CASE OF MITSOPOULOS v. UKRAINE (recurentă nr. 62006/09) DECIZIE (Satisfacție echitabilă) STRAȘTURG 07 septembrie 2023 Această hotărâre este definitivă, dar poate fi supusă corecțiilor redacționale.În cazul Mitso-Popoulos a Ucrainei împotriva Curții Europene a Drepturilor Omului (secțiunea a cincea), care se întrunește într-un comitet al cărui nou format a fost necesar să fie o nouă decizie: o nouă decizie a fost cerută de către Marti Mitsopoloș (CASE OF MITSOPOULOS v. UKRAINE) (recurent nr. 62006/09) O nouă decizie a fost cerută de către Marti Mitsopoloș (MARTI Mitsopoloș) (Decesiune nr. 09 iulie 2023) O nouă decizie a fost declarată de către Marti Keller (Decesiune din 20 iulie 2023) O nouă decizie a Curții a fost declarată de către Marti Eller (Decesiune din 9 iulie 2023) O nouă decizie a Curții a fost declarată de către Marti Šte (Decesiune din 20 iulie 2016) O nouă decizie a Curții (Decesiune din 6 iulie 2016) O nouă decizie a Curții a Curții (Decesiune din 6 iulie 2016) Cărușul a fost declarat în mod legal în mod contrar în temeiul articolului 1 din Convenția nr. 1 din Marti Marti Kalin (Decesiune), iar în temeiul articolului 1 din art. 2 din Convenția nr. 1 din 6 din Convenția nr. 1 din 20 Markov (Decesiune), Curtea a declarat că nu a putut să se pronunțe în mod legal în temeiul articolului 1 din care a fost încheiat în temeiul articolului 2 din care a fost încheiat, în temeiul articolului 2 din care a că nu a fost încheiat, iar în temeiul articolului 1 a fost încheiat, iar în temeiul articolului 2 nu a fost încheiat.
Deoarece problema aplicării articolului 41 din Convenție nu era pregătită pentru soluționare, Curtea a amânat procesul și a invitat Guvernul și reclamantul să își prezinte observațiile în scris cu privire la această problemă și, în special, să informeze Curtea cu privire la orice acord pe care l-ar fi putut ajunge (a se vedea punctul 31 din hotărârea de bază și punctul 4 din rezoluția). 4. Nici un acord nu a fost ajuns de către părți. Atât reclamantul, cât și Guvernul și-au prezentat observațiile. DREPTUL 5. art. 41 din Convenție prevede: Dacă Curtea constată încălcarea Convenției sau a protocolelor sale și dacă dreptul intern corespunzător al Înaltei Părți Contractante prevede doar despăgubiri parțiale, Curtea va acorda părții afectate, dacă este necesar, o confirmare corectă a resursei tehnice. SCO a cerut informații privind prejudiciul material, în același mod în care a cerut să îi fie acordate depozite în conturile bancare, în cazul în care acesta nu a avut bani în conturile bancilorului specializat.
Guvernul a susținut că aceste cereri nu au fost legate de posibilitatea de a se pronunța împotriva unor încălcări și, prin urmare, au fost complet nefondate. Guvernul a subliniat că reclamantul nu a răspuns niciodată cererii de reexaminare a unei cereri de reînnoire a procedurii penale naționale în cauza J.S.L.L.S. (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crime împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crime împotriva Crimei) (Crimea împotriva Crimei) (Crime împotriva Crime împotriva Crimei) (Crime împotriva Crime împotriva Crimei) (Crime împotriva Crime împotriva Crimei) (Crime împotriva Cr
În orice caz, Guvernul nu a putut dovedi că revizuirea cauzei reclamantului de către Curtea Supremă ar putea duce la acordarea despăgubirii pentru prejudiciul cauzat de încălcările stabilite, care se bazează în mod clar pe imposibilitatea reclamantului de a-și exercita dreptul de proprietate asupra locuinței în perioada de la data adoptării hotărârii Tribunalului din Kiev din 20 mai 2009, prin care a fost anulată decizia din 22 ianuarie 2007 privind recunoașterea dreptului său de proprietate asupra locuinței și reluarea procesului, și decizia din 27 aprilie 2016 a Înaltului Tribunal specializat al Ucrainei pentru examinarea cauzelor civile și penale, prin care a fost recunoscută încălcarea dreptului său de proprietate.
