Sadocha împotriva Ucrainei

1 CURTEA EUROPEANĂ A DREPTURILOR OMULUI

2 SECȚIA A CINCEA

3 CAUZA „SADOHA c. UCRAINEI” 4 ( 5 CAUZA SADOCHA v. UKRAINE) 6 (Cererea nr. 77508/11)

7 HOTĂRÂRE

8 (Satisfacție echitabilă) 9 Art. 41 • Satisfacție echitabilă • Încălcarea art. 1 din Protocolul nr. 1 la Convenție, în legătură cu confiscarea disproporționată în întregime a unei sume de bani nedeclarate la trecerea frontierei • Acordarea de despăgubiri pentru prejudiciul material • Reclamantul nu era obligat să formuleze o cerere de redeschidere a procedurii la nivel național, fapt care nu fusese indicat de către Curte în hotărârea sa principală drept o condiție prealabilă pentru acordarea despăgubirilor pentru prejudiciul material • S-a considerat rezonabil să se restituie suma confiscată, scăzând cuantumul maxim al amenzii prevăzute de lege ca alternativă pentru contravenția săvârșită

10 STRASBOURG

11 7 mai 2020

12 DEFINITIVĂ

13 07.08.2020 14 Această hotărâre a devenit definitivă, în temeiul articolului 44 § 2 din Convenție. Textul acesteia poate fi supus unor corecturi redacționale. 15 În cauza „Sadoha c. Ucrainei”, 16 Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Secția a cincea), reunită într-o cameră compusă din: 17 Síofra O’Leary 18 (Síofra O’Leary) 19 , 20 Președintă, 21 Ganna Yudkivska 22 (Ganna Yudkivska) 23 , 24 Yonko Grozev 25 (Yonko Grozev) 26 , 27 Mārtiņš Mits 28 (Mārtiņš Mits) 29 , 30 Lәtif Hüseynov 31 (Lәtif Hüseynov) 32 , 33 Lado Chanturia 34 (Lado Chanturia) 35 , 36 Anja Seibert-Fohr 37 (Anja Seibert-Fohr) 38 , 39 judecători, 40 și Victor Soloveytchik 41 (Victor Soloveytchik) 42 , 43 grefier adjunct al secției, 44 după deliberări purtate în camera de consiliu la 24 martie 2020, 45 pronunță următoarea hotărâre, care a fost adoptată la aceeași dată:

46 PROCEDURA

47 1. 48 Cauza își are originea într-o cerere (nr. 49 77508/11) introdusă la 6 decembrie 2011 50 la Curte împotriva Ucrainei, în temeiul articolului 34 din Convenția pentru apărarea drepturilor omului și a libertăților fundamentale (denumită în continuare „Convenția”), de un cetățean ceh, domnul Vasil Sadoha 51 (Vasil Sadocha) 52 (denumit în continuare „reclamantul”). 53 2. 54 Prin hotărârea pronunțată la 11 iulie 2019 (denumită în continuare „hotărârea principală”), Curtea a hotărât că a fost încălcat articolul 1 din Protocolul nr. 1 la Convenție, în legătură cu confiscarea numerarului pe care reclamantul nu îl declarase la trecerea frontierei ucrainene (a se vedea hotărârea Sadoha c. Ucrainei 55 (Sadocha v. Ukraine) 56 , 57 cererea nr. 58 77508/11, pct. 37 și pct. 2 din dispozitiv, 59 din 11 iulie 2019). 60 3. 61 În temeiul articolului 41 din Convenție, reclamantul a solicitat inițial 34 62 100 de euro cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul material.

Această sumă includea fondurile confiscate în cuantum de 31 63 000 de euro. Având în vedere că, potrivit susținerilor reclamantului, banii confiscați erau împrumutați, acesta a solicitat de asemenea, cu titlu de despăgubire a unei părți din prejudiciul material cauzat, 3 64 100 de euro, sumă egală cu cuantumul amenzii pe care urma să o plătească pentru returnarea cu întârziere a împrumutului. În cele din urmă, a solicitat 2 65 000 de euro cu titlu de despăgubire pentru prejudiciu moral. 66 4. 67 Curtea a apreciat că însăși constatarea încălcării constituie o satisfacție echitabilă suficientă pentru prejudiciul moral.

