Pe 23 decembrie 2011, la Paris au fost violate două femei, una dintre ele fiind, de asemenea, victima unei tentative de asasinat intenționat. Ancheta a fost încredințată Poliției din Paris, sub supraveghetorul D. Pe 28 decembrie 2011, a fost violată și bătută o fată de 15 ani în Etap, județul Essonne, după ce a fost încălcată secretul profesional/servicial. Pe 30 decembrie 2011, un grup de experți judiciare din Paris a publicat o declarație de identitate a suspectului, pe baza unei fotografii a unui al treilea suspect, care a fost publicată pe 3 ianuarie 2012. Prin hotărârea din 21 noiembrie 2012, Curtea Penală din Paris l-a găsit vinovat pe reclamant de utilizarea informațiilor obținute în încălcarea secretului profesional și l-a obligat pe acesta din urmă să plătească o amendă de 8.000 de euro, împreună cu 1 euro de despăgubiri pentru prejudicii suferite de victime, după ce acestea au fost implicate în procedurile de investigare, ca și persoane civile.
Apelul Curții de Apel din Paris, prin decizia sa din 16 ianuarie 2014, susține concluziile unei alte instanțe de judecată, 31 de sentințe, care au condamnat acesta pentru încălcarea dreptului la confidențialitate, în conformitate cu art. 10 din Convenția Europeană împotriva Franței (Criminalul, Criminalitatea și Alții), care prevede că o persoană care a primit o amendă pentru încălcarea dreptului la confidențialitate a fost condamnat pentru încălcarea dreptului la confidențialitate în cadrul unei alte instanțe de judecată, precum Curtea de Apel din Franța (Criminalul, Criminalitatea și Alții), în care a subliniat că a primit o amendă pentru încălcarea dreptului la confidențialitate în temeiul articolului 10 din Convenția Europeană (Cr.
Ressiot și alții împotriva Franței, §§ 107-108). Prin urmare, fără a vedea niciun motiv de a se abate de la concluzia din acest caz, CEDO a concluzionat că examinarea intervenției a fost "prevestită de lege" în sensul articolului 10 alineatul (2) din Convenție și că, de asemenea, CEDO a recunoscut anterior că intervenția a fost justificată de necesitatea păstrării secretului investigației judiciare și nu cu scopul de a asigura desfășurarea unei investigații adecvate și de a susține în sine autoritatea și independența justiției. Această concluzie este aplicabilă în cazurile în care este vorba de secrete de serviciu, deoarece are ca scop confirmarea dezvăluirii informațiilor confidențiale ale grupului de anchetă.
În acest caz, CEDO a promis că în practică, a fost bazat pe necesitatea de a asigura confidențialitatea informațiilor făcând o declarație scurtă despre anchetă, pe care o a făcut în 16 ianuarie 2014 un jurnalist de la un tribunal național, care a publicat o declarație despre o anchetă pe care a publicat o fotografie și o imagine în ziar, în care a fost publicată în mod independent. În plus, CEDO a subliniat faptul că, până la momentul publicării, fotografia, care inițial a fost compusă pe baza unor mărturie ale unei singure victime, nu mai corespundea descrierii presupusei infractori, deoarece urmează să fie obținute mai multe fotografii ale suspectului recunoscut. Astfel, anchetatorii naționali au stabilit corect că, prin publicarea fotografiilor, reclamantul a demonstrat că utilizarea lor a fost un instrument adecvat pentru a oferi o viziune reală a societății, că a fost un mod de a asigura o viziune publică fără a se teme de atacul asupra femeilor.
În primul rând, însă, în cazul în care nu a fost respectată obligația de a proteja interesele femeilor, în primul rând, instanța Europeană a putut să demonstreze că nu a fost de acord cu imaginile și opiniile publicului, dar a putut să demonstreze că nu a fost în mod necesar să respecte interesele femeilor. În acest caz, instanțele naționale au luat în considerare faptul că publicarea articolului cercetătorului a fost considerată ca având un impact negativ asupra evaluării normale a procedurii de investigare, pentru că au susținut că publicarea actului de investigare a fost interpretată de cititorii de către autoritate ca un apel la acuzații, iar publicarea actului de investigare a fost interpretată ca un apel la acuzații de către cititorii de către autoritate.
În opinia Curții, nu există motive să se susțină că o astfel de pedeapsă nu are un efect de restricție asupra exercitării de către reclamant sau de către alt jurnalist a dreptului său de exprimare a opiniilor, care dorește să informeze societatea cu privire la procesul penal în curs, care nu există. Având în vedere libertatea de gândire acordată de stat și faptul că procesul de echilibrare a diferitelor interese concurente a fost efectuat în mod corespunzător de instanțele naționale, care au aplicat criteriile relevante ale practicii Curții, ECHR a ajuns la concluzia că nu există încălcare a articolului 10 din Convenție.
SELLAMI v. France (№ 61470/15) Текст неофіційного перекладу рішення Обставини справи Справа стосувалася засудження журналіста за використання інформації, отриманої в порушення службової / професійної таємниці після публікації фоторобота, зробленого поліцією в рамках розслідування, що триває. 23 грудня 2011 року в Парижі було зґвалтовано двох жінок, одна з них була також потерпілою від спроби умисного вбивства. Розслідування було доручене 3-му поліцейському відділку Парижа, очолюваному Суперінтендантом Д. 28 грудня 2011 року було зґвалтовано та вбито 15-річну дівчинку в Етамп, окрузі Ессон. 30 грудня 2011 року судово-медичною експертною групою було складено фоторобот підозрюваної особи на основі показань третьої потерпілої.
3 січня 2012 року прокуратура Парижа розпочала судове розслідування щодо всіх цих правопорушень, а 4 січня 2012 року слідчий суддя надав вказівки 3-му поліцейському відділку Парижа. Того самого дня Суперінтендант Д., керівник слідчої групи, відправив електронного листа своїм членам команди поінформувавши їх, що йому телефонував заявник, якому не мала надаватися жодна інформація. 11 січня 2012 року про наявність фоторобота стало відомо журналу « Le Nouveau Détective». Наступного дня щоденна газета « Le Parisien» відвела цій новині цілу сторінку, опублікувавши три статті заявника у своєму короткому розділі новин, одна з яких включала фото. 13 січня 2012 року після публікації статей і з урахуванням того факту, що фоторобот не відповідав особі підозрюваного, якого ідентифікували за фотографіями, слідчий суддя та відділ кримінальних розслідувань вирішили опублікувати звернення для свідків разом із фото особи, яку намагалися відшукати.
19 січня 2012 року Суперінтендант Д. направив своєму керівництву скаргу на порушення таємниці розслідування у зв’язку з публікацією фоторобота в газеті « Le Parisien» 12 січня 2012 року. Прокуратура розпочала розслідування за фактом порушення таємниці розслідування. Рішенням від 21 листопада 2012 року Кримінальний суд Парижа визнав заявника винним у використанні інформації, отриманої в порушення професійної таємниці та зобов’язав останнього сплатити штраф у розмір і 8000 євро разом з 1 євро компенсації шкоди потерпілим особам, які були залучені до провадження як цивільні позивачі. Апеляційний суд Парижа своїм рішенням від 16 січня 2014 підтримав висновок суду першої інстанції про доведеність вини заявника, проте зменшив розмір штрафу до 3000 євро.
Касаційний суд відхилив касаційну скаргу заявника. Посилаючись на статтю 10 Конвенції, заявник стверджував, що його засудження за використання інформації, отриманої в порушення службової таємниці після публікації ним фоторобота поліції в межах розслідування, що триває, становило порушення його прав за Конвенцією.
Оцінка Суду Відзначивши наявність втручання в право заявника на здійснення свого права на свободу вираження поглядів, ЄСПЛ підкреслив, як ним уже раніше встановлювалося, що засудження журналіста за використання інформації, отриманої в порушення службової таємниці за статтею 321-1 Кримінального кодексу, відповідало вимозі передбачуваності законодавства для цілей статті 10 Конвенції ( Dupuis and Others v. France, § 31; Hacquemand v. France; т а Ressiot and Others v. France, §§ 107-108 ). Тому, не вбачивши підстав для відступу від такого висновку в цій справі, ЄСПЛ висновив, що розглядуване втручання було «передбачене законом» в розумінні пункту 2 статті 10 Конвенц ії. ЄСПЛ також раніше визнавав, що втручання обґрунтовувалося необхідністю збереження таємниці судового слідства та мало на меті забезпечення належного проведення розслідування й тим самим підтримку авторитету та незалежності правосуддя.
Цей висновок є застосовним у випадках, коли йде мова про службову таємницю, яка має на меті попередити розкриття конфіденційної інформації. У цій справі втручання ґрунтувалося на необхідності забезпечення належної конфіденційності інформації про здійснюване кримінальне розслідування та, в загальнішому плані, на підтримці авторитету та незалежності правосуддя. Тому таке втручання переслідувало легітимну мету. Що стосується необхідності втручання та застосовних у цьому разі усталених практикою Суду критеріїв ЄСПЛ підкреслив висновки національних судів про те, що заявник – журналіст за професією – не міг не знати, що на фоторобот, який він мав та планував опублікувати, поширювалася таємниця розслідування.
