CASE OF KOPCHINSKIY v. UKRAINE (declaratie nr. 65647/12) DECIZIE STRASBOURG 12 octombrie 2023 Această hotărâre este definitivă, dar poate fi supusă unor corecții redactoriale.În cazul KOPCHINSKY împotriva Ucrainei, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (secțiunea a cincea), după a judeca o decizie a unui comitet din care fac parte: Martin Mitsarov (CASE OF KOPCHINSKIY v. UKRAINE) (declaratie nr. 65647/12) a decis că, după ce a fost judecat de către un tribunal, a fost respinsă: Martina Mitsarov (MARTINSKI), de un an de reședință, de un an de naștere, de o an de viață, de Maria Eldrókov (MARTINSKI), de o persoană juridică din Ucraina, care a declarat că a fost judecată în fața sa, de un cetățean al Ucrainei (MARTINSKI), de cinci zile, de la data de 1 septembrie 2023, de către un judecător din Ucraina, care a declarat că a fost judecat de către un judecător național (MARTINSKI), de cinci zile, de la art. 1 din Convenția ONU privind drepturile Omului Omului Omului Omului, de Om (CATINSKI, nr. 67/12), de 21 septembrie 2012; a declarat că a fost judecat de către un judecător din partea Ministerului Apărării (MARTINSKI, de 5 zile, de data de 1 septembrie 2012), de data de 6 septembrie 2012 (MARTINSKI, de data de data de 6 septembrie 2012), de data de data de data de 1 septembrie; a anunțare, de data de data de data de 5 septembrie 2012 (declargând de data de data de 1 septembrie), a fost judecată, de 5 septembrie; a fost judecată de judecată de 5 septembrie; a fost judecată de 5 septembrie; a fost judecată de 5 septembrie; a fost judecată de 5 decretă, de 5
La 21 martie 2008, Comisia de calificare a avocaților din Vistă (din 10 decembrie 2007), a aprobat decizia de anulare a certificatului său privind dreptul de a desfășura activitatea de avocat. 3. la 10 decembrie 2007, reclamantul a depus o acțiune administrativă la Tribunalul Nahimov din Sevastopol (din 10 decembrie 2007 în continuare, Curtea Nahimov) prin care a contestat decizia Comisiei. Mai târziu, el și-a schimbat cererile, cerând, de asemenea, ca procesul Comisiei administrative din Viestă să fie considerat ilegal. 4. la 26 decembrie 2008, Curtea de Apel din Vistă a închis procedura în cazul cererilor de identificare a avocaților din Vistă, care deja au fost admitte la 21 decembrie 2008 (din 21 decembrie 2008 în continuare, Curtea de Apel din Vistă a respins procedura). 5. la 20 decembrie 2008, Curtea de Apel din Vistă a închis procedura în cazul cererilor de identificare a avocaților din Vistă, care au fost deja admitte la 20 decembrie 2008 (din 20 decembrie 2008 în continuare, Curtea de Apel din Vistă a respins procedura în cazul celor care au depus cererea de identificare a avocaților din Vistă). 5. la 26 decembrie 2011, Curtea de Apel din Vistă a respins procedura în cazul celor care au depus cererea de identificare a avocaților din Vistă. 5. la 20 decembrie 2008, Curtea de Apel a respins procedura în cazul celor care au depus cererea de identificare a avocaților din Vistă.
În 21 aprilie 2008, Curtea Nahimov a respins deschiderea procedurii administrative, susținând că acțiunea nu putea fi examinată în mod administrativ. 9. Reclamantul a depus o plângere de apel la Curtea Administrativă de Apel din Sevastopol, dar ulterior a apelat la cereri de a-i lăsa plângerea fără a fi examinată. 10. Curtea Administrativă de Apel din Sevastopol a examinat plângerea reclamantului și, în aprobarea sa din 26 iulie 2011, a menționat că dispută era supusă unei examinări în mod administrativ. El a anulat aprobarea din 21 aprilie 2008 și, în conformitate cu cererile reclamantului, a lăsat plângerea fără a fi examinată, precizând că cererile reclamantului se aflau în curs de examinare în Curtea Administrativă Civilă a Ucrainei (a se vedea punctul 12 din anexa nr. 8 la hotărârea de judecată din 12 ianuarie 2009), dar ulterior a renunțat la cererile reclamantului fără a fi examinate în Curtea Administrativă Civilă a Ucrainei (a se vedea punctul 12 din anexa nr. 8 la hotărârea de judecată din 12 ianuarie 2009).
