CASE OF SVIRGUNETS v. UKRAINE (declaratia nr. 38262/10) DECIZIE (Satisfactie justă) STRAȘTRABURG 20 decembrie 2022 Această decizie este definitivă, dar poate fi supusă corecțiilor redacționale. În cazul Svirgunețea Ucrainei împotriva Curții Europene a Drepturilor Omului (secțiunea a cincea), judecata a fost judecată de către comitetul din care a fost formată procesul: Lado Chanturia (declaratia nr. 38262/10) a fost judecată în cadrul unei hotărâri din iunie a acestui an, judecata a fost judecată în temeiul unei cereri depuse de o cetățeană a Ucrainei, Gidană Yudovska (declaratia nr. 1 din iunie a acestui an), Gidană Matarova (declaratia nr. 25 din mai a Convenției), Gidană Maratti (declaratia nr. 1 din 30/10), judecata lui Judit Keller (declaratia nr. 1 din mai a Convenției), judecata a fost judecată în temeiul unei hotărâri din data de 30 mai 2020 (declaratia nr. 1 din 30/02/2020), judecata a fost judecată în temeiul unei hotărâri de care a fost pronunțată în temeiul articolului 1 din Convenția nr. 1 din 30 din 20 mai 2010 (declaratia nr. 1 din 30/02/2020), judecata a fost judecată în temeiul unei hotărâri de care a fost pronunțată în temeiul unei decizii de necondiții privind dreptul de a persoanei de a persoana în cauză, precum și de a unei decizii privind încălcarea de drept de a persoana în cauză, precum și de a unei persoane în cauză, precum și de a unei decizii privind încălcarea de drept de libertate, precum și de a unei persoane, precum și de a unei persoane, precum și de a unei persoane, precum, precum, de a unei persoane, de a unei persoane, de drept de drept de drept de drept de drept de drept de drept de drept de proprietate, de proprietate, de proprietate, de proprietate, de proprietate, de proprietate, de proprietate
În conformitate cu art. 41 din Convenție, reclamanta a cerut următoarele cereri de despăgubire a prejudiciului material: în primul rând, a cerut 154 130 de euro, referindu-se la concluzia experților la care a făcut trimitere Curtea din Șepetiv în hotărârea sa din 17 iunie 2013, potrivit căreia valoarea de piață a unei părți a magazinului confiscate de la reclamantă la momentul respectiv era de 1 661 649 de hryvnias (mai departe de 844 de lei). În cazul conversiei în euro la cursul stabilit de Banca Națională a Ucrainei în iunie 2013, suma a fost de 154 130 de euro (mai departe de 4 luni), iar în al doilea caz, a cerut 126 000 de euro ca despăgubire a prejudiciului material. În plus, în cazul în care nu a primit nicio cerere de despăgubire, a primit o cerere de despăgubire din partea părților la hotărârea (în special, în ceea ce privește cererea de depunere a unei școli, a unei școli și a altor clădiri).
ARTICOLUL 41 din Convenție prevede: Dacă Curtea recunoaște un fapt de încălcare a Convenției sau a protocolelor la ea și dacă dreptul intern al Parții înalte contractante în cauză prevede doar despăgubiri parțiale, Curtea, în cazul necesității, acordă părții afectate o satisfacție echitabilă. EVENTULULUL DE PRÂNDERE ÎNTRĂ SĂ PRIMĂVĂTĂ RECIZIE 6. După închiderea procedurii penale împotriva reclamantei, aceasta a decis că va încerca să își confiscă proprietatea sau să obțină despăgubiri pentru aceasta (art. 23 din Convenție, punctul 45 din Convenție). O decizie de natură de natură a satisfacerea cererilor a fost luată în mod parțial de către Curtea, care a decis să trimită o nouă decizie în judecata în prima instanță (art. 43 din Convenție, punctul 7 din Convenție, punctul 45 din Convenție) în data de 10 septembrie 2019 (art. 7 din Convenție, punctul 45 din Convenție, punctul 7 din Convenție).
De atunci, hotărârea Curții de Apel din Shepetieva a devenit legală, iar pe 26 februarie 2021 Serviciul Executiv de Stat a deschis procedura de executare. Cu toate acestea, pe 21 și 22 aprilie 2021, ea a stabilit că executarea a fost imposibilă, deoarece bunurile respective nu mai erau înregistrate ca fiind ale magazinelor menționate în hotărâre.
Astfel, deciziile instanțelor de reclamat bunuri de la ultimii lor proprietari în scopul de a le returna reclamantului, se pare, nu au luat în considerare concluzia Curții de Casație în decizia de retragere a cauzei din 12 iunie 2019, potrivit căreia statul nu a oferit nicio garanție [...] de returnare a bunurilor și nu a stabilit un termen de returnare a acestor bunuri și singura modalitate de a proteja drepturile plătitorului a fost colectarea [...] a valorii bunurilor, și anume de la Serviciul de Trezorerie de Stat al Ucrainei (acestași, punctul 43).
