CASE OF SKVYRASILRYBGOSP, VAT v. UKRAINE) (Declarația nr. 27128/11) DECIZIE STRAȘBOURG 30 noiembrie 2023 Această decizie este definitivă, dar poate fi modificată în mod redacțional.În cazul CASE SOQUIRASILRYBGOSP din Ucraina împotriva CURSULUI EUROPENE AL DREPTurilor Omului (CASE OF SKVYRASILRYBGOSP, VAT v. UKRAINE) (declarația nr. 27128/11) (declarația nr. 27128/11) (declarația nr. 27128/11) Această decizie este definitivă, dar poate fi modificată în mod redacțional.În cazul CASE SOQUIRASILRYBGOSP din Ucraina împotriva CURSULUI EUROPENE AL DREPTURILORILOR DE DREPTURI OMENE (Declarația nr. 2711/12) din noiembrie 2013, a fost luată o decizie de către Comisia de Justiție a Ucrainei, la care a fost depusă o declarație de către o persoană juridică ucraineană: Martiaia, care a fost declarată vinovată vinovată de către o societate: Martia Martia (MARMANI) Martia (MARMARMANA) Martia (MARMANA) Martia (MARM) Martia (MARM) Martia (MARM) Martia (M (MARM) Martia (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M (MARM) Martia (M) Martia (M) Martia (M (M) Martia) Martia (M (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M (M) Martia) Martia (M (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M (M) Martia (M) Martia (M) Martia (M) Mar
Pe 21 octombrie 2010, procurorul adjunct al regiunii Kiev a depus o plângere de apel la Curtea de Apel de Economie în interesul statului în numele Administrației Naționale a Skirskului, parte la procedură, la decizia menționată din 24 martie 2010, invocând faptul că statul a păstrat dreptul de utilizare a terenurilor.
În conformitate cu concluziile Curții de Apel din 1999, Rada Locală a acordat terenurile în litigiu în uz permanent întreprinderii de stat. După privatizare, în 2000, întreprinderea externă a încetat să funcționeze și a fost transformată în întreprinderea reclamantă. Cu toate acestea, în conformitate cu legislația națională relevantă, întreprinderea-plicantă nu a dobândit dreptul de utilizare permanentă a terenurilor respective și acest lucru a fost înregistrat, fără a fi de acord cu concluziile instanței de primă instanță. În plus, în 1999, Consiliul Local a acordat terenurile în litigiu în uz permanent întreprinderii de stat.
Guvernul a contestat, susținând că termenul de depunere a unei plângeri de apel a fost reînnoit în mod legal după o scurtă întârziere, iar acest lucru a fost justificat de necesitatea de a corecta decizia eronată a instanței de primă instanță. (6) Curtea observă că această plângere nu este manifest nejustificată în sensul articolului 35 alineatul (3) din Convenție sau inadmisibilă pe orice alt motiv. (7) Prin urmare, ea trebuie să fie recunoscută ca fiind admisibilă. (7) Principiile generale privind drepturile garantate de art. 6 alineatul (1) din Convenție în cazurile de reînnoire a termenelor de procedură au fost menționate în mod clar, printre altele, în hotărârile din cauzele Ponomarov v. Ucraina, care au durat șase luni, precum și în apelurile din cauza Ucraina v. Ucraina, ale căror date sunt aproximativ de 6 luni, precum și în apelurile din cauza Ucraina v. Ucraina, ale căror date sunt de 4 luni, ale căror date sunt de 4 luni, ale căror date sunt de 4 luni, precum și în apelurile din cauza Ucraina v. Ucraina, ale căror date sunt de 4 luni, ale căror date sunt de 4 luni, ale căror date sunt de 4 luni, ale căror date sunt aproximativ de 5 luni, precum și ale căror date sunt ale Ucrainei v. Ucraina v. Ucraina v. Ucraina (Ucraina v. Ucraina v. Ucraina) (Ustimenov v. Ucraina v. Ucraina v. Ucraina, ale căru. Ucraina v. Ucraina, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale căru, ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale ale
În acest caz, de asemenea, satisfacând cererea de reînnoire a termenului pentru depunerea unei plângeri de apel, instanța de apel a susținut pur și simplu argumentul procurorului adjunct că termenul a fost ratat din motive serioase, deoarece a aflat de decizia instanței din 24 martie 2010, după aproximativ șase luni, fără a verifica dacă procurorul sau autoritățile publice, inclusiv Procuroria Generală a Ucrainei și Administrația din districtul Skirsk, în numele cărora a depus plângerea, au putut fi notificate de decizia de mai sus (vezi punctul 2).
Concluderea Curții că reînnoirea termenului de depunere a unei plângeri de apel a fost o încălcare a articolului 6 alineatul (1) din Convenție, care a precedat anularea respectivă a deciziei, nu înseamnă că examinarea ulterioară a plângerii de apel a procurorului în cauză a fost necorespunzătoare sau ilegală (a se vedea, mutatis mutandis, hotărârea din cauza Ucraina-Tyumen împotriva Ucrainei (Sabine-Tyumen împotriva Ucrainei), hotărârea din cauza 22603/02, punctul 52 din 22 noiembrie 2007, și recursul din cauza Consortiului Ucrainei-Ucraina împotriva Consortiului Ucrainei (Valecansov v. Ucraina, 26/04/2003, punctul 48), nu înseamnă că nu s-a aplicat în mod eficient aceste cerințe (Autorită, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina-Sahov, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina, în cazul Ucraina, în cazul U
În consecință, această parte a cererii trebuie respinsă ca fiind manifest nejustificată în conformitate cu art. 35 alineatul (3) și alineatul (4) din Convenție. 13.ÎNTRECARE ARTICOLUL 41 din CONVENȚIE 13.Întreprinderea reclamantă a cerut 1 euro drept despăgubire pentru prejudicii morale. 14.Governamentul a susținut că această cerere ar fi trebuit respinsă. 15.Curtea consideră că, în astfel de circumstanțe, constatarea încălcării articolului 6 alineatul (1) din Convenție constituie în sine o satisfacție echitabilă adecvată în sensul articolului 41 din Convenție.ÎN SUPERVENȚII ACEPTATE de CURTUL CURITĂTORULUI SUPREMIORAL OARLER a acceptat o plângere în temeiul articolului 6 din Convenție în anul 2023 ca o plângere neîndeplină, iar în temeiul articolului 6 din Convenție, o plângere în temeiul articolului 6 din Convenție, ca o plângere neîndeplină, în limbajul în care a fost depusă, a constituit o plângere în temeiul articolului 30 din Convenție. (Martin), Curtea de Apel a stabilit că o plângere în temeiul articolului 1 din Convenție este suficientă pentru a fi notificată în limba engleză. (Martin), iar în cazul în care întreprinderea este în cauză, se face în scrisoare în scrisoare în limba engleză, iar în limba engleză (Martin) se face plângere în limba engleză.
(CASE OF SKVYRASILRYBGOSP, VAT v. UKRAINE)
(Заява № 27128/11)
30 листопада 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «ВАТ «Сквирасільрибгосп» проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
,
Голова
,
Марія Елосегі
(María Elósegui),
Катержіна Шімачкова
(Kateřina Šimáčková), судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller)
,
заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№
27128/11), яку 18 квітня 2011 року подало до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) українське акціонерне товариство, ВАТ «Сквирасільрибгосп», яке зрештою було реорганізовано у товариство з обмеженою відповідальністю «Свираплемрибгосп» (далі – підприємство-заявник), яке представляв пан М. Миколюк, юрист, який практикує у м. Київ.
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 09 листопада 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1.
Заява стосується, як стверджувалося, безпідставного поновлення у листопаді 2010 року строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010
року, яким було задоволено позов підприємства-заявника щодо права на користування декількома земельними ділянками, подальшого скасування цього рішення та залишення без задоволення позовних вимог підприємства-заявника. Підприємство-заявник скаржиться на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з цим.
2.
21 жовтня 2010 року заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду в інтересах держави в особі Сквирської районної державної адміністрації, сторони провадження, на зазначене рішення від 24 березня 2010 року, посилаючись на те, що за державою збереглося право на користування земельними ділянками. Заступник прокурора також подав клопотання про поновлення застосовного на той момент десятиденного строку для подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що він був повідомлений про рішення Генеральною прокуратурою України 11
жовтня 2010 року. Ухвалою від 08 листопада 2010
року апеляційний суд задовольнив клопотання про поновлення строку, встановивши, що строк було пропущено з «поважних причин». Жодних деталей у зв’язку з цим наведено не було. 14 грудня 2010 року той же суд скасував рішення від 24 березня 2010 року, не погодившись з висновками суду першої інстанції. Згідно з висновками апеляційного суду у 1999 році місцева рада надала спірні земельні ділянки у постійне користування державному підприємству. Після приватизації у 2000 році державне підприємство припинило діяльність та було перетворено на підприємство-заявника. Однак згідно з відповідним національним законодавством підприємство-заявник не набуло права на постійне користування відповідними земельними ділянками, і це право припинилося, коли її правопопередник припинив діяльність. Крім того, підприємство-заявник не оформило жодного права на користування земельними ділянками протягом цього часу. 23
лютого 2011 року Вищий господарський суд України залишив без змін постанову апеляційного суду.
3.
Згідно із зауваженнями Уряду від 05 грудня 2022 року підприємство-заявник продовжувало користуватися спірними земельними ділянками.
Стверджуване НЕВИПРАВДАНЕ ПОНОВЛЕННЯ строку для подання апеляційної скарги
4.
Підприємство-заявник скаржилося за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що апеляційний суд незаконно поновив строк для подання апеляційної скарги заступником прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010 року.
5.
Уряд заперечив, стверджуючи, що строк для подання апеляційної скарги було законно поновлено після короткої затримки, і це було виправдано необхідністю виправити помилкове рішення суду першої інстанції.
6.
Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
7.
Загальні принципи щодо прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції у справах про поновлення процесуальних строків, узагальнено, серед інших джерел, в рішеннях у справах «Пономарьов проти України»
(Ponomaryov v. Ukraine),
заява № 3236/03, пункти 40 і 41, від 03 квітня 2008 року) та «Устименко проти України»
(Ustimenko v.
Ukraine),
заява № 32053/13, пункти 46 і 47, від 29 жовтня 2015 року).
8.
Суд уже встановлював порушення цього положення щодо подібних скарг на необґрунтоване поновлення строків для подання апеляційних скарг у цивільних справах, у тому числі коли це стосувалося затримки приблизно у шість місяців (див. згадані рішення у справах «Пономарьов проти України»
(Ponomaryov v. Ukraine),
пункт 42 та «Устименко проти України»
(Ustimenko v. Ukraine),
пункти 49 – 54, а також рішення у справі «Сабадаш проти України» [Комітет]
(Sabadash v. Ukraine)
[Committee], заява № 28052/13, пункти 30 – 34, від 23 липня 2019 року). У цій справі також, задовольняючи клопотання про поновлення строку для подання апеляційної скарги, апеляційний суд просто підтримав аргумент заступника прокурора, що строк було пропущено з «поважних причин», оскільки йому стало відомо про рішення суду від 24 березня 2010 року приблизно через шість місяців, не перевіривши, чи міг прокурор або загалом органи державної влади, у тому числі Генеральна прокуратура України та Сквирська районна адміністрація, від імені яких він подав апеляційну скаргу, бути повідомлені про рішення раніше (див. пункт 2).
9.
Отже, у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю належного обґрунтування для задоволення клопотання про поновлення строку для оскарження.
10.
Підприємство-заявник також скаржилося за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, що рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010 року, яке було ухвалено на його користь, було скасовано без наведення прийнятної причини, і його позовні вимоги щодо спірних земельних ділянок були незаконно залишені без задоволення апеляційним судом 14 грудня 2010 року.
11.
Суд зазначає, що ця скарга обмежувалася оскарженням фактичних висновків національних судів і правової оцінки позову підприємства-заявника і не видається належним чином обґрунтованою чи переконливою. Наведений висновок Суду, що поновлення строку для подання апеляційної скарги було порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, яке передувало відповідному скасуванню рішення, не означає, що подальший розгляд апеляційної скарги заступника прокурора по суті був неналежним або незаконним (див.,
mutatis mutandis
, рішення у справах «Україна-Тюмень» проти України»
(Ukraine-Tyumen v. Ukraine)
, заява № 22603/02, пункт 52, від 22
листопада 2007 року та «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України»
(Industrial Financial Consortium Investment Metallurgical Union v.
Ukraine)
, заява №
10640/05, пункт 198, від 26 червня 2018 року). Підприємство-заявник не стверджувало, що йому було відмовлено в можливості ефективно підтримувати свої позовні вимоги в апеляційній та касаційній інстанціях, і немає підстав для висновку, що провадження у цих судах характеризувалося такою кількістю недоліків, що з його результатом не можна було погодитися (див. для порівняння і в якості протилежного прикладу рішення у справах «Совтрансавто-Холдинг» проти України»
(Sovtransavto Holding v. Ukraine),
заява № 48553/99, пункти 97 і 98, ЄСПЛ 2002‑VII та «Агрокомплекс» проти України»
(Agrokompleks v. Ukraine),
заява № 23465/03, пункти 135, 138 і 170, від 06 жовтня 2011
року; див. дещо подібний випадок в згаданому рішенні у справі «Сабадаш проти України»
(Sabadash v. Ukraine)
, пункти 41 – 44).
12.
З цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
13.
Підприємство-заявник вимагало 1 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
14.
Уряд стверджував, що цю вимогу слід було відхилити.
15.
Суд вважає, що за таких обставин встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції само собою становить належну справедливу сатисфакцію для цілей статті 41 Конвенції.
Оголошує
прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції на, як стверджувалося, невиправдане поновлення строку для подання апеляційної скарги у справі підприємства-заявника, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
Постановляє
, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Постановляє
, що встановлення порушення становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, завданої підприємству-заявнику.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 30 листопада 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова