© Prezentul text și autorizația de a-l republica au fost acordate de către SNCO „Centrul de traduceri al Ministerului Justiției al Republicii Armenia”, în scopul includerii sale în baza de date HUDOC a Curții. [Traducerea a fost deja publicată pe www.echr.am]
SECȚIUNEA ÎNTÂI
AGHANYAN ȘI ALȚII c. ARMENIEI
(Cererile nr. 58070/12 și alte 21)
5 decembrie 2019
Această hotărâre este definitivă, dar poate fi supusă unor corecturi de redactare.
În cauza Aghanyan și alții c. Armeniei,
Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Secțiunea întâi), reunită într-un Comitet compus din:
Krzysztof Wojtyczek, președinte,
Armen Harutyunyan,
Pere Pastor Vilanova, judecători,
și Renata Degener, grefier adjunct de secțiune,
După deliberări în Camera de Consiliu la 12 noiembrie 2019,
Pronunță următoarea hotărâre, adoptată la aceeași dată:
1.
La originea cauzei se află 22 de cereri introduse împotriva Republicii Armenia de către 22 de cetățeni ai Republicii Armenia (dl Sergey Aghanyan și alți 21, „reclamanții”, a se vedea tabelul anexat) la Curte, în temeiul art. 34 din Convenția pentru apărarea drepturilor omului și a libertăților fundamentale („Convenția”), la datele indicate în tabelul anexat.
2.
Reclamanții au fost reprezentați, respectiv, de avocații dl P. Muzny, dl A. Carbonneau și dl A. Martirosyan, care își exercită activitatea la Strasbourg, Paris și Erevan. Guvernul Republicii Armenia („Guvernul”) a fost reprezentat de agentul guvernamental al Republicii Armenia la Curtea Europeană a Drepturilor Omului, dl Y. Kirakosyan.
3.
La 13 decembrie 2018, Guvernul a fost informat cu privire la plângerile reclamanților legate de pretinsa încălcare a dreptului la libertatea de gândire, conștiință și religie, iar restul cererilor a fost declarat inadmisibil în temeiul art. 54 §3 din Regulamentul Curții.
I.
4.
Detaliile privind reclamanții sunt prezentate în tabelul anexat.
5.
Toți reclamanții sunt martori ai lui Iehova care au fost condamnați la diverse date în anul 2012, după ce au refuzat atât serviciul militar, cât și serviciul civil alternativ, susținând că acesta din urmă nu are cu adevărat un caracter civil și că este contrar conștiinței lor. Reclamanții s-au plâns că, prin inițierea procedurilor penale împotriva lor și prin condamnarea lor, au fost încălcate drepturile lor garantate de art. 9 din Convenție;
II.
6.
Dreptul intern relevant și documentele internaționale sunt prezentate succint în hotărârea Curții în cauza Adyan și alții c. Armeniei (cererea nr. 75604/11, pct. 27-48, 12 octombrie 2017).
I.
7.
Având în vedere similitudinea obiectului cererilor, Curtea consideră oportun să le examineze într-o singură hotărâre.
II.
8.
Guvernul, prin scrisoarea sa din 18 aprilie 2019, a respins propunerile Curții privind soluționarea pe cale amiabilă a cauzei și a solicitat Curții să scoată cauzele de pe rolul cauzelor pendinte pe baza declarațiilor unilaterale anexate, în scopul soluționării chestiunilor invocate de reclamanți.
9.
Examinând termenii declarațiilor unilaterale ale Guvernului, Curtea concluzionează că acestea nu conțin temeiuri suficiente pentru a considera că respectarea drepturilor omului stabilite prin Convenție nu impune Curții să continue examinarea cauzei (art. 37 §1 in fine).
10.
Prin urmare, Curtea respinge cererea Guvernului de scoatere a cererilor de pe rol și, în consecință, trece la examinarea pe fond a cauzei (a se vedea Tahsin Acar c. Turciei (excepții preliminare) [MC], cererea nr. 26307/95, pct. 75-77, CEDO 2003-VI).
III.
11.
