CASE OF MARTYNENKO v. UKRAINE (declaratia nr. 40829/12) DECIZIE STRASBOURG 24 februarie 2022 Această hotărâre este definitivă, dar poate fi supusă corecțiilor redactoriale.În cazul Martinenko împotriva Ucrainei, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Secția a Cincea), întrunind un comitet care a fost compus din: Stephanie Mour-Vikstrou, încheierea lunii iunie 2022 (declararea nr. 40829/12) , a declarat că cererile sale de drept de ședere din Ucraina au fost respinsă, iar Lado Aranturiu, cetățean al Ucrainei, a declarat că a fost înregistrat în mod ilegal.Arnold Charon (Arnold Charon) a fost acuzat de abuz de drepturi de autor în cadrul Convenției Margot Björnson (Convenția nr. 1 din 1986) și a fost condamnat la judecată în fața lui Annarda Björn (în cazul în care a depus o plângere în temeiul articolului 1 din Convenția nr. 1 din 1986); și în cazul în care a fost sesizat în favoarea lui, Curtea a declarat că nu a primit ajutor juridic în temeiul articolului 2 din Convenția nr. 1 din 20 Margit de către Curtea nr. 1 din 20 decretele nr. 1 din 20 Margit de drepturi de autor (declararea nr. 1 din 20 Margot Björn) și că nu a primit ajutor juridic în temeiul articolului 2 din Convenția nr. 1 din 20 din 20 din 20 Margit de drept de autor (declarare) și că nu a fost acuzat în cauză că nu a primit ajutor juridic în temeiul articolului nr. 1 din art. 1 din Convenția nr. 1 din 20 din 20 din 20 din 20 din 2028 (decretele nr. 1 din 20 din 20 din 20 din 20 din 20 din 20 din 20 noiembrie 2012); a fost acuzarea lui Antonia nr. 1 din 20 din 20 din 20 din 20 din 20 din 20 din 20 din 20 din 20 din 20 din 20 noiembrie 2014); a fost ac
În conformitate cu protocoalele poliției privind achiziția operațională de droguri din 12 și 30 ianuarie 2009, reclamantul a vândut o cantitate mică de canabis cunoscutului său P., pe care oponenții poliției îl foloseau ca o persoană legendară. Afermările de achiziție au avut loc în absența martorilor în locuința în care locuia reclamantul. În timpul percheziției efectuate la domiciliul reclamantului imediat după a doua acțiune de investigare tactilă, a fost descoperită o cantitate mică de canabis, dar nu bancnote, care au fost utilizate pentru achiziția operațională. 3. La un moment dat în timpul anchetei pre-judiciare, P. a susținut că, prin furnizarea de dovezi de anchetă în legătură cu reclamantul, a fost supus presiunii de către milițieni. 4. pe 30 aprilie 2009, procurorul a confirmat concluzia fără a fi prezentat martori.
În special, el a indicat că, în momentul evenimentelor, P. fiind în etapa finală a termenului de examinare, acesta era deosebit de vulnerabil la presiunea angajaților poliției. 7. în aceeași zi, procurorul a depus, de asemenea, o plângere de apel, cerând prelungirea termenului de pedeapsă a reclamantului la opt ani. 8. pe 27 aprilie 2011, procurorul și-a schimbat plângerea de apel, menționând că, deși acuzația de droguri nu a fost susținută de dovezi justificate, iar reclamantul ar fi trebuit să fie găsit vinovat doar de deținerea ilegală de droguri, aceasta a redus termenul de detenție fără a fi eliberat de la închisoare la doi ani. 9. pe 28 ianuarie 2011 a fost adoptată o plângere de imprudență în fața Curții de Apel a judecătorii din județul Vișină, care a declarat că nu există nicio cauză de infracțiune sau de neîndelegare a dispozițiilor art. 35 din Convenția nr. 10 din 11 din 2011.
