Ivanko împotriva Ucrainei

1 CURTEA EUROPEANĂ A DREPTURILOR OMULUI

2 SECȚIA A CINCEA

3 CAUZA „IVANKO c. UCRAINEI” 4 (CAUZA IVANKO v. UKRAINE) 5 (Cererea nr. 46850/13)

6 HOTĂRÂRE

7 STRASBOURG

8 5 martie 2020 9 Această hotărâre este definitivă, dar poate fi supusă unor corecturi redacționale. 10 În cauza „Ivanko c. Ucrainei”, 11 Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Secția a cincea), reunită în comitet, compus din: 12 Yonko Grozev 13 (Yonko Grozev) 14 , Președinte 15 , 16 Ganna Yudkivska 17 (Ganna Yudkivska) 18 , 19 Lado Chanturia 20 (Lado Chanturia) 21 , 22 judecători, 23 și Milan Blaško 24 (Milan Blaško) 25 , 26 grefier adjunct al secției, 27 după deliberări purtate în camera de consiliu la 11 februarie 2020, 28 pronunță următoarea hotărâre, care a fost adoptată la aceeași dată:

29 PROCEDURA

30 1. 31 Cauza își are originea într-o cerere (nr. 46850/13) introdusă la 12 iulie 2013 la Curte împotriva Ucrainei, în temeiul articolului 34 din Convenția pentru apărarea drepturilor omului și a libertăților fundamentale (denumită în continuare „Convenția”), de cetățeanul ucrainean, domnul Volodymyr Anatoliyovych Ivanko (denumit în continuare „reclamantul”). 32 2. 33 Reclamantul a fost reprezentat de domnul G. Tuan Dit Diudon și domnul A. 34 Krîstenko, juriști care practică în Strasbourg și, respectiv, în Harkov. Guvernul Ucrainei (denumit în continuare „Guvernul”) a fost reprezentat de Agentul său, în etapele finale ale procedurii fiind domnul I. Lișcina.

35 3. 36 La 14 februarie 2019, Guvernul a fost informat cu privire la plângerile referitoare la pretinsa rea-tratare a reclamantului de către ofițerii de poliție și la lipsa unei anchete efective în acest sens, iar restul plângerilor din cerere au fost declarate inadmisibile, în conformitate cu articolul 54 § 3 din Regulamentul Curții. 37 În fapt 38 Circumstanțele cauzei 39 4. 40 Reclamantul s-a născut în 1984 și locuiește în orașul 41 Harkov. 42 5. 43 La 4 noiembrie 2010, reclamantul a fost condamnat la trei ani de închisoare pentru huliganism; la momentul evenimentelor descrise mai jos, era eliberat condiționat de la executarea pedepsei privative de libertate aplicate pentru o altă infracțiune.

44 Procedura penală împotriva reclamantului și pretinsa rea-tratare a acestuia 45 6. 46 La 18 decembrie 2010, în trei apartamente din orașul 47 Harkov au fost comise furturi. 48 7 49 . 50 Potrivit susținerilor reclamantului, la 18 decembrie 2010, în jurul orei 8:00 dimineața, un grup de ofițeri de poliție – inclusiv ofițeri ai Direcției pentru combaterea criminalității organizate din regiunea Harkov (denumită în continuare „DCCO”) – l-au reținut pe el, pe L. și pe G. în apartamentul lui L. din orașul 51 Harkov și i-au dus la Secția de poliție a districtului Moskovski (denumită în continuare „secția de poliție”), unde ofițerii de poliție au aplicat asupra lor „violență fizică și psihologică” până dimineața zilei următoare, cu scopul de a-i forța să recunoască săvârșirea acestor furturi.

52 8 53 . 54 După cum reiese din documentele aflate la dispoziția Curții, conform versiunii oficiale a evenimentelor, în dimineața zilei de 19 decembrie 2010, K. a fost oprit și controlat pe stradă de ofițerii de poliție. Asupra lui s-au descoperit instrumente pentru pătrunderea în locuințe prin ferestre. Acesta a fost dus la secția de poliție, unde a recunoscut săvârșirea unei serii de furturi și a declarat că avea complici, inclusiv pe reclamant. Ulterior, reclamantul și celelalte persoane au fost reținute în apartamentul lui L. și duse la secția de poliție, unde reținerea lor a fost documentată, iar ei au recunoscut săvârșirea furturilor. După percheziționarea apartamentului lui L. și a mașinii sale au fost descoperite alte instrumente de spargere, precum și anumite bunuri furate.

55 9. 56 La 19 decembrie 2010, împotriva reclamantului, lui L., G. și K. a fost deschis un dosar penal pentru săvârșirea unei serii de furturi în orașul 57 Harkov la 18 decembrie 2010. Acest dosar a fost ulterior conexat cu cel privind o serie de alte furturi săvârșite în orașul 58 Harkov. 59 10. 60 În aceeași zi, la 19 decembrie 2010, a fost întocmit un proces-verbal de reținere, în care se menționa că reclamantul fusese reținut în acea zi. A fost plasat în Izolatorul de Detenție Provizorie din Harkov (denumit în continuare „IDP”). 61 11. 62 La 24 decembrie 2010, în temeiul unei hotărâri a instanței, reclamantul a fost transferat în Penitenciarul de cercetare nr. 27 din Harkov (denumit în continuare „SIZO”).

Conform certificatului eliberat în februarie 2011 de șeful unității medicale a SIZO, după admiterea în SIZO în decembrie 2010, reclamantului nu i-au fost documentate leziuni corporale și acesta nu a depus nicio plângere. 63 12 64 . 65 În plus, evidențele oficiale arată că reclamantul a rămas în arest în SIZO până la 2 decembrie 2014, cu excepția perioadei de la 11 66 aprilie până la 30 mai 2011, când a fost ținut în arest la Penitenciarul nr. 12 din Dîkanivka (denumit în continuare „penitenciarul”). În timpul arestării sale în penitenciar, la 13 și 26 aprilie 67 2011, reclamantul a fost dus la IDP; la 1, 19 și 20 aprilie 2011 și la 10 și 13 mai 2011, a fost dus la sediul DCCO pentru a participa la diverse acte de cercetare.

68 13 69 . 70 La 3 februarie 2011, expertul medico-legal al unității medicale a SIZO l-a examinat pe reclamant pentru a stabili dacă acesta suferise vreo leziune corporală. Conform raportului întocmit de expert 71 la 9 februarie 2011, reclamantul a indicat că, la 18 decembrie 72 2010 și la 23 ianuarie 2011, a fost supus relelor tratamente de către ofițerii de poliție și a furnizat o descriere a relelor tratamente, indicată în punctul 30. După examinarea reclamantului, expertul nu a documentat nicio leziune corporală vizibilă, inclusiv pe organele sale genitale. Expertul a indicat de asemenea că fișa medicală a reclamantului arăta că, la admiterea în SIZO la 24 decembrie 2010, reclamantul nu prezenta nicio leziune corporală.

73 14. 74 La 11 februarie 2011, DCCO a preluat în lucru cauza penală privind reclamantul și pretinșii săi complici. 75 15. 76 La 1 aprilie 2011, în sediul DCCO și în prezența unui ofițer de poliție, reclamantul a fost examinat de un expert medico-legal. Expertul a constatat o excoriație de 2 cm pe 1,5 cm pe pomeții osoși stângi. A concluzionat că leziunea corporală fusese probabil cauzată de un obiect sau obiecte boante grele, cu nu mai mult de douăzeci și patru de ore înainte de examinare. Expertul a calificat excoriația drept leziune corporală ușoară. Expertul a indicat că, în cursul examinării, reclamantul nu a formulat nicio plângere și i-a comunicat că nu fusese supus relelor tratamente de către ofițerii de poliție, nu li se opusese în vreun fel, nu suferise un accident casnic și nu participase la vreo bătaie în ultimele două-trei săptămâni.

77 16. 78 Conform susținerilor reclamantului, în dimineața zilei de 13 aprilie 2011, el și alți suspecți din cauză au fost duși la DCCO pentru interogare. Au fost ținuți în subsolul DCCO, iar aceiași ofițeri de poliție care participaseră la reținerea lor i-au supus torturii pentru a obține declarații de recunoaștere a unor infracțiuni pe care, în realitate, nu le săvârșiseră. În special, ofițerii de poliție l-au lovit pe reclamant și au aplicat curent electric pe urechi și organe genitale, l-au sufocat cu masca de gaze și i-au turnat amoniac pe gât, până când și-a pierdut cunoștința. Reclamantul a indicat de asemenea că, de fiecare dată când era dus la sediul DCCO, era supus „violenței fizice și psihologice”.

Ofițerii de poliție i-au cerut, de asemenea, bani în schimbul nepunerii sub acuzare pentru săvârșirea unei crime. 79 17 80 . 81 La 13 aprilie 2011, în jurul orei 13:00, în prezența unui ofițer al DCCO, reclamantul a fost examinat de un expert medico-legal. Expertul a indicat că reclamantul prezenta o excoriație pe lobul urechii stângi de 1 cm pe 0,5 cm, care s-a format probabil ca urmare a acțiunii unuia sau mai multor obiecte tari și boante, cu șapte-zece zile înainte de efectuarea expertizei. Expertul a calificat excoriația drept leziune corporală ușoară. Conform susținerilor expertului, reclamantul i-a comunicat că excoriația i-a fost autoaplicată cu aproximativ o săptămână înainte de efectuarea expertizei.

Reclamantul a comunicat de asemenea expertului că fusese transportat la sediul DCCO. 82 18 83 . 84 În seara zilei de 13 aprilie 2011, reclamantul a fost dus la IDP. După sosirea sa, au fost documentate o excoriație pe urechea stângă și o inflamație în zona claviculei stângi. În jurul orei 22:00, la cererea reclamantului, i s-a chemat o ambulanță. Curții i-a fost prezentată o copie a fișei de ieșire a ambulanței, dar este de calitate foarte slabă și ilizibilă. Singura parte lizibilă a listei leziunilor corporale documentate de echipajul ambulanței indică, probabil, că reclamantul prezenta hemoragii și inflamație în zona claviculei stângi. Personalul echipajului ambulanței a indicat de asemenea că reclamantul s-a plâns că leziunile sale corporale au fost cauzate de relele tratamente aplicate de ofițerii de poliție.

