Articolul a fost publicat pe 27 mai 2015 pe site-ul www.grihat.com.tr. Articolul a vizat impunerea unor hotărâri ale judecătorilor și a judecătorilor (Vona ve ve ve Savcılar Yüksek Kurulu The Supreme Court) pentru că, în mai 2015, în grupul privat de rețea socială Facebook, el a împărtășit un articol intitulat "Rehabilitare judiciară pentru închiderea anchetei pe 17 decembrie, eliberare pentru desfășurarea anchetei" fără niciun comentariu. Articolul a fost publicat pe 27 mai 2015 pe site-ul www.grihat.com.tr.
Articolul a criticat unele decizii ale instanțelor și a judecătorilor (Vona ve Savcılar Yüksek Kurulu The Supreme Court) pentru că, în mai 2015, în grupul privat de rețea socială Facebook, el a împărtășit un articol intitulat "Rehabilitare judiciară pentru închiderea anchetei pe 17 decembrie, eliberare pentru desfășurarea anchetei pe 17 decembrie, fără niciun comentariu". art. 8 a fost publicat pe 8 septembrie 2017 de către Procuratorul general al Curții, iar în cadrul acestei publicații, nu a fost publicată nicio informație despre acuzațiuni de natură, nici despre studenți, nici despre avocați, nici despre avocați, nici despre medici, nici despre medici, nici despre medici, nici despre medici.
Apoi a depus o plângere la Curtea de Apel, dar plângerea a fost respinsă la 3 octombrie 2018, în legătură cu ceea ce a făcut ca pedeapsa disciplinară să dobândească statutul de libertate de a organiza informații. Între timp, după tentativa de lovitură de stat din 15 iunie 2016, reclamantul a fost eliberat de la Curtea de Apel, de la 24 august 2016 în legătură cu această acțiune. În plus, a fost declarată încălcarea unei cereri de decizie privind participarea sa la o organizație teroristă, care a fost respinsă de Curtea de Apel din Viena, după ce a primit o decizie de 10 ani, care a arătat că nu a fost respectată în mod corespunzător dreptul de a dispune de informații și de a se dispune de libertatea de a organiza informa.
Articolul a exprimat o opinie evaluativă că anumite decizii ale Consiliului pot fi considerate pozitive pentru autoritățile politice, deoarece procesele de judecată ale sistemului judiciar care au participat la procesele de disciplină a organelor judecătorești au fost efectuate în 17 decembrie 2013 și au fost atribuite unor persoane suspectate de infracțiuni de disciplină, iar rezultatele au fost suficiente pentru a fi audiate de membrii instanței judecătorești. În această legătură, faptul că judecătorul a răspândit anumite opinii printre colegii săi în mass-media despre independența sistemului judiciar, ceea ce a permis să comenteze, intră în mod obligatoriu în sfera libertății sale de a primi sau de a răspândi informații în acest domeniu-cheie al vieții sale profesionale.
ECHR a subliniat, de asemenea, că reclamantul a vrut să demonstreze că nu a fost vorba despre răspândirea statutului de conducător al societății în general, ci a fost vorba despre organizarea unei grupări de conducători, care a fost formată doar din specialiști în domeniul juridic. ECHR a respins deciziile judecătorilor care au condus la o pierdere a dreptului de conducere a sistemului judiciar, ceea ce ar fi permis să se facă comentarii asupra acestuia, în special în ceea ce privește dreptul de a primi sau de a răspândi informații în domeniul lor cheie al vieții profesionale. În plus față de acest lucru, în art. 3, Curtea a indicat că cercetătorul a vrut să demonstreze că nu a fost vorba despre răspândirea statutului de conducător al societății în general, ci despre organizarea unor grupuri de conducători care au fost constituite doar din profesioniști specializate în domeniul juridic.
