CASE OF GOLOVKO v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Ministry of Justice of Ukraine

CASE OF GOLOVKO v. UKRAINE - [Ukrainian Translation] by the Ministry of Justice of Ukraine (CtEDO, 2020)

1 CURTEA EUROPEANĂ A DREPTURILOR OMULUI

2 SECȚIA A CINCEA

3 CAUZA GOLOVKO c. UCRAINEI

4 (

5 CAUZA

6 GOLOVKO v. UKRAINE)

7 (Cererea nr. 2053/09)

8 HOTĂRÂRE

9 STRASBOURG

10 23 ianuarie 2020

11 Această hotărâre este definitivă, dar poate fi supusă unor corecturi redacționale.

12 În cauza „Golovko c. Ucrainei”,

13 Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Secția a cincea), reunită în comitet, compus din:

14 Síofra O’Leary

15 (Síofra O’Leary)

16 ,

17 Președintă,

18 Ganna Yudkivska

19 (Ganna Yudkivska)

20 ,

21 Lado Chanturia

22 (Lado Chanturia)

23 ,

24 judecători,

25 și Milan Blaško

26 (Milan Blaško)

27 ,

28 grefier adjunct al secției,

29 după deliberări purtate în camera de consiliu la 17 decembrie 2019,

30 pronunță următoarea hotărâre, care a fost adoptată la aceeași dată:

31 PROCEDURA

32 1.

33 Cauza își are originea într-o cerere (nr. 2053/09) introdusă la 26 decembrie 2008 la Curte împotriva Ucrainei, în temeiul articolului 34 din Convenția pentru apărarea drepturilor omului și a libertăților fundamentale (denumită în continuare „Convenția”), de cetățeanul ucrainean, domnul Oleg Ivanovîci Golovko (denumit în continuare „reclamantul”).

34 2.

35 Reclamantul a fost reprezentat de domnul O.M. Pohîl, jurist care practică în orașul

36 Kobeliaki. Guvernul Ucrainei (denumit în continuare „Guvernul”) a fost reprezentat de Agentul său, domnul I. Lișcina.

37 3.

38 Reclamantul s-a plâns, în special, de relele tratamente la care a fost supus de ofițerii de poliție, ceea ce reprezintă o încălcare a articolului 3 din Convenție, și de neefectuarea unei anchete efective la nivel național în acest sens. De asemenea, s-a plâns de inechitatea procesului, contrar art. 6, §1 și art. 6 § 3 lit. c din Convenție.

39 4.

40 La 19 aprilie 2018, Guvernul a fost informat cu privire la plângerile menționate, iar restul plângerilor din cerere au fost declarate inadmisibile, în conformitate cu articolul 54 § 3 din Regulamentul Curții.

41 În fapt

42 Circumstanțele cauzei

43 5.

44 Reclamantul s-a născut în 1967 și locuiește în orașul

45 Horișni Plavni (la momentul faptelor se numea Komsomolsk).

46 Evenimente premergătoare cauzei

47 6.

48 La momentul faptelor, reclamantul deținea o mică întreprindere de fier vechi.

49 7

50 .

51 La 16 septembrie 2000, asupra lui Ko., întreprinzător particular care, ca și reclamantul, se ocupa de cumpărarea și vânzarea de fier vechi în oraș, au fost trase mai multe focuri de armă, în apropierea casei sale din orașul

52 Komsomolsk. Leziunile sale corporale au fost calificate drept de gravitate medie.

53 Reținerea reclamantului și cauza privind contravenția administrativă împotriva sa

54 8

55 .

56 La 4 februarie 2003, în jurul orei 19:00, reclamantul a fost reținut. Conform deciziei poliției, acesta a fost reținut pentru injurii într-un loc public, în stare de ebrietate, fapt calificat drept o contravenție administrativă (minoră) – huliganism mărunt. După cum au declarat ofițerii Direcției Kremenciuk a Direcției pentru combaterea criminalității organizate din regiunea Poltava (denumită în continuare „DCCO”) în timpul interogării ulterioare de către parchet,

57 la 4 februarie 2003, aceștia primiseră „informații operative” potrivit cărora reclamantul și unul dintre cunoscuții săi, Pi., ar fi putut fi implicați în atacul asupra lui Ko. (a se vedea punctul 7). Ofițerii DCCO au indicat că, în aceeași zi, au avut o discuție cu reclamantul și Pi. și că acești doi bărbați au mărturisit imediat (a se vedea punctele 53 și 54).

58 9

59 .

60 Ofițerii de poliție au întocmit un proces-verbal de contravenție administrativă. Deși procesul-verbal este datat oficial 4 februarie

61 2003, reclamantul a susținut că, în realitate, acesta a fost întocmit

62 la 5 februarie 2003. Procesul-verbal cuprindea o explicație scrisă olograf (de către reclamant), prin care acesta admitea că a injuriat într-un loc public și că regreta acțiunile sale. Conform susținerilor reclamantului, el a fost forțat să scrie această explicație și să semneze procesul-verbal ca urmare a relelor tratamente la care a fost supus

63 (a se vedea punctul 14).

64 10

65 .

66 La 5 februarie 2003, judecătorul Tribunalului Districtual Kriukovski

67 din orașul Kremenciuk l-a găsit pe reclamant vinovat de huliganism mărunt în legătură cu acțiunile consemnate de ofițerii de poliție și i-a aplicat sancțiunea arestului administrativ pe o durată de zece zile.

68 11.

69 La 21 martie 2003, Curtea de Apel Poltava

70 (denumită în continuare „tribunalul regional”) a anulat decizia menționată din cauza motivării insuficiente, precum și a abordării formaliste și a caracterului incomplet al examinării generale a cauzei. Curtea de apel a indicat de asemenea că, deși arestul administrativ era o pedeapsă în cazuri excepționale, aplicarea sa în cauza reclamantului nu fusese justificată. Cauza a fost trimisă pentru reexaminare la instanța de fond.

71 12.

72 La 20 mai 2003, Tribunalul Districtual Kriukovski

73 din orașul Kremenciuk a clasat cauza privind contravenția administrativă împotriva reclamantului, din cauza expirării termenului de prescripție. În motivarea deciziei, instanța a indicat că vina reclamantului fusese stabilită pe deplin.

74 13.

75 La 24 iulie 2003, tribunalul regional a menținut această decizie, dar a exclus partea referitoare la vinovăția reclamantului.

76 Pretinsele rele tratamente aplicate reclamantului, ancheta la nivel național în acest sens și evenimentele legate de starea de sănătate a reclamantului

77 14

78 .

79 Conform susținerilor reclamantului, după reținerea sa, a fost supus relelor tratamente de către ofițerii de poliție (a se vedea punctul 8). Acesta a furnizat următoarea descriere a evenimentelor. La 4 februarie, în jurul orei 19:40, a fost dus la DCCO, unde ofițerii de poliție i-au propus să mărturisească comanda asasinatului lui Ko. Aceștia au indicat că, mai devreme în acea zi, îl reținuseră pe cunoscutul său, Pi., și că acesta a mărturisit că, la indicația reclamantului, l-a împușcat pe Ko. Reclamantul a refuzat să recunoască implicarea sa în acest fapt. Ofițerii de poliție i-au pus cătușe în spate și i-au pus pe cap o mască de gaze cu orificiile pentru ochi închise. Apoi, reclamantul a fost aruncat pe podea, cu fața în jos. Unul dintre ofițeri i-a apăsat pe spate, altul a făcut același lucru cu picioarele sale. Reclamantul a încercat să se ridice, dar a primit câteva lovituri. I s-au pus sârme inelare pe degete și prin acestea s-a trecut curent de câteva ori. Durerea creștea și scădea periodic. Reclamantul a susținut că, după ce a fost supus torturii, care a durat până dimineața zilei de 5 februarie 2003, a fost de acord să scrie o „declarație de recunoaștere”, dictată de anchetator. Pe două dintre degetele sale erau urme striate de culoare roșu-deschis, care au dispărut după câteva zile.

80 15

81 .

82 Conform susținerilor reclamantului, la 5 februarie 2003, când era reprezentat de D., jurist care îi fusese recomandat de anchetator

83 (a se vedea punctul 56), acesta a informat apărătorul cu privire la relele tratamente la care a fost supus. Cu toate acestea, D. l-a convins pe reclamant să nu se plângă despre acest lucru.

84 16

85 .

86 La 6 februarie 2003, reclamantul a solicitat o discuție confidențială cu procurorul din orașul Komsomolsk. Când i s-a oferit această posibilitate, s-a plâns că ofițerii de poliție i-au aplicat curent electric și i-a arătat degetele procurorului. Când, ulterior, procurorul a fost interogat cu privire la acest eveniment, în contextul anchetei privind pretinsele rele tratamente aplicate reclamantului (a se vedea, în special, punctele 41 și 50), o dată a confirmat că văzuse pe degetele reclamantului urme inelare. Altă dată a susținut că nu văzuse nimic. Iar altă dată, procurorul a indicat că văzuse anumite urme striate în jurul degetelor reclamantului, care arătau ca și cum ar fi fost provocate de apăsarea cu unghiile. Procurorul a indicat de asemenea că, în cursul discuției lor din 6 februarie 2003, l-a întrebat pe reclamant dacă aplicarea curentului electric îi influențase declarațiile, iar reclamantul a răspuns negativ. Procurorul s-a angajat să dispună efectuarea unei expertize medico-legale a reclamantului.

87 17

88 .

89 Conform susținerilor reclamantului, discuția sa cu procurorul a fost întreruptă de D., jurist care încerca să îl convingă pe reclamant să nu formuleze nicio plângere.

90 18.

91 În aceeași zi, soția reclamantului s-a plâns la parchetul

92 orașului Kremenciuk și la multe alte instituții cu privire la fabricarea cauzei contravenționale administrative împotriva soțului ei și caracterul arbitrar al reținerii sale. Aceasta a susținut că nici ei, nici apărătorului pe care îl angajase a doua zi după reținerea reclamantului

93 (a se vedea punctul 55), nu li s-a permis să-l vadă pe acesta. Cu toate acestea, prin intermediul unor persoane neidentificate, soțul ei i-a comunicat că ofițerii de poliție îl forțaseră să mărturisească săvârșirea tentativei de omor, supunându-l aplicării curentului electric.

94 19

95 .

96 Mai târziu, la 6 februarie 2003, expertul Filialei Kremenciuk a Biroului regional de expertiză medico-legală l-a examinat pe reclamant și a întocmit următorul raport (nr. 182):

97 „Stabilirea gradului de gravitate a leziunilor corporale.

98 Circumstanțele cauzei

99 : potrivit afirmațiilor subiectului, a fost reținut de ofițerii de poliție la 4 februarie 2003, sub suspiciunea săvârșirii unei contravenții administrative. În timpul reținerii, niciun ofițer de poliție nu i-a cauzat leziuni corporale. În mod similar, după aceasta, nimeni nu i-a aplicat leziuni corporale.

100 Plângeri

101 : nu există.

102 Obiectiv

103 : la momentul efectuării expertizei, nu există semne obiective de leziuni corporale, subiectul fiind complet dezbrăcat.

104 Concluzie

105 : La momentul efectuării expertizei medico-legale, orice urme de leziuni corporale lipsesc.”

106 20

107 .

108 În timpul examinării, era prezent unul dintre ofițerii de poliție care, se susține, ar fi participat la relele tratamente aplicate reclamantului.

109 21

110 .

111 La 13 februarie 2003, reclamantul a fost transferat la Izolatorul de Detenție Provizorie din Komsomolsk (denumit în continuare „IDP”), unde, în cadrul procedurii standard de admitere, a fost examinat de medici, care au indicat lipsa leziunilor corporale.

112 22.

113 La 19 februarie 2003, reclamantul s-a plâns la parchetul regiunii Poltava cu privire la relele tratamente aplicate lui și a furnizat descrierea evenimentelor rezumată în punctul 14. A reiterat plângerea sa în fața anchetatorului în cursul reconstituirii faptei la 5 martie

114 2003 (a se vedea punctul 65).

115 23

116 .

117 La 5 martie 2003, ca urmare a verificării plângerii reclamantului privind relele tratamente, parchetul regiunii Poltava a emis o ordonanță de refuz al deschiderii urmăririi penale împotriva ofițerilor de poliție. În special, procurorul a făcut trimitere la raportul expertizei medico-legale a reclamantului din 6 februarie 2003 (a se vedea punctul 19).

118 24.

119 La 20 martie 2003, anchetatorul a dispus efectuarea unei alte expertize medico-legale a reclamantului de către Filiala Kremenciuk a Biroului regional de expertiză medico-legală pentru a obține răspunsuri la următoarele întrebări: (1) dacă reclamantul prezenta vreo leziune corporală și, dacă da, care era natura, localizarea, mecanismul de formare și gradul de gravitate al acesteia; (2) dacă existau semne obiective care ar putea indica aplicarea asupra sa de curent electric.

120 25.

121 Reclamantul a cerut ca anchetatorul să dispună efectuarea acestei expertize de către un birou din altă regiune, dar fără rezultat. Reclamantul a invocat următoarele argumente: nu avea încredere în Filiala Kremenciuk a Biroului regional de expertiză medico-legală, deoarece, în cursul examinării din 6 februarie 2003, expertul acestui birou ignorase urmele lăsate de sârmele electrice care erau pe degetele sale (a se vedea punctul 19).

122 26

123 .

124 La 15 aprilie 2003, același expert care îl examinase pe reclamant

125 la 6 februarie 2003 (a se vedea punctul 19) a întocmit raportul nr. 453, de data aceasta fără să-l examineze. În textul raportului era inclusă o descriere succintă a acuzațiilor aduse reclamantului. Se menționa că reclamantul fusese deja examinat la Filiala Kremenciuk a Biroului regional de expertiză medico-legală la 6 februarie 2003 și se indica:

126 „În timpul expertizei medico-legale (a reclamantului), nu au fost identificate ... semne obiective de leziuni corporale sau confirmări ale faptului că asupra lui ar fi fost aplicat curent electric.”

127 27

128 .

129 După cum se indică în fișa medicală a reclamantului, la 27 aprilie 2003, din cauza durerii în zona inimii, i s-a chemat o ambulanță. I s-a pus diagnosticul de distonie neurovegetativă de tip cardiac și i s-au administrat medicamentele corespunzătoare.

130 28.

131 La 2 iunie 2003, apărătorul reclamantului s-a adresat procurorului cu o cerere pentru efectuarea unei expertize medico-legale a reclamantului de către o comisie. Acesta a indicat că, în timp ce mici urme roșii-deschis pe degetele reclamantului, pe care le arătase procurorului, erau singura dovadă a pretinselor rele tratamente, expertul le ignorase. Apărătorul a indicat că reclamantul se plângea constant de dureri de cap, dureri în zona inimii și alte probleme de sănătate, ale căror simptome începuseră să se manifeste după ce asupra reclamantului fusese aplicat curent electric. Întrucât reclamantul nu avea încredere în Filiala Kremenciuk a Biroului regional de expertiză medico-legală, apărătorul a cerut efectuarea unei astfel de expertize de către Biroul regional de expertiză medico-legală din Harkov.

132 29

133 .

134 După cum se pare, la 8 iunie 2003, parchetul a emis o altă ordonanță de refuz al deschiderii urmăririi penale împotriva ofițerilor de poliție implicați în pretinsele rele tratamente aplicate reclamantului. În materialele cauzei prezentate Curții, o copie a acestei ordonanțe lipsește.

135 30

136 .

137 La un moment dat, în cursul examinării judiciare a cauzei privind săvârșirea de omor în împrejurări agravante și deținerea ilegală de arme (care a început la 20 august 2003 – a se vedea

138 punctul 69), reclamantul a depus la instanța de fond o plângere privind relele tratamente aplicate lui.

139 31

140 .

141 La 10 februarie 2004, în decizia de trimitere a cauzei pentru o anchetă suplimentară (a se vedea punctul 70), tribunalul regional a indicat necesitatea unei verificări temeinice a susținerilor reclamantului, în special prin efectuarea unei expertize medico-legale. Tribunalul regional l-a eliberat de asemenea pe reclamant din arest. Cu toate acestea, la 15 aprilie, Curtea Supremă a Ucrainei a anulat decizia menționată în partea referitoare la trimiterea cauzei pentru o anchetă suplimentară.

142 A menținut partea referitoare la eliberarea reclamantului.

143 32

144 .

145 În perioada 13 februarie – 1 mai 2004, reclamantul a fost spitalizat în secția de neurologie a centrului medical „Novi Sangiari”, unde fusese adus de ambulanță cu un diagnostic prealabil – criză de distonie neurovegetativă. Reclamantul s-a plâns de dureri de cap, întunecare a vederii și amețeli. Diagnosticele sale finale, stabilite la centrul medical, au fost următoarele: efecte reziduale

146 ale leziunilor organice ale sistemului nervos central, sindrom neuro-astenic cu paroxism sincopal. În cursul interogării din octombrie 2006, în contextul anchetei plângerilor reclamantului privind relele tratamente aplicate lui (a se vedea, în special, punctul 42), medicul care a acordat asistență medicală reclamantului a explicat că, deși cauza acestor diagnostice ar fi putut fi acțiunea curentului electric, acestea nu puteau fi considerate o dovadă directă a aplicării de curent electric asupra reclamantului. Medicul a observat că astfel de diagnostice puteau fi rezultatul oricărei boli organice: traumatism cranio-cerebral, infecție, intoxicație etc. A mai indicat că, în opinia sa, lipsa, în fișa medicală a reclamantului, a vreunei mențiuni referitoare la electrocutare însemna că acesta nu vorbise medicilor despre aceasta.

147 33

148 .

149 La 15 aprilie 2004, reclamantul s-a adresat pentru asistență medicală la Institutul de Neurochirurgie din

150 Kiev. A susținut că, cu un an în urmă, fusese supus electrocutării și s-a plâns de înrăutățirea memoriei, insomnie și iritabilitate. I s-a pus diagnosticul de distonie neurocirculatorie de tip hipertonic cu paroxism sincopal. Cu toate acestea, boala sa nu necesita intervenție neurochirurgicală.

151 34

152 .

