IGNAT împotriva României (nr. 17325/ 16) Cazul a vizat plângerea reclamantului de nedreptate a procedurii penale împotriva sa pentru complicitate în exercitarea presiunii, și anume pentru facilitarea vieții unei persoane închisă în schimbul banilor.G.Z., reclamantul, a arătat că, începând cu anul 2012, G.S. a promis în mod repetat, în schimbul unor sume de bani diferite, să se adreseze lui F. (identificat mai târziu ca S.V.S.), care, în mod necunoscut, lucra la închisoarea din Gerla, și să-l influențeze pozitiv în alocarea de locuri de muncă și cursuri pentru soția sa, să-i influențeze în mod pozitiv viața în timpul executării pedepsei, și condițiile - în cazul eliberării lui din închisoare - ale lui G.Z.
pe care le-a dat în august 2014 pentru a-i identifica pe acuzatori, în schimbul transferării lor la Departamentul Național de Comerț, pentru a-i identifica pe G.F.S. (în cazul în care a fost identificată mai târziu ca fiind implicată în o altă protestă), și a promis că nu va mai avea o întâlnire cu G.F.S.S. (în cazul în care a fost identificată în mai târziu ca fiindcă nu a fost implicată în altă protest) cu G.S.F.S. (în cazul în care a fost prezentat în închisoarea în mai târziu, a fost identificată în fața lui G.F.S.S.S.), iar în august 2012 a fost trimisă la Departamentul Național de Comerț, unde a fost identificată ca fiind în cauză, iar în urma unei alte plângeri, G.S.S.S.F.S.S.S. (în cazul în care a fost înregistrată în urma unei plângeri, a că nu a fost identificată în mai mult timp de G.F.S.S.S.S.F.S.F.F.S.F.F.S.S.S.S.S.S.S.S.S.S.S.S.S.S.S.S.S.
În iunie 2015, instanța de primă instanță a declarat aceste persoane vinovate de trafic de influență și a achitat-o de aceste acuzații. În 2015, Curtea de Apel a decis să dea în judecată o sentință administrativă împotriva reclamantului, concluzionând că instanța a evaluat incorect dovezile, în special printr-o înregistrare video a încercării de schimb de bani și printr-o înregistrare video a conversațiilor telefonice din anul 2014, iar în ultimul an, o declarație a fost făcută de către un fost martor, care a arătat că a fost implicat în schimbul de bani între acuzați. În urma unei înregistrări video, Curtea a recunoscut că, în ceea ce privește cele două ultime întâlniri, nu au fost încărcate în mod ilegal, în conformitate cu o declarație din 27 februarie 2015, iar în cazul în care acuzații au fost protejați de o altă organizație, în ultimul an, Curtea a considerat că nu au fost încărcate în mod corespunzător.
În orice caz, aceste dovezi nu au fost susținute de alte dovezi din materialele de caz. Procurorul a depus o plângere de apel, considerând că acuzația de acuzare a reclamantului a fost greșită. Curtea de Apelație a stabilit că, deși instanța de primă instanță a stabilit corect faptele, el a vorbit despre faptele de acuzare, deși a fost trimis de F. să le lase în toaletă. În orice caz, aceste dovezi nu au fost susținute de alte dovezi din materialele cauzei. Procurorul a depus o plângere de apel, considerând că acuzația de acuzare a reclamantului a fost greșită. Curtea de Apelație a stabilit că, deși instanța de primă instanță a stabilit corect faptele, el a vorbit despre faptele de acuzare ale reclamantului în cazul în care a participat la acuzație.
