În cazul Jurate împotriva Ucrainei, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Cea de-a Cincia Secție), întrunită de asemenea de un comitet al cărui componență a fost compusă de: Martina Zhuara împotriva Ucrainei (Cazul Zhuara împotriva Ucrainei) (Propunerea nr. 66191/10) (Declarația nr. 2023) S-a pronunțat în favoarea unei declarații de neconformitate a autorităților ucrainene, Maria Elgor Mitsov (Caterina Keller), în temeiul articolului 1 din Convenția privind drepturile omului nr. 6619 (Cererea nr. 1 din 1 septembrie 2022) și a unei decizii a Curții privind o astfel de situație, a cerut executarea unei astfel de declarații de neconformitate a autorităților ucrainene, iar Martina Šarkovă (Katerina Šarková) a fost obligată să își asume răspunderea individuală pentru încălcarea articolului 1 din Convenția privind drepturile omului (Cererea nr. 1 din 21 septembrie 2010) și a primit o decizie în favoarea Curții privind o astfel de situație, care a fost eliminată în temeiul articolului 34 din Convenția nr. 1 din 1 septembrie 2010 (Cererea nr. 1 din 1 septembrie 2010) și a fost eliminată în temeiul articolului 1 din Convenția nr. 1 din 1 din 1 decembrie 2010 (Cererea nr. 2 din 1 decreterea nr. 661901) și a Curtea nr. 2 din 22 din 22 decreterea nr. 2 din 22 decreterea de compensare a persoanelor care nu au respectat drepturile de drepturile omului de autor (Cervită) și a fost obligată să înașteme în temeiul articolului nr. 1 din Convenției nr. 1 din 1 din 1 din Convenția privind drepturile omului civil (Cerv), a Certarea nr. 1 din 22 decreterea nr. 1 din 22 din 22 din 22 decreterea de decreterea de a Certare a persoana (Certare) și a persoanei de autoritate (Certarea de drepturile de autoritate) și a
Deoarece problema aplicării articolului 41 din Convenție nu era pregătită pentru soluționare, Curtea a amânat procesul și a invitat Guvernul și reclamanta să își prezinte observațiile în scris cu privire la această problemă în termen de trei luni și, în special, să informeze Curtea cu privire la orice acord pe care l-ar fi putut ajunge (astași paragraf 73 și punctul 5 din rezoluția). 5.
10.În cele din urmă, reclamanta a cerut rambursarea a 82 950 de dolari (aproximativ 12 300 de dolari în martie 2004) din chiria plătită de ea pentru o casă de aproximativ 50 de metri pătrați în care a locuit în perioada septembrie 2003 - martie 2004. la confirmarea cererilor sale, reclamanta a furnizat un extras de la domnul E., martor al proprietarului casei, din 21 martie 2004, conform căruia a primit cererea de rentizare a locuinței în perioada noiembrie 2002 - februarie 2006. 11.
În ceea ce privește cererea de rambursare a chiriei plătite, Guvernul a subliniat că autoritățile publice i-au oferit reclamantului două apartamente diferite în timpul lucrărilor de reparații, dar ea a refuzat, în schimb, a închiriat casa în mod independent. În orice caz, reclamantul nu a furnizat cererile necesare de confirmare pentru a stabili nivelul acestei sume, dar reclamantul a depus-o în fața Curții.
În această privință, Curtea observă că cererea reclamantului în această privință se bazează pe concluzia unei examinări din data de 09 august 2014, pregătite de o instituție specializată. Deși această concluzie nu conține o descriere detaliată a lucrărilor și un calcul al costului lor, ea se bazează pe condițiile unei concluzii inițiale din 2006, întocmite de aceeași instituție la comandă a reclamantului în cadrul procedurilor la nivel național, care conține toate detaliile relevante. Astfel, concluzia din 2014 conține un raport privind valoarea acesteia de 360 de euro pe an.
