CASE OF DOVBYSHEV v. UKRAINE) (declarație nr. 68447/12) DECIZIA STRAȘBOURG 30 noiembrie 2023 Această hotărâre este definitivă, dar poate fi supusă corecțiilor redacționale.În cazul DOVBYSHEV împotriva Ucrainei, Curtea Europeană a Drepturilor Omului (Cea de-a Cincia Secție), solicitând comitetului, la care a intrat în urma procesului de tranzacționare a serviciilor comerciale, să se pronunțe: Martín Mitsportiņš, Președintele Consiliului de Comerț, Maria Eldróger Klerkov, cetățean al Ucrainei, care a depus o cerere de patente pe data de 09 octombrie 2023, pe pagina 1 din Regulamentul de la 1 octombrie 1978, care a fost semnată de către un judecător, pe pagina 9 din Regulamentul de la 1 octombrie 1978, care a declarat că a fost învinsă o decizie de urmărire a unei decizii de urmărire a unei decizii de urmărire a unei decizii, pe pagina 9 din Regulamentul de la 9 octombrie 1978, care a fost semnat de către un judecător, pe pagina 9 din Regulamentul de la 9 octombrie 1978, care a declarat că a fost pronunțată de către un judecător, pe data de 09 octombrie 1978 (Documentul nr.
În anul 2003, reclamantul a deschis o afacere de jocuri de noroc și a obținut brevetele comerciale necesare. Suma anuală a plății pentru brevete pentru efectuarea operațiunilor de prestare a serviciilor în domeniul afacerii de jocuri de noroc a fost prevăzută de Legea Ucrainei Acum privind brevetarea anumitor tipuri de activități antreprenoriale (dacă Legea privind cheltuielile privind brevetarea). Suma plății a fost crescută de două ori, pe 27 noiembrie 2003 și pe 23 decembrie 2004 în conformitate cu Legile Ucrainei privind bugetul de stat pentru 2004 și 2005, respectiv. Reclamantul a plătit diferența. În anul 2006, el și-a închis afacerea de jocuri de noroc și a intentat acțiuni, susținând că creșterea sumei plății pentru vânzarea de brevete a fost ilegală și imprevizibilă și cerând rambursarea plăților plătite în exces.
În plus, întrucât reclamantul nu a efectuat plata integrală pentru perioada de valabilitate a brevetelor comerciale preliminare pentru efectuarea operațiunilor de prestare a serviciilor în domeniul afacerii de jocuri de noroc, nu a putut beneficia de garanția specială prevăzută în partea a cincea a articolului 5 din Legea privind acordarea de servicii de brevet, care a acordat proprietarilor specifici ai brevetelor de noroc din Ucraina dreptul de a păstra cuantumul inițial al plății fără a fi recunoscut neconstituțional. 5. mai 2012 Curtea de Apel a Ucrainei a adoptat o hotărâre care rămâne aplicabilă în temeiul principiului de creștere a valorii de pe piața de jocuri de noroc.
9.părțile au fost de acord că cererea de plată a taxei suplimentare pentru brevetul comercial a fost o intervenție în dreptul său în temeiul articolului 1 din Primul protocol la Convenție, dar nu au fost de acord cu privire la faptul dacă această intervenție a fost legală și proporțională.10. instanța reiterează că principiul legalității prevede că aplicarea legislației naționale este suficient de accesibilă, precisă și previzibilă după expirarea termenului de aplicare (vezi decizia din cauza Beyerler Italia [VP] (Beyler Ucraina v. Italia) [GC202/96, care a fost declarată a treia cerere), iar în cazul 339/96, care a fost declarată a treia cerere, se prevedea că o nouă parte a legislației privind plata taxei pe bugetul statelor, adică art. 7 din Legea privind plata taxei pe bugetul statelor, nu a fost modificată în temeiul articolului 12 din Legea privind plata taxei pe bugetul statelor, respectiv, art. 27 din Legea privind plata taxei pe bugetul statelor, care prevedea că nu se poate plăti în temeiul articolului 12 din Legea privind plata taxei pe bugetul statelor, în cazul în care nu se prevedea modificarea taxei pe bugetul statelor, respectiv, în conformitate cu art. 27 din Legea privind plata taxei pe bugetul statelor.