Cu privire la evaluarea prejudiciului material, Curtea consideră că referirea reclamantului la prețul indicat în contractul de vânzare-vânzare din 2007 (a se vedea punctul 8) nu are legătură cu cazul și nu trebuie luată în considerare, deoarece nu este necesară pentru evaluarea momentului în care a depus cererea respectivă. Cu toate acestea, Curtea nu are motive să pună la îndoială evaluarea valorii de piață a bunurilor în valoare de 154 130 de euro în iunie 2013, deoarece se baza pe o concluzie de experți a cărei veridicitate a fost recunoscută de instanțele naționale (acțiunea 3, punctul 3). Presupunând că valoarea de piață a acestui bun a putut să se schimbe în timp, Curtea observă că nici reclamanta, nici Guvernul nu au furnizat o evaluare revizuită a valorii de piață a bunurilor. În plus, Curtea a adăugat că reclamantul nu a prezentat suficiente elemente de probă pentru a susține evaluarea valorii de piață a bunurilor în valoare de 154 130 000 de euro în iunie 2013, în cazul CGC Ouriuri no.12 (CESV), iar Curtea a adăugat că aceste elemente de probă sunt de natură să fie considerate ca fiind de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie de natură să fie
În termen de trei luni, statul pârât trebuie să plătească reclamantului 155.000 (o sută cincizeci și cinci de mii) de euro drept despăgubire pentru prejudiciul material și în plus suma oricărei taxe care poate fi impusă; suma trebuie să fie convertită în moneda națională a statului pârât la cursul de la data efectuării plății; (b) de la expirarea termenului de trei luni menționat până la plata finală, se va plăti pe suma menționată un dobândă simplă (simple interest) în valoarea ratei de credit limită a Băncii Centrale Europene, care este a zecea parte din perioada de nerambursare, la care trebuie adăugate trei puncte procentuale; se va abține restul cererilor reclamantului privind satisfacția echitabilă.
(CASE OF SVIRGUNETS v. UKRAINE)
(Заява № 38262/10)
(Справедлива сатисфакція)
20 грудня 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Свіргунець проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
,
Голова,
Ганна Юдківська
(Ganna Yudkivska)
,
Маттіас Гуйомар
(Mattias Guyomar), судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller)
,
заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 12 травня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1.
Справу було розпочато за заявою (№ 38262/10), яку 25 червня 2010 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Антоніна Анатоліївна Свіргунець (далі – заявниця).
2.
У рішенні, ухваленому 30 квітня 2020 року (далі – основне рішення), Суд постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження щодо заявниці та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з конфіскацією її майна, 28% магазину, в межах цього кримінального провадження та неможливістю отримати відшкодування за нього після того, як обвинувачення проти неї зрештою були зняті за відсутністю складу злочину (див. рішення у справі «Свіргунець проти України» [Комітет]
(Svirgunets v. Ukraine)
[Committee], заява № 38262/10, пункти 58 – 63 і 74 – 82, а також пункти 1 і 2 резолютивної частини, від 30 квітня 2020 року).
3.
Відповідно до статті 41 Конвенції заявниця висунула такі вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди. По-перше, вона вимагала 154 130 євро, вказавши на висновок експертів, на який посилався Шепетівський суд у своєму рішенні від 17 червня 2013 року, згідно з яким ринкова вартість вилученої у заявниці частини магазину на той момент становила 1 661 649 українських гривень (далі – грн). У випадку конвертації в євро за курсом, встановленим Національним банком України у червні 2013 року, ця сума відповідала 154 130 євро (там само, пункти 24 і 84). По-друге, заявниця вимагала за цим пунктом 126 000 євро в якості відшкодування упущеної вигоди, яку вона могла отримати за ці роки у випадку здачі приміщення магазину в оренду (там само, пункт 84). Крім того, вона вимагала відшкодування моральної шкоди, а також судових та інших витрат (там само, пункти 85 і 89). Її вимоги були частково задоволені в частині стосовно моральної шкоди й судових та інших витрат. Питання про відшкодування матеріальної шкоди не було готове до вирішення та відкладено. Суд запропонував Уряду та заявниці протягом трьох місяців подати свої письмові зауваження з цього питання та, зокрема, поінформувати Суд про досягнення сторонами будь-якої угоди щодо цього (там само, пункт 87 та підпункт «b» пункту 5 резолютивної частини).
4.
Заявниця і Уряд повідомили Суд про відповідні події на національному рівні після ухвалення основного рішення та подали зауваження, які вони згодом доповнили з огляду на події.
