- Instanța
- Curtea Europeană a Drepturilor Omului
- Data
- 25 iunie 2020
- Stat pârât
- UKR
- Articole
- Articolul 3, Articolul 5
- Concluzia
- Încălcare — Articolul 3
- Încălcare — Articolul 5
Borzykh și alții împotriva Ucrainei
Traducere în română AI
CURTEA EUROPEANĂ A DREPTURILOR OMULUI
SECȚIA A CINCEA
CAUZA „BORZYKH ȘI ALȚII ÎMPOTRIVA UCRAINEI”
(CASE OF BORZYKH AND OTHERS v. UKRAINE) (Cererea nr. 5353/14 și alte 2 cereri) HOTĂRÂRE STRASBOURG 25 iunie 2020 Această hotărâre este definitivă, însă poate suferi modificări de redactare.
În cauza „Borzykh și alții împotriva Ucrainei”, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Secția a cincea), reunită într-un comitet alcătuit din: Gabriele Kucsko-Stadlmayer, președinte, Lado Chanturia, Anja Seibert-Fohr, judecători, și Anne-Marie Dougin, grefier adjunct interimar al secției, Având în vedere: cererile (nr. 5353/14, nr. 54053/14 și nr. 25353/16), introduse la datele diferite indicate în tabelul anexat, în fața Curții, împotriva Ucrainei, în temeiul art. 34 din Convenția pentru apărarea drepturilor omului și a libertăților fundamentale („Convenția”) de trei cetățeni ucraineni, dl Oleksiy Volodymyrovych Borzykh (denumit în continuare „primul reclamant”), dl Andriy Vitaliyovych Pustintsev (denumit în continuare „al doilea reclamant”), dl Ruslan Mykhailovych Naumenko (denumit în continuare „al treilea reclamant”); decizia de a comunica Guvernului ucrainean („Guvernul”) plângerile formulate în temeiul art. 3 și al art. 5 §§ 3, 4 și 5 din Convenție, precum și de a declara restul plângerilor din cerere inadmisibile; decizia de a acorda asistență juridică primului reclamant; observațiile părților; după deliberarea în camera de consiliu la 2 iunie 2020, pronunță următoarea hotărâre, adoptată în aceeași zi: INTRODUCERE Cauza privește presupusele condiții necorespunzătoare de detenție a reclamanților, cu încălcarea art. 3 din Convenție,
precum și lipsa motivării deciziilor judiciare prin care a fost dispusă arestarea acestora și prelungită durata detenției, presupusa lipsă de justificare a duratei detenției, presupusa lipsă a unei proceduri efective de contestare a legalității detenției și presupusa lipsă a dreptului la despăgubiri pentru presupusele încălcări ale drepturilor lor în temeiul art. 5 din Convenție. ÎN FAPT
Detaliile referitoare la reclamanți sunt prezentate în tabelul anexat.
Guvernul a fost reprezentat de agentul său, dl I. Lișcina, din Ministerul Justiției.
Faptele cauzei, astfel cum au fost prezentate de părți, pot fi rezumate după cum urmează. Reținerea reclamanților și detenția acestora în arestul preventiv
La date diferite, reclamanții au fost reținuți în cadrul procedurilor penale împotriva lor. La scurt timp după aceasta, instanțele le-au aplicat ca măsură preventivă arestarea preventivă. În deciziile judiciare respective, s-a indicat că reclamanții erau acuzați de săvârșirea unor infracțiuni grave și că, în cazul în care nu erau plasați în detenție, ar fi putut să fugă sau să împiedice ancheta ori să își continue activitatea infracțională. Instanțele nu au prezentat informații concrete care să explice de ce motivele indicate erau întemeiate.
În plus, în cererea nr. 25353/16, instanța a indicat, fără a preciza detalii concrete, că infracțiunea de care era acuzat reclamantul fusese săvârșită de un grup ai cărui membri nu fuseseră toți identificați.
În cursul procedurii, instanțele au prelungit de mai multe ori durata detenției reclamanților, făcând referire la motivele indicate în deciziile inițiale de arestare. În plus, instanțele au făcut trimitere la lipsa motivelor pentru eliberarea reclamanților: nu fuseseră stabilite împrejurări noi care să justifice eliberarea, iar împrejurările care au determinat pronunțarea deciziilor inițiale de arestare a reclamanților în cadrul anchetei preliminare nu se schimbaseră.
La 17 septembrie 2013, instanța de fond l-a recunoscut pe primul reclamant vinovat și l-a condamnat la o pedeapsă cu închisoarea pe o durată de șapte ani.
La 8 noiembrie 2012, instanța de fond l-a recunoscut pe al doilea reclamant vinovat și l-a condamnat la o pedeapsă cu închisoarea pe o durată de patru ani. La 17 septembrie 2013, această hotărâre a fost casată în apel, iar cauza a fost trimisă spre rejudecare. Curtea de Apel a indicat că nu existau motive pentru eliberarea celui de-al doilea reclamant din arest pe parcursul rejudecării. La 4 aprilie 2014, instanța de fond l-a recunoscut din nou pe al doilea reclamant vinovat și l-a condamnat la o pedeapsă cu închisoarea pe o durată de șase ani.
La 15 septembrie 2014, instanța de fond l-a recunoscut pe al treilea reclamant vinovat și l-a condamnat la o pedeapsă cu închisoarea pe o durată de zece ani și șase luni. La 9 mai 2015, această hotărâre a fost casată în apel, iar cauza a fost trimisă spre rejudecare. La 19 noiembrie 2015, în cursul rejudecării cauzei, instanța a încetat măsura preventivă a arestării celui de-al treilea reclamant, eliberându-l din arestul preventiv. Condițiile de detenție a reclamanților
Reclamanții au furnizat o descriere a condițiilor de detenție în centrele de arest preventiv (denumite în continuare „SIZO”; a se vedea pct. 11), care poate fi rezumată astfel. Apa caldă curentă lipsea, iar furnizarea apei reci era intermitentă. Celulele erau umede, cu mucegai, miros neplăcut, încălzire necorespunzătoare și ventilație proastă, fără aer proaspăt; erau infestate cu paraziți, gândaci și șoareci. Grupurile sanitare erau amplasate în zona de locuit și nu erau complet izolate. Hrana și apa potabilă erau de proastă calitate, iar normele igienice erau necorespunzătoare. Reclamanții aveau dreptul să facă duș doar o dată pe săptămână. Lenjeria de pat era inutilizabilă. În celule lumina naturală era insuficientă, iar lumina artificială din acestea nu era stinsă nici ziua, nici noaptea. Nu erau organizate plimbări regulate.