Întrucât chestiunea aplicării articolului 41 din Convenție cu privire la prejudiciul material nu era în stare să fie tranșată, Curtea a amânat examinarea acesteia și a invitat Guvernul și reclamantul să prezinte, în termen de trei luni, observațiile lor scrise în această chestiune și, în special, să informeze Curtea cu privire la ajungerea acestora la vreo înțelegere (idem, pct. 43 și 44 și pct. 4 din dispozitiv). 68 5. 69 Atât reclamantul, cât și Guvernul au prezentat observații.

70 LEGISLAȚIA INTERNĂ RELEVANTĂ

71 6 72 . 73 Articolul 361 alineatul (5) punctul 3 din Codul de procedură contencios-administrativă al Ucrainei din 2005, în redactarea din 2017, prevede că constatarea de către o instanță judiciară internațională a încălcării de către Ucraina a obligațiilor internaționale constituie un temei pentru introducerea cererii de redeschidere a procedurii într-o cauză administrativă. În conformitate cu articolul 363 din Cod, astfel de cereri pot fi introduse în termen de treizeci de zile de la data la care partea a luat cunoștință de faptul că hotărârea judiciară internațională a devenit definitivă. Articolul 365 din Cod stabilește Marea Cameră a Curții Supreme drept organul competent să examineze astfel de cereri.

74 7 75 . 76 Articolul 340 din Codul vamal al Ucrainei stabilește pedeapsa pentru nedeclararea bunurilor supuse declarării obligatorii, sub forma aplicării unei amenzi cuprinse între 1 77 700 și 17 78 000 grivne ucrainene (denumite în continuare „UAH”), sau a confiscării bunurilor respective.

79 ÎN DREPT

80 APLICAREA ARTICOLULUI 41 DIN CONVENȚIE

81 8. 82 Articolul 41 din Convenție prevede: 83 „Dacă Curtea declară că a avut loc o încălcare a Convenției sau 84 a protocoalelor sale și 85 dacă dreptul intern al înaltei părți contractante respective nu permite decât o înlăturare incompletă a consecințelor acestei încălcări, Curtea acordă părții lezate, dacă 86 este cazul, o satisfacție echitabilă.” 87 Prejudiciul material 88 Argumentele părților 89 (a) 90 Reclamantul 91 9. 92 În noile observații, reclamantul a susținut că ar fi adecvat să se calculeze suma prejudiciului material care urmează a fi acordată prin scăderea din suma confiscată de la el (31 93 000 de euro) a amenzii maxime de 17 94 000 UAH, care ar fi putut fi aplicată față de el pentru nedeclararea bunurilor supuse declarării obligatorii — contravenție prevăzută la articolul 340 din Codul vamal al Ucrainei (a se vedea pct. 7 și pct. 14 din hotărârea principală).

95 10. 96 La 12 septembrie 2011, în ziua în care Curtea de Apel a orașului Kiev a menținut decizia de confiscare și procedura la nivel național s-a încheiat (a se vedea pct. 12 din hotărârea principală), această sumă în UAH era echivalentă cu 1 97 543,30 euro. Prin urmare, reclamantul a solicitat 29 98 456,70 euro cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul material. 99 (b) 100 Guvernul 101 11 102 . 103 Guvernul a susținut că, în pofida caracterului disproporționat al sancțiunii aplicate reclamantului, acesta trebuia totuși să răspundă pentru încălcarea legislației naționale săvârșită. Guvernul a prezentat de asemenea o scrisoare a Curții Supreme, în care se arăta că instanța difuza informații despre hotărârea principală instanțelor inferioare.

Curtea Supremă a indicat că instanțele inferioare luau din ce în ce mai des în considerare principiul proporționalității la aplicarea sancțiunilor în cauzele din această categorie. Curtea a menționat că nu avea competența să examineze cererile de redeschidere a procedurii în cauzele din această categorie. 104 12. 105 Guvernul a susținut că reclamantul a avut posibilitatea să introducă o cerere de redeschidere a procedurii în cauza sa, în conformitate cu articolul 361 din Codul de procedură contencios-administrativă al Ucrainei (a se vedea pct. 6), dar nu a folosit această posibilitate. În lipsa unei reexaminări a cauzei reclamantului la nivel național, Curtea este cea care trebuie să evalueze suma care urmează a fi acordată.

