INMOBILIZADOS Y GESTIONES S.L. v. Spain (No 79530/ 17) Circumstanțele cauzei Compania a reclamat libertatea de a-și recunoaște admisibilă cele două plângeri de cazare și de a recunoaște inadmisibile celelalte trei, având în vedere că toate cele cinci plângeri de cazare erau identice în natură, cu menționarea acelorși părți și a aceleiași probleme juridice. Compania a deținut terenuri situate în municipalitatea San Lorenzo del Escorial (Comunitatea Madridului). Această proprietate a fost declarată în parte expropriată în 2011 de către Consiliul Municipal, ceea ce a dus la cinci decizii de instanță de apel ale instanțelor administrative separate privind cele cinci plângeri de cazare expropriate.
În fiecare dintre aceste acțiuni, instanța a adoptat o decizie de apel în favoarea fiecărei părți, fie a celeilalte părți, fie a celeilalte părți. În 2015, instanța a adoptat o decizie de apel în favoarea instanței de judecată a instanței de Apel pentru a stabili dacă compania a depusese o plângere împotriva societății în cauză. În legătură cu presupusele încălcări ale Legii exproprierii și ale Legii terenurilor, Curtea Supremă a cerut în mod specific societății-reclamant să prezinte argumente acceptabile, în opinia sa, împotriva reclamatiei ca fiind inadmisibile. În ceea ce privește societatea-reclamant, Curtea Supremă a dat reclamantului un termen de 10 zile pentru a prezenta astfel de argumente.
Compania și reclamantul au prezentat în timp util argumentele lor relevante cu privire la cele trei reclamanți și au indicat că celelalte două reclamatorii de refuz a reclamatiei în legătură cu aceste pretenții au fost reclamatorii de către Curtea Supremă, ceea ce a dus la o decizie de o importanță majoră, în urma căreia ultimul argument a fost respins în mod formal de către instanța de judecată pentru a fi adoptat. Curtea Supremă a concluzionat, însă, că nu este suficient să prezinte o decizie cu privire la cele două reclamatorii de refuz.
Compania și reclamantul au depus trei cereri de acces la revocare a acestor trei decizii la Curtea Supremă, indicând contradicția concluziilor celei din urmă, deoarece acestea au fost adoptate în diferite decizii în circumstanțe de fapt identice.Curtea Supremă a respins această decizie, excluzând orice contradicție, pe baza unei declarații a UE, că decizia de a recunoaște drept vinovate părțile la primele două recursuri de vinovăție din acel an are un caracter prealabil.Cauza a fost depusă fără a fi acces la o procedură de procedură constituțională a Curții și a fost respinsă de Curtea Supremă în cauza Gilmar V. (§ 297, § 297, § 267, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307, § 307,
§ 307, § Cea mai importantă cauză pentru admisibilitatea celorlalte trei plângeri referitoare la societate a fost o posibilă pregătire incorectă a lor; în opinia Curții Supreme, plângerile referitoare la societate nu au fost întemeiate pe anumite cerințe formale, precum cele stabilite de Legea privind declarațiile de litigiu administrative (Lei nr. 37 din 1998 privind deciziile judecătorești și alte proceduri administrative). (Lei nr. 29 din 1998 privind deciziile judecătorești și alte proceduri judecătorești) Curtea a subliniat că toate actele de litigiu au fost adoptate pe teritoriul Uniunii Europene, în special pe baza unor decizii ale Curții, și că toate actele de litigiu au fost adoptate în temeiul unor norme administrative.
Cu toate acestea, având în vedere cele cinci hotărâri adoptate de Curtea Supremă în cauzele examinate de același judecător-raportor și pe baza materialelor cauzei , Curtea nu a găsit niciun motiv pentru a susține diferite concluzii privind acceptabilitatea legate de formalitățile notificării plângerii, care au împiedicat societatea-reclamant să obțină o decizie a Curții Supreme cu privire la esența cererilor sale. Nici o explicație pentru a justifica astfel de concluzii contradictorii nu a fost dată. În plus, cererile depuse de societatea-reclamant la Curtea Supremă au fost considerate neîndeplinite, iar ultimul apel al acesteia a fost considerat neîndeplinitor, iar celelalte cinci cereri de soluționare au fost luate împreună (în cazul în care au fost luate 40 de cereri de soluționare).