Acest lucru este valabil în special în cazul schimburilor dintre judecători și procurori de opinii și idei cu privire la deciziile Consiliului, care ar putea avea un impact asupra independenței lor față de alte autorități. În ceea ce privește garanțiile procedurale, CEDO a subliniat că Consiliul Judecătorilor și Procurorilor nu a echilibrat în mod corespunzător dreptul reclamantului la libertatea de exprimare a opiniilor, pe de o parte, și obligația sa ca instanță de a se abține, pe de altă parte. CEDO a reiterat că Consiliul Judecătorilor și Procurorilor era un organ nejudiciar și că procedurile din Camera și din cadrul sesiunilor Adunării nu oferea garanții de procedură judiciară. În plus, reclamantul nu avea posibilitatea de a avea acces la niciun mijloc de justiție civilă de a răspunde la o întrebare care să-i fie aplicată o reacție de natură disciplinară.
În cazul în care o persoană este acuzată de încălcarea unei decizii, Consiliul European trebuie să aibă încredere în instanța judecătorească, care nu dorește să răspundă în mod prealabil la o întrebare de natură disciplinară, în cazul în care instanța nu dorește să se abordeze o întrebare de natură disciplinară și în cazul în care instanța nu dorește să răspundă de o întrebare de natură juridică.
art. 13 al Convenției, luat împreună cu art. 10 al Convenției, ECHR consideră că practica sa stabilită, descrisa în cauzele Kayasu v. Turkey și Özpınar v. Turkey, cu privire la lipsa de imparțialitate a judecătorilor și a procurorilor, a colegilor lor, în această privință, și în cazul în care nu a fost luată în considerare în mod eficientă, precum și în cazul în care nu a fost luată în considerare în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), nu este suficientă pentru a se vedea în mod eficient în cazul în care a fost luată în considerare în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), iar în cazul în care nu a fost luată în considerare în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), nu este suficientă pentru a se vedea în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), în cazul în care a fost luată în considerare în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), în care nu a fost luată în considerare în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), în cazul în care nu a fost luată în considerare în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), în care nu este considerat în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție),
în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), în temeiul articolului (art. 10 din Convenție), în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), în temeiul articolului (art. 10 din Convenție), în temeiul articolului 10 din Convenție (art. 10 din Convenție), în temeiul articolului (art. 10 din Convenție), în temeiul articolului 10 din Convenție), în temeiul articolului (art. 10 din Convenție), în temeiul articolului (art. 10 din Convenție), în temeiul articol (art. 10 din Convenție), în temeiul articol (art. 10 din Convenție), în temeiul articol (
KOZAN v. Turkey (№ 6695/ 19) Обставини справи Справа стосувалася накладення на заявника – діючого суддю – дисциплінарного стягнення за те, що у травні 2015 року в приватній групі соціальної мережі Facebook він поділився статтею з назвою «Судова реабілітація за закриття розслідування 17 грудня, звільнення за проведення розслідування» без будь - яких своїх коментарів. Ця стаття 27 травня 2015 року була опублікована на вебсайті www.grihat. com.tr . У статті критикувалися деякі рішення Вищої ради суддів та прокурорів ( Hakimler ve Savcılar Yüksek Kurulu – «Тhe HSYK» ) (далі – Рада) й ставилася під сумнів незалежність цього органу від виконавчої гілки влади. Наступного дня заявник поділився цією статтею в приватній спільноті соціальної мережі, спрямованій насамперед на фахівців у системі правосуддя, з назвою « Huku k Medeni yeti » («Правова цивілізація»).
Після поширення ця стаття зібрала низку коментарів учасників спі льноти. За інформацією Уряду, ця спільнота мала 8 859 учасників. Серед учасників були не лише судді та прокурори, а й науковці, студенти і випускники юридичних навчальних закладів, адвокати / юристи. В грудні 2015 року Голова Ради надав дозвіл на відкриття дисциплінарного розслідування стосовно заявника. У вересні 2017 року Друга палата Ради суддів та прокурорів одноголосно застосувала до заявника дисциплінарне стягнення за поширення цієї статті, дійшовши висновку, що її зміст був несумісним з обов’язком прояву заявником лояльності / вірності державі та його обов’язкам судді. Вона також указала, що хоча заявник не висловлював свою згоду зі змістом статті, він виявив свій намір поширити її серед широкої аудиторії та довести цей зміст до тих, хто з ним погоджується.