Pe 30 iulie 2010, Curtea de Apel din Lenin a acceptat cererea și a închis procesul. Procedura împotriva Înaltei Comisii 14. 08 mai 2009 Curtea de Apel din Lenin a trimis acțiunile împotriva Înaltei Comisii la Curtea din Kiev din orașul Pechersk (în continuare, Curtea Pechersk) pentru examinare. Curtea de Apel a păstrat fără modificări hotărârea din 08 martie 2009. 15. 16 ianuarie 2013 Curtea din Pechersk a primit o decizie în favoarea cererii reclamantului de a rezilia cauza împotriva Comisiei Administrative din Vitoria. 16. 15 februarie 2013 Curtea din Pechersk a declarat că nu este în măsură să rezilieze procesul în acest an pe motiv că cererea în cauză a fost examinată în mod administrativ. 11. septembrie 2013 Curtea a adoptat o decizie privind o parte a cererii pentru încălcarea CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cadrul CPC în cauză.
În ceea ce privește plângerea reclamantului față de Înalta Comisie, Curtea observă că această plângere nu este nici manifest nejustificată în sensul articolului 35 alineatul (3) din Convenție, nici inadmisibilă pe orice alte motive. Prin urmare, trebuie să fie recunoscută ca fiind admisibilă. SUP 21. Guvernul a respins argumentele reclamantului. Susținând că reclamantul a inițiat mai multe acțiuni în legătură cu același subiect, ceea ce a complicat examinarea cererilor sale de către instanțe. El a mai remarcat că reclamantul însuși a susținut plângerile unor instanțe de judecată în vederea închiderii procedurii în acestora. Guvernul a mai remarcat că, după decizia din 15 iulie 2013 (nr. 23.08.2013) în cauza Sosservka v. Moldova, a prezentat mai multe plângeri în favoarea sa.
În special, cea mai înaltă instanță din cadrul sistemului judiciar administrativ a susținut că acțiunea poate fi examinată în instanțele civile (vezi punctul 6).Curtea a susținut că acțiunea poate fi examinată în instanțele administrative (vezi punctul 17).Așadar, procedura în cazul reclamantului a fost închisă fără a fi examinată în esență cererile acestuia.26 În opinia Curții, o astfel de situație constituie o respingere în justiție, care încalcă esența dreptului reclamantului de acces la instanță, garantat de art. 6 alineatul (1) din Convenție.În cadrul procedurii administrative, instanța a susținut că cererea a fost plătită în valoare de aproximativ 6 luni.În cazul în care reclamantul a depus o cerere de compensare a prejudiciului, instanța a adoptat o decizie de a-l convinge să plătească 41 de euro.27 În cazul în care o persoană își depune cererea, Curtea trebuie să plătească 27 000 de euro pentru costurile în valută națională pe care le-a depus.Curtea de judecată, Curtea a cerut o despăgubire de 600 000 de euro pentru costurile în valută națională. (Curtea a Crimilor Naționale) în temeiul articolului 6 din Convenție, punctul 6 din Convenție, Curtea a II-a, punctul 6 din Convenție, consideră că, în cazul în care o persoană a depusese o plângere în valoare de aproximativ 300 de euro, trebuie să plătească în valoarea de 600 de euro pe o altă persoană în cursă de judecată.29 de la data depunirii acesteia, Curtea a declarat că, în temeiul articolului 6 din Convenție, Curtea a III-a, punctul 1 din Convenție, Curtea a Crimilor Naționale a Convenției, Curții Naționale, Curții Naționale a Europei, a Europei, a Europei, a Europei, a Crimilor Unite, a Europei, a Europei, a Europei, a Europei, a Europei, a Europei, a Europei, a Europei, a Europei a Europei, a Europei, a Europei a
(ii) 1 225 (o mie două sute douăzeci și cinci) de euro și în plus suma oricărei taxe care poate fi impusă, ca despăgubiri pentru daune morale; (ii) 1 225 (o mie două sute douăzeci și cinci) de euro și în plus suma oricărei taxe care poate fi impusă reclamantului, ca despăgubiri pentru cheltuielile judiciare și alte cheltuieli; (b) de la sfârșitul termenului de trei luni menționat până la decontarea finală, pe sumele menționate se va acorda un dobândă simplă (simple interest) în valoare de rata limită a împrumutului de la Banca Centrală Europeană, care va fi în valoare în perioada de nerambursare, la care trebuie adăugate trei procente; Răspunsul la restul cererilor reclamantului privind satisfacția echitabilă.