У своєму рішенні від 16 січня 2014 року Апеляційний суд зазначив, що підтверджений заявником його телефонний дзвінок до Суперінтенданта Д. засвідчив факт обізнаності заявника про відкрите розслідування і що отриманий ним фоторобот був частиною матеріалів справ и. Щодо статті в « Le Parisien» ЄСПЛ відзначив, що публікація розглядуваного фото разом із коротким коментарем до нього було частиною групи статей заявника, що розміщувалися на цілій сторінці та стосувалися серії зґвалтувань та нападів, учинених, імовірно, одним і тим самим правопорушником. Особливу увагу в розташуванні статті було приділено фотороботу.
Згідно з оцінкою національних судів ЄСПЛ визнав, що редакційний вибір не залишав сумнівів у сенсаційності застосованого заявником підходу . Окрім того, ЄСПЛ підкреслив той факт, що до моменту публікації фоторобот, який було первинно складено на основі показань лише однієї потерпілої, вже не відповідав опису ймовірного правопорушника, оскільки слідчі отримали декілька фото підозрюваного. Тому національні суди правильно встановили, що, публікуючи фоторобот, заявник продемонстрував його як такий, що відповідав серійному ґвалтівнику без побоювань у його достовірності чи впливу на триваюче судове слідство, в порушення обов’язків та відповідальності, пов’язаних із реалізацією журналістами своєї свободи вираження поглядів.
ЄСПЛ визнав, що предмет цієї статті, а саме кримінальне розслідування серій зґвалтувань та нападів із використанням ножа на жінок в Парижі та його околицях, становили питання суспільного інтересу. Однак, по-перше, сенсаційний спосіб демонстрації зображення був використаний насамперед для задоволення цікавості суспільства; по-друге, поширена інформація не була точною та могла ввести читачів в оман у. Тому ЄСПЛ не вбачив вагомих підстав для сумніву в проведеній оцінці національними судами та їхньому висновку, що інтерес в інформуванні суспільства не виправдовував використання фоторобота. Окрім цього, ЄСПЛ повторив, що забезпечення особливого захисту таємниці судового розслідування є законним з урахуванням того, що поставлено на карту в кримінальному провадженні, а так само як здійснення правосуддя, так і прав осіб, які перебувають під слідством, на презумпцію невинуватості.
Ця справа більш конкретно стосувалася забезпечення належної конфіденційності інформації про проведення кримінального розслідування задля дотримання авторитету та незалежності правосуд дя. Сам собою ризик чинення впливу на судове провадження виправдовує прийняття національними органами таких стримувальних заходів, як заборона розголошення таємної інформації. У цій справі національними судами було взято до уваги те, що публікація статті заявника завадила нормальному проведенню розслідувань, зауваживши, що публікація фоторобота була протлумачена деякими читачами як заклик до свідків. Це мало наслідком значну кількість телефонних дзвінків до поліції та звернення вже на наступний день після публікації слідчого судді та департаменту з розслідувань до свідків із фотографією чоловіка, якого вони бажали відслідкувати.
Національні суди підкреслили, що заявник-журналіст умисно втрутився в проведення розслідування, яке перебувало на найбільш чутливій / делікатній стадії, а саме встановлення особи та затримання підозрюваного. ЄСПЛ не вбачив підстав для сумніву в оцінці того, що публікація статті мала наслідком негативний вплив на проведення кримінального розслідування. Що стосується фінансового покарання, застосованого до заявника, ЄСПЛ визнав, що порушення кримінального провадження щодо заявника та застосування штрафу в розмірі 3000 євро замість 8000 євро, первинно призначеним Кримінальним судом, не становило непропорційного втручання в здійснення заявником свого права на свободу вираження поглядів. На думку Суду, підстави стверджувати, що таке покарання матиме стримуючий ефект на реалізацію заявником чи іншим журналістом свого права на вираження поглядів, які бажають проінформувати суспільство про кримінальне провадження, що триває, відсутні.
З урахуванням свободи розсуду, наданого державам, і факту того, що процес урівноваження різних конкуруючих інтересів було належним чином проведено національними судами, які застосували релевантні критерії усталеної практики Суду, ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність порушення статті 10 Конвенції. Висно вок Відсутність порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 17 грудня 2020 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.