În 2012, reclamanta a depus o cerere de divorț și a informat poliția despre violul soțului ei, violul domestic (în special bătaia copiilor) și amenințările periculoase. În aceeași zi, împotriva lui a fost deschisă o procedură penală și a fost emis un nou ordin de interdicție cu durata de 14 zile, care interzicea soțului să se întoarcă la locul lor de locuit în împrejurimile înconjurătoare. Obligațiile sale cheie au fost obligatorii de amenințare. La trei zile după ce a ucis fiul său la școală și a fost agresat, acesta a decis să se sinucidă. Obligația lui Osman Osman încearcă să-i expună pe cetățeni la responsabilitatea personală pentru încălcarea unor aspecte specifice ale acestei convenții, în special a vieții lor. În primul rând, Curtea a declarat că, în ceea ce privește art. 11 din Convenție, Curtea a modificat art. 11 și a concluzionat că, în general, nu este necesar să se stabilească o măsură de protecție a vieții personale a cetățenților în ceea ce privește acest aspect.
În ceea ce privește amploarea obligației pozitive în baza criteriului Otoman, Curtea a explicat că este vorba despre obligații în ceea ce privește măsurile, nu de rezultat. Prin urmare, în circumstanțele în care autoritățile competente au răspuns la identificarea unei amenințări reale și directe prin amenințarea unor măsuri de violență în limitele competențelor lor, Curtea a precizat că, în ceea ce privește prima și a doua teză, Curtea a precizat că, în ceea ce privește orice tip de infracțiune, nu este necesar să se aplice o decizie de specialitate în ceea ce privește o anumită infracțiune. (ii) În ceea ce privește prima și a doua teză, Curtea a precizat că, în ceea ce privește orice tip de infracțiune, nu este necesar să se aplice o decizie de specialitate în ceea ce privește o anumită infracțiune.
Curtea a impus anumite cerințe pentru evaluarea amenințărilor în acest context, și anume: - o abordare autonomă și proactivă, care să impună autorităților să nu se bazeze doar pe percepția de amenințare a victimei, ci să colecteze toate informațiile și să efectueze propria evaluare; - complexitatea care poate fi permisă prin utilizarea unor liste de control standardizate, recunoscute la nivel internațional, cu indicații ale factorilor de risc/amenințare specifici, elaborate pe baza unor cercetări criminologice fiabile și a celor mai bune practici; autoritățile competente au puterea de a efectua pregătiri și de a crește nivelul de conștientizare, în special cu privire la astfel de instrumente; orice măsură de evaluare a riscurilor trebuie să fie orientată spre identificarea sistematică și examinarea tuturor potențialilor amenințări directă și indirectă implicate în posibilitatea de a fi amenințate de violență implicând posibilitatea ca rezultatul amenințării să fie de un anumit tip de pericol/risc pentru fiecare dintre ele.
În ceea ce privește un alt aspect al testului Osman (măsura), Curtea a dezvoltat câteva cerințe cu privire la măsurile operaționale preventive: - măsurile trebuie să fie adecvate și proporționale cu gradul de amenințare evaluat. Această cerință se referă atât la procesul de luare a deciziilor, cât și la baza juridică normativ-legală, în cadrul căreia autoritățile competente trebuie să aibă posibilitatea de a alege între măsuri de influență, în special programe de tratament la nivel de încălcători și chiar de deprivare de libertate, dacă acestea necesită o coordonare suficientă a acestora (o coordonare care intră în domeniul competențelor lor corespunzătoare); iar măsurile trebuie să fie adecvate și proporționale cu gradul de amenințare evaluat. - Această cerință se referă atât la procesul de luare a deciziilor, cât și la baza juridică normativ-legală, în cadrul căreia autoritățile competente trebuie să aibă posibilitatea de a alege măsurile de influență, în special măsurile de tratare a amenințărilor la nivel de încălcători și chiar de depricare de libertate, dacă acestea necesită o coordonare suficientă a acestora (o coordonare care intră în domeniul competențelor lor corespunzătoare); iar măsurile de coordonare trebuie să includă orice măsuri de coordonare a politicii de coordonare, inclusiv măsurile de coordonare a acestora. - în cazul în care autoritățile competente trebuie să stabilească măsuri de coordonare între școli, școli, alte instituții de conducere și alte instituții de conducere, precum și alte instituții de supraveghere, în cazul în care sunt implicate în mod individual, în scopul de a asigura protecarea copiilor și a altor persoane în pericol; - în cazul în care acestea au nevoie de o coordonare sau de a unor măsuri de coordonare a activitățiilor de protecție a acestora; - în cazul în care, în cazul în care acestea sunt implicate în cazul în care autoritățile competente să facă schimb de informații și de către alte autorități - în vederea de coordonare, în cazul în care sunt implicate în cazul în
În acest sens, în hotărârea din 15 iunie 2021, Curtea Supremă a stabilit că este necesar să se ia măsuri în vederea reducerii riscului de violență, în special în cazul în care nu există nicio decizie publică sau în cazul în care nu există nicio decizie a Curții Supreme privind o astfel de măsură, care să vizeze în mod direct riscul de viață a copiilor în domeniul privat.