Guvernul a fost de acord cu concluzia Curții de Apel că legile Ucrainei privind bugetul de stat erau valabile, deoarece nu au fost recunoscute neconstituționale și constituiau o lege specială, care avea prioritate față de Legea Ucrainei privind sistemul de impozitare și Codul bugetar al Ucrainei. Cu toate acestea, Curtea observă că nici instanța de apel, nici instanța de casatie nu au comentat partea a doua a articolului 7 din Legea Ucrainei privind sistemul de impozitare, care prevedea că ratele de impozitare nu puteau fi modificate de legile Ucrainei privind bugetul de stat. Guvernul nu a comentat nici această chestiune, în ciuda faptului că a făcut trimitere la partea a doua a articolului 7 din Legea Ucrainei privind sistemul de impozitare în contrapunerile sale.
În cele din urmă, Curtea face trimitere la concluzia Comitetului de Stat al Ucrainei pentru Politici de Reglementare și Antreprenoriat (foartecarele de informații nr. 250 și nr. 2628 din 17 ianuarie 2004 și 11 aprilie 2005), potrivit căreia cerința autorităților fiscale de stat față de antreprenori de a plăti o taxă suplimentară pentru brevete în 2004 și 2005 era contrară legislației, iar art. 7 din Legea Ucrainei privind sistemul de impozitare interzicea creșterea unei dispoziții a plății prin modificarea dispozițiilor Legii Ucrainei privind bugetul de stat.
În plus, Curtea a decis că reclamantul a cerut aceeași sumă pe care o solicita în instanțele naționale și că Guvernul nu a formulat nicio obiecție cu privire la calculul acesteia. Deoarece Curtea consideră că despăgubirile pentru încălcarea constatată trebuie să presupună despăgubiri suplimentare, ea acordă reclamantului 81,689,18 euro ca despăgubiri pentru prejudiciul material și în plus pentru orice impozit pe care ar putea să îl perceapă. În plus, Curtea a decis că reclamantul a primit 750 euro ca despăgubiri pentru școala de nouă luni și în plus pentru orice declarație de prejudiciu material, iar în plus pentru orice declarație de prejudiciu material, care a fost acceptată de către o navă, se pot converti în nouă mii de euro. În conformitate cu Convenția ONU, orice document de înregistrare în moneda națională trebuie să fie înregistrat în valoare de 689 de cenți (în valoare de 1 euro pe zi); Curtea consideră că orice tip de declarație de prejudiciu, în cursul unei proceduri judiciare, poate fi încasat în valoare de patru mii de euro; în conformitate cu Protocolul nr. 1 din Convenție, Curtea consideră că orice tip de declarație de prejudiciu (în cursul de în cauză) trebuie să fie încasat în valoare de patru mii de euro; în cazul în care, în cazul în care este cazul în cazul în care este cazul în cazul în care este cazul în cazul în care este cazul în cazul în care se poate depunește în valoare în valoare în valoare în valoare în valoare în valoare de patru mii de euro, în valoare de trei mii de euro, în valoare de trei mii de euro, în valoare de euro.
(iii) 422,09 (patru sute douăzeci și două de euro și nouăzeci de cenți) de euro și suma suplimentară a oricărei taxe care poate fi impusă reclamantului, ca despăgubiri pentru cheltuielile judiciare și alte cheltuieli; (b) de la expirarea termenului de trei luni până la calculul final, sumele menționate vor fi imputabile cu dobândă simplă (simple interest) în valoarea ratei de credit limită a Băncii Centrale Europene, ca domeniu în perioada de neplăcere, la care trebuie adăugat un buget de trei puncte procentuale; Rămâne de precizat restul cererilor de satisfacție echitabilă.