153 În mai 2004, reclamantul s-a adresat unui centru privat autorizat de expertiză medico-legală. Făcând trimitere la pretinsele rele tratamente aplicate lui, rezumate în punctul 14, reclamantul a susținut că suferea de dureri de cap și de palpitații, pe care le considera consecințe ale aplicării asupra sa de curent electric. La 29 mai 2004, după examinarea reclamantului și consultarea fișei sale medicale, expertul corespunzător a întocmit raportul (nr. 719). În acesta se indica faptul că acțiunea curentului nu lasă întotdeauna urme. Dacă asupra reclamantului fusese într-adevăr aplicat un astfel de curent, după cum acesta a descris, atunci, după aceea, ar fi putut într-adevăr rămâne temporar urme pe degetele sale. Expertul a indicat de asemenea că problemele de sănătate ale reclamantului (a se vedea punctele 27, 32 și 33) ar putea fi consecința aplicării asupra sa a curentului electric, având în vedere lipsa precedentelor în medicină, care ar putea explica originea acestor probleme. Expertul a documentat de asemenea prezența, pe coapsa reclamantului, a unei zone de pigmentare de 5 cm pe 8 cm. În opinia expertului, aceasta ar putea fi o hemoragie cauzată de o lovitură cu un obiect contondent. Expertul a declarat că o astfel de hemoragie dispare în decurs de una până la trei săptămâni.

154 35

155 .

156 La 24 octombrie 2004, ca urmare a verificării plângerii reclamantului privind relele tratamente, parchetul regiunii Poltava a emis o ordonanță de refuz al deschiderii urmăririi penale împotriva ofițerilor de poliție. Procurorul a indicat că nici în timpul examinării medicale a reclamantului la sosirea sa la SIZO la 13 februarie 2003

157 (a se vedea punctul 21), nici în timpul expertizei medico-legale din 15 aprilie

158 2003 (a se vedea punctul 26), nu fuseseră identificate leziuni corporale. A mai indicat că, în timpul acestor examinări, reclamantul nu formulase plângeri.

159 36.

160 La 3 noiembrie 2004, tribunalul regional, în procedura căruia se afla cauza reclamantului (a se vedea punctul 69), a dispus efectuarea unei expertize medico-legale de către o comisie a Biroului regional de expertiză medico-legală Poltava, pentru a obține răspuns la următoarele întrebări: (1) dacă ceva din documentele medicale ale reclamantului indica o posibilă aplicare a curentului electric asupra sa la 4 sau 5 februarie

161 2003; și (2) dacă raportul de expertiză nr. 719 (a se vedea punctul 34) putea fi considerat confirmat.

162 37

163 .

164 La 28 ianuarie 2005, comisia de experți a întocmit raportul (nr. 18), care se baza pe evaluarea fișei medicale a reclamantului. Experții au prezentat o trecere în revistă a literaturii științifice relevante privind posibilul impact al curentului electric asupra unei persoane, fără să răspundă la prima întrebare. Aceștia au indicat de asemenea că, în pofida existenței informației potrivit căreia, în mai 2004, pe coapsa reclamantului exista o pigmentare care arăta ca un hematom (a se vedea punctul 34), era imposibil să se stabilească când și în ce împrejurări a fost obținută. În ceea ce privește a doua întrebare, experții au indicat că nu erau competenți să răspundă la aceasta.

165 38.

166 În sentința sa din 22 martie 2005, pronunțată în procesul penal împotriva reclamantului (a se vedea punctul 72), tribunalul regional a respins susținerile sale privind relele tratamente, ca neîntemeiate. În special, instanța a făcut trimitere la refuzurile procurorului de a deschide urmărirea penală împotriva ofițerilor de poliție

167 din 5 martie 2003, 8 iunie 2003 și 24 octombrie 2004 (a se vedea punctele 23, 29 și 35). A făcut trimitere de asemenea la rapoartele experților

168 din 6 februarie și 15 aprilie 2003 (a se vedea punctele 19 și 26), precum și

169 din 28 ianuarie 2005 (a se vedea punctul 37).

170 39

171 .

172 La 7 iulie 2005, Curtea Supremă a Ucrainei a casat această sentință (a se vedea punctul 73). În special, a constatat că ancheta plângerii reclamantului privind relele tratamente fusese incompletă și superficială. Curtea Supremă a Ucrainei a indicat că reclamantul nu fusese niciodată audiat în această privință, iar declarațiile ofițerilor de poliție fuseseră acceptate fără rezerve. A indicat de asemenea că examinarea medicală a reclamantului

173 din 6 februarie 2003, în urma căreia se documentase lipsa unor leziuni corporale vizibile, a fost efectuată în prezența unuia dintre ofițerii de poliție implicați. Alte rapoarte de expertize medico-legale invocate nu puteau fi considerate pe deplin credibile, deoarece se bazau fie exclusiv pe analiza fișei medicale, fie se refereau la întrebări incomplete sau formulate incorect adresate experților.

174 40

175 .

176 La 1 noiembrie 2005, în cursul procedurii după trimiterea cauzei reclamantului, tribunalul regional a dispus parchetului să efectueze o anchetă suplimentară a plângerilor sale privind relele tratamente. În cursul acestei anchete suplimentare, ofițerii de parchet au audiat șase persoane care, la momentul faptelor, fuseseră deținute în același izolator ca și reclamantul. Niciunul dintre ei nu a văzut leziuni corporale pe el. Patru deținuți au susținut că reclamantul nu se plângea de nimic, un deținut a declarat că reclamantul s-a plâns în termeni generali de relele tratamente, iar un alt deținut a indicat că reclamantul s-a plâns de aplicarea de curent electric asupra sa de către ofițerii de poliție. Când, ulterior, tribunalul regional l-a audiat pe ultimul deținut în această privință, acesta a indicat că, de asemenea, urma să formuleze plângeri privind relele tratamente aplicate de ofițerii de poliție și se baza pe faptul că reclamantul va depune mărturie în favoarea sa.

177 41

178 .

179 Parchetul regiunii Poltava l-a audiat de asemenea pe apărătorul D. (a se vedea punctul 56), care a susținut că reclamantul nu i s-a plâns de relele tratamente, și pe expertul medico-legal care îl examinase pe reclamant la 6 februarie 2003 (a se vedea punctul 19). Acest expert a indicat că ofițerul de poliție era prezent în mod obișnuit în timpul examinării din motive de siguranță, și nu pentru a influența rezultatele expertizei. Procurorul orașului Komsomolsk a fost de asemenea audiat și a indicat că, la 6 februarie 2003, nu văzuse niciun semn de leziuni corporale pe degetele reclamantului (a se vedea punctul 16).

180 42

181 .

182 La 23 noiembrie 2005, 9 iunie, 21 octombrie și 15 noiembrie 2006, parchetul regiunii Poltava a emis alte ordonanțe în legătură cu plângerile reclamantului privind relele tratamente, refuzând deschiderea urmăririi penale împotriva ofițerilor de poliție. Cu toate acestea, toate aceste ordonanțe au fost anulate, deoarece se bazau pe o anchetă incompletă și superficială.

183 43.

184 La 12 mai 2006, reclamantul a fost audiat pentru prima dată cu privire la susținerile sale referitoare la relele tratamente.

185 44

186 .

187 În plus, la 30 iunie 2006, a fost întocmit un raport de expertiză psihologică judiciară (nr. 342) cu privire la înregistrarea video a reconstituirii faptei desfășurate la 6 februarie 2003 (a se vedea punctul 58). Experții implicați nu au identificat niciun semn că reclamantul se aflase sub presiunea psihologică a persoanelor care au participat la acest act de cercetare. După cum se părea, acesta a dat declarații voluntar.

188 45

189 .

190 La 3 aprilie 2007, la cererea apărătorului reclamantului, Biroul Principal de Expertiză Medico-Legală al Ministerului Sănătății din Ucraina a întocmit un raport de specialitate (nr. 682/3). După examinarea fișei medicale a reclamantului, experții au concluzionat că înrăutățirea stării sale de sănătate (în special sindromul neuro-astenic cu paroxism sincopal) ar fi putut fi consecința relelor tratamente aplicate – aplicarea de curent electric asupra sa –

191 la 4-5 februarie 2003. Aceștia au constatat, în special, că, înainte de reținerea reclamantului, în fișa sa medicală nu existau mențiuni cu privire la afecțiuni neurologice sau cardiovasculare. Experții au mai concluzionat că, dacă în jurul degetelor reclamantului existaseră într-adevăr urme roșii cu caracter striat, după cum acesta susținea, atunci astfel de urme ar fi putut fi cauzate de aplicarea curentului electric asupra sa.

192 46

193 .

194 Conform susținerilor reclamantului, instanța a refuzat să atașeze raportul de specialitate menționat la materialele cauzei. Motivele unei astfel de decizii sunt necunoscute.

195 47

196 .

197 La 8 august 2007, comisia de experți a Biroului regional de expertiză medico-legală Poltava, după un studiu suplimentar al fișei medicale a reclamantului (inclusiv al examinărilor și tratamentului în spitale – a se vedea punctele 27, 32 și 33), a întocmit un raport (nr. 90). Expertiza a fost efectuată la indicația instanței de fond. Experții au concluzionat că „lipsesc datele medicale obiective”, care ar putea constitui un temei pentru a presupune că asupra reclamantului ar fi fost aplicat curent electric. Răspunzând la întrebarea adresată dacă vreo afecțiune cronică ar putea explica simptomele observate la reclamant, experții au indicat că, până în 2004, acesta nu avusese nicio afecțiune cronică cu simptome neurologice. Au mai indicat că, de la 30 iulie 2004, reclamantul nu mai solicitase asistență medicală. Ultima întrebare adresată experților se referea la stabilirea originii posibile a pigmentării pe coapsa reclamantului (menționată în raportul nr. 18 din 28 ianuarie 2005 – a se vedea punctul 37) și a momentului formării acesteia. Experții au indicat că reclamantul s-a adresat pentru prima dată pentru asistență medicală în această privință

198 la 18 mai 2004, la mai mult de un an după reținerea sa și după pretinsele rele tratamente aplicate lui. Prin urmare, nu exista o legătură de cauzalitate între aceste evenimente. Au mai indicat imposibilitatea de a stabili momentul apariției pigmentării respective.

199 48.

200 Reclamantul s-a plâns la tribunalul regional că experții menționați nu puteau fi considerați obiectivi, deoarece participaseră deja la o expertiză similară la 28 ianuarie 2005 și nu reușiseră să dea răspunsuri clare la întrebările relevante (a se vedea punctul 37).

201 49

202 .

203 La 16 octombrie 2007, ca urmare a verificării susținerilor reclamantului privind relele tratamente, parchetul regiunii Poltava a refuzat din nou să deschidă urmărirea penală împotriva ofițerilor de poliție.

204 50

205 .

206 La 14 decembrie 2007, tribunalul regional a pronunțat o nouă sentință în cauza penală împotriva reclamantului (a se vedea punctul 75). A respins susținerile sale privind relele tratamente, ca neîntemeiate. Instanța de fond a făcut trimitere la rapoartele expertizelor medico-legale nr. 90 și nr. 18, conform cărora lipseau semnele aplicării de curent electric asupra reclamantului (a se vedea punctele 37 și 47). Instanța i-a audiat de asemenea pe experții care au întocmit aceste rapoarte. În ceea ce privește raportul de specialitate comandat de reclamant (nr. 719 – a se vedea punctul 34), conform căruia existau semne ale aplicării de curent electric asupra reclamantului, instanța a considerat că raportul se baza pe o documentație medicală incompletă. În special, instanța a indicat că reclamantul a furnizat expertului înregistrări medicale care conțineau doar plângerile sale privind aplicarea curentului electric, fără concluziile expertizelor medico-legale efectuate în 2003. Expertul respectiv nu a fost convocat în ședință, în pofida cererii reclamantului în acest sens. Instanța de fond l-a audiat pe procurorul căruia, la 6 februarie 2003, reclamantul i s-a plâns de relele tratamente (a se vedea punctul 16). Acesta a indicat că văzuse anumite urme striate în jurul degetelor reclamantului, care arătau ca și cum ar fi fost formate prin apăsarea cu unghiile. Procurorul a indicat de asemenea că a atras atenția expertului medico-legal asupra susținerii reclamantului privind aplicarea curentului electric asupra sa. În plus, instanța i-a audiat pe medicii centrului medical „Novi Sangiari”, care au acordat asistență medicală reclamantului în februarie-martie 2004 (a se vedea punctul 32). Unul dintre ei a spus că reclamantul a susținut că a fost supus acțiunii curentului electric ca urmare a unui accident casnic în casa sa de la țară. În cele din urmă, tribunalul regional a audiat o serie de foști deținuți care, în februarie 2003, se aflaseră în același izolator cu reclamantul. Unul dintre ei a indicat pentru prima dată că, în iunie 2003, văzuse urme striate pe degetele reclamantului. Instanța nu a considerat credibile aceste declarații, deoarece contraziceau declarațiile acestui martor într-o etapă anterioară și având în vedere momentul prezentării unor astfel de declarații. Niciun alt fost deținut nu a confirmat veridicitatea susținerilor reclamantului.

207 51

208 .

209 În ansamblu, instanța de fond a concluzionat că ancheta plângerilor reclamantului privind relele tratamente fusese efectuată cu temeinicie și că ordonanța parchetului din 16 octombrie

210 2007 de refuz al deschiderii urmăririi penale împotriva ofițerilor de poliție corespunzători era justificată corespunzător (a se vedea punctul 49).

211 52

212 .

213 La 10 iulie 2008, Curtea Supremă a Ucrainei a menținut concluziile instanței de fond (a se vedea punctul 85).

214 Procedura penală împotriva reclamantului

215 53

216 .

217 La 5 februarie 2003, cunoscutul reclamantului, Pi., a scris o „declarație de recunoaștere”, în care indica faptul că a tras de câteva ori asupra lui Ko. (a se vedea punctul 7), la indicația reclamantului, care îi promisese, pentru uciderea lui Ko., 3

218 000 de dolari SUA (denumiți în continuare „dolari”). Ulterior, Pi. a retras aceste declarații, motivând că au fost date sub presiune.

219 54

220 .

221 În aceeași zi, reclamantul a scris de asemenea o declarație de recunoaștere, se susține, ca urmare a relelor tratamente la care a fost supus (a se vedea punctul 14). Conținutul declarațiilor era următorul. La o dată nestabilită în vara anului 2000, reclamantul a descoperit dispariția unei anumite cantități de metal din depozitul său. A decis să verifice toate punctele de colectare a fierului vechi din împrejurimi. Reclamantul a susținut că, în cele din urmă, a găsit bucățile de metal corespunzătoare la punctul de colectare al lui Ko., iar Ko. nu a putut explica convingător de unde proveneau. Prin urmare, reclamantul a decis să-i dea o lecție. I-a dat lui Pi. un pistol și i-a cerut, în schimbul unei recompense bănești, să îl sperie pe Ko., trăgând în direcția sa. După ce Pi. i-a comunicat reclamantului că i-a îndeplinit cererea, reclamantul i-a plătit 3

222 000 de dolari.

223 55

224 .

225 La un moment dat la 5 februarie 2003, soția reclamantului a semnat un contract cu juristul U. pentru acordarea de asistență juridică. Cu toate acestea, lui U. nu i s-a permis să se întâlnească cu reclamantul nici în acea zi, nici în săptămâna următoare, în pofida cererilor sale insistente pentru o astfel de întâlnire (a se vedea punctul 60). După cum se părea, ofițerii Secției de poliție din Kremenciuk au refuzat admiterea cererii lui U., deoarece era necesar să se obțină o autorizație suplimentară, era zi liberă sau programul vizitelor era prea încărcat.

226 56

227 .

228 La 5 februarie 2003, la ora 20:15, anchetatorul a deschis o procedură penală împotriva reclamantului sub suspiciunea săvârșirii unei tentative de omor. A întocmit un proces-verbal, în care reclamantului i-au fost explicate drepturile sale procedurale de suspect în procedura penală. Reclamantul a semnat acest proces-verbal, indicând că dorea să aibă un apărător. Anchetatorul a propus să fie reprezentat de D., jurist care se afla întâmplător la secția de poliție într-o procedură fără legătură. Atât reclamantul, cât și D. au fost de acord și, la ora 21:00, D. a fost admis oficial în procedură ca apărător al reclamantului. La acel moment, reclamantul nu cunoștea despre contractul cu U. pentru acordarea de asistență juridică.

229 57.

230 În seara târzie a zilei de 5 februarie 2003, reclamantul a fost audiat în calitate de suspect în prezența apărătorului D., și a confirmat declarațiile sale inițiale de recunoaștere (a se vedea punctul 54).

231 58

232 .

233 La 6 februarie 2003, a fost desfășurată o reconstituire a faptei la locul unde reclamantul, se susține, ar fi aruncat în râu pistolul și încărcătorul acestuia. Cei doi scafandri implicați nu au găsit nimic care să merite atenția anchetei. Reclamantul și apărătorul D. au fost prezenți.

234 59

235 .

236 La 11 februarie 2003, reconstituirea faptei a fost continuată. De data aceasta, reclamantul a fost prezent fără apărătorul său. Scafandrii au ridicat de pe fundul râului un arc de retragere și un încărcător cu două gloanțe înăuntru. Conform susținerilor reclamantului, aceste obiecte fuseseră aruncate de ofițerii de poliție. Acesta a făcut trimitere la înregistrarea video a desfășurării acestui act de cercetare, pe care, se susține, se vedea că anchetatorul a anunțat descoperirea obiectelor menționate înainte ca scafandrul să iasă la suprafață cu acestea. Reclamantul a declarat în fața camerei video că asupra sa fusese aplicat curent electric.

237 60

238 .

239 La 12 februarie 2003, soția reclamantului a angajat un alt apărător, Ci., pe lângă apărătorul U. (a se vedea punctul 55). În aceeași zi, reclamantul a renunțat la serviciile lui D. și a spus că dorea să fie reprezentat de apărătorii U. și Ci., care au fost imediat admiși în procedură. Informații despre actele de cercetare desfășurate în prezența acestor apărători lipsesc.

240 61.

241 La 13 februarie 2003, după expirarea termenului de arest administrativ al reclamantului (a se vedea punctul 10), anchetatorul parchetului

242 orașului Komsomolsk l-a reținut pe acesta sub suspiciunea săvârșirii unei tentative de omor împotriva lui Ko.

243 62.

244 La 16 februarie 2003, Tribunalul orașului Komsomolsk a aplicat reclamantului măsura preventivă a arestării preventive în timpul cercetării prealabile.

245 La 28 februarie 2003, tribunalul regional a menținut această decizie.

246 63.

247 La 22 februarie 2003, reclamantul a renunțat la serviciile apărătorilor U. și Ci. și a spus că dorea să fie reprezentat de apărătorii R. și Po.