În cazul în care procurorul a fost absent la toate ședințele de judecată în cauzele penale ale reclamantelor, dar după ce instanțele au trecut la examinarea probelor, inclusiv la interogatoriul acuzaților și a martorilor, și au declarat acuzații vinovați, Curtea a concluzionat că astfel de acțiuni au fost considerate neînțelese de către procurorul fără a avea o justificare specifică, astfel încât au fost considerate o încălcare gravă a dispozițiilor Curții naționale de Justiție, precum și a dispozițiilor Curții naționale de Justiție din Grecia, în cazul în care procurorul a fost absent de la toate ședințele de judecată în cauzele penale ale reclamantelor, dar după ce instanțele au trecut la examinarea probelor, inclusiv la interogatoriul acuzaților și a martorilor, și au declarat acuzații vinovați.
17 În această cauză, reclamantul a fost obligat să-și dovedească nevinovăția în legătură cu acuzațiile de droguri chiar după ce procurorul a menționat în mod clar lipsa de dovezi suficiente pentru a o confirma și a solicitat anularea sentinței de acuzare a reclamantului în această privință (vezi, de exemplu, hotărârea din cauza SA-Capital Oy împotriva Finlandei (SA-Capital Oy împotriva Finlandei), hotărârea din cauza 5556/10, punctul 107, din 14 februarie 2019 cu referințe ulterioare).
El a furnizat o copie a contractului din 08 aprilie 2010, conform căruia doamna O. Martinenko (aparent mama reclamantului) a încredințat reprezentarea intereselor reclamantului în cadrul procedurilor penale împotriva sa Centrului local de asistență juridică. Reclamantul a furnizat, de asemenea, o copie a raportului detaliat din 11 aprilie 2012 privind lucrările efectuate în conformitate cu contractul menționat. După cum se menționează în acesta, suma totală a sumelor de plată a fost de 15 250,61 UAH (numărate la nivel de 5 milioane de dolari), ceea ce a fost deja necesar în cadrul procedurii, în plus față de 1 484,96 EUR, în conformitate cu estimările reclamantului cu privire la declarațiile oficiale de prejudiciu pe care le-a trimis la Banca Centrală a Ucrainei, a stabilit o valoare de 24 000 EUR în plus pentru declarațiile de prejudiciu pe care le-a trimis la Banca Națională a Ucrainei. În plus, Curtea a constatat că, în orice moment, nu există nicio marjă de plată pentru o sumă de 24 000 EUR în plus pentru o sumă de 24 000 EUR pe care să fie depusă în contul unui stat membru al Uniunii Europene.
Pentru a-și confirma hotărârea, Curtea a decis în unanimitate: (a) să declare declarația admisibilă; să stabilească că a fost încălcat art. 6 alineatul (1) din Convenție în legătură cu cererea de neutralitate; să stabilească că a fost încălcat art. 6 alineatul (2) din Convenție; să stabilească că nu au fost încălcate nici o chestiune separată a articolului 6 alineatul (1) din Convenție în legătură cu motivarea hotărârilor judecătorești; să stabilească că (a) în decurs de trei luni statul pârât trebuie să plătească reclamantului următoarele sume, care trebuie să fie convertite în moneda națională a statului pârât la cursul de plată la data încheierii plății: (i) 4 000 (Victorie de trei mii de euro) și în plus orice taxă care poate fi plătită de către banca centrală, ca despăgubire pentru prejudiciul moral; să stabilească o sumă de 48 de mii de euro (Victorie de patru mii de euro) în conformitate cu art. 48 din Regulamentul de la Curtea Europeană; să aducă o sumă de 77 de mii de euro (Victorie de patru mii de euro) în orice perioadă de trei luni, în conformitate cu normele de la România; să scrie de trei luni, în orice perioadă de trei ani, în orice sumă de bani (Victorie de trei mii de euro) și să plătească alte rate de impozită, în conformitate cu normele de trei ani, în conformitate cu normele de la România; să nu mai binecuviințațională, în conformitate cu normele de la România; să se raporteze la normele de mai sus, în cazul în care se poate plăti în orice altă limbă, în orice perioadă de trei ani, în orice valoare, în orice valoare, în orice valoare, în orice valoare sau în orice valoare, în orice valoare, în orice valoare, în orice valoare sau în orice valoare, în orice valoare, în orice valoare, în orice valoare, în orice valoare sau în orice valoare, în orice valoare, în orice valoare, în orice valoare sau în orice valoare,
Este pedepsit cu o amendă de la 50 la 100 de minimuri neimpozabile ale veniturilor cetățenilor sau cu roboți defect pentru o perioadă de până la doi ani, sau cu închisoare pentru o perioadă de până la șase luni, sau cu restricții de libertate pentru o perioadă de până la trei ani, sau cu închisoare pentru o perioadă de până la trei ani.
(CASE OF MARTYNENKO v. UKRAINE)
(Заява № 40829/12)
24 лютого 2022 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Мартиненко проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
,
Голова,
Ладо Чантурія
(Lado Chanturia)
,
Арнфінн Бордсен
(Arnfinn Bårdsen)
,
судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller)
,
заступник Секретаря секції,
З огляду на:
заяву (№
40829/12), яку 18 червня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Сергій Анатолійович Мартиненко, 1986 року народження, який проживає у м.
Суми (далі – заявник), йому була надана правова допомога і його представляла пані С. Запара, юрист, яка практикує у м.
Суми;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, пан Іван Ліщина, про частину скарг заявника за пунктами 1 та 2 статті 6 Конвенції та визнати решту скарг у заяві неприйнятними;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 27 січня 2022 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
предмет справи
1.
Справа стосується скарг заявника, що розгляд його справи не відповідав вимогам пунктів 1 і 2 статті 6 Конвенції, оскільки він був засуджений за обвинуваченням у збуті наркотичних засобів, стосовно якого прокурор визнав відсутність доказів.
2.
Відповідно до протоколів міліції про оперативну закупку наркотичних засобів від 12 та 30 січня 2009 року заявник продав невелику кількість канабісу своєму знайомому П., якого працівники міліції використовували як легендовану особу. Стверджувані закупки відбулися за відсутності свідків в житловому будинку, де проживав заявник. Під час обшуку, проведеного в будинку заявника одразу після другої негласної слідчої дії, було виявлено трохи канабісу, але не банкноти, використані для оперативної закупки.
3.
У певний момент під час досудового розслідування П. стверджував, що надав викривальні показання щодо заявника під тиском працівників міліції.
4.
30 квітня 2009 року прокурор затвердив обвинувальний висновок. Як в ньому зазначалося, заявник обвинувачувався у повторному збуті наркотичних засобів згідно з частиною другою
[1]
статті 307 Кримінального кодексу України (далі – КК України) та незаконному зберіганні наркотичних засобів без мети збуту згідно з частиною першою
[2]
статті 309 КК України.
5.
15 грудня 2010 року Зарічний районний суд міста Суми визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки за незаконне зберігання наркотичних засобів та на строк шість років – за збут наркотичних засобів. Остаточне покарання – позбавлення волі на строк шість років.
6.
28 грудня 2010 року заявник подав апеляційну скаргу. Він визнав, що зберігав трохи канабісу для власного споживання, але заперечив збут наркотичних засобів. Зокрема, він вказав, що на момент подій П. перебував на завершальній стадії іспитового строку і тому був особливо піддатливим до тиску працівників міліції.
7.
Того ж дня прокурор також подав апеляційну скаргу, вимагаючи збільшення строку покарання заявника до восьми років.
8.
Проте 27 квітня 2011 року прокурор змінив свою апеляційну скаргу, зазначивши, що обвинувачення у збуті наркотичних засобів не підтверджувалося доказами і заявника слід було визнати винним лише за незаконне зберігання наркотичних засобів, зменшивши строк позбавлення волі до двох років.
9.
05 травня 2011 року Апеляційний суд Сумської області та
19 січня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовили у задоволенні апеляційних і касаційних скарг заявника та прокурора й залишили вирок та обране заявнику покарання без змін.
10.
Заявник скаржився за пунктами 1 і 2 статті 6 Конвенції на відсутність справедливого судового розгляду його справи безстороннім судом, оскільки він був визнаний винним у збуті наркотичних засобів, хоча прокурор по суті зняв це обвинувачення.
11.
Уряд закликав Суд визнати ці скарги неприйнятними як явно необґрунтовані. Суд не поділяє таку точку зору. Суд вважає, що наведені скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ у зв’язку з ВИМОГою безсторонності
12.
Загальні відповідні принципи практики наведені, зокрема, в рішенні у справі «Моріс проти Франції» [ВП]
(Morice v. France)
[GC], заява № 29369/10, пункти 73 – 78, ЄСПЛ 2015).
