- Instanța
- Curtea Europeană a Drepturilor Omului
- Data
- 23 ianuarie 2020
- Stat pârât
- UKR
- Articole
- Articolul 3, Articolul 13
- Concluzia
- Încălcare — Articolul 3
- Încălcare — Articolul 13
Stryukov împotriva Ucrainei
Traducere în română AI
CURTEA EUROPEANĂ A DREPTURILOR OMULUI
SECȚIA A CINCEA
CAUZA „STRYUKOV ÎMPOTRIVA UCRAINEI”
(CASE OF STRYUKOV v. UKRAINE) (Cererea nr. 78484/11) HOTĂRÂRE STRASBOURG 23 ianuarie 2020 Această hotărâre este definitivă, însă poate suferi modificări de redactare. În cauza „Stryukov împotriva Ucrainei”, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Secția a cincea), reunită într-un comitet alcătuit din: Síofra O’Leary, președinte, Ganna Yudkivska, Lado Chanturia, judecători, și Milan Blaško, grefier adjunct al secției, după deliberarea în camera de consiliu la 17 decembrie 2019, pronunță următoarea hotărâre, adoptată la aceeași dată: PROCEDURA
La originea cauzei se află cererea (nr. 78484/11) introdusă în fața Curții la 21 decembrie 2011 împotriva Ucrainei, în temeiul art. 34 din Convenția pentru apărarea drepturilor omului și a libertăților fundamentale („Convenția”), de un cetățean ucrainean, dl Andriy Vasylyovych Stryukov („reclamantul”).
Reclamantul a fost reprezentat de dna O. Sapozhnikova, avocat care își exercită profesia în Kiev. Guvernul Ucrainei („Guvernul”) a fost reprezentat de agentul său, în ultimele etape ale procedurii dl I. Lișcina, din Ministerul Justiției.
Reclamantul a susținut, invocând art. 3 și 13 din Convenție, că nu i s-a acordat asistență medicală și tratament adecvate în timpul detenției, condițiile transportului său între diferitele unități penitenciare și instanță au fost necorespunzătoare, precum și că nu a avut la dispoziție o cale de recurs internă efectivă în legătură cu aceste plângeri.
La 30 martie 2014, reclamantul a decedat. La 15 februarie 2018, mama sa, dna Lyudmyla Stryukova, și-a exprimat dorința de a continua procedura în fața Curții.
La 14 noiembrie 2018, Guvernul a fost informat despre plângerile menționate, iar restul plângerilor din cerere au fost declarate inadmisibile în conformitate cu art. 54 § 3 din Regulamentul Curții. ÎN FAPT
ÎMPREJURĂRILE CAUZEI
6. Reclamantul s-a născut în 1970. Asistența medicală acordată reclamantului
La 4 ianuarie 2011, reclamantul a fost reținut sub suspiciunea de săvârșire a unor infracțiuni privind traficul de stupefiante și a fost plasat în celula Izolatorului de Reținere Temporară al orașului Genichesk. Reclamantului i s-ar fi făcut rău, însă, la acel moment, i s-a refuzat acordarea oricărei asistențe medicale.
La 13 ianuarie 2011, Spitalul Central Districtual din Genichesk a eliberat o adeverință potrivit căreia, începând cu 2009, reclamantul suferea de tuberculoză. Avea o formă activă a bolii, care era periculoasă pentru ceilalți și care, prin urmare, necesita tratament.
La 14 ianuarie 2011, Tribunalul Districtual Genichesk a dispus, ca măsură preventivă față de reclamant, arestarea preventivă.
Conform susținerilor reclamantului, acesta a fost ținut în Izolatorul de Reținere Temporară din Genichesk, fără a primi tratament pentru tuberculoză, până când, la 12 februarie 2011, a fost transferat la Centrul de Arestare Preventivă din Zaporijia (denumit în continuare „SIZO”).
La 11 martie 2011, administrația SIZO a informat avocatul reclamantului că, în cadrul SIZO, reclamantului i s-a acordat tratamentul staționar necesar pentru tuberculoză cu „dinamică pozitivă [în recuperare]”. Natura tratamentului nu a fost specificată.
La 4 august 2011, administrația SIZO a informat avocatul reclamantului că, în cadrul SIZO, i s-a acordat tratament staționar pentru tuberculoză. Administrația SIZO a precizat că „reclamantul [primea] medicamente antituberculoase de primă linie”. Natura tratamentului nu a fost descrisă mai detaliat.
La 28 septembrie 2011, ca urmare a unei deteriorări grave a stării sale de sănătate, reclamantul și-a pierdut cunoștința. A simțit o durere puternică în piept. Echipajul de urgență i-a acordat asistență medicală de urgență, iar acesta a rămas în SIZO.
