În octombrie 2004, autoritățile competente l-au declarat inapt pentru serviciul militar în condiții de sănătate. Ca urmare, cu excepția a două zile petrecute în timpul selecției de prizonieri militari, el nu a efectuat nici o zi de serviciu militar. Cu toate acestea, el a fost declarat capabil pentru serviciul civil alternativ. În februarie 2010, în cadrul unei cereri din partea Direcției de Securitate Civilă, Sport și Cantonul Militar Bern, a fost depusă o plângere în legătură cu obligația de a depune cererea de eliberare din serviciul militar alternativ; însă, în cadrul unei cereri de eliberare din serviciul militar alternativ, a fost depusă o plângere pentru anul 2008 în valoare de 2545 CHF (4,5 milioane de lei).
În 2011, a fost depusă o plângere în favoarea Curții de Apărare Fiscală a Franței, care a anunțat că nu a putut depune cererea de eliberare din serviciul militar alternativ. În noiembrie 2012, Curtea Supremă Federală a respins această plângere. După schimbarea locului de reședință, reclamantul a fost înscriit în rezerva Serviciului de Protecție Civilă M. Bern. Prin scrisoarea din 6 februarie 2013, el a fost informat că, în principiu, nu i se cere să efectueze un astfel de serviciu. La 31 decembrie 2013, el a fost definitiv eliberat de la serviciul militar. Subliniind art. 14 din Convenție (interdicția discriminării) în combinație cu art. 8 din Convenție (respectarea vieții private și familiale), reclamantul a prezentat o plângere de neconformitate, care a indicat că el a fost discriminat pentru statutul său de membru al serviciului militar.
Referindu-se la hotărârea din cazul Glor împotriva Elveției, CEDO a decis că acest caz se referă într-adevăr la un tratament diferențiat față de persoanele aflate în situații similare. El a mai menționat că art. 14 din Convenție interzice în mod sever discriminarea pe motiv de starea de sănătate, care a fost criteriul de determinare a gradului de inadmisibilitate pentru serviciul militar. CEDO a subliniat că, în cazul Glor, el a luat în considerare dorința organului legislativ elvețian de a restabili un anumit grad de inadmisibilitate între persoanele care efectuează serviciul militar sau între persoanele care efectuează serviciul civil, în cazul în care acestea au fost eliberate de la o astfel de situație.
În consecință, ECHR nu a putut să fie de acord cu afirmațiile Guvernului că reclamantul a reușit să se diferențieze de Glor în această privință. Cu privire la existența altor tipuri de servicii ca alternativă la scutirea de la plata taxei, sau că cazul său era diferit în mod semnificativ de cazul Glo r, în care reclamantul suferea de diabet zaharat. Având în vedere că părțile nu au furnizat nicio informație cu privire la tipul de probleme de sănătate sau de handicap fizic pe care reclamantul le avea în acest caz, ECHR nu a putut să speculeze cu privire la acest lucru. În consecință, ECHR nu a putut să fie de acord cu afirmațiile Guvernului că reclamantul a reușit să se diferențieze de Glor în acest sens.
Cu privire la existența altor tipuri de servicii ca alternativă la scutirea de la plata taxei și, în special, cu privire la posibilitatea de a-și schimba locul de muncă datorită acestei activități în cadrul autorităților de protecție civilă, reclamantul a fost înlocuit de o listă de 30 de decembrie 2011 de către ECHR, iar în realitate a fost înlocuit de o cerere de servicii militare obligatorii în funcție de 30 februarie 2011 de către un civil. (L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.L.
