Circumstanțele cauzei LIA împotriva Maltei (nr. 8709/20) Cazul a vizat decizia de a refuza recurgenților să treacă o a doua procedură de fertilizare artificială, finanțată de către aceștia, cu utilizarea celulelor genitale ale reclamantelor, prin faptul că a doua reclamantă a atins vârsta de 43 de ani. Reclamanții s-au căsătorit în mai 2012. După încercări nereușite de a avea copii pe cont propriu prin singura modalitate, la sfatul medicilor, a fost retrasă de la procedura de fertilizare artificială. În septembrie 2014, a doua reclamantă în vârstă de 42 de ani a primit un al doilea tratament cu utilizarea propriului ovul într-un spital privat, pe baza unor cheltuieli bugetare destinate persoanelor care nu au încălcat normele legislației privind căsătoria.
Tratamentul a fost efectuat în mai 2012, iar solicitantii au efectuat o procedură de fertilizare în mai 2015, în timp ce cel de-al doilea a fost efectuat în august 2015, în care au fost reținuți de către autoritățile de supraveghere a vieții. În martie 2017, reclamanții au decis să apeleze la Curtea Civilă (Camera I) pentru a-i explica, dar în zadar. În special, reclamanții au considerat că, având în vedere competența sa constituțională față de autoritatea de putere pentru protecția embrionilor, autoritatea a răspuns că a fost ghidată de legea și de concluziile medicale aprobate, de protocolul în această privință. În martie 2017, reclamanții au inițiat o procedură constituțională la Curtea Civilă (Camera I) în cadrul jurisdicției constituționale a acestei instanțe.
În special, reclamanții au considerat că, având în vedere dispozițiile prevăzute la art. 6 secțiunea 524 din Legea Maltei și Protocolul care a stabilit principiile lor de conducere în acest domeniu, cererea trebuie să respecte legea privind declarațiile de vătămare a conștiinței, ceea ce înseamnă că există un risc suplimentar de a fi tratate în mod nedrept de către o persoană și de a nu fi acuzate de asemenea, în cazul în care nu există standarde de tratament în cazul în care există o astfel de problemă. În cadrul acestei proceduri, au fost ascultate o serie de declarații, în special ale reclamantelor (reclamantelor), a pârâtului, a medicilor. Curtea a acceptat că motivul pentru care a fost stabilită o limitare a vârstei a fost faptul că, la acel moment, legea nu permitea utilizarea celulelor genitale donate.
Acest lucru nu mai este cazul. Cu toate acestea, Curtea a remarcat că statul nu are dreptul să reglementeze procedurile care: i) nu a fost obligat să le ofere; ii) le oferă gratuit. Statul are obligația de a proteja bugetul de stat și nu există nici o îndoială că costurile implicate sunt semnificative.
Astfel, luând în considerare statisticile și faptul că statul a asigurat furnizarea unui astfel de serviciu, precum și riscurile asociate cu acest lucru după atingerea unei anumite vârste, a fost stabilită o influență negativă maximă atât asupra succesului procedurii, cât și asupra embrionului, care mai târziu a fost considerat de solicitant: instanța a considerat că trebuie să concluzioneze printr-un protocol de excepție, care să asigure orice discriminare între viața familiei și cea a unei persoane fizice, adică între dreptul de a face rost de bani și dreptul de a face față unor probleme grave, cum ar fi schimbările de sănătate a persoanelor din familie și a unei societă (de care a fost declarată vinovată de o persoană fizice sau de drept de drept), precum și de a face o cerere de protecție a dreptului de sănătate mintală și a persoanelor fizice, care nu a fost considerată drept discriminată drept vinovată în cazul în care a fost în cauză.