Pe parcursul detenției, sănătatea reclamantului a continuat să se deterioreze. Acesta a fost transportat la diferite instituții spitalicești pentru a efectua examinări, în special la 15, 18, 20 și 21 octombrie și 1 decembrie 2011. În cursul uneia dintre aceste examinări, la 18 octombrie 2011, reclamantului i s-a diagnosticat o tumoare la pancreas. I s-a recomandat să urmeze un tratament staționar special pentru tuberculoză. După cum s-a susținut, la acel moment nu a primit niciun tratament în legătură cu bolile sale.
Prin scrisorile din 15 și 26 decembrie 2011, directorul SIZO a informat Tribunalul Districtual Genichesk (denumit în continuare „instanța de fond”) despre starea de sănătate a reclamantului și a precizat că reclamantului nu i se putea acorda tratament în SIZO, deoarece acesta nu era dotat corespunzător pentru acest scop.
La 1 februarie 2012, instanța de fond a returnat cauza penală împotriva reclamantului pentru o anchetă suplimentară și l-a eliberat pe reclamant din detenție, având în vedere, inter alia, starea sa de sănătate.
Când reclamantul era în libertate, starea sa de sănătate a continuat să se deterioreze. A urmat atât tratament staționar, cât și ambulatoriu, în special la 7 februarie și de la 2 până la 9 martie 2012. Într-o adeverință medicală nedatată (dar, după cum s-a susținut, eliberată la 7 mai 2012), reclamantului i s-a diagnosticat HIV, stadiul IV. Conform adeverinței medicale din 14 mai 2012, s-a constatat o deteriorare a stării plămânilor reclamantului.
Conform adeverinței medicale din 21 septembrie 2012, tratamentul reclamantului a fost îngreunat din cauza apariției rezistenței la medicamentele antituberculoase.
La 20 septembrie 2013, instanța de fond l-a recunoscut pe reclamant vinovat de săvârșirea unor infracțiuni privind traficul de stupefiante și l-a condamnat la o pedeapsă cu închisoarea pe o durată de șase ani. Având în vedere starea sa de sănătate, instanța de fond l-a scutit de executarea pedepsei.
La 30 martie 2014, reclamantul a decedat din cauza tuberculozei. Transportul reclamantului între SIZO și ședințele de judecată și în sens invers, precum și transferul între unitățile penitenciare
Reclamantul a precizat că, pe parcursul reținerii sale în arest preventiv, a fost transportat de zece ori între SIZO Zaporijia și sediul Tribunalului Districtual Genichesk, precum și de două ori între SIZO Zaporijia și SIZO Vilnyansk. Acesta a susținut că transportul începea de obicei la ora 23.00, în ziua dinaintea călătoriei respective. Inițial, reclamantul și ceilalți deținuți erau transportați la gara feroviară cu vehicule de uz special; apoi, aproximativ la miezul nopții, era plasat într-un vagon de tren, în care călătoria dura trei până la patru ore; apoi călătoria continua cu un vehicul de uz special. Conform susținerilor reclamantului, transportul dura toată noaptea. În timpul transportului, nu se furnizau mâncare și apă și nici nu era prezent un medic. La ședințele de judecată i se făcea rău, iar acestea se încheiau cu chemarea ambulanței sau cu amânarea ședinței.
Reclamantul a furnizat o copie a scrisorii instanței de fond adresată directorului Secției Districtuale de Poliție din Genichesk, care, după cum s-a susținut, era responsabil de transportul reclamantului (primită de acesta din urmă la 26 ianuarie 2012), prin care, având în vedere starea de sănătate a reclamantului, instanța de fond a solicitat să se asigure condiții corespunzătoare pentru transportul său la ședința de judecată stabilită pentru 31 ianuarie 2012. În scrisoarea instanței de fond se preciza că rudele reclamantului își vor asuma cheltuielile de transport. Reclamantul a furnizat, de asemenea, o copie a scrisorii respective a Secției Districtuale de Poliție din 26 ianuarie 2012, prin care mama sa a fost informată că, din cauza lipsei mijloacelor speciale de transport, la 29 ianuarie 2012 reclamantul va fi transportat cu trenul, ca de obicei.
Conform informațiilor furnizate de Guvern, reclamantul a fost transportat de la SIZO la instanță și în sens invers la următoarele date: (i) 3 aprilie 2011, întoarcere la 19 aprilie 2011; (ii) 27 aprilie 2011, întoarcere la 12 mai 2011; (iii) 18 mai 2011, întoarcere la 19 mai 2011; (iv) 22 iunie 2011, întoarcere la 29 iunie 2011; (v) 22 septembrie 2011, întoarcere la 29 septembrie 2011; (vi) 14 octombrie 2011, întoarcere la 21 octombrie 2011; (vii) 29 ianuarie 2012.
Guvernul a mai susținut că reclamantul a fost transportat în trenuri de noapte, în condiții care respectau cerințele legislației naționale, inclusiv în ceea ce privește asigurarea hranei pe durata călătoriei.
