CASE OF MOLCHANOV v. UKRAINE (declaratia nr. 13911/14) Hotararea STRASBOURG 20 septembrie 2022 Această hotarare este definitivă, dar poate fi supusă rectificărilor redactoriale.În cazul Molcanov, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Curtea de Secțiune a Cinci), întrunind un comitet în care au participat: Lado Chanturie (Cazul lui MOLCHANOV împotriva Ucrainei) și Grigorie Chanturie (Cazul lui MOLCHANOV împotriva Ucrainei) au fost judecate după ce au fost reținute: Grigorie Chanturie, Grigorie Yudovska (Grigorie Yudovska), în data de 5 martie 2014, a fost judecată în fața unei instanțe de judecată a Ucrainei, în fața unei instanțe de judecată a lui Mathias Guimarni (Martin Guimarni), în fața unei instanțe de judecată a unui cetățean al Ucrainei, care a fost judecat în fața lui E.Martini Keller (Martini Marini), în fața unei instanțe de judecată în fața de judecată a lui E.E. Kelvin (Curtea), în data de 10 septembrie 1992, în care a fost judecat pentru respectarea drepturilor sale, a fost judecat în fața cu o decizie cu caracter penal, în care a fost prezentată în față în fața lui în fața Ministerului Apelului Apelului, în temeiul articolului 5 alin. nr. 139/14; în fața de 10 octombrie, în care a fost judecată în fața lui M.
La 12 iunie 2013, reclamantul a fost acuzat de fraudă în legătură cu înșelăciunea unui minor și cu preluarea telefonului mobil sub un motiv fals. 3. la 16 iulie 2013 reclamantului i-a fost aleasă o măsură preventivă în formă de angajament personal de a-și îndeplini obligațiile procedurale ale acuzatului. 4. la 12 august 2013 Tribunalul din orașul Kiev din districtul Solomian (în continuare, Curtea de Primă Instanță) a ținut o ședință pregătitoare în cazul reclamantului. Curtea de Primă Instanță a ascultat-o pe TIAHAV pe reclamant și pe procuror cu privire la faptul că cazul reclamantului ar fi trebuit să fie repartizat pentru o nouă examinare. Potrivit afirmațiilor reclamantului, chiar dacă nu a fost obligat nici un angajat, nici un procuror nu a solicitat o altă măsură de schimbare a apelului la solicitant, iar prima acțiune a fost o altă acțiune, iar prima acțiune a fost o altă acțiune, nu a fost o altă acțiune de permanentă posibilitate a lor de a face astfel de declarații, în special în cazul în care nu a fost audiat în fața acuzantului. 5. în cazul în care nu a fost prevăzută o altă acțiune, Tribunalul a constatat că nu a fost obligat să facă nicio schimbare în cazul în care a fost identificată o infracțiune gravă, iar în prima instanță nu a fost prevăzută o altă acțiune. 5. în cazul în care a fost constatată o acțiune, Curtea a constatat că nu a avut nicio obligație de a face cu privire la schimbarea unei acțiuni sau a unei alte acțiuni, iar în prima instanță nu a constatat că nu a fost prevăzută o altă acțiune, iar în prima instanță nu a constatat că nu a fost prevăzută o altă acțiune.
În septembrie 2013, instanța de primă instanță l-a găsit vinovat de fraudă, condamnându-l la o pedeapsă de restricție a libertății cu o șansă de un an și șase luni și eliberându-l de la executarea pedepsei cu o probă de trei ani. În sentință s-a menționat o trimitere la datele personale ale reclamantului, inclusiv la locul permanent de înregistrare din Kiev. Reclamantul a fost eliberat imediat din custodie. evaluarea instanței STABILIZĂ BREAKEREA PUNCTULORILOR 1 și 3 din ARTICOLUL 5 din CONVENȚIE 7. Reclamantul a plâns că decizia instanței de primă instanță din 12 august 2013 privind plasarea sa în custodie și deținerea în custodie până la 30 septembrie 2013 au fost neîndemnificative și nu au fost acceptate de către instanța de judecată. El a susținut că a fost supus în conformitate cu art. 30 din Convenție de a treia parte a Convenției de a Criminalității.