Curtea Constituțională a fost de acord cu concluziile instanței preliminare și a observat că nu contează cu cine s-a consultat în elaborarea proiectului de protocol, ci dacă există motive medicale pentru a stabili astfel de restricții de gen. De asemenea, accentul pus pe normele din protocol privind restricțiile de gen nu are într-adevăr un caracter obligatoriu, însă restricțiile de gen sunt de natură să fie obligatorii, însă o astfel de restricție este o declarație a autorității de conducere a autorității de a aplica o astfel de restricție. Statul are obligația de a proteja conștiința publică printr-o decizie de a asigura un echilibru de riscuri pentru sănătatea persoanelor înconjurătoare. În acest context, din cauza lipsei unei poziții clare a statelor membre, Curtea a considerat că libertatea de a dispune de o decizie a statelor a fost largă (a se vedea S.H.
and Others v. Austria [GC], no. 57813/ 00 , § 97, și Paradiso and Campanelli , citat în cauză, § 62). Libertatea de acces a statului, în principiul iubirii, se extinde atât la deciziile sale de a interveni în justiție în domeniul juridic în cauză, cât și la deciziile în care acesta intervin, la detaliile de decizie ale regulilor care solicită un echilibru între acțiunile concurente și cele care au un interes public privat (a se vedea S.H. and Others v. Austria [GC], no. 57813/ 00 , § 97, și Paradiso and Campanelli, citat în cauză, § 62). În primul rând, CEDO a subliniat că în general, în lege nu există o dispoziție specială (ad hoc) care să nu prevadă un protocol.
Dimpotrivă, dispoziția care prevedea crearea unui protocol era conținută în protecția embrionilor (așa cum a fost adoptat în 2013), iar art. 6 îl explica clar, care restricționa limitele procedurii ilegale și solicita răspunderea juridică a acestor declarații (așa cum a fost menționat în punctul 32), iar instanța a considerat că o decizie a fost obligatorie pentru orice tip de argumente constituționale, cum este cazul în cazul Curții a UE (așa cum a fost menționat în punctul 43), deoarece nu era necesar să se ia decizia în legătură cu acest lucru, în conformitate cu art. 65 din Protocolul nr. 33 din Constituție. În același timp, nu a fost înlăturat faptul că autoritatea de administrație a interpretat restricțiile de vârstă ca dispoziții obligatorii și a aplicat-o în mod corespunzător (de exemplu, menționarea lui S.A.
și concluziile instanțelor de judecată în cadrul instanțelor administrative din jurisdicția constituțională), fără a avea nicio opinie cu privire la lista acestor persoane sau a unei declarații a candidatului respectiv - care a dus la o decizie corespunzătoare - în urma oricărei alte formulare de raționament în mod clar, care a lăsat în urma acestor declarații în mod contradictoriu orice formă de justificare pentru o situație de sănătate civilă (de exemplu, în cazul în care instanțele nu au fost în măsură să stabilească o lege care să se aplice în cazul în care nu au fost luate măsuri de drept în favoarea cetățenilor (de exemplu, în cazul în care nu au fost luate măsuri de drept în favoarea cetățenilor), în conformitate cu art. 66 din Tratatul de la N.L.R.
84, în plus, instanțele nu au putut să stabilească o explicație a situației de sănătate civilă în cazul în care nu au fost luate măsuri de drept în favoarea instanțelor de judecată (deci nu au fost luate măsuri de drept în favoarea instanțelor de judecată). În concluzie, solicitarea de intervenție a reclamantelor nu a fost făcută în conformitate cu legea care ar fi avut o calitate suficientă. Prin urmare, ECHR, fără a avea motive să analizeze alte aspecte ale cerințelor de legalitate sau să stabilească dacă intervenția a fost urmată de o intervenție de ianuarie în conformitate cu acest statut, sau dacă a fost urmată de o achiziție de putere în conformitate cu acest statut (punctul 68). Decizia a fost făcută în conformitate cu art. 8 din Convenție.