DOCUMENTELE NAȚIONALE ȘI INTERNAȚIONALE RELEVANTE
25. Documentele naționale și internaționale relevante privind tratamentul tuberculozei sunt prezentate în hotărârea în cauza Logvinenko c. Ucrainei, cererea nr. 13448/07, pct. 38, 41 și 49-50, 14 octombrie 2010.
Extrasele relevante din recomandările Organizației Mondiale a Sănătății (OMS) privind tratamentul tuberculozei (1997) sunt prezentate în hotărârea în cauza Vasyukov c. Rusiei, cererea nr. 2974/05, pct. 50, 5 aprilie 2011.
Documentele internaționale și naționale privind condițiile de detenție și transportul deținuților sunt prezentate în hotărârea în cauza Koktysh c. Ucrainei, cererea nr. 43707/07, pct. 39-42, 10 decembrie 2009. ÎN DREPT LOCUS STANDI al mamei reclamantului
În primul rând, Curtea observă că reclamantul a decedat în cursul examinării cauzei de către Curte. Mama sa, dna Lyudmyla Stryukova, a informat Curtea despre dorința sa de a-i susține cererea. Într-o serie de cauze referitoare la art. 3 din Convenție, în care reclamantul a decedat în cursul examinării cauzei, Curtea a luat în considerare declarațiile moștenitorilor reclamantului sau ale membrilor apropiați ai familiei care și-au exprimat dorința de a continua examinarea cauzei (a se vedea, de exemplu, hotărârea în cauza Dimitar Krastev c. Bulgariei, cererea nr. 26524/04, pct. 42, 12 februarie 2013, cu trimiterile ulterioare). Curtea nu identifică niciun temei pentru o concluzie diferită în prezenta cauză și, prin urmare, este de acord că dna Lyudmyla Stryukova poate susține cererea introdusă inițial de reclamant.
PRESUPUSA ÎNCĂLCARE A ART. 3 DIN CONVENȚIE
29. Reclamantul s-a plâns, în temeiul art. 3 din Convenție, de neacordarea asistenței medicale și a tratamentului corespunzător pe durata detenției, precum și de condițiile necorespunzătoare ale transportului său de la SIZO la ședințele de judecată și în sens invers, precum și între unitățile penitenciare. De asemenea, s-a plâns, în temeiul art. 13 din Convenție, de lipsa la dispoziția sa a unei căi de recurs interne efective în legătură cu plângerile formulate în temeiul art. 3 din Convenție. Art. 3 și 13 din Convenție prevăd: Articolul 3 „Nimeni nu poate fi supus torturii, nici pedepselor sau tratamentelor inumane ori degradante.” Articolul 13 „Orice persoană ale cărei drepturi și libertăți recunoscute de [prezenta] Convenție au fost încălcate are dreptul de a se adresa efectiv unei instanțe naționale, chiar și atunci când încălcarea s-ar datora unor persoane care au acționat în exercitarea atribuțiilor lor oficiale.” Admisibilitatea
Curtea constată că aceste plângeri nu sunt vădit nefondate în sensul art. 35 § 3 lit. (a) din Convenție. De asemenea, observă că acestea nu sunt inadmisibile pentru niciun alt motiv. Prin urmare, trebuie declarate admisibile. Pe fond Presupusa încălcare a art. 3 din Convenție (a) Asistența medicală acordată reclamantului pe durata detenției
Reclamantul a susținut că asistența medicală care i-a fost acordată nu corespundea cerințelor art. 3 din Convenție.
Guvernul a precizat că nu avea fișa medicală a reclamantului, care, la 29 ianuarie 2012, fusese predată împreună cu reclamantul (a se vedea pct. 23) și nu fusese returnată la SIZO după eliberarea acestuia. De asemenea, a prezentat comentarii cu privire la fondul plângerii și a susținut că reclamantului i s-a acordat o asistență medicală adecvată și corespunzătoare.
Principiile generale aplicabile cu privire la acordarea asistenței medicale pe durata detenției sunt prezentate în hotărârile din cauzele Hummatov c. Azerbaidjanului, cererile nr. 9852/03 și 13413/04, pct. 112-122, 29 noiembrie 2007; Ukhan c. Ucrainei, cererea nr. 30628/02, pct. 77-83, 18 decembrie 2008; Petukhov c. Ucrainei, cererea nr. 43374/02, pct. 91-98, 21 octombrie 2010, și Sergey Antonov c. Ucrainei, cererea nr. 40512/13, pct. 70-75, 22 octombrie 2015.
Revenind la împrejurările prezentei cauze, Curtea observă că boala de care suferea reclamantul (a se vedea pct. 8) era suficient de gravă pentru a-i afecta viața de zi cu zi și a servi drept temei pentru examinarea tratamentului care i-a fost acordat în contextul art. 3 din Convenție.
