acest caz este un alt exemplu de subiect al acestei practici administrative.
Pentru a-și confirma acest lucru, Curtea a declarat în unanimitate că plângerea reclamantului pentru nedocumentarea reținerii din 13-14 octombrie 2010 este admisibilă; a stabilit că a fost încălcată art. 5 alineatul (1) din Convenție; a stabilit că: (a) în decurs de trei luni, statul pârât trebuie să plătească reclamantului 5 000 de euro și, în plus, suma oricărei taxe care ar putea fi impusă, ca despăgubiri pentru moralitate școlară; suma trebuie să fie încasată în moneda națională a statului pârât la cursul de la data efectuării plății; (b) la încheierea termenului de trei luni de reținere din 13 octombrie până la finalul calculelor din 14 ianuarie 2020, textul declarat a fost adăugat la o dobândă simplă (zero) în conformitate cu punctul de plată al secțional în limba europeană, în conformitate cu art. 09 din Regulamentul de la 29 ianuarie 2010 privind plata întârzierii, care a fost transmisă în scrisoarea din 29 ianuarie 2010 către Banca Centrală a României (Blanco).
(CASE OF US v. UKRAINE)
(Заява № 41467/11)
У текст рішення 29 січня 2020 року було внесено зміни
відповідно до Правила 81 Регламенту Суду
09 січня 2020 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Ус проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Йонко Грозєв
(Yonko Grozev)
, Голова
,
Габріеле Куцско-Штадльмайер
(Gabriele Kucsko-Stadlmayer)
,
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
,
судді,
та Мілан Блашко
(Milan Blaško)
,
заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 03 грудня 2019 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1.
Справу було розпочато за заявою (№ 41467/11), яку 24 червня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Сергій Іванович Ус (далі – заявник).
2.
Заявника представляла пані С. Нетідова, юрист, яка практикує у м.
Южноукраїнськ. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.
3.
Заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції, стверджуючи, що його затримання у відділі міліції з 13 до 14 жовтня 2010 року не було задокументовано.
4.
16 квітня 2018 року Уряд було повідомлено про зазначену скаргу, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду.
Факти
обставини справи
5.
Заявник народився у 1970 році та проживає у м.
Вознесенськ.
6.
Згідно з твердженнями заявника 13 жовтня 2010 року працівники міліції прийшли до його будинку, вимагаючи з’явитися до місцевого відділу міліції о 15 год. 00 хв. того ж дня. Доставивши заявника до Вознесенського відділу міліції, його допитали щодо стосунків із Т., чий труп був знайдений.
7.
Згідно з протоколом допиту заявника 13 жовтня 2010 року
з 16 год. 25 хв. до 19 год. 10 хв. його допитували як свідка. Згідно з твердженнями заявника працівники міліції надягнули на нього наручники та піддавали жорстокому поводженню, щоб змусити зізнатися у вчиненні вбивства Т. З того часу заявник безперервно
[1]
тримався під вартою до офіційного затримання 14 жовтня 2010 року (див. пункт 8).
8
.
14 жовтня 2010 року після того, як заявник зізнався у вчиненні вбивства Т., слідчий Вознесенського відділу міліції офіційно задокументував його затримання. Згідно з протоколом про затримання процес затримання заявника зайняв десять хвилин – з 15 год. 30 хв. до
15 год. 40 хв. 14 жовтня 2010 року.
9.
15 жовтня 2010 року після пред’явлення заявнику обвинувачення у вчиненні вбивства Т. місцевий суд обрав йому запобіжний захід у вигляді взяття під варту з 14 жовтня 2010 року. Згодом суд декілька разів продовжував строк тримання його під вартою.
10.
22 жовтня 2010 року заявник звернувся до Вознесенського міськрайонного суду зі скаргою на стверджуване незаконне затримання його працівниками міліції 13 жовтня 2010 року.
11.
Того ж дня заявник звернувся до Вознесенської міжрайонної прокуратури зі скаргою на стверджуване жорстоке поводження з ним працівників міліції 13 жовтня 2010 року.
12.
У ході розгляду скарги заявника на стверджуване незаконне затримання Вознесенський міськрайонний суд зазначив, що 13 жовтня 2010 року заявника було допитано як свідка у відділі міліції, а наступного дня після зізнання у вчиненні вбивства Т. – затримано.
08 грудня 2010 року Вознесенський міськрайонний суд залишив без задоволення скаргу заявника на стверджуване незаконне затримання у зв’язку з необґрунтованістю. Остаточною ухвалою від 27 грудня
2010 року Апеляційний суд Миколаївської області залишив цю постанову без змін.
13
.
У ході розгляду скарги заявника на жорстоке поводження слідчий Вознесенської міжрайонної прокуратури допитав заступника начальника Вознесенського відділу міліції, який заявив, що під час допиту заявника 13 жовтня 2010 року останній зізнався у вчиненні вбивства Т. Свідок також заявив, що приблизно о 23 год. 00 хв. того ж дня заявник пішов із відділу міліції додому. Уранці наступного дня заявник повернувся до відділу міліції та був офіційно затриманий за підозрою у вчиненні зазначеного злочину.
14
.
