X și y împotriva României

X AND Y v. Romania (No2145/16; 20607/16) Circumstanțele cauzei Reclamanții, care erau transgender, au solicitat autorităților să facă modificări în documentele care atestă identitatea în ceea ce privește sexul, numele și codul digital personal. Solicitările lor au fost respinse de autoritățile administrative și de instanțele cu motivul că persoanele care fac astfel de cereri trebuie să prezinte dovezi că au efectuat o operație chirurgicală de schimbare a sexului. Evaluarea Curții: (a) Aplicabilitatea Dreptului la respectarea vieții private și de familie include și identificarea de gen ca unul dintre aspectele personalității. Acest lucru se aplică tuturor persoanelor, în special transgenderilor, care au fost solicitanți în acest caz, indiferent dacă doresc sau nu să treacă printr-o procedură de schimbare a sexului, aprobată de autorități.

(b) În esență, problema esențială care trebuia clarificată constă în faptul dacă normele în vigoare și deciziile luate în privința reclamantelor permiteau Curții să stabilească că statul și-a îndeplinit obligația pozitivă de a le respecta dreptul la respectarea vieții private. i. Existența normelor legale corespunzătoare pentru recunoașterea schimbării de statut Legislația românească nu prevedea o procedură specifică de examinare a cererilor de recunoaștere juridică a schimbării de statut, așa cum se prevedea în Italia. Exemple de hotărâri atestă o anumită incertitudine cu privire la procedura de recunoaștere a schimbării de statut, care instanță avea competență pentru a examina astfel de dosare și împotriva căreia trebuie să depună o acțiune.

În plus față de condițiile care trebuie respectate pentru recunoașterea juridică a schimbării de statut și modificarea în mod corespunzător a actelor de stare civilă, în practica stabilită au existat anumite dezacorduri, cel puțin la momentul depunerii lor. 2 în orice circumstanță, necesită o decizie preliminară care să permită efectuarea unei operații de schimbare a sexului, în timp ce alte instanțe au considerat altfel. Prin urmare, legislația românească privind schimbarea sexului nu a fost clară și previzibilă. iii. Permisul de a efectua o operație de schimbare a sexului pentru a aduce modificări actelor de stare civilă Curțile naționale au decis că reclamanții erau transgender pe baza unor informații concrete despre starea lor psihologică, de viață și de societate.

Curțile au luat în considerare faptul că principiul autodeterminării nu a fost suficient pentru a satisface cererea de schimbare a sexului. Reclamanții nu doreau să facă operația de schimbare a sexului înainte de a obține recunoașterea legală a schimbării sexului și numai în acest scop și în esență invocau dreptul lor la autodeterminare. Situația reclamantelor în acest caz a fost diferită de cea a reclamantelor din cele mai recente cazuri S.V. împotriva Italiei și Y.T. împotriva Bulgariei, care au dorit să facă o astfel de operație pentru a le permite să se îmbogățească. Pe de altă parte, situația reclamantelor era similară cu cea a reclamantelor din cauza A.P., Garçon și Nicot împotriva Franței, în care recunoașterea schimbării de sex era condiționată de o operație de sterilizare sau tratament pe care reclamanții nu doreau să o facă.

În acel caz, Curtea a luat-o pe seama faptului că o astfel de cerere rezultă dintr-un angajament pozitiv al Franței. Spre deosebire de reclamanții din ultimul caz, reclamanții din acest caz nu au acordat o atenție deosebită consecinței sterilizării operației necesare, recunoscând în același timp că operația poate duce la o astfel de consecință. hotărând că orice ambiguitate în jurul procedurilor de recunoaștere juridică a statutului era problematică în cazul în care invizibilitatea fizică a unei persoane este amenințată în temeiul articolului 8 din Convenție. În această privință, a existat o practică diferită în ceea ce privește cerința efectuării unei operațiuni preliminare de schimbare a statutului, cel puțin în momentul în care solicitantii își depun acțiunile.

În plus, legislația națională nu prevedea nicio cerință de efectuare a unei astfel de operațiuni pentru recunoașterea juridică a statutului, deși această cerință a fost menționată de către solicitanti ca motiv pentru a refuza satisfacerea cererilor lor. În plus, în timpul procedurilor în care au fost încălcate de către solicitanti, instanțele nu și-au întemeiat în niciun fel argumentele cu privire la caracterul concret al interesului general, care trebuie să fie atins. În plus, instanțele nu au efectuat, în limitele posibilităților de evaluare pe care le aveau, oricât de limitate ar fi acestea, lucrarea de echilibrare © Traducerea și procesarea acestei decizii au fost efectuate de Curtea Supremă.

3 acest interes și dreptul reclamantilor la cunoașterea juridică a identității lor de gen. Prin urmare, Curtea nu a putut stabili motivele de interes general, care au condus la refuzul de a modifica informațiile din actele de stare civilă a reclamantelor pentru a le adapta identității de gen a reclamantelor. Motivele invocate de Guvern au justificat doar necesitatea adoptării deciziei judiciare și, în consecință, caracterul judiciar al procedurii, și nu justificarea cererii de a efectua o operațiune de schimbare de statut. Prin urmare, motivele nu pot servi drept justificare pentru inacțiunea instanțelor naționale.

Așa cum s-a întâmplat în cazul A.P., Garçon și Nicot, instanțele naționale au pus reclamanții care nu doreau să facă operații de schimbare de sex în fața unei dileme: fie ar fi trebuit să facă operația contrar bunului lor simț și să renunțe la dreptul lor la respectarea inviolabilității fizice, care intră în sfera de aplicare a dreptului la respectarea vieții private, precum și a articolului 3 din Convenție, sau ar trebui să renunțe la identitatea lor de gen, la fel cum intră în sfera de aplicare a dreptului la viața privată. În opinia Curții, acest lucru a încălcat echilibrul just pe care statele contractante trebuie să îl respecte între cerințele de interes general și interesele unei persoane specifice.

În plus, tot mai puține state membre ale Consiliului Europei solicită efectuarea unei operațiuni de schimbare de sex ca o condiție prealabilă pentru recunoașterea juridică a identității de gen. Până în 2020, niciuna dintre cele 26 de state membre nu mai solicita respectarea acestei condiții. Prin urmare, refuzul autorităților naționale de a recunoaște legal cererile de schimbare de gen pentru lipsa unei operațiuni de schimbare de sex a fost o intervenție nejustificată în dreptul lor la respectarea vieții private. 19 aprilie 2021 în conformitate cu art. 44 alineatul (2) din Convenție. © Traducerea și prelucrarea acestei hotărâri au fost efectuate de Curtea Supremă.

X AND Y v. Romania (№2145/16; 20607/16 ) Обставини справи Заявники, які були трансгендерами, звернулися до органів влади з проханням внести зміни до документів, що посвідчують особу стосовно статі, імен та особистого цифрового коду. Їхні прохання були відхилені адміністративними органами та судами з підстави того, що особи, які звертаються з такими проханнями, мають надати докази проведення хірургічної операції зі зміни статі. Оцінка Суду (а) Застосовність Право на повагу до приватного і сімейного життя включає в себе і гендерну ідентифікацію як один з аспектів особистості. Це застосовується до всіх осіб, зокрема трансгендерів, ким були заявники в цій справі, незалежно від того, чи бажають вони пройти процедуру зміни статі, схвалену владою.

Тому стаття 8 Конвенції була застосовною в цій справі до аспекту «приватного життя» щодо клопотань заявників до національних судів із проханням внести зміни до записів в актах цивільного стану у зв’язку зі зміною статі. (b) По суті Ключове питання, яке варто було з’ясувати, полягало в тому, чи дозволяли чинні нормативні положення та прийняті щодо заявників рішення встановити Суду, що держава виконала своє позитивне зобов’язання поважати їхнє право на повагу до приватного життя. і. Наявність відповідних правових норм для визнання зміни статі У румунському законодавстві не було передбачено конкретної процедури з розгляду клопотань про юридичне визнання зміни статі, як це передбачено в Італії. Водночас відповідно до чинного законодавства трансгендери мали змогу домогтися визнання судом їхньої зміни статі та внесення змін до відповідних записів в актах цивільного стану.

Тому наявна законодавча база в Румунії дозволяла особам порушити провадження для розгляду по суті їхніх прохань про зміну статі. Проте національні суди зіштовхнулися з трудн ощами у вирішенні таких чутливих питань, які постійно розвивались. Приклади рішень свідчать про певну невизначеність щодо процедури визнання зміни статі, який суд мав юрисдикцію для розгляду таких справ і проти якого відповідача варто подавати позов. Більше того, що стосується умов, які мають бути дотримані для юридичного визнання зміни статі та відповідно внесення змін до актів цивільного стану, то в усталеній практиці були певні розбіжності, принаймні на час подачі заявниками своїх позовів до суду, щодо першочергової вимоги проходження хірургічної операції зі зміни статі.

Тому схоже, що деякі суди дотримувалися думки, що законодавство © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 за будь - яких обставин вимагає попереднього рішення, яке б дозволяло проведення операції зі зміни статі, у той час як інші суди вважали інакше. Тому румунське законодавство зі зміни статі не було чітким та передбачуваним. іі. Вимога проведення хірургічної операції зі зміни статі для внесення змін до актів цивільного стану Національні суди вирішили, що заявники були трансгендерами на основі конкретної інформації про їхній психологічний стан, стан з доров’я та життя в суспільстві. Зокрема, ними було підкреслено, що заявники проходили гормональну терапію та операцію з видалення молочних залоз до чи під час провадження.

Утім суди відмовили у визнанні зміни заявниками статі чи наданні дозволу змінити інформацію про стать та в цілому в актах цивільного стану, оскільки заявники не змінювали стать хірургічно. Суди взяли до уваги те, що принцип самовизначення не був достатнім для задоволення прохань про зміну статі. Заявники не бажали проходити операцію зі зміни статі до отримання юридичного визнання зміни ними статі й лише із цією метою та по суті посилалися на своє право на самовизначення. Ситуація заявників у цій справі відрізнялася від заявників у нещодавніх справах S.V. v. Italy і Y.T. v. Bulgaria , які бажали пройти таку операцію для того, щоб, на їхню думку, завершити процедуру зі зміни статі. З іншого боку, ситуація заявників була схожою із заявниками у справі A.P., Garçon and Nicot v. France , у якій визнання зміни статі обумовлювалось операцією стерилізації чи лікування, яке заявники не бажали проходити.

У тій справі Суд виходив із того, що така вимога випливала з позитивного зобов’язання Франці ї. На відміну від заявників в останній вказаній справі, заявники в цій справі не приділяли окремої уваги наслідку стерилізації необхідної операції, при цьому визнаючи, що операція може призвести до такого наслідку. Проте, як операція стерилізації чи лікування, операція зміни статі, яка вимагалася румунськими судами у справі заявників, які не бажали її здійснювати, явно вплинула на їхню фізичну недоторканість. У справі проти Франції Суд вирішив, що будь - яка двозначність навколо процедур юридичного визнання статі була проблематичною в разі, якщо фізична недоторка ність особи підпадає під загрозу за статтею 8 Конвенції.

Щодо цього існувала різна усталена практика стосовно вимоги попереднього проведення операції зі зміни статі, принаймні на час подачі заявниками своїх позовів. Окрім того, національним законодавством не було передбачено жодної вимоги проведення такої операції для юридичного визнання статі, хоча ця вимога згадувалася заявниками як підстава відмови в задоволенні їхніх прохань. Крім цього, під час порушеного заявниками провадження суди жодним чином не обґрунтовували своїх доводів щодо конкретного характеру загального інтересу, що має перевагу над юридичним визнанням зміни статі. Крім цього, суди не проводили в рамках наявних у них можливостей оцінки, якою б обмеженою вона не була, роботу з урівноваження © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.

3 цього інтересу та права заявників на юридичне ви знання їхньої гендерної ідентичності. Тому Суд не зміг установити підстав загального інтересу, які призвели до відмови у зміні інформації в актах цивільного стану заявників, щоб узгодити їх із гендерною ідентичністю заявників. Наведені Урядом причини виправдовували лише необхідність ухвалення судового рішення, і відповідно судового характеру процедури, а не обґрунтування вимоги проводити операцію зі зміни статі. Тому ці підстави не можуть слугувати виправданням бездіяльності національних судів. ЄСПЛ розцінив це як доказ суворого підходу до визнання гендерної ідентичності заявників, у результаті чого вони впродовж необґрунтованого та тривалого періоду перебували в стані стресу, що могло викликати почуття вразливості, приниження та тривоги.

Як й у справі A.P., Garçon and Nicot , національні суди поставили заявників, які не бажали проходити операцію зі зміни статі перед дилемою: або їм довелося б пройти операцію всупереч їхньому здоровому глузду й тим самим відмовитися від свого права на повагу до фізичної недоторканності, яке входить до сфери дії як права на повагу до приватного життя, так і статті 3 Конвенції, або вони мали відмовитися від визнання своєї гендерної ідентичності, яка так само входить до сфери права на повагу до приватного життя. На думку Суду, це порушило справедливий баланс, якого мають дотримуватись Договірні держави, між вимогами загального інтересу та інтересами конкретної особи. Окрім цього, все менше держав - членів Ради Європи вимагають проведення операції зі зміни статі як попередньої умови для юридичного визнання гендерної ідентичності.

До 2020 року жодна із 26 держав - членів більше не вимагали дотримання цієї умови. Тому відмова національних органів влади юридично визнати гендерну зміну заявників за відсутності проведеної операції зі зміни статі становила невиправдане втручання у їхнє право на повагу до приватного життя. Виснов ок Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 19 січня 2021 року й набуло статусу остаточного 19 квітня 2021 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.