Reclamanții s-au plâns că, prin inițierea procedurilor penale împotriva lor și prin condamnarea lor pentru sustragerea de la serviciul militar și de la serviciul civil alternativ, au fost încălcate drepturile lor prevăzute la art. 9 din Convenție, care are următorul conținut:
„1. Orice persoană are dreptul la libertatea de gândire, de conștiință și de religie; acest drept include libertatea de a-și schimba religia sau convingerea, precum și libertatea de a-și manifesta religia sau convingerea în mod individual sau colectiv, în public sau în particular, prin cult, învățământ, practici și îndeplinirea ritualurilor.
2.Libertatea de a-și manifesta religia sau convingerile nu poate face obiectul altor restrângeri decât acelea care ... constituie măsuri necesare, într-o societate democratică, pentru siguranța publică, protecția ordinii, a sănătății sau a moralei publice ori pentru protejarea drepturilor și libertăților altora.”
12.
Guvernul nu a contestat acest argument.
13.
Curtea a constatat deja o încălcare a art. 9 din Convenție cu privire la chestiuni similare celor invocate în prezenta cauză, în hotărârea de referință Adyan și alții (citată mai sus, pct. 67-74).
14.
Examinând toate materialele prezentate, Curtea nu a identificat niciun fapt sau argument convingător pentru a ajunge la o altă concluzie cu privire la admisibilitatea și fondul prezentelor cereri. Având în vedere jurisprudența sa în materie, Curtea consideră că, în prezenta cauză, condamnarea reclamanților pentru refuzul de a îndeplini serviciul militar și serviciul alternativ a încălcat dreptul lor la libertatea de gândire, conștiință și religie.
15.
Prin urmare, aceste plângeri sunt admisibile și relevă o încălcare a art. 9 din Convenție.
IV.
16.
Conform art. 41 din Convenție:
„Dacă Curtea declară că a avut loc o încălcare a Convenției sau a Protocoalelor sale și dacă dreptul intern al înaltei părți contractante nu permite decât o înlăturare incompletă a consecințelor acestei încălcări, Curtea acordă părții lezate, dacă este cazul, o satisfacție echitabilă.”
17.
Fiecare dintre reclamanți a solicitat 10.000 EUR cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral și 2.000 EUR pentru cheltuielile și onorariile suportate în cadrul procedurilor interne și în fața Curții.
18.
Guvernul a contestat pretențiile, susținând că sumele solicitate erau excesive.
19.
Având în vedere documentele aflate în posesia sa și jurisprudența sa, Curtea consideră rezonabil să acorde fiecăruia dintre reclamanți 10.000 EUR cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral și 1.000 EUR pentru cheltuielile suportate în cadrul procedurilor interne și în fața Curții.
20.
Curtea consideră că rata dobânzii moratorii care urmează să fie calculată în caz de neîndeplinire trebuie să se bazeze pe rata dobânzii facilității de împrumut marginal stabilită de Banca Centrală Europeană, la care trebuie să se adauge trei puncte procentuale.
1.
Decide
să conexeze cererile;
2.
Respinge
cererea Guvernului de scoatere a cererilor de pe rol în temeiul art. 37 §1 din Convenție, pe baza declarațiilor unilaterale prezentate de acesta;
3.
Declară
admisibile plângerile reclamanților privind pretinsa încălcare a dreptului la libertatea de gândire, conștiință și religie;
4.
Hotărăște
că a avut loc o încălcare a art. 9 din Convenție în privința fiecărui reclamant;
5.
Hotărăște că:
(a)
Statul pârât trebuie să plătească fiecărui reclamant, în termen de trei luni, următoarele sume, care vor fi convertite în moneda Statului pârât la cursul de schimb aplicabil la data plății:
(i)
10.000 EUR (zece mii de euro) cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral, plus orice impozit care poate fi datorat;
(ii)
1.000 EUR (o mie de euro) pentru cheltuieli și onorarii, plus orice impozit care poate fi datorat de reclamanți;
(b)
de la expirarea termenului de trei luni menționat mai sus și până la data plății, asupra sumelor menționate se va plăti o dobândă simplă la o rată egală cu rata dobânzii facilității de împrumut marginal stabilită de Banca Centrală Europeană în perioada de neplată, plus trei puncte procentuale;
6.
Respinge
restul cererii reclamanților de satisfacție echitabilă.
Redactată în limba engleză și comunicată în scris la 5 decembrie 2019, în temeiul art. 77 §2 și §3 din Regulamentul Curții.
Renata Degener
Krzysztof Wojtyczek
Grefier adjunct
Președinte
Anexă
Lista cauzelor
Nr.
Cerere nr.
Denumirea cauzei
Data introducerii
Reclamant,
data nașterii,
locul de reședință,
cetățenia
1.
58070/12
Aghanyan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Sergey AGHANYAN
2 iunie 1993
Erevan
RA
2.
58073/12
Arakelyan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Aramayis ARAKELYAN
19 iunie 1993
Metsamor
RA
3.
58077/12
Aslanyan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Artur ASLANYAN
14 octombrie 1993
Giumri
RA
4.
58078/12
Grigoryan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Anania GRIGORYAN
12 decembrie 1993
satul Nor Armavir
RA
5.
58085/12
Harutyunyan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Arsen HARUTYUNYAN
20 februarie 1993
Erevan
RA
6.
58089/12
Hovhannisyan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Andranik HOVHANNISYAN
31 martie 1993
Erevan
RA
7.
58091/12
Khachatryan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Artsrun KHACHATRYAN
20 septembrie 1993
satul Meghradzor
RA
8.
58095/12
Khodoyan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Maxim KHODOYAN
3 aprilie 1988
satul Nor Geghi
RA
9.
58098/12
Sahakyan c. Armeniei
3 septembrie 2011
Gevorg SAHAKYAN
20 ianuarie 1993
Erevan
RA
10.
58111/12
Stepanyan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Seryozha STEPANYAN
22 martie 1993
Armavir
RA
11.
58120/12
Vardanyan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Varazdat VARDANYAN
26 octombrie 1993
Nor Kharberd
RA
12.
58127/12
Zakaryan c. Armeniei
3 septembrie 2012
Nver ZAKARYAN
30 octombrie 1993
Lusakunk
RA
13.
752/13
Arakelyan c. Armeniei
21 decembrie 2012
Davit ARAKELYAN
19 martie 1994
Erevan
RA
14.
757/13
Arakelyan c. Armeniei
21 decembrie 2012
Gevorg ARAKELYAN
3 ianuarie 1990
Erevan
RA
15.
758/13
Boyajyan c. Armeniei
21 decembrie 2012
Tigran BOYAJYAN
13 iulie 1993
Erevan
RA
16.
760/13
Davtyan c. Armeniei
21 decembrie 2012
Hakob DAVTYAN
22 mai 1994
satul Vardenik
RA
17.
761/13
Galstyan c. Armeniei
21 decembrie 2012
Mushegh GALSTYAN
3 aprilie 1994
satul Zovuni
RA
18.
762/13
Manasyan c. Armeniei
21 decembrie 2012
Mikhail MANASYAN
3 august 1993
suburbia Arzni
RA
19.
764/13
Sargsyan c. Armeniei
21 decembrie 2012
Vahe SARGSYAN
1 ianuarie 1993
Erevan
RA
20.
766/13
Ter-Galstyan c. Armeniei
21 decembrie 2012
Vahe TER-GALSTYAN
2 iulie 1993
Erevan
RA
21.
767/13
Eremyan c. Armeniei
21 decembrie 2012
Artyom EREMYAN
31 octombrie 1990
Erevan
RA
22.
768/13
Yesayan c. Armeniei
21 decembrie 2012
Martiros YESAYAN
28 februarie 1994
Erevan
RA
(CASE OF KIRILLOV v. UKRAINE)
(Заява № 64603/12)
У текст рішення 09 червня 2021 року було внесено
зміни відповідно до Правила 81 Регламенту Суду
27 травня 2021 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Кириллов проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
,
Голова,
Ганна Юдківська
(Ganna Yudkivska)
,
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
,
судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller)
,
заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№
64603/12), яку 29вересня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України,
пан Ігор Олексійович Кириллов (далі – заявник);
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про скарги на стверджуване незаконне тримання заявника під вартою у період з 10 до 11 серпня 2009 року, з 31 травня до 12 серпня 2010 року та з 12 серпня 2010 року до 27 квітня 2012 року, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
рішення відхилити заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима22 квітня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1.
Справа стосується стверджуваної незаконності тримання заявника під вартою під час розгляду кримінальних справ щодо нього всупереч пункту 1 статті 5 Конвенції.
ФАКТИ
2.
Заявник народився у 1962 році і проживає у м. Феодосія. Його представляв пан А.П.Подгорний, юрист, який практикує у м.
Феодосія.
3.
Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.
4.
Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
5.
09 серпня 2004 року щодо заявника, який на той момент був працівником митниці, було порушено кримінальне провадження за фактом вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією (далі – перша кримінальна справа).
6.
10 серпня 2004 року заявника затримали та згодом обрали йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв’язку з цим провадженням.
7.
08 листопада 2007 року Шевченківський районний суд міста Запоріжжя визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років і шість місяців, який мав обраховуватися з дня його затримання
10 серпня 2004 року.
8.
23 червня 2008 року Апеляційний суд Запорізької області (далі – апеляційний суд) залишив цей вирок без змін і зменшив строк позбавлення волі до п’яти років.
9.
Тим часом 23 листопада 2007 року у зв’язку з пред’явленням нових обвинувачень, пов’язаних з корупцією,щодо заявника було порушено другу кримінальну справу.
10
.
07 серпня 2008 року, коли заявник все ще відбував покарання, обране йому у зв’язку з першою кримінальною справою, Жовтневий районний суд міста Запоріжжя також обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк два місяці у зв’язку з розслідуванням другої кримінальної справи. Декілька наступних разів суди послідовно продовжували строк тримання під вартою, при цьому одна з останніх постанов була ухвалена 29 квітня 2009 року Верховним Судом України, який продовжив строк тримання заявника під вартою до 07 серпня 2009 року.
11
.
10 серпня 2009 року заявник був офіційно звільнений з-під варти у зв’язку із закінченням строку відбуття покарання, обраного у першій кримінальній справі. Він був негайно затриманий у зв’язку з другою кримінальною справою до розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання заявника під вартою.
12
.
11 серпня 2009 року Верховний Суд України вирішив продовжити строк тримання заявника під вартою під час проведення розслідування у другій кримінальній справі.
13.
22 жовтня 2009 року Верховний Суд України, переглянувши в касаційному порядку ухвалу, постановлену апеляційним судом
23 червня 2008 року у першій кримінальній справі, скасував її та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
14
.
Згідно з наявними у Суду документами декілька наступних разів суди продовжували строк тримання заявника під вартою у зв’язку з другою кримінальною справою. Однією з останніх постанов, ухваленою апеляційним судом
[1]
29 березня 2010 року,строк тримання заявника під вартою було продовжено до 31 травня 2010 року.
15.
Тим часом 19 квітня 2010 року апеляційний суд скасував вирок від 08 листопада 2007 року у першій кримінальній справі та направив цю справу на новий розгляд до Феодосійського міського суду. Згодом дві кримінальні справи щодо заявника були об’єднані.
16.
12 серпня 2010 року Феодосійський міський суд провів підготовче засідання та вирішив «залишити без змін запобіжний захід» (а саме:тримання під вартою), обраний раніше. У постанові суду не наводилося ні підстав для такого рішення, ні строку тримання під вартою.
17.
27 квітня 2012 року заявника було визнано винним у вчиненні декількох правопорушень, пов’язаних з корупцією, та обрано покарання у виді позбавлення волі на строк сім років і дев’ять місяців, що мали обраховуватися з дати його первинного затримання (10 серпня 2004 року).
18.
10 травня 2012 року строк відбуття заявником покарання закінчився, і він був звільнений з установи.
ПРАВО
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ статті 5 Конвенції
19.
Заявник скаржився, що тримання його під вартою у періоди з
10 до 11 серпня 2009 року та з 31 травня до 12 серпня 2010 року не було обґрунтовано жодним офіційним рішенням. Він також скаржився, що в постанові суду про продовження строку тримання його під вартою з 12 серпня 2010 року до 27 квітня 2012 року не наводилося жодних підстав для тримання його під вартою та не вказувалося його тривалості.
Він посилався на пункт 1 статті 5 Конвенції, відповідні частини якого передбачають:
«1.
Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
(c)
законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
...»
20.
Уряд не надав своїх зауважень щодо прийнятності або суті заяви.