106 Aprecierea Curții 107 13. 108 Curtea reamintește concluziile sale cu privire la punctul respectiv din hotărârea sa principală: 109 „43. 110 Curtea observă că temeiul pentru constatarea încălcării articolului 1 din Protocolul nr. 1 la Convenție în prezenta cauză a fost caracterul disproporționat al sancțiunii aplicate reclamantului, fapt care nu înseamnă că reclamantul nu trebuia să răspundă în niciun fel pentru încălcarea legislației naționale săvârșită de el. Cu toate acestea, sarcina Curții nu constă în a specula cu privire la cuantumul amenzii care ar fi fost aplicată reclamantului în locul confiscării întregii sume de bani nedeclarate, care a fost recunoscută drept o încălcare a Convenției, și în a se substitui autorităților publice naționale în această chestiune.

În aceste circumstanțe, Curtea consideră că problema prejudiciului material nu este încă în stare să fie tranșată. Prin urmare, aceasta trebuie amânată, pentru a oferi părților posibilitatea de a prezenta observații scrise în această chestiune și de a informa Curtea cu privire la ajungerea părților la vreo înțelegere în acest sens (pct. 1 și 4 din articolul 75 din Regulamentul Curții).” 111 14. 112 Reclamantul a susținut că ar fi adecvat să se scadă amenda maximă care, în conformitate cu legislația națională (a se vedea hotărârea principală, pct. 14), ar fi putut fi aplicată față de el în locul confiscării pentru nedeclararea numerarului la frontieră. 113 15. 114 Guvernul nu a propus alte temeiuri alternative pentru calcul.

115 16. 116 În ceea ce privește posibilitatea menționată de Guvern de a introduce o cerere de redeschidere a procedurii la nivel național, Curtea observă că susținerile Guvernului cu privire la aceasta sunt contradictorii.

Pe de o parte, acesta susține că o astfel de redeschidere a fost o posibilitate pe care reclamantul nu a folosit-o (a se vedea pct. 12). Pe de altă parte, a prezentat o scrisoare a Curții Supreme, organ care, potrivit legislației naționale invocate de Guvern, avea competența să examineze astfel de cereri 117 (a se vedea pct. 6), în care Curtea Supremă a arătat că nu avea competența să examineze astfel de cereri privind cauzele din categoria respectivă, fără a indica vreun organ alternativ (a se vedea pct. 11). 118 17. 119 În orice caz, Curtea consideră că, în circumstanțele prezentei cauze, în care Curtea a amânat examinarea chestiunii satisfacției echitabile și nu a indicat că, până la soluționarea de către aceasta a chestiunii, se va aștepta sau va fi adecvată redeschiderea procedurii la nivel național, ar fi necorespunzător să i se ceară reclamantului să introducă o cerere de redeschidere a procedurii ca o condiție prealabilă pentru acordarea de către Curte a despăgubirii pentru prejudiciu material.

120 18. 121 În aceste circumstanțe, Curtea ia în considerare principiul de calcul propus de reclamant, iar pretenția acestuia o consideră rezonabilă. 122 19. 123 Prin urmare, Curtea acordă reclamantului suma solicitată, în cuantum de 29 124 456,70 euro, cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul material. 125 Dobânda moratorie 126 20. 127 Curtea consideră potrivit ca rata dobânzilor moratorii să se întemeieze pe rata dobânzii facilității de împrumut marginal practicată de Banca Centrală Europeană, majorată cu trei puncte procentuale.

128 PENTRU ACESTE MOTIVE, CURTEA, ÎN UNANIMITATE, 129 Hotărăște 130 că: 131 (a) 132 în termen de trei luni de la data la care prezenta hotărâre devine definitivă în conformitate cu articolul 44 § 2 din Convenție, Statul pârât trebuie să plătească reclamantului 29 133 456,70 (douăzeci și nouă de mii patru sute cincizeci și șase euro și șaptezeci de cenți) euro, plus orice taxă care poate fi datorată, cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul material; 134 (b) 135 la expirarea termenului menționat de trei luni și până la plata efectivă, suma menționată va purta o dobândă simplă 136 (simple interest) 137 la rata egală cu rata dobânzii facilității de împrumut marginal practicată de Banca Centrală Europeană, aplicabilă în perioada de întârziere, majorată cu trei puncte procentuale.

