CASE OF BABICH v. UKRAINE) (Manifestarea nr. 54014/13) Textul hotărârii din 17 octombrie 2022 a fost modificat în conformitate cu Regula 81 din Regulamentul Curții STRASBOURG 20 septembrie 2022 Această hotărâre rămâne exactă, dar poate fi supusă unor corecții redactoriale.În cazul BABICH v. Ucraina (CASE OF BABICH v. UKRAINE) (Manifestarea nr. 54014/13) textul hotărârii din 17 octombrie 2022 a fost modificat în conformitate cu Regula 81 din Regulamentul Curții STRASBOURG 20 septembrie 2022 Această hotărâre rămâne exactă, dar poate fi supusă unor corecții redactoriale.În cazul BABICH v. Ucraina (Manifestarea nr. 54014/13) după decizia din 14 martie a Curții Europene a Drepturilor Omului (Manifestarea nr. 5), în care a fost admisă o hotărâre a comitetului, care a fost recunoscută în judecată în judecată în judecată în judecată: Lado Chanturi (Lado Chanturi) în anul nașterii (Lado Churie) în anul nașterii (Lado Churie) în anul naștinerii lui, iar în judecata lui Glor Chlor Chlor Chlor Chlor Chlor Chlor Chlor Chlor Chlor Chlor Chlor Chlor Chlor (Gor Chlorg) în anul naștinerii lui lui lui lui lui Chlor Chlor Chlor Chlor Chlor (Glorg) în anul lui Chlor Chlor Chlor Glorg) în anul lui Chlor (Martier) în anul 1974 (Mani Chlor Chlor Chlor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor (Martin) în data lui Chlor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor (Martin), în data lui Chlor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor Glor (Martin), în data lui Mar
Dreptul se referă la presupusa reținere arbitrară a reclamantului în custodie în conformitate cu hotărârea instanței din 10 iulie 2013, care constituie o încălcare a articolului 5 alineatul (1) din Convenție, și la lipsa unei proceduri eficiente prin care reclamantul ar fi putut obține o revizuire a legalității reținerii sale în custodie, în contradicție cu art. 5 alineatul (4) din Convenție. 2. pe 20 septembrie 2012 reclamantul a fost reținut pe suspiciunea de participare la o serie de acte frauduloase cu bunuri imobile împreună cu mai multe alte persoane. 3. pe 21 septembrie 2012 Tribunalul din orașul Lugansk a sesizat reclamantul cu o măsură preventivă în formă de reținere sub custodie, invocând infracțiunile în care era acuzat, și menționând că, în timp ce era în libertate, acesta ar fi putut împiedica stabilirea legalității reținerii sale în custodie și că a fost implicat în cazul unei poziții de funcționar sau a fost declarat în mod caracteristic sub incul 5. a fost declarat sub incul 5.
La 18 noiembrie 2012, cauza reclamantului a fost transferată la Curtea Municipală din Lisici (în continuare Lisici).6. pe 10 iulie 2013, procurorul a adresat instanței întrebări cu privire la obținerea de intervenție preventivă în cazul detenției, invocând gravitatea infracțiunilor în care era acuzat și faptul că, în cazul în care era găsit vinovat, risca pedeapsa cu închisoarea cu o perioadă de peste trei ani.Procurorul a susținut, fără a aduce detalii, că, în libertate, reclamantul a împiedicat stabilirea adevărului în cauză și a influențat martorii să refuze să dea dovadă sau să nu dea dovadă după judecata din iulie 2014.7. pe 8 iulie 2014, Curtea din Lisici a cerut să fie satisfăcută cererea lui de despăgubire, dar a fost respinsă în ziua în care a fost trimis la Curtea de Apel a Lisici, printr-un raport de eliberare a acuzatului.9.
După eliberarea sa din custodie în 2012, el a apărut în mod conștient în fața organelor de investigație și a participat la ședințele de judecată pentru convocări, și nu a existat nicio dovadă că el a exercitat presiune asupra martorilor - falsificând în vreun fel dovezile sau împiedicând adevărul stabilit împotriva UE în cauza. În pofida hotărârii din 24 octombrie 2010, instanța a respins afirmația reclamantului, care a afirmat că ordonanța primei cereri a Ucrainei de a-l ține în custodie era necesară în mod legal și în temeiul articolului 71, punctul 73, din Convenția din 27 noiembrie 2007 (No. 371/10), precum și a hotărârii din 14 octombrie 2010 (No. 351/11), că nu a fost acceptată nicio altă cerere de a-l ține în custodie, în temeiul articolului 71, punctul 71, din Convenția din 27 noiembrie 2007 (No. 371/11), precum și a hotărârii din 28 noiembrie 2010 (No. 371/11), în cazul Sergheniev v. Ucraina (No. 373/171, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, punctul 271, etc.) [Publicat în jurisprudența Curții] (A.