18.guvernul a respins aceste cereri ca fiind excesive. 19. observând că în hotărârea de bază a constatat doar o încălcare a articolului 1 din primul protocol la convenție, judecătorul consideră că cererea a fost depusă la nivelul procedurilor de judecată în cadrul unei școli de moralitate numai în legătură cu această încălcare. în cazul în care a fost luată o decizie de justiție, aceasta a cerut aproximativ 1 000 de euro ca despăgubiri suplimentare din partea instanței naționale de judecată pentru costurile morale suportate de orice persoană expertă în justiție (în conformitate cu art. 20 din Convenție, în conformitate cu art. 32 din Tratatul privind drepturile omului), iar în cazul în care a fost depusă o cerere de despăgubire pentru costurile de judecată, poate fi depusă în totalitate aproximativ 2 400 de euro (în valoare de 204,4 milioane de euro) (în conformitate cu art. 32 din Tratatul privind drepturile omului), respectiv aproximativ 2,400 de euro (în valoare de 204,4 milioane de euro) pentru costurile de judecată și alte costuri suportate de către instanța de judecată (în conformitate cu art. 32 din Tratatul privind drepturile omului), în conformitate cu art. 32 din Tratatul privind drepturile omului și alte costuri (în conformitate cu art. 32 din Tratatul privind drepturile omului), în ceea ce privește costurile de judecată și alte costuri aferente.
În conformitate cu practica Curții, reclamantul are dreptul la despăgubiri pentru cheltuielile judiciare și alte cheltuieli, numai dacă se dovedește că aceste cheltuieli au fost reale și inevitabile, iar nivelurile lor diferite sunt justificate. Scopul poate include, de asemenea, cheltuielile pentru asistență suportate de o persoană la nivel național pentru a preveni o cerere de remediere a unei încălcări a Convenției (de exemplu, Hotărârea Curții din 24 septembrie 2001 în fața Curții Naționale de Justiție din Franța, C.V.S.V.S. (Default v. France, C.V.S.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.S.V.V.S.V.S.V.S.V.V.S.V.S.V.V.S.V.V.S.V.V.S.V.V.S.V.V.S.V.V.S.V.V.S.V.S.V.V.V.S.V.V.S.V.V.S.V.V.V.V.S.V.V.V.S.V.V.S.V.V.V.S.V.V.V.V.V.S.V.V.V.V.S.V.V.V.V.S.V.V.V.V.V.S.V.V.S.V.V.V.V.V.V.V.V.V.V.S.V.V.V.V.V.V.V.V.V.S.V.V.V.V.V.V.S.V.V.V.V.V.V.V.V.V.V.
În termen de trei luni, statul pârât trebuie să plătească reclamantului următoarele sume, care trebuie convertite în moneda națională a statului pârât la cursul de la data efectuării plății: (i) 138 000 (o sută treizeci și opt de mii) de euro și suma suplimentară a oricărei taxe care poate fi percepută, ca despăgubiri pentru prejudiciul material; (ii) 1 000 (o mie) de euro și suma suplimentară a oricărei taxe care poate fi percepută, ca despăgubiri pentru prejudiciul moral; (iii) 3 000 (trei mii) de euro și suma suplimentară a oricărei taxe care poate fi percepută de reclamant, ca compensație pentru cheltuielile judiciare și alte cheltuieli; (b) la sfârșitul acestei perioade de trei luni până la data de 12 octombrie 2023 a declarației de plată, se adaugă o sumă suplimentară a oricărei taxe care poate fi percepută, ca despăgubiri pentru prejudiciul material; (ii) la sfârșitul acestei perioade de trei luni, se raportează în limba engleză, în conformitate cu Regulamentul de punere a Curții.
(CASE OF ZHURA v. UKRAINE)
(Заява № 66191/10)
(Справедлива сатисфакція)
12 жовтня 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Жура проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
,
Голова
,
Марія Елосегі (
María Elósegui),
Катержіна Шімачкова
(Kateřina Šimáčková), судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller)
,
заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 21 вересня 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1.
Справу було розпочато за заявою (№ 66191/10), яку 05 листопада 2010 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Лідія Володимирівна Жура (далі – заявниця).
2.
У рішенні, ухваленому 22 вересня 2022 року (далі – основне рішення), Суд постановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тим, що заявницю змусили нести індивідуальний і надмірний тягар за обставин, коли органи державної влади належним чином не виконали домовленості про компенсацію за її вилучений будинок, а також у зв’язку з невизначеністю щодо того, хто із залучених суб’єктів мав нести відповідальність за усунення наслідків такого неналежного виконання.