(CASE OF DOVBYSHEV v. UKRAINE)
(Заява № 68447/12)
30 листопада 2023 року
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Довбишев проти України»
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
,
Голова
,
Марія Елосегі
(María Elósegui),
Катержіна Шімачкова
(Kateřina Šimáčková), судді,
та Мартіна Келлер
(Martina Keller)
,
заступник Секретаря секції,
з огляду на:
заяву (№
68447/12), яку 09 жовтня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан
Дмитро Олександрович Довбишев (далі – заявник), 1978 року народження, який проживає у м.
Одеса;
рішення повідомити про заяву Уряд України (далі – Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані Маргарита Сокоренко;
зауваження сторін;
після обговорення за зачиненими дверима 09 листопада 2023 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
1.
Ця справа стосується скарги заявника на те, що збільшення розміру плати за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становило порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
2.
У 2003 році заявник відкрив гральний бізнес та отримав необхідні торгові патенти. Річний розмір плати за патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу був передбачений Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (далі – Закон «Про патентування»). Розмір плати збільшувався двічі, 27
листопада 2003 року та 23 грудня 2004 року згідно із законами України про державний бюджет на 2004 та 2005 роки відповідно. Заявник сплатив різницю. У 2006 році він закрив свій гральний бізнес і подав позов, стверджуючи, що збільшення розміру плати за торгові патенти було незаконним і непередбачуваним, та вимагав відшкодування сплачених надміру платежів.
3.
24 липня 2007 року Господарський суд Одеської області зобов’язав місцеві органи влади повернути різницю, яка виникла внаслідок збільшення розміру плати, як вимагав заявник. Він посилався на частину другу статті 7 Закону України «Про систему оподаткування», яка передбачала, що податкові ставки не могли змінюватися законами України про державний бюджет, і на частину третю статті 27 Бюджетного кодексу України, яка передбачала, що закон, який впливав на формування доходної та видаткової частин державних бюджетів мав бути офіційно оприлюднений до 15 серпня року, який передував плановому, інакше його норми застосовувалися з року, наступного за плановим.
4.
27 травня 2009 року Одеський апеляційний адміністративний суд скасував зазначену постанову та залишив без задоволення позов заявника як необґрунтований. Він мотивував це тим, що закони України про державний бюджет на 2004 та 2005 роки були чинними, оскільки не були визнані неконституційними. Він постановив, що норми законів України про державний бюджет мали перевагу над нормами, на які посилався суд першої інстанції. Крім того, оскільки заявник не здійснив повну попередню оплату за весь термін дії торгових патентів на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, він не міг скористатися спеціальною гарантією, передбаченою частиною п’ятою статті 5 Закону «Про патентування», яка надавала право певним власникам патентів зберігати початковий розмір плати.
5.
19 квітня 2012 року Вищий адміністративний суд України залишив постанову апеляційного суду без змін.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 Першого протоколу ДО КОНВЕНЦІЇ
6.
Заявник скаржився, що збільшення розміру плати за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу було непередбачуваним і суперечило принципу юридичної визначеності.
7.
Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
8.
Загальні принципи, застосовні до втручання органів державної влади у мирне володіння майном, наведені, наприклад, в рішеннях у справах «Щокін проти України»
(Shchokin v. Ukraine),
заяви № 23759/03 та 37943/06, пункти 50 – 52, від 14 жовтня 2010 року) та «Сєрков проти України»
(Serkov v. Ukraine),
заява № 39766/05, пункти 33 – 36, від 07
липня 2011 року).
9.
Сторони погодилися, що вимога до заявника сплатити додаткову плату за торгові патенти становила втручання в його права за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, але не погодилися щодо того, чи було це втручання законним і пропорційним.
10.
Суд повторює, що принцип законності передбачає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, точними та передбачуваними у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП]
(Beyeler v. Italy)
[GC], заява №
33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-I).
11.
