În 2011, pe site-urile web ale celor patru ziare menționate a fost publicat un interviu (video) cu M. D. (șeful sindicatului membrilor trupei de orchestre filarmonice) și mai multe articole de presă, în care reclamantul profesor de muzică și viitor director al acestei orchestre în 2008 era acuzat de furt. Dacă materialele au fost difuzate pe internet în acel moment, reclamantul ar fi trebuit să fie numit în funcția de director al orchestrei în timpul unui concurs de recunoaștere a reputației sale. Având în vedere că persoanele care au cerut recunoașterea sa nu au putut răspunde în schimbul unei declarații de prejudiciu al reputației sale, a fost recunoscută responsabilitatea în fața autorităților de la nivel național, în primul rând în fața instanței pentru furtul de bunuri.
În prima instanță, în cadrul Convenției din 2013, instanța a declarat că reclamantul nu a putut să recunoască în mod sigur dreptul de a fi numit în funcția de director al orchestrei, în special în cazul în care a câștigat un concurs de recunoaștere a reputației. În 2014, Curtea de Apel i-a satisfăcut plângerea, anularea hotărârii instanței de primă instanță și refuzul complet de a satisface cererile de plângere ale reclamantului. Curtea a remarcat, printre altele, că mass-media în cauză nu a încălcat dreptul reclamantului de a proteja onoarea, demnitatea și reputația de afaceri și le-a cerut să elimine articolele menționate de pe site-urile lor web și să retragă decizia instanței în termen de trei zile de la intrarea în vigoare a legii.
M.D. a contestat această decizie. În 2014, Curtea de Apel i-a satisfăcut plângerea, anularea hotărârii instanței de primă instanță și refuzând complet satisfacerea cererilor de plângere ale reclamantului. © Curtea a remarcat, printre altele, că M.D. nu a făcut nicio investigație împotriva acțiunilor de urmărire a dreptului și că interviul a fost publicat în cadrul unei interviuri de presă care a susținut că este în interes public, în scopul de a se asigura respectarea articolului 10 din Convenție, iar în cazul în care autoritatea a făcut o declarație în favoarea instanței, Curtea a declarat că nu a avut loc nicio discuție în legătură cu o declarație de presă publică, care să susțină că a fost în interes publică în interesul public.
C. a fost persoana în cauză reclamant bine cunoscută CEDO a remarcat că reclamantul nu a fost o persoană publică și nu a fost de asemenea bine cunoscută chiar și în cadrul districtului înainte de a-și afișa candidatura pentru postul de director. CEDO a ajuns la concluzia că, având în vedere statutul și obligațiile directorului unei instituții publice la nivel local, reclamantul a devenit inevitabil și conștient obiectul discuției publice ca urmare a concursului pentru post. Astfel, el a devenit un subiect deschis / accesibil pentru o examinare profesională a acțiunilor sale. În consecință, nivelul de critică la care ar fi putut fi implicat în această situație ar fi fost mai larg decât în cazul în care declarațiile sale ar fi fost declarate, care ar fi fost declarări personale absolut necunoscute în societate.
În plus, Curtea de Apel a concluzionat pur și simplu că afirmațiile menționate nu erau constatări de fapt care depășeau limitele protecției dreptului la libertatea de exprimare, fără a recunoaște în mod special dreptul la libertatea de presă a UE. Cu toate acestea, o anchetă detaliată a fost necesară în această chestiune, având în vedere că prima instanță a respins o astfel de declarație în mod repetat, fără a face o declarație publică, iar această declarație publică a fost o declarație publică. În această privință, Curtea de Apel a menționat că, în ceea ce privește principiul respectării dreptului la libertatea de presă, nu a putut să se concentreze pe nici o modificare a principiului libertății de presă.
În plus, având în vedere faptul că jurnaliștii au decis să portretizeze reclamantul ca o persoană care este acuzată de furt, deși nu a fost efectuată nicio anchetă judiciară în privința sa și nu a existat niciun element obiectiv, în afară de afirmațiile lui M. D., pentru a admite că acest lucru a avut loc, instanța de apel ar fi putut chiar să stabilească dacă actul său de jurnalism de bună credință are drept scop să facă o declarație rezonabilă în mod rezonabil, în conformitate cu normele de jurnalism de bună credință, în mod adecvat. De asemenea, Curtea nu a echilibrat dreptul jurnaliștilor la libertatea de exprimare a opiniilor cu dreptul reclamantului la respectarea vieții sale private în conformitate cu criteriile stabilite în practica ECHR.