3.
Відповідно до статті 41 Конвенції заявниця вимагала різні суми в якості справедливої сатисфакції (див. пункти 69 – 71 основного рішення).
4.
Оскільки питання застосування статті 41 Конвенції було не готове до вирішення, Суд відклав його розгляд та запропонував Уряду і заявниці протягом трьох місяців надати свої письмові зауваження з цього питання та, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони могли досягти (там само, пункт 73 та пункт 5 резолютивної частини).
5.
Угоди між заявницею та Урядом досягнуто не було. Вони надали свої зауваження.
ПРАВО
6.
Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
ШКОДА
Матеріальна шкода
7.
У своїх зауваженнях, поданих до Суду після ухвалення основного рішення, заявниця підтримала свої початкові вимоги щодо справедливої сатисфакції, викладені у її формулярі заяви та в її зауваженнях у відповідь на зауваження Уряду.
8.
Стосовно матеріальної шкоди заявниця вимагала
2 363 321 українських гривень (далі – грн) або 140 000 євро в якості відшкодування вартості необхідних ремонтних робіт у відповідному будинку. На підтвердження своєї вимоги вона надала висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі – КНДІ) від 09 серпня 2014
року.
9.
Заявниця також вимагала 285 703 грн (приблизно 43 000 євро станом на вересень 2006 року) відшкодування втраченого доходу, який згідно з висновком КНДІ від 19 вересня 2006 року, вона отримала б, якби могла здавати будинок в оренду у період з листопада 2002 року до лютого 2006 року.
10.
Насамкінець заявниця вимагала 82 950 грн (приблизно 12
300
євро станом на березень 2004 року) відшкодування орендної плати, сплаченої нею за будинок площею приблизно 50
квадратних метрів, в якому заявниця проживала у період з вересня 2003 року до березня 2004 року. На підтвердження своєї вимоги заявниця надала розписку пана Є., вочевидь власника будинку, від 21 березня 2004
року, що він отримав зазначену суму.
11.
Уряд заперечив проти цих вимог. Він зазначив, що заявниця могла подати заяву про перегляд її справи Верховним Судом на підставі основного рішення, щоб отримати
restitutio in integrum
. Уряд посилався на два рішення національних судів, в яких позивачам присудили відшкодування шкоди, яке мало бути сплачено органами місцевого самоврядування. Оскільки заявниця не подала заяву про перегляд справи протягом встановленого законодавством строку після ухвалення основного рішення (тридцять днів), Уряд вважав, що вона «не була зацікавлена у відновленні своїх прав, а її наміром було збагачення завдяки рішенню Суду».
12.
Стосовно втраченого доходу Уряд стверджував, що вимога у зв’язку з цим була залишена без задоволення національними судами як необґрунтована, але заявниця усе одно подала її до Суду. На думку Уряду, у будь-якому випадку ця вимога була надмірною і спекулятивною. Стосовно вимоги про відшкодування сплаченої орендної плати Уряд зазначив, що органи державної влади запропонували заявниці дві різні квартири на час проведення ремонтних робіт, але вона відмовилася, натомість орендувала будинок самостійно. У будь-якому випадку заявниця не надала необхідних підтверджуючих документів для обґрунтування цієї суми.
13.
Стосовно аргументу Уряду, що заявниця мала вимагати перегляд її справи, Суд повторює, що, як правило, вимога вичерпання національних засобів юридичного захисту, у тому числі можливість відновлення провадження, не застосовується до вимог про справедливу сатисфакцію, поданих до нього за статтею 41 Конвенції (див. рішення у справі «С.Л. та Дж.Л проти Хорватії» (справедлива сатисфакція)
(S.L. and J.L. v. Croatia)
(just satisfaction), заява №
13712/11, пункт 15, від 06
жовтня 2016 року з подальшими посиланнями). Крім того, за обставин цієї справи Суд вважає, що було б нерозумно покладати на заявницю тягар ініціювання подальших проваджень на національному рівні. Тому Суд продовжить розгляд вимог заявниці.
14.
Суд зазначає, що вимоги заявниці стосовно відшкодування сплаченої орендної плати та втраченого доходу, навіть припустивши їхню доречність, не були підтверджені переконливими документами та/або є спекулятивними. Тому він відхиляє обидві ці вимоги.
15.
Однак Суд вважає, що заявниця зазнала матеріальної шкоди у зв’язку з неможливістю отримати відшкодування за ремонт, необхідний для забезпечення належних умов проживання в будинку, наданому їй замість вилученого майна. У зв’язку з цим Суд зазначає, що вимога заявниці за цим пунктом ґрунтується на висновку експертизи від 09 серпня 2014 року, підготовленому спеціалізованою установою. Хоча цей висновок не містить детального опису робіт і розрахунку їхньої вартості, він ґрунтується на умовиводах первинного висновку від 2006 року, складеного тією ж установою на замовлення заявниці під час провадження на національному рівні, який містить усі відповідні деталі. Таким чином, висновок за 2014 рік містить оновлену вартість цих робіт станом на 2014 рік. За відсутності будь-яких заперечень щодо цього висновку з боку Уряду або альтернативного висновку Суд вважає його належною підставою для здійснення розрахунків (див. рішення у справі «Свіргунець проти України» (справедлива сатисфакція) [Комітет]
(
Svirgunets v. Ukraine)
(just satisfaction) [Committee], заява № 38262/10, пункти 11 і 12, від 20
грудня 2022 року). З огляду на це Суд вважає за доцільне присудити суму, зазначену у висновку (2 360 321 грн), у розмірі, в якому вона була конвертована у євро в основному рішенні (138 000 євро).
16.
Отже, Суд присуджує заявниці 138 000 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. Він вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Моральна шкода
17.
Заявниця вимагала відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її майнових прав, у розмірі 576 мінімальних заробітних плат в Україні, розрахованому на день присудження відшкодування. Вона оцінила цю суму у 701 568 грн (еквівалентно приблизно 41
000
євро, як зазначено в основному рішенні). Вона також вимагала 12 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, зазнаної внаслідок стверджуваного порушення статті 6 Конвенції.
18.
Уряд заперечив проти цих вимог як надмірних.
19.
Зауваживши, що в основному рішенні він встановив лише порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Суд вважає, що заявниця зазнала моральної шкоди тільки у зв’язку з цим порушенням. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, він присуджує їй 1
000
євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися на цю суму.
20.
Заявниця вимагала 40 874,44 грн та 46 193,32 грн (приблизно 2
400
євро та 2 700 євро відповідно, як зазначено в основному рішенні) в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні та у цьому Суді відповідно.
21.
Витрати, понесені під час провадження на національному рівні, включали суми, які заявниця сплатила своїм представникам (загалом приблизно 32 700 грн), витрати на експертні висновки, замовлені нею під час провадження (загалом приблизно 4 500 грн), та судовий збір (3
400 грн). Витрати, понесені у зв’язку з провадженням у Суді, включали оплату послуг представника заявниці (загалом 33 000 грн), витрати на експертний висновок від 09 серпня 2014 року (2 500 грн) та поштові витрати (загалом 693,32 грн). Заявниця надала документи, які підтверджували сплату відповідних сум.
22.
Уряд заперечив проти цих вимог як надмірних, залишивши питання компенсації поштових витрат на розсуд Суду.
23.
Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Це може включати витрати на правову допомогу, понесені на національному рівні для запобігання чи усунення порушення Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Ай.Джей.Л. та інші проти Сполученого Королівства» (справедлива сатисфакція)
(I.J.L. and Others v. the United Kingdom)
(just satisfaction), заява №
29522/95 та 2 інші заяви, пункт 18, від 25 вересня 2001 року), а також витрати, понесені з метою встановлення Судом порушення Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Ді Соза Рібейру проти Франції» [ВП]
(De Souza Ribeiro v. France)
[GC], заява № 22689/07, пункт 111, ЄСПЛ 2012).
24.
З огляду на наявні в нього документи, а також зазначені критерії і міркування, Суд вважає за розумне присудити заявниці 3
000 євро, які охоплюють судові та інші витрати, понесені під час провадження на національному рівні та у Суді.
Постановляє
, що:
(a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i)
138
000 (сто тридцять вісім тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди;
(ii)
1
000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(iii)
3
000 (три тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат;
(b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest)
у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє
решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 жовтня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова