CASE OF DEMIDETSKIY v. UKRAINE (declaratia nr. 50829/09) DECIZIE STRASBOURG 06 octombrie 2022 Această decizie este definitivă, dar poate fi supusă corecțiilor redacționale.În cazul DEMIDETSKI v. Ucraina CEDEAU, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Cea de-a Cincia Secție), întrunind un comitet în care au fost stabiliți: Stefanie Mourstrou (Stéphanie Mourstrou-V), avocată de practică din Ucraina, a depus o cerere de asistență juridică în temeiul Convenției privind drepturile omului din 1979 (Convenția nr. 348/2009); Ioana Golic (Joniana Golicki) (Martin Golicki) (Martin Golicki) (Joniana Golicki) (Martin Golicki) (Martin Golicki) (Martin Golicki) (Martin Golicki) și Guy de la Vasiliu (Martin Golicki) (Martin Golicki) au depus o cerere de asistență juridică în temeiul Convenției privind drepturile omului omului din 1979 (Convenția nr. 50/09), iar în ultima secțiune, Curtea a prezentat o cerere de asistență juridică în temeiul articolului 34 din Convenția privind libertatea de a informațiilor (Convenția nr. 50/09), iar în ultima secțiune, a prezentat-o cerere, a fost depusă în temeiul Convenției privind dreptul de protecarea drepturilor omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului omului (Convenție) (Convenția nr.
să informeze Guvernul Ucrainei (în continuare Guvernul), care îl reprezintă pe mandat, în ultimele etape ale procedurii, pe dl I. Lișchini din Ministerul Justiției, cu privire la plângerile reclamantului privind art. 3 din Convenție privind tratamentul dur al poliției și lipsa unei investigații eficiente în această privință; cu privire la art. 6 alineatul 1 din Convenție privind prelungirea excesivă a procedurii penale împotriva sa; și cu privire la subpunctul c al articolului 6 alineatul 3 din Convenție în combinație cu art. 6 alineatul 1 din Convenție privind încălcarea dreptului său de apărare în timpul procedurilor în instanța de judecată; cu privire la observațiile părților; după discuția închise a deciziei din 15 septembrie 2022 decide decizia adoptată în ziua respectivă: PREMEDIA CURSULUI 1.
În iulie 2005, adversarii poliției l-au reținut pe reclamant pe suspiciunea de crimă și furt și l-au dus la secția de poliție, unde l-au ținut sub supraveghere până pe 2 august 2005.[1] Potrivit afirmațiilor detaliate ale reclamantului, în timpul acestui timp, diferiți adversari ai poliției i-au dat lovituri cu pumnii și picioarele, cu sticle de plastic și cărți, au aplicat curent electric prin electrozi, fixați la capetele lui, au legat-o cu cătușe de baterii pentru o perioadă lungă de timp, au pus pe cap o pungă de polietilen sau un antiragaz și au interogat-o în mod repetat prin aer, ceea ce a dus la pierderea de recurs a acuzatorilor de câteva ori.
În cele din urmă, printr-o hotărâre din 6 iunie 2017, care nu a fost contestată, procurorul a închis procesul, constatând că, deși în documentele medicale relevante se descrie că leziunile corporale ale reclamantului ar fi putut fi cauzate în perioada 31 iulie - 2 august 2005, nu exista dovezi că au fost cauzate de polițiști, pe afirmațiile cărora se baza în principal această concluzie. Procurorul a mai menționat că un martor a văzut cum reclamantul se lovea cu capul de perete în timpul păstrării sale sub supravegherea poliției. Nu este clar dacă acest martor era un adversar al poliției ucrainene.
6.examinând faptele din această cauză în contextul principiilor generale stabilite în practica sa (vezi, printre altele, hotărârea în cazul Bouyid împotriva Belgiei (Bouyid v. Belgium) [GC], cererea nr. 23380/09, punctele 81 90 și 114 123, ECHR 2015), Curtea observă că, la nivel național, reclamantul a adus o plângere neîmpăcată de brutalitate în cazul anchetelor împotriva opozanților poliției. Protestele din această practică arată că anchetările efectuate la nivel național nu au dat dovadă de o încercare serioasă de a stabili faptele relevante, în special punctele de bază ale sistemelor de operare a autorităților, în vederea asigurării unei astfel de soluții operaționale în cazul autorităților ucrainene. (Kaverin v. Ukraine, 7 septembrie 2012) Curtea consideră că, în cazul în care reclamantul a adus o plângere neîmpăcată de brutalitate în cazul anchetelor împotriva opozanților poliției, nu există nicio dovadă că anchetarea efectuată la nivel național a fost o încercare serioasă de a stabili faptele relevante, în special punctele de conduită a sistemelor operaționale în cazul unor astfel de cazuri.