Astfel, autoritățile naționale nu și-au respectat obligațiile pozitive în temeiul articolului 8 din Convenții și.
VĂCEAN v. Romania (№ 47695/ 14) Обставини справи Ця справа стосувалася скарги заявника на порушення його права на захист ділової репутації у зв’язку з публікацією статей про нього в низці газет. У 2011 році на вебсайтах чотирьох газет було опубліковано інтерв’ю (з відео) з М. Д. (головою профспілки членів філармонічного оркес тру) та декілька статей у пресі, за змістом яких, заявник – викладач музики та майбутній директор цього оркестру – у 2008 році стверджувано вчинив крадіжку. Ці матеріали поширювалися в інтернеті в той час, коли заявник мав бути призначений на посаду директора оркестру, як переможець конкурсу. З урахуванням того, що особи, які мають судимість, не могли претендувати на цю посаду, органи державної влади, перш ніж підтвердити призначення заявника на посаду, звернулися із запитом до правоохоронних органів, аби з’ясувати, чи справді заявник був причетним до вчинення крадіжки.
Поліція поінформувала про відсутність кримінальних проваджень щодо заявника і про те, що його не притягували до відповідальності за вчинення крадіжки. Тому заявника було призначено на посаду оркестру. У 2012 році заявник звернувся з позовом до суду проти М. Д. та відповідних ЗМІ про відшкодування шкоди, завданої його іміджу та діловій репутації. Зокрема, він вказував, що М. Д. категорично й беззастережно назвав його особою, яка вчинила кримінальне правопорушення під час допиту про зміст відео від 2008 року. У 2013 році суд першої інстанції постановив, що в межах цієї справи М. Д. не міг вимагати захисту за статтею 10 Конвенції і що заявник, безперечно, зазнав моральної шкоди в результаті публічного звинувачення у вчиненні крадіжки.
Він зобов’язав М. Д. виплатити заявникові компенсацію моральної шкоди в розмірі 5000 євро. Суд додав, що відповідні ЗМІ порушили право заявника на захист честі, гідності й ділової репутації, і зобов’язав їх видалити вказані статті зі своїх вебсайтів та опублік увати рішення суду впродовж трьох днів після набрання ним законної сили. М. Д. оскаржив це рішення. У 2014 році апеляційний суд задовольнив його скаргу, скасував рішення суду першої інстанції і повністю відмовив у задоволенні позовних вимог заявника. Суд зазначив, серед іншого, що М. Д. не вчинив жодних протиправних дій і що інтерв’ю було опубліковано в межах журналістського розслідування, що становило суспільний інтерес для цілей статті 10 Конвенц ії.
Посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявник стверджував, що органи влади не виконали свого зобов’язання із забезпечення захисту його права на захист репутації та поваги до приватного життя. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 Оцінка Суду Чи сприяв опублікований матеріал обговоренню питань, що становлять суспільний інтер ес ЄСПЛ наголосив на висновку апеляційного суду, що статті, про які йде мова, стосувалися питань, що мають суспільний інтерес: переважно вони стосувалися того, чи відповідав заявник критеріям відбору на посаду директора філармонічного оркестру, враховуючи, що, за твердженнями журналістів, він підозрювався у вчиненні крадіжки. На думку ЄСПЛ, з урахуванням того, що події на відео відбулися задовго до публікування репортажу, а також фактичного змісту відео та статей, варто було б, щоб апеляційний суд роз’яснив причини, чому він вважав цей матеріал таким, що становить суспільний інтерес для обговорення.
Чи була відповідна особа – заявник – добре відомою ЄСПЛ зазначив, що заявник не був публічною особою і так само не був добре відомим навіть у межах округу до того, як висунув свою кандидатуру на посаду директора. ЄСПЛ дійшов висновку, що з огляду на статус та обов’язки директора державної установи місцевого рівня заявник неминуче та свідомо став об’єктом суспільного обговорення в результаті проходження конкурсу на посаду. Таким чином він став відкритим / доступ ним для ретельного вивчення його дій. Відповідно, межі допустимої критики в цьому випадку були ширшими, ніж у випадку особи, яка була абсолютно невідомою в суспільстві. Водночас ці межі були вужчими порівняно з рівнем терпимості, яку мали проявляти, наприклад, політики.
В цій справі звинувачення, висунуті заявникові, стосувалися його ймовірної участі у вчиненні кримінального правопорушення. У разі доведення цей факт, безсумнівно, вплинув би на його професійну кар’єру. Як наслідок, не можна стверджувати, що заявник мав би проявляти вищий рівень терпимості щодо пред’явлених йому претензій. Наслідки заяв М. Д. та опублікованих статей Стосовно інтерв’ю з М. Д. ЄСПЛ зауважив, що М. Д. не виявляв стриманості, називаючи ім’я заявника, що не залишало жодних сумнівів, що мова йшла саме про його особу. Незважаючи на те, що М. Д. прямо не вказав, що саме заявник вчинив крадіжку, він усе ж ідентифікував його та назвав його ім’я як особи на відео, яка вчиняє крадіжку. На думку ЄСПЛ, послідовність заяв такого характеру рівноцінна об’єктивному викладу фактів.
ЄСПЛ дійшов висновку, що апеляційний суд ретельно не дослідив твердження М. Д. і не намагався з’ясувати, чи могли його твердження, взяті загалом та в контексті поставлених питань, мати хоча б певну фактичну конотацію. Крім того, апеляційний суд просто висновив, що зазначені твердження не були констатацією фактів, що виходили за межі захисту права на свободу вираження поглядів, без додаткових пояснень. Однак детальні пояснення були особливо необхідними в цій справі, ураховуючи те, що суд першої інстанції дійшов протилежного висновку, а саме що зауваження М. Д. були твердженнями факту. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 3 Щодо статей в інтернеті ЄСПЛ зауважив, що апеляційний суд установив, що публікація інтерв’ю, про яку йдеться, була частиною журналістського розслідування, яке мало суспільний інтерес.
Апеляційний суд зосередив свою увагу здебільшого на заявах М. Д. без розгляду питання того, чи може свобода ЗМІ в цій справі виправдати повторні публікації та шкоду, яку форма та зміст статей могли завдати праву заявника на захист його репутації. ЄСПЛ визнав такий підхід несумісним із принципами, що випливають із його усталеної практи ки. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що апеляційний суд н е оцінив ані характеру заяв, що містилися в статтях, ані питання того, чи мали журналісти надати фактичну основу для обґрунтування їхніх тверджень. Мета цих статей полягала в недвозначному доведенні до суспільства того, що заявник – майбутній директор державної установи – був або мав бути об’єктом кримінального розслідування за фактом учинення крадіжки.
За таких обставин апеляційний суд повинен був з’ясувати, чи мали статті об’єктивну та достатню фактологічну основу. Крім того, враховуючи те, що журналісти вирішили зобразити заявника як особу, яка «підозрюється у вчиненні крадіжки», хоча досудове розслідування щодо нього не здійснювалося і не було жодного об’єктивного елементу, окрім тверджень М. Д., щоб припустити, що це було насправді, апеляційний суд міг би навіть з’ясувати, чи діяли журналісти добросовісно з метою надання точної та достовірної інформації згідно з правилами журналістської етики. Зрештою, апеляційний суд жодного разу не розглянув ступінь поширення цих статей в інтернеті, їх доступності або впливу на ситуацію заявника. ЄСПЛ у зв’язку із цим повторив, що ризик заподіяння шкоди реалізації прав і свобод людини, зокрема права на повагу до приватного життя, від змісту й повідомлень в інтернеті, безумовно, є вищим, ніж той, який створює ЗМІ.
ЄСПЛ щодо частини статей в інтернеті вказав, що апеляційний суд не взяв до уваги критерії, що випливають з усталеної практики ЄСПЛ, і не урівноважив право заявника на повагу до своєї репутації з правом журналістів на свободу вираження поглядів. Таким чином, апеляційний суд належним чином не з’ясував питання характеру тверджень М. Д. і те, чи справді інтерв’ю з М. Д. та статті, на які скаржився заявник, сприяли обговоренню, що становить суспільний інтерес. Також суд не урівноважив право журналістів на свободу вираження поглядів із правом заявника на повагу до його приватного життя відповідно до критеріїв, наведених в усталеній практиці ЄСПЛ. Отже, національні органи влади не дотримали своїх позитивних зобов’язань за статтею 8 Конвенц ії.
Виснов ок Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя). © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 4 Рішення в цій справі ухвалене Палатою 16 листопада 2021 року й набуло статусу остаточного 16 лютого 2022 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.