CASE OF MELIKSETYAN v. UKRAINE (declaratia nr. 40057/11) DECIZIE STRASBOURG 22 septembrie 2022 Această hotărâre este definitivă, dar poate fi supusă unor corecții redactoriale.În cazul MELIKSETYAN împotriva Ucrainei, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Cea de-a Cincia Secțiune), întrunindu-se în urma unei decizii a unui comitet care a fost compus din: Stephanie Mourse-Vikstrou (declararea din iunie 2022) , a fost judecată în această ultimă instanță de către un avocat din Ucraina, Godo Madowski (declararea din 1 iunie 2022) care a fost supusă unei cereri de executare a unei acuzații de drepturi de drepturi de cetățean al Ucrainei (Lato Chanturia), a fost judecat de un avocat din Ucraina, care a fost judecat de un judecător care a depus o cerere de executare a unei acuzații de drepturi de drept (Meliko Chantul Chant Chantovkowski), a fost judecat de un judecător din Ucraina (Martin Godowski), care a depuscutat o acuzație în temeiul articolului 400 din Convenția din 13 septembrie 1980 (declarirea din 13 septembrie 1980); a fost judecat de un judecător care a fost judecat pentru a nu fi judecat de drepturile de drepturi de drept (declaritate și nu a primit o acuzațiune de drepturi de drepturi de drept) și a unui judecător (declaritate) în temeiul articolului nr.
În aprilie 2010, reclamantul s-a adresat Ministerului de Interne al Ucrainei cu o plângere, precizând că, în perioada de aproximativ 14 ore și 19 minute, a fost reținut în mod arbitrar de trei angajați ai poliției (identificați ulterior ca B., P. și S.), care l-au torturat în cadrul departamentului din Frunze al UDMG HMIA, pentru a-l forța să dea date de recunoaștere, iar ulterior l-au dus la expertul S., care a făcut o concluzie falsă cu privire la absența de leziuni corporale. (3) În urma examinării cererii reclamantului, a fost desemnată o examinare medico-legale, iar experții au ajuns la concluzia (actul de examinare medico-legale de la 18 decembrie 2010 și de la 06 decembrie 2013) că, în aprilie 2010, a fost supus unor torturi corporale, precum: zgârieturi la față, zgârieturi la brațe, zgârieturi la nivelul genitației, zgârieturi la nivelul gâtului, zgârieturi la nivelul gâtului, zgârieturi la nivelul mâinilor, zgârieturi la nivelul gâtului, zgârieturi la nivelul gâtului gâtului, zgârieturi la nivelul gâtului gâtului, zgârieturi la nivelul gâtului gâtului, zgârieturi la nivelul gâtului gâtului, zgârieturilor gâtului gâtului, gâtului gâtului, gâtului gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gâtului, gât
În ceea ce privește angajatul poliției B., procedura penală a fost inițiată la 15 ianuarie 2013, însă, după mai multe închideri și reluarea procesului la cererile reclamantului, aceasta a fost în cele din urmă închisă la 07 octombrie 2013 în legătură cu absența sa în acțiuni care să însemne o infracțiune.Cauzele ulterioare ale reclamantului împotriva acestei hotărâri au fost abandonate fără satisfacție de către Tribunalul din Frunze și de către Tribunalul de Apel din Kharkiv la 11 octombrie și 04 noiembrie 2013.
În timpul acestei perioade, S., la care s-a alăturat ulterior P., a încercat să-l forțeze pe reclamant să dea declarații de confesiune. Reclamantul a refuzat, iar S. l-a prins de cap și a căzut pe podea. P. l-a lovit cu pumnul în rinichiul stâng și l-a lovit pe față, burtă, gât și spate. De mai multe ori, reclamantul, care a rămas în pușcărie, a pierdut cunoștința. Din dovezi reiese, de asemenea, că B. a fost prezent în timpul interogatoriului. 6. pe 20 februarie 2014, instanța a recunoscut, de asemenea, că faptele stabilite în concluzia acuzării au fost confirmate de către autoritățile ucrainene și P. a fost rănit de o perioadă de șase ani, iar P. a fost acuzat de infracțiuni prevăzute în partea a doua a articolului 365 din Codul penal ucrainean, precum și de depășirea de 20 000 de dolari a mandatului de judecată în instanța de judecată a Leningului pentru a-i pedepsi în cazul în care a fost acuzat cu o infracțiune de violență sau de violență.