KURT v. Austria
(№
62903/
15)
Обставини справи
У 2011 році чоловіка заявниці було засуджено за заподіяння їй тілесних ушкоджень:
стосовно нього було винесено обмежувальний / заборонний припис, якого він
дотримувався. У 2012 році заявниця подала заяву про розлучення та повідомила поліцію
про зґвалтування своїм чоловіком, домашнє насильство (зокрема побиття дітей) та
небезпечні погрози. Того ж дня проти нього відкрили кримінальне провадження і видали
новий заборонний припис тривалістю 14 днів, що забороняв чоловікові повертатися до
їхнього місця проживання та навколишніх районі
в. Його ключі вилучили. Через три дні після
цього він убив свого сина у школі та вчинив самогубство. Заявниця намагалася притягнути
винних у цьому осіб до відповідальності
,
стверджуючи, що її чоловік мав би перебувати під
вартою. У 2019 році Палата Суду дійшла висновку, що національні органи влади виконали
своє позитивне зобов’язання за матеріальним аспектом статті 2 Конвенції. Велика Палата
також не встановила порушення цього положення.
Оцінка Суду
Це рішення Великої Палати примітне тим, що воно роз’яснює обсяг та розкриває зміст
позитивного зобов’язання за критерієм тесту Османа (вживати превентивних оперативних
заходів із захисту особи, життя якої перебуває під загрозою в результаті вчинення іншою
особою злочинних діянь,
Osman v. the United Kingdom
115) як загалом, так і в
конкретному аспекті домашнього насильства.
1.
Стосовно
змісту
позитивного зобов’язання Османа в цілому Суд уперше уточнив, що
оцінка характеру та ступеня ризику становлять невід’ємну частину зобов’язання вживати
превентивних оперативних заходів. Як наслідок, розгляд питання дотримання державою
статті 2 Конвенції за тестом Османа має включати аналіз адекватності оцінки ризику,
проведеної національними органами влади, і в тих випадках, де була чи мала б бути
виявлена відповідна загроза, що призводить до обов’язку діяти, аналіз адекватності вжитих
превентивних заходів. Щодо
обсягу
позитивного зобов’язання за критерієм Османа Суд
роз’яснив, що мова йде про зобов’язання стосовно заходів, а не результату. Тому за
обставин, у яких компетентні органи влади зреагували на виявлену реальну та
безпосередню загрозу шляхом вжиття доцільних заходів у межах своїх повноважень, той
факт, що такі заходи все ж можуть не сприяти до
сягненню бажаного результату, сам по собі
не може слугувати виправданням для висновку про порушення державою превентивного
оперативного зобов’язання за статтею 2 Конвенції. Крім того
,
конкретний випадок, у якому
виникає реальна та безпосередня загроза, має оцінюватися з точки зору того, що було
відомо компетентним органам влади у відповідний час.
© Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.
2
2.