În cele din urmă, luând în considerare explicațiile Guvernului și lipsa de informații cu privire la motivele pentru care reclamantul a fost declarat incapabil de a efectua serviciul militar, CEDO nu a putut înțelege de ce autoritățile au evaluat diferit gradul de invaliditate al reclamantului în aceste două cazuri.Conducerea CEDO a recunoscut că cazul reclamantului era diferit în mod necesar de situația reclamantului în cauza Glor, pentru a putea ajunge la o altă concluzie.Așadar, justificarea obiectivă a diferenței între autoritățile care au declarat incapabil de serviciu militar și care au fost scutite de plata impozitului și persoanele care au fost declarate incapabil de serviciu militar, dar încă sunt obligate să plătească cauțiunile,
a fost de asemenea nejustificată.CEDO a remarcat că cererile de plată au fost considerate ca fiind inexacte în comparație cu cererile de plată ale persoanelor care nu au putut efectua serviciul militar în condițiile în care au fost nevoite să facă o cerere de ajutor în viața lor de familie (în cazul în care nu s-au făcut schimbări în privința serviciului militar) și cele ale persoanelor care nu au fost discriminate (în cazul în care au fost în cauză modificări de statut de persoane în cauză) și de drepturi private (în cazul în care nu au fost considerate discriminate drept persoane în cauză) (în temeiul articolului 8 din Convenție) și (în cazul în care nu s-a fost făcută) (în cazul în care au fost depuse cereri de ajutor (în cazul în cauză) și de discriminare (în temeiul articol 14 din Convenție).
Hotărârea din acest caz a fost adoptată de Cameră la 12 ianuarie 2021 și a dobândit statutul de definitivă la 12 aprilie 2021 în conformitate cu art. 44 alineatul 2 din Convenție. © Traducerea și prelucrarea acestei hotărâri au fost efectuate de Curtea Supremă.
RYSER v. Switzerland (№ 23040/ 13) Обставини справи Справа стосувалася відповідальності заявника за несплату ним податку на звільнення від військової служби, хоча його було визнано непридатним для її проходження. Заявник скаржився на дискримінацію за ознакою стану здоров’я. У жовтні 2004 року відповідні органи влади визнали заявника непридатним для проходження військової служби за станом здоров’я. Як наслідок, за винятком двох днів, проведених під час відбору військовозобов’язаних, він не проходив жодного дня військової служби. Однак його визнали придатним до проходження альтернативної цивільної служби. У лютому 2010 року Управління цивільної безпеки, спорту та військових справ кантону Берн зобов’язало заявника сплатити податок на звільнення від проходження військової служби; за 2008 рік сума становила 254,45 швейцарських франків (CHF).
У березні 2010 року заявник оскаржив це рішення та звернувся з вимогою про звільнення його від сплати податку. Він стверджував, що оскільки його звільнення від проходження військової служби обґрунтовано медичними показаннями, він не міг проходити ні військову, ні іншу альтернативну (невійськову) службу. Управління відхилило заперечення заявника. У грудні 2011 року заявника було повідомлено, що він потрапив до резерву служби цивільного захисту й був звільнений від проходження вступного курсу. Посилаючись по суті на ті самі аргументи, що й у своєму запереченні, заявник подав заяву до Апеляційної податкової ради кантону, але його скарга була відхилена. У подальшому заявник звернувся до Федерального Верховного суду зі скаргою в рамках публічного права.
Заявник просив скасувати рішення Управління і Ради та визнати, що нарахування податку на звільнення від військової служби у його випадку призведе до дискримінації і не має бути реалізованим. У листопаді 2012 року Федеральний Верховний суд цю скаргу відхилив. Після зміни місця проживання заявника було зараховано до резерву служби цивільного захисту м . Берна. Листом від 6 лютого 2013 року він був проінформований, що в принципі від нього не вимагатимуть проходження такої служби. 31 грудня 2013 року він був остаточно звільнений із військової служби. Посилаючись на статтю 14 Конвенції (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя) , заявник скаржився на те, що він зазнав дискримінації за ознакою стану здоров’я.
Оцінка Суду Стаття 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 Заявник скаржився на порушення заборони дискримінації за ознакою стану здоров’я внаслідок того, що він як особа, яка є непридатною для військової служби і страждає від інвалідності «незначного» ступеня, зазнав іншого ставлення до себе , аніж, з одного боку, особи, які є непридатними до військової служби і страждають від інвалідності «значного» ступеня, та , з іншого , особи, придатні для проходження військової служби, враховуючи, що ці дві категорії осіб не повинні були сплачувати податок у зв’язку зі звільненням від військової служби. Заявник зазначив, що особи, які були придатні до військової служби, могли проходити альтернативну (невійськову) службу як особи, які відмовляються від її проходження з міркувань совісті, для уникнення сплати податку, на відміну від заявника – особи, яка була визнана непридатною для проходження служби.