În plus, reclamanții au furnizat următoarele informații: primul reclamant a fost ținut în SIZO Kiev de la 15 septembrie 2011 până la 27 mai 2014, în următoarele celule: – nr. 330: cu o suprafață de aproximativ 14 m² și împreună cu șase persoane; – nr. 167: cu o suprafață de aproximativ 60 m² și împreună cu patruzeci și opt de persoane; – nr. 284: cu o suprafață de aproximativ 15 m² și împreună cu opt persoane; al doilea reclamant a fost ținut în SIZO Dnipro (la momentul evenimentelor – Dnepropetrovsk) de la 6 septembrie 2013 până la 5 noiembrie 2014 în diferite celule (nr. 614, nr. 621, nr. 623, nr. 625, nr. 628, nr. 629, nr. 633, nr. 634, nr. 638 și nr. 641), fiecare cu o suprafață de aproximativ 6,7 m² și împreună cu două persoane; al treilea reclamant a fost ținut în SIZO Dnipro de la 9 martie 2013 până la 19 noiembrie 2015 în diferite celule (nr. 1002, nr. 1013, nr. 1017 și nr. 1035), fiecare cu o suprafață de aproximativ 15 m² și împreună cu șase persoane. Documente internaționale relevante
În raportul Comitetului pentru prevenirea torturii și a pedepselor sau tratamentelor inumane sau degradante (denumit în continuare „CPT”) către Guvernul ucrainean, în urma vizitei sale în Ucraina din 9-21 octombrie 2013 (CPT/Inf (2014) 15), CPT a constatat următoarele (sublinierea originală; notele de subsol omise): „118. Delegația CPT a efectuat vizite repetate în SIZO Kiev, Dnepropetrovsk, Odesa și Simferopol, în care arestații preventivi/condamnații care nu își executau încă pedepsele reprezentau aproximativ 90% sau mai mult din numărul total al deținuților acestor unități. În primul rând, trebuie remarcat faptul că, la momentul vizitei din 2013, aceste unități funcționau la o capacitate mai mică decât cea oficială, deși determinarea capacității se baza încă pe standardul național de 2,5 m² de spațiu personal pe deținut: ● la capacitatea oficială de 3.271 de locuri, în SIZO Kiev erau ținuți 2.618 deținuți (inclusiv 207 femei și 80 de minori). Punerea în funcțiune a noii clădiri pentru cazarea femeilor în decembrie 2011 a permis creșterea capacității unității (cu 173 de locuri suplimentare); ● SIZO Dnepropetrovsk găzduia 1.777 de deținuți (inclusiv 129 de femei și 24 de adolescenți), față de o capacitate oficială de 3.519 locuri; ... 119. CPT constată cu satisfacție că, în celulele inspectate de delegație în cadrul unităților vizitate, fiecărui deținut i s-a oferit propriul pat. În plus, în multe celule ale unităților respective a fost respectat standardul de 4 m² de spațiu personal pe deținut în celulele cu mai multe locuri. Atât angajații unităților, cât și deținuții cu care a discutat delegația au apreciat pozitiv reducerea semnificativă a numărului de deținuți și creșterea suprafeței spațiului personal în celule, în contextul adoptării și intrării în vigoare a noului CPP al Ucrainei. Cu toate acestea ... delegația CPT a observat o supraaglomerare localizată în toate unitățile vizitate. Ocuparea în multe celule nu numai că nu corespundea standardelor CPT privind 4 m² de spațiu personal pe deținut, ci încălca și standardele ucrainene, întrucât în unele celule cu mai multe locuri unui deținut îi reveneau doar 1,5 m² de spațiu personal (de exemplu, 38 de persoane erau ținute într-o celulă din SIZO Kiev cu o suprafață de aproximativ 57 m², fără a se lua în calcul spațiul ocupat de toaleta amplasată în celulă; patru deținuți erau ținuți într-o celulă din SIZO Odesa cu o suprafață de aproximativ 7 m², fără a se lua în calcul spațiul ocupat de toaleta amplasată în celulă)… Delegația a observat că, în SIZO Dnepropetrovsk, obloanele metalice fixate la ferestrele celulelor din secțiile 9 și 10 fuseseră înlăturate după vizita din 2009. Au fost luate măsuri pentru efectuarea unor lucrări de reparație treptate în celule; cu toate acestea, majoritatea spațiilor de locuit erau într-o stare proastă, celulele aveau ventilație proastă și erau murdare. În plus, toaletele din celule erau izolate doar parțial… c. plimbările 122. În toate SIZO vizitate, deținuții aveau acces la plimbări zilnice de o oră (două ore pentru adolescenți). Cu toate acestea, curțile pentru plimbări inspectate de delegația CPT erau adesea prea mici pentru capacitatea prevăzută și pentru exerciții fizice serioase (de exemplu, 9,5 m² pentru doi deținuți sau 34 m² pentru 12 deținuți în SIZO Kiev)… d. programele de activități ... 124. În cursul vizitei din 2013, delegația a constatat că practic nimic nu se schimbase în privința asigurării activităților în afara celulei pentru persoanele arestate preventiv. Majoritatea persoanelor arestate preventiv erau închise în celule timp de douăzeci și trei de ore pe zi și nu aveau practic nimic de făcut (de exemplu, să se uite la televizor sau să citească cărți)… ” ÎN DREPT
CONEXAREA CERERILOR
13. Având în vedere similitudinea obiectului cererilor, Curtea consideră oportun să le examineze împreună într-o singură hotărâre.
PRESUPUSA ÎNCĂLCARE A ART. 3 DIN CONVENȚIE
14. Reclamanții s-au plâns de condițiile necorespunzătoare de detenție pe perioadele indicate la pct. 11. Aceștia s-au întemeiat pe art. 3 din Convenție, care prevede: „Nimeni nu poate fi supus torturii, nici pedepselor sau tratamentelor inumane ori degradante.” Admisibilitatea
Guvernul a susținut că primul reclamant nu a epuizat căile de recurs interne efective, întrucât ar fi trebuit să se adreseze parchetului cu o plângere privind condițiile de detenție.
Primul reclamant a susținut că Curtea examinase deja calea de recurs invocată de Guvern în alte cauze împotriva Ucrainei și a apreciat-o ca fiind ineficientă.
Curtea constată că a examinat deja și a respins obiecții similare, considerând calea de recurs invocată de Guvern ca fiind ineficientă (a se vedea, de exemplu, hotărârea în cauza Sokil c. Ucrainei, cererea nr. 9414/13, pct. 38, 22 octombrie 2015). Referindu-se la jurisprudența menționată și la împrejurările prezentei cauze, Curtea consideră că Guvernul nu a demonstrat că primul reclamant ar fi putut beneficia, în practică, de o cale de recurs efectivă pentru plângerea sa, adică de o cale de recurs aptă să prevină producerea sau continuarea încălcărilor sau să îi acorde o despăgubire corespunzătoare. Prin urmare, Curtea concluzionează că plângerea reclamantului privind condițiile detenției sale nu poate fi respinsă pentru neepuizarea căilor de recurs interne și, prin urmare, respinge excepția Guvernului în acest sens.
Curtea constată că restul plângerilor nu sunt nici vădit nefondate, nici inadmisibile pentru vreun alt motiv enumerat la art. 35 din Convenție. Prin urmare, acestea trebuie declarate admisibile. Pe fond
Reclamanții și-au susținut plângerile expuse în formularele de cerere, în special cu privire la supraaglomerarea celulelor, alimentarea insuficientă cu apă, starea necorespunzătoare a lenjeriei de pat, posibilitățile limitate de a face duș, accesul insuficient la lumina naturală și la ventilație, precum și imposibilitatea de a efectua plimbări zilnice.
În ceea ce privește cauza primului reclamant, Guvernul a susținut că nu putea furniza informații concrete privind dimensiunea celulelor din SIZO și numărul de deținuți care erau ținuți împreună cu primul reclamant, întrucât documentele respective fuseseră distruse după expirarea termenului de păstrare prevăzut de lege. În ceea ce privește cauza celui de-al treilea reclamant, Guvernul nu a contestat dimensiunea celulelor indicată de al treilea reclamant (a se vedea pct. 11), însă a subliniat că celulele indicate erau prevăzute pentru cinci persoane.
În ceea ce privește celelalte aspecte ale detenției reclamanților, Guvernul a susținut că acestea respectau regulamentele naționale de ordine interioară ale centrelor de arest preventiv.
Principiile generale aplicabile privind condițiile de detenție sunt prezentate în hotărârea în cauza Muršić c. Croației [MC], cererea nr. 7334/13, pct. 96-141, 20 octombrie 2016.
Curtea constată că, în prezenta cauză, reclamanții au furnizat o descriere detaliată a condițiilor de detenție în SIZO.
În plus, Curtea indică faptul că nu există o divergență substanțială între argumentele celor două părți cu privire la dimensiunea celulelor, numărul de deținuți și alte aspecte ale condițiilor de detenție a reclamanților. Prin urmare, se poate concluziona că primul reclamant a avut la dispoziție 1,25-2,3 m² de spațiu personal; al doilea reclamant – 3,35 m² de spațiu personal; iar al treilea – 2,5-3 m² de spațiu personal.
Atunci când suprafața unei celule de detenție este de la 3 până la 4 m² de spațiu personal pentru fiecare deținut, ca în cauza celui de-al doilea reclamant, factorul decisiv în aprecierea de către Curte a caracterului adecvat al condițiilor de detenție va fi factorul spațiu. În astfel de cazuri, o încălcare a art. 3 din Convenție va fi constatată dacă factorul spațiu este combinat cu alte condiții materiale necorespunzătoare de detenție, legate, în special, de accesul la plimbări, la lumina naturală sau la aer, de existența unui sistem de ventilație, de o temperatură adecvată în celulă, de posibilitatea utilizării private a toaletei, precum și de respectarea cerințelor sanitare și igienice de bază (a se vedea hotărârea citată în cauza Muršić c. Croației, pct. 139).