Încălcarea articoluluiui 6 alineatul (1) din Convenție (punctul 42 din hotărâre). Încălcarea articoluluiui 6 alineatul (1) din Convenție (dreptul la o judecată echitabilă). Hotărârea din acest caz a fost adoptată de Cameră la 14 septembrie 2021 și a dobândit statutul de definitivă la 14 decembrie 2021 în conformitate cu art. 44 alineatul (2) din Convenție. © Traducerea și prelucrarea acestei hotărâri au fost efectuate de Curtea Supremă.
INMOBILIZADOS Y GESTIONES S.L. v. Spain (№ 79530/ 17) Обставини справи Компан ія - заявник скаржилася на свавільність визна ння прийнятними її двох касаційних скарг та визнання трьох інших неприйнятними , ураховуючи те, що всі п’ять касаційних скарг за своїм характером були ідентичними, із зазначенням тих самих сторін і того ж правового питанн я. Компан ія - заявник володіла земельними ділянками, розташованими в муніципалітеті San Lorenzo del Escorial (Community of Madrid). Це майно було частково експропрійовано у 2011 році муніципальною радою, що стало причиною для п’яти окремих судових адміністративних проваджень щодо п’яти експропрійованих земельних ділянок. У кожному із цих проваджень оскаржувалася ціна, установлена для експропріації.
Сторонами в усіх провадженнях була компанія - заявник і той самий муніципалітет, який вилучив земельні ділянк и. Надалі Адміністративна палата Вищого суду правосуддя Мадриду відхилила всі п’ять скарг компанії - заявника за аналогічними підставами. У різні дати 2015 року компанія - заявник подала п’ять касаційних скарг на ці рішення до Верховного суду; ці скарги з точки зору обґрунтування були однаковими й ґрунтувалися на трьох різних підставах. Проте лише дві з цих скарг Верховний суд визнав прийнятними і своїми рішеннями скасував рішення Вищого суду й ухвалив нове – на користь компанії - заявника. Верховний суд відхилив першу підставу, проте підтримав другу й третю наведені в касаційних скаргах підстави.
Стосовно трьох інших касаційних скарг Верховний суд поінформував компанію - заявника про другу та третю підстави для апеляці ї, можливу наявність причин для визнання їх неприйнятними в повідомленнях про апеляції, зокрема про відсутність посилання на підстави для апеляції та відповідні правові положення чи усталену практику, які були стверджувано порушені оскаржуваними рішеннями. У зв’язку з імовірним порушенням Закону про експропріацію та Закону про землю Верховний суд конкретно просив компанію - заявника надати прийнятні, на його думку, аргументи проти визнання скарг неприйнятними. Верховний суд надав компанії - заявникові 10 - денний строк для подачі таких аргументів. Компан ія - заявник своєчасно надала свої відповідні аргументи щодо трьох скарг і далі вказала, що інші два повідомлення про апеляції в таких самих скаргах були визнані Верховним судом прийнятними, у результаті чого останній ухвалив рішення на користь компан ії - заявни ка.
Однак рішенням від 7 липня 2016 року та двома рішеннями від 6 жовтня 2016 року Верховний суд визнав ці три касаційні скарги неприйнятними у зв’язку з невідповідністю повідомлень про скарги формальним вимогам. Стосовно другої та третьої підстав скарги (імовірне порушення Закону про експропріацію та Закону про землю) Верховний суд дійшов © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 висновку, що лише посилання на порушені положення закону не було достатньо для належного дотримання формальних вимог і що в повідомленні про скаргу мали б бути викладені доводи на користь важливості порушених положень закону й того, яким чином вони вплинули на оскаржуване судове рішення. Було б недоцільно відкладати такі аргументи до самої касаційної скарги.
Верховний суд нагадав, що, з урахуванням екстраординарного характеру касаційної скарги, недотримання останнього положення не може розглядатися як простий формальний недолік, оскільки це стосується самої суті касаційної скарги. Питання прийнятності всіх п’яти касаційних скарг вирішував один і той самий суддя - допові дач. Компан ія - заявник подала три заяви про скасування цих трьох рішень до Верховного суд у , указуючи на суперечливість висновків останнього в тому, що ним були ухвалені різні рішення за ідентичними фактичними обставинами. Верховний суд відхилив ці заяви , виключивши будь - яку суперечливість на основі того, що рішення про визнання прийнятними перших двох касаційних скарг мали попередній характер . Скарги компанії - заявниці до Конституційного суду в порядку процедури amparo бул и відхилені з огляду на відсутність особливого конституційного значення.
Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції , компа нія - заявник скаржилася на відмову в її праві на доступ до суду. Оцінка Суду ЄСПЛ послався на загальні принципи доступу до суду, наведені у справі Zubac v. Croatia ([GC], no. 40160/ 12 , §§ 76–79, 5 квітня 2018 року) та в нещодавній справі Gil Sanjuan v. Spain , (no. 48297 /15 , §§ 29 –31, 26 травня 2020 року) (пункт 32 рішення). У цій справі оцінка Суду стосувалася не формальностей як таких щодо доступу до касаційного оскарження, а ймовірного свавілля Верховного суду в ухваленні суперечливих одне одному рішень без розумного обґрунтування щодо допуску п’яти касаційних скарг стосовно однієї і тієї ж правової проблеми та з тими самими сторонами у справі.
ЄСПЛ нагадав, що провадження має розглядатися в цілому задля з’ясування того, чи було воно проведене згідно з вимогами справедливого суду (див. Regner v. the Czech Republic [GC] , no. 35289/ 11 , § 161, 19 вересня 2017 року) (пункт 36 рішення). ЄСПЛ підкреслив, що Верховний суд, в особі одного й того ж судді - доповідача у провадженні з розгляду прийнятності п’яти касаційних скарг компанії - заявника, постановив різні ухвали. Дві касаційні скарги були визнані прийнятними , тоді як три інші – ні. Ключова причина неприйнятності трьох інших касаційних скарг полягала в їх імовірній неправильній підготовці; на думку Верховного суду, компанія - заявник не дотримала певних формальних вимог, установлених у Законі про спірну адміністративну юрисдикцію ( Law no. 29/1998 on Contentious-Administrativ e Jurisdiction ). Дві інші касаційні скарги були визнані «попередньо» © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.
3 прийнятними, оскільки вони все ще могли бути відхилені на етапі прийняття рішення. Проте ці, зрештою прийнятні , касаційні скарги мали наслідком ухвалення рішень на користь компан ії - заявника (пункт 37 рішення). ЄСПЛ підкреслив, що подані компанією - заявником п’ять касаційних скарг стосувалися процедури експропріації, проведеної щодо п’яти земельних ділянок на одній і тій самій території, яка належала компанії - заявникові на праві власності, також стосувалися одних і тих самих процесуальних сторін і ґрунтувалися на однакових правових положеннях. Суд далі зауважив, що п’ять повідомлень про скарги по суті були однаковими з точки зору обґрунтування їхньої прийнятності та по суті справи (пункт 38 рішення).
До завдання Суду не входить порівняння ухвалених національними судами рішень. Проте, з урахуванням п’яти прийнятих Верховним судом рішень у справах, розглянутих одним і тим самим суддею - доповідачем та на основі матеріалів справи , Суд не знайшов підстав для обґрунтування різних висновків щодо прийнятності, пов’язаних із формальностями повідомлення про скаргу, які перешкодили компанії - заявникові отримати рішення Верховного суду по суті її вимог. Жодного пояснення для обґрунтування таких суперечливих рішень надано не було. Крім того , заяви, подані компанією - заявником до Верховного суду про скасування, аби останній виправив свої рішення з урахуванням п’яти касаційних скарг, взятих разом, були відхилені (пункт 40 рішення).
Ухвали про неприйнятність щодо трьох касацій них скарг не лише перешкодили компанії - заявникові отримали змогу оскаржити свою справу до Верховного суду, а й не сприяли створенню правової визначеності щодо вимог доступу до касаційного засобу оскарження. Розбіжність оцінки Верховного суду однакових по суті ситуацій мало наслідком позбавлення компанії - заявника можливості розгляду її трьох касаційних скарг вищим судом, тоді як вона змогла це зробити стосовно двох інших частин однієї земельної ділянки (пункт 41 рішення). З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що необґрунтована різниця в застосуванні умов прийнятності до наведених вище касаційних скарг позбавила компанію - заявника її права на доступ до Верховного суду, яке було порушено по суті.
Тому Суд визнав, що порушено пункт 1 статті 6 Конвенції (пункт 42 рішення). Виснов ок Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 14 вересня 2021 року й набуло статусу остаточного 14 грудня 2021 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.