Посилаючись на рішення у справі Glor v. Switzerland , ЄСПЛ вирішив, що ця справа справді стосувалася диференційованого ставлення до осіб, які перебувають у подібних ситуаціях. Він також зазначив, що стаття 14 Конвенції теж забороняє дискримінацію за ознакою стану здоров’я, що було критерієм для визначення ступеня непридатності проходження військової служби. ЄСПЛ зазначив, що у справі Glor він узяв до уваги намір законо давчого органу Швейцарії відновити певний ступінь рівності між особами, які проходять військову або цивільну службу, та особами, звільненими від такої служби. Сплата цього податку мала б компенсувати зусилля та обов’язки, пов’язані з проходженням військової служби. ЄСПЛ погодився з таким обґрунтуванням і в цій справі.
ЄСПЛ вважав, що з огляду на схожі сть між справами заявника та Glo r , він має о бмежити свою оцінку тим, чи фактичні відмінності між ними, як стверджує Уряд, виправдовували прийняття іншого рішення, аніж у справі Glo r , у якій Суд установив порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції. Що стосується заяви Уряду про те, що заявник не бажав проходити військову службу, ЄСПЛ зазначив, що оскільки заявник був визнаний непридатним за медичними показниками, наявність або відсутність такого бажання не була вирішальною, адже військ ово - медичні експерти дійшли висновку про його непридатність до військової служби. Уряд також вважав, що заявник не продемонстрував, що він має «інвалідність» або що його справа суттєво відрізнялася від справи Glo r , у якій заявник страждав на діабет.
З огляду на те, що сторони не надали жодної інформації про тип проблеми зі здоров’ям чи фізичного недоліку, які мав заявник у цій справі, ЄСПЛ не міг спекулювати з приводу цього. Відповідно ЄСПЛ не міг погодитись із твердженням Уряду про те, що справа заявника відрізнялась від справи Glor щодо цього. Що стосується існування інших видів служби в якості альтернативи звільненню від сплати податку і , зокрем а , можливості зменшення його суми завдяки роботі в органах цивільного захисту ЄСПЛ зазначив, що листами від 6 грудня 2011 та 6 лютого 2013 року заявник був проінформований про те, що його було призначено до резерву служби © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 3 цивільного захисту, і тому він, в принципі, не зобов ’язаний проходити військову службу.
Крім того, сторони погодилися з тим, що права проходити цивільну службу не було. Тому ЄСПЛ постановив, що можливість зменшення суми цього податку була суто теоретичною. Щодо суми податку ЄСПЛ вважав, що вона сама по собі не була вирішальною. Справді, хоча сума податку була низькою (254,45 швейцарських франків у 2008 році), він також зазначив, що заявник був студентом на той час. ЄСПЛ також зауважив, що податок сплачувався протягом строку обов’язкової військової служби, як правило з 20 до 30 років. Зрештою, ураховуючи пояснення Уряду та відсутність інформації про причини визнання заявника непридатним для проходження військової служби, ЄСПЛ не зміг зрозуміти, чому органи влади мали по - різному оцінювати ступінь інвалідності заявника в цих двох справах.
Наостанок ЄСПЛ визнав, що справа заявника недостатньо відрізнялася від ситуації заявника у справі Glor , щоб можна було дійти іншого висновку. Таким чином, об’єктивне виправдання різниці, проведеної органами влади між особами, визнаними непридатними для військової служби та звільненими від сплати податку, та особами, визнаними непридатними до служби, але все ще зобов’язаними сплатити податок, було необґрунтованим. ЄСПЛ також зазначив, що заявник був поставлений у явно невигідне становище порівняно з особами, які не могли проходити військову службу з мотивів міркувань совісті, та особами, які були визнані придатними до служби, проте це могло бути замінено на альтернативну (невійськову) службу, і таким чином могли уникнути сплати податк у. ЄСПЛ врахував зміни законодавства, ініційовані після проголошення рішення у справі Glo r . Однак ці зміни були підставою для відкладення розгляду справи й не могли застосовуватися до ситуації заявника.
Отже, заявник у цій справі зазнав дискримінаційного ставлення, а тому було порушено статтю 14 Конвенції (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя). Виснов ок Порушення статті 14 Конвенції (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтею 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 12 січня 2021 року й набуло статусу остаточного 12 квітня 2021 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.