(CASE OF KOPCHINSKIY v. UKRAINE)
(Заява №
65647/12)
12 жовтня 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Копчинський проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
,
Голова
,
Марія Елосегі
(María Elósegui),
Катержіна Шімачкова
(Kateřina Šimáčková), судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller)
,
заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№
65647/12), яку 01 жовтня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан
Олександр Юзикович Копчинський, 1962 року народження, який проживає у м.
Київ (далі – заявник), його представляв пан С.А. Заєць, юрист, який практикує у м.
Ірпінь;
рішення повідомити Уряд України (далі – Уряд), який представляв його Уповноважений, пан Іван Ліщина з Міністерства Юстиції;
зауваження сторін;
рішення відхилити заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом;
після обговорення за зачиненими дверима 21 вересня 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1.
Справа стосується стверджуваної відсутності розгляду національними судами вимог заявника по суті (пункт 1 статті 6 Конвенції).
Перше провадження
2.
Заявник працював адвокатом. 20 листопада 2007 року Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури м.
Севастополь (далі – Комісія) ухвалила рішення про накладення на заявника дисциплінарного стягнення у вигляді попередження у зв’язку зі стверджуваним незабезпеченням належного захисту пану З. 21
березня 2008 року Вища кваліфікаційна комісія адвокатури (далі – Вища комісія) ухвалила рішення про анулювання його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
3.
10 грудня 2007 року заявник звернувся до Нахімовського районного суду міста Севастополя (далі – Нахімовський суд) з адміністративним позовом, оскаржуючи рішення Комісії. Пізніше він змінив свої вимоги, вимагаючи також визнати незаконним рішення Вищої комісії.
4.
26 грудня 2008 року Нахімовський суд закрив провадження у справі на тій підставі, що 21 квітня 2008 року (див. пункт 8) він уже постановив ухвалу за ідентичним позовом, поданим заявником проти тих же відповідачів. 14 червня 2011 року апеляційний суд залишив ухвалу від 26 грудня 2008 року без змін.
5.
Після подання заявником касаційної скарги 20 квітня 2012 року Вищий адміністративний суд України скасував ухвали від 26 грудня 2008 року і 14 червня 2011 року та закрив провадження, ухваливши, що справа мала розглядатися у порядку цивільного судочинства.
6.
19 червня 2012 року Вищий адміністративний суд України відмовив заявнику в допуску до провадження Верховного Суду України.
Друге провадження
7.
09 квітня 2008 року заявник звернувся до Нахімовського суду з новим ідентичним адміністративним позовом на зазначені рішення Комісії та Вищої комісії.
8.
21 квітня 2008 року Нахімовський суд відмовив у відкритті провадження у справі, ухваливши, що позов не підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства.
9.
Заявник подав апеляційну скаргу до Севастопольського апеляційного адміністративного суду, але згодом звернувся з клопотанням залишити його скаргу без розгляду.
10.
Севастопольський апеляційний адміністративний суд розглянув скаргу заявника і в ухвалі від 26 липня 2011 року зазначив, що спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства. Він скасував ухвалу від 21 квітня 2008 року і згідно з клопотанням заявника залишив скаргу без розгляду, зазначивши, що ідентичні вимоги заявника перебували на розгляді в цивільному суді (див. пункти 12 – 17).
11.
26 травня 2008 року заявник звернувся до Ленінського районного суду міста Севастополя з цивільним позовом, оскаржуючи зазначені рішення Комісії та Вищої комісії.
Скарги щодо Комісії
12.
08 травня 2009 року Ленінський суд залишив без розгляду позовну заяву на рішення Комісії, ухваливши, що той же позов розглядався адміністративним судом. Незрозуміло якого із наведених адміністративних проваджень стосувалася ухвала від 08 травня 2009
року. Апеляційний суд залишив ухвалу від 08 травня 2009 року без змін, але 21 квітня 2010 року Верховний Суд України скасував її та направив скаргу на новий розгляд до суду першої інстанції.
13.
Заявник звернувся до Ленінського суду з клопотанням закрити провадження на тій підставі, що справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. 30 липня 2010 року Ленінський суд задовольнив клопотання та закрив провадження.
Провадження щодо Вищої комісії
14.
08 травня 2009 року Ленінський суд направив позов проти Вищої комісії до Печерського районного суду міста Києва (далі – Печерський суд) для розгляду. Апеляційний суд залишив без змін ухвали від 08
травня 2009 року.
15.
16 січня 2013 року Печерський районний суд отримав позовну заяву заявника проти Вищої комісії.
16.
15 лютого 2013 року Печерський суд закрив провадження у справі на тій підставі, що справа підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства.
17.
11 вересня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справах залишив у силі ухвалу від 15 лютого 2013 року, яка, таким чином, набрала законної сили.
18.
Уряд не надав коментарів щодо прийнятності заяви. Заявник підтримав свої скарги.
19.
Суд зазначає, що заявник сам клопотав про закриття цивільного провадження щодо Комісії (див. пункт 13). Заявник також клопотав про закриття адміністративного провадження у тій же справі (пункт 10). З цієї причини Суд вважає, що заявник сам перешкоджав національним судам розглянути позов стосовно рішення Комісії по суті. З цього випливає, що він не може вважатися потерпілим від стверджуваного порушення. Отже, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як несумісна за критерієм
ratione personae
з положеннями Конвенції і відхилена на підставі пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.
20.
Стосовно скарг заявника щодо Вищої комісії Суд зазначає, що ця скарга не є ні явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
СУТЬ
21.
Уряд заперечив проти аргументів заявника. Уряд стверджував, що заявник ініціював декілька проваджень стосовно одного і того ж предмета, що ускладнило розгляд його вимог судами. Він також зазначив, що заявник сам клопотав до деяких судів про закриття провадження у його справі. Уряд також зазначив, що після постановлення ухвали від 15 лютого 2013 року (див. пункт 16) заявник міг звернутися з подальшим адміністративним позовом, але не зробив цього. З огляду на зазначені обставини заявник сам перешкоджав судам розглянути його позовні вимоги по суті.
22.
Заявник підтримав свої скарги. Він стверджував, що з національного законодавства та практики було незрозуміло, які суди мали компетенцію розглядати позови проти асоціацій адвокатів.
23.
Загальні принципи стосовно доступу до суду у ситуації, коли суди України визнали, що вони не мали компетенції розглядати певне питання, наведені в рішенні у справі «Церква села Сосулівка проти України»
(Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine),
заява №
37878/02, пункти 51 – 53, від 28 лютого 2008 року).
24.
Суд зауважує той факт, що у цій справі заявник подав до судів декілька позовів з одного і того ж питання, що дійсно ускладнило провадження.
25.
Однак Суд також зазначає, що як і цивільний, так і адміністративний суди відмовилися розглядати позов заявника проти Вищої комісії по суті. Зокрема, найвищий суд у межах системи адміністративного судочинства ухвалив, що позов підлягав розгляду в цивільних судах (див. пункт 6). Найвищий суд у межах системи цивільного судочинства ухвалив, що позов підлягав розгляду в адміністративних судах (див. пункт 17). Отже, провадження у справі заявника було закрито без розгляду його вимог по суті.
26.
На думку Суду, така ситуація становить відмову у правосудді, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. З цього випливає, що було порушено це положення.
27.
Заявник вимагав 7
000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 1
225 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді.
28.
Уряд заперечив проти цих вимог.
29.
З огляду на наявні у нього документи Суд вважає за розумне присудити заявнику 3
600 євро в якості відшкодування моральної шкоди і задовольняє його вимогу про компенсацію судових та інших витрат у повному обсязі.
Оголошує
прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції стосовно позовів проти Вищої комісії, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
Постановляє,
що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;
Постановляє,
що:
(a)
упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i)
3
600 (три тисячі шістсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii)
1 225 (одна тисяча двісті двадцять п’ять) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;
(b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest)
у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє
решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 жовтня 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова