M.L. împotriva Norvegiei (nr. 64639/16) Textul traducerii neoficiale a hotărârii Cauza se referea la decizia de a-i retrage mamei drepturile de maternitate și de a-i acorda adopție adoptivă fiicei sale. În aprilie 2011, reclamanta a născut o fiică; autoritățile de protecție socială a copiilor au organizat pentru reclamantă o ședere la un centru de familie, având în vedere starea sănătății ei mentale. În centru s-a observat că reclamanta avea dificultăți semnificative în îngrijirea copilului și nu a colaborat cu personalul; autoritățile de protecție socială a copiilor au decis să plaseze fiica ei în custodia copilului în mod neimediat, ultima dată fiind doar de 9 zile. În aprilie 2011, reclamantul a născut o fiică; autoritățile de protecție socială a copiilor au organizat pentru solicitantă o ședință la un centru de familie, având în vedere starea sănătății sale mintale.
În septembrie 2011, trei martori au fost judecați în instanță. În octombrie, Radu a primit o declarație de drept pentru că nu a putut să-și acopere împreună cu copilul, dar a fost judecat de către un avocat, care a declarat că nu are dreptul să-l acorde la îngrijirea sa, iar în decursul său, în cazul în care nu a fost în măsură să-și asiste la o persoană fizică sau fizică, a copilului, a fost internat la o persoană fizic sau fizic, dar nu a fost internat la un copil, iar în decursul său, în decursul său, a fost internat la o persoană fizic sau la un copil, dar nu a fost internat la un copil, iar în decursul său.
În cele din urmă, instanțele au fost de acord cu concluziile Consiliului, indicând că este foarte probabil ca reclamanta să nu poată asigura în permanență îngrijirea corespunzătoare a fiicei sale, având în vedere funcțiile cognitive slabe, și că o astfel de adopție va fi în interesul fiicei sale, care era sensibilă, vulnerabilă și legată de adoptarea deciziilor părinților ei. În 2016, reclamantul a fost respins de părinții săi să depună o cerere de autorizare pentru a depune o cerere de autorizare pentru a-și prezenta argumentele din nou. În plus, în cursul anului 2016, reclamantul a fost respins de autoritățile din Austria, iar mai târziu de Curtea Supremă, care a decis să renunțe la procesul de adopție, pentru a-i acorda o autorizație în favoarea autorităților din România.
În opinia Curții, motivele invocate de Curtea de Circuit pentru justificarea adopției, și anume: slăbiciunea funcțiilor cognitive a copilului și abilitățile de îngrijire a copilului, sensibilitatea copilului și capacitatea de a-și menține relația cu părinții adoptivi, au fost în primul rând motivate de limitarea practicilor de legături cu mama sa biologică, de a-i expune pe alții la o declarație de vulnerabilitate, de a-i expune pe alții la o declarație de vulnerabilitate, de a-i expune o întreagă atenție, de a-i expune o întreagă atenție, de a-i expune o întreagare a intereselor sale, de a-i expune o întrebare în legătură cu această cauză, deși, în cazul în care nu a fost pusă în discuție în favoarea instanței, Curtea a Europeană a Europei a subliniat că nu există nicio îndoială cu privire la necesitatea de a lua măsuri în acest caz, în special în ceea ce privește măsurile de protecție a copilului.
În afară de afirmația Curții de Districte că legătura dintre reclamantă și fiica ei era foarte limitată, CEDO a subliniat că timpul de plasare în grija mamei a fost de doar nouă zile și că această plasare a întârziat procesul de decizie pentru a le permite să efectueze orice acțiune legată de această decizie.Curtea a subliniat că decizia respectivă va avea un caracter necesar de a limita condițiile de supraveghere a familiei până la încheierea procesului de înregistrare a drepturilor de familie.În ceea ce privește evaluarea dreptului de vizita a copilului, Curtea a precizat că, deși nu este necesară nicio parte a deciziei, este necesar să se stabilească o măsură de limitare a dreptului de vizita a copilului în contextul procesului de înregistrare a drepturilor de familie.
Cu toate acestea, în lumina drepturilor extrem de limitate de contact acordate și a absenței totale a oricăror încercări pe parcursul anilor de ședere a copiilor în familiile de plasament pentru a contracara riscul separării familiei biologice, Curtea nu a considerat în acest caz că autoritățile naționale ar fi trebuit să își justifice decizia privind eforturile de separare a legăturilor dintre părinții și copilul său. ECHR a făcut referire la o serie de hotărâri ale Curții Supreme a Norvegiei după luarea în considerare a Hotărârii Curții de Apel din cauza Strand Lobben și alții (32783/13) și a declarat că aceasta este în mod corespunzător înlocuită cu o acțiune în care instanțele naționale pot să facă o diferență în ceea ce privește cerințele de protecție a copiilor în conformitate cu Convenția (L.L.
