Petro Carbo Chem S.E. împotriva României

Hotărârea Curții Europene a Drepturilor Omului (CEDO) „PETRO CARBO CHEM S. E. c. României” din 30 iunie 2020 (Cererea nr. 21768/12) Textul traducerii neoficiale a hotărârii CEDO: Circumstanțele cauzei Cauza privește o hotărâre a unei instanțe civile prin care societatea reclamantă a fost obligată să plătească o compensație simbolică directorului executiv (CEO) al societății „Oltchim” (care era cel mai mare combinat chimic din România) pentru criticarea modului în care CEO-ul administra societatea, în cadrul unui conflict mediatic. Societatea reclamantă a fost înființată în 2007, cu sediul central în Germania. Aceasta deține numeroase obiective industriale în Europa, inclusiv un combinat chimic în Polonia.

În 2007, societatea reclamantă a devenit acționarul principal al societății române „Oltchim S.A. Râmnicu Vâlcea”, care deținea cel mai mare combinat chimic din România și în care statul era acționarul principal (54%). Această cauză privește respingerea acțiunii societății reclamante, introdusă împotriva CEO-ului societății „Oltchim” în legătură cu prejudicierea reputației sale în cadrul unui litigiu mediatic din 2008 și 2009, în principal cu privire la administrarea societății de către CEO. În 2009, în urma unei polemici mediatice, societatea reclamantă a sesizat instanțele române cu o acțiune în despăgubiri împotriva CEO-ului societății „Oltchim”, susținând că acesta din urmă a declarat în presa locală și națională că societatea reclamantă era responsabilă de starea periculoasă a societății, că încerca să blocheze conversia datoriilor în acțiuni în favoarea statului și să denigreze activitatea comercială a societății.

Societatea reclamantă a susținut că afirmațiile CEO-ului erau false și defăimătoare și au prejudiciat reputația și imaginea sa. CEO-ul a introdus o acțiune împotriva societății reclamante, precizând că mai multe afirmații ale reprezentanților societății reclamante au prejudiciat onoarea și reputația sa profesională. În 2010, instanța regională a respins acțiunea societății reclamante și a admis-o pe cea introdusă de CEO. Instanța a obligat societatea reclamantă să plătească CEO-ului o sumă simbolică – 1 leu românesc (aproximativ 0,23 euro) – cu titlu de compensație pentru prejudiciul moral cauzat prin încălcarea dreptului său la respectarea reputației. Instanța a dispus, de asemenea, publicarea acestei hotărâri în două ediții consecutive ale unui ziar național.

În opinia instanței, societatea reclamantă a purtat un război mediatic împotriva intereselor societății „Oltchim” și a administrării acesteia, îndreptat indirect împotriva CEO-ului, o persoană bine cunoscută în cercurile de afaceri. Instanța a indicat, de asemenea, că toate acțiunile societății reclamante au fost dictate de spiritul concurenței neloiale și de lipsa de loialitate. Instanța a constatat în continuare că afirmațiile reprezentanților societății reclamante transmiteau publicului larg o imagine negativă a societății „Oltchim” și a CEO-ului său, provocând îngrijorare în rândul partenerilor de afaceri ai societății. În cele din urmă, instanța a constatat că afirmațiile CEO-ului erau destinate să liniștească partenerii de afaceri și să le restabilească încrederea.

Ulterior, societatea reclamantă a contestat această hotărâre judecătorească, însă recursul său a fost respins. Recursul în fața Înaltei Curți de Casație a fost de asemenea respins. CEDO a concluzionat că remarcile societății reclamante priveau o chestiune de interes public referitoare la libera circulație a informațiilor și a ideilor în domeniul activității societăților comerciale, precum și la răspunderea directorilor unor astfel de societăți, ceea ce necesită un nivel ridicat de protecție a libertății de exprimare. Curtea a indicat, de asemenea, că constatările împotriva societății reclamante au constituit o ingerință în exercitarea de către aceasta a dreptului la libertatea de exprimare.

CEDO a subliniat că instanțele române nu au asigurat un echilibru just între necesitatea de a proteja reputația CEO-ului și asigurarea respectării cerințelor Convenției, în sensul că sunt necesare motive temeinice pentru a justifica restrângerile impuse asupra libertății de exprimare în cadrul unor chestiuni care prezintă interes public și care privesc o societate mare. Aprecierea Curții Art. 10 din Convenție Constatările instanței civile împotriva societății reclamante privind prejudicierea onoarei și reputației CEO-ului au constituit o ingerință în dreptul acestei societăți de a-și exercita libertatea de exprimare. O astfel de ingerință era prevăzută de lege și viza protejarea reputației CEO-ului.