În înregistrarea corespunzătoare din registrul IDP privind solicitările de asistență medicală de urgență s-a indicat că echipajul ambulanței i-a diagnosticat reclamantului, de asemenea, o comoție cerebrală, o contuzie a rinichiului stâng și un traumatism abdominal contondent. S-a recomandat spitalizarea imediată a reclamantului, iar acesta a fost dus la Spitalul de urgență din Harkov (denumit în continuare „spitalul”). 85 19 86 . 87 Conform susținerilor autorităților naționale, la 14 aprilie 2011, în jurul orei 00:40, reclamantul a fost readus la IDP. Acesta a prezentat administrației IDP un certificat de la spital (o copie a căruia a fost prezentată Curții), care indica faptul că, la examinarea de către internist și neurolog la spital, nu fusese identificată nicio patologie, iar reclamantul nu a formulat plângeri cu privire la starea sa de sănătate către acești specialiști.

În plus, părțile au indicat că, la spital, reclamantul a fost examinat de asemenea de un traumatolog, care a identificat o fractură consolidată în mod incorect a claviculei stângi. 88 20 89 . 90 De asemenea, la 14 aprilie 2011, în jurul orei 00:40, în rubrica „plângeri” din registrul IDP privind examinările medicale, a fost făcută următoarea înregistrare: „contuzia claviculei stângi (fractură?), arsuri ale lobilor urechilor, traumatism abdominal contondent în stânga, comoție cerebrală?”. 91 21. 92 Conform susținerilor Guvernului, după întoarcerea sa de la spital, reclamantul a dat administrației IDP o declarație scrisă potrivit căreia plângerea sa privind starea de sănătate fusese inventată și că, în realitate, nu fusese supus relelor tratamente de către ofițerii de poliție.

93 22. 94 Conform susținerilor reclamantului, după întoarcerea sa din IDP la SIZO, personalul medical al unității a refuzat să-i documenteze leziunile corporale, susținând în special că leziunile urechilor și ale organelor sale genitale fuseseră autoaplicate prin stoarcerea de coșuri pe aceste părți ale corpului. 95 23. 96 Conform susținerilor reclamantului, în timpul arestării sale în penitenciar (care, potrivit susținerilor sale, a început la 19 aprilie 2011, și nu la 11 aprilie 2011, după cum susținea Guvernul – a se vedea punctul 12), acesta a fost de asemenea supus în mod repetat relelor tratamente de către ofițerii de poliție. În special, ofițerii de poliție i-au pus o cămașă de forță și cătușe și l-au atârnat de o bară metalică.

97 24. 98 La 29 aprilie 2011, reclamantului și pretinșilor săi complici li s-au adus acuzații pentru săvârșirea a șaptesprezece episoade de furt; la 19 mai 2011, Tribunalul Districtual Moskovski din orașul Harkov (denumit în continuare „tribunalul districtual”) a desfășurat ședința de pregătire. 99 25 100 . 101 La 17 iunie 2011, reclamantul a fost examinat de medicul internist al SIZO. Nu a fost documentată nicio patologie. Examinarea radiologică efectuată în aceeași zi a evidențiat fracturi consolidate ale claviculei stângi și ale oaselor încheieturii drepte. 102 26 103 . 104 La 10 ianuarie 2013, reclamantului i s-a diagnosticat din nou o fractură consolidată a încheieturii. 105 27 106 . 107 La 15 iulie 2013, tribunalul districtual l-a găsit pe reclamant vinovat la toate capetele de acuzare și i-a aplicat o pedeapsă cu închisoarea de nouă ani.

Acesta a respins plângerea reclamantului și a coacuzaților săi privind relele tratamente, ca neîntemeiată, făcând trimitere la rezultatele investigării acestei chestiuni de către procuror (a se vedea punctele 37-45). În plus, a indicat că înregistrările din fișa medicală a reclamantului arătau că nici la 24 decembrie 2010, la admiterea în SIZO, nici la examinarea medicală de către expertul medico-legal din 3 februarie 108 2011 (a se vedea punctul 13), nu fuseseră identificate leziuni corporale vizibile pe reclamant. 109 28. 110 La 2 decembrie 2014, instanța de apel, aplicând Legea Ucrainei „Privind amnistia”, l-a eliberat pe reclamant de la executarea pedepsei și l-a eliberat în sala de judecată.

111 Investigația plângerilor privind relele tratamente 112 Plângerile depuse de reclamant 113 29. 114 La 23 și 30 ianuarie 2011, reclamantul s-a adresat parchetului cu plângeri, susținând că, la 18 decembrie 2010, fusese supus relelor tratamente de către ofițerii Secției de poliție a districtului Moskovski. La 31 ianuarie 2011, apărătorul lui K. și rudele lui L. au depus de asemenea plângeri, susținând rele tratamente aplicate lui L., K., G. și reclamantului la secția de poliție după reținerea lor. 115 30 116 . 117 Pentru a verifica susținerile menționate, procurorul i-a audiat pe ofițerii de poliție și pe reclamant. Ofițerii de poliție au negat orice rele tratamente, prezentând versiunea evenimentelor indicată în punctul 8. Reclamantul, la rândul său, a susținut că mai mulți ofițeri de poliție l-au obligat să se întindă pe podea, i-au legat picioarele cu bandă adezivă și l-au sufocat cu o pungă de plastic.

În plus, au aplicat curent electric pe urechile și organele genitale ale reclamantului și au amenințat că o vor „ajuta” pe mama sa în vârstă să se sinucidă. 118 31. 119 La 7 februarie 2011, procurorul-adjunct al Parchetului districtului Moskovski (denumit în continuare „parchetul districtual”) a refuzat să deschidă urmărirea penală împotriva ofițerilor de poliție pe motiv de lipsă a elementelor constitutive ale infracțiunii în acțiunile lor. 120 32 121 . 122 La o dată nespecificată, reclamantul și coacuzații săi s-au adresat instanței de fond cu plângeri privind relele tratamente aplicate de ofițerii Secției de poliție a districtului Moskovski, de ofițerii DCCO și de anchetatorul Direcției regionale de poliție.

123 33. 124 La 8 noiembrie 2011, instanța de fond a dispus Parchetului regional Harkov (denumit în continuare „parchetul regional”) să verifice susținerile indicate privind aplicarea de metode ilegale de investigație asupra reclamantului și coacuzaților săi. Copia hotărârii judecătorești corespunzătoare aflată la dispoziția Curții pare incompletă, iar partea care conține motivarea instanței, în mod evident, lipsește. 125 34. 126 La 13 iulie 2012, parchetul districtual a stabilit că ordonanța din 7 februarie 2011 fusese legală și întemeiată.

A observat, 127 inter alia 128 , că (a) în registrul vizitatorilor secției de poliție se indica că reclamantul și coacuzații săi sosiseră la secția de poliție la 19 decembrie 2010, la ora 03:40, și o părăsiseră în aceeași zi, și că (b) potrivit informațiilor primite de la administrațiile IDP și SIZO, după admiterea reclamantului în aceste unități la 19 și, respectiv, 24 decembrie 129 2010, nu fuseseră documentate leziuni corporale ale reclamantului și acesta nu formulase plângeri. 130 35. 131 La 7 decembrie 2012, instanța de fond a dispus din nou parchetului regional să investigheze plângerea formulată de reclamant și de coacuzații săi privind relele tratamente; parchetul regional, la rândul său, a dat instrucțiuni parchetului districtual să efectueze investigația.

132 36. 133 Între timp, la 8 ianuarie 2013, reclamantul s-a adresat din nou parchetului districtual cu o plângere privind relele tratamente aplicate de ofițerii de poliție în timpul cercetării prealabile. 134 37 135 . 136 La 9 ianuarie 2013, parchetul districtual a inițiat o investigație în cadrul unui dosar penal privind posibilul abuz de putere al ofițerilor de poliție; totodată, a refuzat să acorde reclamantului și coacuzaților săi statutul de victime, pe motiv de lipsă a probelor obiective că drepturile lor ar fi fost încălcate în vreun fel.

În ceea ce-l privește pe reclamant, parchetul regional a făcut trimitere, în special, la: copia registrului secției de poliție, care conținea declarația scrisă a reclamantului din 19 decembrie 2010 privind lipsa plângerilor sale față de ofițerii de poliție; registrul IDP privind solicitările de asistență medicală de urgență; procesul-verbal de percheziție a reclamantului după admiterea sa în IDP, care indica lipsa leziunilor corporale ale reclamantului la acel moment; certificatul SIZO, care confirma lipsa leziunilor corporale ale reclamantului după întoarcerea din penitenciar la SIZO; și informațiile privind actele de cercetare efectuate cu participarea reclamantului. 137 38. 138 La 18 ianuarie 2013, întemeindu-se în mare măsură pe contestațiile ofițerilor de poliție privind relele tratamente aplicate reclamantului, parchetul districtual a emis o ordonanță de clasare a procedurii, pe motiv de lipsă a elementelor constitutive ale infracțiunii în acțiunile lor.

A indicat că susținerile reclamantului făceau parte din strategia sa de apărare pentru a evita pedeapsa penală. Reclamantul a contestat această ordonanță. 139 39. 140 La 6 februarie 2013, procurorul-șef al parchetului districtual a anulat ordonanța din 18 ianuarie 2013, ca prematură, și a dispus efectuarea unei verificări suplimentare. În special, procurorului anchetator i s-a dat instrucțiunea de a-l audia în detaliu pe reclamant și pe coacuzații săi cu privire la circumstanțele pretinselor rele tratamente. 141 40 142 . 143 La 15 februarie 2013, anchetatorul parchetului l-a audiat pe reclamant.