Deși unele dintre afirmațiile sale, în special în ceea ce privește aplicarea unui curent electric asupra sa și sufocarea sa cu o geantă de polietilenă pe cap sau cu un antirac, nu sunt susținute de dovezi medicale sau de alte dovezi obiective, rezultatele anchetei, având în vedere incapacitatea de a stabili originea leziunilor corporale ale reclamantului, nu pot susține afirmația sa cheie, potrivit căreia leziunile corporale menționate în documentele medicale relevante au fost aduse de adversarii misiunii împotriva sa (vezi punctul 2).Argumentul Guvernului, potrivit căruia persoana vinovată de prejudicii corporale aduse de către adversarii misiunii împotriva sa a fost deturnată de către Ucraina în mod independent, adică a fost condamnată la prejudiciu personal în temeiul unei declarații de drept, nu poate fi acceptată de către instanță, deoarece nu a fost posibilă o explicație în temeiul Legii de bază privind prezența persoanelor în cauză (Argumentul No. 109/109, punctul 45), precum și alte argumente privind prejudiciul personal, precum și alte detalii, pot fi de asemenea aduse în cazul judecării din 27 noiembrie 2014 (Adjudcarea No. nr. 1049), în cauza Ucraina No 1049 v. Ucraina (Adjudgment No. No. 1039), precum și alte argumente privind absența acestor prejudicii corporale, precum cele menționate în hotărâtele din cauza No.
În consecință, Curtea ajunge la concluzia că plângerile reclamantului indică încălcarea atât a aspectelor procedurale, cât și a aspectelor materiale ale articolului 3 din Convenție în legătură cu aceste abuzuri pretinse împotriva reclamantului.Conform SINC SICARGI, plângerile nu necesită o examinare detaliată a chestiunii 11.Plicantul a depus plângere în favoarea articolului 6 din Convenție, iar Curtea a adoptat o decizie în favoarea lui Valentin Vântușoara, în favoarea lui Valentin Vântușoara, în favoarea CPC nr. 1284/2012 (CTP nr. 12), în care consideră că nu există nicio bază pentru a se examina plângerea în cauză în temeiul articolului 6 din Convenție.
În observațiile sale din 25 martie 2020, reclamantul s-a plâns, de asemenea, împotriva articolului 6 din Convenție, potrivit căruia recunoașterea vinovăției sale se baza pe declarațiile sale confesionale, obținute ca urmare a tratamentului dur al angajaților poliției. Această plângere a fost depusă la mai mult de șase luni după ce Înalta Curte Specializată a Ucrainei pentru Procesarea Criminalelor și a Criminalelor a lăsat sentința în vigoare pe 26 aprilie 2012 (vezi punctul 2), astfel încât aceasta trebuie respinsă pe baza articolului 35 alineatele (1) și (4) din Convenție.