Guvernul nu a contestat că, pe perioada reținerii în Izolatorul de Reținere Temporară al orașului Genichesk, reclamantului nu i s-a acordat tratament pentru tuberculoză, în pofida formei active a bolii sale și a recomandărilor medicului privind tratamentul reclamantului (a se vedea pct. 10).
Pe durata șederii sale la SIZO, reclamantul a început să primească un anumit tratament. Cu toate acestea, în mod evident, acest tratament s-a dovedit a fi ineficient, deoarece starea sa de sănătate s-a deteriorat (a se vedea pct. 13 și 14). În plus, Curtea atrage atenția asupra unui alt exemplu de imposibilitate evidentă a autorităților statului de a asigura tratamentul reclamantului, și anume informațiile furnizate de directorul SIZO instanței de fond, potrivit cărora SIZO nu era dotat corespunzător pentru tratamentul reclamantului (a se vedea pct. 15).
Pe lângă considerentele de mai sus, Curtea nu poate decât să indice transporturile îndelungate ale reclamantului între SIZO și instanța de fond, în perioada aprilie 2011 – ianuarie 2012 (a se vedea pct. 23). Se pare că, pe parcursul celor șapte călătorii dus-întors, fiecare cu o durată de aproximativ una-două săptămâni, reclamantul nu a putut primi tratamentul necesar pentru tuberculoză.
Considerentele de mai sus sunt suficiente pentru ca Curtea să concluzioneze că asistența medicală acordată reclamantului a fost necorespunzătoare. Ca rezultat al asistenței medicale necorespunzătoare acordate, reclamantul a suferit dureri sau dificultăți care depășesc nivelul inevitabil al suferinței inerente detenției, iar demnitatea sa a fost încălcată.
Prin urmare, a fost încălcat art. 3 din Convenție. (b) Condițiile transportului reclamantului
Reclamantul și-a reiterat plângerea inițială privind necorespunderea condițiilor transportului său, având în vedere starea sa de sănătate.
Guvernul a susținut că nu putea furniza informații pentru a-și susține argumentele privind condițiile transportului reclamantului, deoarece termenul de păstrare a documentelor relevante expirase, iar înregistrările fuseseră distruse. Cu toate acestea, a furnizat informații despre datele la care reclamantul a fost transportat la și de la ședințele de judecată, precum și informații privind condițiile transportului său (a se vedea pct. 23 și 24).
Curtea observă că nu a fost contestat de părți faptul că reclamantul a fost transportat de la SIZO la instanță la datele indicate la pct. 23. În plus, având în vedere materialele cauzei și argumentele părților, Curtea constată că condițiile contestate par similare celor criticate aspru de Comitetul pentru prevenirea torturii și a pedepselor sau tratamentelor inumane sau degradante, în urma vizitelor sale în Ucraina. Argumente factuale similare au constituit, de asemenea, temei pentru constatarea încălcării art. 3 din Convenție în hotărârile Curții în cauzele Yakovenko c. Ucrainei, cererea nr. 15825/06, pct. 105-113, 25 octombrie 2007, și Andrey Yakovenko c. Ucrainei, cererea nr. 63727/11, pct. 100-103, 13 martie 2014.
În contextul celor de mai sus și în special având în vedere starea de sănătate a reclamantului pe parcursul perioadei examinate, Curtea nu identifică niciun temei pentru o abordare diferită în prezenta cauză și consideră că condițiile transportului reclamantului au încălcat art. 3 din Convenție. Presupusa încălcare a art. 13 din Convenție
Guvernul a contestat argumentele reclamantului și a susținut că nu există nicio încălcare a art. 13 din Convenție.
Curtea reamintește că a constatat deja încălcarea art. 13 din Convenție în cauze împotriva Ucrainei în legătură cu lipsa unor căi de recurs interne efective în privința plângerilor referitoare la condițiile de detenție și la neacordarea asistenței medicale (a se vedea, printre alte surse, hotărârile în cauzele Melnik c. Ucrainei, cererea nr. 72286/01, pct. 113-116, 29 martie 2006; Dvoynykh c. Ucrainei, cererea nr. 72277/01, pct. 72, 12 octombrie 2006; hotărârea citată Ukhan c. Ucrainei, pct. 91 și 92, hotărârile în cauzele Iglin c. Ucrainei, cererea nr. 39908/05, pct. 77, 12 ianuarie 2012, și Barilo c. Ucrainei, cererea nr. 9607/06, pct. 104 și 105, 16 mai 2013). Curtea nu identifică niciun temei pentru o concluzie diferită în prezenta cauză.
Prin urmare, Curtea concluzionează că a fost încălcat art. 13 din Convenție în legătură cu lipsa, în legislația națională, a unei căi de recurs efective și accesibile în privința plângerilor reclamantului formulate în temeiul art. 3 din Convenție.
APLICAREA ART. 41 DIN CONVENȚIE
47. Art. 41 din Convenție prevede: „În cazul în care Curtea declară că a avut loc o încălcare a Convenției sau a protocoalelor sale și dacă dreptul intern al înaltei părți contractante nu permite decât o înlăturare incompletă a consecințelor acestei încălcări, Curtea acordă părții lezate, dacă este cazul, o satisfacție echitabilă.” Prejudiciu
Mama reclamantului a solicitat 20.000 euro cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral.
Guvernul nu a comentat această pretenție.
Pronunțându-se în echitate, Curtea îi acordă mamei reclamantului 10.000 euro cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral, plus orice impozit ce ar putea fi datorat. Cheltuieli de judecată și alte cheltuieli
Mama reclamantului a solicitat, de asemenea, 1.680 euro cu titlu de cheltuieli de judecată și alte cheltuieli suportate în procedura din fața Curții. Aceasta a solicitat ca această sumă să fie plătită direct în contul bancar al reprezentantei.
Guvernul nu a comentat această pretenție.
Având în vedere documentele aflate la dispoziția sa și jurisprudența sa, Curtea acordă 1.000 euro pentru acest capăt de cerere. Această sumă trebuie plătită direct în contul bancar al reprezentantei, dna O. Sapozhnikova, astfel cum a solicitat mama reclamantului (a se vedea, de exemplu, hotărârea în cauza Khlaifia și alții c. Italiei [MC], cererea nr. 16483/12, pct. 288, 15 decembrie 2016). Dobânzi moratorii
Curtea consideră oportun ca rata dobânzii moratorii să se întemeieze pe rata dobânzii facilității de împrumut marginal a Băncii Centrale Europene, la care se vor adăuga trei puncte procentuale. PENTRU ACESTE MOTIVE, CURTEA, ÎN UNANIMITATE, Declară că mama reclamantului, dna Lyudmyla Stryukova, are dreptul să continue această procedură în numele reclamantului; Declară admisibile plângerile reclamantului formulate în temeiul art. 3 și 13 din Convenție privind neacordarea asistenței medicale corespunzătoare pe durata detenției, condițiile transportului reclamantului între SIZO Zaporijia și instanță, precum și lipsa unei căi de recurs interne efective în legătură cu aceste plângeri; Hotărăște că a fost încălcat art. 3 din Convenție în legătură cu neacordarea asistenței medicale corespunzătoare pe durata detenției; Hotărăște că a fost încălcat art. 3 din Convenție în legătură cu condițiile transportului reclamantului între SIZO Zaporijia și instanță; Hotărăște că a fost încălcat art. 13 din Convenție; Hotărăște că: (a) Statul pârât trebuie să plătească, în termen de trei luni, următoarele sume, care vor fi convertite în moneda națională a statului pârât la cursul de schimb aplicabil la data plății: (i) 10.000 (zece mii) euro, plus orice impozit ce ar putea fi datorat, cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral; această sumă trebuie plătită mamei reclamantului, dna Lyudmyla Stryukova; (ii) 1.000 (o mie) euro, plus orice impozit ce ar putea fi datorat mamei reclamantului, cu titlu de cheltuieli de judecată și alte cheltuieli; această sumă trebuie plătită în contul bancar al reprezentantei, dna O. Sapozhnikova; (b) de la expirarea termenului de trei luni sus-menționat și până la plată, asupra acestor sume se va aplica o dobândă simplă (simple interest) la o rată egală cu rata dobânzii facilității de împrumut marginal a Băncii Centrale Europene aplicabilă pe parcursul perioadei de neplată, la care se vor adăuga trei puncte procentuale; Respinge restul pretențiilor privind satisfacția echitabilă. Redactată în limba engleză și comunicată în scris la 23 ianuarie 2020, în conformitate cu art. 77 §§ 2 și 3 din Regulamentul Curții. Milan Blaško Síofra O’Leary Grefier adjunct Președinte
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «СТРЮКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF STRYUKOV v. UKRAINE) (Заява № 78484/11) РІШЕННЯ СТРАСБУРГ 23 січня 2020 року Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням. У справі «Стрюков проти України» Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли: Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary) , Голова, Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska) , Ладо Чантурія (Lado Chanturia) , судді, та Мілан Блашко (Milan Blaško) , заступник Секретаря секції, після обговорення за зачиненими дверима 17 грудня 2019 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день: процедура 1. Справу було розпочато за заявою (№ 78484/11), яку 21 грудня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Андрій Васильович Стрюков (далі – заявник).
2. Заявника представляла пані О. Сапожнікова, юрист, яка практикує у м. Київ. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина з Міністерства юстиції. 3. Заявник стверджував, посилаючись на статті 3 і 13 Конвенції, про ненадання йому належної медичної допомоги та лікування під час тримання під вартою, неналежні умови його перевезення між різними установами виконання покарань і судом, а також про відсутність у його розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку із зазначеними скаргами. 4. 30 березня 2014 року заявник помер. 15 лютого 2018 року його мати, пані Людмила Стрюкова, висловила бажання продовжити провадження у Суді.