Acesta și-a menținut susținerile și a subliniat că personalul IDP și echipajul ambulanței documentaseră o serie de leziuni corporale după pretinsa tortură la sediul DCCO din 13 aprilie 2011. 144 41. 145 La 18 februarie 2013, parchetul districtual a încheiat investigația din cauza lipsei elementelor constitutive ale infracțiunii în acțiunile ofițerilor de poliție comise pe teritoriul districtului Moskovski din orașul Harkov. În conformitate cu normele privind competența teritorială, prin aceeași ordonanță, materialele cauzei privind pretinsele rele tratamente la sediul DCCO au fost trimise la Parchetul districtului Kievski pentru investigație. 146 42 147 . 148 La 7 martie 2013, parchetul districtului Kievski a inițiat o investigație în cadrul unui dosar penal pentru a verifica susținerea reclamantului privind relele tratamente aplicate la sediul DCCO.

Conform susținerilor Guvernului, la 29 aprilie 2013, această procedură a fost clasată din cauza lipsei elementelor constitutive ale infracțiunii în acțiunile ofițerilor DCCO. Curții nu i-au fost prezentate informații suplimentare cu privire la această investigație și nicio copie a ordonanței corespunzătoare a parchetului districtului Kievski. 149 43 150 . 151 La 1 iunie 2013, în urma plângerii de apel formulate de K., judecătorul de instrucție al tribunalului districtual a anulat ordonanța parchetului districtual din 18 februarie 2013 și a dispus efectuarea unei serii de acte de cercetare de către parchetul districtual pentru a verifica susținerile lui K. 152 44. 153 În timpul investigației suplimentare, ofițerii DCCO au refuzat să participe la confruntări cu reclamantul și K., întrucât considerau că susținerile acestora din urmă erau false și aveau ca scop tergiversarea procedurii penale.

Coacuzatul reclamantului, G., a refuzat să participe la actele de cercetare și a susținut că nu are plângeri față de ofițerii de poliție. 154 45 155 . 156 La 8 iulie 2013, întemeindu-se în mare parte pe declarațiile ofițerilor de poliție, parchetul districtual a încheiat investigația, indicând că, în cursul investigației suplimentare, nu fuseseră identificate elementele constitutive ale infracțiunii în acțiunile ofițerilor de poliție săvârșite pe teritoriul districtului Moskovski 157 din orașul Harkov. 158 46. 159 La 30 iulie 2013, judecătorul de instrucție al tribunalului districtual a respins apelul formulat de reclamant împotriva ordonanței 160 din 8 iulie 2013, hotărând că toate măsurile necesare fuseseră luate și că nu fuseseră identificate probe în sprijinul susținerilor reclamantului privind relele tratamente.

Din materialele cauzei rezultă că reclamantul a contestat această ordonanță. Curtea nu a fost informată cu privire la rezultatul acelei proceduri. 161 Investigația privind publicarea de către reclamant a unei scrisori pe un site web 162 47. 163 La 29 ianuarie 2013, pe un site web, a fost publicată o scrisoare privată a reclamantului adresată unui deputat al poporului, în care el, 164 inter alia 165 , se plângea de relele tratamente fizice și psihologice aplicate de ofițerii de poliție, inclusiv la sediul DCCO. 166 48 167 . 168 La 1 februarie 2013, ca urmare a publicării menționate, a fost inițiată o investigație pentru a verifica susținerile reclamantului. 169 49. 170 La 7 februarie 2013, parchetul regional a clasat cauza, pe motiv de lipsă a evenimentului penal.

171 50 172 . 173 La 25 aprilie și 30 mai 2013, Tribunalul Districtual Cervonozavodski din orașul Harkov și, respectiv, Curtea de Apel a regiunii Harkov au menținut ordonanța parchetului regional din 7 februarie 174 2013. 175 Investigația plângerilor lui K. 176 51. 177 La o dată nespecificată, K. s-a adresat din nou parchetului regional cu o plângere privind relele tratamente aplicate lui, lui L., G. și reclamantului de către ofițerii DCCO, care încercaseră să-i forțeze să dea declarații de recunoaștere. 178 52 179 . 180 La 6 februarie 2013, ca urmare a susținerilor lui K., a fost deschis un dosar penal; la 13 februarie 2013, acesta a fost clasat, întrucât anchetatorii considerau că nu fusese comisă nicio infracțiune.

Parchetul regional s-a întemeiat în mare măsură pe faptul că susținerile lui K. fuseseră deja verificate în mod repetat de procurori și considerate neîntemeiate. 181 ÎN DREPT

182 PRETINSA ÎNCĂLCARE A ARTICOLULUI 3 DIN CONVENȚIE

183 53. 184 Reclamantul s-a plâns că a fost supus torturii de către ofițerii de poliție (i) la secția de poliție la 18 decembrie 2010, (ii) la sediul DCCO de fiecare dată când era dus acolo, precum și (iii) în penitenciar. În plus, s-a plâns că autoritățile statului nu au efectuat o anchetă efectivă cu privire la această chestiune. Reclamantul s-a întemeiat pe articolul 3 din Convenție, care prevede: 185 „Nimeni nu poate fi supus torturii, nici pedepselor sau tratamentelor inumane ori degradante.” 186 54 187 . 188 Guvernul a susținut că reclamantul nu a prezentat dovezi privind pretinsele rele tratamente la care a fost supus.

Totodată, a indicat că părea imposibil să prezinte Curții acea parte a documentației medicale a reclamantului care conținea înregistrări privind leziunile corporale ale reclamantului anterioare lunii iunie 2011 (adică înainte de întoarcerea reclamantului din penitenciar la SIZO), întrucât, după transferul reclamantului din penitenciar la SIZO, fișa medicală nu a fost returnată. Prin urmare, începând cu data întoarcerii reclamantului, personalul SIZO a deschis o fișă medicală nouă. Guvernul a indicat că, în cursul investigațiilor menționate ale plângerilor reclamantului, parchetele districtual și regional nu au identificat nicio dovadă a pretinselor rele tratamente. Investigațiile au fost amănunțite, iar concluziile lor au fost, în cele din urmă, susținute de instanțele naționale.

189 55. 190 Reclamantul a indicat, 191 inter alia 192 , că susținerile sale privind relele tratamente fuseseră confirmate prin examinările medicale din 13 aprilie 193 2011 și prin examinările radiologice, și că Guvernul nu oferise o explicație satisfăcătoare cu privire la originea leziunilor sale corporale și nici nu efectuase o anchetă efectivă a susținerilor sale, în pofida plângerilor repetate și consecvente formulate în acest sens. El a subliniat că tortura sa la sediul DCCO era elementul cel mai important al plângerii sale și că susținerile sale în acest sens rămăseseră necontestate. Reclamantul a contestat de asemenea acuratețea și credibilitatea concluziilor formulate de expertul medico-legal care îl examinase la 1 și 13 aprilie 2011, susținând că nu fuseseră documentate toate leziunile sale corporale, întrucât examinările fuseseră efectuate la solicitarea DCCO și în prezența ofițerilor săi, care fuseseră implicați în relele tratamente împotriva sa.

194 Admisibilitatea 195 56. 196 Curtea observă că plângerea reclamantului adresată Curții, privind relele tratamente aplicate la 18 decembrie 2010 la secția de poliție (spre deosebire de susținerile sale în fața autorităților naționale în acest sens), s-a limitat la o scurtă afirmație potrivit căreia „fusese supus violenței psihologice și fizice”, fără alte detalii (a se vedea punctul 7). 197 57. 198 În plus, Curtea observă că reclamantul nu a prezentat nicio dovadă medicală în sprijinul susținerilor sale privind relele tratamente din acea zi.

Conform plângerii reclamantului adresate autorităților naționale, aceste rele tratamente includeau aplicarea de curent electric pe urechi și organe genitale, sufocarea sa cu o pungă de plastic și legarea picioarelor sale cu bandă adezivă (a se vedea punctul 30). În plus, reclamantul nu a contestat argumentele Guvernului potrivit cărora, la admiterea în IDP și SIZO, 199 la 19 și, respectiv, 24 decembrie 2010 (adică la scurt timp după evenimentele pretinse), nu au fost identificate leziuni corporale vizibile pe el și nu a prezentat nicio dovadă în contradicție.

Chiar presupunând că reclamantul considera într-adevăr că fractura consolidată a claviculei stângi, documentată în cursul examinărilor medicale din 13 aprilie și 200 17 iunie 2011, dovedea că ofițerii de poliție îi rupseseră această claviculă la 18 decembrie 2010, reclamantul nu a prezentat Curții niciun raport medical cu privire la data posibilă a formării acestei leziuni (chiar și după eliberarea sa) pentru a dovedi legătura dintre diagnostic și pretinsele rele tratamente. 201 58. 202 De asemenea, nu există dovezi care să confirme plângerea (formulată în termeni destul de generali) a reclamantului privind relele tratamente din penitenciar. În plus, trebuie observat că reclamantul nu a demonstrat că a sesizat în mod corespunzător autoritățile naționale cu această plângere.

203 59. 204 Astfel, Curtea consideră că aceste plângeri depuse de reclamant nu sunt „argumentate” în sensul articolului 3 din Convenție și că autoritățile naționale nu erau obligate să efectueze o anchetă efectivă a evenimentelor pretinse. Prin urmare, Curtea consideră că această parte a plângerilor reclamantului privind relele tratamente trebuie respinsă, atât sub aspect material, cât și sub aspect procedural, al articolului 3 din Convenție, ca vădit nefondată, în conformitate cu articolul 35 § 3 lit. a) și § 4 din Convenție.