13.
Суд встановлював порушення принципу безсторонності, наприклад, у випадках, коли прокурор був відсутнім у всіх судових засіданнях у кримінальних справах заявників, але суди перейшли до дослідження доказів, у тому числі допиту обвинувачених і свідків, та визнали заявників винними. Суд дійшов висновку, що за таких обставин суди переплутали ролі прокурора та судді, і, таким чином, надали підстави для обґрунтованих сумнівів щодо їхньої безсторонності (див. рішення у справі «Михайлова проти України»
(Mihaylova v. Ukraine)
, заява № 10644/08, пункти 59 – 60 та 64 – 67, від 06 березня 2018 року).
14.
Ситуація у цій справі була ще серйознішою: національні суди продовжували розглядати обвинувачення заявника у збуті наркотичних засобів після того, як прокурор вирішив відмовитися від нього. Таким чином, заявник міг мати обґрунтовані сумніви щодо їхньої безсторонності.
15.
Цього міркування достатньо для висновку Суду про встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
16.
Принцип
in dubio pro reo
(сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого) є конкретним проявом презумпції невинуватості (див. рішення у справі «Цалкізіс проти Греції (№ 2)»
(Tsalkitzis v. Greece (no. 2))
, заява № 72624/10, пункт 60, від 19 жовтня 2017 року.). Його буде порушено у випадку, коли тягар доведення перекладається зі сторони обвинувачення на сторону захисту (див., наприклад, рішення у справі «СА-Кепітал Ой» проти Фінляндії»
(SA-Capital Oy v. Finland)
, заява № 5556/10, пункт 107, від 14 лютого
2019 року з подальшими посиланнями).
17.
У цій справі заявник був зобов’язаний довести свою невинуватість у зв’язку з обвинуваченням у збуті наркотичних засобів навіть після того, як прокурор чітко зазначив про відсутність достатніх доказів на його підтвердження та звернувся стосовно скасування обвинувального вироку заявника в цій частині. Такий підхід суперечив фундаментальним принципам кримінального права, зокрема принципу
in dubio pro reo
, і явно порушив презумпцію невинуватості за пунктом 2 статті 6 Конвенції.
18.
Отже, це положення також було порушено.
Решта скарг
19.
Заявник також скаржився на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з неналежним обґрунтуванням його вироку стосовно збуту наркотичних засобів. З огляду на свої висновки у пунктах 15 та 18 Суд вважає, що ця скарга не порушує жодних окремих питань.
20.
Заявник вимагав 25
000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 1 484,96 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у національних судах. Він надав копію договору від 08 квітня 2010 року, згідно з яким пані О. Мартиненко (вочевидь, мати заявника) довірила представництво інтересів заявника в межах кримінального провадження щодо нього місцевому центру з надання правової допомоги. Заявник також надав копію детального звіту від 11 квітня 2012 року про роботу, виконану згідно зі згаданим договором. Як в ньому зазначено, загальна сума до сплати становила 15 250,61 українських гривень (далі – грн), що дорівнювало
1 484,96 євро згідно з розрахунками заявника з посиланням на офіційний курс гривні, встановлений Національним банком України на момент подій.
21.
Уряд заперечив проти зазначених вимог.
22.
Суд присуджує заявнику 4
000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися.
23.
З огляду на наявні в нього документи Суд також вважає за розумне присудити 1
485 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику. З огляду на відсутність вимог стосовно представництва заявника під час провадження у Суді немає підстав присуджувати щось за цим пунктом додатково до вже отриманої заявником правової допомоги.
24.
Суд також вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Оголошує
заяву прийнятною;
Постановляє,
що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з вимогою безсторонності;
Постановляє,
що було порушено пункт 2 статті 6 Конвенції;
Постановляє,
що не порушується жодних окремих питань за пунктом 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з обґрунтуванням судових рішень;
Постановляє,
що
(a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i)
4
000 (чотири тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(i)
1
485 (одна тисяча чотириста вісімдесят п’ять) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості відшкодування судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні;
(b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest)
у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє
решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 лютого
2022 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Стефані Моро-Вікстром
(Stéphanie Mourou-Vikström)
Голова
[1]
Карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна.
[2]
Карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.