În ceea ce privește necesitatea ingerinței într-o societate democratică, Curtea a subliniat că remarcile se refereau la modul în care CEO-ul a condus activitatea „Oltchim”, și nu la vreun aspect al vieții private a acestuia din urmă. În ceea ce privește remarcile unui acționar minoritar privind viitorul celui mai mare combinat chimic din România, în care statul era principalul deținător de acțiuni, Curtea a concluzionat că afirmațiile contestate constituiau o chestiune de interes public, legată de libera circulație a informațiilor și a ideilor privind activitatea unor societăți comerciale puternice, precum și de asigurarea îndeplinirii de către directorii unor astfel de societăți a îndatoririlor lor, încurajându-i să țină seama de interesele pe termen lung ale societății lor.

Acest lucru impunea un nivel ridicat de protecție a libertății de exprimare și, în special, o marjă de apreciere mai îngustă a Statelor Contractante. CEDO a notat în continuare că instanțele române nu au examinat dacă afirmațiile societății reclamante au contribuit la o dezbatere asupra unor chestiuni de interes public și nu au evaluat în mod corespunzător dacă CEO-ul a participat activ la dezbatere, dacă afirmațiile sale erau exacte și sub ce formă au fost făcute. În plus, cea mai mare parte a acestor informații se referea la chestiuni financiare care puteau afecta activele societății reclamante. În plus, intenția reală a societății reclamante era de a discuta chestiuni privind administrarea societății ale cărei acțiuni le deținea, și nu de a pune în pericol succesul comercial și viabilitatea societății pentru acționarii și angajații săi și, într-un sens mai larg, pentru bunăstarea economiei.

Astfel, după cum reiese, comentariile societății reclamante au fost motivate de dorința de a exercita un control activ asupra societății pentru a îmbunătăți administrarea acesteia și a contribui la elaborarea unor planuri pe termen lung. În ceea ce privește forma în care au fost făcute aceste afirmații contestate, comentariile societății reclamante au fost reproduse și difuzate atât în articole de presă, cât și în cadrul unei conferințe organizate de aceeași societate. Cuvintele utilizate nu dezvăluiau în niciun fel detalii ale vieții private a CEO-ului, nu conțineau expresii ofensatoare sau afirmații fără niciun temei factual; afirmațiile se refereau în principal la modul în care CEO-ul conducea activitatea „Oltchim”.

Deși sancțiunea avea un caracter pur simbolic și nu a afectat în niciun fel financiar societatea reclamantă, Curtea a concluzionat că aceasta putea avea un efect inhibitor. În consecință, instanțele naționale nu au pus în balanță în mod adecvat necesitatea de a proteja reputația CEO-ului cu necesitatea de a asigura respectarea normelor Convenției, potrivit cărora pentru a justifica restrângerile libertății de exprimare în cadrul unor chestiuni de interes public și care privesc o societate mare trebuie să existe motive suficient de temeinice. CEDO a subliniat că punerea în balanță a intereselor concurente de către instanțele naționale nu s-a întemeiat suficient pe criteriile stabilite de jurisprudența constantă a Curții.

În plus, instanțele nu au păstrat un echilibru just între necesitatea de a proteja reputația CEO-ului și necesitatea de a proteja libertatea de exprimare a societății reclamante. În consecință, în prezenta cauză a existat o încălcare a art. 10 din Convenție. Art. 8 din Convenție Societatea reclamantă s-a plâns că remarcile CEO-ului față de aceasta i-au prejudiciat reputația. CEDO a declarat plângerea în temeiul acestui articol din Convenție ca fiind vădit nefondată. În primul rând, Curtea a constatat că remarcile CEO-ului „Oltchim” se refereau la chestiuni de interes public, legate de libera circulație a informațiilor și a ideilor privind activitatea unor societăți comerciale puternice. În plus, societatea reclamantă era o societate mare, care deținea o serie de obiective industriale în Europa, fiind în același timp acționar al societății „Oltchim”, în legătură cu care acțiunile sale erau supuse unei atenții deosebite.

Având în vedere cele expuse, existau limite largi ale criticii admisibile în această privință. În al doilea rând, remarcile CEO-ului priveau chestiuni legate de o posibilă confruntare concurențială între societatea sa și societatea reclamantă. Deși afirmațiile CEO-ului erau oarecum exagerate, acestea aveau o anumită similitudine cu judecățile de valoare. În cele din urmă, având în vedere lipsa de dovezi privind impactul remarcilor asupra capacității societății reclamante de a continua să investească pe piața românească sau de a acționa ca partener de afaceri, Curtea a constatat că nu poate face speculații cu privire la prejudiciul presupus a fi fost cauzat. În consecință, autoritățile naționale nu au depășit marja de apreciere și și-au îndeplinit obligațiile pozitive de a garanta dreptul societății reclamante la respectarea efectivă a reputației sale.