8), în special în ceea ce privește deciziile adoptate de instanțele naționale, în vederea evitării unor astfel de situații. În cele din urmă, ECHR, recunoscând că procedurile în care a fost autorizată adoptarea fiicei reclamantei și motivată adoptarea măsurilor contestate în această procedură, reflectă faptul că (i) a fost acordată atenție insuficientă scopului unei astfel de plasări, astfel încât să fie de natură temporară și să fie reunită; (ii) a fost luată în considerare în mod insuficient obligația pozitivă a statului de a adopta măsuri care să vizeze păstrarea legăturilor familiale în măsura în care este posibil.
M.L. v. Norway (№ 64639/ 16) Текст неофіційного перекладу рішення Обставини справи Справа стосувалася рішення про позбавлення матері материнських прав та надання дозволу на усиновлення її доньки прийомними батьками. У квітні 2011 року заявниця народила доньку; органи соціального захисту дітей організували для заявниці перебування в сімейному центрі з урахуванням стану її психічного здоров’я. У центрі зауважили, що заявниця мала значні труднощі в піклуванні за дитиною та не співпрацювала з персоналом; органи соціального захисту дітей вирішили помістити її доньку під опіку в невідкладному порядку, коли останній було лише 9 днів. Ці органи далі звернулися до Окружної ради соціального захисту з клопотанням про поміщення дитини до прийомної сім’ї.
У вересні 2011 року Рада заслухала сторони та 8 свідків і дійшла висновку, що заявниця була здатна доглядати за дитиною на практичному рівні, але не на емоційному. Рада визнала, що поміщення до прийомної сім’ї доньки заявниці може бути довготривалим і надала їй право побачень із донькою тривалістю по дві години 4 рази на рік. Заявниця безуспішно оскаржувала рішення про поміщення дитини до прийомної сім’ї . Зрештою в червні 2015 року Рада, до якої входили юрист, який діяв у якості професійного судді, психолог та неспеціаліст (layperson), прийняла рішення про позбавлення заявниці материнських прав та надала дозвіл на усиновлення. Рада заслуховувала декілька свідків упродовж двох днів; заявниця також була присутня разом зі своїм адвокатом.
Рада визнала, що т аке усиновлення відповідатиме інтересам дитини. Заявниця оскаржила це рішення до судів, судове засідання щодо якого відбулося в грудні 2015 року. Окружний суд, діючи у складі, схожому / аналогічному до складу Ради, провів новий розгляд справи впродовж декількох днів, під час якого заявниця мала можливість знову навести свої аргументи. Зрештою суди погодилися з висновками Ради, вказавши, що цілком імовірно, заявниця не зможе постійно забезпечувати належний догляд за своєю донькою, враховуючи її слабкі когнітивні функції, і що таке усиновлення буде відповідати найкращим інтересам її доньки, яка була чутливою, вразливою та міцно прив’язаною до своїх прийомних батьків. У 2016 році заявниці було відмовлено в наданні дозволу на подачу скарги до Вищого суду, а Верховний суд пізніше відхилив її скаргу на це рішення.
Посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявниця скаржилася на рішення національних органів влади з позбавлення її материн ських прав та надання дозволу на усиновлення її доньки прийомними батьками. Оцінка Суду ЄСПЛ визнав, що рішення органів влади щодо материнських прав заявниці на її доньку і, зрештою, її усиновлення прийомними батьками становило втручання в право заявниці на повагу до її сімейного життя і що таке втручання було згідно із законом та переслідувало легітимну мету. Тому залишалося з’ясувати, чи були вжиті заходи необхідними в демократичному суспільстві. Щодо процесів прийняття рішень як Радою, так й Окружним судом ЄСПЛ встановив, що ці процеси були комплексними і що заявниці було надано відповідний захист її інтересів з тим, щоб вона могла повною мірою представити свою справу.
ЄСПЛ також задоволений проведенням органами влади глибокого / повного аналізу відповідних аспектів справи. Повертаючись до питання, чи надали органи влади відповідні й достатні підстави для вжиття оскаржуваних рішень, ЄСПЛ підкреслив, що він має розглядати ці рішення в контексті, беручи до уваги попередні рішення та процедури, у світлі всієї справи загалом. Оскільки рішення Окружного суду було остаточним рішенням по суті справи, ЄСПЛ зосередив свій розгляд саме на ньому. На думку Суду, наведені Окружним судом причини з виправдання усиновлення, а саме: слабкість когнітивних функцій та навичок з піклування, чутливість дитини та прив’язаність до своїх прийомних батьків порівняно з обмеженими зв’язками зі своєю біологічною матір’ю, відкритість усиновлювачів до контакту між заявницею та її донькою, якщо та коли її донька забажає цього, – мали стосунок до питання про необхідність ужитих заходів.