138 Redactată în limba engleză și comunicată în scris la 7 mai 2020, în temeiul art. 77 alin. 2 și 3 din Regulamentul Curții. 139 Victor Soloveytchik 140 (Victor Soloveytchik) 141 Grefier adjunct 142 Síofra O’Leary 143 (Síofra O’Leary) 144 Președintă

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «САДОХА ПРОТИ УКРАЇНИ»

( CASE OF SADOCHA v. UKRAINE) (Заява № 77508/11) РІШЕННЯ (Справедлива сатисфакція) Ст. 41 • Справедлива сатисфакція • Порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції у зв’язку з непропорційною конфіскацією незадекларованої суми грошей у повному обсязі під час перетину кордону • Присудження відшкодування матеріальної шкоди • Заявник не був зобов’язаний звертатися із заявою про поновлення провадження на національному рівні, що не було вказано Судом у його основному рішенні як передумова присудження відшкодування матеріальної шкоди • Визнано за розумне повернути конфісковану суму з вирахуванням максимального розміру штрафу, який передбачений законодавством в якості альтернативи за вчинене правопорушення СТРАСБУРГ 07 травня 2020 року ОСТАТОЧНЕ 07.08.2020 Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

Його текст може підлягати редакційним виправленням. У справі «Садоха проти України» Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли: Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary) , Голова, Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska) , Йонко Грозєв (Yonko Grozev) , Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits) , Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov) , Ладо Чантурія (Lado Chanturia) , Аня Сайбер-Фор (Anja Seibert-Fohr) , судді, та Віктор Соловейчік (Victor Soloveytchik) , заступник Секретаря секції, після обговорення за зачиненими дверима 24 березня 2020 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день: ПРОЦЕДУРА 1. Справу було розпочато за заявою (№ 77508/11), яку 06 грудня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин Чехії, пан Васіл Садоха (Vasil Sadocha) (далі – заявник).

2. У рішенні, ухваленому 11 липня 2019 року (далі – основне рішення), Суд постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з конфіскацією готівки, яку заявник не задекларував під час перетину українського кордону (див. рішення у справі «Садоха проти України» (Sadocha v. Ukraine) , заява № 77508/11, пункт 37 та пункт 2 резолютивної частини, від 11 липня 2019 року). 3. Відповідно до статті 41 Конвенції заявник спочатку вимагав 34 100 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. Ця сума включала конфісковані кошти у розмірі 31 000 євро. З огляду на те, що згідно з твердженнями заявника конфісковані гроші були позичені, він також вимагав в якості відшкодування частини завданої матеріальної шкоди 3 100 євро, що дорівнювало розміру штрафу, який він мав сплатити за несвоєчасне повернення позики.

Насамкінець, він вимагав 2 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. 4. Суд вважав, що встановлення порушення само собою становило достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди. Оскільки щодо матеріальної шкоди питання про застосування статті 41 Конвенції не було готовим до вирішення, Суд відклав його розгляд і запропонував Уряду та заявнику протягом трьох місяців подати свої письмові зауваження з цього питання і, зокрема, поінформувати Суд про досягнення ними будь-якої угоди (там само, пункти 43 і 44 та пункт 4 резолютивної частини). 5. Як заявник, так і Уряд подали зауваження.

ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

6 . Пункт 3 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України від 2005 року у редакції 2017 року передбачає, що встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань є підставою для подання заяви про поновлення провадження в адміністративній справі. Відповідно до статті 363 Кодексу, такі заяви можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня, коли сторона дізналася, що міжнародне судове рішення набуло статусу остаточного. Стаття 365 Кодексу визначає Велику Палату Верховного Суду як орган, уповноважений розглядати такі заяви. 7 . Статтею 340 Митного кодексу України встановлено покарання за недекларування товарів, які підлягають обов’язковому декларуванню, у вигляді накладення штрафу у розмірі від 1 700 до 17 000 українських гривень (далі – грн) або конфіскації відповідних товарів.

ПРАВО

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

8. Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.» Матеріальна шкода Доводи сторін (a) Заявник 9. У нових зауваженнях заявник стверджував, що було б доцільно обчислити суму матеріальної шкоди, яка мала бути присуджена, віднявши від конфіскованої у нього суми (31 000 євро) максимальний штраф у розмірі 17 000 гривень, який міг бути накладений на нього за недекларування товарів, що підлягали обов’язковому декларуванню, -правопорушення, передбачене статтею 340 Митного кодексу України (див.