Concluzie Încălcare a art. 10 din Convenție (dreptul la libertatea de exprimare) ca urmare a neasigurării unui echilibru just între necesitatea de a proteja reputația CEO-ului și necesitatea de a proteja dreptul societății reclamante la libertatea de exprimare. Hotărârea în prezenta cauză a fost pronunțată de o Cameră la 30 iunie 2020 și va deveni definitivă în conformitate cu art. 44 §2 din Convenție.

Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) « PETRO CARBO CHEM S. E. v. Romania » від 30 червня 2020 року ( Заява № 21768/ 12) Текст неофіційного перекладу рішення ЄСПЛ: Обставини справи Справа стосувалася рішення цивільного суду, яким було зобов’язано компан ію - заявника сплатити символічну компенсацію головному виконавчому директору (СЕО) компанії « Oltch im » (що була найбільшим хімічним заводом у Румунії) за критику управління СЕО компанією в рамках медіаконфлікту. Компан ія - заявник була заснована у 2007 році зі штаб - квартирою в Німеччині. Вона володіє багатьма промисловими об’єктами в Європі, зокрема хімічним заводом у Польщі. У 2007 році компанія - заявник стала головним акціонером румунської компанії «Oltchim S.A.

Râmnicu Vâlcea», котра володіла найбільшим хімічним заводом у Румунії і в якій держава була головним акціонером (54 %). Ця справа стосувалася відхилення позову компанії - заявника, поданого проти СЕО компанії « Oltch im » у зв’язку із заподіянням шкоди її репутації в рамках спору в ЗМІ у 2008 та 2009 роках, головним чином стосовно управління СЕО компан ією. У 2009 році після медіасуперечки компанія - заявник звернулася з позовом до румунських судів про відшкодування шкоди проти СЕО компанії « Oltchi m », стверджуючи, що останній у місцевій та національній пресі заявив, що компанія - заявник була відповідальною за небезпечний стан компанії, намагалася заблокувати конвертацію боргів в акції на користь держави та принизити бізнесову діяльність компанії.

Компан ія - заявник стверджувала, що твердження СЕО були неправдивими та дифамаційними і заподіяли шкоду її репутації та іміджу. СЕО подав позов проти компанії - заявника, зазначивши, що декілька тверджень представників компанії - заявника заподіяли шкоду його честі та діловій репутації. У 2010 році окружний суд відхилив позов компанії - заявника та задовольнив той, що був поданий СЕО. Суд зобов’язав компанію - заявника сплатити на користь СЕО символічну суму – 1 румунський лей (приблизно 0,23 євро) – як відшкодування моральної шкоди у зв’язку із порушенням його права на повагу до своєї репутації. Суд також розпорядився про публікацію цього рішення в двох послідовних випусках національної газети.

На думку суду, компанія - заявник провела медіавійну проти інтересів компанії « Oltch im » та управління нею, побічно направлену на СЕО, добре відому особу в бізнесових колах. Суд також вказав, що всі дії компанії - заявника були продиктовані духом несправедливої конкуренції та відсутністю лояльності. Суд надалі зауважив, що твердження представників компанії - заявни ка передали негативний образ / імідж компанії « Oltch im » та її СЕО широкому загалу, викликали занепокоєння серед ділових партнерів компанії. Зрештою, суд встановив, що твердження СЕО були спрямовані на заспокоєння ділових партнерів та відновлення їхньої довіри. Пізніше компанія - заявник оскаржила це рішення суду, проте її скарга була відхилена.

Скарга до Вищого касаційного суду була також відхилена. ЄСПЛ дійшов висновку, що коментарі компанії - заявника стосувалися питання публічного інтересу щодо вільного обігу інформації та ідей у сфері діяльності господарських компаній, а також підзвітності директорів таких компаній, що вимагає високого рівня захисту свободи вираження поглядів. Суд також вказав, що висновки щодо компанії - заявника становили втручання у здійснення нею права на свободу вираження поглядів. ЄСПЛ підкреслив, що румунські суди не забезпечили належного балансу між необхідністю захисту репутації СЕО та забезпеченням дотримання вимог Конвенції в тому, що вимагаються вагомі причини для обґрунтування накладених обмежень на свободу вираження поглядів у рамках питань, що становлять суспільний інтерес та стосуються великої компанії.