În această privință, Curtea ia în considerare afirmațiile reclamanților privind problemele de iluminare, ventilație, încălzire, sanitație, hrană și igienă (a se vedea pct. 10).
Curtea face referire, de asemenea, la constatările CPT, care a vizitat SIZO Kiev și SIZO Dnipro în octombrie 2013, adică înainte sau în cursul șederii reclamanților în aceste unități (a se vedea pct. 12).
În cele din urmă, Curtea observă că a constatat deja că condițiile de detenție din SIZO Kiev nu respectau cerințele art. 3 din Convenție (a se vedea, ca exemple recente, hotărârile în cauzele Bilozor și alții c. Ucrainei [Comitet], cererea nr. 9207/09 și alte 5 cereri, 20 iulie 2017, și Starenkiy și Rudoy c. Ucrainei [Comitet], cererile nr. 44807/10 și 15752/14, 11 ianuarie 2018). Curtea observă, de asemenea, că, într-o hotărâre recentă, Sukachov c. Ucrainei, cererea nr. 14057/17, pct. 90-100, 30 ianuarie 2020, a examinat în detaliu condițiile de detenție a reclamantului în SIZO Dnipro în perioada 2012-2017 și le-a apreciat ca fiind incompatibile cu art. 3 din Convenție.
Combinația factorilor menționați este suficientă pentru ca Curtea să concluzioneze că condițiile de detenție a reclamanților în SIZO Kiev și SIZO Dnipro pe perioadele indicate la pct. 11 au constituit un tratament inuman și degradant, contrar cerințelor art. 3 din Convenție. Prin urmare, a fost încălcată această dispoziție.
PRESUPUSA ÎNCĂLCARE A ART. 5 DIN CONVENȚIE
30. Reclamanții s-au plâns, în temeiul art. 5 § 3 din Convenție, că arestarea lor preventivă a fost nejustificată și nefondată. Articolul 5 § 3 din Convenție prevede: „Orice persoană arestată sau deținută în condițiile prevăzute de paragraful 1 lit. c) din prezentul articol trebuie adusă de îndată înaintea unui judecător sau a altui magistrat împuternicit prin lege cu exercitarea atribuțiilor judiciare și are dreptul de a fi judecată într-un termen rezonabil sau eliberată în cursul procedurii. Punerea în libertate poate fi subordonată unei garanții care să asigure prezentarea persoanei în cauză la audiere.” Admisibilitatea
Guvernul a susținut că, în cauza privind detenția celui de-al doilea reclamant, Curtea ar fi trebuit să examineze numai o perioadă concretă (și anume de la 17 septembrie 2013 până la 4 aprilie 2014) în analiza sa în temeiul art. 5 § 3 din Convenție. De asemenea, a considerat că această perioadă, de șase luni și optsprezece zile, nu putea fi considerată nerezonabilă, având în vedere împrejurările cauzei, și a invitat Curtea să declare plângerea celui de-al doilea reclamant în acest sens ca fiind vădit nefondată.
Deși al doilea reclamant nu a contestat argumentul Guvernului potrivit căruia numai o anumită perioadă a detenției sale era supusă analizei, acesta a susținut, totuși, că detenția sa pe parcursul acestei perioade era nejustificată și, prin urmare, nefondată.
Curtea consideră că argumentul Guvernului este strâns legat de fondul plângerii celui de-al doilea reclamant privind justificarea detenției sale. Prin urmare, acesta trebuie alăturat examinării pe fond.
Curtea constată, de asemenea, că aceste plângeri nu sunt nici vădit nefondate, în sensul art. 35 § 3 lit. (a) din Convenție, nici inadmisibile pentru vreun alt motiv. Prin urmare, acestea trebuie declarate admisibile. Pe fond
Reclamanții au susținut că detenția lor în cadrul anchetei preliminare nu a fost întemeiată pe motive suficiente și a fost nerezonabilă.
Guvernul a contestat argumentele reclamanților, susținând că detenția acestora a fost justificată și rezonabilă.
Principiile generale aplicabile sunt expuse în hotărârea în cauza Buzadji c. Republicii Moldova [MC], cererea nr. 23755/07, pct. 84-91 și 102, 5 iulie 2016. În special, Curtea reiterează că existența unei suspiciuni întemeiate este condiție sine qua non pentru legalitatea detenției prelungite, dar, după trecerea unui anumit timp, o astfel de suspiciune nu mai este suficientă: prin urmare, Curtea trebuie să stabilească (1) dacă celelalte motive invocate de autoritățile judiciare au continuat să justifice privarea de libertate și (2) dacă aceste motive erau „pertinente” și „suficiente”, dacă autoritățile naționale au dat dovadă de „o diligență deosebită” în desfășurarea procedurii. Curtea a mai stabilit că autoritățile statului trebuie să demonstreze în mod convingător justificarea oricărei perioade de privare de libertate, indiferent cât de scurtă. Problema rezonabilității duratei detenției nu poate fi apreciată in abstracto. Aceasta trebuie apreciată în fiecare cauză în funcție de împrejurările sale concrete, de motivele invocate în deciziile instanțelor naționale și de faptele documentate corespunzător la care reclamantul a făcut referire în cererile sale de eliberare. Detenția prelungită poate fi justificată într-o cauză concretă doar în prezența unor semne clare ale unui interes public care, în pofida prezumției de nevinovăție, prevalează asupra principiului respectului libertății individuale (a se vedea, printre alte surse, hotărârea în cauza Labita c. Italiei [MC], cererea nr. 26772/95, pct. 153, CEDO 2000-IV, și hotărârea citată în cauza Buzadji c. Republicii Moldova, pct. 87 și 90).
Informațiile despre perioadele și durata detenției reclamanților, în scopul examinării de către Curte în temeiul art. 5 § 3 din Convenție, sunt prezentate în tabelul anexat.
Curtea constată că al doilea reclamant nu s-a plâns că detenția sa ar fi fost nejustificată în scopul art. 5 § 3 din Convenție pentru perioada de la 1 martie 2012 (când a fost reținut) până la 8 noiembrie 2012 (când a fost recunoscut vinovat de instanța de fond). Prin urmare, Curtea nu va analiza această perioadă ca atare. Totuși, o poate lua în considerare în examinarea plângerii în temeiul art. 5 § 3 în ansamblu (a se vedea pct. 43).
Gravitatea acuzațiilor aduse reclamanților și riscul ca aceștia să fugă sau să împiedice ancheta respectivă au fost menționate în deciziile inițiale de a li se aplica măsura preventivă a arestării (a se vedea pct. 4). Aceste motive au fost și au rămas principalele temeiuri pentru detenția reclamanților până la condamnarea sau eliberarea acestora din arest. Deciziile de prelungire a duratei detenției reclamanților au fost formulate în termeni generali și conțineau fraze repetitive. Din acestea nu reieșea că instanțele au evaluat în mod corespunzător faptele privind necesitatea aplicării unei astfel de măsuri preventive, având în vedere împrejurările diferitelor etape ale procedurii.
În plus, odată cu trecerea timpului, detenția prelungită a reclamanților necesita o justificare suplimentară, însă instanțele nu au prezentat motive concrete. Reiese că instanțele naționale nu au încercat să demonstreze existența unor fapte concrete care să demonstreze că riscurile invocate prevalau asupra principiului respectului libertății individuale. De fapt, sarcina probei a fost mutată în mod eronat asupra reclamanților (a se vedea, pentru comparație, hotărârile în cauzele Khayredinov c. Ucrainei, cererea nr. 38717/04, pct. 40 și 41, 14 octombrie 2010, și Makarenko c. Ucrainei, cererea nr. 622/11, pct. 91, 30 ianuarie 2018).