248 64

249 .

250 În aceeași zi, reclamantului i s-a adus acuzația oficială de săvârșire a unei tentative de omor și a fost audiat ca acuzat în prezența apărătorilor săi R. și Po. Făcând trimitere la articolul 63 din Constituția Ucrainei (a se vedea punctul 86), acesta a refuzat să dea orice fel de declarații. A mai indicat că dorea să renunțe la toate declarațiile anterioare, inclusiv cele date în prezența apărătorului D.

251 65

252 .

253 La 5 martie 2003, de data aceasta în prezența apărătorului reclamantului, Po., a fost desfășurată o altă reconstituire a faptei la locul unde reclamantul, se susține, ar fi aruncat în râu pistolul și încărcătorul acestuia (a se vedea punctele 58 și 59). Scafandrii au continuat căutarea pistolului, dar nu au găsit nimic. Reclamantul a negat implicarea sa în incidentul cu Ko. A indicat că nu avea pistol și că, cu atât mai puțin, nu l-a aruncat în râu. În procesul-verbal de reconstituire a faptei, a indicat de asemenea că apărătorul D. i-a fost impus de către anchetator, iar declarațiile sale inițiale de recunoaștere au fost date ca urmare a torturii cu curent electric.

254 66.

255 La 21 martie 2003, reclamantul a renunțat la serviciile apărătorului R. și a declarat că dorea ca Po. să rămână singurul său apărător.

256 67.

257 La 10 iunie 2003, reclamantului i s-a adus acuzația oficială de tentativă de omor în împrejurări agravante și deținere ilegală de arme.

258 68.

259 În aceeași zi, reclamantul a fost audiat în prezența apărătorului Po. și a negat orice implicare în incidentul cu Ko.

260 69

261 .

262 La 20 august 2003, tribunalul regional a început judecarea cauzei ca instanță de fond.

263 70

264 .

265 La 10 februarie 2004, tribunalul regional a trimis cauza pentru o anchetă suplimentară, în principal pentru verificarea susținerilor reclamantului privind relele tratamente (a se vedea punctul 31). Reclamantul a fost eliberat din arest, cu obligația de a nu părăsi localitatea.

266 71.

267 La 15 aprilie 2004, Curtea Supremă a Ucrainei a casat partea din decizia curții de apel referitoare la trimiterea cauzei pentru o anchetă suplimentară. Cu toate acestea, a menținut partea din decizie referitoare la măsura preventivă aplicată.

268 72

269 .

270 La 22 martie 2005, tribunalul regional l-a găsit pe reclamant vinovat de cauzarea de leziuni corporale grave lui Ko. și i-a aplicat o pedeapsă cu închisoarea de patru ani. Cu toate acestea, a fost amnistiat și eliberat de la executarea pedepsei. Până la rămânerea definitivă a sentinței, reclamantul a continuat să fie supus măsurii preventive a obligației de a nu părăsi localitatea.

271 73

272 .

273 La 7 iulie 2005, Curtea Supremă a Ucrainei a casat sentința și a trimis cauza spre o nouă examinare la instanța de fond. A indicat că singura probă împotriva reclamantului și a lui Pi. erau propriile lor declarații de recunoaștere, încărcătorul cu două gloanțe, iar instanța de fond nu verificase legalitatea obținerii acestor probe. Curtea Supremă a Ucrainei a criticat ancheta plângerilor acuzatului privind relele tratamente (a se vedea punctul 39) și a indicat că susținerile lor privind fabricarea cauzelor contravenționale administrative împotriva lor nu fuseseră verificate. Curtea Supremă a Ucrainei a indicat de asemenea că motivele infracțiunii nu fuseseră stabilite în mod corespunzător: nu a fost verificată susținerea reclamantului că, în realitate, a găsit bucățile de metal dispărute (a se vedea punctul 54) la punctul de colectare a fierului vechi aparținând lui J. și că J. i le-a returnat. Pentru a confirma aceasta, reclamantul a furnizat declarațiile autentificate notarial ale lui J., care, între timp, se mutase în Portugalia. Instanța de fond nu a comentat aceste declarații și nu a încercat să-l audieze pe J. prin intermediul mecanismului de asistență juridică internațională. În plus, Curtea Supremă a Ucrainei a criticat tribunalul regional din cauza lipsei unui răspuns corespunzător la plângerea reclamantului că dreptul său la apărare fusese încălcat ca urmare a nepermiterii accesului la apărătorul angajat de soția sa (U.) în perioada 6-12 februarie 2003 (a se vedea punctele 55 și 60).

274 74.

275 La 7 august 2007, reclamantului i s-a modificat măsura preventivă, din obligația de a nu părăsi localitatea în arestare preventivă. Informații mai detaliate cu privire la această chestiune lipsesc.

276 75

277 .

278 La 14 decembrie 2007, tribunalul regional a pronunțat o nouă sentință, prin care l-a găsit pe reclamant vinovat de săvârșirea tentativei de omor în împrejurări agravante și de deținere ilegală de arme, și i-a aplicat o pedeapsă cu închisoarea de nouă ani, cu confiscarea jumătății bunurilor sale.

279 76.

280 Tribunalul regional a stabilit că reclamantul a avut următoarele motive. Încercând să le pună capăt concurenței și dorind să crească veniturile din cumpărarea și vânzarea fierului vechi, reclamantul a propus în repetate rânduri lui Ko. unirea întreprinderilor lor, dar Ko. a refuzat. Refuzul lui Ko. de a-i permite reclamantului accesul în depozitul său a „convins în mod indubitabil [reclamantul] de lipsa de dorință a lui [Ko.] de a uni întreprinderile lor și a dus la decizia reclamantului de a scăpa de concurentul său și de a captura [cota lui Ko.] pe piața fierului vechi”. S-a stabilit că reclamantul a cumpărat un pistol de la o persoană neidentificată și l-a angajat pe Pi. pentru a-l ucide pe Ko.

281 77.

282 Reclamantul a susținut că nu avea motive să dorească să-i facă rău lui Ko., cu atât mai puțin să-l ucidă. A indicat că, după incidentul din septembrie 2000 (a se vedea punctul 7), a menținut relații personale și de afaceri prietenești cu Ko. Cu toate acestea, aceste argumente nu au convins instanța de fond. De asemenea, aceasta nu a considerat credibile explicațiile reclamantului că cei

283 3

284 000 de dolari predați lui Pi. în septembrie 2000 erau, de fapt, un împrumut pe care Pi. l-a returnat în decembrie 2000.

285 78.

286 Tribunalul regional a făcut trimitere la declarațiile inițiale de recunoaștere ale reclamantului și lui Pi. (a se vedea punctele 53 și 54). Cu toate acestea, a concluzionat că adevăratul motiv al reclamantului nu era de a-l speria pe Ko., după cum se indicase în declarația de recunoaștere, ci de a-l ucide

287 .

288 79.

289 Pi. a refuzat să dea orice declarații la instanța de fond și să se recunoască vinovat. A susținut că declarația sa de recunoaștere fusese obținută ca urmare a relelor tratamente aplicate lui. Observând că Pi. prezentase mai multe versiuni ale evenimentelor, instanța a considerat versiunea inițială, potrivit căreia Pi. a tras în Ko. la indicația reclamantului, drept cea mai convingătoare. La un moment dat al cercetării prealabile, Pi. a indicat că primise pistolul de la Ka. (liderul unui grup local de crimă organizată, care decedase înainte de finalizarea anchetei în această cauză). În cele din urmă, Pi. a susținut că Ka. însuși a tras în Ko., iar mai târziu i-a povestit lui Pi. despre acest incident.

290 80

291 .

292 În ceea ce privește declarațiile victimei Ko., instanța de fond a indicat că în materialele cauzei se aflau „explicațiile” sale din 16 septembrie 2000, procesul-verbal de audiere a sa din 30 septembrie 2000 și unele alte declarații nedatate, conform cărora acesta nu-și amintea înfățișarea atacatorului. Cu toate acestea, în martie 2007, Ko. a declarat că semnătura de pe aceste documente nu-i aparținea. Drept urmare, a fost deschisă urmărirea penală pentru falsificarea acestor documente. La 19 septembrie 2007, o expertiză grafologică a stabilit că semnătura de pe aceste documente nu-i aparținea într-adevăr lui Ko. Prin urmare, tribunalul regional a declarat aceste documente inadmisibile ca probe și le-a exclus din materialele cauzei. A indicat că, la un moment dat al cercetării prealabile, anchetatorul i-a arătat lui Ko. înregistrarea video a reconstituirii faptei, iar Ko. l-a recunoscut pe Pi. drept atacator. Din acel moment, Ko. nu mai avea îndoieli că Pi. fusese cel care trăsese asupra sa. Tribunalul regional a făcut trimitere la declarațiile sale în această privință.

293 81

294 .

295 În motivarea sentinței reclamantului, instanța de fond a făcut trimitere de asemenea la probele materiale: trei tuburi de cartuș și un glonț găsite la locul săvârșirii infracțiunii, precum și un încărcător cu două gloanțe, pe care scafandrii l-au ridicat de pe fundul râului din locul indicat de reclamant (a se vedea punctul 59). S-a stabilit că acestea aparțineau aceleiași clase.

296 82.

297 În ceea ce privește plângerea reclamantului că, în faza inițială a anchetei, anchetatorul i-a impus un apărător, instanța a indicat că, începând cu 6 februarie

298 2003, reclamantul a fost reprezentat de U., jurist ales după propria sa apreciere, iar, ulterior, reclamantul a putut să încredințeze conducerea cauzei și altor apărători.

299 83

300 .

301 În cele din urmă, tribunalul regional a hotărât că plângerea reclamantului privind fabricarea cauzei contravenționale administrative împotriva sa nu a fost confirmată de materialele cauzei.

302 84

303 .

304 Reclamantul a formulat recurs în casație. În special, s-a plâns că această sentință se baza, în principal, pe declarațiile inițiale de recunoaștere date de el sub presiune și în lipsa apărătorului. Reclamantul a susținut de asemenea că plângerile sale privind restricționarea ulterioară a dreptului său la apărare (în special, refuzul prelungit de a-i acorda accesul la apărătorul său U., neacordarea asistenței juridice în cursul reconstituirii faptei la 11 februarie 2003) nu fuseseră examinate corespunzător.

305 S-a plâns că tribunalul regional nu a examinat în mod corespunzător plângerea sa relevantă și argumentată privind fabricarea cauzei contravenționale administrative împotriva sa pentru asigurarea posibilității audierii sale ca suspect, fără respectarea drepturilor sale procedurale.

306 În plus, reclamantul a indicat că instanța de fond a respins proba care, în primul rând, demonstra lipsa motivelor sale de a dori să-i facă rău lui Ko. și, în al doilea rând, indica inexactitatea faptelor expuse în declarația de recunoaștere (a se vedea punctul 73). În cele din urmă, reclamantul a observat că declarațiile victimei au fost acceptate fără nicio verificare, în special cu privire la motivul pentru care, timp de patru ani, nu contestase autenticitatea semnăturii sale pe documentele întocmite în faza inițială a anchetei, deși a luat cunoștință în mod repetat de materialele cauzei (a se vedea punctul 80).

307 85

308 .

309 La 10 iulie 2008, Curtea Supremă a Ucrainei a menținut, în general, această sentință. A statuat că vina celor condamnați a fost dovedită de o totalitate a probelor, pe care instanța de fond le-a verificat corespunzător. Curtea Supremă a Ucrainei a rezumat conținutul declarațiilor de recunoaștere ale condamnaților și ale proceselor-verbale de reconstituire a faptei. A susținut, de asemenea, trimiterea instanței de fond la probele materiale (a se vedea punctul 81). În ceea ce privește susținerile reclamantului privind aplicarea forței asupra sa, Curtea Supremă a Ucrainei a hotărât că acestea au fost respinse în mod corespunzător ca neîntemeiate (a se vedea punctele 50-52). În decizia Curții Supreme a Ucrainei nu a fost menționată chestiunea privind pretinsa fabricare a cauzei contravenționale administrative. Aceasta nu a comentat de asemenea argumentele reclamantului privind pretinsa restricționare a dreptului său la apărare și nu a menționat plângerile sale privind pretinsele deficiențe în verificarea declarațiilor lui Ko. și imposibilitatea verificării declarațiilor lui J.

310 LEGISLAȚIA NAȚIONALĂ

311 86

312 .

313 Dispozițiile relevante ale Constituției Ucrainei din 1996 sunt prezentate în hotărârea Curții în cauza „

314 Ogorodnik c. Ucrainei”

315 (

316 Ogorodnik v. Ukraine)

317 (cererea nr.

318 29644/10, pct. 65, din 5 februarie 2015).

319 87

320 .

321 Dispozițiile relevante ale Codului de procedură penală al Ucrainei din 1960 (în redactarea în vigoare la momentul faptelor și cu modificările din 19 noiembrie 2012) sunt prezentate în hotărârile în cauzele „

322 Leonid Lazarenko c. Ucrainei”

323 (

324 Leonid Lazarenko v. Ukraine

325 )

326 (cererea nr. 22313/04, pct. 30-33 și 35, din 28 octombrie 2010) și „

327 Kaverzin c. Ucrainei”

328 (

329 Kaverzin v. Ukraine)

330 (cererea nr. 23893/03, pct. 45, din 15 mai 2012).

331 ÎN DREPT

332 PRETINSA ÎNCĂLCARE A ARTICOLULUI 3 DIN CONVENȚIE

333 88.

334 Reclamantul s-a plâns de relele tratamente la care a fost supus de ofițerii de poliție și de neefectuarea unei anchete efective la nivel național în acest sens. El s-a întemeiat pe articolul 3 din Convenție, care prevede:

335 „Nimeni nu poate fi supus torturii, nici pedepselor sau tratamentelor inumane ori degradante.”

336 Admisibilitatea

337 89.

338 Guvernul a susținut că reclamantul nu a epuizat toate căile de recurs interne care îi erau disponibile. În special, a indicat că reclamantul nu a contestat în instanță ordonanța procurorului din 16 octombrie

339 2007 de refuz al deschiderii urmăririi penale cu privire la susținerile sale privind relele tratamente (a se vedea punctul 49). În opinia Guvernului, formularea de către reclamant a acestei plângeri în fața instanței naționale în cursul procedurii penale împotriva sa nu a influențat în niciun fel acest argument.

340 90.

341 Alternativ, Guvernul a susținut că reclamantul a depășit termenul de șase luni, deoarece ultima ordonanță a fost emisă la 16 octombrie 2007, iar el și-a depus cererea la Curte

342 la 26 decembrie 2008. Din aceste motive, Guvernul a invitat Curtea să declare plângerea inadmisibilă.

343 91.

344 Reclamantul nu a fost de acord. El a făcut trimitere la hotărârea Curții în cauza Kaverzin c. Ucrainei (

345 Kaverzin v. Ukraine),

346 cererea nr. 23893/03,

347 din 15 mai 2012), în care Curtea, pe baza analizei jurisprudenței, a concluzionat că procedura de contestare la procurori și instanțe ierarhic superioare nu s-a dovedit a fi în măsură să asigure o remediere adecvată a situației în ceea ce privește plângerile referitoare la relele tratamente aplicate de ofițerii de poliție și la ancheta ineficientă (idem,

348 pct. 97). Reclamantul a mai susținut că instanțele naționale au examinat plângerea sa privind relele tratamente pe fond, prin urmare a considerat oportun să aștepte încheierea examinării cauzei sale penale înainte de a depune această plângere la Curte.

349 92.

350 Reclamantul a subliniat că a luat toate măsurile posibile la nivel național pentru a aduce plângerile sale privind relele tratamente aplicate de ofițerii de poliție în atenția autorităților naționale relevante.

351 93.

352 Curtea observă că, după cum a indicat reclamantul, a respins într-adevăr o obiecție similară privind neepuizarea căilor de recurs în hotărârea menționată Kaverzin c. Ucrainei (

353 Kaverzin v. Ukraine),

354 pct. 98). În acea cauză, în circumstanțe factuale similare, Curtea a concluzionat că reclamantul a luat suficiente măsuri la nivel național pentru a aduce plângerile sale privind relele tratamente aplicate de ofițerii de poliție în atenția autorităților naționale relevante, indicând că returnarea plângerilor de către procuror nu împiedicase instanțele naționale să le examineze pe fond în cursul examinării cauzei reclamantului (idem, pct. 99).

355 94.

356 De la acel moment, Curtea a aplicat o abordare identică celei din hotărârea Kaverzin c. Ucrainei (

357 Kaverzin v. Ukraine)

358 în cauzele împotriva Ucrainei. În general, în prezent, Curtea consideră că, dacă reclamantul, care a fost acuzat într-o procedură penală, a formulat susțineri privind relele tratamente în fața instanței de fond sau a celei de apel, ca în hotărârea Kaverzin c. Ucrainei (

359 Kaverzin v. Ukraine)

360 , termenul de șase luni trebuie să se calculeze de la data adoptării hotărârii definitive în cauza penală a reclamantului (a se vedea, de exemplu, hotărârea în cauza Bondar c. Ucrainei

361 (Bondar v. Ukraine)

362 ,

363 cererea nr. 18895/08, pct. 61, din 16 aprilie 2019).

364 95.

365 Curtea nu identifică niciun motiv pentru a se îndepărta de concluziile menționate în prezenta cauză și, prin urmare, consideră că această plângere nu poate fi respinsă din cauza neepuizării căilor de recurs interne sau a nerespectării regulii termenului de șase luni.

366 96.

367 Curtea consideră de asemenea că această parte a cererii nu este vădit nefondată în sensul articolului 35 § 3 lit. a) din Convenție sau inadmisibilă pentru oricare alte motive. Prin urmare, trebuie declarată admisibilă.

368 Pe fond

369 Pretinsa neefectuare a unei anchete corespunzătoare

370 (a)

371 Argumentele părților

372 97.

373 Reclamantul a susținut că, deși s-a plâns imediat procurorului de relele tratamente aplicate lui, autoritățile naționale nu au întreprins nicio încercare serioasă să verifice susținerile sale.

374 98.

375 Acesta a observat că expertiza medico-legală inițială, deși a fost efectuată fără întârziere, a fost superficială și s-a desfășurat în prezența unuia dintre ofițerii de poliție implicați. În opinia sa, expertizele medico-legale ulterioare, care au fost efectuate la indicația parchetului, au fost de asemenea incomplete și neconvingătoare. În ceea ce privește rapoartele experților care confirmau susținerile sale privind aplicarea curentului electric asupra sa, reclamantul a susținut că ancheta le-a respins fără niciun motiv întemeiat.

