CASE OF PETEDZHYYEV AND BONDAR v. UKRAINE) (Declaratii nr. 60318/21 si nr. 52156/22) DECIZIE STRAȘBOURG 23 octombrie 2025 Această decizie este definitivă, dar poate fi supusă unei revizuiri redacționale. În cazul Petedejev și Bondar împotriva Ucrainei după un an de la încheierea procedurii, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Declaratii secțiunea 2025) a examinat diferite subiecte, subiectul cărora a fost adresată Comitetului de anchetă a cărui instanță a fost convocată: Andreas Zuzhyiyev (Judecătorul Ucrainei), iar în cadrul acestei proceduri au fost aduse declarații suplimentare fără date de fapt: 4.
Curtea a reiterat că Convenția nu interzice aplicarea pedepsei cu închisoarea pe viață persoanelor care au fost condamnate la închisoare pentru infracțiuni deosebit de grave, cum ar fi uciderea. Cu toate acestea, pentru ca o astfel de pedeapsă să fie conformă cerințelor articolului 3 din Convenție, ea trebuie să fie de jure și de facto rapidă, ceea ce înseamnă atât existența unei perspective de eliberare a condamnatului, cât și posibilitatea de revizuire. Baza unei astfel de revizuiri trebuie să includă evaluarea existenței unor motive legale de natură penologică pentru reținerea în custodie a condamnatului. Printre aceste motive se numără reținerea, reținerea, protecția societății și reabilitarea. Relația dintre dovezile de opoziție este necesar să fie permanentă și să se poată schimba în timpul executării pedepsei, de aceea, în practica Ucrainei, în cazul în care statele care au declarat inițial că au condus o sentință de detenție pot fi judecate în mod corespunzător, aceste dovezi pot fi analizate în mod analogic în cazul în care au fost judecate în alte țări din Europa (în cazul Petrov v.
(Medvid v. Ucraina), cererea nr. 7453/23, din 10 octombrie 2024) Curtea a constatat, de asemenea, că o astfel de situație de incertitudine, în absența oricăror perspective clare și realiste de eliberare preventivă, a persistat până la data de 03 martie 2023 data la care noul mecanism de eliberare condiționată a solicitat pe deplin și a oferit reclamantelor posibilitatea reală ca sentințele lor privind condamnarea la închisoare pe viață să fie revizuite în termene și condiții clar definite. (Medvid v. Ucraina), după examinarea tuturor materialelor prezentate, Curtea nu a găsit niciun fapt sau argument care să-i convingă pe acuzatori să ajungă la o altă concluzie cu privire la acceptabilitatea celorlalte plângeri de fond și de justiție, depuse în această cauză de către reclamanți în acest caz. Curtea a declarat că, după data de 03 martie 2023, a adoptat o cerere de eliberare condiționată în mod corespunzător, oferind astfel o posibilitate reală de a eliberați mai multe persoane în situații similare cu cele de la art. 3 din Convenția (Medvid v.
Astfel, în declarația nr. 60318/21, după notificarea cauzei sale, reclamantul a susținut în plus că noul mecanism de eliberare condiționată încalcă art. 14 din Convenție în combinație cu art. 3 din Convenție, deoarece nu prevede eliberarea directă a condamnaților la închisoare pe viață, așa cum se întâmplă în majoritatea statelor membre, ci doar înlocuirea pedepsei de la închisoarea pe viață cu pedepse de la închisoarea cu termene specifice. Chiar dacă această reclamație este o precizare a reclamației inițiale a reclamantului la art. 3 din Convenție cu privire la noul mecanism de eliberare condiționată, Curtea constată că astfel de afirmații au fost luate în considerare în mod similar cu privire la posibilitatea de a se stabili o posibilitate de eliberare directă a celor care au fost pedepsiți în cauza principală a Convenției, în cazul Medvedev împotriva Ucrainei (Medvedev v. Ucraina), iar Curtea a constatat că există deja o astfel de procedură de eliberare directă în cazul Medvedev împotriva Ucrainei (Medvedev v. Ucraina), iar în cazul Petrov, în mod specific, Curtea a constatat că, în cazul în care a fost examinată în mod direct o astfel de procedură, nu există nicio dovadă a eliberării directă a persoanelor în cauză (în special în cazul nr. 41 din Convenția ONU, în care nu există nicio dovadă de eliberare directă a persoanelor în cauză), în cazul în care nu există o astfel de procedură de eliberare directă (în cazul nr. 53), iar în cazul în care Curtea a fost examinată în mod special în cazul în cazul în care nu există o astfel de procedură de eliberare directă de persoane (înlocuviere directă în cazul în care nu există o persoană în cauză, Curtea a fost eliberată de către o persoană în cauză, în cauză, în cauză, în cazul în cauză, în cazul în care nu există o persoană în cauză, în cauză, în cauză, în cauză, în cauză, în cauză, în cauză, în cauză, în cauză, în cauză, în cauză, în cauză, în cauză