205 60. 206 În schimb, Curtea observă că susținerile reclamantului privind relele tratamente la care a fost supus la sediul DCCO – cel puțin 207 la 13 aprilie 2011 – sunt confirmate de dovezile medicale 208 (a se vedea punctul 18). Prin urmare, această plângere era 209 prima facie 210 argumentată, astfel încât autoritățile statului erau obligate să efectueze o anchetă oficială efectivă (a se vedea, de exemplu, hotărârea în cauza Kaverzin c. Ucrainei 211 (Kaverzin v. Ukraine) 212 , cererea nr. 23893/03, pct. 106, 213 din 15 mai 2012). 214 61. 215 În acest context, Curtea consideră că plângerea reclamantului întemeiată pe articolul 3 din Convenție privind relele tratamente la sediul DCCO și lipsa unei anchete efective din partea autorităților statului în acest sens nu este vădit nefondată în sensul articolului 35 § 3 lit. a) din Convenție.

Curtea constată, de asemenea, că aceasta nu este inadmisibilă pentru alte motive. Prin urmare, ea trebuie declarată admisibilă. 216 Pe fond 217 Principii generale 218 62. 219 Principiile generale relevante ale jurisprudenței Curții sunt expuse în hotărârile în cauzele Bouyid c. Belgiei [MC] 220 (Bouyid v. Belgium) 221 [GC], cererea nr. 23380/09, pct. 81-90, 100 și 101, CEDO 2015, și El-Masri c. fostei Republici Iugoslave a Macedoniei [MC] 222 (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) 223 [GC], cererea nr. 39630/09, pct. 182-185, CEDO 2012. 224 Aplicarea principiilor generale la prezenta cauză 225 (a) 226 Obligația statului de a efectua o anchetă efectivă 227 63. 228 În fața autorităților naționale și a Curții, reclamantul a susținut că, la 13 aprilie 2011, a fost supus torturii la sediul DCCO; a furnizat o descriere detaliată a pretinselor rele tratamente și a făcut trimitere la rezultatele examinărilor sale medicale din acea zi, la IDP și la spital.

229 64. 230 Curtea observă că, în cursul examinării sale medicale de către echipajul ambulanței – adică la scurt timp după pretinsele rele tratamente – reclamantul s-a plâns de relele tratamente aplicate de ofițerii de poliție. Și-a menținut susținerile în cursul examinării judiciare a cauzei sale penale, precum și în cursul investigației plângerii sale privind pretinsele rele tratamente din 18 decembrie 231 2010 (a se vedea punctele 18, 32 și 40). 232 65. 233 Prin urmare, Curtea consideră că exista o plângere argumentată privind relele tratamente aplicate reclamantului și va examina dacă a fost efectuată o anchetă temeinică. 234 66 235 . 236 În special, Curtea observă că rezultatul examinării medicale a reclamantului la spital, la scurt timp după pretinsele rele tratamente, contrazicea ceea ce se indicase de echipajul ambulanței cu două ore mai devreme.

Înregistrarea din registrul IDP din 14 aprilie 2014 era de asemenea neclară (a se vedea punctul 20). Curtea nu dispune de nicio dovadă (iar Guvernul nu a susținut) că ar fi fost luată vreo măsură, precum efectuarea unei expertize medico-legale, pentru a clarifica chestiunile menționate și pentru a stabili ce leziuni corporale (dacă există) prezenta reclamantul la 13 aprilie 2011, precum și care era natura, data și posibila cauză a formării acestora. În legătură cu aceasta, reamintește că examinările medicale corespunzătoare reprezintă cea mai importantă garanție împotriva relelor tratamente aplicate persoanelor aflate în arest.

Astfel de examinări trebuie efectuate de un medic cu pregătirea corespunzătoare (în absența ofițerului de poliție), iar raportul privind examinarea efectuată trebuie să conțină nu doar o descriere detaliată a leziunilor corporale identificate, ci și explicații cu privire la originea acestora din partea pacientului și opinia medicului asupra măsurii în care astfel de leziuni corporale corespund unor astfel de explicații (a se vedea hotărârea în cauza Akkoç c. Turciei 237 (Akkoç v. Turkey) 238 , cererile nr. 22947/93 și nr. 239 22948/93, pct. 118, CEDO 2000 240 ‑ 241 X). 242 67. 243 În opinia Curții, neluarea de către autoritățile statului a măsurilor corespunzătoare, pentru care nu i-a fost oferită Curții nicio explicație, este o deficiență suficientă pentru a face ca ancheta să fie ineficientă (a se vedea, 244 mutatis mutandis 245 , hotărârea în cauza Khadisov și Tsechoyev c. Rusiei 246 (Khadisov and Tsechoyev v. Russia) 247 , cererea nr. 21519/02, pct. 118, 248 din 5 februarie 2009). 249 68. 250 Într-adevăr, din documentele disponibile nu se înțelege deloc care a fost răspunsul procurorului la susținerile reclamantului privind relele tratamente la sediul DCCO, inclusiv care au fost măsurile luate în acest sens.

Guvernul a făcut trimitere la investigația efectuată de parchetul districtului Kievski (a se vedea punctul 42). Cu toate acestea, nu a prezentat niciun document cu privire la această investigație – nici măcar copia ordonanței parchetului districtului Kievski din 29 aprilie 2013, prin care plângerea reclamantului fusese declarată nefondată.

251 69. 252 În plus, din argumentele părților reiese că ordonanța parchetului districtual din 18 februarie 2013, prin care materialele corespunzătoare au fost trimise pentru investigație la parchetul districtului Kievski, a fost în cele din urmă anulată de către tribunalul districtual la 1 iunie 2013, care a dispus o investigație suplimentară (a se vedea punctul 43). Formularea ultimei ordonanțe a parchetului districtual (din 8 iulie 2013), care a fost menținută de instanța națională, indică, totuși, că aceasta se referă la acțiunile ofițerilor de poliție nu la sediul DCCO, ci doar la acțiunile lor pe teritoriul districtului Moskovski din orașul Harkov (a se vedea punctul 45). 253 70. 254 În mod similar, respingând, prin sentința sa din 15 iulie 255 2013, plângerea reclamantului privind relele tratamente, tribunalul districtual nu a evaluat niciunul dintre datele medicale referitoare la perioada ulterioară datei de 9 februarie 2011, lăsând astfel fără răspuns argumentele reclamantului privind relele tratamente la care a fost supus la sediul DCCO la 13 aprilie 2011 și ulterior (a se vedea punctul 27). 256 71. 257 În cele din urmă, Guvernul nu a prezentat Curții nicio dovadă care să indice că ar fi fost depuse eforturi semnificative pentru a verifica susținerile reclamantului privind relele tratamente la sediul DCCO în cadrul investigației inițiate de parchetul regional,

după publicarea plângerii reclamantului în mass-media și depunerea plângerii de către K. (a se vedea punctele 48-50 și 52). 258 72 259 . 260 În contextul considerentelor de mai sus, Curtea nu identifică nicio dovadă care ar indica faptul că autoritățile statului au investigat cu bună-credință și temeinic susținerile reclamantului privind relele tratamente la care a fost supus la sediul DCCO, astfel cum impune Convenția. Prin urmare, a fost încălcat aspectul procedural al articolului 3 din Convenție în acest sens. 261 (b) 262 Pretinsele rele tratamente aplicate reclamantului 263 73. 264 Curtea observă că reclamantul s-a plâns de relele tratamente la care a fost supus de fiecare dată când era dus la sediul DCCO.

Cu toate acestea, a furnizat doar descrierea relelor tratamente pretinse din 265 13 aprilie 2011. Versiunea sa a evenimentelor nu contrazicea descrierea furnizată de el autorităților naționale. El a făcut trimitere la rezultatele examinărilor medicale efectuate de personalul IDP și de echipajul ambulanței, la concluziile traumatologului și la rezultatele examinărilor radiologice (a se vedea punctele 18, 19, 25 și 26). 266 74. 267 Curtea ia în considerare argumentul Guvernului potrivit căruia furnizarea datelor medicale – inclusiv a datelor privind posibilele leziuni corporale suferite de reclamant – pentru perioada de la 11 aprilie până la jumătatea lunii mai 2011 (a se vedea punctul 54) era imposibilă.

Cu toate acestea, Guvernul nu a susținut că documentele au fost pierdute sau distruse, ci mai degrabă că rămăseseră în penitenciar și nu fuseseră returnate la SIZO (a se vedea punctul 54). Prin urmare, Curtea nu este convinsă că Guvernul nu putea într-adevăr obține documentele necesare și să le trimită Curții. Disponibilitatea acestor documente ar fi fost importantă pentru verificarea de către Curte a corectitudinii susținerilor reclamantului. 268 75. 269 Pe de altă parte, Curții nu îi sunt cunoscute nici un fel de impedimente în obținerea de către reclamant a acestor dovezi de la autoritățile statului. 270 76. 271 Baza probatorie disponibilă privind pretinsele rele tratamente aplicate reclamantului este contradictorie.

Într-adevăr, după sosirea reclamantului la IDP la 13 aprilie 2011, au fost documentate o excoriație pe lobul stâng al urechii sale și o inflamație în zona claviculei stângi. Cu toate acestea, după cum se pare, leziunea urechii fusese de asemenea documentată de către expertul medico-legal mai devreme în aceeași zi (înainte de sosirea reclamantului la IDP). Din raportul expertului reiese că leziunea corporală se formase cu șapte-zece zile înainte de efectuarea expertizei și, potrivit reclamantului, după cum a comunicat acesta expertului, era autoaplicată (a se vedea punctul 17). Deși reclamantul a susținut că expertul nu a indicat toate leziunile sale corporale, din argumentele sale nu rezultă că el a contestat concluziile expertului cu privire la leziunile corporale documentate de acesta din urmă.