376 99.

377 Reclamantul a susținut de asemenea că nu a fost efectuată o anchetă corespunzătoare cu privire la pretinsa fabricare a cauzei contravenționale administrative împotriva sa.

378 100.

379 În general, reclamantul a susținut că, în loc să caute să afle adevărul și să pedepsească persoanele răspunzătoare pentru relele tratamente aplicate lui, autoritățile statului au preferat concluzii precipitate și nefondate pentru a refuza deschiderea urmăririi penale împotriva ofițerilor de poliție corespunzători.

380 101.

381 Guvernul a contestat aceste argumente. A indicat că parchetul a reacționat operativ la plângerile reclamantului și a desfășurat diferite acte de cercetare pentru a colecta toate informațiile necesare în vederea stabilirii circumstanțelor evenimentului. Aceste acțiuni au inclus audierea ofițerilor de poliție și a martorilor (cum ar fi foștii deținuți), un număr semnificativ de expertize medico-legale etc.

382 102.

383 Guvernul a subliniat că concluziile parchetului au fost verificate și confirmate de instanțele de la două grade de jurisdicție. Iar concluziile lor privind lipsa elementelor constitutive ale infracțiunii în acțiunile ofițerilor de poliție au fost întemeiate. Faptul că reclamantul era nemulțumit de un astfel de rezultat nu indica o anchetă deficitară.

384 (b)

385 Aprecierea Curții

386 103.

387 Curtea face trimitere la principiile generale prezentate,

388 inter alia

389 , în hotărârea în cauza El-Masri c. fostei Republici Iugoslave a Macedoniei [MC] (

390 El

391 ‑

392 Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia)

393 [GC], cererea nr.

394 39630/09, pct. 182-185, CEDO 2012).

395 104.

396 Curtea reamintește de asemenea că examinările medicale corespunzătoare reprezintă cea mai importantă garanție împotriva relelor tratamente aplicate persoanelor aflate în arest. Astfel de examinări trebuie efectuate de un medic cu pregătirea corespunzătoare, în absența unui ofițer de poliție, iar raportul privind examinarea efectuată trebuie să conțină nu numai o descriere detaliată a leziunilor corporale identificate, ci și explicații privind originea acestora din partea pacientului și opinia medicului asupra măsurii în care astfel de leziuni corporale corespund unor astfel de explicații (a se vedea hotărârea în cauza Akkoç c. Turciei (

397 Akkoç v.

398 Turkey)

399 , cererile nr. 22947/93 și

400 nr. 22948/93, pct. 118, CEDO 2000

401 ‑

402 X).

403 105.

404 Revenind la prezenta cauză, Curtea observă că, la 6 februarie

405 2003, reclamantul s-a plâns procurorului că, la 4 și 5 februarie

406 2003, asupra sa fusese aplicat curent electric

407 (a se vedea punctul 16). Aceasta a fost o susținere a unor rele tratamente grave, care trebuia să constituie un temei pentru efectuarea unei anchete în conformitate cu standardele menționate.

408 106.

409 Cu toate acestea, Curtea identifică o serie de deficiențe în ancheta la nivel național, care au subminat eficiența acesteia.

410 107.

411 În primul rând, Curtea ia în considerare pretinsele obstacole care, în etapele inițiale ale anchetei, au fost create de juristul D., desemnat să-l apere pe reclamant la recomandarea anchetatorului (a se vedea punctele 15 și 17).

412 108

413 .

414 Curtea observă de asemenea că eficiența și credibilitatea expertizei medico-legale inițiale, și deci cheie, din 6 februarie 2003, au fost subminate de prezența unuia dintre ofițerii de poliție care, se susține, ar fi participat la relele tratamente aplicate reclamantului (a se vedea punctul 20).

415 109.

416 În plus, trebuie indicat că autoritățile statului nu au explicat în mod convingător de ce nu s-a putut face trimitere la raportul expertului medical privat, întocmit la cererea reclamantului

417 la 29 mai 2004 (a se vedea punctele 34 și 50). Autoritățile statului au ignorat de asemenea un alt raport de expertiză din 3 aprilie 2007, întocmit de Biroul Principal de Expertiză Medico-Legală al Ministerului Sănătății din Ucraina la cererea apărătorului reclamantului, care, de asemenea, a confirmat cel puțin parțial susținerile reclamantului

418 (a se vedea punctele 45 și 46).

419 110.

420 Curtea observă de asemenea că, în general, ancheta a durat aproximativ patru ani și jumătate și de mai multe ori a fost suspendată și reluată. În opinia Curții, returnările repetate ale cauzei pentru o anchetă suplimentară pot indica deficiențe grave în sistemul național de desfășurare a anchetei (a se vedea, de exemplu, hotărârea în cauza Aleksandr Smirnov c. Ucrainei

421 (Aleksandr Smirnov v. Ukraine)

422 , cererea nr. 38683/06, pct.

423 61, din 15 iulie 2010).

424 111.

425 De asemenea, trebuie indicat că autoritățile naționale au verificat susținerile reclamantului doar prin desfășurarea unor verificări preliminare, fără să deschidă o procedură penală deplină. Curtea a stabilit că această procedură de cercetare nu corespundea principiilor eficienței, deoarece anchetatorul putea să efectueze doar o listă limitată de acte procedurale în cadrul unei astfel de proceduri, iar victima nu avea un statut oficial (a se vedea,

426 mutatis mutandis

427 , hotărârile în cauzele Davydov și alții c. Ucrainei (

428 Davydov and Others v.

429 Ukraine)

430 , cererile nr. 17674/02 și nr. 39081/02, pct. 310-312, din 1 iulie

431 2010, și Savitskyy c. Ucrainei

432 (Savitskyy v.

433 Ukraine)

434 ,

435 cererea nr. 38773/05, pct. 105, din 26 iulie 2012).

436 112.

437 În cele din urmă, Curtea observă că reclamantul a fost audiat pentru prima dată în legătură cu relele tratamente abia la 30 iunie 2006, la aproape trei ani și cinci luni după evenimentele relevante.

437 113.

438 Curtea consideră că considerațiile menționate sunt suficiente pentru a concluziona că reclamantului i s-a refuzat o anchetă efectivă a plângerii sale argumentate privind relele tratamente aplicate de ofițerii de poliție. Curtea observă că a constatat în alte cauze (a se vedea hotărârea menționată Kaverzin c. Ucrainei (

439 Kaverzin v. Ukraine),

440 pct. 169-182) că situații similare prezentei sunt rezultatul unor probleme de natură sistemică la nivel național, care nu permit efectuarea unei anchete corespunzătoare sau efective cu privire la susținerile privind relele tratamente aplicate de reprezentanții statului.

441 114.

442 Prin urmare, a fost încălcat aspectul procedural al articolului 3 din Convenție.

443 Pretinsele rele tratamente

444 115.

445 Susținând descrierea sa a evenimentelor (a se vedea punctul 14), reclamantul a insistat că, după reținerea sa, la 4 februarie 2006, a fost supus relelor tratamente de către ofițerii DCCO. În special, a făcut trimitere la rapoartele experților care îi susțineau acuzațiile (a se vedea punctele 34 și 35), precum și la declarațiile mai multor foști deținuți, care au confirmat că reclamantul s-a plâns de relele tratamente aplicate lui (a se vedea punctele 40 și 50).

446 116.

447 Guvernul a susținut că plângerea reclamantului nu fusese confirmată de nicio dovadă. Dimpotrivă, a subliniat existența mai multor rapoarte de expertize medico-legale care îi infirmau acuzațiile.

448 117.

449 Curtea reamintește din nou că articolul 3 din Convenție întruchipează una dintre valorile fundamentale ale unei societăți democratice. Acesta conține interdicția absolută a torturii sau a pedepselor sau tratamentelor inumane ori degradante, indiferent de circumstanțele sau comportamentul victimei (a se vedea, printre alte surse, hotărârea în cauza Labita c. Italiei [MC],

450 (Labita v. Italy)

451 [GC], cererea nr. 26772/95, pct. 119, CEDO 2000

452 ‑

453 IV).

454 118.

455 Curtea înțelege caracterul subsidiar al rolului său și recunoaște că trebuie să fie precaută în a-și asuma rolul unei instanțe de fond la soluționarea chestiunilor de fapt, dacă acest lucru nu este impus inevitabil de circumstanțele cauzei concrete. Cu toate acestea, trebuie să efectueze o „analiză deosebit de temeinică” atunci când se formulează susțineri în temeiul articolului 3 din Convenție, chiar dacă, la nivel național, au avut loc deja anumite proceduri și anchete (a se vedea hotărârea menționată El-Masri c. fostei Republici Iugoslave a Macedoniei (

456 El

457 ‑

458 Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia)

459 pct. 155, cu trimiterile ulterioare).

460 119.

461 Curtea reamintește de asemenea că, în aprecierea probelor, în mod obișnuit se ghidează după criteriul probei „dincolo de orice îndoială rezonabilă”. Cu toate acestea, dovedirea poate decurge din coexistența unor concluzii suficient de solide, clare și concordante între ele sau din prezumții de fapt similare, care nu pot fi infirmate (idem, pct. 151).

462 120.

463 În prezenta cauză, lipsesc dovezi directe că reclamantul ar fi fost supus relelor tratamente de către ofițerii de poliție, așa cum a susținut acesta.

464 121.

465 Curtea atrage atenția asupra discrepanțelor din declarațiile procurorului cu privire la prezența urmelor pe degetele reclamantului la 6 februarie 2003

466 (a se vedea punctul 16). În opinia Curții, astfel de discrepanțe pot fi interpretate drept o dovadă indirectă a existenței unor astfel de urme. Cu toate acestea, în cursul examinării medico-legale inițiale a reclamantului în aceeași zi, în pofida credibilității sale limitate (a se vedea punctul 108), nu fuseseră documentate leziuni corporale vizibile.

467 122.

468 În plus, nu s-a stabilit o legătură de cauzalitate între problemele de sănătate ale reclamantului și pretinsele rele tratamente aplicate lui. Rapoartele experților, în care s-a indicat că aceste probleme ar fi putut fi consecința acțiunii curentului electric asupra reclamantului, nu excludeau alte cauze posibile ale apariției la el a problemelor de sănătate (a se vedea punctele 34 și 45); dar, pe de altă parte, rapoartele experților, în care s-a indicat lipsa probelor medicale care să confirme acuzațiile sale, nu infirmă această probabilitate ca atare (a se vedea punctele 19, 26, 37 și 47).

469 123.

470 Curtea subliniază că tocmai din cauza neefectuării de către autoritățile statului a unei anchete efective a plângerilor reclamantului, mai multe întrebări extrem de importante rămân nesoluționate (a se vedea, pentru comparație, hotărârea în cauza Dolganin c. Ucrainei [Comitet] (

471 Dolganin v. Ukraine

472 ) [Committee], cererea nr. 18404/07,

473 pct. 69, din 16 februarie 2017). Cu toate acestea, pe baza informațiilor disponibile, este imposibil să se concluzioneze dincolo de orice îndoială rezonabilă că, după cum a susținut reclamantul, în timpul aflării sale la secția de poliție la 4 și

474 5 februarie 2003, acesta a fost supus relelor tratamente, inclusiv, dar fără a se limita la, aplicarea de curent electric asupra sa.

475 124

476 .

477 Rezultă că nu a fost încălcat aspectul material al articolului 3 din Convenție.

478 PRETINSA ÎNCĂLCARE A ARTICOLULUI 6 DIN CONVENȚIE

479 125.

480 Reclamantul s-a plâns de asemenea de inechitatea procesului, impusă de art. 6, §1 și art. 6 § 3 lit. c din Convenție, ale căror părți relevante prevăd:

481 „1.

482 Orice persoană are dreptul la judecarea în mod echitabil ... a cauzei sale ... de către o instanță ..., care va hotărî ... asupra temeiniciei oricărei acuzații în materie penală îndreptate împotriva sa.

483 ...

484 3.

485 Orice acuzat are, în special, dreptul:

486 ...

487 (c)

488 să se apere singur sau să fie asistat de un apărător ales de el și, dacă nu dispune de mijloacele necesare pentru a plăti un apărător, să poată fi asistat în mod gratuit de un avocat din oficiu, atunci când interesele justiției o cer; ...”

489 Admisibilitatea

490 126.

491 Curtea observă că această parte a cererii nu este vădit nefondată în sensul articolului 35 § 3 lit. a) din Convenție. De asemenea, observă că nu este inadmisibilă pentru alte motive. Prin urmare, trebuie declarată admisibilă.

492 Pe fond

493 Argumentele părților

494 127.

495 Reclamantul s-a plâns că condamnarea sa s-a bazat, în principal, pe declarația sa de recunoaștere, obținută sub presiune și în lipsa apărătorului. De asemenea, a susținut că i s-a încălcat dreptul la apărare în legătură cu: nepermiterea, până la 12 februarie 2003, a accesului la apărătorul angajat de soția sa (U.); impunerea de către anchetator a apărătorului D.; și desfășurarea reconstituirii faptei la 11 februarie 2003 în lipsa apărătorului său.

496 128.

497 Guvernul a indicat că reclamantul a dat declarațiile de recunoaștere de bunăvoie și a confirmat acest lucru prin semnătura sa (a se vedea punctul 54). În plus, a indicat că psihologii care au analizat comportamentul reclamantului pe înregistrarea video a reconstituirii faptei din 6 februarie 2003 au stabilit că reclamantul nu a fost supus presiunilor

498 (a se vedea punctul 44).

499 129

500 .

501 Guvernul a indicat că reclamantului i s-a acordat asistență juridică din momentul primei sale audieri ca suspect, la 5 februarie 2003, iar, după aceea, a fost reprezentat întotdeauna de unul sau mai mulți apărători aleși după propria sa apreciere. În ceea ce privește accesul său la apărătorul U., Guvernul a susținut că nu a putut clarifica acest aspect, deoarece documentele relevante fuseseră distruse după expirarea termenului corespunzător. Deși Guvernul nu a comentat lipsa apărătorului reclamantului în cursul reconstituirii faptei la 11 februarie 2003, a indicat că reclamantul nu s-a opus modului în care s-a desfășurat acest act de cercetare și nu a formulat nicio plângere în acest sens.

502 130.

503 În cele din urmă, Guvernul a indicat că, în afara declarației de recunoaștere, vina reclamantului era confirmată de un număr considerabil de alte probe.

504 Aprecierea Curții

505 (a)

506 Principii generale ale jurisprudenței

507 131

508 .

509 Principiile generale privind accesul la un apărător, dreptul de a tăcea, dreptul de a nu se autoincrimina, precum și legătura dintre aceste drepturi și echitatea generală a procedurii sub aspectul penal al articolului 6 din Convenție sunt prezentate în hotărârea în cauza Beuze c. Belgiei [MC]

510 (Beuze v. Belgium)

511 [GC] (cererea nr. 71409/10, pct. 119-150, din 9 noiembrie 2018).

512 (b)

513 Aplicarea principiilor generale la faptele prezentei cauze

514 (c)

515 Existența și sfera restricțiilor

516 132.

517 Curtea observă că, după cum au confirmat înșiși ofițerii de poliție,

518 la 4 februarie 2003, aceștia au primit informații despre implicarea reclamantului în incidentul cu Ko. și l-au reținut pe reclamant pentru a verifica aceste informații (a se vedea punctul 8).

519 133.

520 Conform jurisprudenței Curții întemeiate pe art. 6, §1 și art. 6 § 3 lit. c din Convenție, reclamantul avea dreptul la asistență juridică din momentul primei sale audieri ca suspect de către ofițerii de poliție. Cu toate acestea, este un fapt stabilit că, în timpul scrierii declarației de recunoaștere, asistența juridică nu i-a fost acordată (a se vedea punctele 54 și 56). În plus, la acel moment, împotriva sa nu fusese deschisă nicio procedură penală, iar el fusese reținut doar în legătură cu o contravenție administrativă (minoră) fără legătură (a se vedea punctele 8 și 56). Abstrăgându-se de aparențele exterioare și

521 de

522 formulările utilizate, și concentrându-se pe realitățile situației, Curtea consideră că, în realitate, asupra reclamantului a fost aplicat arestul administrativ pentru a facilita desfășurarea audierii sale ca suspect (a se vedea, pentru comparație, hotărârea în cauza Grigoryev c. Ucrainei

523 (Grigoryev v.

524 Ukraine),

525 cererea nr. 51671/07, pct. 86, din 15 mai 2012).

526 134.

527 Curtea observă că abia după scrierea declarației de recunoaștere reclamantul a fost reprezentat de un apărător (D., jurist propus reclamantului de către anchetator – a se vedea punctul 56).

528 135.

529 În plus, din anumite motive necunoscute, acest apărător a fost absent în cursul reconstituirii faptei la 11 februarie 2003, când au fost găsite probe materiale importante

530 (a se vedea punctul 59). Niciodată nu s-a susținut că reclamantul ar fi renunțat în mod direct sau indirect la dreptul său la apărare în cursul desfășurării acestui act de cercetare.

531 136.

532 Un alt factor relevant și important în aceste împrejurări este întârzierea accesului reclamantului la U., apărătorul angajat de soția reclamantului la 5 februarie 2003 pentru a-l reprezenta pe soțul ei. În timp ce Guvernul a susținut că nu putea clarifica această chestiune, făcând trimitere la lipsa documentelor relevante (a se vedea punctul 129), se pare suficient stabilit faptul că U. a fost admis în procedură pentru prima dată abia la 12 februarie 2003 (a se vedea punctele 55 și 60).

533 137.

534 Având în vedere cele de mai sus, Curtea concluzionează că dreptul reclamantului la accesul la apărător a fost restrâns în legătură cu: lipsa apărătorului în cursul primei audieri din 4-5 februarie

535 2003 (nu se contestă faptul că, deși la 4 februarie 2003 reclamantului i-a fost prezentată o acuzație și, ulterior, a fost găsit vinovat de săvârșirea unei contravenții administrative, acesta a fost audiat în legătură cu împușcătura asupra lui Ko.); lipsa apărătorului său în cursul reconstituirii faptei la 11 februarie 2003; întârzierea cu șapte zile a accesului său la apărătorul angajat de soția sa.

536 (i)

537 Existența unor motive temeinice pentru restricții

538 138.

539 Curtea observă că nici autoritățile naționale în cursul examinării cauzei reclamantului, nici Guvernul în observațiile sale către Curte, nu au făcut trimitere la existența vreunei circumstanțe excepționale care ar fi putut justifica restrângerea dreptului reclamantului la asistență juridică. Curtea nu este obligată să evalueze de la sine dacă au existat astfel de circumstanțe în prezenta cauză.

540 139.

541 Prin urmare, Curtea concluzionează că aceste restricții nu au fost justificate de niciun motiv temeinic.

542 (ii)

543 Echitatea generală a procedurii

544 140.

545 Lipsa unor motive temeinice nu duce, prin sine, la constatarea unei încălcări a articolului 6 din Convenție. Existența sau lipsa unor motive temeinice trebuie examinată în fiecare cauză în lumina procedurii în ansamblu. Cu toate acestea, în lipsa unor motive temeinice, Curtea trebuie să aprecieze cu o temeinicie deosebită echitatea unei astfel de proceduri.

546 141.

547 Lipsa unor astfel de motive are o importanță foarte mare pentru aprecierea echității generale a procedurii penale și poate deveni un temei pentru constatarea unei încălcări. Sarcina probei revine Guvernului, care este obligat să demonstreze în mod convingător de ce, în împrejurările excepționale și concrete ale cauzei, echitatea generală a procedurii penale nu a fost compromisă iremediabil de restrângerea accesului la apărător (a se vedea trimiterea de la punctul 131).

548 142.

549 În ceea ce privește măsurile compensatorii, Curtea, în măsura în care acestea sunt aplicabile prezentei cauze, va examina diverși factori care decurg din jurisprudența sa, prezentați în hotărârile în cauzele Ibrahim și alții c. Regatului Unit [MC]

550 (Ibrahim and Others v. the United Kingdom)

551 [GC], cererile nr. 50541/08 și alte 3, pct. 274, din 13 septembrie 2016), Simeonovi c. Bulgariei [MC]

552 (Simeonovi v. Bulgaria)

553 [GC], cererea nr. 21980/04, pct. 120, din 12 mai 2017), și reiterați în hotărârea menționată Beuze c. Belgiei

554 (Beuze v. Belgium)

555 , pct. 150).

556 143.

557 Nimic nu indică faptul că reclamantul ar fi fost deosebit de vulnerabil din cauza vârstei sau capacităților intelectuale. Cu toate acestea, trebuie indicat că, în cursul audierii sale inițiale de către ofițerii de poliție, acesta nu avea un statut procedural în procedura penală corespunzătoare. În opinia Curții, aceste circumstanțe ar fi putut

558 să îl pună într-o poziție oarecum vulnerabilă

559 (a se vedea, pentru comparație, hotărârea în cauza Malyy c. Ucrainei [Comitet] (

560 Malyy v.

561 Ukraine)

562 [Committee], cererea nr. 14486/07, pct. 112,

563 din 11 aprilie 2019).

564 144.

565 În plus, nu s-a contestat că, înainte de a da declarațiile de recunoaștere la 5 februarie 2005, reclamantului nu i s-a explicat dreptul său de a tăcea și de a nu se autoincrimina.

566 145.

567 Curtea face trimitere la concluzia sa potrivit căreia reclamantul nu și-a fundamentat plângerea privind scrierea declarației de recunoaștere ca urmare a relelor tratamente (a se vedea punctul 124). Această concluzie cu privire la plângerea sa în temeiul articolului 3 din Convenție nu împiedică Curtea să examineze susținerea sa privind darea declarațiilor de recunoaștere sub presiune din punctul de vedere al garanțiilor articolului 6 din Convenție (a se vedea hotărârea în cauza Yuriy Volkov c. Ucrainei (

568 Yuriy Volkov v.

569 Ukraine)

570 , cererea nr.

571 45872/06, pct. 68, din 19 decembrie 2013). Curtea nu poate să nu observe că, deși circumstanțele în care reclamantul și-a dat declarațiile inițiale de recunoaștere puneau sub semnul îndoielii credibilitatea acestora, instanțele naționale nu le-au examinat (a se vedea hotărârea menționată Yuriy Volkov c. Ucrainei

572 (Yuriy Volkov v. Ukraine)

573 , pct. 69). În special, nu a fost examinată în mod substanțial plângerea argumentată a reclamantului că dosarul contravenției administrative împotriva sa fusese fabricat pentru a asigura posibilitatea audierii sale fără respectarea garanțiilor necesare pentru exercitarea drepturilor sale procedurale ca suspect într-o altă acuzație (a se vedea punctele 73 și 83-85).

574 146.

575 Curtea observă de asemenea că reclamantul a renunțat la declarațiile sale inițiale de recunoaștere la scurt timp după ce a început să fie reprezentat de apărători aleși după propria sa apreciere, și nu de apărătorul propus de către anchetator (a se vedea punctul 64).

576 147.

577 Curtea observă că declarațiile inițiale de recunoaștere ale reclamantului, obținute în lipsa asistenței juridice, au constituit un element important, dacă nu chiar cheie, al probelor părții acuzării împotriva sa. Într-adevăr, instanța a examinat declarațiile sale în contextul altor probe pe care le avea la dispoziție. Cu toate acestea, niciuna dintre aceste probe – inclusiv declarațiile de recunoaștere date de coacuzatul reclamantului, Pi., în faza cercetării prealabile, declarațiile victimei și probele materiale – nu au fost directe. În plus, o serie de deficiențe în aprecierea acestor alte probe, pe care reclamantul le-a indicat în recursul său în casație, nu au fost examinate

578 (a se vedea punctele 84 și 85).

579 148.

580 Curtea observă că, în fața instanței de fond, reclamantul a contestat probele obținute cu încălcarea dreptului său la apărare și s-a opus utilizării acestora. Cu toate acestea, argumentele sale au fost respinse. În decizia sa, Curtea Supremă a Ucrainei, care a examinat cauza la a doua (și ultima) instanță, nu a indicat argumentele relevante ale reclamantului

581 (a se vedea punctele 84 și 85). În opinia Curții, aceasta indică lipsa unor garanții procedurale corespunzătoare, prevăzute de legislația și practica națională, care ar fi putut fi considerate ca echilibrând restrângerea dreptului reclamantului la asistență juridică. Curtea a indicat deja că, dacă în faza cercetării prealabile au avut loc deficiențe procedurale, sarcina principală a instanțelor, atât de fond cât și de apel, constă în asigurarea echității generale a procedurii penale (a se vedea hotărârea în cauza Doyle c. Irlandei (

582 Doyle v.

583 Ireland),

584 cererea nr. 51979/17, pct. 101, din 23 mai 2019). Ca atare, imposibilitatea evidentă a Curții Supreme a Ucrainei de a examina argumentele reclamantului este un factor important.

585 149.

586 În cele din urmă, subliniind încă o dată aprecierea deosebit de temeinică care trebuie să fie aplicată în cazul lipsei unor motive temeinice care ar justifica restricțiile privind accesul la apărător, Curtea consideră că, în procedura penală desfășurată împotriva reclamantului, examinată în ansamblu, nu au fost corectate deficiențele procedurale care au apărut în faza cercetării prealabile.

587 150.

588 Prin urmare, în acest sens au fost încălcate art. 6, §1 și art. 6 § 3 lit. c din Convenție.

589 APLICAREA ARTICOLULUI 41 DIN CONVENȚIE

590 151.

591 Articolul 41 din Convenție prevede

592 :

593 „Dacă Curtea declară că a avut loc o încălcare a Convenției sau a protocoalelor sale și dacă dreptul intern al înaltei părți contractante respective nu permite decât o înlăturare incompletă a consecințelor acestei încălcări, Curtea acordă părții lezate, dacă este cazul, o satisfacție echitabilă.”

594 Prejudiciul

595 152.

596 Reclamantul a solicitat 200

597 000 de euro cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral.

598 153.

599 Guvernul a contestat această pretenție.

600 154.

601 Curtea consideră că reclamantul a suferit un prejudiciu moral care nu poate fi compensat prin simpla constatare a încălcării drepturilor sale convenționale. Având în vedere circumstanțele cauzei și pronunțându-se pe baza echității, după cum impune articolul 41 din Convenție, Curtea acordă reclamantului 10

602 000 de euro și, în plus, suma oricărui impozit care ar putea fi datorat, cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral.

603 Cheltuieli de judecată și alte cheltuieli

604 155.

605 Reclamantul nu a depus nicio pretenție privind compensarea cheltuielilor de judecată și a altor cheltuieli. Prin urmare, Curtea nu acordă nimic în acest sens.

606 Dobânda moratorie

607 156.

608 Curtea consideră potrivit ca rata dobânzilor moratorii să se întemeieze pe rata dobânzii facilității de împrumut marginal practicată de Banca Centrală Europeană, majorată cu trei puncte procentuale.

609 PENTRU ACESTE MOTIVE, CURTEA, ÎN UNANIMITATE,

610 Declară

611 cererea admisibilă;

612 Hotărăște

613 că

614 a fost încălcat aspectul procedural al articolului 3 din Convenție;

615 Hotărăște

616 că nu a fost încălcat aspectul material al articolului 3 din Convenție;

617 Hotărăște

618 că au fost încălcate art. 6, §1 și art. 6 § 3 lit. c din Convenție;

619 Hotărăște

620 că

621 :

622 (a)

623 în termen de trei luni, Statul pârât trebuie să plătească reclamantului 10

624 000 (zece mii) euro și, în plus, suma oricărui impozit care ar putea fi datorat, cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral; această sumă va fi convertită în moneda Statului pârât la cursul de schimb aplicabil la data plății;

625 (b)

626 la expirarea termenului menționat de trei luni și până la plata efectivă, suma menționată va purta o dobândă simplă

627 (simple interest)

628 la rata egală cu rata dobânzii facilității de împrumut marginal practicată de Banca Centrală Europeană, aplicabilă în perioada de întârziere, majorată cu trei puncte procentuale;

629 Respinge

630 restul pretențiilor reclamantului privind satisfacția echitabilă.

631 Milan Blaško

632 (Milan Blaško)

633 Grefier adjunct

634 Síofra O’Leary

635 (Síofra O’Leary)

636 Președinte

637 Redactată în limba engleză și comunicată în scris la 23 ianuarie 2020, în conformitate cu articolul 77 alineatele 2 și 3 din Regulamentul Curții.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА ГОЛОВКО ПРОТИ УКРАЇНИ

(

CASE OF

GOLOVKO v. UKRAINE)

(Заява № 2053/09)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

23 січня 2020 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Головко проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі

(Síofra O’Leary)

,

Голова,

Ганна Юдківська

(Ganna Yudkivska)

,

Ладо Чантурія

(Lado Chanturia)

,

судді,

та Мілан Блашко

(Milan Blaško)

,

заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

процедура

1.

Справу було розпочато за заявою (№ 2053/09), яку 26 грудня 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Олег Іванович Головко (далі – заявник).

2.

Заявника представляв пан О.М. Похил, юрист, який практикує у м.

Кобеляки. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений пан І. Ліщина.

3.

Заявник скаржився, зокрема, на жорстоке поводження з ним працівників міліції, що є порушенням статті 3 Конвенції, та непроведення ефективного розслідування на національному рівні у зв’язку з цим. Він також скаржився на несправедливий судовий розгляд усупереч пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

4.

19 квітня 2018 року Уряд було повідомлено про зазначені скарги, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду.

Факти

Обставини справи

5.

Заявник народився у 1967 році та проживає у м.

Горішні Плавні (на час подій мало назву Комсомольськ).

Події, що передували справі

6.

На момент подій заявник володів невеликим металобрухтовим підприємством.

7

.

16 вересня 2000 року у Ко., приватного підприємця, який, як і заявник, займався купівлею та збутом металобрухту у місті, декілька разів вистрілили неподалік його будинку у м.

Комсомольськ. Його тілесні ушкодження було кваліфіковано як середньої тяжкості.

Затримання заявника та справа про адміністративне правопорушення щодо нього

8

.

04 лютого 2003 року приблизно о 19 год. 00 хв. заявника було затримано. Згідно з постановою міліції його затримали за нецензурну лайку в громадському місці у стані алкогольного сп’яніння, що кваліфікували як (дрібне) адміністративне правопорушення – дрібне хуліганство. Як зазначили працівники Кременчуцького відділу Управління по боротьбі з організованою злочинністю Полтавської області (далі – УБОЗ) під час подальшого допиту прокуратурою,

04 лютого 2003 року вони отримали «оперативну інформацію», що заявник та один з його знайомих Пі. можливо були причетні до нападу на Ко. (див. пункт 7). Працівники УБОЗу зазначили, що того ж дня вони мали розмову із заявником та Пі., і ці двоє чоловіків одразу зізналися (див. пункти 53 та 54).

9

.

Працівники міліції склали протокол про адміністративне правопорушення. Хоча офіційно протокол датовано 04 лютого

2003 року, заявник стверджував, що насправді його було складено

05 лютого 2003 року. У протоколі містилося написане (заявником) від руки пояснення, в якому він визнавав, що нецензурно лаявся у громадському місці та шкодував про вчинені ним дії. Згідно з твердженнями заявника він був змушений написати це пояснення та підписати протокол у результаті жорсткого з ним поводження

(див. пункт 14).

10

.

05 лютого 2003 року суддя Крюківського районного суду

міста Кременчук визнав заявника винним у вчиненні дрібного хуліганства у зв’язку з діями, запротокольованими працівниками міліції, та наклав йому стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк десять діб.

11.

21 березня 2003 року Полтавський апеляційний суд

(далі – обласний суд) скасував зазначену постанову у зв’язку з недостатньою обґрунтованістю, а також формальним підходом і неповнотою загального розгляду справи. Апеляційний суд також зазначив, що хоча адміністративний арешт був покаранням у виключних випадках, його застосування у справі заявника пояснено не було. Справу було повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.

12.

20 травня 2003 року Крюківський районний суд

міста Кременчук закрив справу про адміністративне правопорушення щодо заявника у зв’язку із закінченням строку давності. У мотивувальній частині постанови суд зазначив, що вина заявника була повністю встановлена.

13.

24 липня 2003 року обласний суд залишив цю постанову без змін, проте виключив частину щодо вини заявника.

Стверджуване жорстоке поводження із заявником, розслідування на національному рівні у зв’язку з цим і події, пов’язані зі станом здоров’я заявника

14

.

Згідно з твердженнями заявника після його затримання він був підданий жорстокому поводженню працівників міліції (див. пункт 8). Він надав такий опис подій. 04 лютого приблизно о 19 год. 40 хв. його доставили до УБОЗ, де працівники міліції запропонували йому зізнатися у замовленні вбивства Ко. Вони зазначили, що раніше того дня затримали його знайомого, Пі., і той зізнався, що за вказівкою заявника стріляв у Ко. Заявник відмовився визнати свою причетність до цього. Працівники міліції надягнули на нього наручники у положенні із заведеними за спину руками та натягнули на його голову протигаз із закритими отворами для очей. Після цього заявника кинули на підлогу обличчям униз. Один із працівників надавив йому на спину, інший зробив те саме з його ногами. Заявник спробував підвестися, але отримав декілька ударів. На його пальці надягнули кільцеподібні дроти та декілька разів пропустили через них струм. Біль періодично посилювався і послаблювався. Заявник стверджував, що після того, як його піддали катуванню, яке тривало до ранку 05 лютого 2003 року, він погодився написати «явку з повинною», продиктовану слідчим. На двох пальцях його рук були світло-червоні смугасті сліди, які зникли через декілька днів.

15

.

Згідно з твердженнями заявника 05 лютого 2003 року, коли його представляв Д., юрист, якого йому порадив слідчий

(див. пункт 56), він повідомив захиснику про жорстоке поводження із ним. Однак Д. переконав заявника на це не скаржитися.

16

.

06 лютого 2003 року заявник звернувся з проханням про конфіденційну розмову з прокурором міста Комсомольськ. Коли йому було надано таку можливість, він поскаржився, що працівники міліції застосували до нього електричний струм, і показав пальці прокурору. Коли згодом прокурора було допитано щодо цієї події в контексті розслідування стверджуваного жорстокого поводження із заявником (зокрема див. пункти 41 і 50), один раз він підтвердив, що бачив на пальцях заявника кільцеподібні сліди. Іншого разу він стверджував, що нічого не бачив. А ще іншого разу прокурор зазначив, що бачив певні смугасті сліди навколо пальців заявника, які виглядали так, ніби були спричинені давленням нігтями. Прокурор також зазначив, що впродовж їхньої розмови 06 лютого 2003 року він запитав заявника чи вплинуло застосування струму на його показання, і заявник відповів, що ні. Прокурор зобов’язався призначити проведення судово-медичного обстеження заявника.

17

.

Згідно з твердженнями заявника його розмову з прокурором перервав Д., юрист, який намагався переконати заявника не висувати будь-яких скарг.

18.

Того ж дня дружина заявника поскаржилася до прокуратури

міста Кременчук та до багато інших установ на фабрикування справи про адміністративне правопорушення щодо її чоловіка та свавільність його затримання. Вона стверджувала, що ні їй, ні захиснику, якого вона найняла наступного дня після затримання заявника

(див. пункт 55), не було надано дозвіл на побачення з ним. Однак через невстановлених осіб її чоловік повідомив їй, що працівники міліції змусили його зізнатися у вчиненні замаху на вбивство, піддавши застосуванню електричного струму.

19

.

Пізніше 06 лютого 2003 року експерт Кременчуцького відділення обласного бюро судово-медичної експертизи оглянув заявника та склав такий висновок (№ 182):

«Визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень.

Обставини справи

: за словами суб’єкта його було затримано працівниками міліції 04 лютого 2003 року за підозрою у вчиненні адміністративного правопорушення. Під час затримання жоден працівник міліції не наніс йому тілесних ушкоджень. Аналогічно, після цього ніхто не наносив йому жодних тілесних ушкоджень.

Скарги

: відсутні.

Об’єктивно

: на момент проведення експертизи відсутні об’єктивні ознаки тілесних ушкоджень, суб’єкт був повністю роздягнений.

Висновок

: На момент проведення судово-медичної експертизи будь-які сліди тілесних ушкоджень відсутні.»

20

.

Під час проведення огляду був присутнім один з працівників міліції, який нібито брав участь у жорстокому поводженні із заявником.

21

.

13 лютого 2003 року заявника перевезли до Комсомольського ізолятора тимчасового тримання (далі – ІТТ), де під час стандартної процедури прийняття його оглянули лікарі та зазначили про відсутність тілесних ушкоджень.