LIA v. Malta (№ 8709/ 20) Обставини справи Справа стосувалася рішення про відмову заявникам у повторному проходженні процедури штучного запліднення , фінансованої за їхній рахунок , із використанням статевих клітин заявників, через те, що друга заявниця досягла 43 - річного віку. Заявники уклали шлюб у травні 2012 року. Після невдалих спроб самостійно мати дітей єдиним способом, за порадами лікарів, лишалося використання процедури штучного заплідн ення. У вересні 2014 року друга заявниця у віці 42 років пройшла відповідне лікування з використанням власної яйцеклітини у приватній лікарні за рахунок бюджетних коштів, спрямованих на тих осіб, які підпадають під норми відповідного законодавства . Проведене лікування виявилося безуспішним, і заявники просили здійснити ще одну процедуру в серпні 2015 року.
Після огляду потенційної матері лікар Дж. М., від імені заявників, просив провести лікування в листопаді 2015 року, коли б другій заявниці виповнилося 43 роки й 11 місяців. Проте у проведенні лікування було відмовлено. На час звернення другої заявниці з проханням провести другу процедуру віковий ценз, щорічно затверджуваний Парламентом Мальти, становив від 25 до 42 років, що , на думку заявник ів , порушувало їхнє право на повагу до сімейного життя та заборони дискримінації. Заявники вважали, що вони відповідали іншим установленим критеріям для процедури штучного запліднення, а саме були в шлюбі та з а медичними показниками мали обґрунтовані шанси на успішне проведення такої процедури. Заявники неодноразово зверталися до органу Мальти із захисту ембріонів для надання пояснень, проте марно.
Далі заявники вирішили звернутися з листом до Цивільного суду (Перша палата) з огляду на його конституційну компетенцію щодо органу влади із захисту ембріонів, указавши на порушення свого основоположного права на сімейне життя. Орган влади відповів, що він керувався встановленим законом та затвердженим медичними висновками протоколом у цій сфері. В березні 2017 року заявники розпочали конституційне провадження в Цивільному суді (Перша палата) в межах конституційної юрисдикції цього суду. Заявники, зокрема, вважали, що передбачений статтею 6 розділу 524 Законів Мальти протокол, у якому викладено керівні принципи в цій сфері , має відповідати закону й основоположним правам людини і що недотримання таких стандартів означає, що Уряд мав би втрутитися для виправлення порушення в межах такого протоколу.
Заявники підкреслили, що Уряд щорічно інформувався про застосовний віковий ценз і що , незважаючи на це, не зупинив дискримінаційне, на думку заявник ів , ставлення, що випливало із цього протоколу. Тому заявники вважали, що їхнє право на сімейне й приватне життя та право не зазнавати дискримінації було порушено. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 2 Крім того , заявники вимагали, щоб суд визнав відмову неправомірною, розпорядився про проведення медичного огляду другої заявниці для того, аби підтвердити наявність будь - яких додаткових ризиків, за відсутності яких їй буде дозволено пройти лікування, а також відшкодувати завдану шкоду. У межах цього провадження було заслухано низку показань, зокрема позивачів (заявники), відповідача, лікарів.
Суд погодився з тим, що причиною встановлен ня вікового обмеження було те, що на той час закон не дозволяв використання донорських статевих клітин. Це вже не так. Проте суд зазначив, що держава мала право регулювати процедури, які : i) вона не була зобов’язана надава ти ; ii) надає безкоштовно. Держава зобов’язана захищати державний бюджет, і немає сумнівів у тому, що пов’язані із цим витрати є значними.
Таким чином, ураховуючи статистику та той факт, що держава забезпечувала надання такої послуги, а також пов’язані із цим ризики після досягнення певного віку, й негативний вплив як на успішне проведення процедури, так і на ембріон, пізніше плід чи ди тину, суд висновив, що за допомогою протоколу держава забезпечувала справедливий і пропорційний баланс між правом заявників на повагу до приватного та сімейного життя й інтересами суспільства загалом , зауважу ючи також, що будь - які майбутні проблеми зі здоров’ям матері та дитини будуть охоплюватися теж за рахунок державного бюджету. Проте суд із розумінням поставився до аргументу заявників щодо слова «бажаний», тобто який може призвести до певної невизначеності, і вважав, що будь - який максимальний вік повинен бути чітко передбаченим, зі збереженням певних винятків (як це передбачено, наприклад, у зміненому законі, за яким донорство статевих клітин обмежене 36 роками, за винятком перелічених випадків).
До того ж суд вважав скаргу заявників на дискримінацію двоаспектною : вона обґрунтовувалася віком та фінансовою ситуацією. Суд дійшов висновку, що протокол не породжував підстав для дискримінаційного ставлення, оскільки з особами того ж віку поводилися однаково, а особи, які відповідного віку не досягли, також були з процедури виключе ні. Оскарження заявниками такого рішення також не мало потрібного для них успіху. Конституційний суд погодився з висновками попереднього суду й зауважив, що важливо не те, з ким консультувалися при складанні проєкту протоколу, а те, чи є в медичній сфері підстави для встановлення таких вікових обмежень. Суд також акцентував, що зазначена в протоколі норма про вікові обмеження справді не має обов’язкового характеру, однак таке обмеження є виправданим й орган влади вправі застосовувати таке обмеження.
Держава зобов’язана захищати громадське здоров’я й обмежувати ризики для окремих осіб, аби забезпечити баланс між інтересами громадян в народженні дітей та обов’язком держави вживати заходів для здоров’я суспільства й уникати експлуатації жінок. У своїй скарзі до ЄСПЛ заявники стверджували, що вони зазнали порушення статті 8 Конвенції через відмову в проходженні другої (повторної) процедури штучного запліднення, © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 3 що не забезпечило справедливого балансу між конкуруючими публічними та приватними інтересами. Заявники зауважили, що з урахуванн ям слова «бажаний» протоколу щодо вікової групи органи влади мали б оцінити другу заявницю з точки зору її ситуації, а не абстрактно лише щодо її віку.
Оцінка Суду ЄСПЛ раніше зазначав, що використання методів штучного запліднення порушує делікатні моральні й етичні питання на фоні стрімкого розвитку медицини та науки. Саме тому в цьому контексті, за відсутності чіткої позиції держав - член ів , ЄСПЛ раніше вважав, що надана державам свобода розсуду була широкою (див. S.H. and Others v. Austria [GC] , no. 57813/ 00 , § 97, та Paradiso and Campanelli , цит. у справі, § 194). Свобода держави , в принц ипі , поширюється як на її рішення втрутитися в ц ю сферу, так і, щойно вона втручається, на детальні правила, які вона запроваджує для досягнення балансу між конкуруючими приватними та публічними інтересами (ibid; Knec ht , цит. в цій справі, § 59, та Evan s , цит.
в цій справі, § 82) (пункт 60 рішення). Проте це не означає, що ухвалені законодавчим органом рішення перебувають поза межами контролю ЄСПЛ. Він має ретельно вивчити аргументи, взяті до уваги під час законотворчого процесу, та з’ясувати, чи було досягнуто справедливого балансу між конкуруючими інтересами держави й осіб, яких безпосередньо стосуються рішення законодавця (див. S.H. and Others , цит. в цій справі, § 97, та Parrillo, цит. в цій справі, § 170) (пункт 61 рішення). ЄСПЛ в цьому разі викори став підхід, який , як в іншій справі, стосувався втручання (див. S.H. and Others , цит. в цій справі, § 88, та Knech t , цит. в цій справі, § 58) у зв’язку з рішенням держави відмовити заявникам у доступі до процед ур штучного запліднення, які були доступні населенню і які вони бажали оплатити самі (пункт 62 рішення).