În această privință, Curtea observă că, în hotărârea din cauza Ignatov împotriva Ucrainei (Ignatov v. Ucraina), cerere nr. 40583/15, punctul 31 37, din 15 decembrie 2016, decizia instanței naționale de a-l păstra în custodie pe reclamant, a fost considerată că a încălcat punctul 1 din art. 5 din Convenție, deoarece nu a asigurat protecția liberă a reclamantului împotriva unei infracțiuni.11 Indiferent de temeiurile legale pentru a se pronunța o altă hotărâre a instanței de judecată, cererea nr. 387 din 12 august 2013, în temeiul articolului 5 din Convenția Națională împotriva Ucrainei (Khayov v. Ucraina, 12.7.2014, punctul 28), este considerată că este necesară luarea unei decizii în cazul respectiv (Khayov v. Ucraina, 12.7.2014, punctul 28), care solicită ca instanțele judecătorești să își recunoască motivele.
În plus, concluziile contradictorii ale instanței de primă instanță în aprobarea sa din 12 august și în hotărârea din 30 septembrie 2013 cu privire la faptul că reclamantul avea domiciliul înregistrat, Curtea nu au fost clarificate (a se vedea punctele 5 și 6). În timp ce a făcut referire la existența riscului ca reclamantul să se ascundă, să comită o altă infracțiune sau să împiedice procesul penal, Curtea de primă instanță nu a avut niciun motiv suplimentar pentru decizia sa. În plus, concluziile contradictorii ale instanței de primă instanță în aprobarea sa din 12 august și în hotărârea din 30 septembrie 2013 cu privire la necesitatea ca reclamantul să aibă o reședință înregistrată, Curtea nu a fost clarificată (a se vedea punctele 5 și 6).
Reclamatia nu este manifest nejustificata in sensul paragrafului 3 al articolului 35 din Conventie si nu este inadmisibilă pe niciun alt motiv. Prin urmare, trebuie sa fie recunoscuta ca fiind admisibilă. După examinarea tuturor materialelor disponibile, Curtea ajunge la concluzia ca aceasta reclamație dovedește o încălcare a articolului 5 din Convenție în contextul concluziilor din cauza Curții de Apel împotriva Ucrainei (Cotiy v. Ucraina), care a depus o cerere de plată suplimentară de 850 de euro pe 28 martie 2015, sub rezerva articolului 55 din Convenție, iar în cazul unei cereri de plată suplimentară de 558 de euro pe 28 martie 2015, sub rezerva articolului 5 din Convenție, Curtea poate solicita orice compensație pentru cheltuieli morale sau de alte calități, precum cheltuieli de judecată, cheltuieli de judecată, cheltuieli morale sau alte cheltuieli de judecată, precum și alte cheltuieli de judecată.