22.

19 лютого 2003 року заявник поскаржився до прокуратури Полтавської області на жорстоке поводження з ним і надав опис подій, узагальнений у пункті 14. Він повторив свою скаргу слідчому під час проведення відтворення обстановки та обставин події 05 березня

2003 року (див. пункт 65).

23

.

05 березня 2003 року за результатами перевірки скарги заявника на жорстоке поводження прокуратура Полтавської області винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції. Зокрема, прокурор посилався на висновок судово-медичної експертизи заявника від 06 лютого 2003 року (див пункт 19).

24.

20 березня 2003 року слідчий призначив ще одну судово-медичну експертизу заявника Кременчуцьким відділенням обласного бюро судово-медичної експертизи для отримання відповідей на такі питання: (1) чи були у заявника які-небудь тілесні ушкодження, і якщо так, яким був їхній характер, локалізація, механізм утворення та ступінь тяжкості; (2) чи були які-небудь об’єктивні ознаки, які могли вказувати на застосування до нього електричного струму.

25.

Заявник вимагав, щоб слідчий доручив проведення цієї експертизи бюро іншої області, але безрезультатно. Заявник навів такі аргументи: він не довіряв Кременчуцькому відділенню обласного бюро судово-медичної експертизи, оскільки під час проведення огляду 06 лютого 2003 року експерт цього бюро проігнорував сліди від електричних дротів, які були на його пальцях (див. пункт 19).

26

.

15 квітня 2003 року той самий експерт, який оглядав заявника

06 лютого 2003 року (див пункт 19), склав висновок № 453, цього разу не оглядаючи його. У тексті висновку був наведений короткий опис пред’явлених заявнику обвинувачень. У ньому було згадано, що заявника вже оглядали у Кременчуцькому відділенні обласного бюро судово-медичної експертизи 06 лютого 2003 року, та зазначено, що:

«Під час судово-медичної експертизи (заявника) не було виявлено ... жодних об’єктивних ознак тілесних ушкоджень чи підтверджень того, що до нього було застосовано електричний струм.»

27

.

Як зазначено у медичній картці заявника, 27 квітня 2003 року через біль у серці йому викликали швидку допомогу. Йому було діагностовано вегето-судинну дистонію кардіального типу та надано відповідні медичні препарати.

28.

02 червня 2003 року захисник заявника звернувся до прокурора з клопотанням про проведення судово-медичної експертизи заявника комісією. Він зазначив, що тоді як невеликі світло-червоні сліди на пальцях заявника, які він показав прокурору, були єдиною ознакою стверджуваного жорстокого поводження, експерт їх проігнорував. Захисник зазначив, що заявник постійно скаржився на головний біль, біль у серці та інші проблеми зі здоров’ям, симптоми яких почали проявлятися після того, як до заявника було застосовано електричний струм. Оскільки заявник не довіряв Кременчуцькому відділенню обласного бюро судово-медичної експертизи, його захисник вимагав проведення такої експертизи Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи.

29

.

Як вбачається, 08 червня 2003 року прокуратура винесла ще одну постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції, причетних до стверджуваного жорстокого поводження із заявником. У наданих Суду матеріалах справи копія цієї постанови відсутня.

30

.

У певний момент під час судового розгляду справи щодо вчинення вбивства при обтяжуючих обставинах і незаконного поводження зі зброєю (який почався 20 серпня 2003 року – див.

пункт 69) заявник звернувся до суду першої інстанції зі скаргою на жорстоке поводження з ним.

31

.

10 лютого 2004 року у постанові про повернення справи на додаткове розслідування (див. пункт 70) обласний суд вказав, що на необхідність ретельної перевірки твердження заявника, зокрема шляхом проведення судово-медичної експертизи. Обласний суд також звільнив заявника з-під варти. Проте 15 квітня Верховний Суд України скасував зазначену постанову в частині щодо повернення справи на додаткове розслідування.

Він залишив без змін частину щодо звільнення заявника.

32

.

З 13 лютого до 01 травня 2004 року заявник проходив стаціонарне лікування у відділенні неврології медичного центру «Нові Санжари», куди його доставила швидка допомога з попереднім діагнозом – напад вегето-судинної дистонії. Заявник скаржився на головний біль, потемніння в очах і запаморочення. Його остаточні діагнози, встановлені у медичному центрі, були такими: залишкові явища

органічного ураження центральної нервової системи, вегето-астенічний синдром з синкопальним пароксизмом. Під час допиту у жовтні 2006 року в контексті розслідування скарг заявника на жорстоке поводження з ним (зокрема, див. пункт 42) лікар, яка надавала заявнику медичну допомогу, пояснила, що хоча причиною цих діагнозів могло бути ураження електричним струмом, їх не можна було розглядати як безпосередній доказ застосування до заявника електричного струму. Лікар зауважила, що такі діагнози могли бути результатом будь-якого органічного захворювання: черепно-мозкової травми, інфекції, інтоксикації тощо. Вона також зазначила, що, на її думку, відсутність у медичній картці заявника згадки про ураження електричним струмом означало, що він не говорив про це лікарям.

33

.

15 квітня 2004 року заявник звернувся за медичною допомогою до Інституту нейрохірургії у м.

Київ. Він стверджував, що рік тому його було застосовано електричний струм, а також скаржився на погіршення пам’яті, безсоння та дратівливість. Йому було діагностовано нейроциркуляторну дистонію гіпертонічного типу з синкопальним пароксизмом. Проте його захворювання не вимагало нейрохірургічного втручання.

34

.

У травні 2004 року заявник звернувся до ліцензованого приватного центру судово-медичної експертизи. Посилаючись на стверджуване жорстоке поводження з ним, узагальнене у пункті 14, заявник стверджував, що страждав на головний біль і прискорене серцебиття, які він вважав наслідками застосування до нього електричного струму. 29 травня 2004 року, оглянувши заявника та ознайомившись з його медичною карткою, відповідний експерт склав висновок (№ 719). У ньому було зазначено, що після дії струму не завжди залишають сліди. Якщо до заявник дійсно було застосовано такий струм, як він описав, то після нього справді тимчасово могли залишитися сліди на його пальцях. Експерт також зазначив, що проблеми зі здоров’ям заявника (див. пункти 27, 32 і 33) могли бути наслідком застосування до нього електричного струму з огляду на відсутність прецедентів у медицині, які могли б пояснити походження цих проблем. Експерт також задокументував наявність на стегні заявника ділянки пігментації розміром 5 см на 8 см. На думку експерта, це міг бути крововилив, отриманий від удару тупим предметом. Експерт заявив, що такий крововилив зникає протягом одного – трьох тижнів.

35

.

24 жовтня 2004 року за результатами перевірки скарги заявника на жорстоке поводження прокуратура Полтавської області винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції. Прокурор зазначив, що ні під час медичного огляду заявника після прибуття до СІЗО 13 лютого 2003 року

(див. пункт 21), ані під час судово-медичної експертизи 15 квітня

2003 року (див. пункт 26) жодних тілесних ушкоджень виявлено не було. Також було зазначено, що під час цих оглядів заявник не висував жодних скарг.

36.

03 листопада 2004 року обласний суд, у провадження якого перебувала справа заявника (див пункт 69), призначив проведення судово-медичної експертизи Полтавським обласним бюро судово-медичної експертизи комісією для отримання відповіді на такі питання: (1) чи вказувало щось в медичних документах заявника на можливе застосування до нього електричного струму 04 чи 05 лютого

2003 року; та (2) чи можна було вважати висновок експерта № 719 (див. пункт 34) підтвердженим.

37

.

28 січня 2005 року комісія експертів склала висновок (№ 18), який ґрунтувався на їхній оцінці медичної картки заявника. Експерти навели огляд відповідної наукової літератури щодо можливого впливу електричного струму на людину, не відповівши на перше питання. Вони також зазначили, що незважаючи на наявність інформації, що у травні 2004 року на стегні заявника була пігментація, яка виглядала як гематома (див пункт 34), встановити, коли та за яких обставин її було отримано, було неможливо. Щодо другого питання експерти зазначили, що не були компетентними відповідати на нього.

38.

У своєму вироку від 22 березня 2005 року, ухваленому у кримінальному провадженні щодо заявника (див. пункт 72), обласний суд відхилив його твердження про жорстоке поводження у зв’язку з необґрунтованістю. Зокрема, суд послався на відмови прокурора у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції

від 05 березня 2003 року, 08 червня 2003 року та 24 жовтня 2004 року (див. пункти 23, 29 і 35). Він також послався на висновки експертів

від 06 лютого та 15 квітня 2003 року (див пункти 19 та 26), а також

від 28 січня 2005 року (див пункт 37).

39

.

07 липня 2005 року Верховний Суд України скасував цей вирок (див. пункт 73). Зокрема, він встановив, що розслідування скарги заявника на жорстоке поводження було неповним і поверхневим. Верховний Суд України зазначив, що заявника ніколи щодо цього не допитували, а показання працівників міліції були прийняті беззаперечно. Він також зазначив, що медичний огляд заявника

06 лютого 2003 року, за результатами якого було задокументовано відсутність помітних тілесних ушкоджень, проводився у присутності одного із причетних працівників міліції. Інші висновки судово-медичних експертиз, на які посилалися, не могли вважатися цілком достовірними, оскільки ґрунтувалися або виключно на аналізі медичної картки, або стосувалися неповних чи некоректно сформульованих експертам питань.

40

.

01 листопада 2005 року під час провадження після повернення справи заявника обласний суд дав вказівку прокуратурі провести подальше розслідування його скарг на жорстоке поводження. Під час цього додаткового розслідування працівники прокуратури допитали шість осіб, які на момент подій трималися у тому самому ізоляторі, що і заявник. Жоден з них не бачив у нього тілесних ушкоджень. Четверо затриманих стверджували, що заявник ні на що не скаржився, один затриманий заявив, що заявник у загальних формулюваннях скаржився на жорстоке поводження з ним, а інший затриманий зазначив, що заявник скаржився на застосування до нього електричного струму працівниками міліції. Коли згодом обласний суд допитував останнього затриманого щодо цього, той зазначив, що також збирався висунути скарги на жорстоке поводження працівників міліції і розраховував, що заявник дасть показання на його користь.

41

.

Прокуратура Полтавської області також допитала захисника Д. (див. пункт 56), який стверджував, що заявник не скаржився йому на жорстоке поводження, та судово-медичного експерта, який оглядав заявника 06 лютого 2003 року (див. пункт 19). Цей експерт зазначив, що працівник міліції зазвичай був присутній під час проведення огляду з міркувань безпеки, а не впливу на результати експертизи. Прокурор міста Комсомольська також був допитаний, і він зазначив, що 06 лютого 2003 року жодних ознак тілесних ушкоджень на пальцях заявника не бачив (див. пункт 16).

42

.

23 листопада 2005 року, 09 червня, 21 жовтня та 15 листопада 2006 року прокуратура Полтавської області виносила подальші постанови у зв’язку зі скаргами заявника на жорстоке поводження, відмовляючи у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції. Проте всі ці постанови було скасовано, оскільки вони ґрунтувалися на неповному та поверхневому розслідуванні.

43.

12 травня 2006 року заявника вперше було допитано щодо його тверджень про жорстоке поводження.

44

.

Крім того, 30 червня 2006 року було складено висновок судово- психологічної експертизи (№ 342) у зв’язку з відеозаписом проведеного 06 лютого 2003 року відтворення обстановки та обставин події (див пункт 58). Залучені експерти не виявили жодних ознак перебування заявника під психологічним тиском осіб, які брали участь у цій слідчій дії. Як вбачалося, він давав показання добровільно.

45

.

03 квітня 2007 року за клопотанням захисника заявника Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України склало висновок фахівця (№ 682/3). Ознайомившись з медичною карткою заявника, експерти дійшли висновку, що погіршення його стану здоров’я (зокрема, вегето-астенічний синдром з синкопальним пароксизмом) могло бути наслідком жорстокого поводження з ним – застосування до нього електричного струму –

04- 05 лютого 2003 року. Вони встановили, зокрема, що до затримання заявника у його медичній картці були відсутні вказівки про нейрологічні чи серцево-судинні захворювання. Експерти також дійшли висновку, що якщо навколо пальців заявника дійсно були червоні сліди смугастого характеру, як він і стверджував, то такі сліди могли бути спричинені застосуванням до нього електричного струму.

46

.

Згідно з твердженнями заявника суд відмовився долучати зазначений висновок фахівця до матеріалів справи. Причини такого рішення невідомі.

47

.

08 серпня 2007 року комісія експертів Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи після додаткового вивчення медичної картки заявника (у тому числі його обстежень і лікування у лікарнях – див. пункти 27, 32 і 33) склала висновок (№ 90). Експертиза проводилася за вказівкою суду першої інстанції. Експерти дійшли висновку про «відсутність об’єктивних медичних даних», які би були підставою для припущення, що до заявника було застосовано електричний струм. Відповідаючи на поставлене їм питання, чи могла наявність якого-небудь хронічного захворювання пояснити симптоми, які спостерігалися у заявника, експерти зазначили, що до 2004 року у нього не було жодного хронічного захворювання з нейрологічними симптомами. Вони також зазначили, що з 30 липня 2004 року заявник за медичною допомогою не звертався. Останнє поставлене експертам запитання стосувалося встановлення можливого походження пігментації на стегні заявника (згаданої у висновку № 18 від 28 січня 2005 року – див. пункт 37) і часу її утворення. Експерти зазначили, що вперше заявник звернувся за медичною допомогою у зв’язку з цим

18 травня 2004 року, через більше ніж рік після його затримання та стверджуваного жорстокого поводження з ним. Тому причинно-наслідкового зв’язку між цими подіями не було. Вони також зазначили про неможливість встановити час появи відповідної пігментації.

48.

Заявник поскаржився в обласний суд, що зазначені експерти не могли вважатися об’єктивними, оскільки вже брали участь у подібній експертизі 28 січня 2005 року та не змогли дати чіткі відповіді на відповідні питання (див. пункт 37).

49

.

16 жовтня 2007 року за результатами перевірки тверджень заявника на жорстоке поводження прокуратура Полтавської області знову відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції.

50

.

14 грудня 2007 року обласний суд ухвалив новий вирок у кримінальній справі щодо заявника (див. пункт 75). Він відхилив його твердження про жорстоке поводження у зв’язку з необґрунтованістю. Суд першої інстанції посилався на висновки судово-медичних експертиз № 90 та № 18, згідно з якими були відсутні ознаки застосування до заявника електричного струму (див пункти 37 і 47). Суд також допитав експертів, які склали ці висновки. Щодо висновку фахівця, замовленого заявником (№ 719 – див. пункт 34), відповідно до якого були ознаки застосування до заявника електричного струму, суд вважав, що висновок ґрунтувався на неповній медичній документації. Зокрема, суд зазначив, що заявник надав експерту медичні записи, які містили лише його скарги на застосування електричного струму, без висновків судово-медичних експертиз, проведених у 2003 році. Відповідного експерта не викликали у судове засідання, незважаючи на клопотання заявника щодо цього. Суд першої інстанції допитав прокурора, якому 06 лютого 2003 року заявник поскаржився на жорстоке поводження (див. пункт 16). Він зазначив, що бачив певні смугасті сліди навколо пальців заявника, які виглядали так, ніби утворилися давленням нігтями. Прокурор також зазначив, що звернув увагу судово-медичного експерта на твердження заявника про застосування до нього електричного струму. Крім того, суд допитав лікарів медичного центру «Нові Санжари», які надавали медичну допомогу заявнику у лютому-березні 2004 року (див пункт 32). Один з них сказав, що заявник стверджував, що зазнав дії електричного струму внаслідок нещасного випадку у своєму будинку в селі. Насамкінець, обласний суд допитав низку колишніх затриманих, які у лютому 2003 року, трималися у тому самому ізоляторі, що і заявник. Один з них уперше зазначив, що у червні 2003 року бачив смугасті сліди на пальцях заявника. Суд не вважав ці показання достовірними, оскільки вони суперечили показанням цього свідка на більш ранній стадії, та з огляду на час надання таких показань. Жоден інший колишній затриманий не підтвердив достовірність тверджень заявника.

51

.

Загалом суд першої інстанції дійшов висновку про проведення ретельного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження та належну обґрунтованість постанови прокуратури від 16 жовтня

2007 року про відмову у порушенні кримінальної справи щодо відповідних працівників міліції (див. пункт 49).

52

.

10 липня 2008 року Верховний Суд України залишив без змін висновки суду першої інстанції (див. пункт 85).

Кримінальне провадження щодо заявника

53

.

05 лютого 2003 року знайомий заявника Пі. написав «явку з повинною», в якій зазначив, що декілька разів вистрілив у Ко. (див. пункт 7) за вказівкою заявника, який пообіцяв йому за вбивство Ко. 3

000 доларів США (далі – доларів). Згодом Пі. відмовився від цих показань на підставі того, що їх було надано під тиском.

54

.

Того ж дня заявник також написав явку з повинною нібито внаслідок жорстокого поводження з ним (див. пункт 14). Зміст показань був таким. У невстановлений день улітку 2000 року заявник виявив зникнення з його складу певної кількості металу. Він вирішив перевірити усі пункти збору металобрухту в околицях. Заявник стверджував, що зрештою знайшов відповідні шматки металу у пункті збору Ко., а Ко. не зміг переконливо пояснити, звідки вони взялися. Тому заявник вирішив провчити його. Він дав Пі. пістолет і попросив його в обмін на грошову винагороду налякати Ко., стріляючи в його сторону. Після того, як Пі. повідомив заявнику, що виконав його прохання, заявник заплатив йому 3

000 доларів.

55

.

У певний момент 05 лютого 2003 року дружина заявника підписала договір з юристом У. про надання правової допомоги. Однак У. не дозволили побачитися із заявником ні того дня, ні наступного тижня, незважаючи на його наполегливі прохання про таке побачення (див. пункт 60). Як вбачається, працівники Кременчуцького відділу поліції відмовили у задоволенні клопотання У., оскільки необхідно було отримати додатковий дозвіл, це був вихідний день або розклад побачень був занадто щільним.

56

.