Було встановлено, що заявник поводився у спосіб, який підривав гідність та довіру, що від нього вимагалися, як у професійній сфері, так і поза нею . Надалі заявник вимагав перегляду цього рішення, проте Друга палата Ради суддів та прокурорів у цьому відмовила. Потім він подав скаргу до Загальних зборів, проте ця скарга 3 жовтня 2018 року була відхилена, у зв’язку із чим накладене дисциплінарне стягнення набуло статусу остаточного. Тим часом після спроби державного перевороту 15 червня 2016 року заявника було звільнено з посади судді Загальними зборами Ради 24 серпня 2016 року. Крім того, щодо заявника була порушена кримінальна справа за його нібито участь в організації «FETÖ/P DY» , за результатами розгляду якої заявникові було призначено покарання у вигляді семи років і шести місяців позбавлення волі за приналежність до озброєної терористичної організації.
Розгляд апеляційної скарги в цій справі все ще триває. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 У своїй скарзі до ЄСПЛ за статтею 10 Конвенції заявник указував, що стягнення порушило його свободу отримувати та поширювати інформацію. Він також посилався на своє право мати ефективний засіб правового захисту. Оцінка Суду ЄСПЛ підкреслив, що застосоване до заявника дисциплінарне стягнення (догана) здебільшого стосувалася його права / свободи поширювати та отримувати інформацію – ключового елемента свободи вираження поглядів. Такий захід становив втручання, яке мало правову основу й переслідувало принаймні одну з легітимних цілей згідно з Конвенцією, а саме підтримання авторитету та незалежності суду.
ЄСПЛ також наголосив, що відповідна стаття охоплювалася обговореннями конкретного інтересу членів правосуддя, оскільки вона стосувалася неупередженості та незалежності судової гілки влади від виконавчої в контексті подій, пов’язаних із провадженнями за підозрою у вчиненні корупційних діянь, що мали місце впродовж 17– 25 грудня 2013 року, та урядового спротиву цим пр овадженням. Стаття висловлювала оціночні судження про те, що деякі рішення Ради можуть бути позитивними для політичних органів влади, оскільки представники судової системи, які брали участь у судовому переслідуванні подій 17–25 грудня 2013 року і які висували обвинувачення особам, наближеним до Уряду, були піддані дисциплінарному стягненню, а ті, хто виправдав підозрюваних, були заохочені припиненням дисциплінарного провадження щодо себе за ймовірні проступки.
Що стосується питання того, чи була «фактолог ічна основа» для цих оціночних суджень достатньою, то ЄСПЛ вважає, що така умова в цій справі була дотримана. Жоден із дисциплінарних органів, які здійснювали дисциплінарне провадження щодо заявника за поширення ним статті, не вказував, що описані в ній факти – дисциплінарні рішення стосовно деяких членів правосуддя, прийняті на їхн ю користь, не виникли. Різні органи Ради суддів і прокурорів лише заперечували оціночні судження про те, що на результати дисциплінарних проваджень могли вплинути ухвалені суддями чи прокурорами рішення за підозрами, пред’явленими деяким урядовим посадовцям. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що розглянуті в цьому контексті оціночні судження, висловлені в поширеній заявником статті, були частиною обговорень незалежності Ради від виконавчої гілки влади і, як наслідок, захисту незалежності та неупередженості суддів.