ПРАВО
5.
Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
ПОДАЛЬШі події ПІСЛЯ ухвалення ОСНОВНОГО РІШЕННЯ
6.
Після того, як кримінальна справа щодо заявниці була закрита, вона робила численні спроби або повернути своє конфісковане майно, або отримати відшкодування за нього (там само, пункти 23 – 45). Останньою подією, яка мала значення на момент ухвалення основного рішення, було направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд Касаційним цивільним судом 12 червня 2019 року (там само, пункти 43 – 45).
7.
10 вересня 2020 року Шепетівський суд ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги заявниці та постановив витребувати відповідне майно (28% магазину)
in natura
у його останніх власників. Один з відповідних власників, пан К. (який тим часом придбав частину магазину у ПАТ «Комерційний банк «Надра» (там само, пункти 13, 28 і 36)), подав апеляційну скаргу, яку 27 січня 2021 року Хмельницький апеляційний суд залишив без задоволення. З цього моменту рішення Шепетівського суду набрало законної сили, а 26 лютого 2021 року Державна виконавча служба відкрила виконавче провадження. Однак 21 та 22 квітня 2021 року вона встановила, що виконання було неможливим, оскільки відповідне майно більше не було зареєстровано як належне особам, зазначеним у рішенні.
матеріальна Шкода
Доводи сторін
8.
Заявниця повторила свої вимоги щодо відшкодування
154 130 євро як ринкової вартості відповідного майна та 126 000 євро упущеної вигоди (див. пункт 3). Вона зазначила, що оцінка ринкової вартості 28% магазину у розмірі 154 130 євро в червні 2013 року ніколи не оскаржувалася. Заявниця також зауважила, що у квітні 2007
року 24% цього магазину було продано
[1]
навіть за вищою ціною, 203 764 євро. Тому заявниця також вимагала різницю між зазначеними сумами, що дорівнює 49 634 євро.
9.
Уряд стверджував, що останню згадану вимогу заявниці слід було відхилити як подану поза встановленим строком. Стосовно решти її вимог Уряд доводив, що вони були необґрунтовані та надмірні. Уряд звернув увагу Суду на те, що провадження на національному рівні зрештою закінчилося на користь заявниці, і тому не було підстав присуджувати їй яке-небудь відшкодування матеріальної шкоди.
Оцінка Суду
10.
Суд зазначає, що результат останнього провадження на національному рівні, навіть якщо воно закінчилося на користь заявниці, не може вважатися таким, що вирішив проблему. Так, рішення судів про витребування майна в його останніх власників з метою його повернення заявниці, як вбачається, не врахувало висновок Касаційного цивільного суду в постанові про повернення справи на новий розгляд від 12 червня 2019 року, що «[державою] не надано жодних гарантій [...] повернення [майна заявниці] і не встановлено строку повернення такого майна [і] єдиним належним способом захисту порушених прав позивача [було] стягнення [...] вартості майна, а саме з Державної казначейської служби України» (там само, пункт 43). Крім того, Державна виконавча служба вважала неможливим забезпечити виконання цього останнього рішення (див. пункт 7).
11.
Стосовно оцінки матеріальної шкоди Суд вважає, що посилання заявниці на ціну, зазначену в договорі купівлі-продажу 2007 року (див. пункт 8), не стосується справи і не має братися до уваги, оскільки воно не є необхідним для оцінки часу подання нею відповідної вимоги. Однак у Суду немає підстав ставити під сумнів оцінку ринкової вартості майна у розмірі 154 130 євро в червні 2013 року, оскільки вона ґрунтувалася на висновку експертів, достовірність якого була визнана національними судами (див. пункт 3). Припускаючи, що ринкова вартість цього майна зі спливом часу могла змінитися, Суд зауважує, що ані заявниця, ані Уряд не надали оновленої оцінки вартості майна. Насамкінець, Суд зазначає, що заявниця не подала достатніх задокументованих доказів на підтримку своєї оцінки упущеної вигоди у розмірі 126 000 євро.
12.
З огляду на зазначені міркування Суд вважає за розумне присудити заявниці 155 000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди (див. відповідні принципи практики стосовно дискреційних повноважень Суду в таких питаннях в рішенні у справі «Курич та інші проти Словенії» (справедлива сатисфакція) [ВП]
(Kurić and Others v. Slovenia)
(just satisfaction) [GC], заява №, пункт 82, ЄСПЛ 2014).
13.
Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Постановляє
, що:
(a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 155 000 (сто п’ятдесят п’ять тисяч) євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (
simple interest
) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє
решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 20 грудня 2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
{
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
Голова
[1]
Паном С. ПАТ «Комерційному банку «Надра» (там само, пункт 13).