5. 14 листопада 2018 року Уряд було повідомлено про зазначені скарги, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду. факти обставини справи 6. Заявник народився у 1970 році. Надана заявнику медична допомога 7. 04 січня 2011 року заявника затримали за підозрою у вчиненні злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, і помістили до камери Ізолятора тимчасового тримання міста Генічеськ. Заявнику нібито стало зле, проте на той момент йому було відмовлено у наданні будь-якої медичної допомоги. 8 . 13 січня 2011 року Генічеська центральна районна лікарня видала довідку, що з 2009 року заявник страждав на туберкульоз. У нього була активна форма захворювання, яка була небезпечною для інших, а тому вимагала лікування.
9. 14 січня 2011 року Генічеський районний суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту. 10 . Згідно з твердженнями заявника він перебував в Ізоляторі тимчасового тримання міста Генічеськ, не отримуючи лікування туберкульозу, допоки 12 лютого 2011 року його не перевели до Запорізького слідчого ізолятора (далі – СІЗО). 11. 11 березня 2011 року адміністрація СІЗО поінформувала захисника заявника, що в СІЗО заявнику було надано необхідне стаціонарне лікування туберкульозу з «позитивною динамікою [в одужанні]». Характер лікування вказано не було. 12. 04 серпня 2011 року адміністрація СІЗО поінформувала захисника заявника, що в СІЗО йому було надано стаціонарне лікування туберкульозу.
Адміністрація СІЗО уточнила, що «заявник [отримував] протитуберкульозні препарати 1-го ряду». Характер лікування більш детально описано не було. 13 . 28 вересня 2011 року внаслідок серйозного погіршення стану здоров’я заявник втратив свідомість. Він відчув сильний біль у грудях. Бригада швидкої допомоги надала йому невідкладну медичну допомогу і він залишився у СІЗО. 14 . Упродовж тримання під вартою здоров’я заявника проводжувало погіршуватися. Його перевозили до різних лікарняних закладів для проходження обстежень, зокрема 15, 18, 20 і 21 жовтня та 01 грудня 2011 року. Під час одного з таких обстежень 18 жовтня 2011 року заявнику діагностували пухлину підшлункової залози. Йому було рекомендовано пройти спеціальне стаціонарне лікування туберкульозу.
Як стверджувалося, тоді він не отримав жодного лікування у зв’язку з його захворюваннями. 15 . Листами від 15 та 26 грудня 2011 року начальник СІЗО поінформував Генічеський районний суд (далі – суд першої інстанції) про стан здоров’я заявника та зазначив, що заявнику не могло бути надано лікування в СІЗО, оскільки він не був належним чином для цього оснащений. 16. 01 лютого 2012 року суд першої інстанції повернув кримінальну справу щодо заявника на додаткове розслідування та звільнив заявника з-під варти у зв’язку з, inter alia , його станом здоров’я. 17. Коли заявник був на свободі, його стан здоров’я продовжував погіршуватися. Він пройшов як стаціонарне, так і амбулаторне лікування, зокрема 07 лютого та з 02 до 09 березня 2012 року.
У медичній довідці без дати (але, як стверджувалося, виданій 07 травня 2012 року) заявнику було діагностовано ВІЛ, IV стадія. Згідно з медичною довідкою від 14 травня 2012 року було виявлено погіршення стану легенів заявника. 18. Згідно з медичною довідкою від 21 вересня 2012 року лікування заявника ускладнювалося у зв’язку з появою резистентності до протитуберкульозних лікарських препаратів. 19. 20 вересня 2013 року суд першої інстанції визнав заявника винним у вчиненні злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк шість років. У зв’язку зі станом здоров’я суд першої інстанції звільнив його від відбування покарання. 20. 30 березня 2014 року заявник помер від туберкульозу.
Транспортування заявника із СІЗО у судові засідання та у зворотному напрямку, а також перевезення між установами виконання покарань 21. Заявник зазначив, що упродовж тримання його під вартою під час досудового слідства його десять разів перевозили між Запорізьким СІЗО і приміщенням Генічеського районного суду, а також двічі між Запорізьким і Вільнянським СІЗО. Він стверджував, що перевезення зазвичай починалося о 23 год. 00 хв. за день до відповідної поїздки. Спочатку заявника та інших ув’язнених перевозили до залізничного вокзалу в автомобілях спеціального призначення; потім приблизно опівночі його поміщали до вагона поїзда, в якому подорож тривала три – чотири години; потім подорож продовжувалася в автомобілі спеціального призначення.
Згідно з твердженнями заявника перевезення тривало цілу ніч. Під час перевезень не надавалася їжа та вода, лікаря також не було. У судових засіданнях йому ставало зле і вони закінчувалися викликом швидкої допомоги або перенесенням судового засідання. 22. Заявник надав копію листа суду першої інстанції до начальника Генічеського районного відділу міліції, як стверджувалося, відповідального за перевезення заявника (отриманий останнім 26 січня 2012 року), в якому з огляду на стан здоров’я заявника суд першої інстанції просив забезпечити відповідні умови його перевезення у судове засідання, призначене на 31 січня 2012 року. У листі суду першої інстанції було зазначено, що витрати на перевезення візьмуть на себе родичі заявника.