272 77. 273 În ceea ce privește clavicula, concluzia traumatologului, invocată de reclamant în sprijinul susținerilor sale privind relele tratamente, era că reclamantul suferea de o „fractură consolidată în mod incorect a claviculei stângi”, fapt care, la rândul său, indica faptul că fractura nu se formase în ziua efectuării expertizei. Examinările radiologice din iunie 2011 și 2013 au confirmat, într-adevăr, diagnosticul menționat și au evidențiat de asemenea că reclamantul prezenta o fractură consolidată a încheieturii drepte. Cu toate acestea, încă o dată, data exactă a producerii leziunii corporale rămâne necunoscută, iar Curții nu i-a fost prezentat niciun raport medical care să indice o legătură între fracturile consolidate și pretinsele rele tratamente aplicate de ofițerii de poliție.

274 78. 275 În plus, după cum a indicat deja Curtea (a se vedea punctul 66), documente contradictorii au fost emise de aceeași unitate sanitară a Ministerului Sănătății al Ucrainei, la o diferență de aproximativ două ore: în primul document (fișa de ieșire a echipajului ambulanței) se indica că reclamantul prezenta o serie de leziuni corporale, iar în al doilea (certificatul spitalului), se indica că, în cursul examinării medicale ulterioare a reclamantului la spital, nu fusese identificată nicio patologie și că nu formulase plângeri. Din argumentele Guvernului reiese că autoritățile naționale au considerat fișa de ieșire a ambulanței drept un diagnostic preliminar, care, după cum reiese, nu fusese confirmat la spital.

În afară de trimiterea la diagnosticul traumatologului, în sprijinul susținerilor sale privind fractura claviculei, reclamantul nu a comentat în vreun fel circumstanțele examinării sale la spital și concluziile formulate acolo. 276 79. 277 Având în vedere cele de mai sus, Curtea concluzionează că dovezile disponibile privind pretinsele leziuni corporale ale reclamantului nu sunt convingătoare. De asemenea, nu este clar la ce date reclamantul s-a aflat la sediul DCCO.

Pe de o parte, conform datelor oficiale, la 13 aprilie 2013, reclamantul nu fusese deloc dus la sediul DCCO (a se vedea punctul 12). Pe de altă parte, la 13 aprilie 2011, în cursul examinării de către expertul medico-legal, reclamantul i-a declarat acestuia din urmă că fusese transportat la sediul DCCO pentru a participa la anumite acte de cercetare 278 (a se vedea punctul 17). 279 80. 280 Având în vedere toate circumstanțele, Curtea consideră că nu există dovezi suficiente pentru a susține, dincolo de orice îndoială rezonabilă, susținerile reclamantului cu privire la locul, timpul și modurile relelor tratamente la care a fost supus. 281 81. 282 Prin urmare, Curtea nu poate concluziona că a fost încălcat aspectul material al articolului 3 din Convenție.

283 APLICAREA ARTICOLULUI 41 DIN CONVENȚIE

284 82. 285 Articolul 41 din Convenție prevede: 286 „Dacă Curtea declară că a avut loc o încălcare a Convenției sau a protocoalelor sale și dacă dreptul intern al înaltei părți contractante respective nu permite decât o înlăturare incompletă a consecințelor acestei încălcări, Curtea acordă părții lezate, dacă este cazul, o satisfacție echitabilă.” 287 Prejudiciul 288 83. 289 Reclamantul a solicitat 50 290 000 de euro cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral. 291 84. 292 Guvernul a contestat această pretenție. 293 85. 294 Hotărând pe baza echității, Curtea acordă reclamantului 7 295 500 de euro cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral. 296 Cheltuieli de judecată și alte cheltuieli 297 86. 298 Reclamantul nu a depus nicio pretenție la acest capitol.

Prin urmare, Curtea nu acordă nimic. 299 Dobânda moratorie 300 87. 301 Curtea consideră potrivit ca rata dobânzilor moratorii să se întemeieze pe rata dobânzii facilității de împrumut marginal practicată de Banca Centrală Europeană, majorată cu trei puncte procentuale.

302 PENTRU ACESTE MOTIVE, CURTEA, ÎN UNANIMITATE, 303 Declară 304 admisibile plângerile privind relele tratamente aplicate de ofițerii de poliție la sediul DCCO și eficiența investigației acestora, iar restul plângerilor din cerere – inadmisibile; 305 Hotărăște 306 că 307 a fost încălcat aspectul procedural al articolului 3 din Convenție; 308 Hotărăște 309 că nu a fost încălcat aspectul material al articolului 3 din Convenție; 310 Hotărăște 311 că 312 : 313 (a) 314 în termen de trei luni, Statul pârât trebuie să plătească reclamantului 7 315 500 de euro (șapte mii cinci sute) euro și, suplimentar, suma oricărui impozit care ar putea fi datorat, cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral; această sumă va fi convertită în moneda Statului pârât la cursul de schimb aplicabil la data plății; 316 (b) 317 la expirarea termenului menționat de trei luni și până la plata efectivă, asupra sumei menționate se va aplica o dobândă simplă 318 (simple interest) 319 la rata egală cu rata dobânzii facilității de împrumut marginal practicată de Banca Centrală Europeană, aplicabilă în perioada de întârziere, majorată cu trei puncte procentuale; 320 5 321 . 322 Respinge 323 restul pretențiilor reclamantului privind satisfacția echitabilă.

324 Redactată în limba engleză și comunicată în scris la 5 martie 2020, în temeiul articolului 77 alineatele 2 și 3 din Regulamentul Curții. 325 Milan Blaško 326 (Milan Blaško) 327 Grefier adjunct 328 Yonko Grozev 329 (Yonko Grozev) 330 Președinte

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ІВАНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF IVANKO v. UKRAINE) (Заява № 46850/13) РІШЕННЯ СТРАСБУРГ 05 березня 2020 року Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням. У справі «Іванко проти України» Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли: Йонко Грозєв (Yonko Grozev) , Голова , Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska) , Ладо Чантурія (Lado Chanturia) , судді, та Мілан Блашко (Milan Blaško) , заступник Секретаря секції, після обговорення за зачиненими дверима 11 лютого 2020 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день: ПРОЦЕДУРА 1. Справу було розпочато за заявою (№ 46850/13), яку 12 липня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Володимир Анатолійович Іванко (далі – заявник).

2. Заявника представляли пан Г. Туан Діт Дюдон і пан А. Крістенко, юристи, які практикують у м. Страсбург і м. Харків відповідно. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина. 3. 14 лютого 2019 року Уряд було повідомлено про скарги щодо стверджуваного жорстокого поводження із заявником працівників міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду. Факти обставини справи 4. Заявник народився у 1984 році та проживає у м. Харків. 5. 04 листопада 2010 року заявник був засуджений до трьох років позбавлення волі за хуліганство; на момент викладених далі подій він був умовно-достроково звільнений від відбування покарання у виді позбавлення волі, обраного за вчинення окремого злочину.

Кримінальне провадження щодо заявника та стверджуване жорстоке поводження з ним 6. 18 грудня 2010 року у трьох квартирах у м. Харків було вчинено крадіжки. 7 . Згідно з твердженнями заявника 18 грудня 2010 року приблизно о 08 год. 00 хв. група працівників міліції – у тому числі працівників Управління по боротьбі з організованою злочинністю у Харківській області (далі – УБОЗ) – затримали його, Л. та Г. у квартирі Л. у м. Харків і доставили до Московського районного відділу міліції (далі – відділ міліції), де працівники міліції застосовували до них «фізичне та психологічне насильство» до ранку наступного дня з метою примусити їх зізнатися у вчиненні цих крадіжок. 8 . Як свідчать наявні у Суду документи, за офіційною версією подій вранці 19 грудня 2010 року К. зупинили та оглянули на вулиці працівники міліції.

У нього виявили знаряддя для проникнення до будинків через вікна. Його доставили до відділу міліції, де він зізнався у вчиненні низки крадіжок і заявив, що у нього були спільники, у тому числі заявник. Після цього заявника та інших осіб затримали у квартирі Л. і доставили до відділу міліції, де було задокументовано їхнє затримання, і вони зізналися у вчиненні крадіжок. Після обшуку квартири Л. та його автомобіля було виявлено інші знаряддя для злому, а також певне викрадене майно. 9. 19 грудня 2010 року щодо заявника, Л., Г. і К. було порушено кримінальну справу за фактом вчинення низки крадіжок у м. Харків 18 грудня 2010 року. Цю справу згодом було об’єднано зі справою щодо низки інших крадіжок, вчинених у м. Харків.

10. Того ж дня 19 грудня 2010 року було складено протокол про затримання, в якому було зазначено, що заявника затримали у той день. Його помістили до Харківського ізолятора тимчасового тримання (далі – ITT). 11. 24 грудня 2010 року відповідно до постанови суду заявник був переведений до Харківського слідчого ізолятора № 27 (далі – СІЗО). Згідно з довідкою, виданою в лютому 2011 року начальником медичної частини СІЗО, після прийняття до СІЗО в грудні 2010 року у заявника не було задокументовано жодних тілесних ушкоджень, і він не подавав жодних скарг. 12 . Крім того, офіційні записи свідчать, що заявник залишався під вартою у СІЗО до 02 грудня 2014 року, за виключенням періоду з 11 квітня до 30 травня 2011 року, коли його тримали під вартою в Диканівській виправній колонії № 12 (далі – виправна колонія).

Під час тримання його під вартою у виправній колонії 13 та 26 квітня 2011 року заявника доставляли до ІТТ; 01, 19 і 20 квітня 2011 року та 10 і 13 травня 2011 року його доставляли до приміщення УБОЗу для участі в різних слідчих діях. 13 . 03 лютого 2011 року судово-медичний експерт медичної частини СІЗО оглянув заявника для встановлення, чи зазнав він будь-яких тілесних ушкоджень. Згідно зі складеним експертом 09 лютого 2011 року висновком заявник зазначив, що 18 грудня 2010 року та 23 січня 2011 року він зазнав жорстокого поводження працівників міліції та надав опис жорстокого поводження, зазначений в пункті 30. Після огляду заявника експерт не задокументував жодних помітних тілесних ушкоджень, у тому числі на його статевих органах.