У цій справі оновлені розміри плати за торгові патенти були запроваджені законами України про державний бюджет на 2004 та 2005
роки, тоді як частина друга статті 7 Закону України «Про систему оподаткування» передбачала, що податкові ставки не могли змінюватися законами України про державний бюджет. Крім того, нові розміри плати були запроваджені після 15 серпня року, який передував плановому, тобто після закінчення строку, передбаченого частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України.
12.
Уряд погодився з висновком апеляційного суду, що закони України про державний бюджет були чинними, оскільки вони не були визнані неконституційними, і становили спеціальний закон, який мав перевагу над Законом України «Про систему оподаткування» та Бюджетним кодексом України. Проте Суд зазначає, що ні апеляційна, ні касаційна інстанції не прокоментували частину другу статті 7 Закону України «Про систему оподаткування», яка передбачала, що податкові ставки не могли змінюватися законами України про державний бюджет. Уряд також не прокоментував це питання, незважаючи на посилання на частину другу статті 7 Закону України «Про систему оподаткування» у своїх зауваженнях.
13.
Вбачається, що зміни, внесені законами України про державний бюджет, суперечили чинному законодавству та створювали неузгодженість, даючи національним судам можливість тлумачити відповідні суперечливі нормативно-правові акти на власний розсуд. У зв’язку з цим Суд не може залишити без уваги вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який передбачав, що якщо національне законодавство припускало неоднозначне або множинне трактування прав і обов’язків платників податків, національні органи влади були зобов’язані застосувати підхід, який був найбільш сприятливим для платника податків (див. згадані рішення у справах «Щокін проти України»
(Shchokin v. Ukraine),
пункт 57 та «Сєрков проти України»
(Serkov v. Ukraine),
пункт 43), тоді як національні суди застосували суперечливі правові положення не на користь заявника. Насамкінець Суд посилається на висновок Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (інформаційні листи № 250 та № 2628 від 17 січня 2004
року та 11 квітня 2005 року відповідно), що вимога державних податкових органів до підприємців сплачувати додаткову плату за патенти у 2004 та 2005 роках суперечила чинному законодавству, а стаття 7 Закону України «Про систему оподаткування» забороняла збільшення розміру плати внесенням змін до положень закону України про державний бюджет.
14.
Суд доходить висновку, що втручання у права власності заявника не було законним і передбачуваним.
15.
Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
16.
Заявник вимагав 558 029,85 українських гривень (далі – грн, еквівалент 81 689,18 євро) в якості відшкодування матеріальної шкоди, що відповідало додатковій сумі, яку він сплатив за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу та вимагав у національних судах, а також 5
000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Заявник також вимагав 1
717 грн (приблизно 251,35 євро) і 1
734 грн (приблизно 162,99 євро) в якості компенсації судових витрат, понесених під час провадження у суді першої та касаційної інстанцій, і 7,75 євро в якості компенсації поштових витрат.
17.
Уряд заперечив проти цих вимог, стверджуючи, що вони були необґрунтованими, і повторив свою позицію про відсутність порушення прав заявника. Він залишив вимогу щодо компенсації поштових витрат на розсуд Суду.
18.
Суд зазначає, що заявник вимагав ту ж суму, яку він вимагав у національних судах, і Уряд не висунув жодних заперечень щодо її розрахунку. Оскільки Суд вважає, що відшкодування встановленого порушення повинно передбачати відшкодування додаткових платежів, він присуджує заявнику 81 689,18 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися. Крім того, він присуджує заявнику 750 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
19.
З огляду на наявні в нього документи Суд вважає за розумне присудити 422,09 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження на національному рівні, а також поштових витрат, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику.
Оголошує
заяву прийнятною;
Постановляє
, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції;
(a)
що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i)
81
689,18 (вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят дев’ять євро та вісімнадцять центів) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди;
(ii)
750 (сімсот п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(iii)
422,09 (чотириста двадцять два євро та дев’ять центів) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;
(b)
із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток
(simple interest)
у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
Відхиляє
решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 30 листопада 2023 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.
Мартіна Келлер
(Martina Keller)
Заступник Секретаря
Мартіньш Мітс
(Mārtiņš Mits)
Голова