Заявник також надав копію листа зазначеного районного відділу міліції від 26 січня 2012 року, яким його матір було поінформовано, що у зв’язку з відсутністю спеціальних транспортних засобів 29 січня 2012 року заявника перевозитимуть залізничним транспортом, як зазвичай. 23 . Згідно з наданою Урядом інформацією заявника перевозили із СІЗО до суду та у зворотному напрямку у такі дати: (i) 03 квітня 2011 року, повернення 19 квітня 2011 року; (ii) 27 квітня 2011 року, повернення 12 травня 2011 року; (iii) 18 травня 2011 року, повернення 19 травня 2011 року; (iv) 22 червня 2011 року, повернення 29 червня 2011 року; (v) 22 вересня 2011 року, повернення 29 вересня 2011 року; (vi) 14 жовтня 2011 року, повернення 21 жовтня 2011 року; (vii) 29 січня 2012 року.
24. Уряд також стверджував, що заявника перевозили у нічних поїздах в умовах, які відповідали вимогам національного законодавства, у тому числі щодо забезпечення їжею під час поїздки. ВІДПОВІДНі НАЦІОНАЛЬНі та МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ 25. Відповідні національні та міжнародні документи щодо лікування туберкульозу наведені в рішенні у справі «Логвиненко проти України» (Logvinenko v. Ukraine) , заява № 13448/07, пункти 38, 41 і 49 – 50, від 14 жовтня 2010 року). 26. Відповідні витяги з рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щодо лікування туберкульозу (1997 рік) наведені в рішення у справі «Васюков проти Росії» (Vasyukov v. Russia) , заява № 2974/05, пункт 50, від 05 квітня 2011 року).
27. Міжнародні та національні документи щодо умов тримання під вартою та перевезення ув’язнених наведені в рішенні у справі «Коктиш проти України» (Koktysh v. Ukraine), заява № 43707/07, пункти 39 – 42, від 10 грудня 2009 року). ПРАВО
LOCUS STANDI
матері заявника 28. Передусім Суд зазначає, що заявник помер під час розгляду справи Судом. Його мати, пані Людмила Стрюкова, поінформувала Суд про своє бажання підтримати його заяву. У низці справ щодо статті 3 Конвенції, в яких заявник помирав під час розгляду справи, Суд брав до уваги заяви спадкоємців заявника або близьких членів родини, які виявляли бажання підтримувати розгляд справи (див., наприклад, рішення у справі «Дімітар Крастев проти Болгарії» (Dimitar Krastev v. Bulgaria) , заява № 26524/04, пункт 42, від 12 лютого 2013 року з подальшими посиланнями). Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку у цій справі, а тому погоджується, що пані Людмила Стрюкова може підтримувати заяву, спочатку подану заявником.
стверджуване порушення статті 3 конвенції 29. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на ненадання йому належної медичної допомоги та лікування під час тримання під вартою та на неналежні умови його перевезення із СІЗО у судові засідання та у зворотному напрямку, а також між установами виконання покарань. Він також скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність у його розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції.
Статті 3 і 13 Конвенції передбачають: Стаття 3 «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.» Стаття 13 «Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.» Прийнятність 30. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Суть Стверджуване порушення статті 3 Конвенції (a) Надана заявнику медична допомога під час тримання під вартою 31. Заявник стверджував, що надана йому медична допомога не відповідала вимогам статті 3 Конвенції.
32. Уряд зазначив, що у нього не було медичної картки заявника, яка 29 січня 2012 року була передана разом із заявником (див. пункт 23) та не була повернута до СІЗО після його звільнення. Він також надав коментарі щодо суті скарги та стверджував, що заявнику була надана належна та адекватна медична допомога. 33. Застосовні загальні принципи щодо надання медичної допомоги під час тримання під вартою наведені в рішеннях у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan) , заяви № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112 – 122, від 29 листопада 2007 року); «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine) , заява № 30628/02, пункти 77 – 83, від 18 грудня 2008 року); «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine) , заява № 43374/02, пункти 91 – 98, від 21 жовтня 2010 року) і «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine) , заява № 40512/13, пункти 70 – 75, від 22 жовтня 2015 року).
34. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що захворювання, на яке страждав заявник (див. пункт 8), було достатньо серйозним, аби вплинути на його повсякденне життя, і слугувати підставою для розгляду наданого йому лікування в контексті статті 3 Конвенції. 35. Уряд не оскаржував, що під час тримання в Ізоляторі тимчасового тримання міста Генічеськ заявнику не надавалося лікування туберкульозу, незважаючи на активну форму його захворювання та рекомендації лікаря щодо лікування заявника (див. пункт 10). 36. Під час перебування у СІЗО заявник почав отримувати певне лікування. Проте, вочевидь, це лікування виявилося неефективним, оскільки його стан здоров’я погіршився (див. пункти 13 і 14). Крім того, Суд звертає увагу на ще один приклад очевидної неспроможності органів державної влади забезпечити лікування заявника, а саме: інформацію, надану начальником СІЗО суду першої інстанції, що СІЗО не було належним чином оснащено для лікування заявника (див.
пункт 15). 37. Окрім наведених міркувань, Суд не може не вказати на тривалі перевезення заявника між СІЗО та судом першої інстанції з квітня 2011 року до січня 2012 року (див. пункт 23). Вбачається, що під час семи зворотних поїздок, кожна тривалістю приблизно один – два тижні, заявник не міг отримувати необхідне лікування туберкульозу. 38. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду про неналежність наданої заявнику медичної допомоги. У результаті неналежності наданої йому медичної допомоги заявник зазнав страждань або труднощів, які перевищують невідворотній рівень страждань, притаманний триманню під вартою, а його гідність була принижена. 39 . Отже, було порушено статтю 3 Конвенції. (b) Умови перевезення заявника 40. Заявник повторив свою первинну скаргу на неналежність умов його перевезення з огляду на його стан здоров’я.
41. Уряд стверджував, що не міг надати інформацію для підтвердження своїх аргументів щодо умов перевезення заявника, оскільки строк зберігання відповідних документів закінчився і записи були знищені. Проте він надав інформацію про дати, в які заявник перевозився у та з судових засідань, та інформацію щодо умов його перевезення (див. пункти 23 і 24). 42. Суд зазначає, що сторонами не оскаржувалося, що заявник перевозився з СІЗО до суду у дати, зазначені у пункті 23. Крім того, з огляду на матеріали справи та доводи сторін Суд зауважує, що оскаржувані умови вбачаються подібними до тих, які гостро критикувалися Комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню за результатами його візитів до України.
Аналогічні фактологічні доводи також стали підставою для встановлення порушення статті 3 Конвенції у рішеннях Суду у справах «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункти 105 – 113, від 25 жовтня 2007 року) та «Андрій Яковенко проти України» (Andrey Yakovenko v. Ukraine), заява № 63727/11, пункти 100 – 103, від 13 березня 2014 року). 43. У контексті зазначеного та особливо з огляду на стан здоров’я заявника протягом розглянутого періоду Суд не вбачає жодних підстав для іншого підходу у цій справі та вважає, що умови перевезення заявника порушили статтю 3 Конвенції. Стверджуване порушення статті 13 Конвенції 44. Уряд заперечував проти доводів заявника та стверджував про відсутність порушення статті 13 Конвенції.
45. Суд нагадує, що вже встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах проти України у зв’язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо скарг на умови тримання під вартою та ненадання медичної допомоги (див. серед інших джерел рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine) , заява № 72286/01, пункти 113 – 116, від 29 березня 2006 року; «Двойних проти України» (Dvoynykh v. Ukraine) , заява № 72277/01, пункт 72, від 12 жовтня 2006 року; згадане рішення у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine) , пункти 91 і 92, рішення у справах «Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine) , заява № 39908/05, пункт 77, від 12 січня 2012 року та «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine) , заява № 9607/06, пункти 104 і 105, від 16 травня 2013 року).
Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі. 46. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарг заявника за статтею 3 Конвенції.
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
47. Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.» Шкода 48. Мати заявника вимагала 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. 49. Уряд не прокоментував цю вимогу. 50. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує матері заявника 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися. Судові та інші витрати 51. Мати заявника також вимагала 1 680 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.
Вона просила, щоб вони були сплачені безпосередньо на банківський рахунок представника. 52. Уряд не прокоментував цю вимогу. 53. З огляду на наявні в нього документи та його практику Суд присуджує 1 000 євро за цим пунктом. Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок представника, пані О. Сапожнікової, як прохала мати заявника (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року). Пеня 54. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Оголошує , що мати заявника, пані Людмила Стрюкова, має право продовжити це провадження від імені заявника; Оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 3 і 13 Конвенції щодо ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою, умов перевезення заявника між Запорізьким СІЗО та судом; і відсутності ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами; Постановляє , що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з ненаданням належної медичної допомоги під час тримання під вартою; Постановляє , що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з умовами перевезення заявника між Запорізьким СІЗО та судом; Постановляє , що було порушено статтю 13 Конвенції; Постановляє , що: (a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: (i) 10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути сплачена матері заявника, пані Людмилі Стрюковій; (ii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись матері заявника, в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена на банківський рахунок представника, пані О. Сапожнікової;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти; Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції. Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду. Мілан Блашко (Milan Blaško) Заступник Секретаря Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary) Голова