пункт 7 та пункт 14 основного рішення). 10. 12 вересня 2011 року, у день, коли Апеляційний суд міста Києва залишив без змін постанову про конфіскацію і провадження на національному рівні було закінчене (див. пункт 12 основного рішення), ця сума в грн була еквівалентна 1 543,30 євро. Отже, заявник вимагав 29 456,70 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. (b) Уряд 11 . Уряд стверджував, що незважаючи на непропорційний характер санкції, накладеної на заявника, він все ще повинен був нести відповідальність за вчинене ним порушення національного законодавства. Уряд також надав лист Верховного Суду, в якому зазначалося, що суд поширював інформацію про основне рішення серед судів нижчих інстанцій.

Верховний Суд вказав, що суди нижчих інстанцій усе частіше враховували принцип пропорційності при накладенні санкцій у справах цієї категорії. Суд зазначив, що не мав повноважень розглядати заяви про поновлення провадження у справах цієї категорії. 12. Уряд стверджував, що заявник мав можливість подати заяву про поновлення провадження в його справі відповідно до статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (див. пункт 6), але не скористався нею. За відсутності перегляду справи заявника на національному рівні саме Суд повинен оцінити, яка сума має бути присуджена. Оцінка Суду 13. Суд повторює свої висновки щодо відповідного пункту у своєму основному рішенні: «43. Суд зазначає, що підставою для встановлення порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у цій справі був непропорційний характер накладеного на заявника стягнення, що не означає, що заявник не повинен був нести жодної відповідальності за вчинене ним порушення національного законодавства.

Проте завдання Суду не полягає у спекуляції на розмірі штрафу, який би був накладений на заявника замість конфіскації всієї незадекларованої суми коштів, яка була визнана порушенням Конвенції, та заміні собою національних органів державної влади у цьому питанні. За цих обставин Суд вважає, що питання матеріальної шкоди ще не готове до вирішення. Отже, його слід відкласти, щоб надати сторонам можливість подати письмові зауваження з цього питання та поінформувати Суд про досягнення сторонами будь-якої угоди щодо цього (пункти 1 і 4 Правила 75 Регламенту Суду).» 14. Заявник стверджував, що було б доцільно відняти максимальний штраф, який відповідно до національного законодавства (див. основне рішення, пункт 14) міг бути накладений на нього замість конфіскації за недекларування готівки на кордоні.

15. Уряд не запропонував жодних альтернативних основ для розрахунку. 16. Щодо зазначеної Урядом можливості звернутися із заявою про поновлення провадження на національному рівні Суд зазначає, що твердження Уряду щодо цього є суперечливими. З одного боку, він стверджує, що таке поновлення було можливістю, якою заявник не скористався (див. пункт 12). З іншого боку, він надав лист Верховного Суду, органу, який згідно з національним законодавством, на яке посилався Уряд, мав повноваження розглядати такі заяви (див. пункт 6), в якому Верховний Суд зазначив, що у нього не було повноважень розглядати такі заяви щодо справ відповідної категорії, не вказавши жодного альтернативного органу (див.

пункт 11). 17. У будь-якому випадку Суд вважає, що за обставин цієї справи, в якій Суд відклав розгляд питання про справедливу сатисфакцію і не вказав, що до вирішення ним цього питання очікуватиметься або буде належним поновлення провадження на національному рівні, було б недоцільно вимагати від заявника звертатися із заявою про поновлення провадження як передумови присудження Судом відшкодування матеріальної шкоди. 18. За таких обставин Суд бере до уваги запропонований заявником принцип розрахунку, а його вимогу вважає розумною. 19. Отже, Суд присуджує заявнику суму, яка вимагалася, у розмірі 29 456,70 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. Пеня 20. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

за цих підстав суд одноголосно Постановляє , що: (a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції держава-відповідач повинна сплатити заявнику 29 456,70 (двадцять дев’ять тисяч чотириста п’ятдесят шість євро сімдесят центів) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди; (b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 07 травня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду. Віктор Соловейчік (Victor Soloveytchik) Заступник Секретаря Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary) Голова