În plus, Curtea consideră că plata dobânzii pe care reclamantul ar fi putut să o primească în cazul în care ar fi depus chiria în bancă este foarte acumulativă și nu este legată de nivelurile stabilite de încălcare a legii.14 În urma examinării faptului că, de la începutul anului, un contabil a cerut aproximativ 049 000 de euro din suma necesară pentru despăgubirile de la reclamanții, pe baza contractelor pe care proprietarii le-au declarat, că nu au o relație cu dreptul național.16 În consecință, Curtea consideră că cheltuielile aferente cererii de despăgubiri pentru încălcarea legii sunt de aproximativ 83,9 milioane de euro.16 În consecință, Curtea consideră că, în cazul în care a fost soluționată o problemă de natură să prejudicieze dreptul de proprietate, Curtea a stabilit că, în temeiul articolului 12 din Legea nr. 1244/2008 (TIR), cheltuielile aferente cererii de despăgubiri pentru vânzarea de clădiri cu proprietate în cauză au fost de aproximativ 129,049 000 de euro.
Reclamantul a prezentat informații detaliate cu privire la serviciile prestate, precum și chitanțe pentru fiecare dintre contracte. Reclamantul a cerut, de asemenea, 3.700 de dolari americani (aproximativ 3.450 de euro), pe care, în conformitate cu termenii contractului din 11 februarie 2019, a fost de acord să-l plătească pe reprezentantul său după ce a primit satisfacția echitabilă în conformitate cu hotărârea Curții. Această sumă totală este mică pentru a acoperi toate serviciile juridice legate de procedurile ulterioare la nivel național privind accesul la locuință și utilizarea acesteia. Reclamantul nu a furnizat nici actele de executare a lucrărilor sau alte informații detaliate cu privire la acest lucru. Guvernul a declarat că aceste actele sunt de fapt o întreținere a cerințelor și a costurilor nedeslușite.
În plus, costurile asistenței juridice sunt rambursabile numai în măsura în care acestea se referă la încălcarea constatată (a se vedea hotărârea din 20 decembrie 2014 în cauza Beeler împotriva Italiei (satisfacție echitabilă) (Beyeler v. Italy) (just satisfaction) [GC, hotărârea din 28 mai 2002 în cauza 33202/96, punctul 27).[19] Curtea a constatat că contractele din 24 noiembrie 2014, 22 martie 2016 și 25 iunie 2018 se referă la costurile judiciare și alte costuri suportate în contextul procedurilor la nivel național și nu sunt legate de nivelul acțiunii principale. [20] Prin urmare, în cazul procedurilor judiciare unice și al altor costuri care pot fi examinate, cererile de plată a prejudiciului menționate în contractul de plată a prejudiciului menționat în 23 decembrie 2008 sunt suplimentare cu 5 000 de euro. [20] În cazul în care există o cerere de plată a prejudiciului menționată în hotărârea din 23 decembrie 2008 în cauza 11 decembrie 2008 în cauza Andriandson v. Andriandson, de la Curtea Națională de Justiție din Islanda (CUR), în cazul în care există o cerere de plată a prejudiciului, Curtea consideră că, de asemenea, că este necesar să se acordezeze în cazul în care există o cerere de plată a prejudiciului de 5 000 de euro [20], precum și în cazul în care există o cerere de plată a prejudiciului de 25 000 de euro [20 decembrie 2008 în cazul în cazul în care există o cerere de plată a prejudiciului] [30 decembrie 2009 în cazul în cazul în care există o cererea de plată a prejudiciului de 5 000 de 5 milioane de euro] [28 decembrie 2009 în cazul în cazul în cazul în cazul în care există o cererea de judecată în cazul în cazul în care există o cerere a unei judecată de judecată din Islanda [28 decembrie 2020] [28 decembrie 2020 în cazul în cazul în cazul în care există o cererea din Islanda] [28 decembrie 2020 în cazul în cazul în care există o cererea din Islanda] [28 decembrie 2020 în
(Cinci mii) euro și, în plus, suma oricărei taxe care poate fi impusă reclamantului, ca compensație pentru cheltuielile judiciare și alte cheltuieli, sau sumele trebuie să fie convertite în moneda națională a statului răspunzător la cursul de la data efectuării plății; b) la sfârșitul termenului de trei luni menționat înainte de decontarea finală, pe sumele menționate se va acoperi un dobândă simplă în valoarea ratei de credit limită a Băncii Centrale Europene, care va fi în vigoare în perioada de nerambursare, la care trebuie adăugate trei puncte procentuale; reflectă restul cererilor reclamantului privind satisfacția echitabilă.
(CASE OF MITSOPOULOS v. UKRAINE)
(Заява №
62006/09)
(Справедлива сатисфакція)
07 вересня 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Мітсопулос проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
,
Голова
,
Марія Елосегі (
María Elósegui),
Катержіна Шімачкова
(Kateřina Šimáčková), судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller)
,
заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 13 липня 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1.
