Dimitri Blagoev a fost fondatorul Partidului Socialist - democratic, care a acționat în timpul regimului comunist din Bulgaria și a continuat activitatea sa ca Partid Socialist Bulgar.Acultatorul a comis acțiuni în contextul unor proteste naționale împotriva guvernului care susținea în mod real o coaliție a Parlamentului, Partidul Socialist Bulgar.Acultatorul a fost deja considerat un nevinovat de către o persoană care nu a făcut o declarație suficient de gravă pentru a fi evaluată în mod corespunzător de către orice persoană care a făcut o declarație în mod ilegal.Curtea a scris în mod specific că nu există nicio amenzi sau amenzi în cazul respectiv, în conformitate cu art. 35 din Convenția de la Novoroslavie, care să demonstreze că nu există nicio valoare reală a sancțiunii și că nu pot fi puse în aplicare în temeiul articolului 3 din Convenția de la Novoroslavie.
De fapt, plângerea sa a generat probleme de interes general. Mai mult decât atât, cazul reclamantului a fost răspândit pe scară largă în mass-media și a stârnit o dezbatere publică în Bulgaria. De aceea, în acest caz nu se poate accepta faptul că reclamantul nu a fost pus în fața unei situații de fapt nefavorabile. Din aceleași concluzii se poate trage concluzia că încălcarea drepturilor omului, astfel cum sunt definite în Convenție, a cerut în orice caz examinarea meritelor. Concluzii: refuzarea refuzărilor anterioare. art. 10 din Convenție: A fost încălcat dreptul reclamantului de a susține opiniile sale, a fost clar contestat că condamnarea reclamantului pentru această acțiune de prostăvoință, poate fi considerată, de asemenea, o declarație de drept rațional, care a fost condamnată în mod clar în art. 10 din Convenție.
În acest caz, Curtea a decis că nu a fost necesară o lege care să protejeze libertatea de exprimare a opiniilor politice, ci că a fost condamnată la pedeapsă, iar condamnarea pentru această acțiune poate fi considerată ca o declarație de drept rațională, care a fost condamnată drept fundamentală în art. art. 10 din Convenție. În ceea ce privește proporționalitatea, sancțiunea impusă reclamantului a fost cea mai puțin severă dintre cele prevăzute de norma de drept pe care a încălcat-o. A fost destul de lărgitoare și a constat doar într-o amendă administrativă de 51 de euro, pe care reclamantul a avut posibilitatea să o plătească aproape imediat și, se pare, fără dificultăți. În plus, aceasta a avut un impact semnificativ asupra libertății sale de exprimare.
O problemă cheie a fost dacă a fost în general justificată formarea unei astfel de restricții asupra comportamentului reclamantului. Prin urmare, măsurile, împreună cu sancțiunile proporționale, menite să împiedice acțiunile care le pot distruge sau să le afecteze aspectul, pot fi considerate "necesare într-o societate democratică", indiferent de motivele legitime care ar putea inspira astfel de acțiuni. Într-o societate democratică, bazată pe supremația legii, disputele privind soarta monumentului public trebuie să fie soluționate prin căi legale corespunzătoare, nu prin mijloace violente sau ascunse. Cu toate acestea, reclamantul nu a luat în considerare nici un act de violență istorică și nu a creat idei care să îi aducă nici un prejudiciu fizic victimei.
Nu susține că reclamantul a coordonat în mod concret acțiunile sale cu acțiuni de neconformitate ale unei persoane care a fost anterior în mod simbolic în opoziție cu el. Prin urmare, el susține că acțiunile sale au fost considerate de către acțiunile politice ale unui manifestant în mod semnificativ. În cazul în care o astfel de decizie a fost luată în mod critic, acesta nu poate fi pus în discuție. În cazul în care nu este cazul în care, astfel de acțiuni au fost puse în discuție, în mod clar, nu se poate lua în considerare că au fost luate în mod direct sau nu în mod democratic. Monumentul a fost ridicat în timpul regimului comunist din Bulgaria și, se pare, a fost legat de valorile și ideile pe care regimul le susținea.