Експерт також зазначив, що медична карта заявника свідчила, що під час прийняття до СІЗО 24 грудня 2010 року у заявника не було жодних тілесних ушкоджень. 14. 11 лютого 2011 року УБОЗ прийняв до свого провадження кримінальну справу щодо заявника та його стверджуваних спільників. 15. 01 квітня 2011 року в приміщенні УБОЗу та у присутності працівника міліції заявника оглянув судово-медичний експерт. Експерт виявив садно розміром 2 см на 1,5 см на лівій виличній кістці. Він зробив висновок, що тілесне ушкодження, ймовірно, було завдано важким тупим предметом або предметами не більше ніж за двадцять чотири години до огляду. Експерт кваліфікував садно як легке тілесне ушкодження.

Експерт зазначив, що під час огляду заявник не висунув жодних скарг і повідомив йому, що не піддавався жорстокому поводженню працівників міліції, не чинив їм опору якимось чином, не постраждав від побутового нещасного випадку і не брав участі в будь-яких бійках упродовж попередніх двох – трьох тижнів. 16. Згідно з твердженнями заявника вранці 13 квітня 2011 року він та інші підозрювані у справі були доставлені до УБОЗу для допиту. Їх тримали в підвалі УБОЗу, а ті самі працівники міліції, які брали участь в їхньому затриманні, піддали їх катуванню для отримання їхніх зізнавальних показань у певних злочинах, яких вони насправді не вчиняли. Зокрема, працівники міліції били заявника та застосовували електричний струм до його вух і статевих органів, душили його протигазом та наливали нашатирний спирт у горло, поки він не втратив свідомість.

Заявник також зазначив, що щоразу, коли його забирали до приміщення УБОЗу, від піддавався «фізичному та психологічному насильству». Працівники міліції також вимагали у нього гроші в обмін на непред’явлення йому обвинувачень у вчиненні вбивства. 17 . 13 квітня 2011 року приблизно о 13 год. 00 хв. у присутності працівника УБОЗу заявника оглянув судово-медичний експерт. Експерт зазначив, що у заявника було садно на лівій мочці вуха розміром 1 см на 0,5 см, яке, ймовірно, утворилося внаслідок дії одного або декількох твердих тупих предметів за сім – десять днів до проведення експертизи. Експерт кваліфікував садно як легке тілесне ушкодження. Згідно з твердженнями експерта заявник повідомив, що садно було заподіяно самостійно приблизно за тиждень до проведення експертизи.

Заявник також повідомив експерта, що його перевозили до приміщення УБОЗу. 18 . Увечері 13 квітня 2011 року заявник був доставлений до ІТТ. Після його прибуття було задокументовано садно на лівому вусі та запалення в області лівої ключиці. Приблизно о 10 год. 00 хв. на прохання заявника йому викликали швидку допомогу. Суду була надана копія карти виїзду швидкої допомоги, але вона дуже низької якості та нерозбірлива. Єдина розбірлива частина переліку тілесних ушкоджень, задокументованих бригадою швидкої допомоги, ймовірно свідчить, що у заявника були крововиливи та запалення в області лівої ключиці. Працівники бригади швидкої допомоги також зазначили, що заявник скаржився, що його тілесні ушкодження утворилися внаслідок жорстокого поводження працівників міліції.

У відповідному записі у журналі ITT щодо реєстрації викликів швидкої медичної допомоги було зазначено, що бригада швидкої допомоги також діагностувала заявнику струс мозку, забій лівої нирки та тупу травму живота. Рекомендувалася негайна госпіталізація заявника, і його доставили до Харківської лікарні швидкої допомоги (далі – лікарня). 19 . Згідно з твердженнями національних органів влади 14 квітня 2011 року приблизно о 00 год. 40 хв. заявника повернули до ІТТ. Він надав адміністрації ІТТ довідку з лікарні (копія якої була надана Суду), яка свідчила, що під час огляду терапевтом і неврологом у лікарні не було виявлено жодних патологій, а також заявник не висував жодних скарг цим спеціалістам на стан свого здоров’я.

Крім того, сторони зазначили, що в лікарні заявника також оглянув травматолог і виявив неправильне зростання перелому лівої ключиці. 20 . Також 14 квітня 2011 року приблизно о 00 год. 40 хв. у графі «скарги» журналу ITT щодо медичних оглядів було зроблено такий запис: «забій лівої ключиці (перелом?), опіки мочок вух, тупа травма живота зліва, струс мозку?». 21. Згідно з твердженнями Уряду після повернення з лікарні заявник надав письмову заяву адміністрації ІТТ, що вигадав свою скаргу на стан здоров’я та насправді не зазнавав жорстокого поводження працівників міліції. 22. Згідно з твердженнями заявника після його повернення з ІТТ до СІЗО медичний персонал установи відмовився документувати його тілесні ушкодження, зокрема стверджуючи, що ушкодження його вух і статевих органів були отримані самостійно через видавлювання прищів на цих частинах тіла.

23. Згідно з твердженнями заявника під час тримання його під вартою у виправній колонії (яке згідно з його твердженнями розпочалося 19 квітня 2011 року, а не 11 квітня 2011 року, як стверджував Уряд – див. пункт 12) він також неодноразово зазнавав жорстокого поводження працівників міліції. Зокрема, працівники міліції надягали на нього гамівну сорочку та наручники і підвішували його на металеву перекладину. 24. 29 квітня 2011 року заявнику та його стверджуваним спільникам пред’явили обвинувачення у вчиненні сімнадцятьох епізодів крадіжки; 19 травня 2011 року Московський районний суд міста Харкова (далі – районний суд) провів підготовче засідання. 25 . 17 червня 2011 року заявника оглянув терапевт СІЗО.

Жодних патологій задокументовано не було. Проведене в той же день рентгенологічне обстеження виявило консолідовані переломи лівої ключиці та кістки правого зап’ястка. 26 . 10 січня 2013 року заявнику знову діагностували загоєний перелом зап’ястка. 27 . 15 липня 2013 року районний суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років. Він залишив без задоволення скаргу заявника та його співобвинувачених на жорстоке поводження у зв’язку з необґрунтованістю, посилаючись на результати розслідування цього питання прокурором (див. пункти 37 – 45). Крім того, він зазначив, що записи у медичній картці заявника свідчили, що ні 24 грудня 2010 року під час прийняття до СІЗО, ні під час медичного огляду судово-медичним експертом 03 лютого 2011 року (див.

пункт 13) жодних помітних тілесних ушкоджень на заявнику виявлено не було. 28. 02 грудня 2014 року апеляційний суд, застосувавши Закон України «Про амністію», звільнив заявника від відбування покарання та відпустив його в залі суду. Розслідування за скаргами на жорстоке поводження Скарги, подані заявником 29. 23 та 30 січня 2011 року заявник звертався до прокуратури зі скаргами, стверджуючи, що 18 грудня 2010 року він був підданий жорстокому поводженню працівників Московського районного відділу міліції. 31 січня 2011 року захисник К. і родичі Л. також звернулися зі скаргами, стверджуючи про жорстоке поводження з Л., К., Г. і заявником у відділі міліції після їхнього затримання. 30 . Для перевірки зазначених тверджень прокурор допитав працівників міліції та заявника.

Працівники міліції заперечили будь-яке жорстоке поводження, надавши версію подій, зазначену в пункті 8. Заявник, у свою чергу, стверджував, що декілька працівників міліції примусили його лягти на підлогу, зв’язали ноги скотчем і душили його поліетиленовим пакетом. Крім того, вони застосовували електричний струм до вух і статевих органів заявника та погрожували «допомогти» його літній матері покінчити життя самогубством. 31. 07 лютого 2011 року помічник прокурора прокуратури Московського району (далі – районна прокуратура) відмовив у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину. 32 . У незазначену дату заявник та його співобвинувачені звернулися до суду першої інстанції зі скаргами на жорстоке поводження з ними працівників Московського районного відділу міліції, працівників УБОЗу та слідчого обласного управління міліції.

33. 08 листопада 2011 року суд першої інстанції доручив прокуратурі Харківської області (далі – обласна прокуратура) перевірити зазначені твердження про застосування до заявника та його співобвинувачених незаконних методів дізнання. Наявна у Суду копія відповідної постанови суду вбачається неповною, а частина, яка містить обґрунтування суду, вочевидь, втрачена. 34. 13 липня 2012 року районна прокуратура встановила, що постанова від 07 лютого 2011 року була законною та обґрунтованою. Вона зауважила, inter alia , що (a) у книзі відвідувачів відділу міліції було зазначено, що заявник та його співобвинувачені прибули до відділу міліції 19 грудня 2010 року о 03 год. 40 хв. і покинули його того ж дня та (b) відповідно до інформації від адміністрацій ІТТ і СІЗО після прийняття заявника до цих установ 19 та 24 грудня 2010 року відповідно не було задокументовано жодних тілесних ушкоджень заявника і він не висував жодних скарг.

35. 07 грудня 2012 року суд першої інстанції знову доручив обласній прокуратурі розслідувати висунуту заявником та його співобвинуваченими скаргу на жорстоке поводження; обласна прокуратура, у свою чергу, дала вказівку районній прокуратурі провести розслідування. 36. Тим часом 08 січня 2013 року заявник знову звернувся до районної прокуратури зі скаргою на жорстоке поводження з ним працівників міліції під час досудового слідства. 37 . 09 січня 2013 року районна прокуратура розпочала розслідування у кримінальному провадженні щодо можливого перевищення влади працівниками міліції; водночас вона відмовила у наданні заявнику та його співобвинуваченим статусу потерпілих у зв’язку з відсутністю об’єктивних доказів, що їхні права були якимось чином порушені.