201) Curtea consideră că constatarea încălcării constituie în sine o satisfacție echitabilă suficientă pentru orice prejudiciu moral pe care ar fi putut-o suferi reclamanții.ÎN ALTOR TEMPURII A CURTULUI A DECIS UNIMI să unifice cererile;Declară admisibilă reclamația privind imposibilitatea reducerii pedepsei de închisoare pe viață în conformitate cu art. 3 din Convenție în legătură cu perioada de detenție a reclamantelor de la data adoptării hotărârii finale privind sentința la închisoarea pe viață până la 03 martie 2023, iar reclamația privind reclamanții este inadmisibilă;Decide că a fost încălcată art. 3 din octombrie 2025 din Convenție în legătură cu perioada de detenție a reclamantelor fără data de naștere a fost amântată;Declarează admisibilă reclamația privind imposibilitatea reducerii pedepsei de închisoare pe viață fără a fi amântată pedeapsa la sentința pe viață până la 03 martie 2023 din Convenție în legătură cu perioada de detenție a reclamantelor de la data adoptării hotărârii finale privind sentinței pe viață până la data eliberării în conformitate cu art. 3 din Convenție;Decide că nu este posibilă o reducere a pedepsei pe viață până la data adoptării sentinței pe viață;Decretul nr. 03/12 Martie 03/20220220 din 20 Martie 2023 din 2021 privind eliberarea sentinței pe viață a unui judecător în instanță;Decretul nr.603 din 23 decembrie 2021 din 2021 din 2021 privind eliberarea sentinței pe viață (D.
Curtea de Apel a Republicii Autonome Crimeea, 30.11.2007 Curtea Supremă a Ucrainei, 29.05.2008 52156/22 18.10.2022 Serghei Leonidovici BONDAR 1975 Veselov Anatoly Yuriyevich m. Romni Curtea de Apel a orașului Kiev, 09.06.2003 Curtea Supremă a Ucrainei, 13.11.2003
(CASE OF PETEDZHYYEV AND BONDAR v. UKRAINE)
(Заяви № 60318/21 та № 52156/22)
23 жовтня 2025 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Петеджиєв та Бондар проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Андреас Зюнд
(Andreas Zünd),
Голова,
Діана Сирку
(Diana Sârcu)
,
Микола Гнатовський
(Mykola Gnatovskyy)
, судді,
та Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 02 жовтня 2025 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1.
Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі
статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).
2.
Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).
факти
3.
Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.
4.
Заявники скаржилися на покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення.
ПРАВО
5.
Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.
6.
Заявники скаржилися на покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення. Вони посилалися, прямо або по суті, на статтю 3 Конвенції.
7.
Суд повторює, що Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, таких як вбивство. Однак для того, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути
de jure
та
de facto
скоротним, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду. Основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація. Співвідношення між ними необов’язково є сталим і може змінюватися упродовж відбування покарання, тому підстави, які спочатку виправдовували тримання під вартою, можуть не виправдовувати його після тривалого строку відбування покарання. Наголошується на важливості реабілітації, оскільки саме в цьому наразі полягає акцент у політиці країн Європи щодо обрання покарань, як це відображено у практиці Договірних держав, відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, та відповідних міжнародних документах (див. рішення у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» [ВП]
(Vinter and Others v.
the United Kingdom)
[GC], заява № 66069/09 та 2 інші, пункти 59 – 81, ЄСПЛ 2013 (витяги)).
8.