05 лютого 2003 року о 20 год. 15 хв. слідчий порушив кримінальне провадження щодо заявника за підозрою у вчиненні замаху на вбивство. Він склав протокол, в якому заявнику роз’яснювалися його процесуальні права як підозрюваного у кримінальному провадженні. Заявник підписав цей протокол, зазначивши, що бажав мати захисника. Слідчий запропонував, щоб його представляв Д., юрист, який випадково перебував у відділі міліції у зв’язку з непов’язаним провадженням. Як заявник, так і Д. погодилися та о 21 год. 00 хв. Д. був офіційно допущений до провадження як захисник заявника. На той момент заявник не знав про договір з У. про надання правової допомоги.

57.

Пізно ввечері 05 лютого 2003 року заявника було допитано як підозрюваного у присутності захисника Д., і він підтвердив свої первинні зізнавальні показання (див. пункт 54).

58

.

06 лютого 2003 року було проведено відтворення обстановки та обставин події на місці, де заявник нібито викинув у річку пістолет і магазин до нього. Двоє залучених водолазів не знайшли нічого вартого уваги слідства. Заявник і захисник Д. були присутніми.

59

.

11 лютого 2003 року відтворення обстановки та обставин події було продовжено. Цього разу заявник був присутній без свого захисника. Водолази підняли з дна річки зворотну пружину та магазин з двома кулями всередині. Згідно з твердженнями заявника ці предмети були підкинуті працівниками міліції. Він посилався на відеозапис проведення цієї слідчої дії, на якому нібито було видно, що слідчий повідомив про знаходження зазначених предметів до того, як водолаз піднявся з ними на поверхню. Заявник на відеокамеру заявив, що до нього було застосовано електричний струм.

60

.

12 лютого 2003 року дружина заявника найняла ще одного захисника Ч., окрім захисника У. (див пункт 55). Того ж дня заявник відмовився від послуг Д. і сказав, що бажав, аби його представляли захисники У. та Ч., які були негайно допущенні до провадження. Інформація про слідчі дії, які проводилися у присутності цих захисників, відсутня.

61.

13 лютого 2003 року після закінчення строку адміністративного арешту заявника (див. пункт 10) слідчий прокуратури

міста Комсомольськ затримав його за підозрою у вчиненні замаху на вбивство Ко.

62.

16 лютого 2003 року Комсомольський міський суд обрав заявнику запобіжний захід у виді взяття під варту під час досудового слідства.

28 лютого 2003 року обласний суд залишив цю постанову без змін.

63.

22 лютого 2003 року заявник відмовився від послуг захисників У. та Ч. і сказав, що бажав, аби його представляли захисники Р. і По.

64

.

Того ж дня заявнику було пред’явлено офіційне обвинувачення у вчиненні замаху на вбивство, і його було допитано як обвинуваченого у присутності його захисників Р. і По. Посилаючись на статтю 63 Конституції України (див. пункт 86), він відмовився давати будь-які показання. Він також зазначив, що бажав відмовитися від усіх попередніх показань, у тому числі наданих у присутності захисника Д.

65

.

05 березня 2003 року цього разу у присутності захисника заявника По. було проведено ще одне відтворення обстановки та обставин події на місці, де заявник нібито викинув у річку пістолет і магазин до нього (див. пункти 58 і 59). Водолази продовжили пошук пістолета, проте нічого не знайшли. Заявник заперечив свою причетність до інциденту з Ко. Він зазначив, що у нього не було пістолета, а тим більше він не викидав його у річку. У протоколі про відтворення обстановки та обставин події він також зазначив, що захисник Д. був йому нав’язаний слідчим, а його первинні зізнавальні показання було надано в результаті катування його електричним струмом.

66.

21 березня 2003 року заявник відмовився від послуг захисника Р., та заявив, що бажав, аби По. залишився його єдиним захисником.

67.

10 червня 2003 року заявнику було пред’явлено офіційне обвинувачення у замаху на вбивство при обтяжуючих обставинах і незаконному поводженні зі зброєю.

68.

Того ж дня заявника допитали у присутності захисника По., і він заперечив будь-яку причетність до інциденту з Ко.

69

.

20 серпня 2003 року обласний суд розпочав судовий розгляд як суд першої інстанції.

70

.

10 лютого 2004 року обласний суд повернув справу на додаткове розслідування, здебільшого для перевірки тверджень заявника про жорстоке поводження (див. пункт 31). Заявника було звільнено з-під варти під підписку про невиїзд.

71.

15 квітня 2004 року Верховний Суд України скасував частину постанови апеляційного суду щодо повернення справи на додаткове розслідування. Однак, він залишив без змін частину постанови про застосований запобіжний захід.

72

.

22 березня 2005 року обласний суд визнав заявника винним у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень Ко., та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. Однак його було амністовано та звільнено від відбування покарання. До набрання вироком законної сили до заявника продовжував застосовуватися запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

73

.

07 липня 2005 року Верховний Суд України скасував вирок і повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Він зазначив, що єдиним доказом проти заявника та Пі. були їхні власні зізнавальні показання, магазин з двома кулями, та що суд першої інстанції не перевірив законність отримання цих доказів. Верховний Суд України піддав критиці розслідування скарг обвинуваченого на жорстоке поводження (див. пункт 39) і зазначив, що їхні твердження про фабрикування справ про адміністративне правопорушення щодо них перевірені не були. Верховний Суд України також зазначив, що не було належним чином встановлено мотиви злочину: не було перевірено твердження заявника, що насправді він знайшов зниклі шматки металу (див. пункт 54) у пункті збору металобрухту, який належав Ж. і що Ж. повернув їх йому. Для підтвердження цього заявник надав нотаріально завірені показання Ж, який тим часом переїхав до Португалії. Суд першої інстанції не прокоментував ці показання і не намагався допитати Ж. з використанням механізму міжнародної юридичної допомоги. Крім того, Верховний Суд України піддав критиці обласний суд через відсутність належної відповіді на скаргу заявника, що його право на захист було порушено у зв’язку з ненаданням йому доступу до захисника, найнятого його дружиною (У.) у період з 06 до 12 лютого 2003 року (див. пункти 55 і 60).

74.

07 серпня 2007 року заявнику було змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою. Детальніша інформація щодо цього питання відсутня.

75

.

14 грудня 2007 року обласний суд ухвалив новий вирок, яким визнав заявника винним у вчиненні замаху на вбивство при обтяжуючих обставинах і незаконному поводженні зі зброєю, та обрав покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років з конфіскацією половини належного йому майна.

76.

Обласний суд встановив, що у заявника були такі мотиви. Намагаючись припинити їхню конкуренцію та бажаючи збільшити дохід від купівлі та збуту металобрухту, заявник неодноразово пропонував Ко. об’єднати їхні підприємства, але Ко. відмовлявся. Відмова Ко. дозволити заявнику увійти на його склад «безумовно переконала [заявника] в небажанні [Ко.] об’єднувати їхні підприємства та призвела до того, що заявник вирішив позбутися свого конкурента та захопити [долю Ко.] на ринку металобрухту». Було встановлено, що заявник придбав пістолет у невстановленої особи і найняв Пі. для вбивства Ко.

77.

Заявник стверджував, що в нього не було причин бажати заподіяння Ко. шкоди, а тим більше вбивати його. Він зазначив, що після інциденту у вересні 2000 року (див. пункт 7) він підтримував дружні особисті та підприємницькі відносини з Ко. Проте ці аргументи не переконали суд першої інстанції. Так само він не вважав достовірними пояснення заявника, що передані ним Пі.

3

000 доларів у вересні 2000 року насправді були позикою, яку Пі. повернув у грудні 2000 року.

78.

Обласний суд послався на первинні явки з повинною заявника та Пі. (див пункти 53 та 54). Проте він дійшов висновку, що справжнім мотивом заявника було не налякати Ко., як було зазначено в явці з повинною, а вбити його

.

79.

Пі. відмовився давати будь-які показання у суді першої інстанції та визнавати себе винним. Він стверджував, що його явку з повинною було отримано внаслідок жорстокого поводження з ним. Звернувши увагу, що Пі. виклав декілька версій подій, суд вважав первинну версію, згідно з якою Пі. стріляв у Ко. за вказівкою заявника, найбільш переконливою. У певний момент досудового слідства Пі. зазначив, що отримав пістолет від Ка. (лідера місцевої організованої злочинної групи, який до закінчення розслідування у цій справі помер). Насамкінець, Пі. стверджував, що саме Ка. стріляв у Ко., а згодом розказав Пі. про цей інцидент.

80

.

Щодо показань потерпілого Ко. суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи містилися його «пояснення» від 16 вересня 2000 року, протокол його допиту від 30 вересня 2000 року та деякі інші недатовані показання, згідно з якими він не пам’ятав зовнішність нападника. Однак, у березні 2007 року Ко. заявив, що йому не належав підпис на цих документах. У результаті було порушено кримінальне провадження щодо підробки цих документів. 19 вересня 2007 року судова почеркознавча експертиза встановила, що підпис на цих документах дійсно не належав Ко. Тому обласний суд визнав ці документи недопустимими доказами та вилучив їх з матеріалів справи. Він зазначив, що у певний момент досудового слідства слідчий показав Ко. відеозапис відтворення обстановки та обставин події і Ко. впізнав у Пі. нападника. З цього моменту Ко. не сумнівався, що у нього стріляв Пі. Обласний суд посилався на його показання щодо цього.

81

.

Обґрунтовуючи вирок заявника, суд першої інстанції також посилався на речові докази: три гільзи та кулю, знайдені на місці вчинення злочину, та магазин з двома кулями, який водолази підняли з дна річки у вказаному заявником місці (див. пункт 59). Було встановлено, що вони належать до одного класу.

82.

Щодо скарги заявника, що на початковій стадії слідства слідчий нав’язав йому захисника, суд зазначив, що з 06 лютого

2003 року заявника представляв У., юрист, вибраний на власний розсуд, і згодом заявник міг доручати ведення справи іншим захисникам.

83

.

Насамкінець, обласний суд постановив, що скарга заявника на фабрикування справи про адміністративне правопорушення щодо нього не підтвердилася матеріалами справи.

84

.

Заявник подав касаційну скаргу. Зокрема, він скаржився, що цей вирок головним чином ґрунтувався на первинних зізнавальних показаннях, наданих ним під тиском та за відсутності захисника. Заявник також стверджував, що його скарги на подальше обмеження його права на захист (зокрема, тривала відмова у доступі до його захисника У., ненадання йому правової допомоги під час проведення відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року) не були належним чином розглянуті.

Він скаржився, що обласний суд належним чином не розглянув його відповідну та небезпідставну скаргу на фабрикування справи про адміністративне правопорушення щодо нього для забезпечення можливості його допиту як підозрюваного без дотримання його процесуальних

прав. Крім того, заявник зазначив, що суд першої інстанції відхилив доказ, який, по-перше, свідчив про відсутність у нього мотивів бажати заподіяння шкоди Ко., а, по-друге, вказував на неточність фактів, викладених в явці з повинною (див. пункт 73). Насамкінець, заявник зауважив, що показання потерпілого були прийняті без будь-якої перевірки, зокрема щодо того, чому протягом чотирьох років він не оскаржував справжності свого підпису у документах, складених на початковій стадії слідства, хоча він неодноразово ознайомлювався з матеріалами справи (див. пункт 80).

85

.

10 липня 2008 року Верховний Суд України загалом залишив цей вирок без змін. Він постановив, що вину засуджених було доведено сукупністю доказів, які належним чином перевірив суд першої інстанції. Верховний Суд України узагальнив зміст явок з повинною засуджених та протоколів проведення відтворення обстановки та обставин події. Він також підтримав посилання суду першої інстанції на речові докази (див. пункт 81). Щодо тверджень заявника про застосування до нього сили Верховний Суд України вирішив, що їх було належним чином відхилено у зв’язку з необґрунтованістю (див. пункти 50 – 52). В ухвалі Верховного Суду України не згадувалося питання про стверджуване фабрикування справи про адміністративне правопорушення. Він також не прокоментував аргументи заявника щодо стверджуваного обмеження його права на захист та не згадав про його скарги щодо стверджуваних недоліків у перевірці показань Ко. та неспроможності перевірити показання Ж.

НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

86

.

Відповідні положення Конституції України 1996 року наведено у рішенні Суду у справі «

Огороднік проти України»

(

Ogorodnik v. Ukraine)

(заява №.

29644/10, пункт 65, від 05 лютого 2015 року).

87

.

Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (у редакції чинній на момент подій та зі змінами від 19 листопада 2012 року) наведені у рішеннях у справах «

Леонід Лазаренко проти України»

(

Leonid Lazarenko v. Ukraine

)

(заява № 22313/04, пункти 30 – 33 та 35, від 28 жовтня 2010 року) та «

Каверзін проти України»

(

Kaverzin v. Ukraine)

(заява № 23893/03, пункт 45, від 15 травня 2012 року).

Право

Стверджуване порушення статті 3 конвенції

88.

Заявник скаржився на жорстоке поводження з ним працівників міліції та непроведення ефективного розслідування на національному рівні у зв’язку з цим. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

Прийнятність

89.

Уряд стверджував, що заявник не вичерпав всі доступні йому національні засоби юридичного захисту. Зокрема, він зазначив, що заявник не оскаржив у суді постанову прокурора від 16 жовтня

2007 року про відмову у порушенні кримінальної справи за його твердженнями про жорстоке поводження (див пункт 49). На думку Уряду, висунення заявником цієї скарги у національному суді під час кримінального провадження щодо нього жодним чином не вплинуло на цей аргумент.

90.

В якості альтернативи, Уряд стверджував, що заявник пропустив шестимісячний строк, оскільки остання постанова була винесена 16 жовтня 2007 року, а він подав свою заяву до Суду

26 грудня 2008 року. З цих причин він закликав Суд визнати скаргу неприйнятною.

91.

Заявник не погодився. Він посилався на рішення Суду у справі «Каверзін проти України» (

Kaverzin v. Ukraine),

заява № 23893/03,

від 15 травня 2012 року), в якому Суд на підставі аналізу практики дійшов висновку, що процедура оскарження до вищестоящих прокурорів і судів не виявилася спроможною забезпечити адекватне виправлення ситуації у зв’язку зі скаргами на жорстоке поводження працівників міліції та неефективним розслідуванням (там само,

пункт 97). Заявник також стверджував, що національні суди розглядали його скаргу на жорстоке поводження по суті, і тому він вважав за належне дочекатися закінчення розгляду його кримінальної справи перед поданням цієї скарги до Суду.

92.

Заявник наголосив, що вжив усіх можливих заходів на національному рівні, щоб донести свої скарги про жорстоке поводження з ним працівників міліції до відома відповідних національних органів влади.

93.

Суд зазначає, що, як і зазначив заявник, він дійсно відхилив схоже заперечення щодо невичерпання засобів юридичного захисту у згаданому рішенні у справі «Каверзін проти України» (

Kaverzin v. Ukraine),

пункт 98). У цій справі за схожих фактологічних обставин Суд дійшов висновку, що заявник вжив достатніх заходів на національному рівні, щоб довести свої скарги на жорстоке поводження працівників міліції до відома відповідних національних органів влади, зазначивши, що повернення скарг прокурором не перешкоджало національним судам розглянути їх по суті під час розгляду справи заявника (там само, пункт 99).

94.

З того моменту Суд застосовував підхід ідентичний підходу в рішенні у справі «Каверзін проти України» (

Kaverzin v. Ukraine)

у справах проти України. Загалом, наразі Суд вважає, що якщо заявник, який був обвинувачуваним у кримінальному провадженні, висунув твердження про жорстоке поводження у суді першої або апеляційної інстанцій, як в рішенні у справі «Каверзін проти України» (

Kaverzin v. Ukraine)

, шестимісячний строк необхідно рахувати з дати ухвалення остаточного рішення у кримінальній справі заявника (див, наприклад, рішення у справі «Бондар проти України»

(Bondar v. Ukraine)

,

заява № 18895/08, пункт 61, від 16 квітня 2019 року).

95.

Суд не вбачає жодних підстав відходити від згаданих висновків у цій справі, а тому вважає, що ця скарга не може бути відхилена у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту або недотриманням правила шестимісячного строку.

96.

Суд також вважає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

Суть

Стверджуване проведення неналежного розслідування

(a)

Доводи сторін

97.

Заявник стверджував, що хоча він одразу поскаржився прокурору на жорстоке поводження з ним, національні органи влади не вжили жодних серйозних спроб перевірити його твердження.

98.

Він зауважив, що первинна судово-медична експертиза, хоча й була проведена без затримки, але була поверхневою та відбувалася у присутності одного із причетних працівників міліції. На його думку, подальші судово-медичні експертизи, які проводилися за вказівкою прокуратури, також були неповними та непереконливими. Щодо висновків експертів, які підтверджували його твердження про застосування до нього електричного струму, заявник стверджував, що слідство відхилило їх без будь-яких вагомих причин.

99.

Заявник також стверджував, що не було проведено належного розслідування стверджуваної фабрикації справи про адміністративне правопорушення щодо нього.

100.

Загалом заявник стверджував, що замість прагнення встановити правду та покарати осіб, відповідальних за жорстоке поводження з ним, органи державної влади надали перевагу поспішним і необґрунтованим висновкам для відмови у порушенні кримінальної справи щодо відповідних працівників міліції.

101.

Уряд заперечив проти цих аргументів. Він зазначив, що прокуратура оперативно відреагувала на скарги заявника та провела різноманітні слідчі дії для збору всієї інформації, необхідної для встановлення обставин події. Ці дії включали допит працівників міліції та свідків (таких як колишні затримані), значну кількість судово-медичних експертиз тощо.

102.

Уряд наголосив, що висновки прокуратури було перевірено та підтримано судами двох інстанцій. А їхні висновки про відсутність елементів складу злочину у діях працівників міліції були обґрунтованими. Те, що заявник був незадоволений таким результатом, не свідчило про неповноцінне розслідування.

(b)

Оцінка Суду

103.

Суд посилається на загальні принципи, наведені,

inter alia

, в рішенні у справі «Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» [ВП] (

El

‑

Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia)

[GC], заява №

39630/09, пункти 182 – 185, ЄСПЛ 2012).

104.

Суд також повторює, що належні медичні обстеження є найважливішою гарантією проти жорстокого поводження із особами, які перебувають під вартою. Такі обстеження повинні проводитися лікарем з відповідною кваліфікацією за відсутності працівника міліції, а висновок про проведене обстеження має містити не лише детальний опис виявлених тілесних ушкоджень, а й пояснення щодо їх походження пацієнта і думку лікаря, наскільки такі тілесні ушкодження відповідають таким поясненням (див. рішення у справі «Аккоч проти Туреччини» (

Akkoç v.