Оцінка Суду Стаття 10 Конвенції Висновки цивільного суду проти компанії - заявника щодо заподіяння шкоди честі та репутації СЕО становили втручання у право на здійснення цією компанією свободи вираження поглядів. Таке втручання було передбачене законом та спрямоване на захист репутації СЕО . Що стосується необхідності втручання у демократичному суспільстві, Суд підкреслив, що в коментарях ішлося про спосіб, у який СЕО керував діяльністю « Oltch im », а не будь - якого аспекту приватного життя останнього. Стосовно коментарів міноритарного акціонера про майбутнє найбільшого хімічного заводу в Румунії, в якому держава була основним володільцем акцій, Суд дійшов висновку, що оскаржувані твердження становили публічний інтерес, пов’язаний із вільним обігом інформації та ідей щодо діяльності потужних комерційних компаній, а також забезпечення виконання директорами таких компаній своїх обов’язків, спонукаючи їх враховувати довгострокові інтереси своєї компанії.

Це вимагало високого рівня захисту свободи вираження поглядів і, зокрема, більш вузької межі свободи розсуду Договірних Держав. ЄСПЛ далі зазначив, що румунські суди не розглянули, чи твердження компан ії - заявника сприяли обговоренню питань, що становлять суспільний інтерес, та належно не оцінили, чи брав СЕО активну участь в обговоренні, чи були його твердження точними і в якій формі були вчинені. До того ж більша частина цієї інформації стосувалася фінансових питань, що могли вплинути на активи компанії - заявни ка. Крім цього, дійсний нам ір компанії - заявника полягав у тому, щоб обговорити питання управління компанією, акціями якої володіла, а не ставити під загрозу комерційний успіх та життєздатність компанії для її акціонерів та працівників, і в більш широкому сенсі – для добробуту економіки.

Тому, як вбачається, коментарі компанії - заявника були мотивовані бажанням здійснювати активний контроль над компанією задля вдосконалення управління нею та сприяння створенню довгострокових планів. Що стосується форми, в якій ці оскаржувані твердження були здійснені, коментарі ко мпанії - заявника були відтворені та поширені як у статтях ЗМІ, так і під час конференції, організованої цією ж компанією. Використані слова жодним чином не розкривали деталей приватного життя СЕО, не містили жодних образливих висловів чи тверджень, що не мали під собою жодного фактичного підґрунтя; твердження головним чином стосувалися того, яким чином СЕО керував діяльністю « Oltch im ». Хоча покарання мало чисто символічний характер і жодним чином фінансово не вплинуло на компанію - заявника, Суд дійшов висновку, що воно могло вплинути стримувальним чином.

Відповідно, національні суди належним чином не збалансували необхідності захисту репутації СЕО із необхідністю забезпечення дотримання норм Конвенції, за якими задля виправдання обмежень свободи вираження поглядів у рамках питань, що становлять суспільний інтерес і стосуються великої компанії, мають бути достатньо вагомі підстави. ЄСПЛ підкреслив, що балансування конкуруючих інтересів національними судами недостатньо ґрунтувалось на критеріях, визначених усталеною практикою Суду. Крім того, суди не дотримали справедливого балансу між необхідністю захисту репутації СЕО та необхідністю захисту свободи вираження поглядів компанії - заявни ка. Відповідно, у цій справі було порушено статтю 10 Конвенції.

Стаття 8 Конвенції Компан ія - заявник скаржилася, що коментарі СЕО щодо неї заподіяли шкоду її репутації. ЄСПЛ визнав скаргу за цією статтею Конвенції явно необґрунтованою. По - перше, Суд зауважив, що коментарі СЕО « Oltch im » належать до питань, що становлять суспільний інтерес, пов’язаний із вільним обігом інформації та ідеями щодо діяльності потужних комерційних компаній. Більше того, компанія - заявник була великою компанією, що володіла низкою промислових об’єктів у Європі, і одночасно була акціонером компанії « Oltch im » у зв’язку із чим її дії були предметом ретельної уваги. У зв’язку з наведеним були широкі межі допустимої критики стосовного цього. По - друге , коментарі СЕО стосувалися питань, пов’язаних із можливою конкурентною конфронтацією між його компанією та компанією - заявником.

Хоча твердження СЕО були дещо перебільшені, останні мали певною мірою схожість з оціночними судженнями. Зрештою, з огляду на відсутність доказу впливу коментарів на здатність компанії - заявника продовжувати інвестувати на румунському ринку чи діяти як бізнес - партнер Суд зауважив, що вона не може спекулювати імовірно заподіяною шкодою. Відповідно, національні органи влади не перевищили межу свободи розсуду та дотримали своїх позитивних обов’язків з гарантування права компанії - заявника на ефективну повагу своєї репутації. Висно вок Порушення статті 10 Конвенції (право на свободу вираження поглядів) у зв’язку з незабезпеченням справедливого балансу між необхідністю захисту репутації СЕО та необхідністю захисту права компанії - заявника на свободу вираження поглядів.

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 30 червня 2020 року і набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.