У рішенні, ухваленому 09 грудня 2021 року (далі – основне рішення), Суд постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з переглядом «за нововиявленими обставинами» ухваленого на користь заявника рішення, яке набрало законної сили та підлягало виконанню, і яким було визнано його право власності на будинок, внаслідок чого він не міг користуватися своїм правом власності у період з 20 травня 2009
року до 27 квітня 2016 року.
2.
Відповідно до статті 41 Конвенції заявник вимагав різні суми в якості справедливої сатисфакції.
3.
Оскільки питання застосування статті 41 Конвенції було не готове до вирішення, Суд відклав його розгляд та запропонував Уряду і заявнику надати свої письмові зауваження з цього питання та, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони могли досягти (див. пункт 31 основного рішення та пункт 4 резолютивної частини).
4.
Жодної угоди сторонами досягнуто не було. Як заявник, так і Уряд надали свої зауваження.
ПРАВО
5.
Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»
ШКОДА
6.
Стосовно матеріальної шкоди заявник вимагав, щоб йому присудили суму рівнозначну орендній платі, яку він міг би отримати в період з вересня 2002 року до липня 2019 року, якби будинок залишався у його власності, а також відсотки, які він міг отримати, якби поклав на депозитний рахунок у банк кошти, зароблені у такий спосіб. У зв’язку з цим він вимагав 3 182 106 євро. На підтвердження він надав аналіз цін на ринку оренди подібного нерухомого майна та середніх депозитних ставок банків; обидва ґрунтувалися на інформації з різних спеціалізованих інтернет-ресурсів і були створені ним самим.
7.
Заявник також вимагав 20 688 євро та 25 000 євро в якості відшкодування грошових коштів та інших дорогоцінних речей (а саме: ювелірних виробів і побутової техніки), як стверджувалося, вкрадених з його будинку, коли той не перебував у його власності.
8.
Заявник також вимагав 30
000 євро у зв’язку з душевними стражданнями через те, що він не міг користуватися будинком або жити там зі своєю сім’єю, і пов’язаною з цим невизначеністю, яка, як стверджується, досі залишається.
9.
Уряд заперечив проти цих вимог. Він зазначив, що заявник міг подати заяву про перегляд його справи Верховним Судом на підставі основного рішення з метою отримання
restitutio in integrum
, але не зробив цього. У будь-якому випадку Уряд заперечив проти вимог заявника про відшкодування матеріальної шкоди як надмірних і необґрунтованих. Стосовно вимог щодо, як стверджувалося, вкраденого майна Уряд доводив, що вони не були пов’язані з встановленими порушеннями, а тому були повністю необґрунтованими. Уряд наголосив, що заявник ніколи не звертався із заявою про порушення кримінального провадження у зв’язку зі стверджуваною крадіжкою, хоча під час такого провадження можна було б встановити відповідні факти та особу злочинця. Уряд також заперечив проти вимог заявника у зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди.
10.
Стосовно аргументу Уряду, що заявник мав подати заяву про перегляд його справи, Суд повторює, що, як правило, вимога вичерпання національних засобів юридичного захисту, у тому числі можливість відновлення провадження, не застосовується до вимог про справедливу сатисфакцію, поданих до нього за статтею 41 Конвенції (див. рішення у справі «С.Л. та Дж.Л проти Хорватії» (справедлива сатисфакція)
(S.L. and J.L. v. Croatia)
(just satisfaction), заява №
13712/11, пункт 15, від 06 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями). У будь-якому випадку Уряд не зміг довести, що перегляд справи заявника Верховним Судом міг призвести до надання йому компенсації за шкоду, завдану встановленими порушеннями, які чітко ґрунтуються на неможливості заявника користуватися своїм правом власності на будинок у період з дати ухвалення рішення Оболонським районним судом міста Києва від 20 травня 2009 року, яким було скасовано рішення від 22 січня 2007 року про визнання його права власності на будинок та відновлено розгляд справи, та рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, яким було визнано його право власності.
11.
З огляду на це Суд погоджується, що заявник мав зазнати як матеріальної, так і моральної шкоди у зв’язку з цим.
12.
Стосовно вимог про відшкодування матеріальної шкоди, пов’язаної з, як стверджується, вкраденими речами, Суд погоджується з Урядом, що ці вимоги не мають стосунку до порушення, встановленого в основному рішенні, і є необґрунтованими.
13.
Щодо інших вимог заявника Суд вважає, що завдану йому матеріальну шкоду можна розглядати з огляду на вигоду, яку він міг би отримати, якби мав змогу користуватися своїм правом власності на будинок у період з 20 травня 2009 року до 27 квітня 2016 року. Однак Суд не може погодитися з наданими заявником розрахунками, оскільки він взяв за початкову точку 2002 рік і ґрунтував свої розрахунки на Інтернет-джерелах, які вибрав і тлумачив самостійно, а не на офіційному експертному звіті чи іншій оцінці (див.,
mutatis mutandis
, рішення у справах «Свіргунець проти України» (справедлива сатисфакція) [Комітет]
(Svirgunets v. Ukraine)
(just satisfaction) [Committee], заява № 38262/10, пункт 11, від 20 грудня 2022 року та «Брайловська проти України» (справедлива сатисфакція) [Комітет]
(Braylovska v. Ukraine)
(just satisfaction) [Committee], заява №
14031/09, пункт 18, від 14 травня 2020 року). Суд також вважає вимогу заявника щодо відсотків, які він міг би отримати, якби поклав отриману орендну плату в банк, дуже спекулятивною та не пов’язаною з встановленими порушеннями.
14.
З огляду на той факт, що точний розрахунок сум, необхідних для відшкодування матеріальних збитків, понесених заявником, неможливий у зв’язку із самого початку невизначеною за своїм характером шкодою, спричиненою встановленим порушенням, Суд вважає, що це питання має бути вирішене ним на власний розсуд на засадах справедливості.
15.
Отже, Суд присуджує заявнику 25 000 євро в якості відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди.
16.
За цим пунктом заявник вимагав 813 049,22 українських гривень (далі – грн, близько 21 050 євро), сплачених ним своєму законному представнику згідно з чотирма договорами: договором від 23 грудня 2008 року (за послуги, надані до квітня 2016 року, які охоплювали витрати, пов’язані з розглядом справи щодо права власності на будинок на національному рівні (494 724,33 грн – близько 12
810
євро) та поданням заяви до Суду (49 049 грн – близько 1
270
євро), а також договори від 24 листопада 2014 року, 22 березня 2016 року та 25 червня 2018 року, кожен з яких стосувався послуг, наданих під час різних інших як цивільних, так і кримінальних справ на національному рівні щодо доступу до будинку та користування ним. Заявник подав детальну інформацію щодо наданих послуг, а також квитанції до кожного з договорів.
Заявник також вимагав 3
700 доларів США (приблизно 3
450 євро), які згідно з умовами договору від 11 лютого 2019 року він погодився сплатити своєму представнику після отримання справедливої сатисфакції згідно з рішенням Суду. Ця загальна сума мала охоплювати всі юридичні послуги, пов’язані з подальшим провадженням у Суді. Заявник не надав актів виконаних робіт чи іншої детальної інформації щодо цього.
17.
Уряд заперечив проти цих вимог як надмірних і необґрунтованих.
18.
Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Це може включати витрати на правову допомогу, понесені на національному рівні для запобігання чи усунення порушення Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Ай.Джей.Л. та інші проти Сполученого Королівства» (справедлива сатисфакція)
(I.J.L. and Others v. the United Kingdom)
(just satisfaction), заява №
29522/95 та 2 інші заяви, пункт 18, від 25 вересня 2001 року), а також витрати, понесені з метою встановлення Судом порушення Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Ді Соза Рібейру проти Франції» [ВП]
(De Souza Ribeiro v. France)
[GC], заява № 22689/07, пункт 111, ЄСПЛ 2012). Крім того, витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню лише тією мірою, якою вони стосуються встановленого порушення (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (справедлива сатисфакція) [ВП]
(Beyeler v. Italy)
(just satisfaction) [GC], заява № 33202/96, пункт 27, від 28 травня 2002 року).
19.
Суд зазначає, що договори від 24 листопада 2014 року, 22
березня 2016 року та 25 червня 2018 року стосуються судових та інших витрат, понесених у контексті проваджень на національному рівні і не пов’язаних з предметом основного рішення.
20.
Отже, єдині судові та інші витрати, які можуть бути розглянуті Судом, це ті, які згадуються в договорах від 23 грудня 2008 року та 11
лютого 2019 року.
21.
З огляду на це та враховуючи наявні в нього документи і зазначені критерії та міркування, Суд вважає за розумне присудити заявнику 5
000 євро, що охоплює судові та інші витрати, понесені під час провадження на національному рівні та у Суді (див., наприклад,
mutatis mutandis
, рішення у справі «Гудмудур Андрі Астрадсон проти Ісландії» [ВП]
(Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland)
[GC], заява №
26374/18, пункт 308, від 01 грудня 2020 року).
Постановляє
, що:
a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 25 000 (двадцять п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди; а також 5
000 (п’ять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest)
у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє
решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 07 вересня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова