TŐKÉS împotriva României (nr. 15976/16, 50 461/17) Cuvântul cauzei Reclamantul, membru al Parlamentului European, aparținând minorității maghiare din România, a fost pedepsit pentru că a agățat steagurile din Szeklerland (Szeklerland) și din teritoriul Partidului (Része k) pe clădirea unde se găzduia biroul parlamentar. Evaluarea Curții a pedepsit reclamantul pentru că a comis o infracțiune administrativă, care constă în a nu obține o autorizație prealabilă de publicitate, în încălcarea unei legislații accesibile fiecărui individ, constituie o intervenție în exercitarea dreptului său la libertatea de exprimare, menită să protejeze drepturile altor persoane de autoritate.
Curțile naționale au încercat în mod constant să stabilească dacă legislația lor a fost aplicată în mod larg și au încercat să identifice publicitatea cu o anumită metodă de publicitate, iar autoritățile naționale au încercat să stabilească dacă o anumită reclamă a fost făcută în mod comercial, iar în cazul în care au fost excluse de la dispoziția autorității publice, au fost identificate cu o anumită activitate de publicitate, care a fost făcută printr-o declarație de către o persoană națională, în condițiile în care nu era obligată să facă o declarație de publicitate. Curtea a recunoscut că acțiunile din acest caz au avut ca scop să atragă atenția asupra scopului pentru care era folosită clădirea.
Curtea a demonstrat în mod repetat diferența dintre publicitatea comercială și publicitatea care urmărea să faciliteze discuția publică despre problemele de interes public, sau chiar despre materiale politice. Curtea a arătat că publicitatea nu este doar o formă de comunicare a drepturilor de autor, ci și o decizie a autorităților respective. Astfel, Curtea a creat o clasificare corespunzătoare a anumitor tipuri de informații care au fost întotdeauna aplicate de către autoritățile naționale, indiferent de tipul lor de comunicare. Curtea a recunoscut că nu există nicio categorie de informații despre publicitate, de exemplu, în cazul în care o astfel de declarație nu a fost luată în considerare de către instanțele judecătorești.
Curțile naționale, care în principiu sunt mai potrivite pentru a interpreta intenția pusă la baza unui mesaj concret și pentru a evalua modul în care societatea poate percepe și reacționa la el, ar trebui să își justifice mai detaliat decizia de atribuire/clasificare a steagurilor respective la materialele publicitare. Curțile naționale au stabilit, de asemenea, că scopul steagului de demonstrație a fost de a atrage atenția societății asupra scopului de utilizare a spațiului respectiv. Curțile de protest nu au analizat problema folosirii unei clădiri acordate de autoritățile locale pentru a găzdui biroul parlamentar al reclamantului, ci a faptului că acesta a fost un factor important în această cauză.
În plus, în cazul în care un solicitant a fost prezentat, acesta nu a fost mai luat în considerare de către instanța europeană pentru statutul său de cetățean național în Parlamentul European. În cazul în care, în acest moment, un solicitant nu a fost prezentat în mod special în România, în calitate de membru al Parlamentului European, sau în calitate de membru al unui partid politic din Ungaria, acesta nu a fost nici măcar un candidat în favoarea acestui mandat. În orice caz, dovezile sau dovezile care au fost ignorate de instanțele naționale au arătat că demonstrația de motive a fost mai mult o demonstrație de motive politice decât o demonstrație de motive publicitare. În acest caz, natura acestei declarații a fost deosebit de ușoară pentru a evalua dacă o declarație de motive publicitare era necesară, în special din punctul de vedere al faptului că o declarație de motive publicitare era suficient de necesară pentru a asigura o decizie publică.
În plus, Curtea a stabilit că nu există nicio justiție sau o justiție necesară pentru a se înțelege dacă o declarație de motive politice sau de motive publicitare ar avea o valoare rezonabilă. În plus, în ceea ce privește libertatea de exprimare, Curtea a stabilit că nu există nicio justiție sau o justiție necesară pentru a se înțelege dacă o declarație de motive publicitare este în mod sănătos sau nu. În plus, în ciuda sancțiunilor aplicate reclamantului în 2014 și 2015, el nu a fost obligat să ridice steagurile până în februarie 2020. În această perioadă, steagurile suspendate nu au stârnit nici o obiecție în partea autorităților din punct de vedere al siguranței publice și ecologice. În ciuda caracterului lor succinct, concluziile pe care le-au adus instanțele naționale în sprijinul concluziilor lor au arătat că în iulie 2021 au fost luate în considerare în mod efectiv sancțiunile de aplicare.
Faptul că sancțiunea respectivă a fost declarată nesemnificativă nu a compensat lipsa de motive suficiente pentru a se aproba în mod corespunzător sancțiunile. În cazul în care, în conformitate cu art. 27 din Convenție, instanțele naționale nu au luat în considerare faptul că nu au fost stabilite suficiente motive pentru a se aproba în mod corespunzător orice aspect al dreptului de vis democratic sau de libertate de exprimare a opiniilor (în special, art. 44 din Convenție), Curtea a constatat că nu a avut succes în apelarea în cazul în care, în conformitate cu art. 27 din Convenție, nu a fost luată în considerare nicio cauză de drept de apreciere a libertății de a exprima și de apelație. © Traducerea și prelucrarea acestei hotărâri au fost efectuate de Curtea Supremă.
TŐKÉS v. Romania ( № 15976/16, 50 461/17) Обставини справи Заявника, члена Європейського Парламенту, який належить до угорської меншини в Румунії, було покарано за вивішування прапорів Секейської землі ( Szekler land ) та території Парціум ( Része k ) на будівлі, де розміщувався парламентський офіс. Оцінка Суду Покарання заявника за вчинення адміністративного правопорушення, що полягало в неотриманні попереднього дозволу на рекламу, в порушення доступного кожному законодавства, становило втручання в реалізацію ним свого права на свободу вираження поглядів, направленого на захист прав інших осіб. Національні суди насамперед намагалися визначити, чи було законодавство застосовним, і сфокусувалися виключно на тому, що прапори мали бути прирівняні до різновиду реклами, що мала на меті сприяти діяльності заявника і для цілей якої використовувалася будівля його офісу.
Суди не пояснили, чому вони відхилили аргументи заявника про те, що ці прапори були лише засобами вираження власної ідентичності як члена національної меншини. Деякі з визначень поняття реклами, передбачені в законодавстві, були тісно пов’язаними з підприємницькою / комерційною діяльністю в цілому, і тому їхня мета була далекою від того повідомлення, яке заявник намагався передати. У зв’язку із цим органи влади мали конкретний обов’язок навести причини відхилення аргументів заявника, зважаючи на те, що поняття реклами в національному законодавстві було визначено в широких межах і що національні органи влади мали ступінь розсуду у вирішенні того, які прапори можуть розцінюватись як рекламні засоби.
Національні суди не вивчили усталену практику, яка, на думку заявника, виключала віднесення відповідних прапорів до «рекламних засобів». Прапори були вивішені в контексті, не пов’язаному з комерційною рекламою для цілей усталеної практики Суду, за якою реклама є засобом ознайомлення громадськості з характеристиками пропонованих послуг і товарів. Од нак Суд визнав, що дії в цій справі мали на меті привернути увагу до мети, з якою використовувалася будівля. Суд послідовно проводив розмежування між комерційною рекламою та рекламою, направленою на сприяння публічному обговоренню питань, що становлять суспільний інтерес, чи навіть політичною рекламою. Суд враховував не лише форму й мету повідомлення, а і його зміст.
Таким чином, ЄСПЛ створив класифікацію відповідних понять, яка певною мірою є автономною, визначивши їх незалежно від того, як повідомлення / промова характеризувалася заявниками чи націо нальними судами. При цьому Суд завжди враховував ступінь свободи розсуду держав, який є різним залежно від типу повідомлення. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 У цій справі при розгляді питання застосовног о законодавства та віднесенні відповідних прапорів до категорії рекламних матеріалів національні суди не з’ясовували їх змісту та не навели жодних конкретних прикладів діяльності чи подій, які б рекламувались за допомогою прапорів. Проте таке з’ясування було тим більше важливим, оскільки за певних обставин демонстрація / вивішування прапора Секейської землі ( Szekler land ) могло викликати в румунському суспільстві теми делікатного характеру щодо питання загального інтересу, а саме автономії районів, заселених представниками угорських меншин.