În iulie 2014, Curtea de Apel din Kharkiv, după ce a reexaminat cazul pentru plângerile de apel ale părților, a susținut că P. și S. (încă în custodie) puteau fi eliberate de la executarea ulterioară a pedepsei de detenție în conformitate cu Legea Ucrainei "Despre amnistie din 2014", în special pentru că au executat deja mai mult de un sfert din pedeapsa lor și infracțiunile lor nu au inclus violență, care a constituit un pericol pentru viață și sănătate.
În cele din urmă, Guvernul a susținut că nu a fost încălcată art. 13 din Convenție. În special, a susținut că adversarii poliției P. și S. nu ar fi trebuit să fie considerați precoce, deoarece procesul penal împotriva lui S. și P. era încă în curs la acel moment. În plus, Guvernul a arătat lipsa de motive pentru a considera că ancheta respectivă a fost ineficientă și că reclamația a fost în mod evident nejustificată. În cele din urmă, Guvernul a susținut că nu a fost încălcată art. 13 din Convenție. 11.
În contextul în care au fost pronunțate sentințele Curții, Curtea a constatat că în acest caz, instanțele naționale au găsit vinovați doi angajați ai poliției de violență față de reclamant, cu scopul de a-l forța să dea date de confesiune (vezi punctul 6).Cele două argumente sunt suficiente pentru a determina Curtea să concluzioneze că statul este responsabil pentru violența cu care a fost tratat.Având în vedere numărul mare de răni corporale cauzate reclamantului, prezența lor în mai multe locuri și circumstanțele pentru care au fost obținute, inclusiv durata violenței, caracterul intenționat al acesteia, scopul acesteia și vulnerabilitatea reclamantului față de adversarii poliției care l-au reținut și au interogat, aceste declarații au constituit o încălcare directă a legislației în vigoare a Ucrainei.Curtea consideră că o astfel de declarație a atins un nivel de competență de conștiință care corespunde dispozițiilor Codului de conduită a lui Criminalismul (nr. 447 din 20 noiembrie 2009, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, România, Român
În iulie 2014, Curtea de Apel a eliberat cei doi militari de la executarea pedepsei și a anulat interdicția de a ocupa funcții în autoritățile de aplicare a legii, constatând că infracțiunile penale comise de ei nu au inclus violență, [care constituia] un pericol pentru viață și sănătate (vezi punctul 7).16 Procesul penal împotriva lui B. (al treilea soldat, pe care reclamantul l-a identificat ca implicat în presupusa tortură), încălcat la aproape trei ani de la evenimentele respective și caracterizat prin repetate întoarceri la reînnoirea anchetei, a fost în cele din urmă închis în urma unei cereri ulterioare în legătură cu absența lui în fața autorităților turce, în urma unei cereri de acuzații de violență.16 De asemenea, în decizia din 15 ianuarie 2009, Curtea a constatat că nu a fost prezentat niciun fel de acuzație de responsabilitate disciplinară în fața lui Nicolae Vâlcea România împotriva Bulgariei (vezi punctul 17), iar în cazul României și României (vezi punctul 17), în care nu a fost prezentat niciun element de acuzație de responsabilitate, a fost stabilită și în cazul României (vezi punctul 17), în care nu a fost prezentat niciun fel de acuzație de responsabilitate în fața lui Nicolae Vâlcea România împotriva Bulgariei (veșii, în cauza nr. 17), în care nu a fost examinată în mod corespunzător, în fața lui Nicolae Vâlcea România (vechea, în cauza nr. 17), în cauza nr. 173, în care nu a fost prezentată în fața Curtea din 1370 (vechea din 1370), și în fața lui Nicolae Vâlcea lui Nicolae Vâlcea (ve, în cazul lui Nicolae Vâlca (veș.
În lumina concluziilor menționate, Curtea consideră că nu mai este necesar să se examineze problema privind art. 3 din convenție sau să se examineze separat reclamația privind art. 13 din convenție (a se vedea hotărârea din cauza Shestopalov v. Rusia, hotărârea din cauza 46248/07, hotărârea din cauza Câmpânului în numele lui Valentin Câmpân v. România, de asemenea, că nu a fost necesară o despăgubire de 50 de ore de la plata cererilor sale de despăgubire a contractelor de servicii poștale, care a fost executată în temeiul actelor de drept juridic nr. 125,848 EUR, iar cererea din cauza Câmpânului în favoarea lui Valentin Câmpân a fost executată în temeiul actelor nr. 158,84 EUR, iar cererea din cauza Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favoarea Câmpânului în favo
În plus, Curtea acordă reclamantului 1 500 de euro drept despăgubire pentru costurile de asistență juridică și o sumă suplimentară de orice impozit care i se poate impune, care trebuie plătite pe contul bancar al domnului M. Tarahkala, deoarece reclamantul a solicitat-o. 23.Curtea consideră, de asemenea, că este oportun să atribuie o penală pe baza ratei de credit limită a Băncii Centrale Europene, la care trebuie adăugate trei puncte procentuale.Pentru CEDO PIDSTAV SUD CEDO ODNOLOSENȚIE PLATĂREA DE AUTORIZARE A unei astfel de cereri de ajutor juridic este acceptabilă;Pentru o cerere de ajutor juridic, care a fost convertită în suma de 500 de euro suplimentară în moneda națională a unui stat membru, pentru încălcarea articolului 3 din Convenție, deoarece reclamantul a solicitat plata unei taxe de valoare de 8 000 de euro; (a) pentru orice cerere de ajutor juridic, care a fost efectuată în contul unei bănci naționale, în contul unei alte state membre (a) (a) (a) (a) (b) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii) (ii)
La expirarea termenului de trei luni înainte de calculele finale, sumele menționate vor fi percepute cu dobândă simplă în valoarea dobânzii limită a băncii centrale europene, care va fi valabilă în perioada de nerambursare, la care trebuie adăugate trei puncte procentuale; respinge restul cererilor reclamantului de satisfacție echitabilă.
(CASE OF MELIKSETYAN v. UKRAINE)
(Заява № 40057/11)
22 вересня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Меліксетян проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
,
Голова,
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
,
Микола Гнатовський
(Mykola Gnatovskyy), судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller)
,
заступник Секретаря секції
,
З огляду на:
заяву (№ 40057/11), яку 21 червня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан
Едгар Самвелович Меліксетян, 1980 року народження, який проживає у м. Харків (далі – заявник), йому була надана правова допомога та у Суді його представляв пан М. Тарахкало, юрист, який практикує у м.
Київ;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла на останніх етапах провадження виконувач обов’язків Уповноваженого пані О. Давидчук;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 01 вересня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1.
Ця справа стосується тверджень за статтями 3 і 13 Конвенції, що працівники міліції піддали заявника катуванню, його скарга не була належним чином розслідувана і не було ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою.
2.
06 квітня 2010 року заявник звернувся до Міністерства внутрішніх справ України зі скаргою, зазначивши, що приблизно з 14 год 00 хв до 19 год 00 хв напередодні він був свавільно затриманий трьома працівниками міліції (згодом ідентифікованими як Б., П. і Ш.), які піддали його катуванню у Фрунзенському райвідділі ХМУ ГУМВС, щоб змусити дати зізнавальні показання, а згодом вони відвезли його до експерта С., який склав неправдивий висновок про відсутність у нього тілесних ушкоджень.
3.
За результатами розгляду скарг заявника було призначено судово-медичну експертизу, і експерти дійшли висновку (акти судово-медичного обстеження від 18 травня 2010 року та 09 грудня 2013 року), що приблизно 05 квітня 2010 року він отримав такі тілесні ушкодження, які кваліфікували як «легкі»: черепно-мозкову травму, синці (на обличчі, голові, шиї, грудях, попереку, руках і колінних суглобах); садна на руках; і субкапсулярну гематому нирки.
4.
07 червня 2010 року прокуратура Харківської області порушила кримінальну справу, у межах якої 17 лютого 2011 року було затримано працівників міліції Ш. і П. та обрано їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Стосовно працівника міліції Б. кримінальне провадження було порушено 15 січня 2013 року, однак після декількох разів, коли справа закривалася і за зверненнями заявника відновлювалася, вона зрештою була закрита 07 жовтня 2013 року у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину. Подальші скарги заявника на цю постанову були залишені без задоволення Фрунзенським районним судом міста Харкова та Апеляційним судом Харківської області 11 жовтня та 04 листопада 2013 року відповідно.
5.
Тим часом 29 серпня 2011 року справи працівників міліції П. і Ш. були призначені до розгляду Ленінським районним судом міста
Харкова. Як вбачається з довідки, складеної цим судом, обвинувальний висновок ґрунтувався на такому викладі фактів: близько 14 год 00 хв 05 квітня 2010 року, отримавши, як стверджувалося, неофіційну оперативну інформацію про вчинення заявником кримінальних дій, Ш. у супроводі Б. витягнули заявника з автомобіля, застосували до нього кайданки та доставили до відділу міліції. Працівники міліції тримали заявника в кайданках приблизно до
19 год 00 хв жодним чином не задокументувавши його присутність у відділі міліції. Протягом цього періоду Ш., до якого згодом приєднався П., намагався змусити заявника дати зізнавальні показання. Заявник відмовився, і Ш. схопив його за голову та повалив на підлогу. П. вдарив заявника кулаком у ліву нирку та наносив удари по обличчю, животу, шиї та спині. Декілька разів заявник, який залишався в кайданках, втрачав свідомість. З довідки також випливає, що Б. був присутній під час допиту.
