În 1995, reclamantul a fost implicat într-un accident rutier în legătură cu o leziune la genunchi. În 1999, i-a fost acordată o pensie de invaliditate. În cadrul acestei judecăți au fost prezentate trei concluzii ale experților. Conform concluziilor primului expert, chirurgul și expertul judiciar, pe bază permanentă, motivul pentru a-l considera invalid nu a fost o traumă a genunchiului, care a fost obținută în accidentul de circulație, iar declarația sa a fost, cel mai probabil, o schimbare în responsabilitatea permanentă a genunchiului. În martie 2007, instanța a emis o decizie prin care a recunoscut că, pe baza concluziilor primului expert, nu există nicio legătură între leziunile de circulație și celelalte boli.
În martie 2007, instanța a emis o decizie prin care a stabilit că, pe baza unei concluzii a celui de-al doilea expert, nu există nicio legătură între leziunile de circulație și celelalte boli. Curtea de Apel a acceptat parțial reclamanța reclamantului, anularea deciziei instanței de primă instanță în partea referitoare la confirmarea că acest proces a avut loc după cererea de la 8 iunie 1995 și a unei decizii a instanței de primă instanță privind cererea de compensare a prejudiciului moral, pe baza concluziei experților de primă instanță. Curtea a respins cererea reclamantului privind plata ajutorului lunar din 1 ianuarie 1999, pe baza concluziei lui W. B., potrivit căreia accidentul de genunchi nu a cauzat invaliditatea.
Curtea de Apel a recunoscut parțial reclamanței reclamantului, anularea deciziei instanței de primă instanță în partea referitoare la confirmarea că acest proces a avut loc după cererea de la 8 iunie 1995 și a unei decizii de martie 1995 privind confirmarea că aceste cereri au avut loc după cererea de la o parte a unui salariu pierdut, iar în această parte a procesului au fost depuse cereri de primă instanță, iar în celelalte părți cererile de reclamanță au fost depuse fără a fi depuse cereri de primă instanță. Cau cereri de reclamanță de la instanța de judecată privind pierderea de competență a unui expert.
În 16 martie 2012, reclamantul a depus o plângere de apel în care s-a plâns de o încălcare gravă a legislației civile de procedură în cauză, pe motiv că instanța de primă instanță a numit expertul V. B., care, după informațiile disponibile publicului, a lucrat ca expert medical la directoratul general al societății-reprezentant și a fost, de asemenea, șeful conducerii companiei sale subsidiare. Curtea de Apel a declarat că plângerea reclamantului nu are temei, invocând, în special, informațiile bibliografice ale lui V. B.: în momentul în care a depus concluzia sa, societatea-reprezentant nu era angajatorul ei; în 1995 ea era expert medical în administrația generală a societății; din martie 2004 venind la pensia sa (nu este cunoscută) ea a fost șeful direcției societății-reprezentantă.
Concludenta expertului desemnat de o instanta competente pentru a clarifica intrebarile care apar in cauza, cu toate acestea, este probabil sa aiba o importanta semnificativa pentru evaluarea de catre aceasta a intrebarilor relevante.Cerinta de independenta este deosebit de importanta in obtinerea concluziilor medicale de la experti, care trebuie sa aiba o independenta formala si de fapt fata de persoanele implicate in fapte (vezi Bajić v. Croatia , no.108/10 , § 95, 13 noiembrie 2012)).In practica sa, ECHR a recunoscut ca lipsa de impartie a unui expert desemnat de o instanta competente pentru a clarifica intrebarile care apar in cauza poate duce, in anumite circumstante, la incalcarea principiului impartiei, in care autoritatea considera ca a avut un rol important in situatia justitatii (expertiza in cazul Bönsch v. Austria, nr. 604, Letters v. Austria, nr. 61, 92, 93, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 94, 95, 95, 94, 95, 95, 95, 91, 95, 95, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91, 91,
91, 91, 91, 91, 91, 91, 9 În momentul depunerii concluziilor sale în cazul reclamantului (2006 și februarie 2007), ea era șeful conducerii unei filiale a companiei reclamantului (rezoluția de la punctul 65). Astfel, având în vedere obiectul procedurii naționale, rolul concluziei lui V.B. în această procedură și postul său de vicepreședinte în cadrul companiei reclamante și a filialei sale, CEDO observă că, în 1995, necondiționarea lui V.B. a putut fi sau, cel puțin, a părut a fi o necondiționare care a stârnit îndoieli, iar frica reclamantului de a face acest lucru poate fi considerată o problemă de rațiune a societății și o garanție obiectivă a independenței (a se vedea punctul 6 din Hotărârea de la Bacău, din data de 26 august 1995), iar declarația de expertă în cazul J.L.