У керівній справі «Петухов проти України (№ 2)» (
Petukhov v. Ukraine (no. 2)
, заява № 41216/13, від 12 березня 2019 року) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі. У керівній справі «Медвідь проти України»
(Medvid v. Ukraine),
заява № 7453/23, від 10 жовтня 2024
року) Суд також встановив, що така ситуація невизначеності з відсутністю будь-яких чітких та реалістичних перспектив дострокового звільнення зберігалася до 03 березня 2023 року – дати, коли новий механізм умовно-дострокового звільнення повноцінно запрацював та надав заявникам реальну можливість, щоб їхні вироки
про обрання їм покарання у виді довічного позбавлення волі
були переглянуті у чітко визначені терміни та за чітких умов.
9.
Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг, поданих заявниками у цій справі. Суд зауважує, що після 03 березня 2023 року нещодавно запроваджений механізм умовно-дострокового звільнення надав заявникам реальну можливість перегляду їхніх покарань у виді довічного позбавлення волі протягом конкретно визначеного строку та за чітких умов. Таким чином, ця частина скарг заявників є явно необґрунтованою і має бути відхилена на підставі пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції (див. аналогічну причину в згаданому рішенні у справі «Медвідь проти України»
(Medvid v. Ukraine),
пункт 61). Водночас скарги щодо періоду до 03 березня 2023 року, є прийнятними і свідчать про порушення статті 3 Конвенції з відповідних дат ухвалення остаточного вироку заявникам про обрання їм покарання у виді довічного позбавлення волі (див. таблицю у додатку) до 03 березня 2023 року.
10.
У заяві № 60318/21 після повідомлення про його справу заявник додатково стверджував, що новий механізм умовно-дострокового звільнення порушував статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції, оскільки він не передбачає безпосереднього звільнення засуджених до довічного позбавлення волі, як у більшості держав-членів, а лише заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на визначений строк. Навіть припустивши, що ця скарга є уточненням первинної скарги заявника за статтею 3 Конвенції щодо нового механізму умовно-дострокового звільнення, Суд зазначає, що подібні твердження були розглянуті за статтею 3 Конвенції у згаданій керівній справі «Медвідь проти України»
(Medvid v. Ukraine),
і визнані необґрунтованими. Зокрема, у цій справі Суд зазначив, що з огляду на той факт, що держави в принципі вільні у виборі власних систем кримінального правосуддя, і попри те, що запроваджений механізм умовно-дострокового звільнення не передбачає можливості безпосереднього звільнення від покарання у виді довічного позбавлення волі, окрім пом’якшення його у судовому порядку, такий підхід до можливості скорочення покарання у виді довічного позбавлення волі вже розглядався Судом раніше та був визнаний задовільним
(там само, пункт 53). Отже, ця скарга має бути відхилена на підставі пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтована.
11.
З огляду на наявні в нього документи та свою практику
(див., зокрема, згадане рішення у справі «Петухов проти України
(№
2)»
(Petukhov v. Ukraine (no. 2),
пункт 201) Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої могли зазнати заявники.
Вирішує
об’єднати заяви;
Оголошує
прийнятними скарги щодо неможливості скоротити покарання у виді довічного позбавлення відповідно до статті 3 Конвенції у зв’язку з періодом тримання заявників під вартою з дати ухвалення остаточного вироку про обрання покарання у виді довічного позбавлення волі до 03 березня 2023 року, а решту скарг у заявах – неприйнятними;
Постановляє,
що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з періодом тримання заявників під вартою з дати ухвалення
остаточного вироку про обрання покарання у виді довічного позбавлення волі до 03 березня 2023 року
;
Постановляє,
що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої могли зазнати заявники.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 жовтня
2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Вікторія Марадудіна
(Viktoriya Maradudina)
В.о. заступника Секретаря
Андреас Зюнд
(Andreas Zünd)
Голова
Перелік заяв зі скаргами за статтею 3 Конвенції
(
покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення
)
№
№ заяви
Дата подання
П.І.Б. заявника
Рік народження
П.І.Б. представника та місцезнаходження
Назва суду першої інстанції
Дата обрання покарання у виді довічного позбавлення волі
Рішення суду про залишення вироку без змін
60318/21
03.12.2021
Асан Адилович ПЕТЕДЖИЄВ
1974
Киченок Андрій Сергійович
м. Київ
Апеляційний суд Автономної Республіки Крим,
30.11.2007
Верховний Суд України, 29.05.2008
52156/22
18.10.2022
Сергій Леонідович БОНДАР
1975
Веселов Анатолій Юрійович
м. Ромни
Апеляційний суд міст Києва, 09.06.2003
Верховний Суд України,
13.11.2003