că nu este necesar să se examineze problema admițibilității și esenței plângerii în temeiul articolului 6 alineatul (1) din Convenție privind durata procedurii penale în ceea ce privește reclamantul și subpunctul c al articolului 6 alineatul (3) în combinație cu art. 6 alineatul (1) din Convenție privind afirmația că dreptul său la apărare a fost încălcat în timpul procedurilor în instanța de referință; declară restul plângerilor din declarație inadmisibile; stabilește că: (a) în decurs de trei luni, statul pârât trebuie să plătească reclamantului 15 000 (ceasprezece mii) de euro și, în plus, suma oricărei taxe care poate fi impusă, ca despăgubiri pentru prejudiciul moral, suma trebuie să fie convertită în moneda națională a statului pârât la cursul anului de plată; (b) de la sfârșitul perioadei de trei luni menționate la art. 6 din Regulamentul de plată, declarația trebuie să rămână în limba respectivă. (V) În ceea ce privește declarația, în scrisoarea de martie a lui Keller, în care se menționează că se aplică o rată de trei procente, în termen de trei luni, trebuie să se raporteze în limba engleză (V) și în limba engleză (V) în termen de trei luni, în ceea ce privește plata dobânzilor și obligațiile de plată (V) de la data de plată; (V) de la data de 6 octombrie 2022; (V) în cazul în cazul în care se raportează o declarație de plată, declarație, se raportează în limba engleză în limba engleză (V) în limba engleză (V) și în limba engleză (V) în limba engleză (V), în limba engleză (engleză) (engleză) (engleză) (engleză) (engleză) (englez) (englez) (englez) (englez) (englez) (englez) (englez) (englez) (eng) (eng) (eng) (eng) (eng) (eng) (eng) (eng) (eng) (eng) (eng
(CASE OF DEMIDETSKIY v. UKRAINE)
(Заява №
50829/09)
06 жовтня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Демидецький проти «України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
,
Голова,
Івана Джеліч
(Ivana Jelić)
,
Маттіас Гуйомар
(Mattias Guyomar)
,
судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller)
,
заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№
50829/09), яку 27 серпня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан
Леонід Володимирович Демидецький (далі – заявник), 1979 року народження, який згідно з останньою інформацією відбував покарання в установі виконання покарань м.
Бахмут, йому була надана правова допомога і у Суді його представляла пані Г. Овдієнко, юрист, яка практикує в м.
Харків;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщини з Міністерства юстиції, про скарги заявника за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції та непроведення ефективного розслідування у зв’язку з цим; за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінальної справи щодо нього; і за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції на порушення його права на захист під час провадження у касаційному суді;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 15 вересня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1.
Справа стосується стверджуваного жорстокого поводження із заявником працівників міліції усупереч статті 3 Конвенції та, як стверджується, надмірної тривалості і несправедливості кримінального провадження щодо нього всупереч статті 6 Конвенції.
2.
31 липня 2005 року працівники міліції затримали заявника за підозрою у вчиненні вбивства і крадіжки та доставили до відділу міліції, де тримали його під вартою до 02 серпня 2005 року. Згідно з детально викладеними твердженнями заявника протягом цього часу різні працівники міліції наносили йому удари кулаками та ногами, пластиковими пляшками та книгами, застосовували електричний струм через електроди, прикріплені до його кінцівок, прикували кайданками до батареї на тривалий період часу, одягали на голову поліетиленовий пакет або протигаз і неодноразово перекривали потік повітря, внаслідок чого заявник декілька разів втрачав свідомість. Як стверджувалося, це було зроблено, аби змусити заявника зізнатися у злочинах, у вчиненні яких його підозрювали. У медичних документах від 02 серпня та 22 жовтня 2005 року зазначено, що у заявника були численні садна на тілі, обличчі та кінцівках, більшість з яких утворилися внаслідок ударів «тупими і тупо-загостреними предметами», тоді як садна на його зап’ястях «найімовірніше» були спричинені застосуванням кайданків. У період із серпня 2005 року до червня 2017 року проводилися численні повторні розслідування поданих заявником скарг на жорстоке поводження працівників міліції. Національні суди критикували розслідування,
inter alia,
у зв’язку з тим, що прокуратура не встановила причину виникнення тілесних ушкоджень заявника. Зрештою, постановою від 06 червня 2017 року, яка не оскаржувалася, прокуратура закрила провадження, встановивши, що хоча описані у відповідних медичних документах тілесні ушкодження заявника могли утворитися у період з 31 липня до 02 серпня 2005 року, не існувало доказів нанесення їх працівниками міліції, на твердженнях яких, головним чином, ґрунтувався цей висновок. Прокуратура також зазначила, що свідок бачив, як заявник бився головою об стіну під час тримання його під вартою у відділі міліції. Невідомо, чи не був цей свідок працівником міліції.
3.
Кримінальне провадження щодо заявника зрештою закінчилося ухваленням вироку Донецьким апеляційним судом від 11 лютого 2011
року, яким заявник був визнаний винним у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин, крадіжці і знищенні чужого майна, а також йому було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі. 26
квітня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ провів засідання за касаційними скаргами сторін, на якому не був присутній заявник, а жоден захисник не представляв його інтереси, та залишив вирок заявника без змін.
4.
Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції, що він був підданий жорстокому поводженню працівників міліції та не було проведено ефективного розслідування у зв’язку з цим.
5.
Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.
6.
Розглядаючи факти цієї справи у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., серед інших джерел, рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП]
(Bouyid v. Belgium)
[GC], заява №
23380/09, пункти 81 – 90 та 114 – 123, ЄСПЛ 2015), Суд зауважує, що на національному рівні заявник висунув правдоподібну скаргу на жорстоке поводження працівників міліції. Проте вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти і, зокрема, встановити походження тілесних ушкоджень заявника.
7.
В рішенні у справі «Каверзін проти України»
(Kaverzin v. Ukraine)
, пункти 173 – 180, від 15 травня 2012 року) Суд встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цієї справи та його практику Суд вважає, що ця справа є ще одним таким прикладом непроведення оперативного та ретельного розслідування.
8.
Крім того, Суд зауважує, що опис заявником обставин стверджуваного жорстокого поводження є детальним і переважно послідовним. Хоча деякі з його тверджень, зокрема, стосовно застосування до нього електричного струму та удушення одягненим на голову поліетиленовим пакетом або протигазом, не підтверджені медичними або іншими об’єктивними доказами, результати розслідування з огляду на неспроможність встановити походження тілесних ушкоджень заявника не можуть спростувати його ключове твердження, що тілесні ушкодження, зазначені у відповідних медичних документах, йому нанесли працівники міліції (див. пункт 2). Аргумент Уряду, що тілесні ушкодження заявник завдав собі самостійно, тобто він умисно вдарився головою об стіну, не може бути прийнятий, оскільки Уряд не навів пояснень, як це могло призвести до утворення тілесних ушкоджень на різних частинах його тіла та кінцівках. Суд також не може погодитися з аргументом Уряду, що кайданки були застосовані до заявника законно, у зв’язку з відсутню відповідних деталей чи посилання на відповідний документ. За цих обставин і з огляду на обов’язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції (див. згадане рішення у справі «Буїд проти Бельгії»
(Bouyid v. Belgium)
, пункт 83, а також, наприклад, рішення у справах «Аднаралов проти України»
(Adnaralov v. Ukraine)
, заява №
10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, «Кулік проти України»
(Kulik v. Ukraine)
, заява №
10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року та «Ярошовець та інші проти України» (
Yaroshovets and Others v. Ukraine)
, заява №
74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявником.
9.
Цих висновків достатньо для встановлення Судом, що заявник був підданий жорстокому поводженню, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.
10.
Отже, Суд доходить висновку, що скарги заявника свідчать про порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявником.
Скарги, які не потребують окремого розгляду
11.
Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього, а за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ проігнорував його клопотання від 17 квітня 2012 року про надання безоплатної правової допомоги під час розгляду провадження у касаційному суді.
12.
З огляду на факти справи, доводи сторін і попередні висновки Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в цій заяві, й немає потреби окремо розглядати питання прийнятності та суть цих скарг (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП]
(Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania)
[GC], заява №
47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).
Прийнятні скарги
13.
У своїх зауваженнях від 25 березня 2020 року заявник також скаржився за статтею 6 Конвенції, що визнання його винним ґрунтувалося на його зізнавальних показаннях, отриманих внаслідок жорстокого поводження працівників міліції. Ця скарга була подана більше ніж через шість місяців після того, як Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 26 квітня 2012
року залишив вирок без змін (див. пункт 2), тому вона має бути відхилена на підставі пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції.
14.
Заявник вимагав 20
000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
15.
Уряд заперечив проти цієї вимоги.
16.
З огляду на наявні у нього документи та його практику Суд вважає за належне присудити заявнику 15
000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що можуть нараховуватися.
17.
Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Оголошує
прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції на стверджуване жорстоке поводження працівників міліції та неефективність розслідування;
Постановляє,
що було порушено матеріальний та процесуальний аспекти статті 3 Конвенції;
Постановляє,
що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість кримінального провадження щодо заявника та за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції на стверджуване порушення його права на захист під час провадження у касаційному суді;
Оголошує
решту скарг у заяві неприйнятними;
Постановляє,
що:
(a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 15
000 (п’ятнадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що можуть нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди, ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest)
у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє
решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 жовтня 2022 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
Голова