Що стосується питання, чи були наведені Окружним судом причини для виправдання оскаржуваних заходів, ЄСПЛ нагадав, що він раніше утримувався від спроб розвінчати протилежні міркування, притаманні питанням щодо того, чи усиновлення або довготривале поміщення під опіку могло найбільшою мірою відповідати інтересам дитини в конкретній справі, та не схильний приймати інший підхід у цій справі. Однак ЄСПЛ підкреслив, що усиновлення, як правило, тягне за собою розрив сімейних зв’язків тією мірою, що згідно з усталеною практикою Суду було дозволено лише за надзвичайно виняткових обставин. У цій справі ЄСПЛ зауважив, що, по-перше, він не мав підстав для сумніву у висновках Окружного суду про вразливість доньки заявниці і що вона добре адаптувалась у прийомній сім’ї.
Однак ЄСПЛ визнав, що Окружний суд не надав жодних міркувань про те, що ці фактори, які мають безпосереднє відношення до справи, становили щось виняткове, яке виправдовувало роз рив усіх зв’язків між заявницею та її донькою. Окрім того, що стосується твердження Окружного суду про те, що прив’язаність між заявницею та її донькою була дуже обмежена, ЄСПЛ зазначив, що на час поміщення під опіку доньці заявниці було лише 9 днів і таке поміщення позбавило їх можливості проявити будь-яку дійсну прив’язаність. До того ж ЄСПЛ зазначив, що рішення про надзвичайну обмеженість контактів заявниці з донькою було прийнято, виходячи з того, що опіка буде мати довготривалий характер, хоча жодних вказівок, що органи влади вживали будь-які кроки для перегляду режиму контактів під час перебування доньки в прийомній родині, не було.
Що стосується акценту Окружного суду на необхідності обмеження процесуальних прав заявниці, то ЄСПЛ висловив застереження, що процесуальні права біологічних батьків разом із їхнім правом на доступ до провадження з метою скасування рішення про опіку чи обмежень контакту з їхньою дитиною, становлять невід’ємну частину їхнього права на повагу до сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції. У своїй оцінці наведеного ЄСПЛ врахував той факт, що рішення про усиновлення головним чином ґрунтувалося на оцінці того, що буде відповідати найкращим інтересам доньки заявниці в майбутньому. У цьому контексті ЄСПЛ не вбачив підстав для сумніву в тому, що відсутність будь-яких дійсних зв’язків між дитиною та її біологічним батьком / матір’ю може швидше за все зменшити негативні фактичні та емоційні наслідки усиновлення як для дитини, так і для батька чи матері.
Однак, у світлі надзвичайно обмежених наданих контактних прав та повної відсутності будь-яких спроб упродовж років перебування дітей у прийомних родинах протистояти ризику роз’єднання біологічної родини, Суд у цій справі не вважав, що національні органи влади мали обґрунтовувати своє рішення про усиновлення відсутністю зв’язків між дитиною та батьками. ЄСПЛ зіслався на низку рішень Верховного суду Норвегії після ухвалення Судом рішення у справі Strand Lobben and Others (32783/13) і вказав, що він усвідомлює, що його підхід у таких справах може відрізнятися від підходу, застосованого службами й органами соціального захисту дітей (зокрема й судів), які, приймаючи відповідне рішення, мають вирішувати, що робити з дитиною (та її родиною) на основі становища дитини та її родини, в першу чергу враховуючи майбу тнє.
ЄСПЛ підкреслив, що це було наслідком різниці в підходах, притаманних кожній відповідній ролі, причому Суд оцінює в межах обсягу поданої заяви, чи держава-відповідач діяла згідно зі своїми зобов’язаннями за Конвенцією. ЄСПЛ підкреслив, що він повністю погоджується з тим, що Верховний суд Норвегії від самого початку надавав особливе значення службам соціального захисту дітей, Раді й далі національним судам з урахуванням усіх відповідних вимог за статтею 8 Конвенції з метою уникнення помилок та недоліків, які неможливо буде усунути на більш пізньому етапі.
Насамкінець ЄСПЛ визнав, що провадження, у якому було санкціоновано усиновлення доньки заявниці та надані причини для вжиття оскаржуваних заходів у цьому провадженні, відображали факт того, що (і) було приділено недостатню увагу меті такого поміщення, щоб воно мало тимчасовий характер і ця сім’я була возз’єднана; (іі) недостатньо враховано позитивне зобов’язання держави із вжиття заходів, спрямованих на збереження сімейних зв’язків тією мірою, наскільки це можли во. Висно вок Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 22 грудня 2020 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.