În acest caz, la 10 iulie 2013, având în vedere gravitatea și natura infracțiunilor relevante, Curtea din Lisicianu a aprobat hotărârea privind modificarea măsurii de protecție aplicate reclamantului de la semnătura de neintrare la detenție. Nici observațiile Guvernului, nici materialele disponibile nu indică faptul că Curtea din Lisicianu a făcut o evaluare adecvată a faptelor cu privire la necesitatea aplicării unei astfel de măsuri de protecție în aceste circumstanțe. Având în vedere existența riscului de ascundere a reclamantului, influențarea martorilor sau împiedicarea stabilirii adevărului în cauză, Curtea din Lisicianu nu a introdus niciun motiv suplimentar pentru hotărârea sa. În plus, Curtea din Lisicianu, în ciuda faptului că nu a explicat faptul, a ordonat ca reclamantul să fie supus unei astfel de acțiuni de protecție în timpul anchetei de neîndeplinire a obligațiilor de intrare în custodie, adică în perioada de la 10 iulie până la 10 iulie 2012, respectiv în perioada de la 10 iulie până la 10 iulie 2013.
De asemenea, reclamantul a depus o plângere împotriva articolului 13 din Convenție, că nu dispunea de o procedură eficientă prin care să conteste legalitatea deținerii sale în custodie. Deoarece această plângere este cuprinsă de practica stabilită a Curții, ea trebuie să fie examinată în temeiul articolului 5 alineatul 4. Plângerea nu este în mod evident neîntemeiată în sensul articolului 35 alineatul 3 și nu este inadmisibilă pe niciun alt motiv. Prin urmare, trebuie să fie considerată o clauză acceptabilă. După examinarea tuturor elementelor de probă de care dispune, Curtea ajunge la concluzia că această plângere arată o încălcare a articolului 5 alineatul 4 din Convenție în contextul concluziilor din decizia din cauza Molodorych v. Ucraina (în cazul Molodorych v. Ucraina), iar această plângere a fost adăugată în cauza O M M O O M O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O O
Hotărăște că: (a) în termen de trei luni statul pârât trebuie să plătească reclamantului 2.300 (două mii trei sute) de euro și, în plus, suma oricărei taxe care poate fi impusă, ca despăgubire pentru prejudicii morale; această sumă trebuie să fie convertită în moneda statului pârât la cursul de la data efectuării plății; (b) de la sfârșitul termenului menționat de trei luni până la decontarea finală, pe suma menționată se va percepe un dobândă simplă în valoare de rata dobânzii limită a Băncii Centrale Europene, care va fi în cursul perioadei de neplăcere, la care se vor adăuga trei puncte procentuale în plus, în calitate de despăgubire a prejudiciului moral; [1] Această sumă trebuie să fie convertită în moneda statului pârât la cursul datei efectuării plății; textul în limba engleză a fost comunicat în conformitate cu scrisoarea din 20 septembrie 2022 a Secțiunii 2 și 3 din Regulamentul (CE) nr. 771 din 17 octombrie 2022 privind dobânda simplă.
(CASE OF BABICH v. UKRAINE)
(Заява № 54014/13)
У текст рішення 17 жовтня 2022 року було внесено
зміни відповідно до Правила 81 Регламенту Суду
20 вересня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Бабіч проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia) Голова,
Ганна Юдківська
(Ganna Yudkivska)
,
Маттіас Гуйомар
(Mattias Guyomar), судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller), заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№ 54014/13), яку 11 серпня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), громадянин України пан
Дмитро Васильович Бабіч, 1974 року народження, який тримається під вартою у м. Лисичанськ (далі – заявник), якого у Суді представляв пан С.С.
Мєдвєдєв, юрист, який практикує у м.
Лисичанськ;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, пан І.
Ліщина з Міністерства юстиції, про скарги за пунктами 1 та 4 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 10 березня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1.
Справа стосується стверджуваного свавільного тримання заявника під вартою відповідно до постанови суду від 10 липня 2013 року, що становило порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, та відсутності ефективної процедури, за допомогою якої заявник міг домогтися перегляду законності тримання його під вартою, усупереч пункту 4 статті 5 Конвенції.
2.
20 вересня 2012 року заявника затримали за підозрою в участі в низці шахрайських дій з нерухомим майном спільно з декількома іншими особами.
3.
21 вересня 2012 року Ленінський районний суд міста Луганська обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, посилаючись на тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачувався, і зазначаючи, що, перебуваючи на волі, він міг перешкоджати встановленню істини у його справі або переховуватися. Суд звернув особливу увагу на те, що заявник офіційно працював за межами м. Лисичанськ, тоді як м.
Лисичанськ було містом, в якому він був зареєстрований.
4.
05 жовтня 2012 року Апеляційний суд Луганської області задовольнив апеляційну скаргу заявника на цю постанову та звільнив його під підписку про невиїзд. Зокрема, суд зазначив, що тримання заявника під вартою було необґрунтованим, враховуючи, що він постійно проживав у м. Лисичанськ; у нього була сім’я, у тому числі двоє неповнолітніх дітей і мати похилого віку, яких він утримував; він був офіційно працевлаштований; надав позитивні характеристики; і не мав судимостей. Суд також зазначив, що стверджувана роль заявника у злочинах, у вчиненні яких він обвинувачувався (за участю інших осіб), була незначною.