Далі Суд, застосовуючи критерій Османа
,
уточнив його значення з урахуванням
конкретного контексту та динаміки домашнього насильства. Стосовно першого аспекту
(частини) тесту Османа (загроза) Суд нагада
в, що відповідь органів влади на будь
-
які поді
бні
твердження має бути негайною та особливо ретельною. Спираючись на матеріа
ли
GREV
IO
(незалежного експертного органу, відповідального за моніторинг реалізації
Стамбуль
ської
конвенці
ї
)
,
Суд навів деякі вимоги до оцінки загрози в цьому контексті, а саме:
-
автономний та проактивний підхід,
що вимагає від органів влади не лише покладатися
на сприйняття загрози жертвою, а і збирати всю інформацію та проводити власну оцінку;
-
комплексність,
якій може сприяти використання стандартизованих, визнаних на
міжнародному рівні контрольних переліків із зазначенням конкретних факторів
ризику
/
загрози, розроблених на основі надійних кримінологічних досліджень і найкращих
практик; відповідні органи влади мають постійно проходити підготовку та підвищувати
рівень обізнаності, особливо стосовно таких інструментів; будь
-
яка оцінка ризику має бути
направлена на систематичне виявлення та розгляд всіх потенційних – прямих чи непрямих
– жертв з урахуванням можливості того, що результат може бути з різним рівнем
загроз
/
ризику для кожної з них. Суд підкреслив, що насильство до дітей, які належать до
однієї сім’ї, разом із насильством зі смертельним наслідком може використовуватися
порушниками як вища міра покарання свого партнера;
-
базове документування
проведення оцінки загрози з урахуванням невідкладного
характеру втручань та необхідності обміну відповідною інформацією між залученими
органами влади;
-
інформування жертв
про результат оцінки загрози та наявні правові й оперативні
захисні заходи;
-
належне врахування конкретного контексту
випадків домашнього насильства, їхніх
особливостей та відмінностей від ситуацій, пов’язаних з випадками за типом Османа.
Зокре
ма
,
«безпосередність» загрози має оцінюватися з урахуванням загальної траєкторії
ескалації насильства в таких справах та комплексного дослідження в цій сфері. Ризик
подальшої ескалації має оцінюватися навіть після винесення заборонного або захисного
припису. Проте це не має накладати на органи влади непосильного та непропорційного
тягаря
.
Щодо
другого аспекту
тесту
Османа
(заходи) Суд розвинув деякі вимоги стосовно
превентивних оперативних заходів:
-
ці заходи мають бути адекватними та пропорційними до оціненого ступеня загрози. Ця
вимога стосується як процесу ухвалення рішень, так і нормативно
-
правової бази, в межах
якої відповідні органи влади повинні мати можливість вибору між достатніми заходами,
зокрема програмами лікування порушників і навіть позбавлення їх свободи, якщо цього
вимагають конкретні обставини справи (аспект «заходи в межах своїх повноважень» тесту
Осма
на
);
© Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.
3
-
координація
між різними органами влади, включно з планами управління загрозами
/
ризиками, координовані послуги під
тримки жертв та оперативний
обмін інфор
мацією.
У разі
залучення дітей чи перебування їх під загрозою органи захисту дітей, а також школи та/або
інші установи з догляду за дітьми якомога скоріше мають бути поінформовані про це;
-
ретельне
урівноваження конкуруючих прав, про які йде мова,
та інших відповідних
обмежень як на рівні загальної політики, так і на індивідуальному рівні. Тією мірою, якою
вони чинять вплив на ймовірного порушника, будь
-
які вжиті заходи мають відповідати
іншим зобов’язанням держави за Конвенцією, включаючи необхідність того, щоб поліція
здійснювала свої повноваження при повному дотриманні належної правової процедури та
інших гарантій, зокрема гарантій за статтями 5 та 8 Конвенції.
Характер і ступінь оціненої
загрози / ризику завжди будуть важливими факторами в пропорційності будь
-
яких заходів,
які мають бути вжиті, або в контексті статті 8 Конвенції або статті 2 Протоколу № 4 до
Конвенції. Будь
-
який захід, що призводить до позбавлення свободи, має відповідати
вимогам національного законодавства, а також конкретним умовам, наведеним у статті 5
Конвенції, й усталеній практиці Суду стосовно цього. У
зв’язку із цим у рішенні Великої
Палати Суду наводиться корисне резюме її усталеної практики, розвинутої згідно з
підпунктами (b)
та (c) пункту 1 статті 5 Конвенції в контексті превентивних заходів.
Що стосується обставин цієї справи,
то Суд не вбачив будь
-
яких проблем з п
роведенням
внутрішньої оцінки, яка не встановила жодного реального та безпосереднього летального
ризику для дітей, а лише певний ступінь нелетального ризику в контексті домашнього
насильства, в основному направленого на їхню матір. Призначені заходи були визнані
адекватними для стримування такого ризику, і не було жодного зобов’язання вживати
подальших заходів у приватній чи публічній сферах, таких як видача заборонного припису
для їхньої школи.
Виснов
ок
Відсутність порушення статті 2 Конвенції (право на життя).
Рішення в цій справі ухвалене Великою Палатою 15 червня 2021 року та є остаточним.
© Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.