Papachela și Amazon S.A. împotriva Greciei

PAPACHELA AND AMAZON S.A. v. Grecia (No12929 /18) Textul traducerii neoficiale a hotărârii Cauza se referea la sechestrarea unui hotel de către migranți și un grup de persoane care acționau împreună cu ei, pe care ei l-au ocupat timp de 3 ani. Hotelul aparținea reclamantei și unei societăți cu răspundere limitată, a cărei singură acționară era ea. În aprilie 2016, reclamanta a observat că un grup de persoane, acționând în solidaritate cu migranții, s-a instalat într-un hotel, care era gol din martie 2010 în centrul Atenei. Între timp, un grup de persoane care locuiau la hotel s-au conectat ilegal la rețeaua de alimentare cu energie electrică și apă. O altă companie-reclamantă a trimis o scrisoare către Hotărârea de Stat pentru Energie Electrică și Apă, în care a descris această situație, dar nu a primit niciun răspuns.

Cu toate acestea, compania reclamantă a fost obligată să plătească o factură de 81,500 de euro, care a crescut la 141,990 de euro în februarie 2018. În iulie 2017, judecătorul de pace a susținut cererea de a aplica măsuri provizorii și a ordonat Rețelei pentru Drepturile Civile și Politice să elibereze hotelul sub amenințarea plății de către acestea a unei amenzi de 1000 de euro și a unei sentințe de două luni de închisoare pentru reprezentantul acestui grup. Judecătorul de pace a remarcat, în special, că, în ciuda solicitării reclamantei din 22 aprilie 2016 către poliție de a-i cere să-l scoată din hotel, nu au fost luate măsuri.

Judecătorul a mai remarcat că, deși în iunie 2016 reclamanta a trimis o scrisoare directorului poliției și vice-ministrului afacerilor interne, statul nu i-a oferit niciun fel de ajutor, în legătură cu ceea ce a depus o plângere împotriva lor la 3 martie 2017. Viconavets a dat înapoi, trimitând cererea din nou pe 6 și 18 septembrie 2019 și pe 2 octombrie 2019. Mai târziu, reclamanții au depus o plângere la Consiliul juridic de stat, dar fără succes. Potrivit reclamantelor, datoria lor față de stat pentru plata unor taxe scăzute în iunie 2017 a fost de 101 885,35 de euro, facturile neplatabile pentru apă și electricitate de 141 990 de euro, iar capitalul propriu al hotelului a scăzut de la 9 milioane la 4 milioane de euro.

În ianuarie 2018, reclamanta a primit un mesaj de arestare a casei sale personale în legătură cu o crimă cu statul. Ea a fost forțată să-și vândă buzunarul în spatele casei pentru a plăti amenzile și a evita urmărirea penală. În august 2018, șeful poliției naționale l-a informat pe Secretarul General al Ministerului Politicii Migratorii că decizia de evacuare nu poate fi executată, deoarece mai întâi trebuie găsite locuri în care să poată locui locuitorii după ce hotelul a fost părăsit. În cele din urmă, începerea ocupării de către migranți a hotelului în aprilie 2016 s-a încheiat în iulie 2019, când locuitorii au părăsit hotelul după propria dorință.

Evaluarea Curții a arătat că, în pofida deciziei procurorului de evacuare, lipsa de măsuri de către autorități pentru eliberarea hotelului reclamantelor în legătură cu ocuparea sa ilegală a dus la faptul că proprietatea lor a rămas neputincioasă de utilizat timp de mai mulți ani, crescând astfel sarcina financiară a hotelului, ca urmare a creșterii semnificative a costurilor de energie. CEDO a recunoscut că temerile provocate de considerațiile de mai sus ar fi putut justifica într-o anumită măsură refuzul autorităților de a efectua o evacuare rapidă și bruscă a clădirii, dar nu a putut justifica o astfel de inactivitate totală și prelungită din partea statului. În ciuda plângerilor plângerilor, în care au exprimat cererile lor către poliție pentru ajutor în evacuarea coloniștilor din hotel, procedura a fost amânată.

Mai mult, două plângeri ale plângerilor împotriva persoanelor responsabile de niciun motiv nu au fost niciodată examinate. În plus, problemele privind administrarea energiei electrice și a apei, care au fost acceptate, au fost soluționate. Cu toate acestea, după un an de la preluarea hotelului sau de la preluarea hotelului, autoritățile au prezentat companiei reclamante o factură în valoare de 81.000 de euro sub amenințarea confiscării hotelului, care până la 12 februarie 2018 a ajuns la 141.990 de euro. Datoria către autoritățile fiscale a ajuns la 101.885,35 de euro în iunie 2017, dintre care 22 de milioane de euro pe an erau răspunzători de impozitul pe proprietate. În ianuarie 2018, reclamanta a primit un mesaj că casa ei personală ar putea fi confiscată pentru a acoperi datoriile față de stat.