În special, Curtea constată că instanțele naționale au justificat în mod repetat detenția ulterioară a reclamanților prin referirea la lipsa motivelor pentru eliberarea acestora (a se vedea pct. 6), în condițiile în care art. 5 § 3 din Convenție prevede aplicarea unei abordări opuse și impune autorităților naționale să prezinte motivele pentru prelungirea duratei detenției persoanei (a se vedea hotărârea în cauza Komarova c. Ucrainei, cererea nr. 13371/06, pct. 79, 16 mai 2013).
În ceea ce privește argumentul Guvernului ridicat în legătură cu plângerea celui de-al doilea reclamant potrivit căruia perioada detenției sale nu ridică o problemă în temeiul art. 5 § 3 din Convenție, Curtea constată că, într-adevăr, numai această perioadă, examinată separat, de șase luni și optsprezece zile (a se vedea pct. 31), nu pare nerezonabilă. Totuși, Curtea nu trece cu vederea faptul că, în 2012, al doilea reclamant a fost ținut timp de 8 luni în arest preventiv în cadrul aceleiași proceduri penale împotriva sa (a se vedea pct. 39). Pe perioada respectivă, detenția sa s-a întemeiat pe hotărâri ale instanțelor în care erau indicate considerente similare cu cele analizate de Curte la pct. 40-42.
În plus, astfel cum reiese din hotărârile relevante, instanțele, prelungind durata detenției celui de-al doilea reclamant pe perioada examinată (și anume de la 17 septembrie 2013 până la 4 aprilie 2014), nu au invocat niciun motiv nou care să justifice detenția acestuia și au utilizat numai fraze abstracte și stereotipe. În această privință, Curtea consideră că detenția celui de-al doilea reclamant, a cărei durată fusese deja prelungită de mai multe ori la acel moment, impunea autorităților statului prezentarea unor argumente concrete suplimentare în favoarea detenției sale. Cu toate acestea, astfel de motive nu au fost prezentate.
Curtea a constatat în mod frecvent o încălcare a art. 5 § 3 din Convenție în cauze împotriva Ucrainei pe motivul că instanțele naționale au invocat aceleași motive (dacă acestea existau) pe parcursul întregii perioade de detenție a reclamantului respectiv, chiar pentru perioade lungi de detenție (a se vedea, de exemplu, hotărârile în cauzele Kharchenko c. Ucrainei, cererea nr. 40107/02, pct. 80, 81 și 99, 10 februarie 2011, și Ignatov c. Ucrainei, cererea nr. 40583/15, pct. 41 și 42, 15 decembrie 2016).
Având în vedere cele de mai sus, Curtea consideră că, fără a evalua faptele concrete sau a examina posibilitatea aplicării altor măsuri preventive ca alternativă la detenție în cadrul anchetei preliminare și, în esență, făcând referire în mod constant la gravitatea acuzațiilor și la riscul ca reclamanții să fugă sau să împiedice ancheta respectivă, autoritățile statului au prelungit durata detenției reclamanților în cursul procedurii pe motive care nu pot fi considerate „suficiente” și „pertinente” pentru a justifica durata acesteia.
Prin urmare, Curtea concluzionează că a fost încălcat art. 5 § 3 din Convenție și, în consecință, respinge excepția Guvernului privind plângerea celui de-al doilea reclamant.
ALTE PRESUPUSE ÎNCĂLCĂRI ALE CONVENȚIEI
48. Primul reclamant s-a plâns, de asemenea, în temeiul art. 5 § 4 din Convenție, de încălcarea dreptului său la revizuirea legalității detenției sale. În plus, al doilea reclamant s-a plâns, în temeiul art. 5 § 5 din Convenție, de lipsa dreptului său, garantat printr-o sancțiune legală, la despăgubiri pentru durata îndelungată a detenției sale.
Având în vedere faptele cauzei, argumentele părților și constatările sale în temeiul art. 3 din Convenție și art. 5 § 3 din Convenție (a se vedea pct. 29 și 47), Curtea consideră că a examinat principalele chestiuni juridice ridicate în aceste cereri și că nu este necesar să pronunțe o hotărâre separată cu privire la admisibilitatea și fondul celorlalte plângeri menționate la paragraful precedent (a se vedea, de exemplu, hotărârea în cauza Centrul de Resurse Juridice în interesul lui Valentin Câmpeanu c. României [MC], cererea nr. 47848/08, pct. 156, CEDO 2014).
APLICAREA ART. 41 DIN CONVENȚIE
50. Articolul 41 din Convenție prevede: „În cazul în care Curtea declară că a avut loc o încălcare a Convenției sau a protocoalelor sale și dacă dreptul intern al înaltei părți contractante nu permite decât o înlăturare incompletă a consecințelor acestei încălcări, Curtea acordă părții lezate, dacă este cazul, o satisfacție echitabilă.” Prejudiciu
Primul reclamant a solicitat 676,59 euro cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul material (valoarea pachetelor cu alimente trimise lui, după cum a susținut, pe parcursul detenției sale).
Reclamanții au solicitat, de asemenea, sumele indicate în tabelul anexat, cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral.
Guvernul a considerat aceste pretenții nejustificate și excesive.
Curtea consideră că pretenția primului reclamant privind despăgubirea pentru prejudiciul material este nejustificată și, prin urmare, o respinge. Pe de altă parte, pronunțându-se în echitate, le acordă reclamanților sumele indicate în tabelul anexat, cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral, plus orice impozit ce ar putea fi datorat. Cheltuieli de judecată și alte cheltuieli
Reclamanții au solicitat următoarele sume cu titlu de cheltuieli de judecată suportate în procedura în fața Curții: – în cererea nr. 5353/14: 3.750 euro; – în cererea nr. 54053/14: 3.600 euro; și – în cererea nr. 25353/16: 3.600 euro.
Reclamantul din cererea nr. 54053/14 a mai solicitat 122 euro cu titlu de cheltuieli de traducere.
Reclamanții au solicitat ca sumele respective să fie plătite direct în conturile bancare ale reprezentanților lor.
Conform jurisprudenței Curții, reclamantul are dreptul la rambursarea cheltuielilor de judecată și a altor cheltuieli doar dacă se dovedește că acestea au fost reale și inevitabile, iar cuantumul lor – rezonabil.