Щодо заявника обласна прокуратура послалася, зокрема, на: копію журналу відділу міліції, який містив письмову заяву заявника від 19 грудня 2010 року про відсутність у нього скарг на працівників міліції; журнал ITT щодо реєстрації викликів швидкої медичної допомоги; протокол обшуку заявника після його прийняття до ІТТ, який свідчив про відсутність тілесних ушкоджень у заявника на той момент; довідку СІЗО, що підтверджувала відсутність тілесних ушкоджень у заявника після повернення до СІЗО із виправної колонії; та інформацію щодо проведених за участю заявника слідчих дій. 38. 18 січня 2013 року, значною мірою посилаючись на заперечення працівників міліції щодо жорстокого поводження із заявником, районна прокуратура винесла постанову про закриття провадження у зв’язку з відсутністю в їхніх діях складу злочину.

Вона зазначила, що твердження заявника було частиною стратегії його захисту для уникнення кримінального покарання. Заявник оскаржив цю постанову. 39. 06 лютого 2013 року старший прокурор районної прокуратури скасував постанову від 18 січня 2013 року як передчасну та призначив проведення додаткової перевірки. Зокрема, слідчому прокурору було доручено детально допитати заявника та його співобвинувачених щодо обставин стверджуваного жорстокого поводження. 40 . 15 лютого 2013 року слідчий прокуратури допитав заявника. Він підтримав своє твердження та підкреслив, що працівники ІТТ і бригада швидкої допомоги задокументували низку тілесних ушкоджень після стверджуваного катування його у приміщенні УБОЗу 13 квітня 2011 року.

41. 18 лютого 2013 року районна прокуратура завершила розслідування у зв’язку з відсутністю складу злочину в діях працівників міліції, вчинених на території Московського району міста Харкова. Відповідно до норм щодо територіальної юрисдикції цією самою постановою матеріали справи щодо стверджуваного жорстокого поводження в приміщенні УБОЗу були направлені до прокуратури Київського району для розслідування. 42 . 07 березня 2013 року прокуратура Київського району розпочала розслідування у кримінальному провадженні для перевірки твердження заявника про жорстоке поводження з ним у приміщенні УБОЗу. Згідно з твердженнями Уряду 29 квітня 2013 року це провадження було закрито у зв’язку з відсутністю складу злочину в діях працівників УБОЗу.

Суду не було надано жодних додаткових відомостей щодо цього розслідування та жодної копії відповідної постанови прокуратури Київського району. 43 . 01 червня 2013 року за поданою К. апеляційною скаргою слідчий суддя районного суду скасував постанову районної прокуратури від 18 лютого 2013 року та призначив проведення низки слідчих дій районною прокуратурою для перевірки тверджень К. 44. Під час додаткового розслідування працівники УБОЗу відмовилися брати участь в очних ставках із заявником і К., оскільки вважали, що твердження останніх були неправдивими та спрямованими на затягування кримінального провадження. Співобвинувачений заявника Г. відмовився брати участь у слідчих діях і стверджував про відсутність у нього скарг на працівників міліції.

45 . 08 липня 2013 року, посилаючись здебільшого на показання працівників міліції, районна прокуратура завершила розслідування, зазначивши, що під час додаткового розслідування складу злочину у діях працівників міліції, вчинених на території Московського району міста Харкова, виявлено не було. 46. 30 липня 2013 року слідчий суддя районного суду відмовив у задоволенні апеляційної скарги, поданої заявником на постанову від 08 липня 2013 року, ухваливши, що були вжиті всі необхідні заходи, а доказів на підтримку тверджень заявника про жорстоке поводження встановлено не було. З матеріалів справи вбачається, що заявник оскаржив цю ухвалу. Суд не було поінформовано про результат такого провадження.

Розслідування щодо публікації заявником листа на веб-сайті 47. 29 січня 2013 року на вебсайті було опубліковано приватний лист, написаний заявником народному депутату, в якому він, inter alia , скаржився на фізичне та психологічне жорстоке поводження з ним працівників міліції, у тому числі в приміщенні УБОЗу. 48 . 01 лютого 2013 року після зазначеної публікації для перевірки тверджень заявника було розпочато розслідування. 49. 07 лютого 2013 року обласна прокуратура закрила справу у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення. 50 . 25 квітня та 30 травня 2013 року Червонозаводський районний суд міста Харкова та Апеляційний суд Харківської області відповідно залишили без змін постанову обласної прокуратури від 07 лютого 2013 року.

Розслідування за скаргами К. 51. У незазначену дату К. знову звернувся до обласної прокуратури зі скаргою на жорстоке поводження з ним, Л., Г. і заявником працівників УБОЗу, які намагалися змусити їх надати зізнавальні показання. 52 . 06 лютого 2013 року за твердженнями К. було порушено кримінальну справу; 13 лютого 2013 року її було закрито, оскільки слідчі вважали, що жодного злочину вчинено не було. Обласна прокуратура значною мірою посилалася на те, що твердження К. уже неодноразово перевірялись прокурорами і визнавались необґрунтованими. ПРАВО

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

53. Заявник скаржився, що він був підданий катуванню працівників міліції (i) у відділі міліції 18 грудня 2010 року, (ii) у приміщенні УБОЗу щоразу, як його туди доставляли, а також (iii) у виправній колонії. Крім того, він скаржився, що органи державної влади не провели ефективного розслідувати цього питання. Заявник посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.» 54 . Уряд стверджував, що заявник не надав доказів стверджуваного жорстокого поводження з ним. Водночас він зазначив, що вбачалося неможливим надати Суду ту частину медичної документації заявника, в якій містилися записи про тілесні ушкодження заявника до червня 2011 року (тобто до повернення заявника з виправної колонії до СІЗО), оскільки після переведення заявника з виправної колонії до СІЗО медична картка повернута не була.

Тому з дати повернення заявника працівники СІЗО завели нову медичну картку. Уряд вказав, що під час зазначених розслідувань скарг заявника районна та обласна прокуратури не виявили жодних доказів стверджуваного жорстокого поводження. Розслідування були ретельними, а їхні висновки були зрештою підтримані національними судами. 55. Заявник зазначив, inter alia , що його твердження про жорстоке поводження були підтверджені медичними оглядами 13 квітня 2011 року та рентгенологічними обстеженнями, та що Уряд не надав задовільного пояснення походженню його тілесних ушкоджень, а також не провів ефективного розслідування його тверджень, незважаючи на неодноразові та послідовні скарги у зв’язку з цим.

Він наголосив, що катування його в приміщенні УБОЗу було найважливішим елементом його скарги та що його твердження щодо цього залишилися неспростованими. Заявник також оскаржив точність і достовірність висновків, складених судово-медичним експертом, який оглядав його 01 та 13 квітня 2011 року, стверджуючи, що не було задокументовано всі його тілесні ушкодження, оскільки огляди проводилися на вимогу УБОЗу та в присутності його працівників, які були причетні до жорстокого поводження з ним. Прийнятність 56. Суд зазначає, що скарга заявника до Суду на жорстоке поводження з ним 18 грудня 2010 року у відділі міліції (на відміну від його тверджень у національних органах влади щодо цього) обмежувалася коротким твердженням, що його «було піддано психологічному та фізичному насильству» без жодних додаткових відомостей (див.

пункт 7). 57. Крім того, Суд зазначає, що заявник не надав жодних медичних доказів на підтримку своїх тверджень про жорстоке поводження у той день. Відповідно до скарги заявника національним органам влади це жорстоке поводження включало застосування електричного струму до вух і статевих органів, удушення його поліетиленовим пакетом і зв’язування його ніг скотчем (див. пункт 30). До того ж заявник не оскаржував доводів Уряду, що під час прийняття до ІТТ і СІЗО 19 та 24 грудня 2011 року відповідно (тобто невдовзі після стверджуваних подій) жодних помітних тілесних ушкоджень на ньому виявлено не було і не надав жодних доказів протилежного.

Навіть припустивши, що заявник дійсно вважав, що консолідований перелом лівої ключиці, задокументований під час медичних оглядів 13 квітня та 17 червня 2011 року, свідчив, що працівники міліції зламали цю ключицю 18 грудня 2010 року, заявник не надав Суду жодного медичного висновку щодо можливої дати утворення цього ушкодження (навіть після його звільнення), для доведення зв’язку між діагнозом і стверджуваним жорстоким поводженням. 58. Також немає доказів, які підтвердили б (викладену доволі загально) скаргу заявника на жорстокого поводження у виправній колонії. Крім того, слід зазначити, що заявник не продемонстрував, що він належним чином звертався з цією скаргою до національних органів влади.

59. Таким чином, Суд вважає, що ці подані заявником скарги не є «небезпідставними» для цілей статті 3 Конвенції, і національні органи влади не були зобов’язані проводити ефективне розслідування стверджуваних подій. Отже, Суд вважає, що ця частина скарг заявника на жорстоке поводження має бути відхилена як за матеріальним, так і за процесуальним аспектами статті 3 Конвенції як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції. 60. На противагу, Суд зазначає, що твердження заявника про жорстоке поводження з ним у приміщенні УБОЗу – принаймні 13 квітня 2011 року – підтверджуються медичними доказами (див. пункт 18). Отже, ця скарга була prima facie небезпідставною, а тому органи державної влади були зобов’язані провести ефективне офіційне розслідування (див., наприклад, рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine) , заява № 23893/03, пункт 106, від 15 травня 2012 року).

61. У контексті зазначеного Суд вважає, що скарга заявника за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження у приміщенні УБОЗу та непроведення органами державної влади ефективного розслідування у зв’язку з цим не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

Суть Загальні принципи 62. Відповідні загальні принципи практики Суду наведені в рішеннях у справах «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81 – 90, 100 і 101, ЄСПЛ 2015) та «Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC], заява № 39630/09, пункти 182 – 185, ЄСПЛ 2012). Застосування загальних принципів до цієї справи (a) Зобов’язання держави провести ефективне розслідування 63. У національних органах влади та Суді заявник стверджував, що 13 квітня 2011 року його було піддано катуванню у приміщенні УБОЗу; він надав детальний опис стверджуваного жорстокого поводження і посилався на результати його медичних оглядів цього дня в ІТТ і лікарні.