6.
20 лютого 2014 року суд постановив, що факти, встановлені в обвинувальному висновку, були підтверджені достатніми доказами і П. та Ш. вчинили злочин, передбачений частиною другою статті 365 Кримінального кодексу України. У цьому положенні перевищення службових повноважень працівником правоохоронного органу описувалося як «насильство... [і] застосування... спеціальних засобів або болісні і такі, що ображають особисту гідність потерпілого, дії, [але] за відсутності ознак катування». Суд визнав працівників міліції винними та обрав їм покарання у виді позбавлення волі на строк сім років і шість місяців, позбавив їх звання і права обіймати посади працівників правоохоронних органів на строк три роки. Ленінський районний суд також частково задовольнив цивільний позов, поданий заявником, про відшкодування його витрат на лікування в частині, в якій ці витрати були визнані обґрунтованими, і присудив йому 20 000 українських гривень в якості відшкодування моральної шкоди.
7.
08 липня 2014 року Апеляційний суд Харківської області, переглянувши справу за апеляційними скаргами сторін, ухвалив, що П. та Ш. (все ще перебували під вартою) могли бути звільнені від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі відповідно до Закону України «Про амністію 2014 року», зокрема тому, що вони вже відбули більше однієї чверті строку свого покарання, і їхні злочини не включали «насильство, [що становило] небезпеку для життя і здоров’я». Також суд скасував заборону обіймати їм посади в правоохоронних органах.
8.
Заявник подав касаційну скаргу, стверджуючи, зокрема, що, враховуючи характер кримінальних правопорушень, Закони України «Про амністію» не могли застосовуватися. Він також скаржився, що суди не зобов’язали прокуратуру додатково розслідувати роль Б. у відповідних подіях, хоча прокуратура встановила факт його участі у них, а експерта С., який на прохання працівників міліції надав неправдиві показання про відсутність у заявника тілесних ушкоджень на момент звільнення, також слід було притягнути до кримінальної відповідальності.
9.
26 вересня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановив, що заявник не мав права подавати таку скаргу.
оцінка суду
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ статей 3 та 13 КОНВЕНЦІЇ
10.
У своїх первинних зауваженнях, поданих 31 березня 2014 року, Уряд стверджував, що скарги заявника на стверджуване жорстоке поводження були передчасними, оскільки кримінальне провадження щодо Ш. і П. ще тривало на той момент. Крім того, Уряд доводив про відсутність підстав вважати, що відповідне розслідування було неефективним і ця скарга була явно необґрунтованою. Насамкінець, Уряд стверджував, що не було порушено статтю 13 Конвенції.
11.
Заявник підтримав свої скарги. Зокрема, він стверджував, що працівники міліції П. і Ш. не мали бути звільнені від відбування покарання; а працівник міліції Б. та експерт С. були несправедливо звільнені від кримінальної відповідальності в результаті проведення неналежного розслідування.
12.
Суд відхиляє аргумент Уряду про невичерпання засобів юридичного захисту, оскільки він втратив свою актуальність після закінчення провадження (див., зокрема, рішення у справі «Честаро проти Італії»
(Cestaro v. Italy)
, заява № 6884/11, пункти 145 – 149, від 07
квітня 2015 року з подальшими посиланнями). Він також вважає, що скарги заявника не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «a» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підставі й мають бути визнані прийнятними.
13.
Відповідні загальні принципи щодо статті 3 Конвенції наведені в рішенні у справі «Гефген проти Німеччини» [ВП]
(Gäfgen v. Germany)
[GC], заява № 22978/05, пункти 87 – 93 і 115 – 119, ЄСПЛ 2010) і згаданому рішенні у справі «Честаро проти Італії»
(Cestaro v. Italy),
пункти
204 – 212 і 215).
14.