16 листопада 2011 року слідчий Вознесенської міжрайонної прокуратури відмовив у порушенні кримінальної справи за скаргою заявника на жорстоке поводження у зв’язку з відсутністю складу злочину в діях відповідних працівників міліції. У тексті цієї постанови містилося посилання на обставини перебування заявника у Вознесенському відділі міліції 13 жовтня 2010 року та на надані ним зізнавальні показання (див. пункт 13).
15.
06 червня 2014 року Вознесенський міськрайонний суд виправдав заявника за обвинуваченням у вчиненні вбивства. 20 травня та 06 червня 2015 року за скаргами прокуратури та брата потерпілого Апеляційний суд Миколаївської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відповідно, залишили цей вирок без змін.
ПРАВО
стверджуване порушення статті 5 Конвенції
16.
Заявник скаржився за підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції, що його затримання у Вознесенському відділі міліції з приблизно 15 год. 00 хв. 13 жовтня до 15 год. 30 хв. 14 жовтня
2010 року було незадокументованим, а тому – незаконним. Відповідне положення передбачає:
«1.
Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
(c)
законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
...»
Прийнятність
17.
Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
Суть
18.
Заявник стверджував, що був незаконно затриманий у відділі міліції з 13 до 14 жовтня 2010 року. Він додав, що протягом цього часу протокол про затримання не складався, а він був позбавлений будь-яких процесуальних гарантій як підозрюваний, у тому числі права на захист.
19.
Уряд стверджував, що національні суди розглянули твердження заявника про незадокументоване затримання та визнали його необґрунтованим.
20.
Суд повторює, що незадокументоване затримання особи є абсолютним запереченням фундаментально важливих гарантій, закріплених у статті 5 Конвенції, та свідчить про найбільш серйозне порушення цього положення. Відсутність фіксації такої інформації, як дата, час і місце затримання, ім’я відповідного затриманого, підстави для його затримання та ім’я особи, яка здійснила затримання, має розглядатися як несумісна з вимогою щодо законності та самою метою статті 5 Конвенції (див., серед багатьох інших посилань, рішення у справі «Чаманс та Тімофеєва проти Латвії»
(Čamans and Timofejeva v. Latvia)
, заява № 42906/12, пункт 129, від 28 квітня 2016 року).
21.
У цій справі Суд зазначає, що, як вбачається з показань заступника начальника Вознесенського відділу міліції та висновків прокуратури (див. пункти 13 і 14), у другій половині дня 13 жовтня 2010 року заявника доставили до відділу міліції, де його допитали щодо вбивства Т. Уряд не заперечує, що у ході допиту заявник зізнався у вчиненні вбивства Т., і що з того моменту він офіційно вважався підозрюваним. З огляду на це було б нереалістично вважати, що протягом цього періоду заявник міг за власним бажанням безперешкодно залишити відділ міліції, як стверджував заступник начальника Вознесенського відділу міліції (див. пункт 13; див. також рішення у справі «Осипенко проти України»
(Osypenko
v.
Ukraine)
, заява № 4634/04, пункт 49, від 09 листопада 2010 року).
22.
Суд також зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи,
13 жовтня 2010 року правоохоронні органи не зробили жодного запису щодо затримання заявника, а відповідний протокол про затримання склали лише 14 жовтня 2010 року о 15 год. 40 хв. (див. пункт 8).
23.
Крім того, Суд зазначає, що за відсутності відповідних записів у книзі обліку затриманих і доставлених осіб, відповідно до яких заявника було б офіційно визнано підозрюваним, йому не було роз’яснено жодне з процесуальних прав, якими він міг скористатися на той момент. З огляду на ці обставини заявник не міг ефективно користуватися різноманітними процесуальними гарантіями, закріпленими в Конвенції та національному законодавстві.
24.
Суд уже встановлював порушення у справах, коли офіційне визнання заявника затриманим підозрюваним у вчиненні злочину відкладалося без належних пояснень (див., наприклад, рішення у справах «Смолик проти України»
(Smolik v. Ukraine)
,
заява № 11778/05, пункти 46 – 48, від 19 січня 2012 року та «Гриненко проти України»
(Grinenko
v.
Ukraine)
, заява № 33627/06, пункти 77 і 78, від 15 листопада 2012 року). Він вважає, що ця справа є ще одним прикрим прикладом цієї адміністративної практики.
25.
Наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що первинне затримання заявника було незаконним у розумінні пункту 1 статті 5 конвенції. Отже, було порушено це положення.
26.
Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
27.
Заявник вимагав 5
000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
28.
Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику повний розмір суми, що вимагалася в якості відшкодування моральної шкоди, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.
29.
Заявник не вимагав компенсації судових та інших витрат. Отже, Суд не зобов’язаний щось присуджувати за цим пунктом.
30.
Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Оголошує
прийнятною скаргу заявника на незадокументоване затримання з 13 до 14 жовтня 2010 року;
Постановляє
, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції;
Постановляє
, що:
(a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 5 000 (п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (
simple interest
) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мілан Блашко
(Milan Blaško)
Заступник Секретаря
Йонко Грозєв
(Yonko Grozev)
Голова
[1]
Виправлено 29 січня 2020 року: текст був «З того часу заявник
із перервами
тримався під вартою до офіційного затримання 14 жовтня 2010 року».