Прийнятність
Тримання заявника під вартою у період з 10 до 11 серпня
2009 року та з 31 травня до 12 серпня 2010 року
21.
Суд зауважує, що подані заявником документи мали загальний характер і в них бракувало декількох важливих деталей та задокументованих доказів, таких як протокол затримання від 10 серпня 2009 року; інформація про дату закінчення розслідування у другій кримінальній справі та про направлення цієї справи до суду першої інстанції для розгляду по суті. Крім того, після повідомлення Уряду держави-відповідача про справу заявник не деталізував свої твердження про незаконне тримання під вартою.
22.
З наявних документів не вбачається, що упродовж тримання під вартою або після звільнення у травні 2012 року заявник, якого представляв захисник як під час провадження на національному рівні, так і під час провадження у Суді, зіткнувся з будь-якими труднощами в отриманні підтверджуючих документів.
23.
З огляду на наявні матеріали Суд не вважає достатньо підтвердженою доказами скаргу заявника на незаконність тримання його під вартою у період з 10 до 11 серпня 2009 року та з 31 травня до 12 серпня 2010 року.
24.
Отже, ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена на підставі підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
Інше щодо прийнятності
25.
Суд зазначає, що скарга заявника на свавільність тримання його під вартою у період з 12 серпня 2010 року до 27 квітня 2012 року не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
Суть
26.
Суд зауважує, що, хоча 12 серпня 2010 року Феодосійський міський суд залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, він не встановив строку подальшого тримання його під вартою і не навів жодних причин для свого рішення. Внаслідок цього заявник залишався у стані невизначеності щодо підстав тримання його під вартою після цієї дати та до визнання його винним 27 квітня 2012 року. У зв’язку з цим Суд повторює, що ненаведення будь-яких підстав судовими органами у своїх рішеннях про продовження строку тримання під вартою протягом тривалого періоду часу є несумісним з принципом захисту від свавілля, передбаченим пунктом 1 статті 5 Конвенції. (див. рішення у справі «Харченко проти України»
(Kharchenko v. Ukraine)
, заява № 40107/02, пункти 73 – 76 та 98, від 10 лютого 2011 року). За цих обставин Суд вважає, що постанова Феодосійського міського суду від 12 серпня 2010 року не гарантувала заявнику належний захист від свавілля, що є невід’ємним елементом «законності» тримання під вартою у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції, і тому тримання заявника під вартою у період з 12 серпня 2010 року до 27 квітня 2012 року також не відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції.
27.
Отже, було порушено це положення.
28.
Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
Шкода
29.
Заявник вимагав 4
800 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди у зв’язку зі стверджувано втраченим доходом і 20
000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
30.
Уряд стверджував про необґрунтованість та надмірність вимоги заявника.
Стосовно вимоги щодо справедливої сатисфакції матеріальної шкоди Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; отже, він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, він присуджує заявнику 1
800 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
Судові та інші витрати
31.
Заявник також вимагав 3
700 євро в якості компенсації судових та інших витрат, що складалися з 500 євро витрат на правову допомогу та 3
200 євро витрат на придбання додаткової їжі та її доставку йому його дружиною під час тримання заявника під вартою. Уряд стверджував про необґрунтованість вимоги заявника.
32.
Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.
33.
Суд зазначає, що вимога заявника стосовно компенсації витрат на правову допомогу не підтверджена жодними доказами, і тому відхиляє її. Стосовно витрат на додаткове харчування Суд вказує на відсутність розгляду у цій справі питання щодо умов тримання заявника під вартою. Тому він відхиляє цю вимогу (див., наприклад, рішення у справі «Молодорич проти України»
(Molodorych v. Ukraine)
, заява №
2161/02, пункти 119 – 122, від 28 жовтня 2010 року).
Пеня
34.
Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Оголошує
прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 5 Конвенції на свавільність тримання заявника під вартою у період з 12 серпня 2010 року до 27 квітня 2012 року, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
Постановляє
, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції;
Постановляє
, що:
(a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1
800 (одна тисяча вісімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(a)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (
simple interest
) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє
решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 27 травня
2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(MartinaKeller)
Заступник Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(StéphanieMourou-Vikström)
Голова
[1]
Виправлено09 червня 2021 року: текст був «Верховним Судом України».