Având în vedere documentele aflate la dispoziția sa, complexitatea cauzelor, faptul că reprezentantul primului reclamant a intervenit în procedură numai în stadiul comunicării, precum și asistența juridică acordată primului reclamant în cuantum de 850 euro, precum și faptul că al doilea și al treilea reclamant au fost reprezentați de un singur avocat, Curtea îi acordă primului reclamant 150 euro. Suma trebuie plătită în contul bancar al dlui M. Tarakhkalo, astfel cum a indicat primul reclamant. În plus, Curtea le acordă o sumă comună de 1.000 euro celui de-al doilea și celui de-al treilea reclamant. Suma trebuie plătită în contul bancar al dlui O. Ignatov, astfel cum au indicat al doilea și al treilea reclamant (a se vedea, de exemplu, hotărârile în cauzele Belousov c. Ucrainei, cererea nr. 4494/07, pct. 116 și 117, 7 noiembrie 2013, și Khlaifia și alții c. Italiei [MC], cererea nr. 16483/12, pct. 288, 15 decembrie 2016). Dobânzi moratorii
Curtea consideră oportun ca rata dobânzii moratorii să se întemeieze pe rata dobânzii facilității de împrumut marginal a Băncii Centrale Europene, la care se vor adăuga trei puncte procentuale. PENTRU ACESTE MOTIVE, CURTEA, ÎN UNANIMITATE, Decide să conexeze cererile; Alătură examinării pe fond observațiile Guvernului privind admisibilitatea plângerii celui de-al doilea reclamant în temeiul art. 5 § 3 din Convenție și respinge această observație după examinarea pe fond; Declară admisibile plângerile primului reclamant, dl Oleksiy Volodymyrovych Borzykh, în temeiul art. 3 din Convenție și al art. 5 § 3 din Convenție privind condițiile detenției sale în SIZO Kiev în perioada 15 septembrie 2011 – 27 mai 2014 și lipsa unor motive pertinente și suficiente pentru detenția sa în cadrul anchetei preliminare; Declară admisibile plângerile celui de-al doilea reclamant, dl Andriy Vitaliyovych Pustintsev, în temeiul art. 3 din Convenție și al art. 5 § 3 din Convenție privind condițiile detenției sale în SIZO Dnipro în perioada 6 septembrie 2013 – 5 noiembrie 2014 și lipsa unor motive pertinente și suficiente pentru detenția sa în cadrul anchetei preliminare; Declară admisibile plângerile celui de-al treilea reclamant, dl Ruslan Mykhailovych Naumenko, în temeiul art. 3 din Convenție și al art. 5 § 3 din Convenție privind condițiile detenției sale în SIZO Dnipro în perioada 9 martie 2013 – 19 noiembrie 2015 și lipsa unor motive pertinente și suficiente pentru detenția sa în cadrul anchetei preliminare; Hotărăște că a fost încălcat art. 3 din Convenție în privința tuturor reclamanților; Hotărăște că a fost încălcat art. 5 § 3 din Convenție în privința tuturor reclamanților, în legătură cu perioadele indicate în tabelul anexat; Hotărăște că nu este necesar să se examineze admisibilitatea și fondul plângerilor primului reclamant în temeiul art. 5 § 4 din Convenție privind incapacitatea instanțelor de a examina în mod corespunzător cererile sale de eliberare din arest și ale celui de-al doilea reclamant în temeiul art. 5 § 5 din Convenție privind lipsa dreptului, garantat printr-o sancțiune legală, la despăgubiri pentru detenția sa arbitrară; Hotărăște că: (a) Statul pârât trebuie să plătească, în termen de trei luni, următoarele sume, care vor fi convertite în moneda națională a statului pârât la cursul de schimb aplicabil la data plății: (i) fiecărui reclamant suma indicată în tabelul anexat, plus orice impozit ce ar putea fi datorat, cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral; (ii) 150 (o sută cincizeci) euro, plus orice impozit ce ar putea fi datorat, cu titlu de cheltuieli de judecată și alte cheltuieli, care trebuie plătiți în contul bancar al reprezentantului primului reclamant, dl M. Tarakhkalo; (iii) 1.000 (o mie) euro, plus orice impozit ce ar putea fi datorat, cu titlu de cheltuieli de judecată și alte cheltuieli, care trebuie plătiți în contul bancar al reprezentantului celui de-al doilea și al treilea reclamant, dl O. Ignatov; (b) de la expirarea termenului de trei luni sus-menționat și până la plată, asupra acestor sume se va aplica o dobândă simplă (simple interest) la o rată egală cu rata dobânzii facilității de împrumut marginal a Băncii Centrale Europene aplicabilă pe parcursul perioadei de neplată, la care se vor adăuga trei puncte procentuale; Respinge restul pretențiilor reclamanților privind satisfacția echitabilă. Redactată în limba engleză și comunicată în scris la 25 iunie 2020, în conformitate cu art. 77 §§ 2 și 3 din Regulamentul Curții. Anne-Marie Dougin Gabriele Kucsko-Stadlmayer Grefier adjunct interimar Președinte ANEXĂ Nr. Cererea nr. Denumirea cauzei Introdusă Reclamant Data nașterii Locul nașterii Cetățenie Reprezentant Natura acuzațiilor aduse reclamantului Denumirea instanței care a dispus arestarea reclamantului, data Perioada de detenție examinată (art. 5 § 3 din Convenție), durata Suma solicitată cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral Suma acordată cu titlu de despăgubire pentru prejudiciul moral 1 5353/14 Borzykh c. Ucrainei 18.12.2013 Oleksiy Volodymyrovych BORZYKH 18.05.1981 Bila Tserkva Ucraina Reprezentant Mykhailo Oleksandrovych TARAKHKALO Infracțiune privind stupefiantele Tribunalul orășenesc districtual Vasylkiv din regiunea Kiev, 11.08.2011 08.08.2011-17.09.2013, 2 ani și 1 lună 30.000 euro 7.900 euro 2 54053/14 Pustintsev c. Ucrainei 28.08.2014 Andriy Vitaliyovych PUSTINTSEV 24.03.1980 Pyatykhatky Ucraina Reprezentant: Oleksandr Anatoliyovych IGNATOV Infracțiune privind stupefiantele Tribunalul Districtual Zhovtnevyi din orașul Dnepropetrovsk, 03.03.2012 17.09.2013-04.04.2014, 6 luni și 18 zile 15.000 euro 4.400 euro 3 25353/16 Naumenko c. Ucrainei 10.04.2016 Ruslan Mykhailovych NAUMENKO 17.03.1978 Dnepropetrovsk Ucraina Reprezentant: Oleksandr Anatoliyovych IGNATOV Tâlhărie săvârșită de un grup infracțional organizat Tribunalul Districtual Zhovtnevyi din orașul Dnepropetrovsk, 09.03.2013 07.03.2013-15.09.2014, 09.04.2015-19.11.2015, 1 an și 2 luni 10.000 euro 7.900 euro
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ЯТА СЕКЦІЯ
СПРАВА «БОРЗИХ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF BORZYKH AND OTHERS v. UKRAINE) (Заява № 5353/14 та 2 інші заяви) РІШЕННЯ СТРАСБУРГ 25 червня 2020 року Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням. У справі «Борзих та інші проти України» Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли: Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer) , Голова, Ладо Чантурія (Lado Chanturia) , Аня Сайбер-Фор (Anja Seibert-Fohr) , судді, та Анна-Марія Дуге (Anne-Marie Dougin) , в.о.
заступника Секретаря секції, З огляду на: заяви (№ 5353/14, № 54053/14 та № 25353/16), які подали у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) троє громадян України, пан Олексій Володимирович Борзих (далі – перший заявник), пан Андрій Віталійович Пустинцев (далі – другий заявник), пан Руслан Михайлович Науменко (далі – третій заявник); рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд) про скарги за статтею 3 та пунктами 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними; рішення надати правову допомогу першому заявнику; зауваження сторін; після обговорення за зачиненими дверима 02 червня 2020 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день: ВСТУП Справа стосується стверджувано неналежних умов тримання заявників під вартою з порушенням статті 3 Конвенції, а також відсутності обґрунтування судових рішень, якими було санкціоновано їхнє затримання і продовжено строк тримання їх під вартою, стверджуваної необґрунтованості тривалості тримання їх під вартою, стверджуваної відсутності ефективної процедури оскарження законності тримання їх під вартою та стверджуваної відсутності права на відшкодування за стверджувані порушення їхніх прав за статтею 5 Конвенції.
ФАКТИ 1. Деталі щодо заявників наведені в таблиці у додатку. 2. Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції. 3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином. Затримання заявників і тримання їх під вартою під час досудового слідства 4 . У різні дати заявники були затримані в рамках кримінальних проваджень щодо них. Невдовзі після цього суди обирали їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У відповідних судових рішеннях було зазначено, що заявники обвинувачувалися у вчиненні тяжких злочинів та у випадку непоміщення їх під варту могли переховуватись або перешкоджати слідству чи продовжити свою злочинну діяльність. Суди не навели жодних конкретних відомостей, які б пояснили чому зазначені причини були вагомими.
5. До того ж у заяві № 25353/16 суд зазначив, не зазначивши конкретних деталей, що злочин, у вчиненні якого обвинувачувався заявник, був скоєний групою, не всі члени якої були встановлені. 6 . Під час провадження суди декілька разів продовжували строк тримання заявників під вартою, посилаючись на причини, зазначені в первинних рішеннях про тримання заявників під вартою. Крім того, суди вказали на відсутність підстав для звільнення заявників: не було встановлено нових обставин, які виправдали б звільнення, а обставини, що обумовили винесення первинних рішень про тримання заявників під вартою під час досудового слідства, не змінилися. 7. 17 вересня 2013 року суд першої інстанції визнав першого заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
8. 08 листопада 2012 року суд першої інстанції визнав другого заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. 17 вересня 2013 року цей вирок було скасовано за апеляційною скаргою, а справу було передано на повторний розгляд. Апеляційний суд зазначив, що не було жодних причин для звільнення другого заявника з-під варти під час повторного судового розгляду. 04 квітня 2014 року суд першої інстанції повторно визнав другого заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк шість років. 9. 15 вересня 2014 року суд першої інстанції визнав третього заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк десять років і шість місяців.