64. Суд зауважує, що під час його медичного огляду бригадою швидкої допомоги – тобто невдовзі після стверджуваного жорстокого поводження – заявник поскаржився на жорстоке поводження з ним працівників міліції. Він підтримав свої твердження під час судового розгляду його кримінальної справи, а також під час розслідування його скарги на стверджуване жорстоке поводження з ним 18 грудня 2010 року (див. пункти 18, 32 та 40). 65. Тому Суд вважає, що існувала небезпідставна скарга про жорстоке поводження із заявником і він розгляне, чи було проведено ретельне розслідування. 66 . Зокрема, Суд зауважує, що результат медичного огляду заявника в лікарні невдовзі після стверджуваного жорстокого поводження суперечив тому, що було зазначено бригадою швидкої допомоги за дві години до цього.

Запис у журналі ІТТ від 14 квітня 2014 року також був незрозумілим (див. пункт 20). У Суду немає жодних доказів (і Уряд не стверджував), що було вжито будь-який захід такий, як проведення судово-медичної експертизи, для роз’яснення зазначених питань і встановлення, які тілесні ушкодження (якщо якісь) були у заявника 13 квітня 2011 року, та яким був їхній характер, дата і можлива причина утворення. У зв’язку з цим він повторює, що належні медичні обстеження є найважливішою гарантією проти жорстокого поводження із особами, які перебувають під вартою. Такі обстеження повинні проводитися лікарем з відповідною кваліфікацією (за відсутності працівника міліції), а висновок про проведене обстеження має містити не лише детальний опис виявлених тілесних ушкоджень, а й пояснення щодо їх походження пацієнта і думку лікаря, наскільки такі тілесні ушкодження відповідають таким поясненням (див.

рішення у справі «Аккоч проти Туреччини» (Akkoç v. Turkey) , заяви № 22947/93 та № 22948/93, пункт 118, ЄСПЛ 2000 ‑ X). 67. На думку Суду, невжиття органами державної влади відповідних заходів, пояснення якому Суду надано не було, є достатнім недоліком, щоб зробити розслідування неефективним (див., mutatis mutandis , рішення у справі «Хадісов і Цечоєв проти Росії» (Khadisov and Tsechoyev v. Russia) , заява № 21519/02, пункт 118, від 05 лютого 2009 року). 68. Насправді з наявних документів узагалі незрозуміло, якою була відповідь прокурора на твердження заявника про жорстоке поводження в приміщенні УБОЗу, у тому числі якими були вжиті у зв’язку з цим заходи. Уряд послався на розслідування, проведене прокуратурою Київського району (див.

пункт 42). Проте він не надав жодних документів щодо цього розслідування – навіть копії постанови прокуратури Київського району від 29 квітня 2013 року, якою скаргу заявника було визнано необґрунтованою. 69. Крім того, з доводів сторін вбачається, що постанова районної прокуратури від 18 лютого 2013 року, якою відповідні матеріали були направлені для розслідування до прокуратури Київського району, була зрештою скасована районним судом 01 червня 2013 року, який призначив додаткове розслідування (див. пункт 43). Формулювання останньої постанови районної прокуратури (від 08 липня 2013 року), яке було залишено без змін національним судом, свідчить, однак, що воно стосується дій працівників міліції не в приміщенні УБОЗу, а лише їхніх дій в Московському районі міста Харкова (див.

пункт 45). 70. Аналогічно, відмовляючи у своєму вироку від 15 липня 2013 року у задоволенні скарги заявника на жорстоке поводження, районний суд не оцінив жодних медичних даних стосовно періоду після 09 лютого 2011 року, таким чином залишивши без відповіді аргументи заявника щодо жорстокого поводження з ним у приміщенні УБОЗу 13 квітня 2011 року та пізніше (див. пункт 27). 71. Насамкінець, Уряд не надав Суду жодних доказів, які свідчили б про вжиття будь-яких вагомих зусиль для перевірки тверджень заявника про жорстоке поводження з ним у приміщенні УБОЗу під час розслідування, розпочатого обласною прокуратурою після публікації скарги заявника у засобах масової інформації та подання К. його скарги (див.

пункти 48 – 50 і 52). 72 . У контексті наведених міркувань Суд не вбачає жодних доказів, як б свідчили, що органи державної влади сумлінно та ретельно розслідували твердження заявника про жорстоке поводження з ним у приміщенні УБОЗу, як вимагається Конвенцією. Отже, було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з цим. (b) Стверджуване жорстоке поводження із заявником 73. Суд зауважує, що заявник скаржився на жорстоке поводження з ним щоразу, коли його доставляли до приміщення УБОЗу. Проте він надав опис лише стверджуваного жорстокого поводження з ним 13 квітня 2011 року. Його версія подій не суперечила опису, наданому ним національним органам влади. Він посилався на результати його медичних оглядів працівниками ІТТ і бригадою швидкої допомоги, висновки травматолога та результати рентгенологічних обстежень (див.

пункти 18, 19, 25 і 26). 74. Суд бере до уваги аргумент Уряду, що надати медичні дані – у тому числі дані щодо можливих тілесних ушкоджень, отриманих заявником – за період з 11 квітня до середини травня 2011 року (див. пункт 54) було неможливо. Проте Уряд не стверджував, що документи були втрачені або знищені, а скоріше, що вони залишалися у виправній колонії та не були повернуті до СІЗО (див. пункт 54). Тому Суд не переконаний, що Уряд дійсно не міг отримати необхідні документи та надіслати їх до Суду. Наявність цих документів була б важливою для перевірки Судом правильності тверджень заявника. 75. З іншого боку, Суду також невідомо про які-небудь перешкоди під час отримання заявником цих доказів від органів державної влади.

76. Наявна доказова база щодо стверджуваного жорстокого поводження із заявником є суперечливою. Дійсно, після прибуття заявника до ІТТ 13 квітня 2011 року були задокументовані садна на лівій мочці його вуха та запалення в області лівої ключиці. Проте, як вбачається, ушкодження вуха також було задокументовано судово-медичний експертом раніше цього дня (до прибуття заявника до ITT). З висновку експерта випливає, що тілесне ушкодження утворилося за сім – десять днів до проведення експертизи і, як заявник сказав експерту, було заподіяно самостійно (див. пункт 17). Хоча заявник стверджував, що експерт не вказав усі його тілесні ушкодження, з його доводів не вбачається, що він оскаржував висновки експерта стосовно задокументованих останнім тілесних ушкоджень.

77. Щодо ключиці, то висновок травматолога, на який посилався заявник на підтримку своїх тверджень про жорстоке поводження, полягав у тому, заявник страждав від «неправильно зрощеного перелому лівої ключиці», і це, у свою чергу, свідчило, що перелом не утворився в день проведення експертизи. Рентгенологічні обстеження у червні 2011 та 2013 років дійсно підтвердили зазначений діагноз, а також виявили у заявника загоєний перелом кістки правого зап’ястка. Проте знову точна дата отримання тілесного ушкодження залишається невідомою, а Суду не було надано жодного медичного висновку, який свідчив би про зв’язок між загоєними переломами та стверджуваним жорстоким поводженням працівників міліції. 78. Крім того, як уже зазначив Суд (див.

пункт 66), суперечливі документи були видані тим самим закладом охорони здоров’я МОЗ України з різницею приблизно у дві години: у першому документі (карта виїзду бригади швидкої допомоги) було зазначено, що у заявника була низка тілесних ушкоджень, а другому (довідка лікарні) зазначено, що під час подальшого медичного огляду заявника в лікарні не було виявлено жодних патологій та він не висловлював жодних скарг. Із доводів Уряду вбачається, що національні органи влади розглядали карту виїзду швидкої допомоги як попередній діагноз, який, як вбачалося, не був підтверджений в лікарні. Окрім посилання на діагноз травматолога на підтримку своїх тверджень про перелом ключиці, заявник жодним чином не прокоментував обставини його огляду в лікарні та зроблені там висновки.

79. З огляду на зазначене Суд доходить висновку, що наявні докази стверджуваних тілесних ушкоджень заявника не є переконливими. Також незрозуміло в які дати заявник перебував у приміщенні УБОЗу. З одного боку, згідно з офіційними даними 13 квітня 2013 року заявника взагалі не доставляли до приміщення УБОЗу (див. пункт 12). З іншого, 13 квітня 2011 року під час огляду судово-медичним експертом заявник заявив останньому, що його перевозили до приміщення УБОЗу, щоб він взяв участь у певних слідчих діях (див. пункт 17). 80. Враховуючи всі обставини, Суд вважає, що відсутні достатні докази для підтримання поза розумним сумнівом тверджень заявника щодо місця, часу та способів жорстокого поводження з ним.

81. Отже, Суд не може дійти висновку, що було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

82. Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.» Шкода 83. Заявник вимагав 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. 84. Уряд заперечив проти цієї вимоги. 85. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 7 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Судові та інші витрати 86. Заявник не подав жодних вимог за цим пунктом. Отже, Суд нічого не присуджує. Пеня 87. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

за цих підстав суд одноголосно Оголошує прийнятними скарги на жорстоке поводження працівників міліції в приміщенні УБОЗу та ефективність його розслідування, а решту скарг у заяві – неприйнятними; Постановляє , що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції; Постановляє, що не було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції; Постановляє , що : (a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 7 500 євро (сім тисяч п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу (b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти; 5 . Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 05 березня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду. Мілан Блашко (Milan Blaško) Заступник Секретаря Йонко Грозєв (Yonko Grozev) Голова