Суд зазначає, що у цій справі національні суди визнали двох працівників міліції винними у жорстокому поводженні із заявником з метою примусити його дати зізнавальні показання (див. пункт 6). Цих міркувань достатньо для висновку Суду, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження з ним. З огляду на велику кількість тілесних ушкоджень, завданих заявнику, наявність їх в декількох місцях та обставини, за яких вони були отримані, у тому числі тривалість жорстокого поводження, його умисний характер, його мету та вразливість заявника
vis-à-vis
працівників міліції, які затримували та допитували його з грубим порушенням чинного законодавства – Суд вважає, що таке поводження досягло такого рівня суворості, аби кваліфікувати його як катування (див. відповідні приклади в рішеннях у справах «Валеріу та Ніколае Рошка проти Молдови»
(Valeriu and Nicolae Roșca v. Moldova)
, заява № 41704/02, пункт 64, від 20 жовтня 2009 року та «Бєлоусов проти України»
(Belousov v. Ukraine),
заява №
4494/07, пункти 67 і 68, від 07 листопада 2013 року).
15.
Стосовно стверджуваної неефективності розслідування Суд зазначає, що П. і Ш. були визнані винними у перевищенні службових повноважень у розумінні Кримінального кодексу України, який прямо виключає дії, що становлять катування (див. пункт 6). Крім того, 08
липня 2014 року апеляційний суд звільнив обох працівників міліції від відбування невідбутої частини покарання та скасував заборону обіймати посади в правоохоронних органах, встановивши, що вчинені ними кримінальні правопорушення «не включали насильства, [що становило] небезпеку для життя та здоров’я» (див. пункт 7).
16.
Кримінальне провадження щодо Б. (третього працівника міліції, на якого вказав заявник, як причетного до стверджуваного катування), порушене майже через три роки після відповідних подій і охарактеризоване неодноразовими поверненнями на повторне розслідування, було зрештою закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину. Також вбачається, що на нього не було накладено жодних дисциплінарних стягнень чи притягнуто до будь-якої іншої відповідальності, хоча, як було встановлено у справі Ш. і П., він брав участь у затриманні заявника та примусовому доставленні до відділу міліції, які не були жодним чином задокументовані, а також був присутній під час допиту заявника (див. пункт 6).
17.
З огляду на свою усталену практику Суд вважає наведені в пунктах 15 і 16 елементи достатніми для висновку, що розслідування стверджуваного катування заявника не відповідало вимогам статті 3 Конвенції (див. рішення у справі «Єтер проти Туреччини»
(Yeter v. Turkey)
, заява № 33750/03, пункт 70, від 13 січня 2009 року з подальшими посиланнями; згадане рішення у справі «Валеріу та Ніколае Рошка проти Молдови»
(Valeriu and Nicolae Roșca v. Moldova)
, пункти 71 – 74; рішення у справах «Мюмюн проти Болгарії»
(Myumyun v. Bulgaria)
, заява № 67258/13, пункти 70 – 78, від 03 листопада 2015
року та «Шестопалов проти Росії»
(Shestopalov v. Russia)
, заява №
46248/07, пункти 51 – 54, від 28 березня 2017 року).
18.
Отже, було порушено матеріальний та процесуальний аспекти статті 3 Конвенції.
19.
З огляду на зазначені висновки Суд вважає розглянутими основні юридичні питання, порушені в цій заяві, і немає потреби далі розглядати питання за статтею 3 Конвенції або окремо розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП]
(Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania)
[GC], заява №
47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).
20.
Заявник, якому була надана правова допомога, вимагав 50
000
євро в якості відшкодування моральної шкоди. Він також вимагав 7
125 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах і у Суді, а також 865 євро компенсації невказаних адміністративних та поштових витрат. Оскільки гонорар захиснику не був сплачений, заявник просив сплатити присуджену щодо цього суму безпосередньо на банківський рахунок його захисника, пана М. Тарахкала. Він подав копію договору про надання правової допомоги та акт виконаних робіт, з якого випливає, що захисник витратив сімдесят п’ять годин з погодинною ставкою у розмірі 95 євро та поніс 855 євро поштових та інших невказаних витрат.
21.
Уряд стверджував, що ці вимоги були надмірними, а також не було надано доказів, які б виправдали витрати захисника.
22.
Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 8 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися. Крім того, Суд присуджує заявнику 1
500 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися йому, які мають бути сплачені на банківський рахунок пана М. Тарахкала, як просив заявник.
23.
Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Оголошує
заяву прийнятною;
Постановляє
, що заявник був підданий катуванню працівників міліції у порушення статті 3 Конвенції;
Постановляє
, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування тверджень заявника про катування;
Постановляє
, що немає необхідності окремо розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції;
Постановляє,
що:
(a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i)
8 000 (вісім тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii)
1 500 (одна тисяча п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації витрат на правову допомогу, які мають бути сплачені на банківський рахунок пана М.
Тарахкала, захисника заявника;
(b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest)
у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє
решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 вересня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
Голова