În cele din urmă, și mai important, judecătorul de pace în 2017, subliniind inactivitatea poliției, a dispus ca măsură temporară eliberarea spațiului și returnarea proprietății reclamantelor, dar această decizie nu a fost niciodată luată. Poliția nu a răspuns la patru cereri ale executorului de stat cu cereri de ajutor în asigurarea executării deciziei. În ceea ce privește interesele reclamantelor, autoritățile naționale ar trebui să ia măsurile necesare pentru a asigura dreptul lor la posesia pașnică a proprietății, având în vedere în același timp o perioadă rezonabilă de timp pentru a căuta o soluție acceptabilă. Fiind inactive timp de mai mult de 3 ani, confruntându-se cu o situație care are efecte semnificative asupra drepturilor de proprietate ale reclamantelor, autoritățile naționale nu au putut să facă un echilibru echitabil între cerințele de interes general al societății și cerințele de protecție a drepturilor individuale.

Prin urmare, în acest caz a fost încălcat art. 1 din Primul protocol la Convenție. Hotărârea din acest caz a fost adoptată de Cameră la 3 decembrie 2020 și a dobândit statutul de definitivă în conformitate cu art. 44 alineatul 2 din Convenție.

PAPACHELA AND AMAZON S.A. v . Greece (№12929 /18) Текст неофіційного перекладу рішення Обставини справи Справа стосувалася захоплення готелю мігрантами та групою осіб, що діяли спільно з ними, який вони займали впродовж 3 років. Готель належав заявниці та товариству з обмеженою відповідальністю, єдиним акціонером якого вона була. У квітні 2016 року заявниця помітила, що група осіб, діючи на знак солідарності з мігрантами, розташувалась у готелі, який був порожнім із березня 2010 року в центрі Афін. Заявниця повідомила про це до поліції, проте присутні на місці подій її працівники лише спостерігали за діями поселенців. Заявниця неодноразово зверталася зі скаргами на різних осіб. Пізніше адвокат заявників звернувся до прокуратури зі скаргою, вказуючи на відсутність жодних ужитих дій для виселення поселенців.

Прокуратура прийняла рішення про проведення попереднього розсліду вання. Тим часом група осіб, які проживали в готелі, незаконно приєдналась до мереж електро- та водопостачання. Друга компанія-заявник направила до Державного управління з питань електро- та водопостачання лист, у якому описала цю ситуацію, проте не отримала жодної відповіді. Тим не менше компанії заявниці було пред’явлено до сплати рахунок у розмірі 81 500 євро, який зріс до 141 990 євро в лютому 2018 року . У квітні 2017 року компанія заявниці звернулася до мирового судді із заявою про вжиття тимчасових заходів із метою виселення поселенців із її готелю. У травні 2017 року заявниці повідомили про видачу прокурором рішення про виселення, проте воно не було реалізовано.

У липні 2017 року мировий суддя підтримав заяву про вжиття тимчасових заходів та зобов’язав «мережу захисту цивільних та політичних прав» звільнити готель під загрозою сплати ними штрафу в розмірі 1000 євро та двох місяців позбавлення волі для представника цієї групи. Мировий суддя, зокрема, зауважив, що, незважаючи на клопотання заявниці від 22 квітня 2016 року до поліції про зв ільнення готелю, жодних заходів ужито не було. Суддя також зазначив, що, хоча в червні 2016 року заявниця направила лист керівнику поліції та заступнику Міністра внутрішніх справ, держава не надала їй жодної допомоги, у зв’язку із чим вона подала на них скаргу 3 березня 2017 року . У серпні 2017 року державний виконавець повідомив відділ поліції про рішення мирового судді, прохаючи про втручання поліції для звільнення готелю від поселенців згідно із цим рішенням.

Виконавець далі повторно надсилав своє прохання 6 та 18 вересня 2019 року і 2 жовтня 2019 року. Пізніше заявники подали скаргу до Державного юридичного радника (the State Legal Counsel), проте безуспішно. Зі слів заявників, їхній борг державі зі сплати низки податків у червні 2017 року становив 101 885,35 євро, неоплачені рахунки за водопостачання та електрику становили 141 990 євро, а власний капітал готелю впав із 9 мільйонів до 4 мільйонів євро . У січні 2018 року заявниця отримала повідомлення про арешт її особистого будинку у зв’язку з боргами перед державою. Вона примусово продала свій будинок задля погашення заборгованості та уникнення кримінального переслідування. Водночас заявниця знову звернулася до мирового судді з вимогою про виселення поселенців.

У серпні 2018 року керівник національної поліції проінформував Загального Секретаря Міністерства міграційної політики, що рішення про виселення не може бути виконано, адже спершу необхідно знайти місця, де поселенці зможуть проживати після залишення готелю. Зрештою, розпочате зайняття мігрантами готелю у квітні 2016 року завершилось у липні 2019 року, коли поселенці залишили готель за власним бажанням. Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, заявники скаржилися на незаконне зайняття належного їм готелю та бездіяльності держави в невирішенні цієї проблеми. Вони також скаржилися, що органи влади відмовили в присудженні компенсації; вказували, що їх було зобов’язано сплатити податки державі як власників цього готелю впродовж часу захоплення його біженцями.

Оцінка Суду ЄСПЛ зазначив, що невжиття органами влади заходів зі звільнення готелю заявників у зв’язку з його незаконним захопленням, незважаючи на рішення прокурора про виселення, призвело до того, що їхня власність була декілька років непридатна для використання, тим самим збільшуючи фінансовий тягар готелю в результаті значного збільшення вартості енергоносіїв. Уряд обґрунтовував бездіяльність органів влади міркуваннями державної політики, зокрема, задля уникнення ризику порушення миру в разі примусового переміщення десятків осіб та розчищення будівлі, яка була зайнята як частина активістської кампанії, і з міркувань соціального забезпечення, особливо з урахуванням того, що в період, коли міграційна криза досягла свого піку, альтернативних рішень житлових проблем мігрантів не було.

ЄСПЛ визнав, що викликані наведеними вище міркуваннями побоювання могли певною мірою виправдати небажання органів влади провести швидке та раптове звільнення будівлі. Однак це не могло виправдати таку тотальну та продовжувану бездіяльність із боку держави. Незважаючи на скарги заявників, у яких вони висловлювали свої прохання до поліції про допомогу у виселенні поселенців з готелю, процедура була відкладена. Більше того, дві скарги заявників проти відповідальних осіб жодного разу так і не були розглянуті. Окрім того, управління з питань електро- та водопостачання, які погодилися відновити відповідні постачання до готелю, незважаючи на те, що заявники в минулому вже відключали як електропостачання, так і водопостачання, не відповіли на скаргу заявників, не понесли відповідальності за будь-яке споживання енергоносіїв поселенцями.

Незважаючи на це, після спливу одного року з моменту захоплення готелю ці органи влади пред’явили до компанії заявниці рахунок на суму в 81 000 євро під загрозою конфіскації готелю, яка до 12 лютого 2018 року досягла 141 990 євро. Борг податковим органам досяг 101 885,35 євро в червні 2017 року, з яких 22 000 євро в рік відповідали податку на майно. До того ж заявники намагалися досягнути угоди з державою щодо сплати податків та оплати рахунків за воду та електропостачання, які було нараховано на їхню власність. Тому заявники звернулися до Державного юридичного радника (the State Legal Counsel), який був єдиним органом, уповноваженим на проведення таких перемовин про укладення цієї угоди, однак не отримали жодної відповіді.

У січні 2018 року заявниця отримала повідомлення про те, що її особистий будинок може бути конфісковано задля покриття боргів перед державою. Зрештою, і що більш важливо, мировий суддя у 2017 році, підкреслюючи бездіяльніст ь поліції, розпорядився як тимчасовий захід звільнити приміщення та повернути готель заявникам, проте це рішення так і не було виконано. Поліція не відповіла на чотири клопотання державного виконавця з проханням допомогти в забезпеченні виконання рішення. Справа про виселення поселенців, порушена компанією заявниці до мирового судді в січні 2018 року, до липня 2019 року не була розглянута, коли мігранти за власним бажанням покинули готель. Зважаючи на інтереси заявників, органи влади мали б вжити необхідні заходи в забезпеченні їхнього права на мирне володіння майном, передбачивши при цьому розумний період часу для пошуку прийнятного рішення.

Будучи недієвими впродовж більше 3 років, зіштовхнувшись із ситуацією, яка мала значні наслідки для майнових прав заявників, національні органи влади не змогли реалізувати справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту індивідуальних прав. Тому в цій справі було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Висно вок Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 3 грудня 2020 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.