Este dificil de comparat, de exemplu, cu monumentele soldaților care și-au dat viața în apărarea țării lor, și de aceea este greu de spus că acțiunile sale au fost îndreptate spre a arăta dispreț față de valorile sociale. Acest lucru a fost confirmat de faptul că reacția la renegat a fost ambiguă. Monumentul a fost ridicat în timpul regimului comunist din Bulgaria și, se pare, a fost legat de valorile și ideile pe care regimul le susținea. Este greu de comparat, de exemplu, cu monumentele soldaților care și-au dat viața în apărarea țării lor (compare Sinkova v. a Ukraine, 1 iulie 2021), decizia din 1 februarie 9496 a acestei convenții, 27 februarie 2021).
HANDZHIYSKI v. Bulgaria (№ 10783/ 14) Обставини справи Заявник у цій справі – місцевий політик – був засуджений за дрібне хуліганство у зв’язку з тим, що у свято Різдва одягнув шапку Санта Клауса та червоний рюкзак зі словом «відставка» на пам’ятник Дмитру Благоєву. Дмитро Благоєв був засновником Соціал - демократичної партії, що діяла під час комуністичного режиму в Болгарії та продовжувала свою діяльність як Болгарська соціалістична партія. Заявник вчинив ці дії в контексті загальнонаціональних протестів проти уряду, який підтримувала коаліція Парламенту, Болгарська соціалістична партія зокрема. Пам’ятник Дмитру Благоєву вже був розфарбований невідомими особами фарбами червоного та білого кольорів, щоб нагадувати Санта Клауса, разом із написом «Father Frost» (Дід Мороз – прим.
автора). Оцінка Суду Підпункт 3 пункту «b» статті 35 Конвенції: Чи було поставлено заявника у явно невигідне становище Накладений на заявника штраф в межах провадження у справі про адміністративне правопорушення за вчинення дрібного хуліганства не був за своїм характером кримінальним, сума штрафу була досить незначною, і не було ознак того, що це призвело до будь - яких серйозних негативних наслідків для заявника. Проте в цій справі реальні та, зокрема, майнові наслідки для заявника не можуть бути єдиними критеріями для оцінки того, чи був заявник поставлений в «явно невигідне становище». Його було визнано винним та покарано штрафом за дії, які, на його думку, були належною реалізацією ним свого права на свободу вираження поглядів з питань, що становлять суспільний інтерес.
Тому справа дійсно стосувалася питання його принципу. Справді, його скарга спричинювала питання загального інтересу. Більше того, справа заявника отримала широкий розголос у ЗМІ та викликала публічні дебати в Болгарії. Тому в цьому випадку не можна погодитись із тим, що заявник не був поставлений у «явно невигідне ста новище». З тих самих міркувань можна зробити висновок про те, що «повага до прав людини, як вони визначені в Конвенції» в будь - якому разі вимагала розгляду справи по суті. Висновок: попередні заперечення відхилені. Стаття 10 Конвенції: Чи було порушено право заявника на свободу вираження поглядів Дії, що мали наслідком засудження заявника за дрібне хуліганство, можуть розглядатись як «вираження» в розумінні пункту 1 статті 10 Конвенції.
Заявник був місцевим опозиційним політиком, який об’єднав символічний акт, направлений на публічне © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 висміювання засновника політичної партії, яка здійснювала основну підтримку від Парламенту чинного Уряду, з вимогою про відставку. Заявник діяв також у межах загальнонаціонального протесту проти цього Уряду. Тому було чітко зрозуміло, що своїми діями заявник прагнув до політичного протесту та «поширення» своїх «ідей» про Уряд та політичну партію, що підтримувала Уряд. Його засудження та накладений штраф становили втручання у право заявника на свободу вираження поглядів, яке було «передбачене законом» та переслідувало легітимну мету захисту «прав інших».
Проте не було жодних ознак того, що воно означало захист «громадської безпеки», оскільки дії заявника були повністю мирними; також не було жодних ознак того, що вони могли спричинити громадські заворушення чи що, караючи заявника, органи влади мали це на увазі. Що стосується пропорційності, то накладена на заявника санкція була найменш суворою з передбачених нормою права, яку він порушив. Вона була досить поблажливою та складалася лише з адміністративного штрафу в розмірі 51 євро, який заявник мав можливість сплатити майже одразу і, судячи з усього, без будь - яки х труднощів. Крім цього, це не мало наслідком його судимість. Тому ключове питання полягало в тому, чи було взагалі виправданим покарання заявника.
Як вбачається, вираження поглядів заявником стосувалося питання публічного інтересу, який в принципі має право на високий ступінь захисту. Крім цього, хоча його дії не були задумані як форма художнього вираження, вони можуть розглядатись і як такі, що мають елементи сатиричного вираження, будь - яке втручання в яке має розглядатися з особливою обережністю. Аргументи на користь обмеження шляхів вираження особами та організаціями своїх думок можуть бути більш вагомими в разі, якщо таке «вираження» повністю чи частково полягає в поведінці, як це мало місце в цій справі. Проте заявникові не завадили підійти до пам’ятника та одягти на нього шапку і мішок; пізніше його було покарано за ці дії. Коли втручання у право на свободу вираження погляді в набуває форми «покарання», це неминуче вимагає детальної оцінки конкретної поведінки, що була покарана.
Громадські пам’ятники часто є фізично унікальними та становлять частину культурного надбання суспільства. Тому заходи разом із пропорційними санкціями, направленими на те, щоб перешкоджати діям, які можуть їх зруйнувати чи пошкодити зовнішній вигляд, можуть вважатися «необхідними у демократичному суспільстві», якими б законними не були мотиви, які могли надихнути на такі дії. У демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права, спори щодо долі громадського пам’ятника мають вирішуватися відповідними правовими шляхами, а не прихованими чи насильницькими засобами. Проте заявник не вчиняв жодних дій насильства та не заподіяв пам’ятнику жодної фізичної шкоди. Не стверджувалося, що заявник певним чином координував свої дії з невстановленими особами, які раніше розфарбували пам’ятник.
Тому питання того, чи могло втручання вважатись «необхідним у © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 3 демократичному суспільстві» було більш детальним. За таких випадків питання щодо точного характеру дії, покладеного в її основу наміру та повідомлення, яке ним намагаються передати, не мають лишитися поза увагою. До прикладу, дії, направлені на критику уряду чи його політики або на привернення уваги до страждань групи, що перебуває у вразливому становищі, не можуть бути прирівняні до дій, направлених на образу пам’яті жертв. Важливими міркуваннями також є соціальна значущість пам’ятника, цінності чи ідеї, які він символізує, і ступінь шанування в суспільстві. У цій справі намір у діях заявника полягав у протесті проти чинного уряду та політичної партії, яка його підтримувала, а не засудженні історичної ролі пана Благоєва чи висловленні до нього зневаги.
Заявник лише використав пам’ятник пану Благоєву як символ політичної партії, яку він хотів піддати критиці, а тому навряд чи можна сказати, що його дії були направлені на те, щоб показати зневагу до соціальних цінностей. Це також підтверджувалося тим фактом, що реакція на па м’ятник була неоднозначною. Монумент був установлений під час дії комуністичного режиму в Болгарії і, як вбачається, був пов’язаний із цінностями та ідеями, які цей режим відстоював. Його важко порівняти, до прикладу, з меморіалами солдатів, які віддали свої життя на захист рідної країни (порівняйте Sinkova v. Ukr a ine , 9496/1 1 , 27 лютого 2018 року). Хоча можна погодитися з тим, що символічний жест заявника був образливим для деяких людей, які були безпосередніми свідками цього чи дізналися про це зі ЗМІ, проте свобода вираження поглядів була також застосовною і до «інформації» чи «ідей», які ображають, шокують чи турбують державу або будь - яку іншу групу населення.
Із цього вбачається, що втручання – висновок про те, що заявника було визнано винним у дрібному хуліганстві, та накладений штраф – не були «необхідними у демократичному суспільстві», незважаючи на свободу розсуду, надану органам державної влади в цій сфері. Виснов ок Порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 6 квітня 2021 року й набуло статусу остаточного 6 липня 2021 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.