Curtea consideră, de asemenea, că este necesar să se stabilească o penalizare pe baza ratei de credit limită a Băncii Centrale Europene, la care trebuie adăugate trei puncte procentuale. Pentru a-și expune cererea, Curtea declară în unanimitate că cererea este admisă; stabilește că a fost încălcat art. 5 alineatul (1) din Convenție; stabilește că nu este necesar să se examineze reclamația pe baza articolului 5 alineatul (3) din Convenție; stabilește că a fost încălcat art. 5 din Convenție în legătură cu o altă reclamație, susținută de practica Curții; stabilește că: (a) în termen de trei luni, statul pârât trebuie să plătească reclamantului o sumă de bani care trebuie să fie plătită în butele din contul central de conversii din moneda națională a statului-reprezentant pentru plata unei plăți la cursul de schimb a unei sume de bani europene: 800 de puncte pe zi (în valoare de 1 milion de euro) în baza unei sume de bani pe zi (în valoare de 1 milion de euro) în contul central al unei bănci; în orice altă limbă, în conformitate cu Legea de drept (în conformitate cu art. 2 din Regulamentul de bază), suma de bani care poate fi plătită în termen de trei luni (în valoare de 8 milioane de euro) în orice altă limbă (în limba străină) în conformitate cu normele de bază; în orice altă limbă, în conformitate cu normele de drept (în limba engleză) sau în orice altă limbă, în conformitate cu normele de drept (în limba engleză); în cazul în care suma sumele de bani, în care se poate plăti în valoare, în valoare de peste 250 de bani (în valoare de bani, în valoare de 8 milioane de euro) sau în valoare de bani (în valoare de bani, în valoare de 8 milioane de bani, în valoare de bani, în valoare de 8 milioane de euro) sau în valoare de bani (în valoare de 8 milioane de euro) în valoare de bani, în valoare de 8 milioane de euro, în valoare de bani (în valoare de 8 milioane de euro) sau în valoare de euro
Lado Chanturia (Lado Chanturia) Capul
(CASE OF MOLCHANOV v. UKRAINE)
(Заява № 13911/14)
20 вересня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Молчанов проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia) Голова,
Ганна Юдківська
(Ganna Yudkivska)
,
Маттіас Гуйомар
(Mattias Guyomar), судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 13911/14), яку 05 лютого 2014 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан
Олександр Едуардович Молчанов, 1992 року народження, який проживає у м. Чубинське (далі – заявник), якого у Суді представляв пан
М.О. Тарахкало, юрист, який практикує у м. Київ;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, пан І.
Ліщина з Міністерства юстиції;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 10 березня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1.
Справа стосується скарг заявника за пунктами 1, 3 і 5 статті 5 Конвенції, що тримання його під вартою було свавільним і необґрунтованим та у нього не було ефективного і забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з триманням його під вартою.
2.
12 червня 2013 року заявнику було пред’явлено обвинувачення в шахрайстві у зв’язку з обманом неповнолітнього і заволодінням його мобільним телефоном під неправдивим приводом.
3.
16 липня 2013 року заявнику було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання про виконання ним процесуальних обов’язків обвинуваченого.
4.
12 серпня 2013 року Солом’янський районний суд міста Києва (далі – суд першої інстанції) провів підготовче засідання у справі заявника. Суд першої інстанції заслухав доводи заявника та прокурора щодо того, чи слід було призначати справу заявника до судового розгляду. Згідно з твердженнями заявника ні він, ні прокурор не подавали клопотань про зміну обраного заявнику запобіжного заходу, суд першої інстанції не питав їхньої думки щодо такої можливості й не повідомляв, що розглядає зміну цього заходу.
5.
У кінці підготовчого засідання суд першої інстанції ухвалив призначити справу заявника до судового розгляду та змінив обраний йому запобіжний захід з особистого зобов’язання на тримання під вартою. Ця ухвала оскарженню не підлягала. Суд першої інстанції зазначив, що, хоча злочин, у вчиненні якого обвинувачувався заявник, не був особливо тяжким і не передбачав покарання у виді позбавлення волі, заявник не мав постійного місця реєстрації, і у суду були сумніви щодо його явки в подальші засідання. Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявник міг вчинити інший злочин або перешкоджати кримінальному провадженню.
6.
30 вересня 2013 року суд першої інстанції визнав заявника винним у шахрайстві, обравши йому покарання у виді обмеження волі на строк один рік і шість місяців й звільнив від відбування покарання з випробувальним строком три роки. У вироку було зазначено посилання на особисті дані заявника, у тому числі на постійне місце реєстрації у м.
Київ. Заявника негайно звільнили з-під варти.
оцінка суду
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТів 1 та 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
7.
Заявник скаржився, що ухвала суду першої інстанції від 12 серпня 2013 року про поміщення його під варту та подальше тримання під вартою до 30 вересня 2013 року були свавільними і необґрунтованими. Він також стверджував, що ухвалу було постановлено за ініціативою суду першої інстанції, а не у відповідь на клопотання прокурора, і суд навів лише формальні підстави тримання заявника під вартою, не довівши наявність ризиків для виправдання свого рішення.