09 травня 2015 року цей вирок було скасовано за апеляційною скаргою, а справу було передано на повторний розгляд. 19 листопада 2015 року під час повторного розгляду справи суд припинив дію запобіжного заходу у вигляді тримання третього заявника під вартою, звільнивши його з-під варти під час досудового слідства. Умови тримання заявників під вартою 10 . Заявники надали опис умов тримання їх під вартою у слідчих ізоляторах (далі – СІЗО; див. пункт 11), який може бути узагальнений таким чином. Проточна гаряча вода була відсутня, а подача холодної води була періодичною. Камери були вологими, з пліснявою, поганим запахом, з неналежним опаленням та поганою вентиляцією без свіжого повітря; вони були заражені паразитами, тарганами та мишами.
Санітарні вузли розміщувались у житловій зоні та не були повністю відгороджені. Харчування та питна вода були поганими, а гігієнічні норми були неналежними. Заявники мали право приймати душ лише раз на тиждень. Постільна білизна була непридатною для використання. У камерах було недостатньо природного освітлення, а штучне освітлення в них не вимикалося ні вдень, ні вночі. Регулярних прогулянок не було. 11 . Крім того, заявники надали таку інформацію: перший заявник тримався у Київському СІЗО з 15 вересня 2011 року до 27 травня 2014 року у таких камерах: – № 330: площею приблизно 14 кв. м і разом із шістьма особами; – № 167: площею приблизно 60 кв. м і разом із сорока вісьмома особами; – № 284: площею приблизно 15 кв.
м і і разом з вісьмома особами; другий заявник тримався у Дніпровському (на момент подій – Дніпропетровському) СІЗО з 06 вересня 2013 року до 05 листопада 2014 року у різних камерах (№ 614, № 621, № 623, № 625, № 628, № 629, № 633, № 634, № 638 та № 641), кожна площею приблизно 6,7 кв. м і разом з двома особами; третій заявник тримався у Дніпровському СІЗО з 09 березня 2013 року до 19 листопада 2015 року у різних камерах (№ 1002, № 1013, № 1017 та № 1035), кожна площею приблизно 15 кв. м і разом із шістьма особами.
Відповідні міжнародні документи 12 . У доповіді Комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі – КЗК) для Уряду України за результатами візиту до України з 09 до 21 жовтня 2013 року (CPT/Inf (2014) 15), КЗК зауважив таке (оригінальне виділення; примітки опущені): «118. Делегація КЗК здійснила повторні візити до Київського, Дніпропетровського, Одеського та Сімферопольського СІЗО, в яких ув’язнені/засуджені, які ще не відбували свої покарання, складали приблизно 90% або більше від загальної кількості ув’язнених цих установ. Насамперед, слід зазначити, що на момент візиту у 2013 році ці установи діяли за меншої місткості, аніж офіційна, хоча визначення місткості усе ще ґрунтувалося на національному стандарті у 2.5 м 2 особистого простору на ув’язненого: ● за офіційної місткості 3 271 місць у Київському СІЗО трималося 2 618 ув’язнених (у тому числі 207 жінок і 80 неповнолітніх).
Введення в експлуатацію нової будівлі для проживання жінок у грудні 2011 року дозволило збільшити місткість установи (на 173 додаткових місць); ● Дніпропетровське СІЗО вміщувало 1 777 ув’язнених (у тому числі 129 жінок та 24 підлітків) за офіційної місткості 3 519 місць; ... 119. КЗК із задоволенням зазначає, що в оглянутих делегацією камерах відвіданих установ усім ув’язненим було надано власне ліжко. Крім того, у багатьох камерах відповідних установ було дотримано стандарт у 4 м 2 особистого простору на одного ув’язненого у багатомісних камерах. Як працівники установ, так і ув’язнені, з якими розмовляла делегація, позитивно оцінили значне зменшення кількості ув’язнених і збільшення площі особистого простору в камерах у контексті прийняття нового КПК України і набрання ним чинності..
Однак ... делегація КЗК помітила локалізовану переповненість в усіх відвіданих установах. Наповненість у багатьох камерах не тільки не відповідала стандартам КЗК щодо 4 м 2 простору на одного ув’язненого, але й порушувала українські стандарти, оскільки у деяких багатомісних камерах на одного ув’язненого припадало всього лише 1,5 м 2 особистого простору (наприклад, 38 осіб трималися у камері Київського СІЗО площею приблизно 57 м 2 , не враховуючи простір, який займав розташований у камері туалет; четверо ув’язнених трималися у камері Одеського СІЗО площею приблизно 7 м 2 , не враховуючи простір, який займав розташований у камері туалет)… Делегація зазначила, що у Дніпропетровському СІЗО металеві ставні, прикріплені до вікон камер у відділеннях 9 і 10, були зняті після візиту у 2009 році.
Були вжиті заходи для здійснення поступових ремонтних робіт у камерах; більшість житлових приміщень дійсно була у поганому стані, камери мали погану вентиляцію та були брудними. Крім того, туалети в камерах були відгороджені лише частково… c. прогулянки 122. У всіх відвіданих СІЗО ув’язнені мали доступ до щоденних одногодинних прогулянок (дві години для підлітків). Однак подвір’я для прогулянок, які оглянула делегація КЗК, часто були замалими для передбаченої місткості та серйозних фізичних навантажень (наприклад, 9,5 м 2 для двох ув’язнених або 34 м 2 для 12 ув’язнених у Київському СІЗО)… d. програми діяльності ... 124. У ході візиту у 2013 році делегація виявила, що практично нічого не змінилося у забезпеченні діяльності поза межами камери для осіб, взятих під варту.
Більшість осіб, взятих під варту, були зачинені в камерах протягом двадцяти трьох годин на добу, та їм майже нічим було зайнятися (наприклад, дивитися телевізор або читати книжки)… » ПРАВО
ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ
13. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ
14. Заявники скаржилися на неналежні умови тримання їх під вартою у періоди, зазначені у пункті 11. Вони посилалися на статтю 3 Конвенції, яка передбачає: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.» Прийнятність 15. Уряд стверджував, що перший заявник не вичерпав ефективних національних засобів юридичного захисту, оскільки мав звернутися до прокуратури зі скаргою на умови тримання під вартою. 16. Перший заявник стверджував, що Суд уже дослідив наведений Урядом засіб юридичного захисту в інших справах проти України та визнав його неефективним. 17. Суд зазначає, що він уже розглядав і відхиляв подібні заперечення, визнаючи наведений Урядом засіб юридичного захисту неефективним (див., наприклад, рішення у справі «Сокіл проти України» (Sokil v. Ukraine) , заява № 9414/13, пункт 38, від 22 жовтня 2015 року).
Посилаючись на згадану практику та обставини цієї справи, Суд вважає, що Уряд не довів наявність у першого заявника можливості на практиці скористатися ефективним засобом юридичного захисту стосовно його скарги, тобто засобом юридичного захисту, здатним запобігти виникненню чи триванню порушень, або здатним надати йому відповідне відшкодування. Отже, Суд доходить висновку, що скарга заявника на умови тримання його під вартою не може бути відхилена у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту і тому відхиляє заперечення Уряду щодо цього. 18. Суд зазначає, що решта скарг не є ні явно необґрунтованими, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції.
Тому вони мають бути визнані прийнятними. Суть 19 . Заявники підтримали свої скарги, викладені у формулярах заяв, зокрема щодо переповненості камер, недостатнього водопостачання, неналежного стану постільної білизни, обмежених можливостей для прийняття душу, недостатнього доступу до природного світла та вентиляції та неможливості здійснювати щоденні прогулянки. 20 . Щодо справи першого заявника Уряд стверджував, що не міг надати конкретну інформацію про розмір камер у СІЗО та кількість ув’язнених, які трималися разом із першим заявником, оскільки відповідні документи були знищені після закінчення встановленого законодавством строку зберігання. Щодо справи третього заявника, то Уряд не ставив під сумнів розмір камер, вказаний третім заявником (див.