ЄСПЛ зауважив, що насамперед і найголовніше, аби втручання за пунктом 2 статті 8 Конвенції було виправданим, таке втручання має відповідати закону (пункт 63 рішення). Сторони не заперечували те, що рішення відхилити заяву заявників ґрунтувалося спірним положенням протоколу. ЄСПЛ передусім з’ясував питання якості такого закону. ЄСПЛ підкреслив, що переважно в законі немає спеціального ( ad hoc ) положення, в якому б передбачався протокол. Навпаки, положення, яке передбачало створення протоколу, містилося в Законі про захист ембріонів (в тому вигляді, в якому він був прийнятий у 2013 році), а саме його статті 6, яка стосувалася незаконних процедур та запроваджувала кримінальну відповідальність (див.
пункт 32 цього рішення). Однак за відсутності будь - яки х інших аргументів щодо цього в ЄСПЛ останній не визнав необхідним розглядати питання законності протоколу із цієї підстави. ЄСПЛ також наголосив, що заявники не вказували, що протокол не був доступним (пункт 65 рішення). © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 4 Що стосується того, чи був протокол передбачуваним , ЄСПЛ вважав, що , як стверджували заявники, вікове обмеження не було обов’язковим, оскільки в протоколі чітко зазначалося, що для відповідного кандидата «бажано» бути у віці до 43 років (див. пункт 33 цього рішення).
Справді, обидва суди під час розгляду справи заявників у межах конституційної юрисдикції погодилися із цим очевидним тлумаченням і дійшли висновку, що вікове обмеження не було обов’язковим . Конституційний суд чітко зазначив, що орган влади в межах своєї дискреції може на власний розсуд і на основі медичних висновків, ухвалювати рішення про застосування процедури або про відмову в цьому (див. пункти 27 та 28 цього рішення). Останнє тлумачення також підкріплювалося двома експертами, які надали свої показання у провадженні й були долучені до створення проєкту протоколу (див. пункти 17 та 19 цього рішення). Тому протокол мав певний ступінь гнучкості. Водночас не заперечувався той факт, що орган влади тлумачив вікове обмеження як обов’язкове положення і застосовував його відповідним чином (до прикладу, показання С.А.
та висновки судів під час розгляду справи судами в межах конституційної юрисдикції), без жодних міркувань стосовно стану здоров’я кандидатів або посилання на будь - які інші відповідні міркування. В результаті адміністративні та судові органи по - різному тлумачили те саме правове положення. Крім тог о , ЄСПЛ не міг не відзначити те, що застосовне до заявників тлумачення, яке не залишало жодної можливості для гнучкості, було менш сприятливим для них і більшою мірою суперечило чіткому формулюванню в законі, із цим погодилися його ініціатори та вищі суди (пункт 66 рішення). Із цього випливає, що у відповідний час спосіб, у який судові та адміністративні органи тлумачили й застосовували спірне правове положення (яке не згадувалося в будь - яком у іншому законі) були непослідовними і, як наслідок, недостатньо передбачуваними (див., mutatis mutandis, Nedescu , цит.
в цій справі, § 84). У зв’язку із цим ЄСПЛ підкреслив, що суд першої інстанції в межах конституційної юрисдикції відкрито співчував заявникам у зв’язку з невизначеністю, спричиненою словом «бажаний» (див. пункт 22 цього рішення), а також відзначив нове формулювання положення після внесення відповідних змін, за якими нині протоколом передбачено, що «максимальний вік для лікування становить 42 роки» (див. пункт 34 цього рішення) (пункт 67 рішення). На завершення, заподіяне заявникам втручання не було згідно із законом, якому була б притаманна достатня якість. Отже, ЄСПЛ не вбачив підстав розглядати інші аспекти вимоги законності або з’ясовувати, чи переслідувало втручання легітимну мету й , відповідно, чи було пропорційним переслідуваній меті (пункт 68 рішення).
Тому було порушення статті 8 Конвенції. Виснов ок Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя). © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом. 5 Рішення в цій справі ухвалене Палатою 5 травня 20 22 року й набуло статусу остаточного 5 серпня 2022 року відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. © Переклад й опрацювання цього рішення здійснено Верховним Судом.