Având în vedere că, în contextul procesului penal, a fost prezentată o dovadă care a condamnat-o pe reclamant, iar aceasta a condamnat-o pe motivul că nu a fost acuzat de nicio infracțiune, Curtea de Apel a indicat că, având în vedere dovezile prezentate, două martori nu au fost suficiente pentru a dovedi neștiutatea reclamantului cu privire la participarea sa la incident. Curtea de Apel a satisfăcut recursul de apel al procurorului și l-a condamnat pe reclamant la un an și patru luni de închisoare. Referindu-se la art. 6 din Convenție , reclamantul a susținut că această procedură penală în privința sa era nedreaptă, întrucât Curtea de Apel l-a condamnat pe baza aceleiași dovezi care au dus la eliberarea sa de către instanța de primă instanță fără a fi audiat din nou declarațiile orale ale martorilor.
Important este că instanța de apel nu a ignorat aceste mărturie, ci doar le-a supraevaluat importanța în cadrul procedurii judiciare, atunci când au fost confirmate de alte dovezi și, în consecință, a făcut concluzii despre ceea ce consideră a fi justificat pentru circumstanțele de urmărire a procesului UE (punctul 51 din hotărârea). În ceea ce privește martorii de la partea apărării, instanța de ultimă instanță a reevaluat/reexaminat materialele cauzei și nu a ajuns la o concluzie diferită cu privire la credibilitatea lor decât instanța de la prima instanță. © Certăți, Traducerea și procesarea acestei decizii au fost efectuate de Curtea Supremă. © 4 Curtea de Apel a confirmat decizia de la data de 4 noi ani, hotărând doar că recoltarea acestor martori nu a fost suficientă pentru a oferi o declarație pozitivă pozitivă a reclamantului (punctul 53 din Hotărârea CEDU).
În același timp, modul de evaluare a probelor trebuie să fie reglementat în primul rând de legislația națională și de instanțele naționale (vezi, printre altele, decizia Kashlev, citată mai sus, după care a fost recunoscută § 40).De asemenea, fără ca reclamantul să precizeze ce alte dovezi au avut o importanță importantă în acest caz și că dovezile menționate nu au fost mărturisirile martorilor și nu au fost în întregime în concordanță cu versiunea reclamantului a evenimentelor, Curtea de Apel și-a îndeplinit în totalitate rolul-cheie în evaluarea probelor de care dispune.În același timp, modul de evaluare a probelor trebuie să fie reglementat în primul rând de legislația națională și de instanțele naționale (vezi, printre altele, decizia Kashlev, citată mai sus, după care a fost recunoscută § 40).De asemenea, fără ca reclamantul să precizeze ce alte dovezi ar fi fost necesare, Curtea de Apel ar fi trebuit să analizeze că evaluarea lor ar fi de o importanță minoră pentru rezultatul dezbaterii fără că aceste dovezi să fie relevante (a se poate vedea declarațiile martorilor, fără că acestea ar fi relevante, iar în altele menționate mai sus, în primul rând, în decizia Carmen, citată la punctul 56), iar în ultimul caz, Curtea de Apel a considerat că nu este necesară să se stabilească o altă soluție (a se vedea, în special, art. 18),
iar în cazul în care nu se consideră că fiecare persoană merită să fie în măsură să se distingă de alte instanțe (a se poate vedea în primul rând în cazul în cazul Marilova, în cazul în care nu se află în cazul Marilova, în cazul în care nu există alte alte alte documente, în care nu sunt necesare, în cazul în cazul în care nu este cazul în cazul în care marilova, în cazul în care nu este cazul în cazul în cazul în care marilova, în cazul în cazul în care marilova, în cazul în cazul în cazul în care marilova, în cazul în cazul în cazul în cazul în care în care în cazul în § 46, din 18 februarie 2020; compară și comparați, printre altele, cu Găităn aru, citat mai sus, § 32; Mischi e, citat mai sus, §§ 3538; și Júlíus Þór Sigurþórsson, citat mai sus, § 42) (punctul 57 din hotărâre).
Fuseseră suficiente argumentele pentru a concluziona Curții că, având în vedere procesul în ansamblu, corectitudinea generală a procedurii penale față de reclamant a fost respectată (punctul 58 din hotărâre). © Traducerea și executarea acestei hotărâri au fost efectuate de Curtea Supremă. © 5 Argumentele pentru absența încălcării paragrafului 1 din art. 6 din Convenție (cursul juridic).