пункт 11), але наголосив, що зазначені камери були розраховані на п’ять осіб. 21. Щодо інших аспектів тримання заявників під вартою Уряд стверджував, що вони відповідали національним правилам внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів. 22. Застосовні загальні принципи щодо умов тримання під вартою наведені у рішенні у справі «Муршич проти Хорватії» [ВП] (Muršić v. Croatia) [GC], заява № 7334/13, пункти 96 – 141, від 20 жовтня 2016 року). 23. Суд зазначає, що у цій справі заявники надали детальний опис умов тримання їх під вартою у СІЗО. 24. Крім того, Суд вказує на відсутність суттєвої розбіжності між доводами обох сторін щодо розміру камер, кількості ув’язнених та інших аспектів умов тримання заявників під вартою.
Отже, можна зробити висновок, що перший заявник мав у своєму розпорядженні 1,25 – 2,3 кв. м особистого простору; другий заявник – 3,35 кв. м особистого простору; а третій – 2,5 – 3 кв. м особистого простору. 25. Коли площа тюремної камери становить від 3 до 4 кв. м особистого простору на кожного ув’язненого, як у справі другого заявника, вирішальним фактором під час оцінки Судом адекватності умов тримання буде фактор простору. У таких випадках порушення статті 3 Конвенції буде встановлено, якщо фактор простору поєднаний з іншими неналежними побутовими умовами тримання під вартою, пов’язаними, зокрема з доступом до прогулянок, природного освітлення або повітря, наявністю системи вентиляції, адекватною температурою у камері, можливістю приватного користування туалетом, а також дотриманням базових санітарно-гігієнічних вимог (див.
згадане рішення у справі «Муршич проти Хорватії» (Muršić v. Croatia) , пункт 139). 26. У зв’язку з цим Суд бере до уваги твердження заявників щодо проблем з освітленням, вентиляцією, опаленням, санітарією, харчуванням і гігієною (див. пункт 10). 27. Суд також посилається на висновки КЗК, який відвідав Київське та Дніпровське СІЗО у жовтні 2013 року, тобто до або під час перебування заявників у цих установах (див. пункт 12). 28. Насамкінець, Суд зазначає, що вже встановив, що умови тримання під вартою у Київському СІЗО не відповідали вимогам статті 3 Конвенції (див. в якості останніх прикладів рішення у справах «Білозор та інші проти України» [Комітет] (Bilozor and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 9207/09 та 5 інших заяв, від 20 липня 2017 року і «Старенький та Рудий проти України» [Комітет] (Starenkiy and Rudoy v. Ukraine) [Committee], заяви № 44807/10 та № 15752/14, від 11 січня 2018 року).
Суд також зазначає, що у нещодавньому рішенні у справі «Сукачов проти України» (Sukachov v. Ukraine) , заява № 14057/17, пункти 90 – 100, від 30 січня 2020 року) він ретельно дослідив умови тримання заявника у Дніпровському СІЗО протягом 2012 – 2017 років і визнав їх несумісними зі статтею 3 Конвенції. 29 . Поєднання зазначених факторів достатньо для висновку Суду, що умови тримання заявників у Київському та Дніпровському СІЗО у зазначені в пункті 11 періоди становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження всупереч вимогам статті 3 Конвенції. Отже, було порушено це положення.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
30. Заявники скаржилися за пунктом 3 статті 5 Конвенції, що тримання їх під вартою під час досудового слідства було невиправданим і необґрунтованим. Пункт 3 статті 5 Конвенції передбачає: « Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.» Прийнятність 31 . Уряд стверджував, що у справі щодо тримання другого заявника під вартою Суд мав би розглянути лише один конкретний період (а саме з 17 вересня 2013 року до 04 квітня 2014 року) під час свого аналізу за пунктом 3 статті 5 Конвенції.
Він також вважав, що цей період, який тривав шість місяців і вісімнадцять днів, не міг вважатися нерозумним з огляду на обставини справи і закликав Суд визнати скаргу другого заявника у зв’язку з цим явно необґрунтованою. 32. Хоча другий заявник не оскаржив аргумент Уряду, що лише конкретний період тримання його під вартою підлягає аналізу, він все-таки стверджував, що тримання його під вартою протягом цього періоду було невиправданим, а тому необґрунтованим. 33. Суд вважає, що аргумент Уряду тісно пов’язаний із суттю скарги другого заявника щодо обґрунтування тримання його під вартою. Отже, він має бути долучений до розгляду по суті. 34. Суд також зазначає, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав.
Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Суть 35. Заявники стверджували, що тримання їх під вартою під час досудового слідства не ґрунтувалося на достатніх підставах і було нерозумним. 36. Уряд заперечив проти доводів заявників, стверджуючи, що тримання їх під вартою було обґрунтованим і розумним. 37. Застосовні загальні принципи викладені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 і 102, від 05 липня 2016 року).
Зокрема, Суд повторює, що існування обґрунтованої підозри є умовою sine qua non для законності тривалого тримання під вартою, але зі спливом деякого часу такої підозри вже буде недостатньо: тому Суд має встановити, (1) чи продовжували інші підстави, наведені органами судової влади, виправдовувати позбавлення свободи, та (2) якщо такі підстави були «відповідними» та «достатніми», чи виявили національні органи влади «особливу ретельність» під час здійснення провадження. Суд також встановив, що органи державної влади мають переконливо продемонструвати обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи, незалежно від того, наскільки воно коротке. Питання стосовно розумності строку тримання під вартою не може оцінюватись in abstracto . Воно має оцінюватись у кожній справі згідно з її конкретними обставинами, причинами, наведеними у рішеннях національних судів, і належно задокументованими фактами, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення.
Тривале тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі тільки за наявності чітких ознак існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» [ВП] (Labita v. Italy) [GC], заява № 26772/95, пункт 153, ЄСПЛ 2000‑IV та згадане рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» (Buzadji v. the Republic of Moldova) , пункти 87 і 90). 38. Інформація про періоди та тривалість тримання заявників під вартою для цілей розгляду Судом за пунктом 3 статті 5 Конвенції наведена у таблиці в додатку. 39 . Суд зазначає, що другий заявник не скаржився, що тримання його під вартою було необґрунтованим для цілей пункту 3 статті 5 Конвенції упродовж періоду з 01 березня 2012 року (коли він був затриманий) до 08 листопада 2012 року (коли він був визнаний винним судом першої інстанції).
Тому Суд не буде аналізувати цей період як такий. Однак він може взяти його до уваги під час розгляду скарги за пунктом 3 статті 5 загалом (див. пункт 43). 40 . Тяжкість висунутих проти заявників обвинувачень і ризик їхнього переховування чи перешкоджання відповідному слідству згадувалися у первинних рішеннях про обрання їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (див. пункт 4). Ці причини були та залишалися головними підставами для тримання заявників під вартою до їхнього засудження або звільнення з-під варти. Рішення про продовження строку тримання заявників під вартою були викладені у загальних формулюваннях і містили повторювані фрази. З них не вбачалося, що суди належним чином оцінили факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин різних стадій провадження.
41. До того ж з плином часу тривале тримання заявників під вартою вимагало додаткового обґрунтування, проте суди не навели жодних конкретних підстав. Вбачається, що національні суди не намагалися продемонструвати наявність конкретних фактів, які б доводили, що стверджувані ризики переважали над принципом поваги до особистої свободи. Фактично тягар доведення було помилково перекладено на заявників (див. для порівняння рішення у справах «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine) , заява № 38717/04, пункти 40 і 41, від 14 жовтня 2010 року та «Макаренко проти України» (Makarenko v. Ukraine) , заява № 622/11, пункт 91, від 30 січня 2018 року). 42 . Зокрема, Суд зазначає, що національні суди неодноразово обґрунтовували подальше тримання заявників під вартою посиланням на відсутність підстав для їхнього звільнення (див.