Turkey)

, заяви № 22947/93 та

№ 22948/93, пункт 118, ЄСПЛ 2000

‑

X).

105.

Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що 06 лютого

2003 року заявник поскаржився прокурору, що 04 та 05 лютого

2003 року до нього застосовувався електричний струм

(див пункт 16). Це було твердження про серйозне жорстоке поводження, яке мало слугувати підставою для проведення розслідування відповідно до зазначених стандартів.

106.

Проте Суд вбачає низку недоліків у розслідуванні на національному рівні, що підірвало його ефективність.

107.

По-перше, Суд бере до уваги стверджувані перешкоди, які на початкових стадіях слідства чинилися юристом Д., призначеним захищати заявника за рекомендацією слідчого (див пункти 15 і 17).

108

.

Суд також зауважує, що ефективність і надійність первинної, а тому ключової судово-медичної експертизи від 06 лютого 2003 року було підірвано присутністю одного з працівників міліції, який нібито брав участь у жорстокому поводженні із заявником (див пункт 20).

109.

Крім того, слід зазначити, що органи державної влади непереконливо пояснили, чому не можна було посилатися на висновок приватного медичного експерта, складеного за запитом заявника

29 травня 2004 року (див. пункти 34 та 50). Органи державної влади також проігнорували інший висновок експерта від 03 квітня 2007 року, складений Головним бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України за клопотанням захисника заявника, який також принаймні частково підтвердив твердження заявника

(див. пункти 45 і 46).

110.

Суд також зауважує, що загалом слідство тривало близько чотирьох з половиною років, і декілька разів зупинялося і відновлювалося. На думку Суду, неодноразові повернення справи на додаткове розслідування можуть свідчити про серйозні недоліки в національній системі здійснення слідства (див., наприклад, рішення у справі «Олександр Смирнов проти України»

(Aleksandr Smirnov v. Ukraine)

, заява № 38683/06, пункт

61, від 15 липня 2010 року).

111.

Також варто зазначити, що національні органи влади перевіряли твердження заявника лише шляхом проведення дослідчих перевірок, не порушуючи повноцінного кримінального провадження. Суд встановив, що ця слідча процедура не відповідала принципам ефективності, оскільки слідчий міг здійснювати лише обмежений перелік процесуальних дій у рамках такої процедури, а потерпілий не мав офіційного статусу (див.,

mutatis mutandis

, рішення у справах «Давидов та інші проти України» (

Davydov and Others v.

Ukraine)

, заяви № 17674/02 та № 39081/02, пункти 310 – 312, від 01 липня

2010 року та «Савицький проти України»

(Savitskyy v.

Ukraine)

,

заява № 38773/05, пункт 105, від 26 липня 2012 року).

112.

Насамкінець, Суд зазначає, що заявника вперше допитали у зв’язку з жорстоким поводженням лише 30 червня 2006 року, майже через три роки та п’ять місяців після відповідних подій.

113.

Суд вважає зазначені міркування достатніми для висновку, що заявнику було відмовлено в ефективному розслідуванні його небезпідставної скарги на жорстоке поводження з ним працівників міліції. Суд зауважує, що встановлював в інших справах (див. згадане рішення у справі «Каверзін проти України» (

Kaverzin v. Ukraine),

пункти 169 – 182), що подібні до цієї ситуації є результатом проблем системного характеру на національному рівні, які не дають можливості провести належне чи ефективне розслідування за твердженнями про жорстоке поводження представників держави.

114.

Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції.

Стверджуване жорстоке поводження

115.

Підтримавши свій опис подій (див пункт 14), заявник наполягав, що після його затримання 04 лютого 2006 року він був підданий жорстокому поводженню працівників УБОЗу. Зокрема, він посилався на висновки експертів, які обґрунтовували його звинувачення (див. пункти 34 і 35), а також на показання низки колишніх затриманих, які підтвердили, що заявник скаржився на жорстоке поводження з ним (див. пункти 40 і 50).

116.

Уряд доводив, що скарга заявника не була підтверджена жодними доказами. Навпаки, він наголосив на наявності декількох висновків судово-медичних експертиз, які спростовували його звинувачення.

117.

Суд знову наголошує, що стаття 3 Конвенції втілює одну з основоположних цінностей демократичного суспільства. Вона містить абсолютну заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від умов або поведінки потерпілого (див. серед інших джерел рішення у справі «Лабіта проти Італії» [ВП],

(Labita v.Italy)

[GC], заява № 26772/95, пункт 119, ЄСПЛ 2000

‑

IV).

118.

Суд розуміє субсидіарний характер своєї ролі та визнає, що має бути обережним, перебираючи на себе роль суду першої інстанції під час вирішення фактологічних питань, якщо це неминуче не вимагається обставинами конкретної справи. Тим не менш, він має провести «особливо ретельний аналіз», коли висуваються твердження за статтею 3 Конвенції, навіть якщо на національному рівні вже мали місце певні провадження та розслідування (див. згадане рішення у справі «Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» (

El

‑

Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia)

пункт 155 з подальшими посиланнями).

119.

Суд також повторює, що під час оцінки доказів він зазвичай керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Проте доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту (там само, пункт 151).

120.

У цій справі відсутні прямі докази, що заявника було піддано жорстокому поводженню працівників міліції, як він стверджував.

121.

Суд звертає увагу на розбіжності у показаннях прокурора щодо наявності слідів на пальцях заявника 06 лютого 2003 року

(див. пункт 16). На думку Суду, такі розбіжності можна тлумачити як непрямий доказ існування таких слідів. Проте під час первинного судово-медичного обстеження заявника того ж дня, не дивлячись на обмежену довіру до нього (див. пункт 108), жодних видимих тілесних ушкоджень задокументовано не було.

122.

Крім того, не було встановлено причинно-наслідкового зв’язку між проблемами зі здоров’ям заявника та стверджуваним жорстоким поводженням з ним. Висновки експертів, в яких було зазначено, що ці проблеми могли бути наслідком дії електричного струму на заявника, не виключали інших можливих причин виникнення у нього проблем зі здоров’ям (див. пункти 34 та 45); але, з іншого боку, висновки експертів, в яких було вказано про відсутність медичних доказів на підтвердження його звинувачень, не спростовують цієї ймовірності як такої (див. пункти 19, 26, 37 і 47).

123.

Суд наголошує, що саме через непроведення органами державної влади ефективного розслідування за скаргами заявника, декілька надзвичайно важливих питань залишаються невирішеними (див. для порівняння рішення у справі «Долганін проти України» [Комітет] (

Dolganin v. Ukraine

) [Committee], заява № 18404/07,

пункт 69, від 16 лютого 2017 року). Проте на підставі наявної інформації неможливо поза розумним сумнівом дійти висновку, що, як стверджував заявник, під час перебування у відділі міліції 04 та

05 лютого 2003 року він був підданий жорстокому поводженню, у тому числі, проте не обмежуючись, застосуванням до нього електричного струму.

124

.

З цього випливає, що не було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

Сверджуване порушення статті 6 конвенції

125.

Заявник також скаржився на несправедливий судовий розгляд, який вимагається пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:

«1.

Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ... який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

...

3.

Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(c)

захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; ...»

Прийнятність

126.

Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

Суть

Доводи сторін

127.

Заявник скаржився, що його засудження ґрунтувалося, головним чином, на його явці з повинною, отриманій під тиском і за відсутності захисника. Він також стверджував, що було порушено його право на захист у зв’язку з: ненаданням йому до 12 лютого 2003 року доступу до захисника, якого найняла його дружина (У.); нав’язуванням йому слідчим захисника Д.; і проведенням відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року за відсутності його захисника.

128.

Уряд зазначив, що заявник надав зізнавальні показання добровільно та підтвердив це своїм підписом (див. пункт 54). Крім того, він зазначив, що психологи, які аналізували поведінку заявника на відеозаписі відтворення обстановки та обставин події 06 лютого 2003 року, встановили, що тиск на заявника не чинився

(див. пункт 44).

129

.

Уряд зазначив, що заявнику надавалася правова допомога з моменту його першого допиту як підозрюваного 05 лютого 2003 року, а після цього його завжди представляв один або декілька захисників, вибраних на власний розсуд. Щодо його доступу до захисника У., то Уряд стверджував, що не зміг прояснити це, оскільки відповідні документи були знищені після закінчення відповідного строку. Хоча Уряд і не надавав коментарів щодо відсутності захисника заявника під час проведення відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року, він зазначив, що заявник не заперечував проти того, як проводилася ця слідча дія, та не висунув жодної скарги у зв’язку з цим.

130.

Насамкінець, Уряд зазначив, що окрім явки з повинною, вина заявника підтверджувалася значною кількістю інших доказів.

Оцінка Суду

(a)

Загальні принципи практики

131

.

Загальні принципи щодо доступу до захисника, права зберігати мовчання, права не свідчити проти себе, а також взаємозв’язку цих прав із загальною справедливістю провадження за кримінальним аспектом статті 6 Конвенції наведені в рішенні у справі «Бьоз проти Бельгії» [ВП]

(Beuze v. Belgium)

[GC] (заява № 71409/10, пункти 119 – 150, від 09 листопада 2018 року).

(b)

Застосування загальних принципів до фактів цієї справи

(c)

Наявність та обсяг обмежень

132.

Суд зауважує, що, як підтвердили самі працівники міліції,

04 лютого 2003 року вони отримали інформацію про причетність заявника до інциденту з Ко. та затримали заявника для перевірки цієї інформації (див. пункт 8).

133.

Відповідно до практики Суду за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції заявник мав право на правову допомогу з моменту першого допиту його як підозрюваного працівниками міліції. Проте встановленим є той факт, що під час написання явки з повинною правова допомога йому не надавалася (див пункти 54 та 56). Крім того, на той момент щодо нього не було порушено жодного кримінального провадження, а його було затримано лише у зв’язку з непов’язаним з цим (дрібним) адміністративним правопорушенням (див. пункти 8 і 56). Абстрагуючись від зовнішніх ознак і

використаних

формулювань, та зосереджуючись на реаліях ситуації, Суд вважає, що насправді до заявника було застосовано адміністративний арешт для сприяння проведенню його допиту як підозрюваного (див. для порівняння рішення у справі «Григор’єв проти України»

(Grigoryev v.

Ukraine),

заява № 51671/07, пункт 86, від 15 травня 2012 року).

134.

Суд зауважує, що лише після написання явки з повинною заявника представляв захисник (Д., юрист, якого заявнику запропонував слідчий – див. пункт 56).

135.

Крім того, з певних невідомих причин цей захисник був відсутній під час проведення відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року, коли було знайдено важливі речові докази

(див. пункт 59). Ніколи не стверджувалося, що заявник прямо або опосередковано відмовлявся від свого права на захист під час проведення цієї слідчої дії.

136.

Ще одним відповідним і важливим фактором за цих обставин є затримка у доступі заявника до У., захисника, найнятого дружиною заявника 05 лютого 2003 року для представлення її чоловіка. Тоді як Уряд стверджував, що не міг прояснити це питання, посилаючись на відсутність відповідних документів (див. пункт 129), вбачається достатньо встановленим те, що У. вперше було допущено до провадження лише 12 лютого 2003 року (див. пункти 55 і 60).

137.

З огляду на зазначене Суд доходить висновку, що право заявника на доступ до захисника було обмежено у зв’язку з: відсутністю захисника під час першого допиту 04 – 05 лютого

2003 року (не заперечується, що хоча 04 лютого 2003 року заявнику пред’явили обвинувачення, а згодом визнали винним у вчиненні адміністративного правопорушення, його допитали у зв’язку зі стрільбою у Ко.); відсутністю його захисника під час відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року; затримкою на сім днів його доступу до захисника, найнятого його дружиною.

(i)

Існування вагомих підстав для обмеження

138.

Суд зазначає, що ні національні органи влади під час розгляду справи заявника, ні Уряд у своїх зауваженнях до Суду не посилалися на існування яких-небудь виключних обставин, які могли б виправдати обмеження права заявника на правову допомогу. Суд не зобов’язаний самостійно оцінювати, чи існували у цій справі будь-які такі обставини.

139.

Отже, Суд доходить висновку, що ці обмеження не були виправдані жодними вагомими підставами.

(ii)

Загальна справедливість провадження

140.

Відсутність вагомих підстав сама собою не призводить до встановлення порушення статті 6 Конвенції. Наявні чи відсутні вагомі підстави необхідно розглядати у кожній справі з огляду на провадження загалом. Проте за відсутності вагомих підстав Суд повинен з особливою ретельністю оцінити справедливість такого провадження.

141.

Відсутність таких підстав має дуже важливе значення для оцінки загальної справедливості кримінального провадження та може стати підставою для встановлення порушення. Тягар доведення покладається на Уряд, який зобов’язаний переконливо довести, чому за виняткових і конкретних обставин справи загальну справедливість кримінального провадження не було непоправно порушено обмеженням доступу до захисника (див. посилання у пункті 131).

142.

Щодо урівноважуючих заходів Суд, тією мірою, якою вони стосуються цієї справи, розгляне різні фактори, які випливають з його практики, викладеної в рішеннях у справах «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» [ВП]

(Ibrahim and Others v. the United Kingdom)

[GC], заяви № 50541/08 та 3 інші, пункт 274, від 13 вересня 2016 року), «Сімеонови проти Болгарії» [ВП]

(Simeonovi v. Bulgaria)

[GC], заява № 21980/04, пункт 120, від 12 травня 2017 року) та повтореної у згаданому рішенні у справі «Бьоз проти Бельгії»

(Beuze v. Belgium)

, пункт 150).

143.

Ніщо не свідчить, що заявник був особливо вразливим з огляду на вік чи розумові здібності. Проте слід зазначити, що під час його первинного допиту працівниками міліції, він не мав процесуального статусу у відповідному кримінальному провадженні. На думку Суду, ці обставини могли

поставити його у дещо вразливе становище

(див. для порівняння рішення у справі «Малий проти України» [Комітет] (

Malyy v.

Ukraine)

[Committee], заява № 14486/07, пункт 112,

від 11 квітня 2019 року).

144.

Крім того, не оскаржувалося, що до надання зізнавальних показань 05 лютого 2005 року заявнику не було роз’яснено його право зберігати мовчання та не свідчити проти себе.

145.

Суд посилається на свій висновок, що заявник не обґрунтував свою скаргу про написання явки з повинною внаслідок жорстокого поводження (див. пункт 124). Цей висновок щодо його скарги за статтею 3 Конвенції не перешкоджає Суду розглянути його твердження про надання зізнавальних показань під тиском з точки зору гарантій статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Юрій Волков проти України» (

Yuriy Volkovv.

Ukraine)

, заява №

45872/06, пункт 68, від 19 грудня 2013 року). Суд не може не зазначити, що хоча обставини, за яких заявник надав свої первинні зізнавальні показання, ставили під сумнів їхню достовірність, національні суди їх не розглядали (див. згадане рішення у справі «Юрій Волков проти України»

(Yuriy Volkov v. Ukraine)

, пункт 69). Зокрема, не було змістовно розглянуто небезпідставну скаргу заявника, що справа про адміністративне правопорушення щодо нього була сфабрикована для забезпечення можливості його допиту без дотримання необхідних гарантій для реалізації його процесуальних прав як підозрюваного за окремим обвинуваченням (див пункти 73 та 83 – 85).

146.

Суд також зазначає, що заявник відмовився від своїх первинних зізнавальних показань невдовзі після того, як його почали представляти захисники, вибрані на власний розсуд, а не захисник, запропонований йому слідчим (див пункт 64).

147.

Суд зазначає, що первинні зізнавальні показання заявника, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий, якщо не ключовий, елемент доказів сторони обвинувачення проти нього. Дійсно, суд розглянув його показання в контексті інших наявних у нього доказів. Проте жоден з цих доказів – включаючи зізнавальні показання, надані співобвинуваченим заявника Пі. на стадії досудового слідства, показання потерпілого та речові докази – прямим не був. Крім того, низка недоліків під час оцінки цих інших доказів, на які вказав заявник у своїй касаційній скарзі, розглянуті не були

(див пункти 84 та 85).

148.

Суд зазначає, що у суді першої інстанції заявник оскаржив докази, отримані з порушенням його права на захист, і заперечив проти їхнього використання. Однак його аргументи було відхилено. У своїй ухвалі Верховний Суд України, який розглядав справу у другій (та остаточній) інстанції, не вказав відповідні доводи заявника

(див. пункти 84 та 85). На думку Суду, це свідчить про відсутність відповідних процесуальних гарантій, передбачених національним законодавством та практикою, які можна було б вважати такими, що врівноважили обмеження права заявника на правову допомогу. Суд уже зазначав, якщо на стадії досудового слідства мали місце процесуальні недоліки, то головне завдання судів як першої, так і апеляційної інстанції полягає у забезпеченні загальної справедливості кримінального провадження (див. рішення у справі «Дойл проти Ірландії» (

Doyle v.

Ireland),

заява № 51979/17, пункт 101, від 23 травня 2019 року). Як така, очевидна неспроможність Верховного Суду України розглянути доводи заявника є важливим фактором.

149.

Насамкінець, повторно наголошуючи на особливо ретельній оцінці, яка має застосовуватися у разі відсутності вагомих підстав, які б виправдовували обмеження у доступі до захисника, Суд вважає, що у порушеному щодо заявника кримінальному провадженні, розглянутому загалом, не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства.

150.

Отже, у зв’язку з цим було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

застосування статті 41 конвенції

151.

Стаття 41 Конвенції передбачає

:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

Шкода

152.

Заявник вимагав 200

000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

153.

Уряд заперечив проти цієї вимоги.

154.

Суд вважає, що заявник зазнав моральної шкоди, яку не можна компенсувати самим лише встановленням порушення його конвенційних прав. Враховуючи обставини справи та ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції, Суд присуджує заявнику 10

000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди.

Судові та інші витрати

155.

Заявник не подав жодних вимог щодо компенсації судових та інших витрат. Отже, Суд нічого не присуджує за цим пунктом.

Пеня

156.

Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

за цих підстав суд одноголосно

Оголошує

заяву прийнятною;

Постановляє

, що

було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції;

Постановляє,

що не було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції;

Постановляє,

що було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції;

Постановляє

, що

:

(a)

упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 10

000 євро (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)

із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток

(simple interest)

у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

Відхиляє

решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Мілан Блашко

(Milan Blaško)

Заступник Секретаря

Сіофра О’Лірі

(Síofra O’Leary)

Голова

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.