IGNAT v. Romania (№ 17325/ 16) Обставини справи Справа стосувалася скарги заявника на несправедливість кримінального провадження щодо нього за пособництво в чиненні тиску, а саме за полегшення життя ув’язненої особи в обмін на гроші. Г. З., скаржниця, вказувала, що, починаючи з 2012 року , Г. С. неодноразово в обмін на різні суми коштів обіцяв, що звернеться до «Ф.» (пізніше ідентифікованого як С. В. С.), який , імові рно , працював у тюрмі міста Герла, і попросить його позитивно вплинути на розподіл робочих місць та курсів для її сина, аби полег шити його життя впродовж відбуття покарання, і на умовно - дострокове звільнення. Г. З. далі зазначала, що в серпні 2012 року вона передала «Ф.» кошти у присутності Г. С. , проте обіцяного результату не було.
Пізніше скаржниця зустрілася з Г. С., який знову обіцяв поговорити з «Ф.» для того, аби посприяти в переведенні її сина з однієї установи виконання покарань до іншої. У березні 2014 року Г. З. подала скаргу до Національного антикорупційного департаменту, звинувачуючи Г. С. у торгівлі впливом. Г. С. до того , як сина скаржниці було переведено до тюрми міста Герла, перебував разом із ним у слідчому ізоляторі. 27 квітня 2014 року Г. З. та Г. С., якого супроводжувала його колишня дружина Є. К., прийшли до готелю («Н.»), де Г. З. чекала на зустріч із «Ф.». Поки вони втрьох розмовляли за столом, до них підійшов незнайомець (пізніше ідентифікований як заявник) . Він прошепотів Г. С., що прийшов від імені «Ф.», який розпорядився, щоб «це» (імовірно , кошти) було передано батькові «Ф.», який чекав у туалеті готелю.
Далі незнайомець покинув готель. Г. З. відмовилася віддати гроші за вказівкою, сказавши, що віддасть їх лише особисто «Ф». У серпні 2014 року Г. С., С. В. С., Ф. С. П., Є. К. та заявникові були пред’явлені обвинува чення. В червні 2015 року суд першої інстанції визнав цих осіб винними у торгівлі впливом та виправдав заявника за цим обвинуваченням. У 2015 році апеляційний суд скасував в иправдувальний вирок щодо заявника , дійшо вши висновку про те, що суд неправильно оцінив докази, зокрема відеозапис спроби обміну грошима та записи телефонних розмов між заявником та колишнім ув’язненим, який брав участь в організації обміну. Заявникові було призначено покарання у вигляді одного року й чотирьох місяців позбавлення волі.
В червні 2015 року заявника, окрім інших співобвинувачених, було виправдано за обвинуваченням у торгівлі впливом. Суд першої інстанції, посилаючись на показання обвинувачених у суді, записи телефонних розмов між ними, відеозаписи деяких їхніх зустрічей та показань двох свідків від сторони захисту заявника, дійшов висновку про те, що стосовно злочинної участі © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 заявника в подіях надані докази не були достатніми , аби вважати, що він був обізнаним про незаконний характер пропозицій Г. С. Суд зауважив, що навіть якщо згідно з розшифруванням розмови заявника з Г. С. 27 квітня 2014 року останній указав заявникові, що вони збираються «вхопити трохи грошей», таке посилання на гроші не обов’язково стосувалося торгівлі впливом.