8.
Уряд стверджував, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції була постановлена відповідно до частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України. Ухвала була законною і відповідала вимогам Конвенції.
9.
Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.
10.
Суд зауважує, що сторони не дійшли згоди стосовно того, чи можна вважати ухвалу про тримання заявника під вартою такою, яка була постановлена відповідно до частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України. У зв’язку з цим Суд зазначає, що в рішенні у справі «Ігнатов проти України»
(Ignatov v. Ukraine)
, заява №
40583/15, пункти 31 – 37, від 15 грудня 2016 року) рішення національного суду про тримання заявника під вартою, ухвалене відповідно до частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України було визнано таким, що порушувало пункт 1 статті 5 Конвенції, оскільки не забезпечило заявнику належного захисту від свавілля.
11.
Незалежно від законних підстав для постановлення ухвали суду першої інстанції від 12 серпня 2013 року, стаття 5 Конвенції вимагає від національних судів обґрунтовувати у своїх рішеннях, що тримання обвинуваченого під вартою є суворо необхідним (див. рішення у справі «Хайредінов проти України»
(Khayredinov v. Ukraine)
, заява №
38717/04, пункт 28, від 14 жовтня 2010 року).
12.
Ні зауваження Уряду, ні наявні матеріали не свідчать, що суд першої інстанції здійснив належну оцінку фактів щодо необхідності застосування такого суворого запобіжного заходу за цих обставин. Хоча він посилався на наявність ризику, що заявник може переховуватися, вчинити інший злочин або перешкоджати кримінальному провадженню, суд першої інстанції не навів жодного додаткового обґрунтування для свого рішення. Крім того, суперечливі висновки суду першої інстанції в його ухвалі від 12 серпня та вироку від 30 вересня 2013 року щодо того, чи мав заявник зареєстроване місце проживання, Суду роз’яснені не були (див. пункти 5 і 6).
13.
З огляду на зазначене Суд доходить висновку, що суд першої інстанції не забезпечив заявнику належний захист від свавілля, що є невід’ємним елементом «законності» тримання під вартою у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції. Отже, тримання заявника під вартою з 12
серпня до 30 вересня 2013 року було порушенням цього положення.
14.
Беручи до уваги зазначені висновки, Суд вважає, що немає потреби у винесенні окремого рішення щодо скарги заявника за пунктом 3 статті 5 Конвенції стосовно виправданості тримання його під вартою протягом цього періоду часу.
15.
Заявник також висунув скаргу, яка охоплюється усталеною практикою Суду, а саме, що усупереч вимогам пункту 5 статті 5 Конвенції він не мав забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з триманням під вартою, яке суперечило пункту 1 статті 5 Конвенції. Ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що ця скарга свідчить про порушення пункту 5 статті 5 Конвенції у контексті висновків в рішенні у справі «Котій проти України»
(Kotiy v. Ukraine),
заява № 28718/09, пункт 55, від 05 березня 2015 року).
16.
Заявник вимагав 80 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 5 532,80 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.
17.
Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.
18.
Суд присуджує заявнику 1
800 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.
19.
З огляду на наявні в нього документи Суд вважає за належне присудити 850 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, які мають бути сплачені на банківський рахунок пана Тарахкала, як зазначав заявник.
20.
Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Оголошує
заяву прийнятною;
Постановляє
, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.
Постановляє
, що немає необхідності розглядати скаргу за пунктом 3 статті 5 Конвенції;
Постановляє
, що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції у зв’язку з іншою скаргою, висунутою за усталеною практикою Суду;
Постановляє,
що:
(a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i)
1
800 (одна тисяча вісімсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii)
850 (вісімсот п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, ця сума має бути сплачена на банківський рахунок пана Тарахкала;
(b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest)
у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє
решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
Голова