пункт 6), тоді як пункт 3 статті 5 Конвенції передбачає застосування протилежного підходу і вимагає від національних органів влади наводити підстави для продовження строку тримання особи під вартою (див. рішення у справі «Комарова проти України» (Komarova v. Ukraine) , заява № 13371/06, пункт 79, від 16 травня 2013 року). 43 . Щодо аргументу Уряду, висунутого стосовно скарги другого заявника про те, що період тримання його під вартою не порушував питання за пунктом 3 статті 5 Конвенції, Суд зауважує, що дійсно лише цей розглянутий окремо період, який тривав шість місяців і вісімнадцять днів (див. пункт 31), не вбачається нерозумним. Проте Суд не залишає поза увагою той факт, що у 2012 році другий заявник 8 місяців тримався під вартою під час досудового слідства у слідчому ізоляторі в рамках того самого кримінального провадження щодо нього (див.
пункт 39). Упродовж зазначеного періоду тримання його під вартою ґрунтувалося на рішеннях суду, в яких були вказані міркування аналогічні проаналізованим Судом у пунктах 40 – 42. 44. Крім того, як вбачається з відповідних рішень, суди, продовжуючи строк тримання другого заявника під вартою протягом розглянутого періоду (а саме з 17 вересня 2013 року до 04 квітня 2014 року), не наводили жодних нових причин, які б виправдали тримання його під вартою та використовували лише абстрактні і стереотипні фрази. У зв’язку з цим Суд вважає, що тримання другого заявника під вартою, строк якого на той момент продовжувався декілька разів, вимагало від органів державної влади надання додаткових конкретних аргументів на користь тримання його під вартою.
Проте таких причин наведено не було. 45. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави (якщо вони існували) упродовж усього періоду тримання відповідного заявника під вартою, навіть щодо тривалих періодів тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine) , заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine) , заява № 40583/15, пункти 41 і 42, від 15 грудня 2016 року).
46. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів як альтернативу триманню під вартою під час досудового слідства, та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень і ризик ухилення або перешкоджання заявниками відповідному слідству, органи державної влади продовжували строк тримання заявників під вартою під час провадження на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними», щоб виправдати його тривалість. 47 . Отже, Суд доходить висновку, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції, і тому відхиляє заперечення Уряду щодо скарги другого заявника.
ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
48. Перший заявник також скаржився за пунктом 4 статті 5 Конвенції на порушення його права на перегляд законності тримання його під вартою. Крім того, другий заявник скаржився за пунктом 5 статті 5 Конвенції на відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з тривалим триманням його під вартою. 49. З огляду на факти справи, доводи сторін і свої висновки за статтею 3 Конвенції та пунктом 3 статті 5 Конвенції (див. пункти 29 і 47) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цих заявах, і немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших зазначених у попередньому пункті скарг (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).
ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
50. Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.» Шкода 51. Перший заявник вимагав 676,59 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди (вартість посилок з їжею, нібито надісланих йому під час тримання його під вартою). 52. Заявники також вимагали суми, зазначені у таблиці в додатку, в якості відшкодування моральної шкоди. 53. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними. 54. Суд вважає, що вимога першого заявника щодо відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованою, і тому відхиляє її.
З іншого боку, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, він присуджує заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись. Судові та інші витрати 55. Заявники вимагали такі суми в якості компенсації витрат, понесених під час провадження у Суді: – у заяві № 5353/14: 3 750 євро – у заяві № 54053/14: 3 600 євро; та – у заяві № 25353/16: 3 600 євро. 56. Заявник у заяві № 54053/14 вимагав також 122 євро в якості компенсації витрат на переклад. 57. Заявники просили, щоб відповідні суми були сплачені безпосередньо на банківські рахунки їхніх представників. 58. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.
59. З огляду наявні у нього документи, складність справ, той факт, що представник першого заявника вступив у провадження лише на стадії комунікації, та надану першому заявнику правову допомогу у розмірі 850 євро, а також на те, що другого та третього заявників представляв один захисник, Суд присуджує першому заявнику 150 євро. Сума має бути сплачена на банківський рахунок пана М. Тарахкала, як зазначив перший заявник. Крім того, Суд присуджує спільну суму у розмірі 1 000 євро другому та третьому заявникам. Сума має бути сплачена на банківський рахунок пана О. Ігнатова, як зазначено другим і третім заявниками (див., наприклад, рішення у справах «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine) , заява № 4494/07, пункти 116 і 117, від 07 листопада 2013 року та «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).
Пеня 60. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
Вирішує об’єднати заяви; Долучає до розгляду по суті зауваження Уряду щодо прийнятності скарги другого заявника за пунктом 3 статті 5 Конвенції та відхиляє це зауваження після розгляду по суті; Оголошує прийнятними скарги першого заявника, пана Олексія Володимировича Борзих, за статтею 3 Конвенції та пунктом 3 статті 5 Конвенції на умови тримання його під вартою у Київському СІЗО у період з 15 вересня 2011 року до 27 травня 2014 року та відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства; Оголошує прийнятними скарги другого заявника, пана Андрія Віталійовича Пустинцева, за статтею 3 Конвенції та пунктом 3 статті 5 Конвенції на умови тримання його під вартою у Дніпровському СІЗО у період з 06 вересня 2013 року до 05 листопада 2014 року та відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства; Оголошує прийнятними скарги третього заявника, пана Руслана Михайловича Науменка, за статтею 3 Конвенції та пунктом 3 статті 5 Конвенції на умови тримання його під вартою у Дніпровському СІЗО у період з 09 березня 2013 року до 19 листопада 2015 року та відсутність відповідних і достатніх підстав для тримання його під вартою під час досудового слідства; Постановляє , що було порушено статтю 3 Конвенції щодо всіх заявників; Постановляє ,
що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції щодо всіх заявників у зв’язку з періодами, зазначеними у таблиці в додатку; Постановляє , що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть скарг першого заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції щодо неспроможності судів здійснити належний розгляд його клопотань про звільнення з-під варти та скарг другого заявника за пунктом 5 статті 5 Конвенції щодо відсутності забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку зі свавільним триманням його під вартою; Постановляє , що: (a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: (i) кожному заявнику суму, зазначену у таблиці в додатку, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; (ii) 150 (сто п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені на банківський рахунок представника першого заявника, пана М. Тарахкала; (iii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені на банківський рахунок представника другого та третього заявників, пана О. Ігнатова;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток ( simple interest ) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти; Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції. Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 25 червня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду. Анна-Марія Дуге (Anne-Marie Dougin) В.о.
заступника Секретаря Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer) Голова ДОДАТОК № № заяви Назва справи Подана Заявник Дата народження Місце народження Громадянство Представник Характер висунутих проти заявника обвинувачень Назва суду, який санкціонував тримання заявника під вартою, дата Період тримання під вартою, який розглядається (пункт 3 статті 5 Конвенції), тривалість Сума, яка вимагалася в якості відшкодування моральної шкоди Сума, присудже-на в якості відшкодування моральної шкоди 1 5353/14 Борзих проти України 18.12.2013 Олексій Володимирович БОРЗИХ 18.05.1981 м. Біла Церква Україна Представник Михайло Олександрович ТАРАХКАЛО Злочин, пов’язаний з наркотичними засобами Васильківський міськрайонний суд Київської області, 11.08.2011 08.08.2011-17.09.2013, 2 роки та 1 місяць 30 000 євро 7 900 євро 2 54053/14 Пустинцев проти України 28.08.2014 Андрій Віталійович ПУСТИНЦЕВ 24.03.1980 м. П’ятихатки Україна Представник: Олександр Анатолійович ІГНАТОВ Злочин, пов’язаний з наркотичними засобами Жовтневий районний суд міста Дніпропетров-ська, 03.03.2012 17.09.2013-04.04.2014 6 місяців та 18 днів 15 000 євро 4 400 євро 3 25353/16 Науменко проти України 10.04.2016 Руслан Михайлович НАУМЕНКО 17.03.1978 м. Дніпропетровськ Україна Представник: Олександр Анатолійович ІГНАТОВ Розбійний напад,
вчинений у складі організованої злочинної групи Жовтневий районний суд міста Дніпропетров-ська, 09.03.2013 07.03.2013-15.09.2014 09.04.2015-19.11.2015 1 рік і 2 місяці 10 000 євро 7 900 євро