Таке посилання могло бути пов’язане з грошима, які вони планували отримати від перепродажу велосипе дів. Крім цього, хоча стенограма запису зустрічі в готелі свідчила про те, що заявник сказав: «Я був відправлений Ф. залишити їх у туалеті» , не зовсім зрозуміло, чи мав він намір запропонувати Г. С. піти туди або «залишити їх» у туалеті . У будь - якому разі ці докази не підтверджувалися жодними іншими доказами з матеріалів справи. Прокурор подав апеляційну скаргу, вважаючи виправдувальний вирок щодо заявника помилко вим. Апеляційний суд установив, що хоча суд першої інстанції правильно встановив факти, він помилково оцінив докази щодо участі заявника у злочині. Апеляційний суд, зокрема, вказав, що варто було б приділити більше уваги записам телефонних розмов між Г. С. та заявником, які доводили те, що останній знав про отримання коштів від Г. З., які , імові рно , були використані для купівлі велосипедів.
Між 26 та 30 квітня 2014 року вони 13 разів обмінялися телефонними дзвінками та повідомленнями, у яких, зокрема, говорили про отримання коштів. В одній розмові 27 квітня 2014 року Г. С. також вказав заявникові, що «ми вхопимо трохи грошей», із чим заявник погодився . З розмови також убачалося, що заявник знав, що кошти були отримані в іноземній , а не в національній валюті. Зокрема, мова йде про те, що, входячи до г отелю, заявник пошепки вказав : «залишаючи це в туалеті» , не згадуючи слово «гроші». Це доводить, що він був обізнаним у тому, що робить, і що треба проявляти обережність , аби його не спіймали на гарячому. Апеляційний суд указав, що з огляду на наведені докази показання двох свідків були недостатніми для того , щоб довести необізнаність заявника в його участі в інциденті . Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора та засудив заявника до одного року та чотирьох місяців позбавлення волі.
Посилаючись на статтю 6 Конвенції , заявник стверджував про несправедливість кримінального провадження щодо нього, оскільки апеляційний суд засудив його на основі того ж доказу, який призвів до його виправдання судом першої інстанції без повторного заслуховування усних показань свідків. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 3 Оцінка Суду Насамперед ЄСПЛ відзначив, що , скасувавши виправдувальний вирок суду першої інстанц ії , апеляційний суд визначив кримінальне обвинувачення щодо заявника у зв’язку з інцидентом 27 квітня 2014 року й засудив його (пункт 48 рішення). З огляду на це ЄСПЛ підкреслив, що заявник був заслуханий як судом першої інстанції, який його виправдав, так і апеляційним судом, який цей виправдувальний вирок скасував.
Тому процесуальні гарантії, закріплені в усталеній практиці ЄСПЛ щодо того, що при визначенні кримінального обвинувачення обвинувачений за загальним правилом має бути заслуханий судом, який ухвалив обвинувальний вирок, були повністю дотримані (див., inte r alia , Júlíus Þór Sigurþórsson , цит. вище, § 33, та наведені в ньому посилання) (пункт 49 рішенн я). ЄСПЛ також наголосив, що свідки були допитані в суді першої інстанції в присутності заявника та його захисника і що заявник не заперечував того, що захист був позбавлений можливості ставити питання свідкам у суді першої інстанції (пункт 50 рішення). На цьому етапі ЄСПЛ не може не зауважити те, що в цій справі заявник не стверджував про недостовірність показань свідків чи що вони не заслуговували на довіру.
Важливо, що апеляційний суд ці показання не ігнорував, а лише переоцінив їх значимість у межах судового провадження, коли вони підтверджувалися іншими доказами, і, відповідно, зробив висновки про те, що він вважав виправданим за обставин розглядуваної ним справи (пункт 51 рішення). Що стосується питання того, чи мав апеляційни й суд повторно допитати свідків захисту, які вже були допитані в межах судового розгляду судом нижчої інстанції, особисто, ЄСПЛ нагадав, що заявник, якому надавалася допомога адвоката, був обізнаним про зміст апеляції прокурора й був присутнім під час розгляду справи апеляційним судом. Заявник мав би знати, що за відповідним національним законодавством апеляційний суд мав повноваження ухвалити обвинувальний вирок (пункт 52 рішення).
Крім того, апеляційний суд скасував мотивування суду першої інстанції, оскільки , на його думку, докази, що не були показаннями свідків, зокрема записи та розшифрування телефонних розмов між Г. С. та заявником , судом нижчої інстанції були проігноровані без наведення належного обґрунтування. На цьому етапі ЄСПЛ підкреслив, що Г. С. відмовився давати будь - які подальші показання в апеляційному суді, і щодо цього нагадав, що будь - хто «обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення» в межах автономного значення цього твердження в статті 6 Конвенції має право зберігати мовчання та не сприяти самозвинуваченню (див., серед інших рішень, Funke v. France , 25 лютого 1993, § 44, Series A no. 256- A). Тому апеляційний суд не міг змусити Г. С. надати показання.
Щодо свідків із боку захисту суд останньої інстанції переоцінив / повторно розглянув матеріали справи й не дійшов іншого висновку стосовно їх достовірності, аніж суд першої інстанції . Справ ді , © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 4 апеляційний суд лише вирішив те, що показання цих свідків не були достатніми для виправдання заявника (пункт 53 рішення). Тому ЄСПЛ вважав, що в цій справі аспект, який апеляційний суд мав би оцінити при вирішенні питання про засудження заявника, полягав у тому , чи показання свідків, якими підтверджувався захист заявника, узгоджувалися з іншими доказами, які мали більш об’єктивний характер, оскільки складалися з відеозаписів та записів телефонних розмов, що давали детальнішу інформацію про обставини, які мають значення для справи, зокрема з характером ділових стосунків між заявником та Г. С. (пункт 54 рішення).
Тоді як при встановленні недостатньої узгодженості показань свідків з іншими наведеними вище об’єктивними доказами апеляційний суд зайняв нову позицію щодо обставин справи, які були вирішальними для встановлення вини заявника, важливим моментом було те, що нова позиція обґрунтовувалася доказами, які апеляційний суд безпосередньо міг оцінити шляхом аналізу запису зустрічі в готелі, а також стенограм декількох телефонних розмов між заявником та Г. С. (пункт 55 рішення). Крім цього, дійшовши висновку про те, що зазначені докази мали важливе значення в цій справі і що докази, які не були показаннями свідків, не повністю узгоджувалися з версією подій заявника, апеляційний суд цілком виконав свою ключову роль в оцінюванні наявних у нього доказів . Водночас спосіб оцінювання доказів передусім має регулюватися національним законодавством та судами (див., серед інших рішень, Kashlev, цит.
вище, § 40). Також заявник не вказав, які інші докази апеляційний суд мав би розглянути, що мали б вирішальне значення для результату справи (див., mutatis mutandis , Ursu, цит. вище, § 40) (пункт 56 рішення).
У світлі наведених міркувань і, зокрема , факту того, що заявникові була надана можливість навести аргументи на користь свого захисту і що розбіжність між судом першої інстанції та судами вищих інстанцій стосувалася способу оцінки документальних доказів ( починаючи з того, що кожен із них оцінював відеозапис і розшифрування телефонних розмов, а не питання надійності та достовірності показань свідків захисту як таких ), ЄСПЛ вважав, що справу заявника варто відрізняти від інших справ, у яких суди останньої інстанції визнали винними осіб після того, як їх виправдали суди нижчих інстанцій, без безпосереднього заслуховування їхніх показань чи розгляду показань свідків, які вважаються релевантними до засудження осіб (див., mutatis mutandis , Marilena- Carmen Popa v. Roman ia , no. 1814/1 1 , § 46, 18 лютого 2020 року; порівняйте та співставте, серед іншого, з Găităn aru , цит.
вище, § 32; Mischi e , цит. вище, §§ 35–38; та Júlíus Þór Sigurþórsson , цит. вище, § 42) (пункт 57 рішення). Ці міркування були достатніми для висновку Суду про те, що з урахуванням провадження в цілому загальна справедливість кримінального провадження щодо заявника була дотримана (пункт 58 рішення). © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 5 Виснов ок Відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 9 листопада 2021 року й набуло статусу остаточного 9 лютого 2022 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.