Bacău, din cauza J.L. Lindberger, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L.L. Bacău, din cauza J.L.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L.L. Bacău, din cauza J.L. Bacău, din cauza J.L.L. Bacău, din cauza J.L.L. Aceste garanții se referă la drepturile procedurale ale părților în cauză, precum și la obligațiile experților și ale instanței în care este procesată cauza.
CEDO a întrebat dacă astfel de garanții au fost aplicate în mod corespunzător în acest caz (punctul 70 din hotărâre). CEDO a remarcat că reclamantul nu a fost interesat de V.B. sau de posibilele sale legături cu societatea - pârât până la adoptarea hotărârii sale de către instanța de primă instanță din 5 martie 2012. În general, aceasta a fost o perioadă de șase ani. În același timp, reclamantul a avut posibilități largi de a face acest lucru. El a fost prezent la ședință, după ce a fost recunoscut expert în cazul său, a fost informat cu privire la concluziile sale și și-a pus întrebările în cursul procesului. Hotărârea Curții de primă instanță din acel an, a fost completată doar cu o declarație a lui V.B., care a fost publicată de mai multe ori, a fost în mod corespunzător în fața instanței de primă instanță.
În acest caz, în 5 martie 2012, Curtea de Apel a declarat că nu a avut acces la nicio informație cu privire la această decizie, iar în cazul în care nu a fost recunoscută, nu a fost posibil să se afle informații relevante în legătură cu această declarație. să se aștepte, din punct de vedere al legislației și practicii naționale, ca reclamantul să ceară informații despre persoana desemnată ca expert în cauza sa și să dea un răspuns la expert în timpul judecății în instanța de primă instanță (cf., mutatis mutandis, Zahirović v. Croat ia , no. 58590/ 11 , §§ 3536, 25 aprilie 2013) (punctul 79 al hotărârii). Întrucât această chestiune nu a fost afectată în timpul judecății în instanța de primă instanță, instanța de apel nu a putut să o examineze.
Având în vedere că o astfel de situație este în principal și în mod obiectiv pusă în fața reclamantului, în opinia Curții, consecințele negative ale unei astfel de situații trebuie să se bazeze tocmai pe el (cf., mutatis mutandis, Zahirović v. Croat ia , no. 11 , §§ 3536, 25 aprilie 2013) (punctul 80 al hotărârii). Absența încălcării articolului 6 alineatul (1) din Convenție (dreptul la o judecată echitabilă). Hotărârea în acest caz a fost adoptată de Cameră la 13 ianuarie 2022 și a dobândit statutul de definitivă la 9 mai 2022 în conformitate cu art. 44 alineatul (2) din Convenție. © Traducerea și prelucrarea acestei decizii au fost efectuate de Curtea Supremă.
TABAK v. Croatia (№ 24315/ 13) Обставини справи Справа стосувалася скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що йому не було забезпечено справедливого суду, адже національні суди обґрунтовували свої рішення думкою експерта, який працював у компанії, що була відповідачем у справі заявника. У 1995 році заявник потрапив у дорожньо - транспортну пригоду, у зв'язку із чим пошкодив коліно. В 1999 році йому було призначено пенсію по інвалідності. У межах цього судового розгляду було подано три висновки експертів. За висновками першого експерта, хірурга та судового експерта на постійній основі, підставою для призначення заявникові інвалідності була не травма коліна, отримана в ДТП, а, найімовірніше, зміни в хребті.
Заявник заперечува в проти цього висновку в частині підстави визнання інв алідності. За висновками другого експерта (судового експерта на постійній основі з питань дорожнього руху), було встановлено, що ДТП настала внаслідок неприпустимої швидкості руху обох сторін. Заявник не заперечував проти цих висновків. Компан ія - відповідач запропонувала отримати висновок третього експерта, спеціаліста з охорони праці (В. Б.). Експерт, зокрема, мав оцінити зв’язок між отриманою в ДТП травмою заявника та ступенем його працездатності. На думку експерта, травма коліна погіршила наявне захворювання в заявника, а хвороба коліна продовжила тривалість лікування його травми . 2 березня 2007 року суд першої інстанції, посилаючись на висновок другого експерта, визнав, що відповідальність заявника у вчиненні ДТП становить 50 %. Цей суд присудив заявнику 50 % суми, яку він вимагав як відшкодування моральної шкоди та втраченого заробітку за період з 8 червня 1995 року до січня 1999 року.
Суд оцінював його вимогу про відшкодування моральної шкоди, спираючись на висновок першого експерта. Суд відхилив вимогу заявника про виплату щомісячної допомоги з 1 січня 1999 року, спираючись на висновок В. Б., за яким, травма коліна, отримана в ДТП, не була причиною настання інвалідно сті. Апеляційний суд частково задовольнив скаргу заявника, скасував рішення суду першої інстанції в частині, що стосувалася присудження заявникові 50 % суми втраченого заробітку, і направив справу в цій частині на нов ий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення суду залишив без змін. Касаційну скаргу заявника на рішення суду в частині, що набрала законної сили, Верховний суд залишив без задоволення та вказав на правильність висновків судів нижчих інстанцій про відхилення вимоги про щомісячну виплату, ураховуючи те, що висновком експерта було підтверджено, що травма коліна, отримана внаслідок ДТП, не була причиною інвалідності заявника.
© Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 У частині вимоги заявника про виплату йому втра ченого заробітку справа розглядалася національними судами неодноразово. Останнім рішенням від 5 березня 2012 року суд першої інстанції визнав позовні вимоги заявника в цій частині необґрунтованими та відхилив їх. У своєму рішенні суд посилався на експертний висновок В. Б. про те, що причина непрацездатності заявника після 26 серпня 1995 року не була пов’язана з ДТП. 16 березня 2012 року заявник подав апеляційну скаргу, в якій скаржився на серйозне порушення відповідного цивільного процесуального законодавства на тій підставі, що суд першої інстанції призначив експерта В. Б., яка, за доступною загалу інформацією, працювала медичним експертом у генеральній дирекції компанії - відповідача, а також була головою правління її дочірньої компанії.
Апеляційний суд визнав скаргу заявника необґрунтованою, посилаючись, зокрема, на бібліографічні відомості В. Б.: на час подання нею висновку компанія - відповідач не була її роботодавцем; у 1995 році вона була медичним експертом у генеральному правлінні цієї компанії; з березня 2004 року до її виходу у відставку / на пенсію (дата не відома) вона була головою правління дочірньої компанії відповідача. Апеляційний суд також указав, що заявник не міг висловлювати зауваження щодо неупередженості експерта під час апеляційного розгляду. Подана пізніше конституційна скарга до Конституційного суду, у якій заявник стверджував про упередженість експерта у справі та наявність підстав для її відводу, була також відхилена у зв’язку з її необґрунтованістю.
У своїй скарзі до ЄСПЛ заявник скаржився на відсутність справедливого суду, оскільки національні суди обґрунтували свої рішення думкою експерта, яка працювала в компанії - відповід ача. Оцінка Суду ЄСПЛ повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує право на справедливий розгляд справи незалежним і неупередженим судом і чіт ко не вимагає, щоб експерт, заслуханий цим самим судом, відповідав таким же вимогам (див. Sara Lind Eggertsdóttir v. Iceland , no. 31930/ 04 , § 47, 5 липня 2007 року, та Letinčić v. Croatia , no. 7183/1 1 , § 51, 3 травня 2016 року). Однак висновок експерта, якого призначив компетентний суд для з’ясування питань, що виникають у справі, ймовірно, матиме суттєве значення для оцінки цим судом відповідних питань.
Вимога незалежності є особливо важливою при отриманні медичних висновків від експертів, які повинні мати формальну та фактичну незалежність від осіб, причетних до подій (див. Bajić v. Croatia , no. 41108/ 10 , § 95, 13 листопада 2012 року). У своїй практиці ЄСПЛ визнавав, що відсутність неупередженості призначеного судом експерта за певних обставин може призвести до порушення принципу рівності сторін, притаманного поняттю справедливого суду (див. Bönisch v. Austria , 6 травня 1985 року, §§ 30 – 35, Series A © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 3 no. 92, та Brandstetter v. Austria , 28 серпня 1991 року, § 33, Series A no. 211). Зокрема, варто враховувати такі фактори, як процесуальну позицію / статус експерта та його роль у відповідному провадженні (див.
Sara Lind Eggertsdóttir , цит. вище, § 47, та Letinč ić , цит. вище, § 51) (пункт 60 рішення). В цій справі національні суди мали з’ясувати, чи компанія - відповідач була зобов’язана відшкодувати збитки заявникові внаслідок травми, яку він отримав у результаті ДТП (пункт 61 рішення). Ураховуючи обставини цієї справи, ЄСПЛ погодився з тим, що висновок експерта В. Б. відіграв вирішальну роль в оцінці значної частини позову заявника, зокрема щодо втраченого заробітку за період із 26 серпня 1995 року до його виходу на пенсію в січні 1999 року. ЄСПЛ відзначає, що в 1995 році В. Б. працювала медичним експертом у генеральній дирекції компанії - відповідача. На момент подачі свого висновку у справі заявника (2006 рік та лютий 2007 року) вона була головою правління дочірнього підприємства компанії - відповідача (пункт 65 рішення).
Отже, враховуючи предмет національного провадження, роль висновку В. Б. у цьому провадженні та її керівної посади в компанії - відповідачу і її дочірньому підприємстві, ЄСПЛ зазначає, що неупередженість В. Б. могла бути або, принаймні, здаватися такою, яка викликає сумніви, і що побоювання заявника щодо цього можна вважати розумними та об’єктивно виправданими (порівняйте з рішенням у справі Sara Lind Eggertsdóttir , цит. вище, §§ 51 та 53) (пункт 66 рішення). ЄСПЛ підкреслює, що мова йде не про зміст висновку В. Б. або питання про те, чи справді зниження працездатності заявника після 26 серпня 1995 року було пов’язане з ДТП, а чи дійсно В. Б., експерт у цивільному судочинстві, могла вважатися об’єктивно неупередженою.
У таких ситуаціях на карту поставлено довіру суспільства до судової системи, де видимість має важливе значення (див. Baji ć , цит. вище, § 102) (пункт 68 рішенн я). ЄСПЛ зазначає, що законодавство Хорватії передбачає декілька гарантій, призначених для забезпечення формальної та фактичної незалежності й неупередженості експертів і надійності їхніх показань (див. Jurica v. Croatia , no. 30376/ 13 , §§ 93–94, 2 травня 2017 року). Такі гарантії стосуються процесуальних прав сторін у справі, а також обов’язків експерта та суду, у провадженні якого перебуває справа. ЄСПЛ з’я сував, чи були такі гарантії в цій справі застосовані належним чином (пункт 70 рішення). ЄСПЛ зазначив, що заявник не цікавився В. Б. або її можливими зв’язками з компанією - відповідачем до ухвалення судом першої інстанції свого рішення 5 березня 2012 року.
Загалом це стосувалося періоду в шість років. Водночас заявник мав широкі можливості це зробити. Він був присутній на засіданні, коли її призначили експертом у його справі, був обізнаний про її висновок і ставив свої питання під час судового розгляду. Рішення суду першої інстанції, обґрунтоване висновками В. Б., декілька разів скасовувалося судом © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 4 апеляційної інстанції. У своїй скарзі на рішення суду першої інстанції від 5 березня 2012 року, в якій заявник уперше порушив це питання, він указав, що інформація про зв’язки В. Б. з компан ією - відповідачем була публічно доступною. Він не стверджував ні в національних судах, ні в ЄСПЛ, що ця інформація стала доступною лише після завершення провадження в суді першої інстанції (пункт 78 рішення).
Таким чином, можна стверджувати, що заявник, який користувався правовою допомогою у провадженні в суді першої інстанції, не діяв із належною ретельністю стосовно особи, яка була призначена експертом у його справі, і не скористався своїми процесуальними правами щодо цього. Справді, в такій важливій справі можна було б очікувати, з точки зору національного законодавства та практики, що заявник запитає інформацію про особу, призначену експертом у його справі, та заявить експерту відвід під час розгляду справи в суді першої інстанції (див., mutatis mutandis, Zahirović v. Croat ia , no. 58590/ 11 , §§ 35–36, 25 квітня 2013 року) (пункт 79 рішення). Оскільки це питання під час розгляду справи в суді першої інстанції не порушувалося, апеляційний суд не міг його розглядати.
З урахуванням того, що така ситуація переважно й об’єктивно покладена у вину заявникові, на думку Суду, негативні наслідки такої ситуації мають покладатися саме на нього (див., mutatis mutandis , Zuba c , цит. вище, § 121) (пункт 80 рішенн я). ЄСПЛ також наголосив на тому, що національні суди не просто допустили як доказ звіт експерта В. Б., а й просили її надати додатковий висновок із метою розгляду нез’ясованих питань та заслухали її під час відкритого судового розгляду в присутності сторін, які мали змогу ставити свої питання. Національні суди не можна обвинувачувати в тому, в який спосіб вони оцінили висновок експерта В. Б. (пункт 81 рішення).
ЄСПЛ дійшов висновку, що заявник ефективно брав участь у процедурі призначення й отримання висновків експертів, які були використані під час розгляду його вимог по суті, і що факт нерозгляду судом апеляційної інстанції його скарги на неупередженість експерта В. Б., ситуацію щодо чого переважно та об’єктивно спричинив заявник, не порушував право на справедливий суд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 82 рішення). Виснов ок Відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 13 січня 2022 року й набуло статусу остаточного 9 травня 2022 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.