У зв’язку із цим факт поширення суддею певних поглядів серед своїх колег у ЗМІ про незалежність судової системи, що надало можливість її коментувати, обов’язково належить до сфери його свободи отримувати або поширювати інформацію в ключовій галузі свого професійного життя. ЄСПЛ також підкреслив, що заявник поширив статтю не серед суспільства загалом, а в межах групи, що складалася лише з фахівців у юридичній сфері. ЄСПЛ відхилив © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 3 припущення дисциплінарних органів та Уряду про те, що заявник демонстрував намір довести до суспільства схвалення змісту статті шляхом її поширення, хоча і не надавши своїх коментарів, які б указували на згоду з нею.
У поданому контексті таке припущення означало б те, що судді, які належать до приватної спільноти, могли б поширювати лише ті статті, які позитивно описували вищі адміністративні та судові органи влади, і були б зобов’язані ігнорувати статті, які критикували дії цих органів. Наслідки цього могли б створювати ризик непотрібної самоцензури в обговоренні питань, що стосуються суті їхньої профес ії. Крім того, не можна втрачати з поля зору те, що накладення дисциплінарного стягнення на державного службовця системи правосуддя за своїм характером матиме стримувальний вплив не лише на цю особу, а й на професію загалом. Це особливо має місце в разі обміну між суддями та прокурорами думками й ідеями про рішення Ради, які могли б мати вплив на їхню незалежність від інших органів влади.
Щодо процесуальних гарантій ЄСПЛ підкреслив, що Рада суддів і прокурорів належно не урівноважила право заявника на свободу вираження поглядів, з одного боку, та його обов’язок як судді проявляти стриманість, з іншого. ЄСПЛ далі повторив, що Рада суддів і прокурорів була несудовим органом і що провадження в Палаті та на засіданні Асамблеї не забезпечували гарантій судового розгляду. Крім того, заявнику не був доступний жоден судовий засіб правового захисту у відповідь на застосоване до нього Радою стягнення. В цій справі Рада діяла і як орган обвинувачення, і як орган, що ухвалює остаточне рішення в разі оскарження власних рішень. Не варто ігнорувати і той факт, що в разі порушення стосовно судді дисциплінарного провадження на карту поставлена довіра суспільства до відправлення правосуддя.
Тому будь - якому судді, який став об’єктом дисциплінарного провадження, мають надаватися гарантії проти свавілля. Зокрема, відповідна особа має мати можливість перегляду застосованого заходу незалежним та неупередженим органом, який має повноваження ухвалювати рішення щодо законності заходу та з’ясовувати будь - яку неналежну відповідь / реакцію органів влади. ЄСПЛ вказав, що в цій справі цього не було . У світлі наведених вище міркувань і з урахуванням переважаючої важливості свободи вираження поглядів із питань, що становлять суспіл ьний інтерес, ЄСПЛ дійшов висновку, що застосоване до заявника дисциплінарне стягнення не відповідало будь - якій нагальній соціальній потребі і, в результаті, не становило заходу, який був «необхідним у демократичному суспільстві» в розумінні статті 10 Конвенції.
Тому було порушено положення цієї статті. Стаття 13 Конвенції, взята разом зі статтею 10 Конвенції ЄСПЛ вважає, що його усталена практика, окреслена у справах Kayasu v. Turkey та Özpınar v. Turkey , стосовно відсутності неупередженості Ради суддів і прокурорів, їх колегій, © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 4 які розглядали скарги осіб, також є застосовною в цій справі. Шестеро членів Палати, яка призначила дисциплінарне стягнення заявнику, також засідали в Пленарній асамблеї, яка розглядала його скаргу. Цих елементів достатньо для ЄСПЛ, аби дійти висновку, що заявник не мав жодного засобу правового захисту у своєму розпорядженні, який би відповідав мінімальним гарантіям статті 13 Конвенції, щоб по дати свою скаргу за статтею 10 Конвенції . Тому було порушення статті 13 Конвенції, взятої разом зі статтею 10 Конвенції.
Виснов ок Порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів). Порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту), взятої разом зі статтею 10 Конвенції. Рішення в цій справі ухвалене Палатою 1 березня 2022 року й набуло статусу остаточного 5 вересня 2022 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.