За цих умов національні суди, які в принципі краще підходять для тлумачення наміру, покладеного в основі конкретного повідомлення, і для оцінки того, як суспільство може сприймати та реагувати на нього, мали б більш детально обґрунтувати своє рішення з віднесення / класифікації відповідних прапорів до рекламних матеріалів. Національні суди також встановили, що мета демонстрації прапорів полягала у приверненні уваги суспільства до мети використання відповідного простору. Проте суди не розглядали питання того, чи використання будівлі, наданої місцевими органами влади для розміщення парламентського офісу заявника, мало б бути важливим фактором у цій справі. Крім цього, суди не взяли до уваги статус заявни ка як члена Європарламенту чи його права, що випливали із цього статусу.
Зокрема, суди з упевненістю не встановили, чи намагався заявник діяти як політик, який представляв політичну програму, або як звичайний громадянин, представник національної меншини, який бажав продемонструвати свою приналежність до цієї меншини. Заявник, який на час подій був скоріше представником Угорщини, аніж Румунії, у Європарламенті більше не мав права займати парламентську посаду в Румунії. Він також засідав у Європарламенті як член Угорської, а не Румунської партії, а тому був політичним представником угорської більшості в Угорщині, а не угорської більшості в Румунії. Ці питання були пов’язані зі статусом заявника як члена Європарламенту та правами, що з нього випливали і мали значення у з’ясуванні характеру відповідного повідомлення.
Національні суди мали б з’ясувати ці питання, але проігнорували їх. Детально не вивчивши всі наявні у їхньому розпорядженні відповідні докази, національні суди не змогли у світлі визначених та застосованих Судом критеріїв у справах стосовно свободи вираження поглядів визначити характер повідомлення, яке заявник намагався довести, та контекст, у якому мало місце його повідомлення. У будь - якому разі ці фактичні докази, які були проігноровані національними судами, свідчили про те, що демонстрація прапорів була більше схожою на політичне повідомлення, аніж на рекламу. Установлення характеру цього повідомлення було особливо відповідним в оцінці того, чи було необхідним втручання у право на свобо ду вираження поглядів.
Ця свобода допускає винятки, проте вони мають тлумачитися суворо і необхідність будь - яких обмежень має бути переконливо встановлена, особливо коли мова йде про політичні, а не комерційні висловлю вання. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 3 Крім того, рішення національних судів стосовно необхідності втручання були досить лаконічними і не містили достатньої інформації, яка б дозволила Суду зрозуміти мотиви такого втручання. Факт того, що заявник публічно демонстрував прапори, мав значення з точки зору заявленої мети застосовного законодавства, а саме забезпечення, серед іншого, того, щоб будівельне середовище було цілісним, гармонійним, безпечним та здоровим, з метою збереження техногенних активів, якості ландшафту та відповідності будівель стандартам якості.
Проте після другого випадку використання прапор території Парціум демонструвався разом з іншими прапорами. Національні суди не пояснили, чому лише для цього прапора, а не для інших вимагався попередній дозвіл на розміщення реклами на основі відповідного законодавства і його цілей. Крім того, незважаючи на застосовані до заявника санкції у 2014 та 2015 роках, від нього не вимагалося зняття прапорів до лютого 2020 року. Упродовж цього періоду вивішені прапори не викликали жодних зауважень в органів влади з точки зору громадської чи екологічної безпеки. Незважаючи на лаконічний характер, наведені національними судами доводи в підтримку їхніх висновків свідчили про розгляд пропорційності застосованої санкції.
Той факт, що санкція була незначною, сам по собі не компенсував відсутність відповідних та достатніх причин для обмеження права на свободу вираження поглядів. У будь - якому разі з огляду на наведені вище міркування і, зокрема, факт того, що національні суди не взяли до уваги критерії, встановлені усталеною практикою Суду, ці суди не надали відповідних і достатніх причин у виправданні втручання у право заявника на свободу вираження поглядів. Відповідно, оскаржуване втручання не було «необхідним у демократичному с успільстві». Виснов ок Порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 27 квітня 2021 року й набуло статусу остаточного 27 липня 2021 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
© Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.