5.
18 листопада 2012 року справу заявника передали до Лисичанського міського суду (далі – Лисичанський суд).
6.
10 липня 2013 року прокурор звернувся до суду з клопотанням про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачувався, і на те, що у випадку визнання його винним йому загрожуватиме покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки. Прокурор також стверджував, не навівши жодних деталей, що, перебуваючи на волі, заявник перешкоджав встановленню істини у справі та впливав на свідків, щоб вони або відмовилися давати показання, або дали неправдиві показання.
7.
Лисичанський суд задовольнив клопотання того ж дня, коли його було подано, посилаючись на тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачувався, і необхідність запобігти його переховуванню, перешкоджанню встановленню істини у справі та продовженню злочинної діяльності. Суд також посилався на необхідність забезпечити виконання процесуальних рішень. Відповідно до чинного законодавства ця постанова оскарженню не підлягала.
8.
Перебуваючи під вартою, заявник звертався до Лисичанського суду та Апеляційного суду Луганської області зі скаргами, вимагаючи звільнити його з-під варти, але безуспішно. 11 липня 2014 року заявника звільнили з-під варти після ухвалення вироку суду першої інстанції від 08 липня 2014 року, яким його було визнано винним за всіма пунктами обвинувачення, але звільнено від відбування покарання.
оцінка суду
9.
Заявник стверджував, що постанова Ленінського районного суду від 21 вересня 2012 року про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в якій було вказано посилання на ті самі підстави для тримання його під вартою, що й у постанові Лисичанського суду від 10 липня 2013 року, вже була скасована як необґрунтована. Після звільнення з-під варти у 2012 році він сумлінно з’являвся до слідчих органів і відвідував судові засідання за викликами, й не було доказів, що він чинив тиск на свідків, будь-яким чином фальсифікував докази чи перешкоджав встановленню істини у справі. Уряд заперечив проти тверджень заявника, доводячи, що постанова суду першої інстанції про тримання його під вартою була законною, необхідною і виправданою.
10.
Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
11.
Застосовна практика узагальнена, наприклад, в рішеннях у справах «Ассанідзе проти Грузії» [ВП]
(Assanidze v. Georgia)
[GC], заява №
71503/01, пункт 171, ЄСПЛ 2004‑II), «Вінтерверп проти Нідерландів»
(Winterwerp v. the Netherlands)
, рішення від 24 жовтня 1979 року, пункт 45, Серія А № 33), «Нештяк проти Словаччини»
(Nešťák v. Slovakia)
, заява № 65559/01, пункт 74, від 27 лютого
2007 року) та «Хайредінов проти України»
(Khayredinov v. Ukraine)
, заява № 38717/04, пункти 27 і 28, від 14 жовтня 2010 року).
12.
У цій справі 10 липня 2013 року з огляду на тяжкість та характер відповідних злочинів Лисичанський суд ухвалив постанову про зміну застосованого до заявника запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою. Ні зауваження Уряду, ні наявні матеріали не свідчать, що Лисичанський суд здійснив належну оцінку фактів щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за цих обставин. Посилаючись на існування ризику переховування заявника, впливу на свідків або перешкоджання встановленню істини у справі, Лисичанський суд не навів жодних додаткових обґрунтувань для своєї постанови. Крім того, Лисичанський суд не пояснив, чи порушував заявник підписку про невиїзд під час досудового розслідування та судового розгляду, тобто у період з 05 жовтня
2012 року до 10 липня 2013 року.
13.
У контексті викладеного Суд вважає, що постанова Лисичанського суду від 10 липня 2013 року не забезпечила заявнику належного захисту від свавілля, що є невід’ємним елементом законності тримання під вартою у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції. Таким чином, тримання заявника під вартою на підставі постанови від 10 липня 2013 року було порушенням цього положення.
Інші стверджувані порушення за усталеною практикою
14.
Заявник також скаржився за статтею 13 Конвенції, що він не мав у своєму розпорядженні ефективної процедури, за допомогою якої міг оскаржити законність тримання його під вартою. Оскільки ця скарга охоплюється усталеною практикою Суду, вона має розглядатися за пунктом 4 статті 5 Конвенції. Скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що ця скарга свідчить про порушення пункту 4 статті 5 Конвенції у контексті висновків в рішенні у справі «Молодорич проти України»
(Molodorych v. Ukraine)
, заява №
2161/02, пункти 104 – 110, від 28 жовтня 2010 року).
15.
Не навівши жодного обґрунтування, заявник вимагав 30
000
євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
16.
Уряд заперечив проти цієї вимоги.
17.
Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, він присуджує заявнику 2
300 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.
18.
Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Оголошує
заяву прийнятною;
Постановляє,
що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції;
Постановляє,
що було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції;
Постановляє,
що:
(a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 2
300 (дві тисячі триста) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest)
у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти
[1]
;
Відхиляє
решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
Голова
[1]
Виправлено 17 жовтня 2022 року: було додано такий текст: «на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest)
у розмірі»